Консультування підлітків із дистантних сімей з позицій позітум-психотерапії актуальність теми

Вид материала

Документы

Содержание ЛЮБИТИ (пов’язана з роботою правої півкулі і відповідає за емоції і душевні переживання, фантазію, інтуїцію) і ЗНАТИ Для того, що досягнути поставленої мети у роботі із неповнолітніми із дистантних сімей, варта скористатися методикою 5 запитань Завороженість симптомом Завороженість клієнтом Завороженість гіпотезою Бажання рятувати Актуальність проблеми. Основний зміст.

Подобный материал:

• Вступ актуальність теми, 953.91kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 286.74kb.
• Лекція Суть І специфіка психологічного консультування, психокорекції І психотерапії, 169.94kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 338.68kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 296.03kb.
• 1. Категорія буття в філософії. Філософське вчення про матерію та ідеальне Актуальність, 520.3kb.
• Вступ актуальність теми, 1309.02kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 364.3kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 321.49kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 286.77kb.

Двіжона Оксана

Чернівецький національний університет

ім. Юрія Федьковича

КОНСУЛЬТУВАННЯ ПІДЛІТКІВ ІЗ ДИСТАНТНИХ СІМЕЙ З ПОЗИЦІЙ ПОЗІТУМ-ПСИХОТЕРАПІЇ

Актуальність теми: Насьогодні питання дистантних сімей висвітлюється більшою мірою з теоретичної точки зору. Проте, досить важливим постає питання надання кваліфікованої консультативної допомоги підліткам, які проживають у дистантних сімях.

Мета повідомлення: визначити основні критерії та розкрити специфіку надання консультативної допомоги підліткам із дистантних сімей.

Основний зміст. Психологія як професія ґрунтується на загальних для будь-якої професії етичних нормах: повага особистості, людських прав і свобод, гідності, належна професійна компетенція, совісність, доброзичливість і безумовна установка на благо клієнта.

Характеризуючи консультанта як професіонала вживають побутові поняття: "відкритий", "теплий", "уважний", "щирий", "гнучкий", "терплячий". Національна асоціація професійної орієнтації США виділяє наступні властивості особистості консультанта (George, Cristiani, 1990):

• прояв глибокого інтересу до людей і терпіння в спілкуванні з ними;
  
• чутливість до установок і поведінки інших людей;
  
• емоційна стабільність і об'єктивність;
  
• здатність викликати довіру інших людей;
  
• повага прав інших людей.
  

Якщо продовжити огляд численних джерел літератури про властивості особистості, які необхідні консультантові, щоб надавати допомогу, бути каталізатором самопізнання, зміни й удосконалювання іншої людини, ми наблизимося до моделі ОСОБИСТОСТІ ЕФЕКТИВНОГО КОНСУЛЬТАНТА. Мова йде про "рухому" модель, оскільки кожний консультант має можливість її доповнити [2].

• консультант повинен бути "об'єктивним", ціннісно нейтральним і не вносити в консультативні відносини свою життєву філософію й ціннісну систему;
  
• консультантові варто уникати впливу на цінності клієнта;
  
• консультант повинен бути відкритий і ясно демонструвати клієнтові свою ціннісну позицію, оскільки спроба бути нейтральним у ціннісних ситуаціях спонукує клієнта думати, що консультант уважає прийнятним і виправданим пагубну із соціальної, моральної й правової точок зору поведінку. Це позиція консультанта-вихователя, який знає, що добре й що погано;
  
• консультант бажаючи уникнути ціннісних колізій у процесі консультування, повинен мати чітку позицію з деяких питань. Найважливіші сфери, у яких важлива позиція консультанта, - це родина, секс, аборти, релігія, наркотики.
  

Позитивна психотерапія наголошує на цілісному баченні життя особистості (холістичний підхід) та оптимістичному сприйнятті її природи (позитивна концепція людини), з врахуванням всіх дійсних її складових. Не зважаючи на те, в якій сімї виховується дитина, повній чи дистантній. Уявлення, що Позитивна психотерапія - це психотерапія "лише про хороше", або уявлення, що своїм існуванням Позитивна психотерапія демонструє "негативність" інших напрямків психотерапії, є помилковими. Позитивна психотерапія – це «терапія реальністю», «здоровим глуздом».

Позитивна психотерапія - це мета-підхід, який спрямований як на психологічну допомогу (психотерапевтичний аспект), так і на виховання (педагогічний аспект), навчання дорослих (андрагогічний аспект), соціальну роботу (соціальний аспект), розвиток між-культурної свідомості (крос-культурний аспект), взаємодію та інтеграцію різних психотерапевтичних напрямків (інтер-дисциплінарний аспект) [6].

Отже, відповідно до гіпотези Позитивної психотерапії, кожна людина хороша (добра, позитивна) за своєю природою і наділена всіма здібностями, які їй потрібно лише розвивати (Пезешкіана Х. 1998). Зовнішній світ створює умови та дає інструменти для саморозкриття та саморозвитку, подібно до того, як родючий ґрунт і підходящий клімат допомагають зерну перетворитися на дерево. Іншими словами, людина від природи є «чистою дошкою», на якій батьки і педагоги вписують власну мудрість та вислови…[ 3].

Взагалі у позитивній психотерапії поняття «образ людини» тісно пов’язане із образом власне себе, але виникає і розвивається разом із людиною і характеризує якість гуманності (Воглер П, 1972). Визначається особистим досвідом взаємодії з основними та традиційними системами сім’ї (у вузькому та широкому змісті), суспільства, соціальної та етнічної групи тощо, релігійними, або науковими віруваннями – з одного боку і повсякденним зіткненням з постійно розвиваючою дійсністю з іншого. Щоб не заплутатись у даній концепції можна визначити три складові: 1) природа людини; 2) структура (модель) особистості; 3) теорія розвитку особистості.

Як уже зазначалось, у позітум-психології зроблена ставка на ресурс клієнта, яка відзначається вірою у його компетентність щодо власного життя і підкріплюється вироблення уміння брати відповідальність за своє існування. Тобто, людина є господарем власного життя і не тільки несе за нього відповідальність, а й отримує задоволення і радість від своїх творчих звершень самореалізації [1].

У міжособистісному плані завдання консультанта полягає у встановленні взаємин із клієнтом. Що є дуже важливою передумовою у спілкуванні із неповнолітніми. Клієнт (підліток) насамперед бажає побачити щире й природне прагнення консультанта ввійти з ним у контакт. Найважливішою умовою виникнення психологічного контакту між клієнтом (підлітком) і консультантом є якість присутності, тобто здатність невербального вираження консультантом захопленості бесідою. Адже, підлітки, які приходять на консультацію, найчастіше відчувають недостатність уважності щодо себе. А внаслідок того, що конгруентність і природність - це пряма протилежність демонстрації себе (фасаду), дана поведінка консультанта служить моделлю, що закликає клієнта до спонтанності й відкритості в пред'явленні себе. У підлітковому середовищі така поведінка дуже цінна. Поряд із цим, ніщо так не стимулює саморозкриття як безумовне позитивне ставлення й емпатія консультанта щодо неповнолітнього. Безумовне позитивне ставлення - це безоцінне прийняття досвіду клієнта, а також прояв емоційної теплоти й турботи. Що є надзвичайно актуальним саме серед даної категорії неповнолітніх. Емпатія ж забезпечує клієнта унікальним досвідом емоційного резонансу й спільного пізнання переживання клієнтом власної життєвої ситуації.

У процесі консультування важливо уникати засобів стискання внутрішньої реальності неповнолітнього, а саме: оцінки, осуду, прагнення „рятувати” клієнта, знецінюючої інтерпретаці, залякування, розповідей повчальних історій тощо. Відобразити та допомогти зрозуміти внутрішню реальність клієнта можна за допомогою двох основних інструментів: активного слухання та рефлексивних запитань (Як ти? Як тобі з цим?).

Консультант внутрішню реальність клієнта переносить назовні, відокремлює її від нього, а потім переносить знову в середину у вигляді змальованих підлітком моделей поведінки.

За допомогою позитивної реінтрепретації консультант працює із внутрішньою реальністю клієнта. Наприклад, що в цій ситуації ти бачиш позитивного? Або Чого це тебе навчає?

У внутрішній реальності знаходиться велика сила клієнта-підлітка. У внутрішній реальності клієнта більше „ні-реакцій” і менше „так-реакцій”. Основним завданням консультанта є зменшити кількість „ні-реакцій”. Це він може зробити за допомогою слухання.

Також, консультант повинен врахувати той факт, що у кожної особистості існує власна точка зору на ті чи інші події. Це в свою чергу підкреслює вибірковість внутрішньої реальності неповнолітнього.

Активне слухання консультанта допомагає клієнтові розповідати, всиляє віру і надію в те, що його проблемі можна зарадити, отже, дозволяє підлітку допомагати самому собі. Вчить його жити з ситуацією що склалася.

Коли консультант слухає: він не має давати поради; він не має пояснювати причину запиту; він не має робити клієнта слабким; він не може допомогти на 100%; він повинен розуміти клієнта. Він повинен просто слухати!!!

Р.Кочунас стосовно значущості слухання у консультативній практиці зауважує, що консультант повинний не стільки говорити, скільки вислуховувати. Уміння вислухати свідчить про щиру зацікавленість іншою людиною. Існують два важливі аспекти, пов'язаних з цим умінням. По-перше, кожна людина має потребу спілкуватися з іншою людиною стосовно важливих для неї питань. По-друге, наша схильність підтримувати інших або погоджуватися з ними залежить від того, наскільки вони вислуховують нас. Можна сміливо стверджувати, що якість відносин між людьми неабиякою мірою залежить від уміння вислухати і почути [2].

З точки зору позитивної психотерапії, кожна людина від природи наділена двома базовими здібностями: ЛЮБИТИ (пов’язана з роботою правої півкулі і відповідає за емоції і душевні переживання, фантазію, інтуїцію) і ЗНАТИ (пов’язана із роботою лівої півкулі, визначає раціональний інтелектуальний бік людини і здібність займатися наукою, оволодівати нормами і моделями поведінки) [7].

Тому, в процесі консультації, неповнолітнім варта вказати на те, що здібність любити означає, що кожен має здібність вступати у стосунки з іншими людьми, брати участь в інших сферах життя.

Здібність пізнавати у ставленні до партнерства означає, що людина вчиться розрізняти й сприймати, шукати причини й намагається адекватно реагувати на них [5].

Тобто, маленька дитина швидко засвоює знання, активно пізнає світ, а також проявляє любов до батьків і приймає її від них.

Обидві здібності розвиваються в чотирьох основних вимірах людського життя: ТІЛО, ДІЯЛЬНІСТЬ, КОНТАКТИ І СЕНСИ (фантазія, майбутнє) під впливом генетичних особливостей людини та взаємодії з оточуючим середовищем і часом. Ці виміри забезпечують взаємодію з оточуючим світом і його пізнання відбувається за допомогою відчуттів (слуху, зору, нюху, смаку) та логіки і фантазії (інтуїції).

Для того, що досягнути поставленої мети у роботі із неповнолітніми із дистантних сімей, варта скористатися методикою 5 запитань роботи з актуальними здібностями:

1. На що саме ти скаржишся в цій ситуації?
   
2. Якими своїми актуальними здібностями ти реагуєш в цій ситуації? (активно (сам виявляєш) та пасивно (очікуєш від інших))
   
3. Що позитивного в такому реагуванні? Що тобі це дає? Чим це тобі вигідно?
   
4. У кого ти навчився так реагувати? У кого ти вчишся зараз? Хто підтримує у прояві такої актуальної здібності? *Як я сам себе підтримую у прояві таких актуальних здібностей?
   
5. Які актуальні здібності у тебе ще є? (Іронічно посміхнутись і поглянути клієнту в очі) Розкажи про них. Якими іншими здібностями ти можеш відреагувати, ніж ти реагуєш зараз? Яким ти будеш, коли так реагуватимеш? Що це за здібності?[4]
   

Проте під час консультування неповнолітніх із дистантних сімей, можуть виникати такі помилки:

1. Завороженість симптомом (неповнолітні багато говорять про скаргу)[з метою подолання помилки необхідно використовувати різні техніки Позитивної психотерапії (метафора, позитивна реінтерпретація, притча), перейти від симптома до змісту, створитои консультативний альянс тощо.];
   
2. Завороженість клієнтом [необхідно підсилити контакт (більше Знати), передати клієнту частину його відповідальності];
   
3. Завороженість зовнішньою реальністю [опиратись на принцип «тут і тепер», підсилити дирнективність];
   
4. Завороженість гіпотезою. Виникає від реальності консультанта, а ця реальність накладається на проблему клієнта. (Потрібно розрізнення реальності клієнта і консультанта)[перевірити готовність клієнта прийняти рішення];
   
5. Бажання рятувати (щось швидко робити з клієнтом) [крос культурний підхід, витримування консультативної паузи, передача клієнту його відповідальності, підсилення віри у клієнта];
   
6. Небажана робота з ІІІ особою (тільки за бажанням клієнта)
   
7. «Пробуксовка» процесу (немає енергії в темі та у стосунках)[підсилена робота із контактом, (більше Любити), пошук більш значущої теми] [5].
   

Згідно Позитивної психотерапії, при переважанні однієї базової здібності над другою потрібно не віднімати від більшого, а додавати до меншого. Тобто потрібно працювати над гіпотрофованою здібністю, не забуваючи про розвиток іншої, більш розвинутої. Тільки тоді клієнт зможе наблизитись до балансу, що дасть змогу знизити рівень внутрішньої психологічної напруги та допоможе зменшити антагонізм базового конфлікту. Оскільки повністю позбутися свого базового конфлікту неможливо, то потрібно прийняти його, працювати над розвитком власних здібностей і бути повністю відкритим до нового досвіду [1]. Адже, «ми страждаємо не від того, що ми пережили, а від того, що ми не пепежили». І «важливо не те, де ти зараз стоїш, а те, в якому напрямку ти рухаєшся».

Висновок. Отже, позитивна психотерапія є «глибинно психологічно орієнтованим» методом психотерапії, спрямованим на корекцію відхилень в образі «Я» та відновленні його цінності. Про що консультанту важливо пам’ятати у роботі із неповнолітніми які проживають у дистантних сімях і не тільки. Адже саме цей метод дозволяє м’яко, не інтерпретуючи поведінки підлітка, прийти йому на допомогу і розкрити ресурс для його саморозвитку та самовдосконалення, навіть за таких умов.

Література:

1. Карпенко Є. Засоби експлікації й утилізації захисних механізмів у позитивній психотерапії // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. Спеціальний випуск. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2008. – С. 202 – 205.
   
2. Кочюнас Римас ОСНОВЫ ПСИХОЛОГИЧЕСКОГО КОНСУЛЬТИРОВАНИЯ М.: Академический проект, 1999. — 240 с.
   
3. Кирилов И.О. Введение в позитивную психотерапию // positum.net.
   
4. Карикаш В. И. Работа психотерапевта на 5 метауровнях в Позитум подходе Н. Пезешкиана // Позитум Украина: Научно-практический журнал. - 2007. - №1. - С. 18-22.
   
5. Пезешкиан Н. 33-и 1 форма партнерства: Пер. с нем. – М.: Медицина, 1998. – 288 с.
   
6. Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия: Пер. с нем. - М.: Медицина, 1996. - 464 с.
   
7. Пезешкиан Н. Психотерапия повседневной жизни: тренинг разрешения конфликтов. - СПб.: Речь, 2004. - 288 с.
   

В статті автор розкриває специфіку консультування підлітків із дистантних сімей в рослі позитивної психотерапії. Визначає основні вимоги до особистості консультанта. Та пропонує для роботи із неповнолітніми методику 5 запитань.

Ключові слова: позітум-психологія, позитивна психотерапія, підлітки із дистантних сімей, консультування.

В статье автор раскрывает специфику консультирования несовершеннолетних которые живут в дистантных семях, используя позитивную спихотерапию. Определяет основные критерии личности консультанта. Рекомендует для работы из несовершеннослетними которые живут в дистантниых семях методику 5 вопросов.

Ключевые слова: позитум-психология, позитивная психотерапия, несовершеннолетние которые живут в дистантных семях, консультирование.

In the article an author exposes the specific of advising teenagers which live in the distance families, using positive spikhoterapiyu. Determines the basic criteria of personality of consultant. Recommends for work from teenagers which live in the distance families method 5 questions.

Keywords: pozitum-psychology, positive psychotherapy, teenagers from distantnikh families, advising.

1. Двіжона О.В.Психологічні особливості навчання і виховання у контексті наступності дитячого садка і школи //Науково-методичний вісник. Випуск 5. Наступність у роботі дошкільної та початкової ланок освіти. – Чернівці: Технодрук, 2006. – С. 11-14.
   

Оксана Двіжона

канд. псих. наук,

доцент кафедри психології ЧНУ

м. Чернівці

Психологічні особливості навчання і виховання

у контексті наступності дитячого садка і школи

Актуальність проблеми. В зв’язку із розвитком та вдосконаленням системи освіти України, зміною стереотипів навчання і виховання, питання наступності дитячого садка і школи постає, як одне із актуальних і важливих питань.

Наступність – це встановлення взаємозв’язку між суміжними ланками системи освіти з метою послідовного розв’язання завдань навчання і виховання.

Основний зміст. Наступність дитячого садка і школи передбачає взаємозв’язок змісту їхньої виховно-освітньої роботи, методів її здійснення. Наступністю дитячого садка і школи передбачається, з одного боку, передання дітей до школи з таким рівнем суспільного розвитку і вихованості, який відповідав би вимогам шкільного навчання, з другого – спирання школи на ті знання, уміння, якості, якими вже збагатилися вони в дошкільному закладі, активне використання цих надбань для подальшого всебічного розвитку учнів.

Педагоги дошкільних установ повинні добре знати вимоги, які ставляться до дітей у першому класі, і відповідно до цього готувати старших дошкільнят до систематичного навчання в школі [5, C. 306-307].

Як наукова категорія поняття навчання розглядається в тісному зв’язку з такими категоріями, як освіта, виховання, викладання та учіння. Навчання і виховання утворюють цілісне поняття освіти, яке є інтегрованим педагогічним механізмом соціального розвитку підростаючої особистості.

Немає потреби в детальному обґрунтуванні очевидної тези про неподільну єдність і взаємозумовленість навчання і виховання. У навчанні присутні виховні моменти, а виховання не можливе без елементів научіння. Л. М.Толстой підкреслював, що не можна виховувати, не передаючи знань, будь-яке знання діє, виховуючи. Тим не менше, ці категорії неважко й диференціювати. Так, результат виховання можна усвідомити, задавши запитання: „Якою є дитина?” „Що вона собою являє?”. А результат навчання проявляється в тому, як вона діє [3, С. 188-189].

Основою формування особистості школяра є правильна організація його життєдіяльності, досвід позитивної моральної, соціальної, суспільної поведінки, який дитини набуває внаслідок виховного впливу. Це повинно відбуватися паралельно із формуванням у дітей системи знань. Основою виховання дітей є також формуванням у них мотивів та позитивних форм поведінки.

Дуже важливим є зовнішній вплив на внутрішній світ особистості дошкільника, та його особисте ставлення на цей вплив. Один і той самий вплив може мати різний ефект в залежності від того, яким є моральне підґрунтя, яким є духовний світ дитини. Духовний світ у свою чергу залежить від життєвого досвіду, від діяльності, від характеру взаємодії з оточуючими людьми, від статусу в сім'ї, колективі. Почуття які виникли в наслідок такої взаємодії дитина співставляє з моральними нормами та вимогами які існують у суспільстві.

У дошкільному віці, коли ще не має систематизованого навчання, а провідним видом діяльності виступає гра, розвиткові навальності сприяють ті якості, які забезпечують більші можливості для участі дитини в ігровій діяльності. З психологічної точки зору тут стають важливими чутливість до образних вражень, багатство уяви дитини, розвиток її фантазії, цікавість, комунікативні якості дошкільняти та його схильність до домінування [3, С. 188-189].

Під час ігор, занять діти взаємодіють з оточуючим світом, природою, ровесниками і дорослими тощо. Щоб проникнути у внутрішній світ дитини, необхідно постійно аналізувати ті взаємини, в які вона вступає у процесі активної і різнобічної діяльності. Завдання педагогів полягає в тому, щоб під час навчально-виховного процесу цілеспрямовано і свідомо спрямовувати всі взаємостосунки, не забуваючи при цьому про особистісно-орієнтований напрямок зазначеної діяльності.

В процесі спеціально організованої діяльності з її певним змістом діти оволодівають культурними і матеріальними цінностями суспільства, набувають навичок спілкування з ровесниками і дорослими.

З року в рік діяльність дітей змінюється – розширюється, наповнюється новим змістом, стає більш складною. Вихователь дошкільної установи, організовуючи діяльність дітей, визначає її кінцевий результат, і таким чином впливає на розвиток особистості [2, C. 98-99].

У шкільному віці для розвитку здібностей до навчання провідну роль починають відігравати чинники, які забезпечують дитині можливість здійснення активного навчального пізнання.

У молодшому шкільному віці важливими стають якості, які дають дитині змогу швидко пристосуватись до виконання різноманітних шкільних приписів. Тут доцільно називати підвищену цікавість, загальну чутливість дитини, її готовність до засвоєння нових знань та своєрідну некритичність як віру у дійсність, істинність того, чого навчають [3, С. 188-189].

Враховуючи індивідуальні особливості підростаючої особистості, педагоги (вихователі та вчителі) повинні знати, що навчання в першу чергу залежить від емоційного клімату породженого співчуттям і коректністю. І якщо, раптом дитина не справилась із запропонованим їй завданням, то педагог повинен не ускладнювати проблему, а має спробувати знайти шляхи її розв’язання.

Також, у своїй педагогічній діяльності, як вихователям так і вчителям варто пам’ятати, що вони не мають права оцінювати риси характеру дитини, вони повинні оцінювати лише вчинки своїх вихованців. Вони повинні прагнути навчити дітей не боятись невдачі.

Спілкуючись з дітьми, педагог повинен поводити себе природно, мати стільки ж майстерності, як пілот який керує реактивним літаком. У стосунках між ним і вихованцями немає місця принижень і сарказму. Адже, навішування ярликів породжує в дитини невпевненість у власних силах і тим самим формує занижену самооцінку. Тому, цинічним людям немає місця у навчальному закладі, дітей в будь-якому разі потрібно захищати від дорослих з кам’яною душею.

У спілкування з дітьми слід дотримуватись золотого правила: все слід робити вчасно, не запізнюючись і не забігаючи наперед". І ще одно правило "ніколи не робити за дитину те, що вона може зробити самотужки" [4].

Навчально-виховний процес буде більш ефективним тоді, коли педагог буде дотримуватися наступних правил:

• підтримуй у дитини інтерес до навчання;
  
• заохочуй її самостійність;
  
• оберігай гідність дитини і її віру в себе;
  
• намагайся зменшити в дитини почуття тривоги;
  
• борися з дитячими розчаруваннями; уникай конфліктів і не намагайся розгнівати дитину.
  

Адже, авторитет побудований на любові сильніший за авторитет побудований на силі.

Використовуючи всі необхідні методи педагогічної діяльності, педагог повинен до дітей ставитись так, ніби до гостей, які приходять до нього до дому. В такому разі, діти із задоволенням будуть навчатися, не боячись, що їх можуть покарати за допущені помилки.

Для того, щоб діти не боялися помилятися, педагог під час роботи з ними може обговорити правила, щодо помилок:

• тут можна робити помилки;
  
• будь-яка помилка не є смертельною;
  
• на помилках вчаться;
  
• ти маєш право помилятися, але ти повинен вміти виправити свої помилки;
  
• помилки на те існують, щоб їх виправляти;
  
• оцінюй не свої помилки, а свою роботу над ними;
  
• не позволяй собі сильно засмучуватись через невдачу або помилку.
  

Теорію навчання можна порівняти із 1000$ банкнотою. Це хороша валюта, але вона не має користі, якщо хочеш купити чашку кави, або проїхати в міському транспорті. Для щоденного життя потрібно мати дрібні монети. Так і для педагога необхідно мати особливі вміння, щоб розуміти різні психологічні тонкощі і правильно розв’язувати педагогічні завдання [1].

Висновки. Таким чином, виховний вплив людини на людину передбачає правильне приймання та оцінювання один одного із залученням до процесу спілкування. Якщо ми не знаємо механізмів впливу та сприймання один одного, то важко керувати виховним процесом і передбачити його результати.

Отже, наступність дитячого садка і школи здійснюється, як у змісті навчання і виховання, так і в методах, прийомах, організаційних формах навчально-виховної роботи.


Література:

1. Бим-Бад Б.М., Днепров Е.Д., Корнетов Г.Б. Мудрость воспитания. – М.: Педагогика, 1987. – 284 с.
   
2. Болотина Л.Р., Комарова Т.С., Баранов С.П. Дошкольная педагогика: Учеб пособие для студ. – М.: Академия, 1998. – С. 98 – 99.
   
3. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч. Посібник.- К.: Либідь, 2005. – С. 188-189.
   
4. Немов Р.С. Психология: Учебн. для студ. высш.пед. учеб. заведений: В3 кн. – М.: Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 2001. – 608 С.
   
5. Ядешко В.І. , Шохіна Ф.А. Дошкільна педагогіка. – К.: Вища школа, 1981. – С. 306 – 307.
   

Двіжона О.В. Консультування підлітків із дистантних сімей з позиції позітум-психотерапії// за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції «Психологічні проблеми становлення фахівця в умовах соціальних трансформацій» 24 лис топада 2009 р. - Вісник післядипломної освіти: збірник нуаукових праць/ Ун-т. менедж. Освіти АПН України, Асоціац. Безперервної освіти дорослих. – Київ, 2009. – Випуск № 13. – С. 114-119.