Geum.ru

Осика Ігор Миколайович

Вид материалаДокументы

Содержание


Сенніков В.А.
Р.Є. Яворський
Олександр Григорович Стельмах
Подобный материал:
1   2   3   4   5
Сенніков Володимир Анатолійович і головний економіст відділу протидії відмиванню грошей департаменту валютного контролю і ліцензування НБУ Яворський Роман Євгенійович.

Як повідомив Сенніков В.А., Національний банк постійно співпрацює з МВС, ДПС, СБУ і Департаментом фінансового моніторингу в сфері правового забезпечення боротьби з відмиванням коштів в банківській системі. У відповідності до розділу “С” Сорока рекомендацій FATF, НБУ своїми нормативно-правовими документами ставить жорстокі вимоги до комерційних банків з виконання вимог цього розділу – впровадження політики “знай свого клієнта” і “знай бенефіціара”, організація можливості ідентифікації отримувача і відправника коштів. Ці вимоги викладені в декілька десятках нормативних актів НБУ, в тому числі в Положенні “Про створення комерційних банків”, Інструкції “Про відкриття рахунків у національній та іноземній валюті”, Положення “Про ліцензування банківських операцій”, Інструкції “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”, Інструкції з емісійно-касової роботи, Положенні “Про переказ та переміщення валюти через кордон” та інших. НБУ також розробив тимчасове Положення “Про передачу інформації про значні та сумнівні операції спец підрозділам, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю”, яке містить механізм передачі фінансовими установами такої інформації вказаним спец підрозділам і механізм фінансового контролю за банківськими установами з боку НБУ. Зараз цей нормативно-правовий акт знаходиться на стадії прийняття після того, як Мін’юст з першого разу відмовив в його реєстрації. Замість нього сьогодні існують лише методичні рекомендації з питань розроблення банками України програм з протидії легалізації грошей, отриманих злочинним шляхом, затверджені Постановою Правління НБУ №164 від 30 квітня 2002 року. Але цей документ носить лише рекомендаційний характер і не обов’язковий для виконання.

Викладена в нормативно-правових актах Нацбанку організація фінансового контролю і звітності України побудована таким чином, який сприяє протидії легалізації злочинних прибутків. В цьому плані економічна система України значним чином відрізняється від економічних систем розвинутих країн, в тому сенсі, що вона не настільки ліберізована. Зокрема, на даний час існує жорстка система щодо руху капіталів, поточних операцій, особливо в іноземній валюті; існує чітка система валютного контролю, яка в принципі і в деякій мірі унеможливлює проведення незаконних валютних операцій: існують досить серйозні обмеження щодо купівлі валюти; встановлено вичерпний перелік документів, за якими можна купити валюту. В інших сферах також існують жорсткі обмеження, тому можна говорити про те, що навіть в умовах відсутності закону про протидію відмиванню, в Україні створені певні умови, які унеможливлюють проведення незаконних операцій при певних економічних відносинах. Прийняття закону про протидію відмиванню зможе об’єднати всі ці підсистеми економічного і фінансового контролю в єдину систему контролю і розв’язати значну загальну українську проблему, яка полягає у відсутності механізму співпраці державних органів в сфері протидії відмиванню грошей.

Серед проблем, з якими зіштовхнувся Національний банк в сфері протидії відмиванню грошей пан Сенніков назвав відсутність базового закону, недостатнє врегулювання небанківського фінансового сектору і невиконання існуючих вимог чинного законодавства, недосконалість певних положень закону “Про банки і банківську діяльність”. Так, в Україні відповідно до закону “Про фінансові послуги” ще не створено спеціальний контролюючий уповноважений орган за небанківськими фінансовими інститутами: довірчими товариствами, інвестиційними компаніями, фондами, кредитними спілками. Крім цього, положення статті 64 Закону “Про банки і банківську діяльність”, що стосуються ідентифікації осіб, які здійснюють значні і сумнівні операції і передачі відповідної інформації спеціалізованим органам по боротьбі з організованою злочинністю, не відповідає вимогам міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною, в т.ч. Страстбургській конвенції. Відповідно до цих вимог, фінансові установи повинні повідомляти інформацію не правоохоронним чи фіскальним органам, а підрозділам фінансової розвідки, які мають незалежний статус, користуються довірою з боку фінансових установ, до функцій яких відноситься збір і аналіз інформації від фінансових установ та її передача в разі необхідності правоохоронним органам для прийняття рішень згідно з законом і розслідування. Іншою проблемою є недоліки в роботі слідчих, які звертаються з вимогами до банків про надання відповідної інформації, які не завжди правильно формують вимоги до банків про надання інформації, яка містить банківську таємницю. Такі вимоги повинні оформлюватися у відповідності з вимогами Закону України “Про банки і банківську діяльність”, про що вказано у останніх змінах до КПК України.

Учасників семінару турбувало питання можливості впливу Національного банку на комерційні банки у випадках, коли вони не надають інформацію, необхідну для правоохоронних органів. Це питання виникло у зв’язку з проблемами, які мають місце під час перевірки інформації про злочин і досудового розслідування злочинів. Як повідомили представники податкової міліції і прокуратури, деякі комерційні банки не надають правоохоронним органам інформацію на їх вимоги, а якщо і надають, то в такому вигляді, який не дозволяє оперативно і ефективно діяти. Їм також не були відомі фати дотримання окремими комерційними банками вимог закону “Про банки і банківську діяльність” про ідентифікацію клієнтів і передачі інформації про сумнівні операції. Під час досудового слідства також виникають непорозуміння між керівниками комерційних банків і слідчими при проведенні виїмки документів, які містять банківську таємницю. Траплялися випадки, коли банки відкрито протидіяли проведенню виїмки, не дивлячись на те, що виїмка є процесуальною дією і на неї не розповсюджуються обмеження, пов’язані з банківською таємницею. Існує також практика скасування судами постанов про виїмку документів за клопотанням комерційних банків. Для слідства така ситуація є негативною, оскільки в такий спосіб розкривається інформація, яка містить слідчу таємницю, втрачаються час і докази.

На вказані зауваження пан Сенніков відповів наступним чином. Відповідно до Сорока рекомендацій FATF банки зобов’язані всіляко сприяти правоохоронним органам в сфері протидії легалізації злочинних прибутків. В той же час відповідальність банків за невжиття заходів, спрямованих на протидію легалізації злочинних прибутків чинним законодавством не встановлено і НБУ не має правової бази, яка б дозволила застосувати будь-які заходи впливу до банків, які не виконують цих вимог. Все залежить від добросовісності самого комерційного банку. Невідомі також випадки притягнення співробітника банку за сприяння легалізації злочинних прибутків. Практично, цього зробити неможливо, оскільки чинна редакція статті 209 КК вимагає доказування прямого умислу на вчинення відмивання грошей, що не є реальним.

З іншого боку, згідно зі статтею 73 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банки можуть бути притягнуті до відповідальності за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ, якщо такі порушення були виявлені Національним банком під час проведення інспекційних перевірок. При наявності підстав служби банківського нагляду або банківського контролю мають право застосувати до банків такі засоби впливу як накладення штрафу на банк чи його директора. Практику притягнення комерційних банків до відповідальності в межах чинного законодавства існує, але у більшості випадків відповідні постанови Національного банку були оскаржені в суді і не мали бажаних результатів. НБУ не має права проводити перевірки і застосовувати заходи впливу за дорученнями чи вимогами правоохоронних органів, але правоохоронні органи можуть повідомити Службу банківського нагляду НБУ про факти порушення банками вимог банківського законодавства, ця інформація буде використана при проведені інспекційних перевірок і винні будуть покарані у відповідності з чинним законодавством.

Вирішити перелічені проблеми зможуть внесення змін до Кримінального кодексу щодо відповідальності співробітників банківських установ за невиконання вимог банківського і фінансового законодавства, які стосуються протидії легалізації злочинних прибутків і прийняття базового закону, який урегулює механізм передачі відповідної інформації правоохоронним органам. На думку пана Сеннікова, навіть дуже поганий закон може допомогти вирішити дуже багато проблем. Доки ці зміни будуть внесені, правоохоронні органи мають використовувати можливості, надані їм чинним законодавством. Зокрема доцільно використовувати можливості статті 62 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, згідно з якою банківська таємниця може бути розкрита із згоди власника цієї інформації або за рішенням суду. Прецеденти отримання інформації спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю з банків за рішенням суду мали місце в м. Києві. У випадку протидії банками проведенню виїмок, відмови співробітників банків свідчити чи інших неправомірних дій з боку керівництва і співробітників банків прокурори і слідчі мають використовувати широкі повноваження, надані їм чинним законодавством.

Головний економіст відділу протидії відмиванню грошей Департаменту валютного контролю і ліцензування НБУ Р.Є. Яворський доповів про заходи, які були вжиті в сфері протидії відмиванню злочинних прибутків. Відділ протидії відмиванню грошей проводить збір, обробку і аналіз інформації від банків з метою виявлення схем відмивання грошей і проводить збір і обробку інформації про повідомлення банками спеціалізованим органам по боротьбі з організованою злочинністю інформації про сумнівні операції. Так, за перше півріччя 2002 року комерційними банками було направлене 1651 повідомлення спеціальним підрозділам по боротьбі з оргзлочинністю і корупцією СБУ і МВС. В подальшому Національним банком планується проводити звірку інформації з правоохоронними органами стосовно цих повідомлень і результатів таких повідомлень. З прийняттям методичних рекомендацій, про які говорилося вище, окремі банки вжили заходи щодо протидії відмиванню грошей. Так, в багатьох банках розроблено внутрішні програми протидії відмиванню, призначені відповідальні особи, створено бази даних клієнтів і їх операцій для виявлення незвичних і сумнівних операцій, створено механізми передачі цієї інформації правоохоронним органам. НБУ також доводить до комерційних банків заходи, які необхідно вжити для виконанню резолюцій ООН щодо боротьбі з фінансуванням тероризму. Зокрема банкам повідомляються переліки терористичних організацій і фізичних осіб, які здійснили або погрожують здійснити терористичні акти, надаються рекомендації щодо виявлення організацій і осіб і повідомлення про них правоохоронним органам. На даний час в Національним банком України таких організацій або осіб виявлено не було.

Цікавим і корисним для учасників семінару був досвід співпраці ГУБОЗ МВС з банками, яким поділився Олександр Григорович Стельмах, співробітник Головного управління по боротьбі з оргзлочинністю МВС України. На його думку сьогодні в Україні банківська система знаходиться в стані становлення, тому спостерігається конфлікт між прагненням банкірів зберегти банківську таємницю і притягти до себе якомога більше клієнтів, щоб збільшити свої фінансові показники, з одного боку, і прагненням держави досягти успіху в сфері протидії легалізації злочинних прибутків, з другого. Але не дивлячись на це, НБУ активно вживає заходів щодо протидії відмиванню, зокрема, створенню законодавчої бази щодо отримання правоохоронними органами інформації з комерційних банків; а окремі комерційні банки дотримуються вимог щодо повідомлення спеціалізованих підрозділів про сумнівні операції і ідентифікацію клієнтів. Так, протягом поточного року до ГУБОЗ надійшло близько 20 повідомлень від комерційних банків і близько 8 повідомлень від Національного банку про сумнівні операції. При отриманні інформації про сумнівні та значні операції існує декілька проблем. На сьогодні відповідно до рекомендацій Нацбанку, комерційні банки направлять таку інформацію УБОЗ обласного рівня. Проблемою є якість інформації, яка направляється, вона не має ніякого оперативного інтересу і злочинне походження коштів сумнівних і значних операцій практично не підтверджується. Банки надають інформацію в урізаному варіанті. Так, закон вимагає передачі інформації щодо ідентифікації клієнта, що вони і роблять, але інформацію про рух коштів по цьому рахунку не дають, посилаючись на банківську таємницю і відсутність механізму передачі банківської таємниці. Таким чином неузгодженості на законодавчому рівні не дають можливості на перевірку цієї операції. Іншою проблемою є зберігання і обіг документів, які містять банківську таємницю, яка прирівняна до державною, але на яку не поширюються правила таємного діловодства.

Між цим основною проблемою на сьогодні є не складнощі отримання інформації від банківських установ, а практична неможливість правоохоронних органів доказати кримінальне джерело походження грошових коштів, з якими вчиняється незвична або сумнівна операція у зв’язку з недоліками законодавства і обмеженою інформацією, яка надається банками. Іншою суттєвою проблемою є своєчасне отримання інформації із-за кордону, особливо із офшорних зон, які є основним сховищем українських капіталів. Для вирішення вказаних проблем необхідно підвищити якість законів, які приймаються і підвищити ефективність роботи правоохоронних органів в сфері міжвідомчою взаємодії на національному і міжнародному рівнях в рамках чинного законодавства і міжнародно-правових угод.

Олександр Стельмах поділився також досвідом ГУБОЗ з розкриття банківської таємниці під час розслідування злочинів. Він виділив 3 можливі шляхи отримання інформації з комерційних банків. Перший, це отримання інформації на підставі статті 64 Закону “Про банки і банківську діяльність”, відповідно до якої спеціальні підрозділи по боротьбі з оргзлочинністю можуть отримати таку інформацію на належним чином оформлений письмовий запит. Недоліком цього шляху є те, що в такому разі банки надають лише поверхові дані по рахунку, як дата перерахування коштів і сума, без інформації про клієнта, в результаті чого такі відомості не можуть бути використані в якості доказу. Другий шлях, це розкриття банківської таємниці з дозволу власника рахунку. УБОЗ Черкаської області має цікавий прецедент з цього приводу. Було встановлено фіктивну фірму, яка проводила через себе грошові потоки і акумулювала їх на спеціальному картковому рахунку підставної фізичної особи. Цю особу було встановлено. Нею виявився мешканець одного із сіл на Черкащині, який втратив свій паспорт, що використовувався злочинцями при відкритті рахунку. За пропозицією співробітників УБОЗ він написав заяву до банку, як власник рахунку, і вся інформація була видана банком на вимогу власника рахунку, хоча він сам відношення до цих операцій фактично не мав. Недоліком такого способу отримання інформації є те, що таким чином власник рахунку прив’язує себе до злочинних операцій, які пройшли через цей рахунок і може бути притягнутий до відповідальності. Але в даному випадку співробітники УБОЗ зібрали докази його непричетності до незаконної діяльності. Третій шлях, це розкриття банківської таємниці за рішенням суду. Складність цього способу полягає у відсутності законодавчого врегулювання, і відповідно, механізму, розкриття банківської таємниці судом за поданням правоохоронних органів. Але в результаті використання ГУБОЗом закордонного досвіду і аналогії отримання санкції суду на проведення оперативно-розшукових заходів, в травні 2002 року було прийняте перше рішення Київського апеляційного суду про розкриття банківської таємниці. Особливістю такого шляху є те, що суд приймав це рішення, розглядаючи матеріали оперативно-розшукової справи, які є таємними; перед тим, як звернутися до суду, інформація з банку була отримана, але не в повному обсязі; суд було переконано в достатності підстав підозрювати особу у вчиненні злочину; клопотання про примушення банку розкрити таємницю необхідно подавати до апеляційного суду, оскільки його рішення не підлягає оскарженню. Суд виносить постанову в двох примірниках – один залишає собі, один передається в банк. В постанові не вказується, в рамках якої справи розкривається банківська таємниця, щоб не розкривати таємницю оперативно-розшукових заходів. Крім цього важливим елементом постанови є вимога банку надати ксерокопії документів, оскільки банк може відмовити у наданні всіх документів в оригіналі. Таким чином практика виробила новий оперативно-розшуковий захід - з розкриття банківської таємниці. На момент проведення семінару було 18 фактів розкриття банківської таємниці за рішенням суду. Ще одним недоліком цього шляху є те, що не всі апеляційні суди беруть на себе таку відповідальність, як, наприклад, Одеський апеляційний суд. Зараз готуються матеріали до Верховного суду, щоб прийти до єдиного уніфікованого підходу з цього приводу і закріпити його законодавчо.

На думку пана Стельмаха ситуація в сфері протидії легалізації злочинних прибутків повинна змінитися на краще після того, як запрацює підрозділ фінансового моніторингу, а на сьогодні спец підрозділи по боротьбі з оргзлочинності МВС і СБУ залишаються єдиними правоохоронними органами, до яких надходить інформація про сумнівні операції. Але робота Департаменту фінансового моніторингу також викликає сьогодні ряд питань організаційного і правового характеру. Зокрема, не зрозуміло, яким чином буде обертатися інформація, які бази даних і ресурси будуть використовуватися, чи буде він мати право накладати арешти на рахунки, нести якусь карну функцію, чи матиме змогу отримувати додаткову інформацію. Тому реально Департамент фінансового моніторингу, на думку Олександра Стельмаха, зможе ефективно запрацювати лише через 2-3 роки.

Про досвід Служби безпеки України в сфері протидії легалізації злочинних прибутків доповів представник Головного управління по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю СБУ Степан Ілліч Качур. На думку пана Качура в Україні, в умовах відсутності вимог декларування прибутків державними службовцями і джерела походження прибутків при купівлі коштовних речей і нерухомості, проблема відмивання грошових коштів не стоїть досить гостро, оскільки така ситуація позбавляє необхідності придавати коштам законного джерела походження. Але не дивлячись на це, СБУ вживаються заходи щодо протидії цьому виду злочинної діяльності, під час провадження яких виявлено ряд проблем.

Проблеми боротьби з відмиванням коштів в Україні носять, в основному, законодавчий характер, зокрема існують проблеми збору доказів і документування походження коштів. Але наявність цих проблем не заважає відстежувати великомасштабні операції з відмивання грошових коштів. Проведення оперативно-розшукових заходів дозволяє виділити особливості відмивання грошей в Україні. Так, одним з найбільших інвесторів в сфері приватизації в Україні є офшорні кіпрські компанії, здогадно утворені громадянами України. Суми вкладених Кіпром грошей в українську економіку сягають десятки і сотні мільйонів доларів. Найбільш привабливими сферами інвестування є енергетичний ринок і металургія, а також інші, найбільш фінансово і матеріально ємкі сфери господарства. Іншою українською проблемою є існування і активне функціонування конвертаційних центрів для ухилення від сплати податків. Один не великий конвертацій ний центр приносить доход у розмірі 40-50 тисяч доларів в місяць. Останнім часом поступає інформація про залучення українських суб’єктів як фізичних, так і юридичних, до великомасштабних фінансових операцій з відмивання доходів від торгівлі наркотиків і ігорного бізнесу. Це говорить про те, що міжнародна злочинність сприймає Україну як благодатне поле для відмивання грошей, оскільки на фоні бідності українці готові братися за будь-які чорні схеми. В цій сфері СБУ спільно з ФБР і спецслужбами інших країн намагається протистояти злочинцям.

За матеріалами оперативно-розшукової діяльності органами СБУ з 1 вересня 2001 року порушено біля 100 кримінальних справ, в тому числі кримінальні справи, порушені щодо діяльності організованих злочинних груп, які спеціалізувалися на легалізації злочинних прибутків. Шість з таких справ закінчені обвинувальним вироком суду. Серед гучних справ пан Качур назвав засудження в Запоріжжі громадянина Сирії до 3,5 років позбавлення волі за відмивання 28,8 мільйонів гривень. В даний час триває розслідування щодо діяльності міжрегіонального організованого злочинного угрупування, яке діяло на території Дніпропетровщини і значним чином впливало на фінансові потоки в східному регіоні. В результаті проведених оперативно-розшукових заходів було задокументовано відмивання грошей на загальну суму 498 млн. гривень, затримано учасників цього угрупування, вилучено готівку в сумі 2,5 мільйони гривень і певна кількість мільйонів гривень арештовано на банківських рахунках.

Іншою проблемою, якою займається СБУ в рамках протидії відмиванню грошей, є відстеження фінансових потоків, що використовуються для фінансової підтримки тероризму. Сьогодні в Україні під підозрою у здійснення такої діяльності знаходяться етнічні злочинні угрупування вихідців із Чечні і країн Близького Сходу. Ці угрупування отримують кошти від наркобізнесу, рекету своїх земляків і всі вони мають норми відрахування проценту від злочинного доходу на потреби “джехаду”. Крім того зафіксована їх діяльність з розповсюдження фальшивих доларів США, дуже якісного вироблених на Близькому Сході.

З метою посилення ефективності протидії відмиванню грошей, головним завданням повинно бути встановлення їх злочинного походження. З цією метою необхідно ввести первинне декларування всього рухомого і нерухомого майна. Крім цього необхідно внести зміни до кримінального закону. Зараз готується нова редакція статті 209 КК, в якій будуть більш деталізовані кожні дії на кожній стадії відмивання грошей. Це робиться для того, щоб притягати до відповідальності не лише організаторів чи виконавців, а й спільників в банківській системі і інших осіб, які свідомо порушували норми банківського і фінансового законодавства в сфері протидії відмиванню грошей. Було б також доцільним відкомандирування працівників правоохоронних органів до Департаменту фінансового моніторингу, щоб вони аналізували первинну інформацію про сумнівні операції на предмет наявності складу злочину в діях осіб і прийняття рішення відповідно до чинного законодавства. Попередні домовленості по лінії МВС в цій сфері вже є.

Досвідом, накопиченим при застосуванні чинної редакції статті 209 КК поділилася завідувач кафедри Інституту підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України