М. О. Ричков. Основи правознавства (курс лекцій у схемах)
| Вид материала | Курс лекцій |
- М. О. Ричков. Основи правознавства (курс лекцій у схемах), 64.36kb.
- М. О. Ричков. Основи правознавства (курс лекцій у схемах), 124.76kb.
- Курс лекцій з біохімії розділ «загальні закономірності метаболізму. Молекулярні основи, 645.72kb.
- Курс лекцій з основ біології для самостійної роботи студентів спеціальності 090804, 1739.56kb.
- Курс лекцій Курс лекцій "Макроекономіка" рекомендований для використання в навчальному, 1093.94kb.
- Программа курса и темы практических занятий; Логика в таблицах и схемах. Логика как, 1722.34kb.
- Курс лекцій спеціальністю 0600101 „Правознавство, 1295.63kb.
- І.І. Мечникова І. В. Іванова, О.І. Бурденюк, С. П. Гвоздій Курс лекцій, 2533.82kb.
- Курс лекцій переяслав Хмельницький 2009 тема лекції, 1350.83kb.
- Нормативний курс «Основи біоетики та біобезпеки» читається з вересня цього року в співробітництві, 51.56kb.
М. О. Ричков. Основи правознавства (курс лекцій у схемах)
Розділ І. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
І. 2. Теорія права
Таким чином, у попередніх сторінках ми дійшли до визначення правової держави і її основних рис. Але для того, щоб краще уявляти, що собою уявляє правова держава, потрібно визначити, що собою уявляє право. На нашу думку, основне, що потрібно пересічному громадянину знати про право це його поняття, яке випливає з сутності права, форми, норми та функції права, розуміння понять правовідносини, правоздатність, правопорушення /рис. 11/.
Рис. 11. Що потрібно знати про право
Для визначення поняття права розглянемо основні елементи його сутності. Основною, базовою категорію сутності права є справедливість – це внутрішня властивість, якість права /рис. 12/. Право є справедливим завжди, несправедливого права бути не може. І, хоча дехто вважає, що це поняття умовне і виходить в інших джерел (соціальних, політичних, моральних), але тут йдеться про етичну, моральну, релігійну справедливість. Ми ж говоримо про справедливість правову, яка урівнює оцінку дії людей за одним, єдиним критерієм, мірою, і ця міра повинна вважатися справедливою.
Рис. 12. Основні елементи сутності права
Другий основний елемент права – це правова рівність. Вона існує як своєрідна абстракція, і полягає у рівності можливостей індивідів у суспільстві. Тому правова рівність не є буквально математичною рівністю, це рівність формальна. Усі люди від народження не рівні як с точки зору їх фізіології так і соціального стану. Право не знищує відмінності людей, а лише формалізує і упорядковує ці відмінності, приводячи їх до єдиного знаменника. Це означає рівність можливості придбання тих чи інших прав. Отже, завдяки праву встановлюється правовий порядок рівності і нерівності. Виходить, що право – це рівний для різних людей шлях до придбання прав на певні речі, дії, а не роздача їх порівну кожному. Кожен громадянин України має право отримати вищу освіту. Отримавши диплом з певної спеціальності, людина отримує право займатись тією чи іншою діяльністю, зайняти ту чи іншу посаду. Але, якщо хтось цього не хоче, то він і не отримує вищу освіту. В цьому полягає його правова свобода.
Правова свобода є третім основним елементом сутності права. Право, перш за все, виступає як міра свободи в діях кожної особистості. Але правова свобода пов’язана з відповідальністю, інакше би вона перетворилась у свавілля. Бути вільним значить бути відповідальним. Тобто кожна людина вільна робити те, що не порушує свободи іншої людини. Якщо не дотримуватися цього правила, то у суспільстві буде відбуватися війна всіх проти всіх, отже ніякої свободи ні для кого не буде.
Значить, як це не парадоксально звучить, правова свобода особистості полягає у певному обмеженні власної свободи. Але у правовому суспільстві таке обмеження повинен робити у рівній мірі за одним принципом кожний громадянин, щоб не нашкодити свободі іншого. Право же є загальним мірилом такого обмеження. Тому маємо певну відносність правової свободи: те, що не дозволяється робити в одному випадку дозволяється в іншому. Кричати і свистіти в аудиторії під час занять не дозволяється, але на стадіоні під час футбольного матчу це цілком дозволено. Людина не має права вбивати іншу людину, але на війні вона отримує право вбивати ворога.
Отже свобода завжди є правовою свободою, іншого бути не може.
Таким чином можемо відмітити, що знання сутності права дозволяє оцінювати правову якість законів, які можуть збігатися і не збігатися з основними елементами сутності права. Тобто закон може бути як правовим (якщо відповідає цим елементам) і не правовим (якщо цим елементам не відповідає).
Тому і поняття права можна визначити як загальнообов’язкову систему норм рівності, свободи і справедливості.
Форми права
Теоретичне визначення права - це загальне і абстрактне визначення, тому що у різні часи і в різних суспільствах право виступає у конкретних формах, які можуть бути більше або менше наближеними до цього загального визначення. Ці форми ще називають джерелами права, але тут мається на увазі джерела права як закону, бо в кожному окремому суспільстві право виступає у вигляді своїх правил поведінки, які можуть бути досить різними в залежності від багатьох обставин /рис. 13/.
Рис. 13. Форми права
Першою і найдавнішою формою існування права є правовий звичай, який уявляє собою правило поведінки людей, що увійшло у звичку в силу багаторазового застосування протягом тривалого життя суспільства. Така форма права була найпоширенішою на ранніх формах існування людства. Далі її змінюють інші форми.
Однією з них є так званий правовий прецедент. Це більш пізня форма, яка утворилась в результаті фіксації конкретних рішень винесених судовими органами у тій чи іншій справі за тих чи інших обставин при розгляді певної діяльності людей, які порушували загально встановлений порядок. Таким чином, зафіксоване один раз рішення про покарання за скоєні дії стає взірцем для усіх інших подібних випадків. Ця форма є базовою для систем права Великобританії та багатьох штатів США. Цю систему права ще називають англо-саксонською.
Нормативно-правовий договір – це правило поведінки, встановлене у результаті домовленості двох або більше сторін. Він може бути і в усній формі.
Навпаки, нормативно-правовий акт – хоча теж встановлює певну домовленість сторін, але він обов’язково складається у письмовій формі і є дійсним юридичним документом.
Нормативно-правові акти за юридичною силою поділяють на закони і підзаконні акти. Закон – це нормативний акт, який приймається вищим органом державної влади в особливому порядку, регламентує найважливіші сфери суспільних відносин і має вищу юридичну силу по відношенню до інших підзаконних нормативних актів (Конституція, конституційні закони, звичайні закони).
Підзаконний нормативний акт – це документ компетентного органу держави, що приймається на основі та відповідно до закону (наприклад, укази, постанови тощо). Вони можуть бути: загальними, що поширюються на всю територію та населення держави; відомчими, які діють у певній сфері суспільних відносин; місцевими, які діють на певній території держави; локальними, що регламентують діяльність конкретних підприємств.
Види законів
Закони можна поділити на правові і не правові /рис. 14/. Правовий закон найбільш наближений до сутності права, а не правовий – не відповідає якомусь з її елементів. Хоча цей поділ досить відносний, бо у житті буває так, що краще мати не правовий закон, ніж не мати його зовсім. Тому що без закону існуватиме хаос і свавілля, що приводитиме до масових порушень свободи особистості.
Рис. 14. Види законів
Окрім того, усі закони можна розділити по галузях діяльності суспільства. Серед останніх можна виділити загальнодержавні і локально державні. Загальнодержавні у свою чергу, поділяються на конституційні і органічні. До конституційних законів відносять конституцію, як основний закон держави, що має найвищу юридичну силу, а також закони, які вносять зміни чи доповнення до неї. Органічні закони займають друге місце за юридичною силою після конституційних. Це такі закони, які конкретизують найважливіші положення конституції, або випливають з її змісту. Конституційні і органічні закони приймаються конституційною більшістю законодавчого органу держави. Локально державні закони можна поділити на поточні або звичайні (приймаються за звичайних обставин і регулюють інші важливі суспільні відносини) і надзвичайні (приймаються в необхідних випадках, передбачених конституцією і надзвичайними ситуаціями).
Ознаки права
В подальшому ми здебільшого будемо розглядати право як нормативно-правові акти. Тому, спершу визначимо певні ознаки, які відрізняють його від інших видів соціальних норм. Однією з головних ознак права є його загальнообов’язкова нормативність. Це означає, що воно складається з норм, які поширюються на всіх осіб, яким вони адресовані, і ці особи забов’язані їх виконувати. Забезпеченість виконання цих норм покладається на державу. Але для цього ці норми повинні бути формально визначеними, тобто викладені зрозуміло, чітко і однозначно. Ну, і, звичайно, право повинно мати системність, тобто всі правові норми повинні складати певну систему, в якій її складові взаємопов’язані і не суперечити одна одній /рис. 15/.
Рис. 15. Ознаки права
Види права
Виділяють два основних види права: об’єктивне і суб’єктивне /рис. 16/. Об’єктивне право – це система загальнообов’язкових формально визначених норм, що встановлені і охороняються державою і є критерієм правомірної і неправомірної поведінки громадян.
Рис. 16. Види права
Суб’єктивне право – це можливість конкретної особи на юридично забезпечену поведінку. Тобто, доки норма права є загальною для усіх громадян держави у конкретній сфері життєдіяльності, вона є об’єктивною. Коли ж вона стосується конкретної ситуації та реалізується у поведінці суб’єкта, то стає суб’єктивною.
Соціальні норми
В кожному суспільстві існують багато різних соціальних норм, які регулюють як діяльність кожного з її членів, так і взаємостосунки між ними /рис. 17/.
Рис. 17. Соціальні норми
Серед соціальних норм чільне місце займають правові норми. Вони мають як спільні з іншими соціальні риси, так і свої специфічні. Спільним є те, що вони регулюють діяльність і відносини між людьми. Але, якщо звичаєві норми складаються спонтанно в результаті тривалого повторення людьми певних дій, то правові – встановлюються певною владою і за короткий час. Якщо моральні норми охороняються силою суспільної думки і внутрішніх переконань людини, то правові охороняються владою, яка їх встановила. Якщо економічні норми регулюють суспільні відносини пов’язані з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ, корпоративні і норми громадських організацій встановлюють правила поведінки людей у середині лише цих об’єднань, а політичні – між соціальними групами, пов’язаними зі здійсненням державної влади, то правові регулюють відносини суб’єктів суспільства у всіх сферах їх діяльності. Якщо естетичні норми регулюють відношення людей до оцінки предметів духовної і матеріальної культури з позицій їх краси, а релігійні регулюють відправлення релігійних культів та відношення людей до Бога, то правові закріплюють права і свободи громадян по відношенню як до переконань, в тому числі і релігійних, так і до свободи оцінювання предметів матеріальної і духовної культури.
Отже, правові норми – це правила поведінки, встановлені органами влади з метою дотримання у суспільних відносинах справедливості, формальної рівності і відповідальної свободи у всіх сферах діяльності суспільства. Це, по суті, своєрідний матеріал, з якого складається правова система. Виконання цих норм забезпечується владою.
Види правових норм
Фахівці класифікують правові норми за певними ознаками, які визначають їх роль у процесі регулювання суспільних відносин. Не вдаючись до детального переліку існуючих класифікацій, зупинимося лише на декількох з них /рис. 18/.
Рис. 18. Види правових норм
Правові норми можна поділити за функціональною роллю на регулятивні, що визначають зміст юридичних прав і обов’язків та умови їх дії (наприклад, норма, що визначає порядок укладення шлюбу), охоронні, що визначають умови застосування засобів примусу у випадку правопорушення; за галузями права: конституційні, адміністративні, кримінальні, цивільні тощо; за суб’єктами правотворчості: норми органів влади, глави держави, референдумів, громадських об’єднань тощо; за характером правил поведінки: забов’язуючі, уповноважуючі, заборонні, караючі тощо.
Функції правових норм
Правові норми, незалежно від їх видів, є багатофункціональними, бо виконують безліч різноманітних функцій як загального, так і спеціально-юридичного характеру. Основними функціями правових норм є регулятивна, яка упорядковує суспільні відносини. Розрізняють регулятивну статичну, та динамічну функції. Статична функція закріплюється у довготривалих правових інститутах, наприклад, таких як право власності, політичні права і свободи громадян, авторське право та ін. Динамічна функція знаходить відображення в інститутах, які мають менш тривалий характер, бо, як правило, можуть змінюватися частіше і тому носять динамічний характер (адміністративне, цивільне, трудове право, які опосередковують господарські процеси в економіці). Охоронна функція встановлює міру юридичного захисту, відповідальності, порядку їх здійснення. Вона спрямована на охорону певної системи суспільних відносин і недопущення відносин, неприйнятних для існуючого суспільного ладу /рис. 19/.
Рис. 19. Функції правових норм
Всі інші функції носять додатковий характер, але це зовсім не означає їх другорядну роль. Всі вони важливі, бо кожна з них забезпечує певний порядок і стабільність життя суб’єктів суспільства.
Структура правових норм
Крім того правові норми, на відміну від інших соціальних норм, мають свою, специфічну структуру. Вона складається з трьох елементів: гіпотеза, диспозиція, санкція /рис. 20/.
Рис. 20. Структура правових норм
Гіпотеза – це частина правової норми в якій визначені обставини за яких ця норма повинна і може діяти. По суті гіпотеза ставить питання: якщо так, то... Диспозиція – це така частина правової норми, яка вказує, якою повинна бути поведінка суб’єктів за наявністю обставин, передбачених гіпотезою. Вона розкриває зміст “то”, тобто вказує на те, що ці суб’єкти повинні і забов’язані робити, що їм дозволено, а що заборонено. Санкція ж – це така частина правової норми, яка містить у собі заходи впливу на суб’єктів, які порушують правову норму.
Наприклад, якщо студент порушує правила навчального процесу, встановлені адміністрацією навчального закладу (гіпотеза), то деканат факультету має право застосувати до нього, згідно зі статутом закладу (диспозиція), певні види покарання: винесення догани, відрахування з лав студентів тощо (санкція). Тобто формулу структури правової норми можна виразити словесно таким чином: якщо робиш так, то, згідно того, отримуєш те.
Види правовідносин
Право у суспільстві існує у так званих правовідносинах. Правовідносини – це конкретна форма буття права. Вони існують у суспільстві згідно певним законам, встановленим владою, але можуть існувати і тоді, коли закону, що регулює певні дії суб’єктів у суспільстві, нема. У такому випадку вони виникають, як то кажуть, стихійно. Отже, правовідносини – це такі суспільні відносини, що виникають між суб’єктами на підставі різних форм права. Це можуть бути звичаї, закони, усні договори тощо.
Усі правовідносини можна поділити на багато видів: галузеві, що існують між суб’єктами суспільства у різних галузях їх діяльності (конституційні, адміністративні, трудові тощо); врегульовані і неврегульовані певними владними структурами; прості і складні, які залежать від кількості суб’єктів, що беруть участь у правовідносинах; короткочасні і довгочасні за терміном тривалості; активні (виконання обов’язків) і пасивні (утримання від певних дій) за змістом поведінки суб’єктів; внутрішні (всередині держави) і міжнародні (стосунки між державами); договірні, управлінські за методом правового врегулювання; за функціональним призначенням їх можна поділити на регулятивні, що закріплюють чи розвивають певні відносини, та охоронні, що призначені для зберігання певних цінностей /рис. 21/.
Рис. 21. Види правовідносин
Суб’єкти правовідносин
Правовідносини мають певну структуру. Вони складаються з трьох основних елементів: зміст, об’єкти і суб’єкти правовідносин. Зміст правовідносин полягає у природних або юридичних правах учасників цих відносин і їх поведінці, якою вони реалізують юридичні права і обов’язки. Об’єктами правовідносин виступає поведінка їх учасників по відношенню до майнових (засоби виробництва, речі, гроші, цінні папери тощо) або немайнових (праця, авторські права, життя, честь і гідність особи тощо) цінностей. У майнових правовідносинах об’єктом є поведінка людей, спрямована на задоволення певних матеріальних благ (наприклад, поведінка пов’язана з купівлею і продажем речей). У немайнових правовідносинах – сама фактична поведінка їх учасників (наприклад, дії адміністрації підприємства по прийому на роботу службовців).
До суб’єктів правовідносин відносять фізичних і юридичних осіб /рис. 22/.
Рис. 22. Суб’єкти правовідносин
Фізичними особами виступають конкретні люди (громадяни), юридичними – певні організації. Фізичні особи повинні мати правові властивості такі як правоздатність, дієздатність і деліктоздатність. Правоздатність – це закріплена в законодавстві здатність особи мати юридичні права і нести юридичні обов’язки. Вона наступає з моменту народження і втрачається зі смертю фізичної особи. Дієздатність – це здатність особи своїми діями здійснювати юридичні права і обов’язки. У різних правовідносинах і в різних галузях права дієздатність наступає з різного віку (в Україні повна дієздатність наступає в основному з 18 років – дня повноліття, але є ще й часткова та обмежена дієздатність). Деліктоздатність – це здатність особи нести юридичну відповідальність: відповідати за свої вчинки, насамперед за правопорушення. Вона не завжди збігається з дієздатністю.
Правопорушення
Кожна держава має сукупність правових норм, що зветься законодавством. Це те, що повинні виконувати усі суб’єкти суспільства. Принцип точного і повсюдного виконання усіма органами держави, посадовими особами і громадянами вимог законів називають законністю. Дотримуватися законності, значить вести правомірну поведінку. Але суб’єкти держави у правовідносинах можуть вести як правомірну поведінку так і виступати як правопорушники. Правомірна поведінка передбачає дію або бездіяльність суб’єкта держави, що відповідає приписам юридичних норм. Правопорушення - це винна дія або бездіяльність деліктоздатного суб’єкта, яка суперечить приписам норм права, завдає шкоди іншим суб’єктам і тягне за собою юридичну відповідальність.
Правопорушення поділяють на кримінальні злочини і проступки. Кримінальний злочин – це найбільш небезпечний для суспільства вид правопорушення, за яке передбачається кримінальне покарання. Проступок – це різновид правопорушення, що характеризується меншим ступенем суспільної небезпеки в порівнянні зі злочином. У правовій практиці виділяють різні види проступків: конституційні, адміністративні, фінансові, цивільно-правові, дисциплінарні, земельні, екологічні, процесуальні, шлюбно-сімейні тощо /рис. 23/.
Рис. 23. Види правопорушень
За будь які правопорушення передбачається юридична відповідальність. Юридична відповідальність – це встановлена владою міра покарання правопорушника. Вона настає лише за фізичні протиправні діяння. Не можуть бути підставою для юридичної відповідальності думки, переконання, бажання, настрій, світогляд, соціальні або особистісні властивості людини. Крім того, юридична відповідальність настає з різного віку. В основному вона настає з 16 років, але за особливо тяжкі злочини – з 14, а в окремих випадках за дисциплінарні правопорушення – з 15 років.
Отже, підбиваючи підсумки цього розділу, можемо констатувати, що право, як загальнообов’язкова система норм рівності, свободи і справедливості, в тій чи іншій мірі відображується у законодавствах кожної держави. Тобто право в кожній окремо взятій країні виражається у формі законів які входять до складу законодавств різних галузей діяльності суспільства. В наступних розділах і будуть розглянуті законодавства України як окремої суверенної держави /рис. 24/.
Рис. 24. Сутність права і відображення його в законодавстві України