Міністерство освіти І науки україни національна академія наук київський університет права

Вид материала

Документы

Содержание 6.Юридична відповідальність за порушення законодавства про референдуми і проблеми проведення референдумів в Україні.

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національна академія наук україни, 193.46kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національна академія наук україни, 866.31kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національна академія наук україни, 292.36kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України київський університет права національна, 254.04kb.
• Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
• Національна академія наук україни київський університет права, 628.4kb.
• Міністерство освти І науки україни національна академія наук київський університет, 449.11kb.
• Національна академія наук україни  київський університет права, 287.55kb.
• Національна академія наук україни київський університет права, 212.09kb.
• Національна академія наук україни  київський університет права, 190.23kb.

6.Юридична відповідальність за порушення законодавства про референдуми і проблеми проведення референдумів в Україні.


Юридична відповідальність за порушення законодавства про референдуми є різновидом юридичної відповідальності за порушення конституційного законодавства України, і тому їй притаманні ті ж загальні й спеціальні юридичні ознаки, що й юридичній відповідальності в конституційному праві.

Юридична відповідальність за порушення законодавства про референдуми передбачає негативну реакцію держави на порушення права громадянина на участь у референдумі чи на невиконання або неналежне виконання суб`єктами референдуму своїх юридичних обов`язків, виражену у відповідній правовій формі.

Юридична відповідальність за порушення законодавства про референдуми включає такі складники: наявність визначених правових санкцій як міри відповідальності за порушення чинного законодавства про референдуми; наявність юридичної деліктоздатності суб`єкта всеукраїнського та місцевих референдумів; доведена винність суб`єкта референдуму в правопорушенні: обов`язковість ст ану примусу до виконання встановлених законодавством санкцій. Законодавством встановлена адміністративна та кримінальна процесуальні форми реалізації юридичної відповідальності за порушення законодавства про референдуми.

На сьогодні юридична відповідальність за порушення чинного законодавства про референдум має комплексний характер і поділяється на такі види, як:

1. Конституційно-правова;
   
2. Адміністративна;
   
3. Кримінальна;
   
4. Дисциплінарна.²³
   

У Законі про референдум передбачені норми, що мають сприяти дотриманню законності при проведенні референдуму. Ст. 10 Закону встановлює можливість притягнення до відповідальності осіб, що перешкоджають шляхом насильства, обману, погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі, вести до голосування агітацію, а також членів комісії з референдуму, посадових осіб, які вчини­ли підлог документів референдуму, завідомо неправиль­ний підрахунок голосів, порушили таємницю голосуван­ня або допустили інші порушення Закону. Ця стаття відсилає до чинного адміністративного та кримінального законодавства, норми" якого визнають конкретні міри покарання за вчинені правопорушення.

Адміністративний кодекс передбачає, що публічні заклики або агітація за бойкотування референдуму, перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення референдуму, а так само будь-яка агітація в день проведення референдуму; видача членом дільничної комісії з референдуму бюлетеня для голосування за іншу особу; втручання у роботу комісій з референдуму, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з підрахунком голосів або визначенням результатів референдумів, — тягнуть адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафу. ²⁴

Кримінальний кодекс України передбачає, що перешкоджання шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином, права брати участь у референдумі, вести агітацію у день проведення референдуму — карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, чи штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, караються позбавленням волі на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років чи штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Підроблення документів референдуму, приписування, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, караються позбавленням волі на строк від одного до п'яти років, або виправними ро­ботами на строк до двох років чи штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.


Як вже було зазначено раніше, введення в Україні порядку проведення референдуму за народною ініціативою створює правові гарантії здійснення прямого народовладдя. Саме тому рішення, прийняте на референдумі, не має потреби в затвердженні будь-якими органами державної влади, державними посадовими особами. Прийняте на референдумі рішення і підсумки голосування підлягають офіційному опублікуванню (обнародуванню).

У першу чергу потрібно зазначити, що референдум є одним з інструментом реалізації права народного суверенітету й легітимізації владних рішень. Легітимізація рішень здійснюється як шляхом прийняття рішень або законів під час референдуму, так і шляхом підтвердження рішень органів державної влади з питань, що ставиться до виняткової компетенції референдуму за допомогою додання вищої юридичної чинності в обох випадках законам і рішенням. Певний рівень легітимізації притримується при проведенні консультативних референдумів, оскільки, за законом, їхні результати розглядаються й ураховуються державними органами при прийнятті рішень.

Референдум також являється одною з форм реалізації права національного суверенітету, оскільки за умови виконання певної процедури, яка відноситься до всеукраїнського референдуму й виконання вимог закону про місцеві референдуми, громадяни України, представники відповідних націй і народності нашої країни можуть ініціювати проведення референдуму з питань, пов'язаним з конституційним або законодавчим регулюванням їхніх національних прав і свобод.

По-третє, референдум є способом формування суспільної думки.

По-четверте, у демократичному суспільстві референдум може бути використаний народом як противага рішенням державних органів й органів місцевого самоврядування, які не задовольняють інтереси громадян.

Закони, інші рішення, прийняті референдумом, обнародуються у встановленому законодавством України порядку опублікування правових актів Верховної Ради України й місцевих Рад народних депутатів і вводяться в дію з моменту їхнього опублікування, якщо в самому законі, рішенні не визначений інший строк. [13, с. 45-50]

Датою прийняття закону, рішення вважається день проведення референдуму (стаття 44 Закону України про всеукраїнський і місцевий референдуми).

Щодо зміни або скасування законів, інших рішень, прийнятих референдумом, то вони також проводиться референдумом.

Зміну або скасування законів, інших рішень, прийнятих референдумом, може здійснити також відповідно Верховна Рада України, Верховна Рада Республіки Крим, місцева Рада народних депутатів більшістю не менш ніж дві третини від загальної кількості народних депутатів з обов'язковим затвердженням на референдумі, що повинен бути проведений протягом шести місяців після внесення зміни або скасування (стаття 45 Закону України про всеукраїнський і місцевий референдуми).

З метою виявлення волі громадян при вирішенні важливих питань загальнодержавного й місцевого значення в передбаченому Законом порядку можуть проводитися всеукраїнські й місцеві дорадчі опитування громадян України (консультативні референдуми).

Результати дорадчого опитування розглядаються й ураховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.

Якщо проекти законів, інших рішень Верховної Ради України або рішень місцевої Ради народних депутатів не відповідають результатам всеукраїнського або відповідного місцевого дорадчого опитування, такі закони, рішення можуть бути прийняті лише більшістю не менш чим дві третини від загальної кількості народних депутатів України або депутатів відповідної місцевої Ради народних депутатів (стаття 46 Закону України про всеукраїнський і місцевий референдуми).

Опитування суспільної думки, які проводяться в іншому порядку, ніж передбачено Законодавством, або з питань, які відповідно до Закону не можуть виноситися на всеукраїнський і місцевий референдуми, не мають статусу дорадчого опитування громадян України (консультативного референдуму) і правових наслідків, які із цього випливають (стаття 47 Закону України про всеукраїнський і місцевий референдуми ).


Сьогодні немає підставі говорити про легітимну, законодавчо забезпечену можливість проведення референдуму з будь-яких питань. Практично, без прийняття нового закону про всеукраїнський референдум неможливо провести референдум ні з ініціативи Президента України, ні Верховної Ради, ні по народній ініціативі. Не допомагає тут і положення про те, що норма Конституції України є нормою прямої дії. Адже реалізувати норми Конституції з питань референдуму можна тільки при наявності конкретного правового механізму. А він застарів настільки, що вимагає абсолютно нової редакції.²⁵

У плані підготовки нового закону про всеукраїнський і місцевий референдуми необхідно врахувати те, що кожний референдум - це дуже дорогий спосіб виявлення народної думки: у прямому, матеріально-фінансовому змісті. Треба звернути увагу й на те, що референдум може привести до глибокого соціально-політичного розколу суспільства й викликати непримиренне політичне протистояння. Зрозуміло, що кожен референдум ініціюється певною частиною суспільства, що хоче одержати підтвердження, схвалення своїх намірів. А вони, як правило, є вираженням певних інтересів часто вузького кола осіб (клани, олігархи, урядові чиновники, адміністрація Президента, політична партія та ін.).

Тому проведення референдуму, весь його організаційно-правовий механізм повинні бути чітко виписані і відповідати багатьом вимогам. Зокрема, на референдум, якщо він проводиться з дійсно чесними намірами, треба виносити по-справжньому принциповий, "дозрілий" у суспільних очікуваннях питання. Тобто, необхідно виключити політичний авантюризм у самій постановці питання, що виносить на референдум.

Виносити на референдум бажано тільки одне питання, щоб людям був зрозумілий його зміст. Не повинне бути інформаційної плутанини. Ініціатори референдуму та їх опоненти повинні мати повну інформаційну можливість роз'яснити голосуючим наслідки референдуму - правові, економічні, політичні та інші.

Декларуючи будівництво правової держави, необхідно не тільки говорити про цьому, але й додержуватися певних принципів. Рішення референдумів як волю народу варто поважати й виконувати. Це не просте право, а й обов'язок всіх громадян країни, аксіома функціонування будь-якого демократичного суспільства. Відповідаючи на запитання: "Чи потрібно виконувати рішення проведених референдумів?" - вважаю, так, потрібно. У противному випадку нема рації їх проводити взагалі.

20 січня 1991 року в Криму, відбувся перший в історії СРСР референдум. У ньому взяли участь 81,3% виборців. На питання: "Ви за відтворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки як суб'єкта Союзу РСР й учасника Союзного договору?" позитивно відповіли 1343855 чіл. (93,26%). Історична значимість даного референдуму полягає в тому, що це була перша спроба вирішити долю Криму, ґрунтуючись не на позиції "верхів", а на волевиявленні самих його жителів. Референдум був визнаний правочинним. На основі його результатів Верховна Рада Української РСР ухвалила рішення щодо відновленні Кримської АРСР. Однак відновлення автономії було не єдиним, про що на референдумі заявило населення півострова. ²⁶

17 березня 1991 року відповідно до рішення IV з'їзду народних депутатів у СРСР слідом за кримським проводився вже Всесоюзний референдум. На загальне голосування винесене питання: " чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як обновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантовані права й свободи людини будь-якої національності?". У референдумі взяли участь 80% виборців країни. З них "Так" відповіли 76,4%. У тому числі по Україні: взяли участь 83,5% за збереження Союзу проголосували 70,2%. Таким чином, весь радянський народ, населення України в тому числі висловилися за збереження країни, у якій вони жили. Рішення даного референдуму ніхто не скасовував, але чомусь воно не стало правовою нормою для влади. Принаймні воля народу СРСР, ясно виражена на референдумі 17 березня 1991 року, не була виконана.

1 грудня 1991 року на Україні проводився ще один референдум з питанням: " Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?". Жителі України відповіли: "Так" - 90,32% з 84,18% взявших участь у голосуванні. Особливо примітний той факт, що рішення саме цього референдуму владою України були негайно реалізовані в життя. Нечіткість питання референдуму, монополія держави на засоби масової інформації, неможливість для супротивників референдуму роз'яснення власної позиції, поширення прихильниками референдуму думки про те, що незалежність не означає вихід зі складу СРСР, дозволили організаторам опитування ввести значну частину населення в оману. Розробка ж проекту й розрахунок наслідків здійснювалися без найменшої народної участі. [13, с. 123-124]

Але от у чому складається головна проблема подібних референдумів: наскільки "демократично" проводити суспільне голосування по широкому колу змін, запропонованих однією певною групою політиків?

Очікувалося, що громадськість винесе оцінку щодо питання незважаючи на його складність і туманність. Безсумнівно, що на політичні й правові наслідки даного референдуму варто звернути особливу увагу, оскільки він спричинив історичні рішення, а його оцінки в середовищі юристів і політологів найчастіше діаметрально протилежні й викликають гостру дискусію.

16 квітня 2000 року по "народній ініціативі" на Україні проведений ще один референдум. Населення традиційно активно прийняло в ньому участь. На суд народу були винесені 4 питання. Майже 90% виборців знову сказали "Так".

Чомусь на Україні не були опубліковані висновки Венеціанської комісії Ради Європи відносно референдуму. Спірної є по суті характеристика опитування, яке нібито проводилося за народною ініціативою. Цікавим є факт, що останнім часом висловлюються думки, що між державними інститутами немає єдиного бачення того, яким чином повинні проводиться в життя результати референдуму й вноситися зміни в Конституцію й що виконати рішення референдуму досить важко .

Треба пам'ятати, що референдум тільки тоді дає позитивні результати ініціаторам, коли за їхню ініціативу проголосувало абсолютну більшість. При рівності голосів або при невеликій перевазі є підстави вважати, що ініціатори зазнали поразки, тому що референдум - це не тільки формальний підрахунок голосів, але й волевиявлення, що включає в себе суспільні надії, очікування, настрої, а головне - потреби й інтереси людей.

При ініціюванні референдуму треба усвідомлювати й у тім, що за його підтримкою відносними меншостями населення (але формальній перемозі) всі нації, весь народ, все населення заганяються в тупик його наслідків. Тому варто пам'ятати, що референдум й інші форми опитування суспільної думки тільки тоді використаються в політику, коли, опитувані хочуть, щоб їх опитали. Ініціатори референдумів, перш ніж братися за їхню організацію, повинні стати виразниками інтересів більшості населення. У противному випадку їх чекає твердий, але справедливий суд історії.

Висновки


Отже, ми дослідили тему референдуму в системі безпосередньої демократії, і тепер можемо зробити певні висновки. Так під час дослідження роботи з’ясувалось, що референдум є особливим інститутом демократії та одним із засобів демократичного управління державними справами.

Референдум (лат. — те, що повинно бути повідомленим) — засіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення (прийняття конституції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також інших рішень з найважливіших питань). Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя — безпосередньої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.

Ми з’ясували, що референдуми за предметом проведення бувають:


• конституційними — на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки;

• законодавчими — на всенародне голосування виносяться проект закону або чинний закон;

• консультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо принципового питанню державного життя.

За ступенем обов'язковості проведення референдуми поділяються на:


1. Обов'язковий — предметом референдуму є питання, віднесені Конституцією до виключного вирішення в результаті всенародного опитування (наприклад, відповідно до ст. 73 Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України);

2. Факультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо конкретного питання, яке цікавить певну частину населення регіону (наприклад, про встановлення вільної економічної зони у Харківській області).

Щодо предмету референдуму, то ним можуть бути різні питання. Зокрема виділяють питання що мають істотне значення для визначення політики держави ззовні (міжнародні-правові питання) — входження країни до певних міждержавних структур, співтовариства, наприклад, про членство країни в Європейському Співтоваристві; що мають істотне значення для вдосконалення системи управління усередині (адміністративно-правові питання) — вирішення питань управлінського характеру, наприклад, зміна адміністративно-територіального поділу.

За територією проведення референдум може бути загальнонаціональним, який проводяться в масштабах усієї країни. Доцільно проводити перед референдумом всенародне або широке громадське обговорення питань, що вирішуються референдумом. Відповідно до Конституції України (ст. 72) загальнонаціональний, всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом. Призначення всеукраїнського референдуму відбувається відповідно до народної ініціативи за вимогою не менш як 3 мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і не менш як по 100 тисяч підписів у кожній області.

Референдум в Україні не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Як уже зазначалося, виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Місцевий референдум проводиться в межах окремих суб'єктів федерації (у федеративній державі) або адміністративно-територіальних одиниць (в унітарній та федеративній державах) із метою вирішення найважливіших питань місцевого значення.

Прийняті рішення на місцевому референдумі (наприклад, перейменування сіл, міст або дострокове припинення повноважень місцевої Ради, її голови) мають вищу юридичну силу щодо рішень відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Новий усеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведений через 5 років, а місцевий референдум — через 1 рік від дня проведення попереднього референдуму з цих самих питань.

У виборах і референдумах мають право брати участь громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Гарантується вільне волевиявлення. Голосування під час виборів і референдумів є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.

У Швейцарії, крім референдуму, інститутами безпосередньої демократії є народне віче, народна законодавча ініціатива. У США референдум застосовується нарівні з законодавчою ініціативою. У Франції через три роки після проведення першого референдуму в 1789 p. почали практикуватися плебісцити — всенародні опитування, які розглядаються як синоніми референдумів.

Юридичні наслідки зазначених референдумів — різні. Наприклад, результати конституційного і законодавчого референдумів мають найвищу юридичну силу, не потребують затвердження. Вони є загальнообов'язковими для державних органів, слугують правовим підґрунтям їх правотворчої і правозастосовної діяльності.

Результати консультативного референдуму не є обов'язковими для винесення адекватного рішення з опитуваного питання. Вони мають дорадчий характер, розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.

Але головне в інституті референдуму звичайно не сама процедура його проведення. Головним є той факт, що референдум є незаперечною формою безпосередньої демократії, яка здійснюється в рамках прямого народовладдя. І в наш час це є дуже важливим, адже сьогодні Україна потерпає в неправомірних рішеннях урядовців, які, здається, мало цікавляться саме соціальним добробутом в державі. Прикладом цього стали останні зміни Конституції, які мали очевидно політизований персоніфікований характер, направлений на перерозподіл влади окремими особами. Саме тому багато вчених схиляються до того, що будь-які зміни в Конституцію необхідно вносити через референдум.

Не можна залишати поза увагою все більш актуальні сьогодні погляди щодо недоліків безпосередньої демократії, серед проявів якої є проведення референдумів. Адже інститути маніпулювання поглядами людей вже давно набрали професійного змісту. За цих обставин, люди, не інформовані в достатній кількості щодо винесених питань, покладаються на авторитети і красиві речі обранців, ЗМІ та інші засоби донесення інформації, які, зрозуміло, висвітлюють погляди та інтереси лише певних політичних одиниць. На жаль таких людей більшість, а це означає, що референдум набуває форми «завіси для громадськості» та «ілюзії демократії». Адже його проведення офіційно висвітлює думку «всього народу» і в той же час поширює думку громадян про значимість своєї ролі при голосуванні. Насправді завжди своїм результатом референдум висвітлить погляди лише певної верхівки влади. Найбільш історичним прикладом цього стали референдуми 90-х років. Так, офіційно, знадобилось лише декілька місяців, щоб думка українців «змінила свій напрямок в інший бік». Так, 17 березня 1991 на Всесоюзний референдум було винесене питання про збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік. В Україні за збереження Союзу проголосували 70,2% з 83,5% населення, яке взяло участь в голосуванні. Вже 1 грудня 1991 року на Україні проводився ще один референдум з питанням: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?". Жителі України відповіли: "Так" - 90,32% з 84,18% взявших участь у голосуванні. Примітно, що сьогодні мало хто піднімає питання про те, чому так кардинально змінились погляди населення. Але якщо зробити невеликий екскурс в історію, стає зрозуміло, що більшість прихильників референдуму вбачали незалежність України без виходу зі складу СРСР, що відповідно дає відповідь на такі розбіжності в офіційних результатах. Нечіткість питання референдуму, монополія держави на засоби масової інформації, неможливість для супротивників референдуму роз'яснення власної позиції, поширення прихильниками референдуму думки про те, що незалежність не означає вихід зі складу СРСР, дозволили організаторам опитування ввести значну частину населення в оману. Розробка ж проекту й розрахунок наслідків здійснювалися без найменшої народної участі.

Американські дослідники вже не раз виносили пропозицію про необхідність призначення майнового, прибуткового або соціального обмеження населенню для здійснення безпосередньої демократії. На їх думку існує залежність майнового достатку особи від об’єктивності його поглядів, адже «Щоб особі багато заробляти на життя, їй необхідно більш думати творчо, цікавитись громадським і політичним життям, адже будь-який середній і великий бізнес залежить від цих факторів. Відповідно її погляд буде більш самостійним і об’єктивним.» Безперечно такі погляди не дістають підтримки з боку влади. Адже вона звичайно, не хоче позбуватися свого електорату у вигляді маніпульованого натовпу.

Безперечно, референдум у будь-якій країні буде політично й ідеологічно ефективний з погляду інтересів прогресивних соціальних чинностей і класів лише в тому випадку, якщо він по природі своєї як досить важливий демократичний інститут буде правильно зрозумілий і підтриманий широкими верствами населення, буде мати своєю метою при вирішенні політичних питань чітко виражену гуманну мету, якщо суспільну думку не буде захоплено й дезорієнтоване псевдодемократичними гаслами й закликами, а також помилковими соціальними цінностями і нарешті, якщо будуть створені всі необхідні організаційно-технічні й інші умови для підготовки й проведення всенародних опитувань.