Реферат Циклу наукових праць «Європейський досвід організації та діяльності публічної адміністрації»

Вид материала

Реферат

Содержание Цикл наукових праць «Європейський досвід організації та діяльності публічної адміністрації» Основною метою Наукова значимість обґрунтованих у циклі наукових праць результатів Обґрунтування об’єднання циклу наукових праць в єдиний цикл Практичне значення Циклу наукових праць Структура роботи. Основний зміст роботи

Подобный материал:

• Реферат циклу наукових праць, 211.92kb.
• Реферат циклу наукових праць к е. н. Яроцької Ольги Валентинівни, 132.07kb.
• Реферат циклу наукових праць, 205.35kb.
• Реферат циклу наукових праць, 133.53kb.
• Реферат циклу наукових праць, 109.77kb.
• Реферат циклу наукових праць Гладкого Олександра Віталійовича, 339.71kb.
• Реферат циклу наукових праць на тему контактна взаємодія тіл з узгодженими поверхнями, 161.39kb.
• Реферат циклу наукових праць Камінської Тетяни Григорівни «Кругообіг капіталу та його, 110.07kb.
• Реферат роботи, 282.62kb.
• Реферат циклу наукових праць, 180.73kb.

Актуальність дослідження обраної теми обґрунтовується необхідністю становлення інституту публічної адміністрації в Україні з урахуванням сучасного європейського досвіду організації та діяльності органів виконавчої влади, органів регіонального та місцевого самоврядування, потребами запровадження в національній державо- та правотворчій роботі кращих практик урядування та врегулювання взаємостосунків органів публічної влади з громадянами, розвинених на основі концепцій належного урядування та належної адміністрації.

Комплексне оновлення правових, соціально-економічних, політичних засад діяльності вітчизняного апарату державного управління є об’єктивною вимогою, що ґрунтується на значних сутнісних трансформаціях державно-правових явищ та процесів, що відбулися в Україні у зв’язку із здобуттям незалежності, формуванням змішаної республіки із значними президентськими повноваженнями, переглядом сутності, призначення, механізму державного управління та державного регулювання, правових засад та форм їх реалізації в умовах демократичної держави, запровадженням місцевого самоврядування, необхідністю перегляду змісту та співвідношення функцій, обумовлених ними компетенції та повноважень органів державного управління, що повинні у найближчій перспективі стати основою запровадження в Україні інституту публічної адміністрації у власному значенні цього терміна.

Цикл наукових праць «Європейський досвід організації та діяльності публічної адміністрації» розробкою важливої наукової проблеми, повʼязаної зі становленням інституту публічної адміністрації в Україні, розкриває її організаційний, структурно-функціональний, порівняльно-правовий аспекти, виконана з використанням результатів наукових досліджень провідних європейських організацій (Ради Європи, Європейського Союзу, Організації з безпеки та співробітництва в Європі), програми SIGMA, ОЕСР та ін.

Основною метою дослідження визначено проведення комплексного аналізу інституційних засад організації публічної адміністрації в європейських країнах та діяльності означених органів з урахуванням досвіду кодифікації пріоритетних сфер зовнішньої діяльності, проведеної в 80-х р.р. ХХ століття в країнах-членах Європейського Союзу, формулювання пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення вітчизняного досвіду правового регулювання, правотворчої практики, практичної діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, першочергово у сфері взаємостосунків з громадянами (зокрема, адміністративних процедур).

Наукова значимість обґрунтованих у циклі наукових праць результатів обумовлена відсутністю вітчизняних досліджень в частині обґрунтування логічних та родо-видових взаємозв’язків таких фундаментальних понять та сформованих на їх основі концепцій: належного урядування (англ. – «good governance»), належної адміністрації (англ. – «good administration») та їх впливу на формування інституційних засад публічної адміністрації в сучасних європейських країнах та Україні.

Досліджено проблеми формування європейських принципів адміністративного права та їх взаємозв’язку з принципами європейського адміністративного права, Європейського адміністративного простору, які на сьогодні визнаються керівними вимогами, що визначають загальні засади діяльності публічних адміністрацій європейських країн.

Автором вирішено важливу проблему визначення засадничого місця принципу верховенства права в системі принципів адміністративного права та обґрунтованого його основоположне значення для діяльності органів публічної адміністрації (вітчизняний аналог – органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування).

Значну увагу приділено вивченню форм діяльності публічної адміністрації, зокрема, сучасному європейському досвіду кодифікації адміністративних процедур та сформульовано пропозиції щодо використання в процесі кодифікації адміністративно-процедурного сегмента адміністративного законодавства України матеріальних та процедурних принципів Модельного кодексу належної адміністрації, потенціал якого досі не використаний у вітчизняній правотворчій роботі (комплексно висвітлено у фаховій статі, опублікованій в авторитетному вітчизняному збірнику «Наукових записках НаУКМА»).

Обґрунтування об’єднання циклу наукових праць в єдиний цикл. Наукові праці, представлені в Циклі наукових праць «Європейський досвід організації та діяльності публічної адміністрації» спрямовані на вирішення важливих інституційних та функціональних аспектів становлення інституту публічної адміністрації в Україні з урахуванням європейського досвіду організації ієрархічних взаємозв’язків в системі публічної адміністрації, правового регулювання пріоритетних форм діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, першочергово, в частині удосконалення зовнішньої діяльності означених органів, зокрема, взаємостосунків з громадянами (адміністративні послуги, адміністративні процедури, петиції, адміністративні договори та ін.). Комплексно досліджено проблеми кодифікації адміністративно-процедурного законодавства в Україні та європейський досвід суцільної кодифікації адміністративних процедур на рівні Модельного кодексу належної адміністрації, сформульовано пропозиції та рекомендації щодо удосконалення положень проекту Адміністративно-процедурного кодексу з урахуванням процедурних та матеріальних принципів, визнаних сучасною європейською адміністративно-правовою наукою.

Наукові праці, об’єднані в Циклі наукових праць «Європейський досвід організації та діяльності публічної адміністрації» містять науково значимі, теоретично обґрунтовані результати, що характеризуються ознаками наукової новизни, а саме:

вперше:

• визначено родо-видові взаємозв’язки концепцій належного урядування, належної адміністрації, проведено комплексний аналіз європейського досвіду запровадження означених концепцій в державному будівництві, правовому регулюванні, зокрема, взаємостосунках з громадянами, обґрунтовано запровадження в Кодексі належної адміністрації єдиних вимог до діяльності усіх субʼєктів публічної адміністрації;
  
• обґрунтовано необхідність перспективної комплексної імплементації принципів-вимог до діяльності публічних адміністрацій, викладених в Модельного кодексу належної адміністрації, розробленого під егідою Ради Європи, адже на сьогодні жодний акт законодавства України не містить вимог щодо необхідності дотримання принципів належної адміністрації, їх переліку, визначення змісту відповідних принципів, які відображають сучасне розуміння та значення принципів належної адміністрації, зміст яких еволюціонував в умовах інтенсифікації євроінтеграційних процесів;
  
• обґрунтовано співвідношення Адміністративно-процедурного кодексу України (проекту) та Кодексу належної адміністрації із визначенням загального значення останнього. Запровадження Кодексу належної адміністрації допоможе уникнути стадії перегляду великого масиву законів, підзаконних актів, концепцій та актів законодавства України, які переважною мірою ґрунтуються на здобутках радянської теорії державного управління, не враховують європейські принципи адміністративного права, потребують перегляду закріплених у них положень щодо гарантій та механізму забезпечення реалізації та захисту прав приватних осіб, врахування сучасного європейського досвіду діяльності публічних адміністрацій, у тому числі щодо взаємостосунків з органами публічної адміністрації;
  
• визначено сферу дії Кодексу належної адміністрації, що поширюватиметься й на діяльність адміністративних органів, у розумінні їх поняття, запропонованого у проекті Адміністративно-процедурного кодексу України (співвідношення загальне-спеціальне). Кодекс належної адміністрації також поширюватиме свою дію на діяльність публічної адміністрації, не обмежуючись адміністративними органами. За своїм значенням Кодекс належної адміністрації слугуватиме загальним матеріально-процедурним стандартом, у відповідність до вимог якого приводитимуться положення підзаконних актів різних рівнів, або доповнюватимуться відповідними відсилочними нормами з метою уніфікації та стандартизації діяльності органів публічної адміністрації;
  
• для цілей розвитку доктрини адміністративного права України в загальному обсязі вимог, що становлять зміст принципу верховенства права, виявлених в результаті аналізу практики Європейського суду з прав людини, визначено наступні основні складові-вимоги (принципи): рівності суб’єктів права перед законом, верховенства закону в системі актів законодавства країни, забезпечення якості закону, його підпорядкування конституційно-правовим нормам, загальним принципам права, міжнародним договорам і угодам, передбачуваності законів та дій органів державної влади, встановлення меж дискреційних повноважень та вимог щодо обмеження свавілля органів публічної влади, юридичної визначеності, ефективного контролю за реалізацією прав і основоположних свобод людини, пропорційності, гарантованості мінімального ступеню захисту, доступу до суду та справедливого судового розгляду та деякі інші вимоги, що визнаються істотними елементами принципу верховенства права в європейській правозастосовчій практиці, насамперед, у рішеннях ЄСПЛ, та порушення яких навіть у період війни або іншої суспільної небезпеки є неприпустимим.
  

удосконалено:

• обґрунтування доцільності спрощення запровадженої в Україні моделі побудови системи органів виконавчої влади з урахуванням вимог функціональної децентралізації за основними видами публічних, у т. ч. адміністративних послуг, що надаються органами виконавчої влади. Такий підхід сприятиме приведенню правового статусу вітчизняних центральних органів виконавчої влади у відповідність до сучасних вимог забезпечення адміністративної здатності органів публічних адміністрацій країн-членів Європейського Союзу (важливо враховувати також і процес прийняття рішень в Європейському Союзі, де реалізація принципу децентралізації отримує додатковий аспект тлумачення – як принцип децентралізованого прийняття рішень національними публічними адміністраціями);
  
• теоретичне обґрунтування доцільності визначення серед субʼєктів публічної адміністрації осіб приватного права, що здійснюють делеговані їм на підставі закону, договору, іншого правового акту повноваження, та визначення загальних засад їх правового статусу, пропозицій щодо удосконалення правового регулювання делегування відповідних повноважень в Україні;
  
• підходи щодо розподілу та співвідношення функцій органів виконавчої влади місцевого та центрального рівнів, запропоновано визначення на рівні державної концепції порядку поступового перерозподілу та деконцентрації повноважень органів виконавчої влади центрального рівня;
  
• теоретичні засади поділу функцій органів публічної адміністрації на самостійні складові компетенції органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Виходячи з аналізу взаємозв'язків та співвідношення обсягів компетенції аналізованих органів, зроблено висновок про те, що компетенція органу виконавчої влади на виконання кожного з напрямків окремої функції має характеризуватися певною самостійністю, адже її реалізація може бути доручена різним (кільком) органам. В окремих випадках може мати місце доручення одному органу реалізації усіх напрямків;
  
• підходи щодо визначення переліку, ведення реєстру функцій та посад органів публічної адміністрації, зокрема, аналіз об'єктивно існуючих та нормативно закріплених функцій у їх державно-виконавчому сегменті, дозволяє говорити про необхідність чергового оновлення переліку здійснюваних функцій, що є неодмінною умовою розвитку українського суспільства та інституцій, що забезпечують його життєдіяльність;
  
• положення вітчизняної адміністративно-правової науки про визначення змісту функції органу виконавчої влади, до обсягу яких поряд з позитивними адміністративними провадженнями віднесені й загальна сукупність здійснюваних органами публічної адміністрації функцій, обґрунтовано необхідність визначення в законі правил розподілу функцій між органами виконавчої влади різних рівнів, а також принципів надання та виконання державних та муніципальних функцій.
  
• визначення демократичних стандартів діяльності органів публічної адміністрації, у т.ч. з урахуванням принципів належної адміністрації, дотримання яких необхідне для забезпечення реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина, їх взаємозв’язку з інституційними принципами публічної адміністрації як принципами побудови демократичної, соціальної, правової держави.
  

дістало подальшого розвитку:

• обґрунтування доцільності нормативного відображення в основних актах законодавства України, що визначають правові засади організації виконавчої влади, не тільки поняття, змісту, співвідношення принципів централізації та децентралізації, але й закріплення конкретних ознак (підстав) їх видового поділу, характеристики означених видів, правил їх застосування та використання у практичній роботі органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
  
• пропозиції щодо удосконалення правового статусу міністерств, державних інспекцій, державних агенцій, державних служб з урахуванням змін, що відбулися у зв’язку з проведенням оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та визначено необхідність узгодження положень, що визначають загальні засади їх правового статусу з положеннями спеціального Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», нової редакції Закону України «Про Кабінет Міністрів України» тощо;
  
• правове регулювання зовнішньої діяльності публічної адміністрації, зокрема, в частині удосконалення взаємостосунків з громадянами, їх об’єднаннями, іншими інститутами громадянського суспільства, що сприятиме сутнісному оновленню інституту адміністративних процедур, розвитку доктринальних положень про підходи до їх кодифікації, зокрема, розробці спеціальних кодексів, що регулюють порядок взаємостосунків органів публічної адміністрації з громадянами з урахуванням сучасного європейського досвіду гарантування та захисту прав, свобод, законних інтересів осіб у взаємостосунках з органами публічної адміністрації.
  

Практичне значення Циклу наукових праць полягає у використанні положень,пропозицій, рекомендацій, сформульованих в ньому у державо- та правотворчій практиці, роботі з кодифікації та систематизації нормативно-правового масиву адміністративного законодавства України, удосконаленні засад правового статусу та правового регулювання організації та діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в Україні з урахуванням європейських принципів та стандартів; а також під час викладання профільних навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Порівняльне адміністративне право», «Проблеми адміністративного права».

Структура роботи. Цикл наукових праць «Європейський досвід організації та діяльності публічної адміністрації» об’єднує 18 наукових праць, опублікованих в 14 джерелах (2 колективних монографіях, 2 наукових записках (опублікованих у фахових виданнях), 6 фахових статтях, 4 тезах міжнародних науково-практичних конференцій), з них 4 – у співавторстві з д.ю.н., проф. В.Б. Аверʼяновим.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


Вітчизняна адміністративно-правова наука та теорія державного управління визнає необхідність запровадження в Україні інституту публічної адміністрації, визначаючи його основними суб’єктами органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Проте до цього часу не розробленими на доктринальному рівні залишаються проблеми правового статусу таких органів публічної адміністрації, що реалізують в порядку делегування окремі функції або повноваження органів публічної адміністрації на підставі закону, договору, акту делегування повноважень. В європейських країнах означена проблема вирішена за рахунок визнання таких суб’єктів органами публічної адміністрації під час виконання ними делегованих повноважень та у межах, передбачених відповідним законом чи договором. У цьому зв’язку треба критично оцінити те, що в Україні до цього часу не достатньо повною мірою враховуються положення рекомендацій Ради Європи, а також досвід провідних європейських країн щодо залучення до виконання завдань і окремих повноважень органів виконавчої влади осіб приватного права (тобто переважною мірою юридичних осіб приватного права).

Проведена в Україні наприкінці 2010 року оптимізація системи центральних органів виконавчої влади запровадила низку нових видів органів виконавчої влади центрального рівня, раніше не відомих вітчизняній державотворчій практиці. Відсутність конституційного закріплення загальних засад їх правового статусу породжує не тільки наукові, доктринальні дискусії, а й викликає неоднозначне тлумачення та застосування норм нещодавно прийнятого спеціального закону про центральні органи виконавчої влади.

Блискавичне прийняття оновлених у цьому зв’язку положень про міністерства та низку інших органів виконавчої влади центрального рівня, що відбулося, на жаль, до прийняття спеціального закону в цій сфері, тому низка положень оновлених положень про міністерства потребують перегляду та приведення у відповідність до вимог зазначеного закону.

До цього часу не вирішеними залишаються питання розподілу та співвідношення функцій органів виконавчої влади місцевого та центрального рівнів, не визначено на рівні державної концепції порядку поступового перерозподілу та деконцентрації повноважень органів виконавчої влади центрального рівня. Проблема існування обласних державних адміністрацій та виконуваних ними повноважень до цього часу не вирішена, хоча неодноразово пропонувалося виконання їх функцій територіальними громадами, за умови формування дієвого місцевого самоврядування.

Запровадження інспекцій, агенцій та служб на рівні центральних органів виконавчої влади та ліквідація державних комітетів, низки центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом внесли значні зміни не тільки в організацію виконавчої влади в Україні, тобто статичну складову апарату державного управління. Значні зміни відбулися і в динаміці, тобто порядку взаємодії органів виконавчої влади з різноманітними суб’єктами правовідносин.

Аналіз об'єктивно існуючих та нормативно закріплених функцій держави, зокрема, у їх державно-виконавчому сегменті, дозволяє говорити про необхідність чергового оновлення переліку здійснюваних функцій, що є неодмінною умовою розвитку суспільства та інституцій, що забезпечують його життєдіяльність. Відповідна ініціатива може стати корисною під час розробки нових та доопрацювання запропонованих проектів Конституції України.

З практичної точки зору необхідність перегляду змісту та співвідношення виконуваних органами публічної адміністрації функцій обґрунтовується потребами удосконалення організації, структури, перегляду обсягу компетенції органів виконавчої влади, відмежування у практичній діяльності функцій та здійснюваних на їх виконання повноважень, у тому числі щодо надання певного виду публічних послуг.

Виходячи з твердження про те, що функції не входять до компетенції органу (цю точку зору поділяють, зокрема, В.Б. Авер'янов¹, Б.М. Лазарєв, В.В. Цвєтков), вірним є висновок про можливість віднесення до компетенції кількох горизонтально підпорядкованих органів повноважень для реалізації однієї функції виконавчої влади, в свою чергу, цим органам можуть бути вертикально підпорядковані інші органи виконавчої влади, до компетенцїї яких належатимуть повноваження щодо реалізації певного обсягу заданої функції, реалізація яких має бути предметом нагляду з боку керівного органу. Крім цього не підпорядковані між собою органи виконавчої влади можуть укладати між собою адміністративні (внутрішні) договори для реалізації окремих функцій в сферах, що мають значне суспільне значення.

Здійснення окремої функції може нормативно розподілятися на основні напрямки, а компетенційно це проявляється у самостійних складових компетенції органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Виходячи з аналізу взаємозв'язків та співвідношення обсягів компетенції аналізованих органів, зроблено висновок про те, що компетенція органу виконавчої влади на виконання кожного з напрямків окремої функції має характеризуватися певною самостійністю, адже її реалізація може бути доручена різним (кільком) органам. В окремих випадках може мати місце доручення одному органу реалізації усіх напрямків.

На сьогодні в країнах Співдружності Незалежних Держав, зокрема, Російській Федерації приділяється велика увага формуванню реєстру державних (муніципальних) функцій, обраний підхід щодо визначення змісту та розподілу між органами виконавчої влади покладено в основу визначення, зокрема, компетенції федеральними органами виконавчої влади, виконавчими органами державної влади суб’єктів Російської Федерації, місцевими адміністраціями з надання державних (муніципальних) послуг.

Пропонований російськими колегами підхід до визначення змісту функції органу виконавчої влади є «вузьким», адже переважно стосується позитивних адміністративних проваджень, проте не враховує загальну сукупність здійснюваних органами публічної адміністрації функцій, не визначає правил розподілу функцій між органами виконавчої влади різних рівнів, пропонуючи закріпити на рівні закону лише принципи надання та виконання державних (муніципальних) функцій, що за своїм змістом переважно є принципами взаємостосунків органів публічної адміністрації з приватними особами.

Діяльність органів публічної адміністрації в європейських країнах визначається низкою фундаментальних принципів, серед яких провідне місце відведено принципу верховенства права. Принцип верховенства права є дуже близьким за своїм значенням для національної правової системи, системи права та системи законодавства з розробленим радянською та зарубіжними доктринами конституційного та адміністративного права принципом законності, який на сьогодні визнається одним з істотних елементів принципу верховенства права.

В радянській та пострадянській правовій системі система принципів правового регулювання побудована на основі визнання базового значення принципу законності, переважна увага приділялася питанням дотримання вимог закону, рівності перед ним, наданню дієвих гарантій забезпечення законності (як принципу та режиму) в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Перелічені вимоги принципу законності й на сьогодні залишаються актуальними, більш того, вони мають основоположне значення для діяльності публічної адміністрації як інституту, що здійснює свою діяльність з реалізації державної політики та прийнятих політичних та адміністративних рішень (актів) на основі загальнонаціональних та спеціально-галузевих принципів правового регулювання, серед яких засадниче значення має відводитися принципу верховенства права.

Це випливає, зокрема, з аналізу сучасних європейських юридичних джерел, де визначена необхідність встановлення родо-видового співвідношення між принципом верховенства права та галузевими правовими принципами. Тому ми вважаємо, що принцип верховенства права необхідно визначити засадничим (фундаментальним) принципом правової системи України, який має родове значення щодо фундаментальних галузевих систем правових принципів, - адміністративного, кримінального та цивільного права. Реалізація та забезпечення дотримання вимог принципу верховенства права у так званих вторинних галузях забезпечуватиметься відповідними засобами, встановленими фундаментальними галузями права.

В свою чергу, принцип законності слід визнати невід’ємною складовою принципу верховенства права, його істотним елементом, що складається з низки вимог, що мають важливе значення для правового регулювання діяльності публічної адміністрації, першочергово, у сфері її зовнішньої діяльності, а саме: дотримання вимог закону, рівності перед ним, визнання вищого місця закону в ієрархії нормативно-правових актів країни.

Узагальнюючи викладене, слід відмітити, що принцип верховенства права виступає фундаментальним (основоположним) принципом для побудови правових систем сучасності. В європейській правовій системі на основі даного принципу розвинулися принципи належного урядування (англ. - good governance) та принципи належної адміністрації (англ. - good administration); в свою чергу на основі останніх у європейській правовій науці значного розвитку зазнали процедурні аспекти прийняття адміністративних актів (в т. ч. щодо надання адміністративних послуг), були визначені та уніфіковані принципи та стандарти діяльності публічних адміністрацій європейських країн з метою забезпечення однакового рівня адміністративної здатності (ефективності) в ЄАП, низка адміністративного права.

Важлива увага має приділятися й удосконаленню взаємостосунків з громадянами, їх об’єднаннями, іншими інститутами громадянського суспільства, що характеризує важливі зовнішні функції публічної адміністрації. Цьому сприяє сутнісне оновлення інституту адміністративних процедур, розвиток доктринальних положень про підходи до їх кодифікації, зокрема, розробки спеціальних кодексів, що регулюють порядок взаємостосунків органів публічної адміністрації з громадянами. Розвиток інституту адміністративних процедур в Україні потребує врахування положень концепції належної адміністрації та сформованих на її основі вимог, що визнаються необхідними для забезпечення юридичної визначеності, прозорості, відповідальності у відносинах публічної адміністрації та громадян, інших означених суб’єктів.

Доктринальне підґрунтя концепції належної адміністрації сформовано за провідною участю Ради Європи та Європейського Союзу, її основною вимогою є належне дотримання адміністрацією прав індивідів під час надання адміністративних послуг, а також обов’язок органів публічної адміністрації діяти у такий спосіб, що відповідає законним та розумним очікуванням суб’єктів відповідних правовідносин. Концепція належної адміністрації розвинулася як один з елементів належного урядування, які разом підпорядковані вимогам принципу верховенства права та розкривають його значення як істотні складові.

Зміст та система принципів належної адміністрації постійно розвиваються та оновлюються, що обумовлюється поглибленням інтеграційних процесів всередині Європейського Союзу, складністю ієрархічної організації європейської адміністрації. Оновлений зміст принципів належної адміністрації розроблений в проекті Модельного кодексу належної адміністрації Ради Європи. Закріплення у національному законодавстві спільних принципів та стандартів належної адміністрації дозволить уніфікувати вимоги щодо діяльності європейської адміністрації, зблизити національні системи європейських країн з метою, першочергово, найбільш повного забезпечення прав, свобод та інтересів громадян.

Висновки. Проведення наукових розробок в напрямку модернізації вітчизняного апарату державного управління обумовлюється потребами, по-перше, перегляду змісту та обсягу здійснюваних публічною адміністрацією функцій, визначення окремих функцій або їх складових, що можуть виконуватися в порядку делегування повноважень юридичними особами приватного права; по-друге, комплексного оновлення правового статусу вищого органну в системі органів виконавчої влади та органів виконавчої влади центрального рівня, що зумовлено внесеними до Конституції України змінами та низкою статусних законів, легітимність яких не визнана Конституційним Судом України; по-третє, дедалі важливого значення набуває упорядкування функцій та виконуваних на їх реалізацію повноважень органами публічної адміністрації, створення реєстрів відповідних функцій, посад; по-четверте, прийнятий на сьогодні закон, спрямований на закріплення загальних засад правового статусу органів виконавчої влади центрального рівня, на жаль, не містить чіткого переліку функцій органів публічної адміністрації з урахуванням специфіки суб’єктного складу органів публічної адміністрації, критеріїв їх розподілу між пропонованими структурно-організаційними рівнями центральних органів виконавчої влади.

Запровадження принципів належної адміністрації в Україні є невід’ємною умовою досягнення рівня адміністративної здатності публічної адміністрації (насамперед, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування), необхідного для функціонування в Європейському адміністративному просторі, тому автором зроблено висновок про необхідність розробки проекту Кодексу належної адміністрації – загального кодексу взаємостосунків органів публічної влади з громадянами (за винятком адміністративно-деліктних відносин, які планується включити до проекту Кодексу адміністративних проступків). Важливість дослідження змісту та значення матеріальних та процедурних принципів взаємостосунків органів публічної влади з приватними особами обумовлюється, першочергово, схваленням проекту Адміністративно-процедурного кодексу України. З огляду на потребу його подальшого доопрацювання та прийняття Верховною Радою України, вважаємо за необхідне врахувати сучасне розуміння змісту та значення цих принципів в означеному проекті.

Необхідно переглянути акти законодавства України, що визначають основні засади побудови та діяльності органів державної (публічної) влади з урахуванням вимог дотримання основоположного конституційного принципу верховенства права, який виступає основою (базою) побудови відповідних галузевих підсистем принципів побудови та діяльності відповідних інститутів.

Запровадження в національній правовій системі України демократичних стандартів діяльності органів публічної адміністрації з урахуванням принципів належної адміністрації відповідатиме не лише євроінтеграційним пріоритетам зовнішньої політики України, але й забезпеченню реалізації основоположних засад, фундаментальних принципів побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Становлення в Україні інституту публічної адміністрації як якісно нової моделі апарату управління, завдання та функції якої спрямовані першочергово на забезпечення реалізації та захисту прав, свобод, законних інтересів приватних осіб, а також прав та інтересів юридичних осіб, з необхідністю вимагає дослідження способів та форм закріплення в статусних (компетенційних) актах законодавства функцій публічної адміністрації, проведення порівняльно-правового аналізу підходів сучасних європейських країн та країн Співдружності Незалежних Держав до нормативного закріплення відповідних функцій.


Кандидат юридичних наук,

Науковий співробітник відділу

проблем державного управління та

адміністративного права

Інституту держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України Пухтецька А.А.