Donetsk compartment of shevchenko scientific society

Вид материала

Документы

Содержание Логіко-філософський вектор Поняття перебувало у центрі уваги ідеалістів і матеріалістів. Ідеалісти під поняттям Складна метафора Ключові слова: метафора, структурно - граматична модель, багатокомпонентна метафора. 2. Типологія складних метафор. 2.1. Трикомпонентні метафори. 2.2. Чотирикомпонентні структури метафоричного образу. 2.3. Багатомпонентні метафори. Географічна терміносистема

Подобный материал:

• Donetsk compartment of shevchenko scientific society, 2259.73kb.
• Donetsk compartment of shevchenko scientific society, 4086.35kb.
• Donetsk compartment of shevchenko scientific society, 3610.42kb.
• Donetsk compartment of shevchenko scientific society, 16031.76kb.
• Donetsk compartment of shevchenko scientific society, 1319.59kb.
• Donetsk compartment of shevchenko scientific society, 2424.3kb.
• Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko, 3687.32kb.
• Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko, 3817.8kb.
• Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko, 3413.53kb.
• Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko, 398.96kb.

ЛІтература

1. Параметри і взаємодія мов // Дивослово, 2005, № 6, с. 36-44, № 7, с. 42-48; Українська мова на зорі третього тисячоліття // Дивослово, 2003, № 9, с. 2-6; Мова в Україні: стан, функції, перспективи // Мовознавство, 2002, № 2-3, с. 39-45; Українська мова в контексті глобалізації лінгвосфери // Українська мова, 2002, № 3, с. 3-14; Суржик як недопереклад // Українська мова та література, № 11, 2000; Глобалізація і переклад // Всесвіт, 2002, № 5-6, с. 127-136; Протей чи Янус? (Про різновиди перекладу) // Всесвіт, 2004, № 7-8, с. 168-177.

2. Кубайчук В. Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови. – Київ, 2004.

3. Шурхало Д. Українська „якбитологія”: Нариси альтернативної історії. – Львів, 2004.

4. Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/99 від 14 грудня 1999 року // Урок української, 2000, № 3, с. 8.

5. Радчук В. Параметри і взаємодія мов // Дивослово, 2005, № 6, с. 38.

6. Караванський С. Секрети української мови. – Київ, 1994, с. 92-102.

7. Crystal, D. The Cambridge Encyclopedia of Language. 2nd ed. Cambridge, 2000, p. 336-341.

8. Сковорода Г. Твори. У 2 т. Т.1. – Київ, 1994, с.7-8.

9. Словник чужих слів, що вживаються в українській мові / Склав З. Пиптенко. – Київ, 1918.

10. Словник іншомовних слів. Укл. С. Морозов, Л. Шкарапута. – Київ, 2000. – 664 с.

11. Словник іншомовних слів: 23 000 слів та термінологічних сполучень / Укл. Л. О. Пустовіт та ін. За ред. Л. О. Пустовіт. – Київ, 2000.

12. Словник іншомовних слів. За ред. О. С. Мельничука. – Київ, 1974. – 776 с.

13. Словник іншомовних слів / Під ред. І. В. Льохіна і Ф. М. Петрова. Пер. з 4-го рос. видання. – Київ, 1955.

14. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – Київ; Ірпінь, 2002.

15. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: Документи і матеріали / Упоряд. Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська-Кульчицька. За ред. Л. Масенко. – Київ, 2005, с. 354-399.

16. Потебня А. А. Мысль и язык. – Киев,1993, с. 166-167, 170.


ББК 81.00


Жанна Краснобаєва-Чорна,

аспірантка кафедри української мови

Донецького національного університету


КОНЦЕПТ, КОнцЕПТУАЛІЗАЦІЯ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНА СИСТЕМА:

ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ВЕКТОР

У сучасній українській термінологічній системі важливе місце посідають терміни концепт, концептуалізація та концептуальна система. Концепт як одиниця різних галузей науки (мовознавства [Голобородько 2003], контрастивної лінгвістики [Манакин 2004], лінгвокультурології [Карасик 2004: 109], когнітології [Кубрякова 2004: 318], філософії [Делёз, Гаватари 1998], літературознавства [Зусман 2003]) був предметом аналізу багатьох досліджень, проте і на сьогодні питання визначення сутності концепту потребує глибшого висвітлення і деталізації окремих фактів. Чим і зумовлюється актуальність статті. Метою роботи є, по-перше, простежити функціонування і змістовне наповнення терміна концепт у логіко-філософській літературі; по-друге, виділити його основні конкретизатори; по-третє, окреслити зв’язки з поняттями концептуалізація та концептуальна система.

Розглядаючи концепт як логіко-філософський термін, необхідно звернутися до середньовіччя, зокрема до середньовічної схоластичної філософії, і згадати „родоначальника концептуалізму і творця терміна концепт” [ФЕС 2002: 300] – Пьєра Абеляра, який ще у ХІІ ст. зазначав, що імена, які звучать, за своєю сутністю не входять у позначувану ними річ, але існують внаслідок накладання їх людьми на речі. Таке накладання імен – це процес, дарований людям Богом, і концепт вводиться у свідомість людини як надособисте сприйняття речі. В такий спосіб, концепт – це закріплене у свідомості людей, ім’я речі, яким послуговуються при спілкуванні людей між собою і Богом. На думку С.Неретиної, у середньовічній філософії формується уявлення про концепти як імена, особливі психологічні утворення, що виконують смислову функцію, яка розкривається у спілкуванні. Постаючи конкретним, індивідуальним, контекстуальним смислом, концепт містить вказівку на універсальне джерело, що породжує Смисл [Неретина 1999].

Тривалий час концепт був предметом дискусій між номіналістами та концептуалістами. Останні стверджували, що в одиничних речах існує щось спільне, на основі чого в розумі виникає концепт – особливе загальне поняття, яке не має самостійної онтологічної реальності [ФЕС 2002: 300]. У подальшій логіко-філософській теорії одна група вчених ототожнює терміни поняття і концепт, зокрема концепт визначається через поняття (Р.Карнап, М.Кондаков), а інша розглядає концепт як самодостатній термін (А.Грицанов, А.Івін, Л.Ільічев, А.Нікіфоров, П.Федосеєв). Перші під поняттям, як правило, розуміють одну з основних форм мислення, підкреслюючи важливість її ролі у процесі пізнання. Перехід від чуттєвого ступеня пізнання до абстрактного мислення характеризують як перехід від відображення світу у формі відчуттів, сприйняття та уявлень до відображення його у поняттях і на їхній основі у судженнях та інших логічних формах. Відповідно, мислення розглядається як процес оперування поняттями, завдяки яким воно набуває характеру узагальненого відображення дійсності.

Логіко-філософська література тлумачить поняття як цілісну сукупність суджень, тобто думок, в яких щось стверджується про специфічні ознаки досліджуваного об'єкта, ядром якої виступають судження про найбільш загальні й істотні ознаки цього об'єкта. Таке розуміння поняття не ототожнює цю форму мислення з усім знанням про досліджуваний об'єкт, оскільки сукупність ознак обмежується диференційними ознаками об'єкта, що виключає все різноманіття другорядних ознак, і у центрі сукупності перебуває відображення тільки істотних ознак. У математичній логіці під поняттям розуміють предикат, що стосується певної сфери предметів, яка мислиться й елементи якої точно не фіксуються.

Поняття перебувало у центрі уваги ідеалістів і матеріалістів. Ідеалісти під поняттям розуміли лише умовний знак, ієрогліф, символ. Матеріалісти зазначали, що це уявні відображення речей, визнаючи джерелом понять матеріальний світ. В.Ленін вважав, що поняття – це єдність суб'єктивного й об'єктивного з домінантою цілком об'єктивного змісту: „Людські поняття суб'єктивні у своїй абстрактності, відірваності, але об'єктивні в цілому, у процесі, у підсумку, у тенденції, у витоках” (цит. за [ЛСС 1975, 190]). У марксистському філософському матеріалізмі поняття є результатом узагальнення одиничних конкретних предметів і явищ. Абстрактні поняття пов'язані з відчуттями й сприйняттями, що виникають у результаті впливу матеріальних предметів на наші органи почуттів. Відповідно, можна виділити такі основні конкретизатори поняття: 1) поняття нерозривно пов'язане з матеріальною мовною оболонкою. Реальність кожного поняття виявляється в мові. Поняття виникає на базі слів і не може існувати поза словами. Відповідно слово постає носієм понять. Однак нерозривно зв'язуючись зі словом, поняття не тотожне слову, оскільки в різних мовах одні і ті ж поняття закріплюються за різними словами; 2) поняття не існує в готовому вигляді і не виникає одразу, а є результатом тривалого і складного процесу. З розвитком виробництва й науки знання людей збагачуються: у предметах й явищах відкриваються все нові й нові ознаки. Тому поняття про предмети й явища постійно змінюються, уточнюються, поглиблюються, вдосконалюються. Крім того, відображаючи істотні ознаки, зв'язки й відношення між предметами та явищами матеріального світу, поняття виступають як взаємозалежні форми мислення.

Значну роль у формуванні поняття, на думку Є.Войшвилла, відіграють процеси узагальнення та абстрагування [Войшвилло 1967: 118].

Не одне століття тривають дискусії щодо питання про сутність поняття та його місце серед інших форм мислення. У старій класичній літературі поняття, як правило, ототожнювалося з уявленням або загальним уявленням (Ф.Ібервег ототожнював поняття з уявленням, що містить сукупність істотних ознак відповідного предмета; X.Зігварт бачив у понятті уявлення певного, зрозумілого, постійного, загальновстановленого значення). Так, для Канта річ сама собою не пізнається, але через предмет уявлення можна сумістити з апріорними категоріями розуму і побудувати об’єкт – результат конструктивної діяльності свідомості.
В такий спосіб, об’єкт конструюється суб’єктом через предмет, що замінює річ, з допомогою апріорної схеми, тобто образ і символ на межі зіткнення дають поняття про реальний предмет. Кант стверджував, що тільки розум здатний давати поняття, оскільки розум як вища форма пізнання звернений безпосередньо до того, що тепер ми називаємо концептом. Однак, уявлення характеризується наочним характером, а поняття – абстрактним. У ХХ столітті поняття визначається як форма абстрактного мислення (М.Строгович називає поняттям форму мислення, що відбиває й фіксує істотні ознаки речей й явищ об'єктивної дійсності, Ф.Асмус та К.Бакрадзе визначають поняття як думку про предмет, що виділяє в ньому істотні ознаки). У межах такого розуміння поняття актуальним постає розмежування поняття і судження.

Друга група вчених вважає, що концепт актуалізує відображений у понятті онтологічний його складник і розташовується, за Р.Карнапом, як абстрактний об’єкт, між мовними висловами та денотатами (предметами), що їм відповідають. Концепт тлумачать як зміст поняття, а в понятті виділяють обсяг – множинність (клас) предметів, що підходить під певне поняття, тобто кожному з предметів належать ознаки, які стосуються змісту, і зміст – сукупність загальних та істотних ознак поняття, що відповідають цьому класу [НФС 1999: 553; Ивин, Никифоров 1998: 148]. Отже, концепт може виступати синонімом до терміна смисл, а значення – до терміна обсяг. Тому концепт можна ототожнити зі смислом слова. Аналізом проблем, пов’язаних з чітким визначенням смислу, займається розділ металогіки – логічна семантика, яка досліджує відношення мовних висловів до позначуваних ними об’єктів. Проблеми семантики обговорювались ще в античності, проте як самостійна дисципліна вона оформилася лише на межі ХІХ і ХХ століть завдяки працям Ч.Пірса, Г.Фреге, Б.Рассела. Значний внесок у розробку цих питань зробили А.Татарський, У.Куайн, Дж.Кемені, К.Льюіс, С.Кріпке. У логічній семантиці загальне значення мовних висловів розподіляють на дві частини: предметне значення (денотат, обсяг) і смисл, де предметне значення – це предмет або клас предметів, які позначаються даним висловом, а смисл – це мисленнєвий зміст, яким наділений кожний вислів.

Існування окреслених поглядів постає цілком правомірним, оскільки концепт виступає продуктом свідомості, а свідомість у силу своєї виняткової складності є предметом дослідження багатьох шкіл і напрямів вже не одне століття.

Поряд з проблемою визначення сутності концепту постають питання концептуалізації та концептуальної системи. Концептуалізація розглядається як процедура введення онтологічних уявлень до накопиченого масиву емпіричних даних; це первинна теоретична форма, що забезпечує теоретичну організацію матеріалу; схема зв’язків та понять, які відображають можливі тенденції зміни референційного поля, об’єктів, що дозволяє продукувати гіпотези щодо їхньої природи та характеру взаємозв’язків; спосіб організації мисленнєвої роботи, що дозволяє рухатися від матеріалу та первинних теоретичних концептів до більш абстрактних конструкцій, які гіпотетично відображають бачення досліджуваного сегменту реальності, покладеного в основу побудови картини світу. Отже, йдеться про утворення концептуальної системи досліджуваної сфери, яка відображає лише найбільш істотні її властивості, тобто мінімальний набір вихідних концептів-конструкторів. Рух до всезагального дозволяє вписувати одне знання в інше, більш загальне, а врешті-решт і в культуру. Концептуальна система відображає теоретичне розуміння цілісності об’єкта, підтримує системні уявлення про нього, утримує смислову єдність всередині науково-дослідної спільноти. Упорядкований та ієрархізований в певний спосіб мінімум концептів утворює концептуальну систему. Всередині системи концепт функціонує у режимі розуміння – пояснення. Концептуальна система відзначається багаторівневістю, всередині якої міститься складна сітка взаємовідношень концептів, не обов’язково пов’язаних між собою. Кожен посідає своє чітко визначене та обґрунтоване місце. На тому чи іншому рівні концептуальної системи концепти одного рівня можуть і повинні конкретизуватися на інших рівнях, змінюючи в такий спосіб ті елементи системи, з якими вони починають співвідноситися. Концепти в межах однієї концептуальної системи не обов’язково повинні безпосередньо взаємодіяти між собою, але обов’язково – в межах цілісності, до якої вони входять. Справжня концептуальна система повинна мати мінімум вихідних концептів та тверджень і продукувати максимально багато наслідків.

Отже, концептуальну систему можна визначити як певну сукупність гіпотез про природу досліджуваних об’єктів, засновану на теоретичних висновках, сукупність, що охоплює тенденції та закони між окремими компонентами досліджуваної сфери, відповідає системі понять та дозволяє вийти на рівень емпіричної роботи з визначеними предметами.

У сучасній філософії під концептом розуміють поняття – ідею, що містить специфічне відношення до дійсності. Розгортання змісту концепту у системі суджень утворює концепцію. У логічній семантиці концепт – це смисл імені, інтенційні значення імені, інтенсіонал. З середини ХХ століття в науковій літературі все активніше починає вживатися термін концепт, проте ще не існує єдності у його тлумаченні: одна група вчених продовжує ототожнювати його з поняттям, а інша намагається довести їх відмінність і зосереджує свою увагу на аналізі термінів концептуалізації та концептуальної системи.


ЛІТЕРАТУРА:

1. Войшвилло 1967: Войшвилло Е.К. Понятие. – М., 1967. – 286 с.
   
2. Голобородько 2003: Голобородько К.Ю. Лінгвістичний статус концепту // Лінгвістика: Зб. наук. праць. – Вип. 1. – Луганськ, 2003. – С. 16-21.
   
3. Делёз, Гаватари 1998: Делёз Ж., Гаватари Ф. Что такое философия? / Перевод с фр. и послесл. С.Н. Зенкина. – М., 1998. – 288 с.
   
4. Зусман 2003: Зусман В. Концепт в системе гуманитарного знания // Вопросы литературы. – 2003. – №2.
   
5. Ивин, Никифоров 1998: Ивин А.А., Никифоров А.Л. Словарь по логике. – М., 1998. – С. 148.
   
6. Карасик 2004: Карасик В. Языковой круг. Личность, концепты, дискурс. – М., 2004. – 392 с.
   
7. Кубрякова 2004: Кубрякова Е.С. Язык и значение: На пути получения знаний о языке: Части речи с когнитивной точки зрения. Роль языка в понимании мира. – М, 2004. – С. 318.
   
8. ЛСС 1975: Логический словарь-справочник / Отв. ред. Н.И. Кондаков. – М., 1975. – С. 456-460.
   
9. Манакин 2004: Манакин В.Н. Сопоставительная лексикология. – К., 2004. – 326 с.
   
10. Неретина 1994: Неретина С.С. Слово и текст в средневековой культуре. Концептуализм Петра Абеляра. – М., 1994.
    
11. Неретина 1999: Неретина С.С. Тропы и концепты. – М., 1999. – С. 30.
    
12. НФС 1999: Новейший философский словарь / Сост. А.А. Грицанов. – Минск, 1999. – С. 553.
    
13. ФЕС 2002: Філософський енциклопедичний словник / Гол. редкол. В.І. Шинкарук. – К.: Абрис, 2002. – С. 300, 497-498.
    
14. ФЭС 1983: Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л.Ф. Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалев, В.Г. Панов. – М., 1983. – С. 278; 513-514; 618; 622-623.
    
15. ФЭС 1999: Философский энциклопедический словарь / Редакторы – составители: Е.Ф. Губский, Г.В. Кораблева, В.А. Лутченко. – М., 1999.
    
16. ФЭ 1967: Философская энциклопедия // Гл. ред. Ф.В. Константинов. – М., 1967. – С. 311-318.
    

ББК 83.3 (4 Укр) 6-45

Тетяна Єщенко,

кандидат філологічних наук, проректор з наукової роботи

Донецького інституту соціальної освіти


СКЛАДНА МЕТАФОРА:

СТРУКТУРНО-ГРАМАТИЧНИЙ АСПЕКТ

(на прикладі поезії 90-х років ХХ століття)

Стаття продовжує низку публікацій автора, присвячених аналізові метафори в структурно-граматичному аспекті. На прикладі українського поетичного мовлення 90-х років ХХ століття розглядаються типологічні вияви складних образів, окреслюється їх своєрідність та функціональна значущість.

Ключові слова: метафора, структурно - граматична модель, багатокомпонентна метафора.

1. Вступ. Якщо метафоричні вислови простого структурного типу поетичного мовлення 90-х років ХХ ст. репрезентовані двокомпонентними побудовами, що уміщують тільки один образ, складні метафоричні конструкції репрезентовані ґетероґенною архітектурою, в якій формально виражений багатоплановий цілісно-художній образ. Такі метафори ще називають «розгорнутими» (Ш. Баллі, Ю. Герасимова
К. Гулий, Л. Єгорова, А. Коваль, В. Ковальов, Л. Кравець, А. Мороховський, П. Похилевич та ін.). Передумовою дослідження постали наукові праці Л. Андрієнко [1], С. Ахмадеєвої [2], Н. Варич [3], Л. Єгорової [5], Л. Кравець [6], В. Чембай [8], в яких подано типологію структурно-граматичних моделей метафор.

М е т о ю пропонованої розвідки є ґрунтовний аналіз складних метафор українського поетичного мовлення 90-х років ХХ століття зі структурного погляду, створення типології граматичних моделей вказаних мовних одиниць, з¢ясування їх специфіки, ступеня використання у поезії досліджуваного періоду.

В основу подальших міркувань покладено погляд на структуру метафори як на спосіб зовнішнього оформлення і розгортання метафоричного вислову на різних синтаґматичних відрізках (пор. структурну класифікацію метафори Ю. Левіна [7, с. 457-463]).

Більшість дослідників одностайно наголошують на тому, що складна метафора створюється ланцюгом синтаксично пов¢язаних між собою та метафорично вживаних слів, які взаємно доповнюють, семантично розгортають одне одного й у комплексі постають складним семантичним утворенням, цілісним художнім образом. Зокрема, К. Долинін [4, с.132-138] пропонує кваліфікувати розгорнуту метафору як модель об¢єкта, його штучний аналог, вказуючи, що переважно моделюється те, що недоступно безпосередньому сприйманню. У ролі моделювальних об¢єктів найчастіше постають філософські категорії: життя, любов, душа, ідеал і под. Адже, чим детальнішим є образ, тим він є конкретнішим, відчутнішим і тим сильніше він діє на уяву читача. Метафора може розгортатися як на рівні словосполучення, речення і бути «локальною» (П. Фрідріх), так і функціонувати на рівні усього поетичного тексту, утворюючи «глобальну», «сюжетну» (П. Фрідріх), «дискурсивну» (М. Ріффатер) метафори.

2. Типологія складних метафор.

Унаслідок проведених нами досліджень виявлено такі складні моделі синтаґматичного розгортання метафоричного образу у поетичних текстах кінця ХХ ст.: три-, чотири-, багатокомпонентні структури, метафора-текст.

2.1. Трикомпонентні метафори. До їх складу входять два метафоричні образи, які стосуються одного і того ж головного компонента, що згортається і синґулярно репрезентується на мовній палітрі. Наразі такі метафори охоплюються різнорідними моделями.

N1 + Vf + N4 «Реальний сон // Ковтають небо хмари»
(А. Угрин); пор.: ковтають небо хмари < хмари ковтають + ковтати небо. «Гойдає сон в колисці місто» (М. Шершень); пор.: гойдає сон місто < сон гойдає + гойдати місто.

N1 + Vf + N5 «Гамселить у вікна злива кулаками» (М. Савка); пор.: гамселить злива кулаками < злива гамселить + гамселити кулаками. «Нічого не було, нічого більш не буде // А ваш цілунок цв¢яхом іржавим відболить» (С. Дзюба) ); пор.: цілунок цвяхом відболить < цілунок відболить + відболіти цв¢яхом. Іноді автори у межах вказаної моделі вдаються до повтору компонента Vf, що допомагає висловити авторові інтенсивність емоційної напруги, експресію почуттів: «Час намистинками сірими падає падає» (Н. Лучак-Кирилюк); пор.: час намистинками падає < час падає + падати намистинками.

Чималу групу з-поміж трикомпонентних метафор становить розгортання тексту за моделлю N1 + Vf + N6, унаслідок чого створюється цілісний мовно-художній образ: «Душа світає в тебе на долоні» (О. Галета); пор.: душа світає на долоні < душа світає + світати на долоні.

N1 + Vf + Adj «І регоче хижо // Ця ніч під сузір¢ям Бика» (Н. Лучак-Кирилюк); пор.: регоче хижо ніч < ніч регоче + реготати хижо. Створення образної індивідуалізації світу за такою моделлю – вкрай нечасте явище у мовотворчості поетів 90-х років.

Цікавою моделлю розгортання метафори на рівні словосполучення є злиття двох іменникових метафор N1 + N2 + N2, унаслідок чого утворюється подвійна генітивна структура, в якій конденсовано і лаконічно висловлюються певні мовно-естетичні категорії та поняття, наприклад: «Ризи черствоти гординь» (А. Коваленко); пор.: ризи черствоти гординь < ризи черствоти + черствота гординь. Можлива й інша інтерпретація віртуального смислу словосполучення: ризи гординь + черствота гординь. Інший приклад: «Дно парасолі ока» (С. Мудрик); пор.: дно парасолі ока < дно ока + парасоля ока або дно парасолі + парасоля ока. Утворене комбіноване словосполучення імпліцитно містить у собі подвійну генітивну метафоричну структуру, в якій спільний компонент N2 - ока має синґулярну мовну репрезентацію. Ще один приклад: «Під аритмію цокоту зубів // Колись мене виводили на танго» (М. Савка); пор.: аритмія цокоту зубів < аритмія зубів + цокіт зубів або аритмія цокоту + цокіт зубів. Підкреслимо, що віршований текст кінця ХХ ст. містить велику кількість так званих подвійних генітивних метафор. Утворення згаданих вище образів - стильова ознака художнього мовлення поетів-девностівців.

N1 + N2 + Vf «І стікає з облич на долівку омана часу» (Г. Крук); пор.: стікає омана часу < омана стікає + омана часу. «Півночі подих малює на шибах кришталь» (В. Виноградов); пор.: подих Півночі малює < подих малює + подих Півночі.

Vf + N6 + N2 «Оце квартирую в кухлику ока» (В. Гайда); пор.: квартирувати у кухлику ока < квартирувати у кухлику» + кухлик ока.

Adj1 + Adj1 + N1, де низка Adj1 - однорідні члени речення, що створюють ампліфікацію художньо-образного висловлювання, подають різнопланову характеристику денотата N1: «перекислий лепкий мотив» (Л. Мельник); пор.: перекислий липкий мотив < перекислий мотив + липкий мотив. «П¢яна непритомна пісня» (П. Вольвач); п'яна непритомна пісня < п¢яна пісня + непритомна пісня. «Розіп¢ятий крилатий дощ»
(С. Мудрик); пор.: розіп'ятий крилатий дощ < розіп¢ятий дощ + «крилатий дощ. Часто носії мови кінця століття створюють ситуацію багатоваріантного сприймання семантичної структури прикметника: «Наші долі перелелися через рідний пощерблений край» (Н. Федорак). Цілісний образ «рідний пощерблений край» утворився унаслідок згортання спільного стрижневого компонента край < рідний край + пощерблений край, де у першому словосполученні іменник край означає етнічну територію, країну, а у другому - кінець, вінець (у посуді). Така гра на рівні семантичного значення розкриває експресивно-образну потужність української мови, її віртуально-потенційні можливості.

У поезії 90-х років ХХ ст. спостерігаєхмо цікаві випадки утворення навколо компонента N1 низки іменників родового відмінка. Останнє зумовлене згортанням спільної для них головної частини N1, унаслідок чого утворюється трикомпонентна метафорична модель N1 + N2 + N2: «Вино бажань і сподівань» (О. Горкуша); пор.: вино бажань і сподівань < вино бажань» + вино сподівань. «Хижі комашки очей і ротів» (А. Дністровий); пор.: комашки очей і ротів < комашки очей + комашки ротів.

Фіксуємо трикомпонентну модель Adj1 + N1 - N1, що репрезентує метафорично-прикметникове поширення прикладок, унаслідок чого утворюється вищий ступінь ад¢єктивної характеристики денотата: «Чорні зорі-дниноньки» (С. Іщенко); пор.: чорні зорі-дниноньки < чорні зорі + зорі-дниноньки; «лисіючий вітер-акин» (П. Вольвач); пор.: лисіючий вітер-акин < лисіючий вітер + вітер-акин.

Продуктивною моделлю трикомпонентної структури метафоричного образу поетичного мовлення 90-х років ХХ ст. є субстантивно-субстантивні словосполучення, що ускладнені метафоризованими прикметниками і підпорядковуються одному з його членів. Так, прикметники, що входять до складу генітива, можуть відноситися до г о л о в н о г о метафоризованого слова, репрезентуючись моделлю Adj1 + N1 + N2: «товста чорнота неба» (А. Підпалий); пор.: товста чорнота неба < товста чорнота + чорнота неба; «всепопеляючий рентген його погляду» (О. Яковина) < всепопеляючий рентген + рентген погляду. Оновлення семантико-синтаксичних зв¢язків у генітивно-прикметникових метафорах кінця ХХ ст. може ускладнюватися орієнтуванням на звукосмисловий аспект поезії і містити паронімічну атракцію: «лапате латаття апатій» (О. Яровий). А також прикметники, що входять до складу генітива, можуть належати до залежного метафоризувального слова і мають модель N1 + Adj1 + N2: «оркестри сивих зір» (Г. Гармаш); «кришталь замерзлих мрій» (Н. Дичка); «цвілість небесного брезенту» (Б. Микита) тощо.

2.2. Чотирикомпонентні структури метафоричного образу. Такі моделі характеризуються сконденсованістю вислову і вимагають від реципієнта-читача неабиякого інтелектуального напруження з метою глибшого відчуття естетичної вартості поетичного слова. У межах аналізованої групи фіксуємо такі моделі метафор:

а) N1 + Vf + Adj5 + N5 «Сонце в¢яне на заході // Пурпуровою квіткою» (М. Брацило); пор.: сонце в¢яне + в¢янути квіткою + пурпурова квітка.

б) N1 + N2 + Vf + N4 «небо розріжуть дзвіниці наших очей» (Р. Мельників); пор.: небо розріжуть дзвіниці наших очей < дзвіниці розріжуть + дзвіниці очей + розрізати неб»;

в) Adj1 + N1 + Vf + N5 «Над головою журавлями плачуть віртуальні небеса» (В. Будз); пор.: журавлями плачуть віртуальні небеса < небеса плачуть + віртуальні небеса + плакати журавлями;

г) N1+Vf + N5 + N2 «Очі закапують отрутою посмішок»
(А. Дністровий); пор.: очі закапують отрутою посмішок < закапувати отрутою + отрута посмішок;

ґ) Adj1 + N1 + Vf + N4 «Боса осінь в калюжі полоще ноги»
(О. Волкова);

д) Adj1 + N1 + Vf + N6 «на запорожці з-за тину // сонце вилазить гривасте // ондечки вам гільйотина // капусти на зиму наквасьте» (Н. Федорак); пор.: на запорожці сонце вилазить гривасте < сонце вилазить + гривасте сонце + вилазити на запорожці;

е) N1 + Vf + N6 + N2 «Стигнуть зорі на долоні неба» (Т. Чумак); пор.: стигнуть зорі на долоні неба < зорі стигнуть + стигнути на долоні + долоня неба, де компоненти (N6 + N2) сприймаються не дискретно, а як цілісний образ, виражений субстантивним словосполученням;

є) N1 + Vf + N4 + N5 «Зриває час люстерком вроду» (С. Іщенко); пор.: зриває час люстерком вроду < «час зриває» + «зривати вроду» + «зривати люстерком»;

ж) N1 + Vf + Adj4 + N4 «жовтень пхає в спину // свій журавлиний ніж» (А. Біла); пор.: жовтень пхає журавлиний ніж < жовтень пхає + пхати ніж + ніж журавлиний;

з) N1 + N2 + N2 + N2 «На роздоріжжі мізерності, манірності і мерзлоти // мій день змерз і закляк» (О. Дзера); пор.: роздоріжжя мізерності, манірності і мерзлоти < роздоріжжя мізерності + роздоріжжя манірності + роздоріжжя мерзлоти;

и) Adj1 + Adj1 + Adj1 + N1 «І губляться смутно у місті, як в лісі, // Безрогі трамваї, смішні і гніді» (Р. Скиба); пор.: безрогі трамваї, смішні і гніді < безрогі трамваї + смішні трамваї + гніді трамваї;

і) Adj1 + Adj1 + N1 + N1 «попри всі пророцтва та лжу літописців // народилася Перемога, маленька срібнохресна хвойда» (І. Бондар-Терещенко); пор.: перемога, маленька срібнохресна хвойда < перемога-хвойда + срібнохресна хвойда + маленька хвойда;

й) Adj1 + N1 + Adj2 + N2 «спогадів теплих парнографічна колода» (І. Бондар-Терещенко); пор.: спогадів теплих парнографічна колода < теплі спогади + колода спогадів + парнографічна колода.

У текстах досліджуваного періоду наявні метафоричні конструкції у генітиві, що характеризуються вищим ступенем ускладнення: «обертони оберненого відчаю «Будьмо!»» (Н. Неждана). Прикметник утворений від ідентичної основи: обертатися Þ обертон Þ обернений, що призводить до своєрідної комплікації, семантичної обтяжливості сприймання подібних метафороутворень. До того ж, у препозиції компонент генітива N1 означується узгодженим прикметником, а у субпозиції - неузгодженим, утворюючи чотирикомпонентну модель N1 + Adj2 + N2 + Adj2.

Трапляється, що подібні подвійні генітивні метафори ускладнюються ад¢єктивною конструкцією. Прикметники, вжиті у переносному значенні (метафоричні епітети), збільшують виражальну силу метафори, доповнюють, увиразнюють та підсилюють художній образ, виступають важливим засобом розкриття та уточнення семантики метафори. Пор.: «Пустинь очей пірамідальний спокій» (І. Павлюк); пор.: пустинь очей пірамідальний спокій < спокій пустинь + спокій очей + пірамідальний спокій. Імовірно, що прикметник пірамідальний виконує у цій конструкції, окрім атрибутивної, ще й роздільну функцію, зайнявши позицію між двома компонентами N2, N2 та рудиментом структури N1 < N2 + N2 + Adj1 + N1.

2.3. Багатомпонентні метафори. Високим ступенем ускладненості в українській поезії кінця ХХ ст. позначені метафоричні образи, які утворюють цілісну, логічно завершену структуру з п¢ятьома, шістьма, сімома і більше компонентами.

Здебільшого такі вислови сприймаються як один образ, дискретність якого досягається гомогенними включеннями, або ж перевтіленнями одних метафор в інші. Комбінація ж вказаних сполук призводить до утворення комплікативного згустка, розчепити який на формальному рівні важко чи навіть неможливо. Багатокомпонентні метафори є однією із пріоритетно-мовних моделей оформлення художньо-образного смислу у поезії досліджуваного періоду і виражають специфіку ідіостилю носіїв мови дев¢яностих років. Сучасні поети використовують різні моделі розгортання багатокомпонентних метафор.

Adj1 + Adj1 + N1 + Vf + N5 «І ковзне вужем між вуглинами // Довжелезний блискучий відчай» (Р. Скиба); пор.: ковзне вужем довжелезний блискучий відчай < довжелезний відчай + блискучий відчай + відчай ковзне + ковзнути вужем. Компонент моделі (N1) - «відчай» бере участь у трьох семантико-синтаксичних відношеннях: суб¢єктному та атрибутивних, втім має мономанітне представлення на лінгво-знаковому рівні.

N1 + Vf + N6 + Adj2 +N2 «Сонце вкладається в головах сонних доріг» (М. Савка); пор.: сонце вкладається в головах сонних доріг < «сонце вкладається» + «вкладається в головах» + «голови доріг» + «сонні дороги». Поза контекстом, із суто формальних позицій, можна визначити подібну модель складної метафори як р о з і м к н е н у структуру, в якій «вкладається в головах» - конвенційне значення. Проте, уважний аналіз надав підстав кваліфікувати вказану п¢ятикомпонентну побудову як суцільну метафору, в якій рудимент «голови» є стрижневим словом (тобто носієм основного метафоричного значення) субстантивно-субстантивного метафоричного вислову «голови доріг».

Adj1 + N1 + Vf + Adj5 + N5 «Тихим воланчиком погляд жовтавий летить» (В. Балдинюк); пор.: тихим воланчиком погляд жовтавий летить < жовтавий погляд + погляд летить + летіти воланчиком + тихий воланчик.

N1 + Vf + N5 + N6 + N2 «І вгризався старим черв¢яком автобус // У важковпале яблуко дощу» (С. Жадан); пор.: вгризався черв¢яком автобус у яблуко дощу < автобус вгризався + вгризатися черв¢яком + вгризатися у яблуко + яблуко дощу. Такі метафори вражають розкутістю думки, несподіваними асоціаціями і створюють розгорнуту палітру мовно-художніх образів.

Розгортання образу за допомогою конструкцій з двома і більшою кількістю метафоризованих дієслів, що стосуються одного іменника-підмета, який може поширюватися епітетами: «Місяць повільно // о край неба врізався // і долоню бинтує хмарами» (І. Андрусяк); «Життя хитається, згинається, // І до землі, бездомне, тулиться, // ногами чорними, зіщулившись. // Стоїть і палить у під¢їзді!» (Е. Свенцицька). Такі метафори надають невичерпних можливостей для деталізації, конкретики створеного автором мовно-поетичного світу, введення персоніфікованих понять у різні ситуації людського буття.

Розгортання метафоричного значення за допомогою конструкцій, до складу яких входить кілька предикативних метафор, які можуть супроводжуватися ад¢єктивними поширювачами семантики підмета: «Не для всіх, // а певно ж - не для всіх - квітує усміх, // опадає сміх» (Р. Розумний); «А душа промовчить і не скаже ні слова, // Затамований біль птахом вилетить в світ» (Л. Демидюк); «Блукає буднями безодня // І тоне у чиїхось очах, // Ковта її душа голодна, // Та доїда лякливий страх» (Г. Лучків); «Уже трава підфарбувала брови // В осінні (саме модні) кольори, // І листя розбивається до крові, // Коли із клена падає згори...» (І. Павлюк).

Метафоричний вислів може входити до складу детермінантів (вставних слів, дієприслівникових / дієприкметникових зворотів) і поширювати метафору головної частини речення: «Не знаємо з яких дахів // між нами сіло небо, // схрестивши білі ноги вулиць // під пісню втішного дощу» (Н. Федорак); «Сніг кричить дахами й шибами, затуливши вітром рот» (Н. Федорак); «Ніч, затамувавши подих, // гойдаючись на хвилях вроди, // пливе під арками цілунків» (В. Виноградов); «Але шовково йти мені тут, // Закусивши надію на серці» (В. Виноградов).

Метафоричне значення оформлюється поліпредикативною структурою із детермінантними підрядними частинами (часу, місця, способу дій і под.), які граматично залежать не від окремого слова, а від предикативного центру загалом: «Коли душа ридає і розривається // На шматочки болю, // смійся йому в очі, // Смійся йому в душу, // Смійся йому прямісінько в його життя» (О. Рута); «І слухав світ, як стиглі ночі з віт // Хтось пошепки зриває над водою» (Р. Скиба).

Нова смислова інновація утворюється за допомогою порівнянь, які можуть входити у систему інших поширювачів метафоричного значення: «Пожовклі роки, як підбиті птахи, // Попадали у паперовий сніг, // Тепер волочать крила фотографій - // По пам¢яті, по спогадах людських» (С. Когут); «Розбив хтось душу, наче люстро, й скельця // птахами відлітають у вікно» (О. Тільна); «Втиралось небом, мов кремом, сонце, // А потім захід зацвів помадно, - // Весні дивилося на вогонь цей, // Весні стоялось так безпорадно!» (Н. Федорак).

Метафоричний образ може утворюватися за допомогою низки однорідних підметів, що стосуються одного метафоричного предиката: «Каміння, скло, вогонь, вода і зорі // На землю з місяця стікає кров¢ю» (О. Добролюбова).

Структурне розгортання метафори у поезії кінця ХХ ст. здійснюється заповненням генітивною метафоричною структурою різнорідних «актантних» і «сірконстантних» (Л.Теньєр) позицій одночасно: а) суб¢єкта і локатива: «Під копитами хмар // Пролітають карети сонця...» (О. Смерек);
б) суб¢єкта і інструменталя: «фаланги хвиль щитами перламутру вистукують скелястий стогін» (В. Виноградов); «Миють мелодій струми люстро віків глибоке» (В. Виноградов); в) інструменталя і об¢єкта: «Скрипаль-іронія смичком леза торкнеться струн твого сухожилля»
(С. Жадан); г) суб¢єкта і об¢єкта: «Слова недоречності сірими мишами прогризуть діри байдужості» (І. Ципердюк).

Метафорична генітивна конструкція може входити до складу детермінантів і залежити не від окремого слова, а від предикативного ядра загалом, структурно утворюючи розгорнуту метафору: «Переживи ці дні, проміжками снів, // Дірявлячи компостером язика // талончики тертих шаблонів» (С. Жадан). Субстантивно-субстантивні словосполучення можуть поставати як суб¢єкт для для декількох метафоризованих предикатів: «У розпеченій темряві світляками блукають // грона акордів заплутуються у косах // підкреслюють течії шепотів» (О. Сливинський).

3. Висновки. Проведені наукові спостереження переконують, що трикомпонентні метафоричні структури охоплюють вагому частину української поезії 90-х років ХХ ст.. Очевидним є те, що ускладнена семантика сучасних метафор потребує складної структурно-граматичної форми. З-поміж аналізованої групи нами виокремлено 13 моделей метафор, які у своєму складі містять три компоненти: 1) N1 + Vf + N4, 2) N1 + Vf + N5 , 3) N1 + Vf + N6 , 4) N1 + Vf + Adj, 5) N1 + N2 + N2, 6) N1 + N2 + Vf, 7) Vf + N5 + N2, 8) Vf + N6 + N2, 9) Adj1 + Adj1 + N1, 10) Adj1 + N1 - N1, 11) Adj1 + N1 + N2, 12) N1 + Adj1 + N2, 13) N1 + N2 + N2. Порівняльно-статистичний аналіз надав підстав для констатації того, що для поетів-дев¢яностівців більшу стилеформувальну силу мають перша, друга, третя, п¢ята, дев¢ята, одинадцята, дванадцята, тринадцята моделі. Решта метафоричних структур є менш вживаними.

Синтаґматичне розгортання метафоричного образу в українській поезії 90-х років ХХ ст. може охоплювати чотирикомпонентну структуру. У ході спостережень були виявлені такі моделі метафор вказаної групи: 1) N1 + Vf + Adj5 + N5, 2) N1 + N2 + Vf + N4, 3) Adj1 + N1 + Vf + N5, 4) Adj1 + N1 + Vf + N4, 5) Adj1 + N1 + Vf + N6, 6) N1 + Vf + N6 + N2, 7) N1 + Vf + N4 + N5, 8) N1 + Vf + Adj4 + N4, 9) N1 + N2 + N2 + N2, 10) Adj1 + Adj1 + Adj1 + N1, 11) Adj1 + Adj1 + N1 + N1, 12) Adj1 + N1 + Adj2 + N2, 13) N1 + Adj2 + N2 + Adj2, 14) N2 + N2 + Adj1 + N1. Різнорідна формально-граматична репрезентація сучасної метафори засвідчує невичерпні можливості мовної форми, високий мисленнєвотворчий потенціал авторів поезії 90-х років минулого століття.

Якщо вести мову про багатокомпонентні метафоричні структури в українській поезії 90-х років ХХ ст., то вони посідають чільне місце з-поміж інших формальних засобів і підкреслюють різнорідність добору сучасниками граматичних моделей для вираження індивідуально-авторських смислів. Порівняльний аналіз надав підстав визначити, що наведені способи сеґментного розгортання сучасної метафори застосовуються дев¢яностівцями однаковою мірою.

ЛІТЕРАТУРА

1. 
   Андрієнко Л.О. Ґенеза та особливості структури поетичної метафори барокко: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01.- К., 1997.- 200 с.
   
2. Ахмадеева С.А. Аппликативная метафора: структурные, морфолого-семантические и коммуникативно-прагматические особенности функционирования в языковом и речевом аспектах: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.01. / Кубан. гос. ун-т.- Краснодар, 1999.- 21 с.
   
3. Варич Н.І. Структура метафори в поезії Б.-І. Антонича: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Харк. пед. ун-т.- Х., 1998.- 17 с.
   
4. Долинин К.А. Стилистика французского языка.- М.: Просвещение, 1987.- 303 с.
   
5. Егорова Л. А. К вопросу о типах метафоры в лирике А. Блока: Сб. аспир. работ: Гуманитар. науки (языкознание). – Казань: Изд.-во Казан. ун.-та, 1972.- С. 91 – 102.
   
6. Кравець Л.В. Семантико-граматична структура метафори (на матеріалі поетичних творів М.Зерова): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Київ. нац. пед. ун-т.- К., 1997.- 18 с.
   
7. Левин С. Избранные труды. Поэтика. Семиотика.- М.: Языки рус. культуры, 1998.- С.457-463.
   
8. Чембай В.М. Структурно-функциональное своеобразие метафор в произведениях М.Пришвина: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.01 / Днепропетр. гос. ун-т.- Днепропетровск, 1979.- 17 с.
   

ББК 81.411.4-3

Тетяна Єщенко,

кандидат філологічних наук, проректор з наукової роботи

Донецького інституту соціальної освіти


ГЕОГРАФІЧНА ТЕРМІНОСИСТЕМА

В ІСТОРИКО-ЛІНГВАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ

У статті досліджено становлення географічної терміносистеми української мови в історичному аспекті. Укладено реєстр географічних термінів, штучно вилучених з природничої сфери у 30-і роки ХХ століття.

Ключові слова: географічний термін, терміносистема, професійне мовлення, історія мови.

У загальному просторі української національної літературної мови виокремлюється особливий різновид мовлення, що обслуговує професійну сферу спілкування: мова науки, професійна мова, мова спеціальності, мова професійного спрямування.

Географічна культура охоплюється географічною картиною світу, географічним мисленням, методами географії, мовою географії (за проф. Токієм В. В.). Мовна особистість фахівця-географа визначається його професійним тезаурусом (словником). В останній входить: географічна термінологія (лексичне ядро), слова-професіоналізми, жарґонізми (лексична периферія). Загальновідомим є те, що географічні терміни покликані влучно виражати категорії і поняття зазначеної вище науки. Вони належать до інтеґрувальних факторів, які надають підстав утворювати єдиний природничо - науковий простір, забезпечують інформаційне взаєморозуміння носіїв мови на національному й міжнаціональному рівнях. У природничій галузі терміни утворюють окрему терміносистему. Основними ознаками термінів як носіїв фахової інформації є: 1) системність; 2) наявність дефініції; 3) тенденція до однозначності в межах свого термінологічного поля, тобто термінології певної галузі (пор.: операція - в медицині, військовій та банківській справах); 4) стилістична нейтральність; 5) точність семантики; 6) висока інформативність [8].

Розвиток національної географічної терміносистеми бере початки з кінця ХІХ століття, коли наукові знання з географії в Україні починають набувати чітко окреслених меж і всіх необхідних атрибутів професійних знань, як наслідок - виникає мова відповідної галузі. На цей час припадає заснування “Наукового товариства імені Тараса Шевченка” у Львові (1873 р.), “Українського наукового товариства” у Києві (1907р.).

Особливого піднесення розвиток української мови географічної науки набув у 20-і роки ХХ століття, в добу так званого українського ренесансу. “Романтична ідея мови як вияву сутності нації, мовно-літературна концепція українського національного й культурного відродження, стає одним з провідних гасел усього українського культурного й політичного руху на початку 20 сторіччя” [7, с. 8]. Саме у цей період починається свідома, цілеспрямована праця над створенням національної географічної терміносистеми. На чолі з Інститутом української наукової мови (1921) силами мовознавців і фахівців-практиків було опубліковано упродовж десяти років понад 83 термінологічні словники, з-поміж яких важливе місце посіли лексикографічні праці з природничої термінології Х. Полонського, геологічної термінології
П. Тутківського, П. Василенка [6]. Наразі “варто відзначити особливу сміливість авторів лексикографічних праць тієї бурхливої епохи, котра давала українцям шанс на відродження, на повноцінне існування українського терміна, на місце серед цивілізованих народів” [3, с. 106].

Починаючи з 30-х років минулого століття проти української мови в цілому і мови наукових термінів зокрема сталінським режимом було вчинено лінгвоцид нечуваних розмірів. Політика свідомого винищення мови як головної ознаки етносу, нації, як відомо з історії, може протікати у відверто аґресивній чи прихованій формах, але своєю гостротою завжди спрямовується проти писемної форми мовлення, що створює передумови для тотальної асиміляції народу. Відомі такі форми, шляхи і засоби лінҐвоциду: мовне “зближення” й уподібнення, переслідування носіїв мови, приниження статусу та престижу мови, заборона мови панівним державно-політичними режимом, переселенська політика [1].

Те, що зазнала українська мова в добу так званого Великого терору, важко окреслити одним словом. Формально в Радянській Україні уживання її не заборонялося, але впроваджувалася згори практика усунення розбіжностей у фонетичній системі, лексичній базі, морфологічній та синтаксичній будові, іншими словами, політика якнайглибшої асиміляції мов братніх республік. Прикро констатувати, але розвиток української мови загалом мав частіше насильницький, аніж еволюційний характер. СлоҐани пролетарського інтернаціоналізму та зближення націй і мов доволі швидко перетворилися на доктрину, систематично опрацьовану в ідеологічних документах 1930-1970-х років, які й спричинили “значну нівеляційну динаміку лексичного складу української мови” 2, с. 354. Юрій Шевельов, дослідник мовної політики, яку проводили різні режими на українських теренах в першій половині двадцятого століття, так визначав її специфіку за радянської доби: “Урядове втручання у внутрішні закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як не вдавалася царська адміністрація дореволюційної Росії. Вони всі обмежувалися заходами зовнішнього тиску: забороняли вживати українську мову прилюдно, цілковито або частково; накидали державну мову через освітню систему, переселяли українців на чужі території, а українські землі заселяли членами панівної нації тощо. Поряд з цими класичними методами радянська система встановлює контроль над структурою української мови: забороняє певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні й орфоепічні правила, а натомість пропагує інші, ближчі до російських або живцем перенесені з російської мови. Боротьба відбувалася не тільки в людській психіці, а й у самій мові” 4, с. 173. Не стала винятком і природнича термінологія.

6 квітня 1933 року за наказом керівництва Наркомосу України організовано комісію під головуванням А. Хвилі “для перевірки роботи на мовному фронті”. Комісія мала завдання: “очистити теоретичний фронт від усього буржуазно-націоналістичного сміття, повести дійсно пролетарськими шляхами творення української наукової термінології” 3, с. 35. Згідно з цим було припинено видання термінологічних словників української мови, зазнали репресій і фізичної розправи мовознавці, які упродовж 20-х років ХХ століття плідно працювали у галузі словникарства, а також здійснено заміну “націоналістичних” термінів “інтернаціоналістичними”, тобто калькованими з російської мови. Результатами роботи “спеціальної” комісії стала низка виданих у 1934-1935 рр. термінологічних бюлетенів, які визначали нові засади термінотворення на весь наступний радянський період.

Нами проведено дослідження історичних документів 2 тієї доби і укладено реєстр так званих “репресованих” слів природничої галузі, в перелікові на першій позиції наводиться слово, що підлягало заміні або повному вилученню, а на другій – термін-замінник, порівняймо: бережина – лінія берегова (рос. линия береговая); міжгіря (межигір’я) – ущелина (рос. ущелье); високість – вишина (рос. высота); відміна місяця – фаза місяця (рос. фаза луны); віднога річки - рукав річки (пор. рос. рукав реки); вогкість – вологість (рос. влажность); багно – болото (рос. болото); водозбір – басейн (рос. бассейн); водоспад – водопад (рос. водопад); всезелений (ліс) – вічнозелений (рос. вечнозелёный); гарячий (клімат) – жаркий (рос. жаркий); година смугова – час поясний (рос. время поясное); горбовина – височина, височінь (рос. возвышенность (поднятие местности); далековид – телескоп (рос. телескоп); довжина – довгота (рос. долгота); доплив – притока (рос. притока реки); заграва північна – сяйво полярне (рос. северное сияние); заточина – бухта (рос. бухта); кучугура – бархан (рос. бархан); ліс глицевий – ліс шпильковий (рос. лес хвойный); мапа – карта (рос. карта); мерзлина – мерзлота (рос. мерзлота); мінення – затемнення (рос. затемнение); мірило – масштаб (рос. масштаб); мряковина – туманність (рос. туманность); пасмо гірське – хребет гірський (рос. хребет горный); перехресний дощ – косий дощ (рос. косой дождь); південник – меридіан (рос. меридиан); підсоння – клімат (рос. климат); поділ, низькоділ – низина (рос. низменность); клімат поміркований – клімат помірний (рос. климат умеренный); пустеля – пустиня (рос. пустыня); рамено річки – рукав річки (рос. рукав реки); рівень води – горизонт води (рос. горизонт воды); рільництво, хлібороцтво – землеробство (рос. земледелие); розточчя, стоковище – вододіл (рос. водораздел); становище географічне – положення географічне (рос. положение географическое); течва – течія (рос. течение); плянигльоб – карта земних півкуль (рос. карта земных полушарий); улоговина – западина (рос. впадина); чоло хвилі – фронт хвилі (рос. фронт волны); ледняк – льодовик (рос. ледник); двигтіння, потрус, струс – землетрус (рос. землетрясение), великомірилова карта – багатомасштабна карта (рос. многомасштабная карта), уземний – заземляючий (рос. заземляющийся), повітряна труба – смерч (рос. смерч).

Приклади ілюструють штучне наближення природничих термінів української і російської мов. “Під “москвофільством” у сфері мови, - слушно зауважував видатний український філолог, дійсний член НТШ з 1923 року професор Сімович В. у статті “На теми мови”, - я розумію ось що: приймати те, що від чужих народів попадає до скарбу нашої мови, не від них безпосередньо, а просіяним крізь московське сито (це проявляється й у правописі чужих слів, і в відміні, й у роді, який прикладаємо до чужих слів і под.); іґноруючи закони української граматики, заводити в нашу мову московські форми; оминаючи власні фрази, брати московські; дослівно перекладати (а то й не перекладеними лишати) слова й вислови з московської мови, не додивляючись до того, чи вони відповідають духові нашої мови, чи ні” [3, с. 236].

Частину власне українських географічних термінів було замінено інтернаціоналізмами: вбиромір – абсорціометр (віддавання переваги запозиченій лексичній одиниці); марсознавство (так зване українське слово, яке ніякого поширення з-поміж широких багатомільйонних робітничих та колгоспних мас не мало і не має) – аерографія (рекомендований інтернаціональний термін); надма – дюна; обрій, позем (полонізм) – горизонт; прилипність – адгезія; рівник – екватор; суходіл – континент; тепломір – термометр; сать – іней; ступінь –градус.

Окрім усунення лексичних розбіжностей між російською і українською мовами, уніфікацій зазнали і граматичні категорії, фонетичні канони, порівняймо на прикладі термінів: плянигльоб – карта земних півкуль (рос. карта земных полушарий), плян – план (рос. план), ляндшафт – ландшафт (рос. ландшафт). Щодо заміни мякого “л” у словах іншомовного походження на тверде “л” Андрій Хвиля писав: “...треба зазначити, що таке помякшення орієнтувало мовну практику багатомільйонних українських мас на Радянській Україні на галицьку мовну практику”3, с. 42. Такими ж мотивами пояснювалось і скасування літери Ґ у словах іншомовного походження. Водночас така західноукраїнська традиція відтворення слів, безпосередньо запозичених з німецької та інших європейських мов, або асимільованих за посередництвом польської мови, була регламентована правописом 1928 року, норми якого найповніше віддзеркалювали фонетичну, лекичну, граматичну самобутність української мови.

Отже, пануюча за умов тоталітаризму тенденція до нівелювання мов, формування збідненого лінгвального стандарту призвели до забуття національної специфіки в українській географічній терміносистемі. Проте максимальна українізація термінолексики сьогодні є нереальною і шкідливою. За сучасних умов наведені вище слова психологічно сприймаються мовцями як чужорідні. Проте не варто забувати, що такі мовні факти є свідченням нашої історії, мають неабияке значення для національно-культурної та мовної самоідентифікації українського етносу.