1. Винекнення фінансів

Вид материала

Документы

Содержание 2.Суть і визначення фінансів 3. Функції фінансів 6.Суть і структура фінансової системи 7.Місце і роль фінансового апарату 12.Суть, завдання і цілі фінансової політики Фінансова стратегія Фінансова тактика Перший напрям 13. Структура фінансового механізму. 18.Зміст фінансового контролю. 14.Фінансове планування Фінансове планування дає змогу розв 'язати такі конкретні пи­тання 33.Суть і функції податків. Функції податків Суб'єкт податку Одиниця оподаткування Податкові пільги За економічним змістом За формою оподаткування Фіскальна монополія ... Полное содержание

Подобный материал:

• Міністерство фінансів україни, 757.76kb.
• Міністерство фінансів україни, 172.76kb.
• 1. основи організації фінансів суб’єктів господарювання поняття фінансів підприємницьких, 842.81kb.
• Тема Суть І функції фінансів, 1328.13kb.
• Усього, 44.94kb.
• Інформаційні ресурси для прийняття управлінських рішень безугла Ю.Є, 685.65kb.
• Міністерство аграрної політики україни миколаївський державний аграрний університет, 1256.51kb.
• Фінансів України, що додаються, 371.95kb.
• План роботи Ради директорів внз І-ІІ рівнів акредитації Одеської області та Базового, 194.57kb.
• Програмні питання на вступні іспити за освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст», 173.98kb.

1. Винекнення фінансів.Фінанси від лат. Finish- завершення виникли в 14-15 ст. історичний характер фінансових відносин полягає в тому, що виникнення фінансів пов’язане з 2-ома суспільно-економічними передумовами: 1. Виникнення держави і розвиток державності 2. Розвиток ТГВ. Виникнення держави призводить до об’єктивної необхідності розподілу і перерозподілу створеного суспільного продукту ВВП=С+V+M Фінансові відносини виникли з розвитком ТГВ, коли натуральні податки почали справлятися в грошовій формі. Початком фінансових відносин є створення додаткового продукту у сфері виробництва та його послідовний розподіл. Через первинний розподіл суспільного продукту забезпечується відтворення викоританих в процесі виробництва, засобів виробництва (основних фондів та обігових коштів) та робочої сили. Державні фінанси виникають в процесі вторинного розподілу і перерозподілу суспільного продукту. Фінанси як історична категорія розвивається як кількісно так і якісно. На початковому етапі розвитку державні фінанси включали лише один бюджет, а потім стали формувати соціальні фонди. Якісний розвиток фінансів це виникнення нових форм фінансових відносин. З’являються нові податки, платежі. Передумовою виникнення фінансів є наявність товарного виробництва, товарно-грошових відносин, суспільного розподілу праці, дії економічних категорій та законів, а також наявність держави.

2.Суть і визначення фінансів Фінанси — сукупність економічних відносин, пов'язаних з обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій формі вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах і національного багатства. Предметом науки про фінанси є фінансові відносини, які виникають на всіх рівнях

господарювання:

Загально-державному (мікрорівні)

Регіональному(рівень адміністративно - територіальних одиниць)- місцеві органи

Макрорівні (рівень суб‘єктів господарювання)

Міжнародному рівні- міжнародні суб’єкти господаювання: інститути і уряди

Об'єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП. ВВП, як об'єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює. За умов, коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці, держава. Права підприємств та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економжи такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем.

Фінанси як об’єктивна економічна категоря це грошові відносини які виникли в процесі розподілу і перерозподілу вартості ВВП та національного багацтва у зв’язку з формуванням грошових доходів та накопичень у суб’єктів господарювання та держави з метою їх використання на розширене відтворення виробництва і задоволення інших суспільних потреб. Ознаки: 1. Фінанси це грошові вартісні відносини. 2. Фінанси це категорія розподілу. В процесі розподілу ВВП формуються цільові грошові фонди ДЦ та ЦФ фін. рес.3.Матеріальною основою фінансів є фінансові ресурси які формуються у суб’єктів господарювання та держави.

3. Функції фінансів Розподільна (розподіляє створений продукт; за допомогою цієї функції створюються фонди) та перерозподільча (перерозподіл створеного продукту, тобто повторний розподіл між членами суспільства); Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП. Механізм дії розподільної функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП- Він включає в себе кілька стадій: 1) первинний розподіл - це розподіл заново створеної вартості й формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВНП.

2) перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів.

3) вторинний розподіл це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів фізичних осіб, які зайняті в бюджетній сфері.

Будучи тісно пов'язаною із розподільною функцією, контрольна

функція фінансів через кількісні параметри відповідних фінансових показників дозволяє оцінити результати господарської діяльності підприємств і прийняти відповідні рішення, направлені на усунення виявлених негативних моментів. Суть контрольної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб'єктів обмінно-розподільних відносин. У процесі цього контролю охоплюється вся діяльність юридичних і фізичних осіб та держави. Регулююча (фінанси можуть як стимулювати виробництво так і пригноблювати його). Регулююча функція пов'язана з втручанням держави через фінанси (державні витрати, податки, державний кредит) в процесі відтворювання. З метою регулювання економіки і соціальних відносин використовуються також фінансове і бюджетне планування, державне регулювання ринку цінних паперів.

6.Суть і структура фінансової системи За внутрішньою будовою Фінансова система - сукупність відносно обособлених взаємозв'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. Внутрішня структура фінансової системи складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. Ланка показує обособлену частину фінансових відносин. Виділення ланок проводиться за ознакою наявності або обособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінан­сових відносин. Виділяють чотири сфери:

рівень мікроекономіки — фінанси суб'єктів господарювання

Ланки: 1. Фінанси підпр які займ комерц діяльністю 2. Фінансові організації та установи які функціонують на некомерційній основі (невиробнича сфера) 3. Фінанси громадянських органзацій, творчих спілок різних фондів 4. Фінанси населення рівень макроекономіки — державні фінанси характеризують фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кре­дит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора.;

рівень світового господарства — міжнародні фінанси відображають перерозподільно-обмінні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Ланки: 1. міжнародні розрахунки характеризують рух вартості між окремими країнами 2. міжнародні організації можуть надавати фінансову допомогу окремим країнам 3. міжнар фін інститути характеризують зародження єдиної фінансової системи світового співробітництва.

забезпечуюча сфера — фінансовий ринок охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Ланки: 1. ринок грошей забезпечується кредитною системою це сукупність кредитних установ, які здійснюють концентрацію тимчасово вільних грошей та їх надання в кредит. 2. ринок капіталу – сфера торгівлі не тільки грішми, а й правом власності.

Обособленою ланкою фінансової системи виступає страхування: соціальне, страхування майна, особисте страхування, стрхув ризиків, відповідальності, перестрахування.

7.Місце і роль фінансового апарату Організаційна структура фінансової системи — сукупність фінан­сових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фі­нансами. В основі виділення органів управління фінансовою системою ле­жить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою ді­яльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління.

До організаційного складу фінансової системи України входять: а) органи управління: Міністерство фінансів; Державна податкова адміністрація; Контрольно-ревізійна служби; Казначейство; Рахункова палата; Аудиторська палата;

Комітет з нагляду за страховою діяльністю; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Державний інноваційний фонд;

б) фінансові інститути: Національний банк; комерційні банки; страхові компанії; небанківські кредитні установи (ломбард тощо); міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; фінансові посередники на ринку цінних паперів.

12.Суть, завдання і цілі фінансової політики Фінансова політика — сукупність заходів держави з орга­нізації та використання фінансів для забезпечення економіч­ного і соціального її розвитку. Основні завдання фін політ на сучасн етапі вихід ек-ки з кризового стану та збалансування тов-грош відносин, фінансових відносин. Напр виріш: удоскон податк сист, скорочення рівня централізованих коштів в руках держ, удосконалення кред сист, розв фін ринку, ефективність інвестицій, скорочення бюдж дефіц та інші. Основні завдання Ф політики: 1)знаходження науковообгрунт концепц розвитку Ф; 2)визначення осн шляхів використ Ф на перспективу та на сучасн етапі; 3)здійсненпя практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Ф політика як особлива сфера ек діяльн держави направлена на мобілізацію Ф рес-ів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.

Фінансова стратегія довгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу і передбачає рішення крупномасштабних задач, які визначаються економічною і соціальною стратегією. У процесі розробки фінансової стратегії прогнозуються основні напрями розвитку фінансів, намічаються принципи використання і організації фінансів, вирішується питання про необхідність концентрації фінансових ресурсів на тих напрямах розвитку економіки, які розроблені і прийняті економічною політикою. Економічна політика це взаємопов'язана система довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.

Отже, фінансова політика, як складова частина економічної політики, вирішує задачі вишукування, концентрації і акумуляцій фінансових ресурсів і їх розподілу у напрямах розвитку, які виробляються економічною політикою.

Фінансова тактика рішення задач на певному етапі розвитку країни і забезпечення цього розвитку шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових ресурсів, направлених на рішення задач фінансової політики. Фінансова тактика більш гнучка, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.

Фінансова стратегія і фінансова тактика взаємопов'язані. Стратегія створює умови для рішення тактичних задач, а також виявляє вирішальні дільниці розвитку і приводить у відповідність зі способами і формами організації фінансових відносин і взаємозв'язків. Фінансова тактика дозволяє в більш стислі терміни і з найменшими витратами вирішувати задачі фінансової стратегії.

Перший напрям фінансової політики можна сформу- лювати як постійне сприяння розвитку виробництва, під- тримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення. Другим напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій.

13. Структура фінансового механізму. Фінансовий механізм — сукупність форм, методів створення і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманіт­них потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення. Інструментами виступають податки і неподаткові надходження. Основними елементами фінансового механізму є: 1. Фінансове планування — діяльність з формування, використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання. 2. Фінансові важелі (прибуток, ціна, орендна плата, амортизаційні відрахування, дивіденди, фінансові санкції, процентна ставка, дисконт), стимули, нормативи які характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів усіх рівнів, фінансові показники — абсолютні величини, які характеризу- ють створення і використання фінансових ресурсів в економіці

держави, її фінансове становище, результати господарської

діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового національного продукту за допомогою фінансів. 3. Управління фінансами- сукупність прийомів і методів впливу на об'єкт для досягнення певної мети. 4. Фінансовий контроль- контроль з боку держави за формуванням і використанням грошових коштів; фінансовий аудит- процес детальної перевірки правильності складання фінансової звітності та аналіз фінансового стану підприємства. 5. Фінансове право- сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини щодо формування, розподілу і викорис- тання фінансових ресурсів усіх рівнів

18.Зміст фінансового контролю.

Фінансовий контроль — форма контролю з боку держави та інших уповноважених законодавством органів за законністю і обРрунтованістю виконання фінансових операцій з визначення ре­зультатів господарської та управлінської діяльності, створення і ви­користання фондів фінансових ресурсів на цілі економічного і соці­ального розвитку держави. Ф. к, є формою реалізації контрольної функції фінансів. Об'єктом Ф. к. виступають грошові розподільчі й перерозподільчІ процеси при формуванні й використанні фінансо­вих ресурсів.

В Україні Ф. к, по лінії державної виконавчої влади здійснюється Міністерством фінансів України, Головним контрольно-ревізійним управлінням Міністерства фінансів України. Окремі функції Ф, к. здій­снюють Державна податкова адміністрація України, Державний мит­ний комітет України, Комітет у справах нагляду за страховою діяль­ністю, Державне казначейство України та деякі інші органи. Ф. к. поділяється на державний, відомчий, господарський тощо. За форма­ми проведення розрізняють Ф. к. попередній, поточний і наступний.

Методами контролю є перевірки, ревізії, обстеження, аналіз. До >. к. відноситься незалежний фінансовий аудит.

14.Фінансове планування

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх гульового вико­ристання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення виробничого процесу необхідними джерелами фінан­сування.

Отже, основними завданнями фінансового планування на підпри­ємстві є:

• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

• установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка ра­ціональності його використання;

• виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за ра­хунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

• здійснення контролю за утворенням та використанням платіж­них засобів.

Фінансове планування дає змогу розв 'язати такі конкретні пи­тання:

які грошові засоби може мати підприємство в своєму розпоряд­женні;

які джерела їх надходження;

чи достатньо засобів для виконання накреслених завдань;

яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюд­жетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;

як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і дохо­дів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

24 Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх гульового вико­ристання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.

Фінансове планування – це найважливіший елемент бізнес-плану, якийскладається як для обгрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічноюфінансовою діяльністю. Цей розділ бізнес-плану включає такі складові:

прогноз обсягів реалізації;

баланс грошових надходжень та витрат;

таблицю доходів та витрат;

прооогнозований баланс активів та пасивів підприємства;

розрахунок точки беззбитковості.

Нині найбільш поширеною формою фінансового плану є баланс доходів та витрат.

33.Суть і функції податків.

Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави- управлінської, оборонної, соціальної та економічної.Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то ці прикмети плати і відрахувань видно досить чітко.

Податок-це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості ВВП на загально суспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

Функції податків як фінансової категорії випливають з функції фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції- розподільну і контрольну. Податки безпосередньо повязані з росподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особамию Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію.Фічкальна функція є основою ухарактеристиці сутності подітків, вона визначає їхнєсуспільне призначення.

Суб'єкт податку юридичні і фізичні особи, які зобов'язані платити даний податок. Об'єкт податку предмет або майно, що підлягає оподаткуванню.

Джерело податку прибуток суб'єкта, з якого сплачується податок (джерело може співпадати з об'єктом). Одиниця оподаткування одиниця вимірювання об'єкта.Податкова ставка величина податку на одиницю обкладення.

Ставки бувають:

а). пропорційні (діють в єдиному проценті до об'єкта обкладення незалежно від його величини);

б). прогресивні (об'єкти групуються).

Податкові пільги повне або часткове звільнення суб'єкта від податку.

34. Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій полі­тиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками.

За економічним змістом: податки па доходи, податки на споживання, пода­тки на майно.

Залежно від рівня державних структур:загальнодержавні і місцеві,

За способом стягнення: роз­кладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розклада­ють (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі по­датки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо плат­ників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподатку­вання. Прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подуш­ний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зов­нішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, про­мисловий, на грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.Існують три види непрямих податків: ак­цизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу складаються з універсального та спе­цифічних акцизів і мита. У податковій практиці існують три форми універсальних акци­зів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздріб­ної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів.

Фіскальна монополія — це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціно­утворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспорту­ванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стяг­нення мита має за мету не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної" структури експорту і імпорту.


37. Податок на прибуток підприємств, який стягується в Україні, має дуже значне фіскальне значення, чим відрізняє­ться від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Податок на прибуток підприємств крім значного фіскального значення має й широкі можливості для регулювання і стимулю­вання підприємницької діяльності. Цеп вплив може здійснюва­тись як завдяки диференціації ставок оподаткування по різних видах діяльності, так і завдяки наданню пільг у виробництві прі­оритетних товарів- Але в нашій країні можливості щодо викорис­тання податку на прибуток як регулюючого фактора дещо обме­жено ного великим бюджетним значенням.

Платниками податку на прибуток є:

1. З числа резидентів — суб'єкти і несуб'єкти господарської ді­яльності, а також їх філії, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

2. З числа нерезидентів — фізичні або юридичні особи, які отримують доходи з джерелом їх походження з України.

Виключені з числа платників Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку), а також установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шля­хом зменшення суми скориговапого валового доходу звітного пері­оду на суму валових витрат платника податку і суму амортиза­ційних відрахувань. Тобто, для визначення об'єкта оподаткування податку на прибуток спочатку необхідно визначити відповідно су­му скоригованого валового доходу, суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань. Розглянемо, як вони визначаються.

Ставки оподаткування прибутку. Основну ставку податку встановлено в розмірі 30% до об'єкта оподаткування. Крім того, пе­редбачені й інші ставки оподаткування. Так, за оподаткування стра­хової діяльності застосовуються такі ставки:

— 3% валового доходу (крім доходу від страхування й перестра­хування життя);

— 6% валового доходу за дострокового розторгнення договору про страхування життя;

— 15% валового доходу нерезидентів від перестрахування ризи­ків на території України.

У розмірі 50% від основної ставки оподатковується прибуток від ре­алізації інноваційного продукту, заявленого в інноваційних центрах.

Суми прибутків нерезидентів, що виплачуються резидентами як оплата вартості фрахту транспортних засобів, оподатковується за ставкою 6%.

Прибутки нерезидентів, що не здійснюють підприємницької діяль­ності в Україні (не мають тут постійного представництва), але отримані з джерел на території України, оподатковуються за ставкою 15%.

Податок сплачується до бюджету не пізніше 20 числа наступного місяця.. Платники податку не пі­зніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають по­даткову декларацію про оподатковуваний прибуток за звітний квар­тал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінан­сового року.

Він займає одне з провідних місць щодо надходжень до бюджету.


38. Прибутковий податок з громадян стягується безпосеред­ньо з доходів платників — фізичних осіб.. В Україні питома вага цього податку в •юсязі доходів незначна, що є наслідком відповідних пропорцій розподілу ВВП на фонд заробітної плати і прибуток. До переваг цього податку відносять його соціальну справедливість, оскільки він ставить рівень оподаткування в пряиу залежність від обсягу доходу платників. Крім того, за допомогою прогресивних ставок і пільг в оподаткуванні можна зменшувати податковий тягар для малозабезпечених верств населення і посилювати для осіб з високими доходами. А недоліком є значні можливості для платників у заниженні оподатковуваного доходу і в ухиленні від сплати податку. Платниками прибуткового податку в Україні е фізичні особи незалежно від віку, громадянства, статі, раси, національності, сімейного, соціального й майнового стану, приналежності до громадських організацій та політичних партій, ставлення до релігії. Це громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства — як ті, що постійно проживають (не менше ніж 183 дні у календарному році), так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

1)17 не оподатковується

2)18 – 85 10% від суми, що перевищує розмір одного неоподаткованого мінімума.

3)86 – 170 2) + 15% від суми, що перевищує розмір 5 неоподаткованих мінімумів.

4)176 – 1020 3) + 20% від суми, що перевищує розмір 10 неоподаткованих мінімумів.

5)1021 – 1700 4) +30% від суми, що перевищує розмір 60 неоподаткованих мінімумів.

6)1700 > 5) + 40% від суми, що перевищує розмір 100 неоподаткованих мінімумів.

Прибутковий податок на доходи громадян, одержаний за місцем основної роботи нараховується, утримується і перераховується до бюджету підприємствами . Оподаткування доходів, отриманих не за місцем основної роботи, провадиться по ставці 20%. Громадяни повинні до 1 березня подати декларацію про одержані доходи.

40.Місцеві податки і збори

З прийняттям в лютому 1997 року Закону України «Про систему оподаткування» встановлено 16 видів платежів: два місцеві податки (комунальний податок і податок на рекламу); 14 зборів (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за видання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі; за право проведення конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок; за проїзд територією прикор­донних областей автотранспортом, що прямує за кордон).

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. По­датки і збори, названі вище, сплачують юридичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання полягають у такому.

1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових ви­трат, які виключаються з валового доходу, а отже, зменшують суму оподатковуваного прибутку.

2. Місцеві податки і збори суб'єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування

їхнього прибутку.

Комунальний податок. Платниками податку є всі юридичні особи. Від сплати податку звільняються сільськогосподарські під­приємства, планово-дотаційні організації, бюджетні установи.

Об'єктом для розрахунку податку є фонд оплати праці. Останній обчислюється множенням середньоспискової кількості працівників на місячний неоподаткований мінімум доходів громадян. Гранич­ний розмір ставки податку — 10% від об'єкта оподаткування (фон­ду оплати праці).

Податок сплачується щомісяця до 15 числа, виходячи з суми, що

оподатковувалася у попередньому місяці.

Податок з реклами. Платниками податку є суб'єкти підприєм­ницької діяльності, що рекламують свою діяльність (власну продук­цію, послуги).

Податок з реклами стягується зі всіх видів комерційних оголо­шень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті);

друкуються на спортивному одязі чи майні.

Об'єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і роз­міщення реклами. Ставки податку визначені в таких розмірах: 0,1% від вартості послуг за одноразову рекламу; 0,5% від вартості розмі­щення стаціонарної реклами на тривалий час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одязі.

Рекламодавці сплачують податок під час сплати послуг. Вироб­ники реклами сплачують податок щомісяця (до 15 числа місяця, на­ступного за звітним).

Збір за право використання місцевої символіки. Платниками збору є юридичні особи, що використовують символіку з комерцій­ною метою. Об'єктом оподаткування є вартість виробленої продук­ції, виконаних робіт, наданих послуг. Ставка збору не повинна пе­ревищувати 0,1% від вартості об'єкта оподаткування.

29. Суть і структура бюджету Бюджет держави – складова ланка державних фінансів. Суть бюджету – фінансове забезпечення виконання державою її функцій: економічної, соціальної, управлінської та оборонної.

Слід підкреслити, що бюджет розглядається як самостійна еко­номічна категорія. Ця категорія, будучи частиною фінансів, харак­теризується тими ж ознаками, що притаманні фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин, а саме:

1) бюджет є особливою економічною формою перерозподільчих відносин, пов'язаних із вилученням частки національного доходу державою, і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства та окремих адміністративно-територіальних формувань;

2) за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національ­ного доходу, рідше — національного багатства, між окремими галу­зями народного господарства, адміністративно-територіальними формуваннями, сферами суспільної діяльності;

3) пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мі­рою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потре­бами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять пе­ред суспільством на кожному історичному етапі його розвитку;

4) сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що зумовлено ключовим значенням бюджету порівняно з іншими ланками.

Звідси можна зробити висновок щодо специфічного суспільного призначення бюджету — задоволення потреб суспільства та його адміністративно-територіальних формувань.

За своєю економічною сутністю бюджет — це грошові відноси­ни, які виникають між державою, з одного боку, та юридичними і фізичними особами — з іншого, в процесі перерозподілу національ­ного доходу (частково і національного багатства) у зв'язку із фор­муванням і використанням бюджетного фонду, призначеного для фінансування народного господарства, соціально-культурних захо­дів, потреб оборони і державного управління. Доходи бюджету виражають відносини між державними та юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.

Видатки бюджету- це економічні відносини, які виникають у звязку з розподілом і використанням грошових коштів держави за галузевим, цільовим і територіальним призначенням.

Формою прояву категорії “доходи бюджету” служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріяльним втіленням грошові кошти, які мобілізуються в бюджет.

Категорія “видатки бюджету” проявляється через конкретні види платежів.


30. Бюджетний процесу і його етапи.

Бюджетний процес – регламентована законом діяльність органів влади і управління по складанню, розгляду, затвердженню та виконанню бюджету.Складання бюджету належить до відання органів держ.викон.влади і виконавчих органів місцевих Рад народних депутатів. Ці органи відповідають також за виконання бюджету та контроль за цільовим, економним і ефективним використанням виділених бюджетних коштів. Верховна Рада України визначає осн.напрями бюдж.політики спец.постановою(бюджетною резолюцією), яка в загальному вигляді окреслює пріорітети бюдж.політики держави на анст.бюдж.рік Закони У. Щодо змінд оходів або видатків держ.бюджетів на наст.рік не можуть бути прийняті до затвердження Верховною Радою України бюдж.резолюції. Кабінет Міністрів щорічно своєю постановою встановлює порядок і строки виконання робіт зі складання і розгляду бюджету кожним учасником бюдж.процесу. Роботу зі скл-ня і розгляду бюджету очолює Міністерство фінансів України. Верх.Рада України, ВерхРада АРК, місцеві Ради нар.депутатів та органи держ.виконавчої влади і виконавчих органів місцевих Рад визначають зі своїх бюджетів обсяг фінансування заходів соц-культ.розвитку, визначають напрями викор.коштів бюджетів.

26.Доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з підприємствами, організаціями, і громадянами в процесі формквання бюджетного фонду країни.Склад бюджетних доходів, форми мобілізації грошових коштів у бюджет залежать від системи і методів господарювання, а також від економічних задач, які вирішуються суспільством. Так, країни з ринковою економікою, доходи своїх бюджетів формують, в основному, за рахунок податків.

Бюджетні доходи , з однієї сторони, є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різноманітними учасниками відтворювального процесу, а з іншої- віступають обєктом подальшого розподілу вартості, так як остання використовується для формування бюджетних фондів територіального, галузевого і територіального призначення. Склад бюджетних доходів, форми мобілізації грошових засобів в бюджет залежать від системи і методів господарювання, а також від вирішуваних суспільсьвом економічних задач. . Характеристика структури доходів Держ.бюджету України згідно кожної з виділених класифікаційних ознак.

1.В залежності від джерел формування: податки від юрид.і фіз.осіб, позики, надходження від реалізації держ.власності.

2.По методам справлення: податкові надходження (податки, платежі), неподаткові надходження (позики, кредит НБУ, емісія, дивіденди по держ.акціях, доход від реалізації мат.резервів, доходи з погашення бюдж.позик.)

3. В залежності від видів податків, які надходять до бюджету: з прямих податків, з непрямих податків.

27. Видатки бюджету- це економічні відносини, які виникають у звязку з розподілом і використанням грошових коштів держави за галузевим, цільовим і територіальним призначенням.

Категорія “видатки бюджету” проявляється яерез конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований як кількісно, так і якісно.Якісна характеристика дозволяє встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна- їх величину. Бюджетні асигнування направляються у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій і поручительств для фінансової підтримки фермерських господарств, малих підприємств, житлового господарства тощо.бюджет відіграє також важливу роль у соціальному захисті громадян, розвиткові невиробничої сфери. Частину бюджетних коштів держава направляє на оборону, утримання правоохоронних органів, апарату управління.

За роллю у відтворенні вир-ва виділяють поточні і капітальні видатки бюджету. Поточні характеризують витрати на утримання п-в, усианов і закладів виробничої і соціальної інфраструктури. Капітальні – це видатки на створення нових та розширення д-ті діючих п-в. установ і закладів. За суспільним призначенням видатки відображають ф-ції держави: економічну – видатки на екон.д-ть і науку, соціальну – видатки на соц.захист і соціально-культурну сферу, оборонну – видатки на оборону, управлінську – видатки на органи держ.влади і управління, правоохоронні органи, судову владу і прокуратуру, митну і податкову службу, зовнішню політичну д-ть. У видатках бюджету також відокремлено видатки на обслуговування внутрішнього і зовнішнього держ.боргу. За галузями економіки і соц.сфери видатки розрізняються відповідно до різних галузей: промисловість, будівництво, транспорт, с-г, освіта, охорона здоровя, інші. За цільовим призначенням: видатки на кап.будівництво, кап.ремонт, оплату праці, комун.послуг та інші витрати. За рівнем бюдж.системи: видатки Держ.бюджету, Республіканського бюджету Криму, відповідних місц. бюджетів. За формами бюдж.фінансування: проектне фінансування – фінансування з бюджету інвестиційних проектів, бюджетні кредити – надання фін.допомоги субєктам підпр.д-ті на поворотній основів, кошторисне фінасування – виділення бюдж.асигнувань на основі кошторису, бюдж.трансферти – держ.субсидії, субвенції, дотації.

42.Місцеві бюджети Економічна сутність, форма прояву і материальний зміст місцевих бюджетів.

Складниками місцевих фінансів є місцеві бюджети, териториальні позабюджетні фонди і кошти субєктів господарювання (комунальних підприємств).Місцевих бюджетів в Україні – понад 13 тисяч. До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фін.ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місц.Рад нар.днпутатів та органів місцевого та регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Місц.бюджети затверджуються місцевими органами влади і до держ.бюжету не включаються. Їх екон.сутність виявляється у формуванні грошових фондів, які є фін.забезпеченням діяльності місцевих Рад нар.депутатів, розподілі та використанні цих фондів на фінансування утримання і розвитку соціальної інфраструктури, місцевого господарства. Мат.основою місц.фінансів є регіональні фінасові ресурси, що представляють сукупність грошових коштів, яківикористовуються на розвиток тер-рій.

Місцеві бюджети:

обласний б.-- міста обласного підпорядкування(міський б--б-ти р-нів,що входять в стр-ру міста)--бюджети районів(районний б.--бюджети міст районного підпорядкування--селищні та сільські бюджети).

50. Держ. кредит-це сук-ть ек. відносин між дер-вою в особі її органіввлади з одндго боку та юр. і фіз. особами з другого боку. При цьому дер-ва виступає або в ролі позичальника або позикодавця по відношенню до приватних осіб, фін. і кред. установ, урядів інш. дер-в. Кр. того, дер-ва може виступати в ролі гаранта по кредитам, які видаються місцевим органам влади, держ.п-вам, іноз. позичальникам. При держ. кредиті взяті в борг кошти поступають у розпорядж. дер-ви, перетворюючись у її додаткові фін. рес-си. При цьому джерелом погашення держ. позик і виплати % по ним виступають держ. кошти.ерж. кредит являє собою доволі специфічну ланку держ. фінансов-сів. Він не має ні окремого фонду фін. рес-сів(кошти, що мобізуються за його допомогою, проходять, як пр., через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим, він характеризує особливу форму фін. відносин дер-ви і тому виділяється в окрему ланку. Держ. кр. безпосередньо зв’язаний з бюджетним дефіцитом, виступаючи джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.Відмінності між банківським і держ. кредитом: - позиковий фонд дер-ви кредитує господарюючих суб’єктів; банівський кредит виділяється під будь-яку мету;

-банк дає кредити тільки під забезпечення;

-при держ. кредиті позикодавці фіз. і юр. особи, а при банк. кредиті позичають юр. і фіз. особи.

Дер-ва для фінансування своїх потреб може мобілізовувати фін. ресурси у формі держ. кредиту.У цьому разі вона є позичальником, а н-ня і підприємницькі стр-ри, тобто фіз. і юр.особи,-кредитодавцями. Держ. кредит має строк повернення і ціеу в формі процента. Д.к. буває внутрішнім і зовнішнім. У сфері міжнар. екон. відносин. дер-ва виступає в ролі як кредитора так і позичальника. За своєю економічною сутністю держ. кредит-це форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти н-ня, підприємстві установ.Використання держ. кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження дер-ви. Їхня доцільність при покритті дефіциту б-ту зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища дер-ви, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

В Ук-ні виділяють наступні форми держ. кредиту: 1)держ.позики;2)звернення ч-ни заощаджень н-ня в держ. позики;3)запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду; 4)казначейські позики;5)гарантовані позики 49.Фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов'язаних із розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тим­часово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Отже, об'єктами відносин виступають грошово-кредитні ресурси і цінні папери. Суб'єктами відносин є держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Головною функцією фінансового ринку є забезпечення руху гро­шових коштів від одних власників (кредиторів) до інших (пози­чальників). Фінансовий ринок виступає як механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і заощаджень населення між суб'єк­тами господарювання й галузями економіки, «зв'язування» частини Грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а також іЛк засіб покриття дефіциту державного бюджету.

Основними елементами фінансового ринку є кредитний ринок, ринок цінних паперів і грошовий ринок. Ці елементи фінансового инку знаходяться в тісному взаємозв'язку. Наприклад, збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і під­приємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І навпаки, випуск цінних паперів знижує потребу у фінансуванні народ' ного господарства за рахунок кредитів та акумулює тимчасово віль­ні грошові кошти інвесторів.

Взаємозв'язок кредитного ринку і ринку цінних паперів проявля­ється в їх сек'юритизації. З одного боку, кредити мають характерис­тики цінних паперів, оскільки приносять дохід і обертаються (тобто купуються і продаються). З іншого боку, цінні папери виступають як документи, що підтверджують боргові або дольові (пайові) зобо­в'язання на кредитному ринку.

Фінансовий ринок-складова фінансової системи держави.За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб,єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами.Фінансовий ринок включає: валютний ринок,ринок кредитів,ринок цінних паперів,ринок фінансових послуг.

Валютний ринок-це процес купівлі-продажу іноземних валют за національним курсом,який складається на основі попиту і пропозиції на ці валюти.Функції:своєчасне здійснення міжнародних розрахунків,стрвахування валютних ризиків; регулювання валютних курсів і диверсифікації валютних резервів; регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Ринок кредитів-це процес залучення коштів у грошовій формі на умовахповернення,оплатності і строковості.Кредитний ринок є одним із найстаріших сегментів фінансового ринку,він виник як закономірна реакція на потребу в додаткових фінансових ресурсах для здійснення процесу фінансового забезпечення підприємницької та інших видів діяльності юридичних і фізичних осіб.

Ринок цінних паперів-це форма розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів з метою повнішого забезпечення потреб економіки в ресурсах та їхнього ефективного використання.Цеособлива сфера ринкових відносин,де завдяки продажу ЦП здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб,єктів економічної діяльності.

Фінансові послуги-це сукупність різноманітних форм мобілізації й використання фондів фінансових ресурсів для фінансового забезпечення процесу виробництва,виконання робіт і надання послуг,які здійснюються на платній основі та мають відмінні риси свого функціонування.

розпорядженні підприємства і перерахова­на на поточний валютний рахунок в уповноваженому банку.

Підприємства та організації, які не здійснюють зовнішньоторго­вельні операції, формують валютні фонди за рахунок валютних ре­сурсів, придбаних на внутрішньому валютному ринку.

Кошти валютних фондів можуть використовуватися на прове­дення реконструкції, технічного переозброєння та оновлення вироб­ництва експортної продукції, підвищення її якості й конкуренто­спроможності, на фінансування науково-дослідних робіт, закупівлю нових технологій і ліцензій та інші цілі, що дозволяються чинним законодавством.


36.ПДВ – це частина новоствореної вартості, яка сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва і реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг.Головна особливість цього податку полягає в тому, що його сплачує кінцевий споживач товарів і послуг.

Переваги ПДВ:

- висока ефективність з фіскальної точки зору;

- широка база оподаткування;

- забезпечує надійність та стабільність бюджету від цього податку;

- універсальні ставки полегшують обчислення податку для йога платників та здійснення контролю ДПА;

- стягнення ПДВ на всіх етапах руху товару, робіт і послуг дає рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб‘єктами підприємницької діяльності.

Недоліком ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін.

Об‘єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів, робіт, послуг на території України, в т.ч. операції з передачі права власності на об‘єкти застави, а також роботи, послуги, що надаються нерезидентами, крім того, у новому законі вивезення товарів за межі митної території України.

Не є об‘єктом оподаткування операції з випуску, розміщення та продажу ЦП, емітовані НБУ, Мінфіном, Держ. казначейством України, органами місцевого самоврядування та суб‘єктами підприємницької діяльності, включаючи приватизаційні та компенсаційні чеки, а також передача майна орендодавцям, що є резидентами, орендарю за договором оренди, передача майна у заставу кредитору і т.д.

База оподаткування операцій з продажу товарів, робіт, послуг визначається, виходячи з їх договірної контрактної вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами з урахуванням АЗ, мита, інших податків та зборів, що включаються до вартості згідно законодавства України.

Ставка податку 20%.

ПДВ включається до державних, регульованих та вільних цін, а також до надбавок, знижок, націнок, зборів за ставкою в розмірі 20%.

Для обчислення суми ПДВ застосовується похідна ставка 16,67, яка використовується щодо оподатковуваного обороту, який включає ПДВ. Для підакцизних товарів сума акцизного збору включається до оподатковуваного обороту ПДВ.

Ціну реалізації з ПДВ можна визначити за формулою:

Ц_р = (С/в + прибуток)  1,2

(Ц_{вільна відпускна} = Ц _{виробника} + ПДВ;

ПДВ = (Ц _{виробника} •20%)/100% = 0,2 Ц _{виробника};

Ц _{віль. Відпускна} = Ц _{виробника} + 0,2 Ц _{виробника} = 1,2 Ц _{виробника})

При формуванні ціни на підакцизні товари, ціна реалізації з ПДВ визначається за формулою:

Ц_р = Ц_а 1,2


А_с - акцизна ставка;

Ц_а - ціна з акцизом;

Ц_р - ціна реалізації.


8. Міністерство фінансів України, як центральний орган держаної виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України, забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічною та соціальною розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади. Основними завданнями Мінфіну України є:

- розроблення та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики:

- здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку;

- розроблення стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичень держави і погашення та обслуговування державного боргу;

- розроблення проекту Державного бюджету України та прогноз­них показників зведеного бюджету України, забезпечення в установленому порядку виконання Державного бюджету України, контроль а за дотриманням правил складання звіту про виконання Державного бюджету України та зведеного бюджету України;

- забезпечення концентрації фінансових ресурсі на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;

- забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення в межах своєї компетенції державного фінансового конт­ролю;

- удосконалення методів фінансовою і бюджетною планування, фінансування, а також звітності та системи контролю за витрачанням бюджетних коштів;

- розроблення та проведення державної політики у сфері виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорого цінного каміння та напівдорогоцінного каміння;

- забезпечення впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку та звітності (крім бухгалтерського обліку та звітності в банківських і кредитних установах);

- інформування громадськості про економічні і фіскальні ціни держави.

Міністерству фінансів України підпорядковуються Державне Казначейство України,


9.КРУ.Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби України є здійснення державного контролю за витрачанням коштів матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. Ф-ї:

- узагальнюють наслідки ревізій та перевірок;

- проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану та збереження коштів та матеріальних цінностей; достовірності обліку в міністерствах і відомствах, державних фондах і комітетах, бюджетних установах;

- проводять ревізії та перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок ДБ;

- контролюють повноту оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів;

- здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

- розробляють конструктивні та інші акти”

- здійснюють методичне керівництво і контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють досвід і розробляють пропозиції по по удосконаленню контролю.

10.Державне казначейство України створене і метою ефективного управління коштами Державного Бюджету України, підвищення oпeративності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у державному бюджеті. І тому основними завданням казначейства є:

- організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за цим;

- управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, установлених на відповідний період;

- фінансування видатків Державного бюджету України;

- ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державною бюдже­ту України;

- здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім бор­гом відповідно до чинного законодавства;

- розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами Ав­тономної Республіки Крим, областей, міст Киева і Севастополя відра­хувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

- здійснення контролю за надходженням, використанням кошів державних позабюджетних фондів;

- розробка нормативно-методичних документів з питань бухгал­терського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рі­внів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організа­цій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних і поза-бюджетних фондів.


11.Державна податкова служба України має статус міністерства і центральним органом виконавчої влади, створена з метою посилення контролю за справлянням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, зміцнення виконавської дисципліни. Головними завдання­ми служби є:

- здійснення контролю за додержанням податкового законодавст­ва, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати пода­тків і зборів, а також неподаткових доходів, установлених законодав­ством;

- розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законо­давства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій і питань оподаткування;

- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - пла­тників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиної о банку да­них про платників податків - юридичних осіб;

- проведення роз'яснювальної роботи серед платників податків і питань оподаткування;

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинений, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопору­шення.