Geum.ru

Donetsk compartment of shevchenko scientific society

Вид материалаДокументы

Содержание


Прізвища з суфіксом –енк -о в антропонімії донеччини
Артеменко < Артем, Карпенко < Карпо, Степаненко < Степан.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Література

  1. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. Дрогобич: Коло, 1994. – 126с.
  2. Караванський С. Пошук українсбкого слова, або боротьба за національне “Я”. – Київ: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 240 с.
  3. Кияк Т. Проблеми української термінології. Старі уроки в нових умовах // Про український правопис і проблеми мови: Збірн. доп. Мовної секції 16-ої Річної Конференції Української Проблематики в Іллінойському Університеті (Урбана-Шампейн) 20-25 червня 1997 р. – Нью-Йорк-Львів: НТШ, 1997. –
    С. 103 - 110.
  4. Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. – К.: Вид. дім “КМ Академія”; Всеукр. т-во “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, 2004. – 163 с.
  5. Російсько-український словник наукової термінології: Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос / В. В. Гейченко, В. В. Завірюхіна,
    О. О. Зеленюк та ін. – К.: Наук. думка, 1998. – 892 с.
  6. Сімович В. Праці у двох томах. Том 1: Мовознавство / Упор. І передм. Л. Ткач. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2005. – 520с.
  7. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: Документи і матеріали / Упоряд.: Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська-Кульчинська. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2005. - 399 с.
  8. Українська мова: Енциклопедія. – К.: Вид.-во “Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 2000. – 750 с.
  9. Хвиля А. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті // Більшовик України. – 1933. - № 7-8. – С. 42 - 43.
  10. Шевельв Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941). Стан і статус. – Чернівці: Рута, 1998.- 245с.
  11. Шевельов Ю. Портрети українських мовознавців. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2002. – 132 с.

ББК 81.411.4-3


Віра Познанська,

кандидат філологічних наук, доцент

Донецького національного університету

ПРІЗВИЩА З СУФІКСОМ –ЕНК -О

В АНТРОПОНІМІЇ ДОНЕЧЧИНИ


Прізвища з суфіксом -енк-о належать до найхарактерніших і найуживаніших українських прізвищ. Нині вони зустрічаються на всьому українському мовному просторі, але найбільше властиві південно-східним і східнополіським групам говорів [6; 10; 12; 13]. На решті території України суфікс -енк-о як типовий компонент прізвищ явно поступається перед іншими суфіксами. Найпоширенішим тут виявляється суфікс -ук (-юк) [5; 11; 13]. Це спостерігалося і в минулому. Не випадково І.Франко, В.Охрімович, М.Корнилович та інші, розглядаючи особові назви за пам’ятками ХVІ – ХVІІ ст., а також південно-західних говірок ХІХ ст., зовсім не аналізують прізвищ з суфіксом -енк-о.

Прізвища з суфіксом -енк-о найбільше поширені і на території Донецької області; вони складають тут 38,5 % від загальної кількості прізвищ, зібраних у 234 населених пунктах. Особливо високий відсоток їх у центральних і північних районах (Артемівському, Добропільському, Краснолиманському, Мар’їнському, Олександрівському, Шахтарському, Ясинуватському), які в минулому активно заселялись вихідцями з Київської, Полтавської і Чернігівської областей, де прізвища з суфіксом -енк-о є найтиповішими. Питома вага цих прізвищ зменшується у південних районах області (Володарському, Новоазовському, Старобешівському, Тельманівському). Як відомо, сюди в ХVІІ – ХІХ ст. переселилось багато росіян з південних і центральних районів Росії, кримських татар, німців-колоністів. Тому тут порівняно високий відсоток прізвищ російського та іншомовного походження.

Дослідники неодноразово зверталися до питання про виникнення й етимологію прізвищ із суфіксом -енк-о. А.Степович вважав, що вони виникли із скам’янілої кличної форми зменшених слів на -енок [9, 5]. На думку В.Сімовича, іменники на -енк-о розвинулися з форм середнього роду здрібнілих прикметників із суфіксом -еньк-ий (-енькъ > енько > енко) [8, 322]. Проте загального визнання набула думка О.Ткаченка про те, що формант -енк-о є складним суфіксом, утвореним способом поєднання іменникових основ на -ен і рефлексів суфікса -
* (ъ) к- (* (ь) к-), який із семантичного погляду стосувався молодих істот – людей або тварин [11, 50]. Суфікс -енк-о виник не раніше ІІ пол. ХІІ – ХІІІ ст., коли на східнослов’янській території відбувся занепад редукованих, про що свідчить відсутність переходу /е/ в /і/ [11, 53]. Незважаючи на те, що в різних слов’янських мовах існують його паралелі: рос. -енк-о, білор. -енак, старопол. -jonek, старочес. -enek, болг. -енок, суфікс -енк-о став специфічно патронімною моделлю української мови.

Іменникові утворення української мови з суфіксом -енк-о постали спочатку у сфері загальних назв і мали значення демінутивно-експресивне (козаченько, місяченько) або патронімічне (гончаренко, коваленко). Пізніше такі загальні іменники “поступово патронімізуються, перетворюючись у власні назви осіб молодих, залежних, в особові назви синів” [10, 120]. Ці назви поширюються на всю родину і передаються у спадок нащадкам.
У сфері власних назв утворення з суфіксом -енк-о набувають продуктивності в ХVІ – ХVІІ ст., частково в ХVІІІ ст.

Прізвища на -енк-о, що побутують у Донецькій області, утворювались від особових імен, географічних назв та прізвиськ апелятивного походження.

Численну групу складають прізвища, для яких твірною основою послугували особові імена: із 4316 прізвищ із суфіксом -енк-о 1290
(30 %) мотивуються особовими іменами.

У період творення українських прізвищ особовими іменами людей виступали як церковно-християнські імена, що увійшли в побут східних слов’ян у зв’язку із запровадженням християнства, так і слов’янські автохтонні імена, успадковані ще зі спільнослов’янської доби. Після християнізації слов’ян календарні імена почали витісняти автохтонні слов’янські, пройшовши протягом Х – ХVІІ ст. відповідну фонетико-морфологічну адаптацію на українському мовному ґрунті [2, 114 – 116]. Цей факт знайшов своє відображення і в основах прізвищ досліджуваної території.

Певна кількість відіменних прізвищ на -енк-о зберігає в основах давні слов’янські імена в усіченій або усічено-суфіксальній формі: Боженко < Божъ < Божидаръ, Бойченко < Бойко < Боиславъ, Домашенко < Домашъ < Домаславъ, Ярошенко < Ярошъ. Переважна більшість прізвищ утворилась від різних форм християнських імен: Петренко < Петро, Петриченко < Петрик.

Головну роль в утворенні прізвищ відіграли чоловічі імена. Від жіночих імен утворено 15 прізвищ (0,3 %). Найбільше прізвищ виникло від імен, які в час формування українських прізвищ мали високий ступінь популярності: Андрієнко, Василенко, Григоренко, Дем’яненко, Іваненко, Кузьменко, Ніколаєнко, Михайленко, Павленко, Семененко, Федоренко, Юхименко; Ганненко, Горпиненко, Марусенко та ін. Ці прізвища і дуже частотні: Василенко має 208 носіїв, Григоренко – 202, Петренко – 249, Іваненко – 178, Павленко – 163, Федоренко – 138, Ганненко – 26. Маловживані, непопулярні імена послугували основою для невеликої кількості прізвищ, які, до того ж, і нечастотні: Єлизаренко – 14 носіїв, Євлашенко < Євлах (Євлампій) – 3, Лупенко < Луп – 6.

Проте кількість утворених від особових імен прізвищ залежить не тільки від популярності чи непопулярності імені, а й від кількості варіантів, яке виробило певне ім’я в розмовній мові. Кожен іменний варіант міг стати основою для утворення прізвища на -енк-о. Наприклад, від різних варіантів імені Павло виникли такі прізвища: Пащенко < Пашко, Павличенко < Павлик, Павлусенко < Павлусь, Павлисенко < Павлись, Павлушенко < Павлуша, Павлущенко < Павлушко, Павлютенко < Павлюта, Павлюченко < Павлюк, Пасенко < Пась, Пася, Пасьо, Пасиченко < Пасик та ін.

Прізвища найчастіше виникали від тих іменних форм християнських імен, які в сучасній мові стали офіційними: Артеменко < Артем, Карпенко < Карпо, Степаненко < Степан. Але основи прізвищ нерідко зберігають варіанти офіційних імен, які виникли в процесі освоєння християнських імен і відображають взаємодію літературно-книжної та усно-розмовної традиції в розвитку української мови. Варіанти цього типу створюють: а) чергування голосних фонем: Єременко – Яременко, Єфременко – Охріменко, Мойсеєнко – Мусієнко, Кириленко – Куриленко; б) чергування приголосних: Онуфрієнко – Онопрієнко, Фроленко – Хроленко, Софроненко – Супруненко; в) усічення імені: Абакуменко – Бакуменко, Ігнатенко – Гнатенко.