Geum.ru

Реферат 1 Актуальнiсть роботи: підвищення проценту вчинення злочинів згвалтування, забезпеченність Конституцією захисту особи та її прав

Вид материалаРеферат
Подобный материал:
1   2   3
  • суб єкт точно знав, що потерпіла перебуває в безпорадному стані, наприклад, що вона непритомна, чи сам довів її до такого стану за допомогою снодійного;
  • суб єкт допускав, що потерпіла може перебувати в безпорадному стані, наприклад, після вживання нею наркотиків;
  • суб єкт не усвідомлював, що потерпіла перебуває в безпорадному стані, але міг і повинен був це усвідомлювати.

Перші два випадки охоплюються поняттям "усвідомдення" і тому не виходять за межі умисної форми вини, в тому числі і за межі прямого умислу, характерного для згвалтування. Третій випадок, очевидно, становить специфічний різновид так званої складної вини (складної форми вини), коли психічне ставлення до певних обставин, передбачених як обов язкові ознаки в юридичному складі умисного злочину, містить елементи необережної вини (злочинної недбалості). У такому випадку злочин вцілому вважається вчиненим умисно, а судова практика інкримінує зазначені обставини винному при кваліфікації його дій навіть при "необережному" до них ставленні. Подібним чином вирішив це питання і Верховний Суд України стосовно "необережного" ставлення до перебування потерпілої в безпорадному стані, отже, для правозастосовних органів такий підхід є обов язковим. Водночас із теоретичної точки зору зазначений підхід видається сумнівним, оскільки вжите в ч.1 ст. 117 КК слово "використання" в його традиційному розумінні означає свідому й цілеспрямовану діяльність.

Мотив і мета не є обов язковими елементами суб єктивної сторони юридичного складу згвалтування. Як і в інших подібних випадках, вони можуть бути враховані при призначенні покарання як обставини, що обтяжують відповідальність, а також як конкретні показники ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину.

Як казав А.Ф.Коні " в самому злочині міститься вже його пояснення, міститься вказівка на його мету. В таких справах для кожного зрозуміло, до чого прагне обвинувачений. Так, крадіжка у величезній більшості випадків здійснюється для заволодіння чужим майном, таємно, грабіж - для викрадення його явно, згвалтування - для завдоволення тваринної пристрасті..." [20] Метою згвалтування доволі часто витупає помста, особливо серед неповнолітніх злочинців - помста за більш авторитетне становище серед однолітків, за те, що дівчина не звертає на майбутнього гвалтівника уваги чи зустрічається з його сусідом... Але незалежно від мети та особистих мотивів злочин згвалтування залишається найбільш жорстоким та аморальним діянням проти недоторканності особи та викорінювання його у суспільствй потребує найжорстокіших заходів з боку законодавчих та правоохоронних органів.


2.4 Суб єкт злочину згвалтування


Суб єктом згвалтування - безпосереднім виконавцем злочину - є осудна особа чоловічої статі, яка досягла віку кримінальної відповідальності. За загальним правилом, до кримінальної відповідальності притягуються осби, яким на момент скоєння злочину виповнилося 16 років. Ст.10 ККУ в ч.2 передбачає, що за скоєння згвалтування до кримінальної відповідальності притягуються й особи віком від 14 до 16 років, тобто вік кримінальної відповідальності зниженийдо 14 років. Вік зчислюється з нуля годин доби, що наступає заднем народження особи. Відомий випадок, коли в груповому згвалтування неповноітньоїдівчини приймали участь двоє хлопців, яким в той день виповнилося по 14 років. Але злочин стався ввечері, задовго до півночі, тому до кримінальної відповідальності вони притягнуті не були. Ознака спеціального суб єкта згвалтування пов язана з його статю тому, що, як будо зазначено, потерпілою від цього злочину є особа жіночої статі, а статеві зносини вчиняються у природній формі. Отже, в силу природи статевих зносин суб єктом злочину згвалтування може бути лише особа чоловічої статі. Водночас не виключається, очевидно, притягнення до відповідальності за згвалтування як посереднього виконавця жінки, яка, наприклад, використаладля насильницького статевого акту с потерпілою неосудну особу чоловічої статі. Жінки можуть бути підстрекателями та посібниками, якщо схиляли безпосереднього виконавця до злочину або сприяли скоєнню злочину порадами, вказівками, надавали засоби та якісь предмети для скоєння злочину. Двадцятирічна М. була засуджена за ч.3 ст.1176 КК (групове згвалтування) та ч.4 ст.19 КК. Під час скоєння злочину вона тримала потерпілу за руки.

За результатами соціологічного дослідженнябільшість злочинців, засуджених за згвалтування, є мешканцями великих міст, а не сільської місцевості, до того ж вони є не корінними жителями, а мігрантами, тобтодуже рідко людина зчинює згвалтування в своєму дворі, де прожила все своє життя. Майже половина повнолітніх гвалтівників мають родину, до того ж у кожного третьогоз них є діти. Члени їх родин - батьки, дружини - за рідкими виключеннями взагалі ніколи не помічають у них схильність до насильства. Але треба сказати, що сексуальні маніяки, за ствердженням психологів,є продуктом соціальних умов, тобто ті ж самі батьки дуже часто стають витоками насильства майбутнього гвалтівника. Наприклад, усім відомий маніяк Чикатило був філологом за освітою, навіть, дипломну працю писав за Радищевим. Викладав в училищі, був членом КПРС. Але його соціальний розвиток зупиняли два факти : по-перше, він у багатьох викликав страшенну антипатію, по-друге, з армії він був гомосексуалістом, до тогож пасивним. Він був дуже боягузливим ще з дитинства, бо його батько часто бив матір. Самого Чикатило батьки не панькували, загальна атмосфера в родині була мовчазна та неприязна. Свідомість цього чоловіка все життя пригнічувало знання того, що його старший брат у 1933 році був з'їдений. Своїх жертв Чикатило не гвалтував, бо був імпотентом, а вбивав, розрізав та намагався їсти.[21] В багатьох випадках на підлітків, які ростуть із задатками насильства, благодійно впливає навколишнє середовище, якщо дорослі вчасно роздивляться в дитині подібні схильності та зуміють зупинити їх розвиток, тим самим вони можуть попередити багато злочинів та пошкоджених доль. Але не треба забувати і про те, що в деяких родинах діти, що купаються в роскоші та турботі, виростають розбещеними та жорстокими у ставленні до навколишніх. До тогож не можна перебільшувати значення родини у формуванні особистості насильників - 75% засуджених за згвалтування виховувались у повних благополучних родинах, останні або одним збатьків (чаще матір ю), або родичами, знайомим, в інтернаті. Переважна більшість гвалтівників займалися до скоєння злочину суспільно-корисною діяльністю, лише 4% не працювали і не вчилися. Дуже важливими нам здаються особливості свідомості та цінністні уяви насильника. Наприклад, більше половини з них розділяють думку, згідно з якою "часто бувають виняткові обставини, коли можна виправдати чоловіка, що вдарив жінку". Тут виявляються такі глибинні причини здійснюваного насильства над жінкою, як зневага та споживче до неї ставлення. Нервово-психічні захворювання та пов язані з ними особливості сексуального життя зустрічаютьмя доволі рідко, тому питання, які постають звичайно щодо осудності гвалтівника, розглядаються судом доволі скептично. Треба також виділити, що близько 30% згвалтувань скоюється чоловіками напідпитку, тому однією з найважливіших причин цього злочину обов язково називається в таких випадках алкогольне сп яніння, яке є, до речі, обтяжливою відповідальність обставиною.

Спеціальний субєкт згвалтування передбачається ч.2та ч.4 ст.117 КК - особа, яка раніше вчинила такий злочин та особливо небезпечний рецидівіст. До речі, ці випадки разом зі скоєнням згвалтування групою осіб, передбаченого ч.3 ст.117 КК, утворюють кваліфіковані види згвалтування, які ми розглянемо далі в роботі.


2.5 Наслідки пережитого посягання для потерпілої особи


Серйозним питанням у вирішенні проблеми захисту від згвалтування є так звана реабілітація потерпілої особи, яка, на наш погляд, зовсім не передбачена нині діючим законодавством. Навіть в медичних закладах дуже рідко можна зустріти спеціаліста, який в тяжку хвилину зміг би допомогти потерпілій від згвалтування оговтатися та опанувати свої почуття та емоції. С перемінним успіхом цим намагаються займатися спеціалісти з психології, але їм в їхньому прагненні не допомагає ні Міністерство здоров я України, ні різноманітні соціальні держорганізіції, які могли б розробити програми соціальноі та психологічної (психічної, навіть) реабілітації для потерпілих від згвалтувань. Тому, навіть якщо може здатися не зовсім відповідною кримінальному праву ця тема, хочеться сказати декілька слів про наслідки, які чекають на жертви згвалтувань, та про те, як можна допомогти потерпілим у подібних ситуаціях.

Страх, біль, шок, потрясіння - все це неминуче відчуває практично кожна жертва. Більшість потерпілих не позбавляються відсорому та приниження і вподальшому, коли їм доводиться відповідати на безтактовні питання, вислухувати обвинувачення у неправильній поведінці, давати свідчення в процесі судового розгляду та т.ін. За соціальними дослідженнями кожна четверта дівчина,що постраждала від згвалтування після розгляду справи у суді змінила місце проживання або звільнилася з дотодішнього місця роботи. Правда, переважно це дівчини, які не були в шлюбі. Крім того, у багатьох спостерігаються затяжні депресії, апатія, різні фобії, апатія, надовго зберігаються агресія,недовіра до отчуючих, втрата повага до себе, відчування "забрудненності". Медики-психіатри, що досліджують жертви згвалтування вказують, що майже всі потерпілі від цього злочину навіть рік потому скаржаться на порушенн сну, головний біль, депресії, їх не залишало почуття вини. Відомо багато випадків, коли розголошення відомостей про вчинений злочин підштовхувало потерпілу до суіцидальної спроби. 60% жертв згвалтувань замикаються в собі, рідше виходять з дому, зводять до мінімуму спілкування з друзями та знайомими. Десь 4 випадки з 50 викликають розпади шлюбів, бо в першу чергу у потерпілих жінок виникають сексуальні проблеми.

Вже згадувалося про провокуючу роль віктимної поведінки. Але, як це не парадоксально, не меншу небезпечність приховує в собі і страх перед можливим згвалтуванням, який прищеплюється дівчаткам батьками в якості азів сексуального виховання. І справа не лише в тому, що страх не найкраща зброя в ситуаціях, що погрожуютб недоторканності особи. Витратами подібного виховання є безпорадність, невпевненність в собі та недовіра до оточуючих, підозра до всього і до всіх. Дівчата, що мають вже в собі подібну "програму" порушення психіки, страждають ще більше, якщо нещастя все ж таки з ними трапляється.

Велику роль в реабілітації тих, хто став жертвою насильства у розвинених країнах Заходу відіграють різноманітні громадянські організвції. Наприклад, в Германії існує "Допомга згвалтованим жінкам", у Франції - "Жінки об єднуються". Ці організації фінансуються виключно за рахунок пожертвувань та членських внесків. Мета таких організацій - емоційна підтримка, порада, а також освітня робота в засобах масової інформації, формування громадської думки стосовно згвалтувань як соціальної проблеми. На жінок, що звертаються до таких організацій, благотворно впливає те, що там вони можуть поговорити з тими, хто пережив таке ж нещастя, хто їх не засудить та зрозуміє. Нам здається, що подібні громадянські організації цілком змогли би функціонувати і в наших умовах, тим паче, що досвід створення різноманітних психологічних служб, телефонів довіри і т.п. вже накопичений. Що стосується профілактичної роботи, то тут в першу чергу треба сказати про те, що існує величезна необхідність вдосконалення морального виховання підростаючого покоління, в тому числі статевого, до того ж не тільки у медичному,а й в соціальному аспектах. В фундамент цього виховання повинні бути покладені ідеї самоцінності існування кожної людини, його фізичної недоторканності. Необхідно також, використовуючи засоби масової інформації, підвищувати рівень знань населення про правові наслідки злочинів на сексуальному грунті, про типову ситуації, коли такі злочини найбільш ймовірні. До того ж уся профілактична пропаганда повинна стосуватися та адресуватися як чоловікам, так і жінкам. Велике значення останнім часом здобуває проблема організації досугу підлітків та молоді, бо серед причин згвалтувань не останнє місце займає незадовільнена потребність в самозатвердженні. Наряду з цим за допомогою соціологічних досліджень, в процесі правоохоронної, педагогічної та медичної практики необхідно виявляти групи "підвищеного ризику". З їхними представникми треба вести індивідуальну роботу за спеціальними методичними програмами, які повинні створюватися спільною працею юристів, психологів, сексопатологів, педагогів. У зв язку було би дуже корисним створення спеціальних курсів, до завдання яких входилоби навчання змістовному спілкуванню, взаємодії. Зараз подібні заходичомусь орієнтовані на людей дорослих та маючих гроші, а не на тих, хто в цьому має потребу остріше - зовсім юних членів нашого суспільства,які ідуть в світ без якоїсь підготовки до реальних проблем людського суспільного життя.

Тому стає трохи прикро, дивлячись на країни Заходу, де, можливо, й не нижчий рівень злочинності, але значно вища турбота про населення, що виражається не лише в забороні продажу порнопродукції на ринку, але й в створенні всіляких заходів для охорони права людини на особисту недоторканність.


3. Кваліфіковані види згвалтування


Як вже згадувалося, кваліфіковані види згвалтування передбачені в ч.2, 3, 4 ст.117 КК.

У ч.2 ст.117 мова йде про згвалтування, суб єктом якого є особа, що раніше вчинила такий злочин. Таким чином, кваліфікуючою ознакою згвалтування в даному разі є повторність тотожних злочинів, тобто злочинів одного виду.

Згвалтування визнається повторним, коли воно за відсутності інших кваліфікуючих ознак було вчинено особою, яка раніше скоїла такий злочин, незалежно від того, чи була вона засуджена за раніше вчинене згвалтування і чи була вона виконавцем або іншим співучасником цих злочинів. В таких випадках згвалтування підлягає кваліфікації за ч.2 ст.117 КК. Повторність має місце і тоді, коли вчинені особою згвалтування були незакінченими. Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 27.03.1992 року № 4 уточнює,що "згвалтування не може кваліфікуватись як повторне, якщо судимість за раніше вчинений такий злочин знята чи погашена у встановленому законоа порядку або на момент вчинення нового злочину минули сроки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин, а також у випадках, коли винна особа хоча раніше і вчинила діяння, що містять ознаки злочину, передбаченого ст.117 КК, але у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності". Певні труднощі виникають при вирішенні питання щодо повторності згвалтування тоду, коли суб єкт вчинив кілька насильницьких статевих актів з однією і тієюж по терпілою. Наприклад, Л. пізно ввечері запросив до себе сусідку С. та, згвалтувавши, закрив у ванній комнаті. Вранці він випустив її ї провів додому, де знову згвалтував. В іншому випадку Ю. в лісі згвалтував Н., а наступного дня зустрів її на темному провулку і, не в пізнавши її, знову вступив з Н. у статеві зносини. Загальним орієнтиром для вирішення подібних питань має бути, очевидно, поняття продовжуваного злочину, зокрема, така його ознака, як єдність умислу винного щодо вчинюваних ним кількох статевих актів з потерпілою. Такий підхід поділяє, по суті, і Пленум Верховного Суду України, який зазначив: " Якщо винний, без значної перерви в часі, діючи з єдиним умислом, вчинив два або більше статеві акти з однією і тією ж потерпілою, то його дії не можуть розглядатись як згвалтування, вчинене повторно." Тобто, в першому наведеному вище прикладі, Л. буде засуджений за скоєння продовжуваного (єдиного) злочину, а в другому - дії Ю. треба кваліфікувати як повторне згвалтування.

Вчинені особою згвалтування, за які вона не була засуджена, можуть містити обтяжуючі обставини, передбачені як однією, так і різними частинами ст.117 КК. Від цього залежить остаточна кваліфікація дій такої особи. Тут можливі такі основні варіанти:
  • перше вчинене особою згвалтування взагалі не містить обтяжуючих обставин, а всі наступні - не містять обтяжуючих обставин, передбачених ч. 3 чи 4 ст.117 КК; тоді остаточна кваліфікація дій особи ( в тому числі і першого злочину) відбувається лише за ч.2 ст.117 з інкримінуванням у формулюванні звинувачення ознаки повторності;
  • усі вчинені особою згвалтування містять обтяжуючі обставини, передбачені ч.3 ст.117 КК; остаточна кваліфікація дій особи відбувається лише за ч.3 ст.117 з інкримінуванням у формулюванні звинувачення, крім кваліфікуючих ознак, передбачених ч.3 ст.117, і ознаки повторності; такий підхід зберігається і тоді, коли всі вчинені особою згвалтування містять обтяжуючі обставини, передбачені ч.4 ст.117 КК;
  • перше вчинене особоюзгвалтування взагалі не міститьобтяжуючих обставин, а наступні містять обтяжуючі обставини, передбачені ч.3 та (або) ч.4 ст.117 КК; остаточна кваліфікація дій особи відбувається за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст.117, ч.3 ст.117 та (або) ч.4 ст.117 КК з інкримінуванням у формулюванні звинувачення щодо другого і наступних злочинів, крім кваліфікуючих ознак, передбачених ч.3 чи 4 ст.117 КК, ознаки повторності; кваліфікувати діїособи в таких випадках ще й за ч.2 ст.117 КК не потрібно;
  • перше вчинене особою згвалтування містить обтяжуючі обставини, передбачені ч.3 чи ч.4 ст.117, а серед наступних є такі, які зазначених обтяжуючих обставин не містять; остаточна кваліфікація дій особи відбувається за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст.117 або (та) ч.4 ст.117 і ч.2 ст.117; останній склад злочину "представляє" у формулі кваліфікації ті згвалтування, які не містять обтяжуючих обставин, передбачених ч.3 чи ч.4 ст.117 КК.

Якщо серед вчинених особою згвалтувань одні були закінченими злочинами, а інші незакінченими, а також якщо в одних випадках особа була виконавцем (співвиконавцем) згвалтування, а в інших - іншим його співучасником, вчинене завжди кваліфікується за сукупністю злочинів із урахуванням наведених вище варіантів.

Наступним кваліфікованим видом згвалтування євчинення цього злочину групою осіб, або згвалтування неповнолітньої, що передбачено у ч.3 ст.117 КК. Згвалтування, вчинене групою осіб, має місце за наявності наступних ознак. По-перше, у виконанні об єктивної сторони згвалтування беруть безпосередню участь дві або більше особи; до тогож треба сказати, що вони не обов язково мають бути суб єктами цього злочину і навітьможуть бути особами, що не підлягають кримінальній відповідальності (наприклад, малолітні особи віком до 14 років, або неосудні, що можуть бути до злочину батьками, іншими родичами, знайомими); по-друге, ці особи діють погоджено з метою вчинення насильницького статевого акту принаймні однією з них, при цьому попередня змова (до початку згвалтування) не є обов язковою. До цієї ознаки треба додати, що в окремих випадках знову ж таки при участі у згвалтуванні неосудних осіб, погодженість дій може не мати місця. Третьою ознакою групового згвалтування є спрямованність погоджених дій учасників злочину як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих. Якщо наявно існує єдність умислу щодо згвалтування кількох потерпілих одночасно чи через незначний проміжок часу, таке згвалтування є єдиним (одиничним) злочином. До всього вище наведеного Пленум Верховного Суду України дав керівні роз яснення з приводу кваліфікації деяких конкретних випадків згвалтування, вчиненого кількома особами. Так, якщо винні особи діяли погоджено щодо кількох потерпілих, хоча кожен із нихмав на меті й згвалтував одну потерпілу, дії кожного кваліфікуються як згвалтування, вчинене групою осіб. Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану зметою згвалтування її іншою особою, мають розглядатись як співвиконавство у цьому злочині.

Ч.3 ст.117 КК передбачає як кваліфікований вид згвалтування злочин, вчинений проти неповнолітньої. Вік потерпілої у даному випадку має становити від 14 до 18 років. При цьому кваліфікація вчиненого винним згвалтування за ч.3 ст.117 КК можлива лише у випадках, коли він знав або допускав, що вчиняє насильницький статевий акт з неповнолітньою, а так само коли він міг і повинен був це передбачити. Тобто якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, її неповнолітній вік не зможе бути підставою для кваліфікації згвалтування за ч.3 ст.117 КК. В главі "Об єкт злочину згвалтування" наводився приклад про засудження С. за ч.1 ст.117 через те, що він не передбачав неповнолітній вік потерпілої Н. і не міг його передбачити через нічний час роботи дівчини.

У цьому питанні доречно зупинитися трохи на об єкті злочину згвалтування неповнолітньої, тобто на тому, що дуже часто потурпілі не тільки не намагаються протистояти посяганню на їх статеву недоторканність, але й своєю поведінкою у певній мірі сприяють скоєнню злочину. В однихвипадках потерпілі видаються занадто довірливими (про таку поведінку вже йшла мова вище), в інших - виявляється вражаюча сексуальна необізнанність, що зумовлена "суворістю" сімейного виховання, коли питання взаєсмин статей свідомо замовчується. Так, неповнолітня Т. навіть після згвалтування її групою підлітків зовсім не розуміла специфічний характер вчинених з нею дій, навіть сам термін "згвалтування" вона сприймала як щось набагато жахливіше, ніж те, що з нею вчинили. Таким чином, сексуальна необізнанність не дозволила Т. зрозуміти характер та значення вчинених з неюдій, а отже, вчинити активний опір. В третіх випадках неадекватна поведінка визначається наївністю потерпілих, відсутністю життєвого досвіду, що не дозволяє їм визначити дії гвалтівника, ще на ранніх стадіях злочину, як небезпечні та для себе загрожуючі. Так, наприклад, потерпіла Ю., повіривши на слово, що один з насильників піде, погодилась разом з подругою спуститися до підвалу в надії,що вони зможуть надати опір одному хлопцю. Потерпіла В. на питання гвалтівника чи жила вона статевих життям відповіла "так", намагаючись таким чином викликати відразу до себе. Неповнолітня Є. через страх, що гвалтівник розірве на ній одяг (і все одно своєотримає), вирішила роздягнутися сама, чим, напевне, викликала у злочинця уяву про добровільне бажання статевих зносин з ним. Таких прикладів можна наводити дуже багато, але всі вони вказують на те, що дівчата часто видаються неготовими до подібної кримінологічної ситуації, не знають, як вести себе зі злочинцем, як надати йому опір. Цьому повинні вчити своїх неповнолітніх доньок батьки, не чекаючи їх віку, коли вони "самі все зрозуміють". Якщо батьки не мають змоги знайти в собі потрібні слова чи час для подібних бесід, їм надається можливість хоча б привести доньок до секцій самооборони, де їх професійно навчать захищати себе. До того ж існують різноманітні психологічні служби,де до кожної дівчини підбирається окремий підхід та розробляється програма роботи з її особистістю для виховання в ній сильних рис характеру. Бо нерідко неадекватна поведінка потерпілої обумовлена її індивідуально-психологічними особливостями. Так, наприклад, інфантилізм, пасивність, невиправдані надії нате, що вирішиться само по собі, привели неповнолітню Т. до того, що попавши до кримінальної ситуації, вона навіть не спробувалазвернутися задопомогою до перехожих. Аналогічно повела себе чотирнадцятирічна потерпіла Л., яка була згвалтована у під'їзді свого будинку. Черезпогрози збоку гвалтівника вона не лише не намагалася самостійно висвободитися від його домагань, але навіть не змогла звернутися за допомогою до сусідів по будинку, що проходили мимо.[22]