Загальні положення
| Вид материала | Документы |
- І. Загальні положення, 60.53kb.
- Загальні положення, 157.52kb.
- Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення, 2089.93kb.
- Положення про методичну раду освітньої установи Загальні положення, 138.49kb.
- И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
- І. Загальні положення, 36.77kb.
- 1. загальні положення, 89.5kb.
- Положення про загальні збори учасників публічного акціонерного товариства комерційного, 272.94kb.
- Закон україни, 706.59kb.
- Закон україни, 745.76kb.
Порядок видачі для ознайомлення судових справ та копій документів визначається Тимчасовою інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 № 20, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 30 березня 2005 р. за № 346/10626 (опубліковано: "Офіційний вісник України" 2005 р. № 13 від 15/04/2005, стор. 527, стаття 694, реєстр.код 31964/2005)
Справи для ознайомлення видаються апаратом суду:
- прокуророві (після пред'явлення службового посвідчення);
- учасникам цивільних справ - після пред'явлення документа, що посвідчує особу (паспорта, службового посвідчення, доручення представника);
- адвокатам, які беруть участь у розгляді справ (після пред'явлення ордера або свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю);
- іншим особам, які мають право витребування справ за службовим становищем, але не пов'язаним з розглядом справи, - після пред'явлення службового посвідчення.
Видача справ для проведення аналізів, узагальнень і з іншою метою, що не пов'язані з розглядом справ, також проводиться на письмовий запит відповідної установи за письмовим розпорядженням голови суду чи його заступника.
Інструкція не передбачає подання письмового клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, тому для видачі справи достатньо й устного клопотання. Якщо справа перебуває в провадженні судді, то справу видає для ознайомлення цей суддя (а не працівник апарату суду) або секретар суду.
При видачі справи для ознайомлення працівник суду встановлює особу та перевіряє її процесуальний статус. Встановлення особи відбувається за паспортом (внутрішнім або закордонним), службовим посвідченням. Вважаємо, що цю норму не можна тлумачити як таку, яка встановлює вичерпний перелік документів, за якими встановлюється особа. Важливо не те, що б було пред‘явлено паспорт або службове посвічдення, а те, що б було встановлено особу. Тому, окрім паспорту та службового посвідчення, особа може бути встановлена також за посвідченням водія, пенсійним посвідченням або іншим документом, що має фотокартку та виключає сумнів в особі заявника. Натомість, доручення представника не може вважатися документом, що посвідчує особу, оскільки воно лише визначає його повноваження. Тому представнику, окрім доручення, слід пред‘являти й інші документи, що посвідчують особу.
Інструкція не передбачає строку видачі справи. На нашу думку, справа повинна бути видана негайно, оскільки в іншому випадку матиме місце порушення процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка одержує справу для ознайомлення, розписується в журналі видачі справ для ознайомлення, де вказуються число, місяць, рік, година видачі, а також номер справи, особа, стосовно якої вона формлена, суть справи, кількість аркушів справи.
При поверненні справи після ознайомлення керівник апарату суду чи працівник апарату суду повинен ретельно перевірити наявність усіх матеріалів у справі, зазначити в журналі видачі справ для ознайомлення, час повернення справи та розписатися про її отримання. У разі виявлення нестачі документів, аркушів, їх пошкодження складається акт у двох примірниках, один з яких передається голові суду для вжиття відповідних заходів, другий долучається до справи. Тому для уникнення звинувачень щодо нестачі чи псуття документів, у разі прийняття справи для ознайомлення її слід переглянути в присутності працівника апарату і у разі виявлення недоліків, заявити про це.
Право знайомитися із матеріалами справи може бути реалізовано на будь-якій стадії процесу. Це право забезпечує той суд, в провадженні якого перебуває справа.
Право робити витяги з матеріалів справи. Регламентація порядку реалізації цього права в законодавстві відсутня. Закон навіть не визначає що таке витяг і чим він відрізняється від копії. На наш погляд, витяг з матеріалів справи – це документ, які відтворює частину змісту документу, який знаходиться у справі.
Оскільки законом передбачено право робити витяги, а не одержувати їх, можна зробити висновок, що суд не зобов‘язаний давати витяги з матеріалів справи зацікавленим у цьому особам. Якщо цим особам необхідний витяг, вони виготовляють (роблять) його самі, а суд лише може засвідчити вірність цього витягу. При цьому він керується правилами, які передбачі для засідчення копій документів, що знаходяться у справі (за аналогією закону)
Право знімати копії з документів, долучених до справи. Якщо матеріалів справи багато або ознайомлення із ними потребує багато часу, то зацікавленій особі доцільно зняти копії з необхідних документів. Це доцільно робити з кількох причин: для формування досьє; для огляду документів іншими особами (наприклад, фахівцями); для порівняння тотожності документів; для відновлення судового провадження у разі його втрати тощо. Окрім того, зняття копій економить час, необхідний для ознайомлення із справою, оскільки не потрібно переписувати зміст документів.
Ст. 27 ЦПК передбачає зняття копій з документів, а не одержання копій матеріалів справи. Тому коментована норма не надає права на одержання копій звукозапису або іншого речового доказу, який є у справі.
У коментованій статті йдеться не про усі документи, які є у справі, а про документи, долучені до справи. Поняття документу, долученного до справи, можна тлумачити у вузькому та в широкому значенні. У вузькому, – це письмовий доказ, який є у матеріалах справи, який було подано суду сторонам та іншими особа, які беруть участь у справі і які ухвалою суду долучені до справи як докази. Прихильник такого тлумачення, Я.Зейкан вважає, що знімати копії з документів, направлених суду поштою, або зданих до канцелярії, але не долучених до справи рішенням суду, підстав не має.14
У широкому значенні, - це будь-які документи, що є у справі, в тому числі протоколи судових засідань, ухвали, письмові заперечення, клопотання та пояснення.
На наш погляд, пріоритетним має бути розширене тлумачення, оскільки в такому разі зацікавленій особі забезпечується право одержати копії практично усіх документів, що є у справі, а отже достовірну та повну інформацію, а це сприятиме реалізації її прав якнайбільше.
Відповідно до Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому суді, окремі документи із судових справ, копії цих документів і письмові довідки у справах видаються працівниками апарату суду або архіваріусами за письмовою заявою з дозволу голови суду чи його заступника, головуючого в справі. Така письмова заява може бути подана після відкриття провадження у справі на будь-якій стадії процесу. Заява може бути подана поштою.
Інструкція регламентує вимоги до оформлення копії судового рішення (ухвали). Щодо копій інших документів вимог не має. Тому справжність копії судом не засвідчується. Копія виготовляється з допомогою копіювальною техніки в приміщенні суду. Однак не всі суди забезпечені копіювальною технікою. Тому допускається зняття копії документу працівником апарату або архіваріусом не в приміщенні суду або на копіювальному обладнанні замовника.
Плати за виготовлення копії законом не передбачено, а тому можна дійти висновку, що копіювання відбувається безкоштовно для заявника, а витрати, пов‘язані із цим, покриваються з кошторису відповідного суду. Відповідно до п.и) ч.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, державне мито сплачується лише у разі повторної видачі копії рішення або ухвали суду.
Видача копій реєструється в журналі видачі копій судових документів. Особа, яка одержала копію, повинна розписатись в її одержанні. У разі надіслання копії документа поштою про це зазначається в справі та у відповідному журналі.
Право одержувати копії рішень, ухвал. Особа має право знати про те, які судові рішення постановлялися у справі. Це право забезпечується обов‘язком суду надсилати копії рішень та ухвал особі, яка не брала участі в судовому засіданні, а також обов‘язком надавати копії цих документів за заявою зацікавленої особи.
Відповідно до ст. 222 ЦПК копії судового рішення видаються особам, які брали участь у справі, на їхню вимогу не пізніше п'яти днів з дня проголошення рішення. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії судового рішення надсилаються протягом п'яти днів з дня проголошення рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 19.6. Інструкції з діловодства, копії вироків, рішень, ухвал, постанов у справах повинні бути підписані та скріплені гербовою печаткою. У тих випадках, коли судове рішення не набрало законної сили, про це зазначається на копії, що видається.
Копії судових рішень видаються особам, які відповідно до законодавства мають право на їх одержання. Якщо копія викладена на кількох аркушах, вони повинні бути прошнуровані і скріплені підписом працівника апарату суду та печаткою суду із зазначенням кількості зшитих аркушів. До копії судового рішення, у яке внесено зміни, обов'язково додається копія ухвали апеляційного (касаційного) суду, яким судове рішення змінено. Видача копій судових рішень, вироків, ухвал, постанов, що не відповідають зазначеним вимогам, забороняється.
Відповідно до п.и) ч.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” у разі повторної видачі копії рішення або ухвали суду сплачується державне мито у розмірі 0,03 неоподатковуваного мінімума доходів громадян за кожний аркуш копії. Кількість копій судових рішень, які може одержати зацікавлена особа, законом не обмежується.
Особа, яка одержала копію, повинна розписатись в її одержанні. У разі надіслання копії документа поштою про це зазначається в справі та у відповідному журналі.
Право брати участь у судових засіданнях. Особа, яка бере участь у справі, обов‘язково повідомляться про час та місце розгляду справи саме для того, що б вона могла взяти участь у справі. Її участь у справі сприяє повному та всебічному розгляду справи, встановленню дійсних взаємовідносин сторін та правильному вирішенню спору.
Окремі процесуальні права, зокрема право задавати запитання, давати пояснення, подавати доводи та міркування, можуть бути реалізовані лише в судовому засіданні, тому порушення права особи на участь в судовому засіданні є істотним порушенням процесуального законодавства та принципу змагальності сторін. Саме тому неповідомлення особи про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку, внаслідок чого вона не змогла взяти участь у розгляді справі, є безумовною підставою для скасування рішення.
Право подавати докази. Це право безпосередньо випливає з принципу змагальності, який покладає тягар доказування на сторін. Подання доказів – це одночасно і право, і обов‘язок сторони. Однак інші особи, які беруть участь у справі, обов‘язку подавати докази не мають, а мають лише таке право.
Право подавати докази забезпечується обов‘язком суду ці докази приймати. Суд може не прийняти подані йому докази лише у випадках, прямо передбачених законом, зокрема у разі їх неналежності.
Право брати участь у дослідженні доказів. Це право реалізується шляхом надання можливості особам, які беруть участь у справі, оглядати докази, наводити суду свої міркування та доводи щодо цих доказів, ставити питання іншим особам з приводу доказів. Дослідження доказів відбувається в судовому засіданні, тому це право може бути реалізовано у судовому засіданні.
Право задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам. Це право є формою дослідження доказів реалізується в судовому засіданні. Кількість питань, які може задати особа, законом не обмежується. Закон не передбачає права задавати запитання суду, секретарю судового засідання, перекладачу.
Право заявляти клопотання та відводи. Клопотання – це усне або письмове звернення до суду з проханням вчинити певну дію або утриматися від вчинення певної процесуальної дії. Клопотання вирішується судом після з‘ясування думки інших учасників процесу негайно, про що постановляється ухвала.
Вирішення клопотання не позбавляє особу права заявляти аналогічні клопотання повторно. Однак якщо обставини, якими обгрунтовується клопотання залишитися незмінні, суд може бути висновку про недобросовісне користування процесуальними правами.
З тотожними клопотаннями можуть звертатися різні особи, які беруть участь у справі.
Право на відвід спрямоване на усунення від процесу судді, секретаря судового засідання, прокрора, експерта або перекадача, з підстав, прямо передбачених законом, або у разі, якщо є сумніви у їх безсторонності. Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Заявляти відвід після цього дозволяється лише у випадках, коли про підставу відводу стало відомо після початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.
Право на відвід реалізується шляхом подання письмової заяви про відвід. Заява про відвід може бути подана кілька разів впродовж розгляду справи. Більш докладно див. коментар до ст. ст. 18- 25 ЦПК.
Право давати усні та письмові пояснення судові. Пояснення осіб, які беруть участь у справі – це важливий елемент процесу, з допомогою якого зацікавлені особи доводять суду свою правову позицію у справі. Пояснення можуть бути усні та письмові. Усні пояснення даються в судовому засіданні. Письмові пояснення можуть бути подані суду до судового засідання і долучаються до матеріалів справи.
Письмові пояснення дозволяють достатньо повно, послідовно та логічно викласти фактичні обставини справи та їх оцінку. Їх доцільно подавати у складних справах, оскільки це полегшує аналітичну роботу суду під час вирішення справи. Якщо правова позиція ще не визначилася або передбачається, що вона може бути змінена, письмові пояснення краще не подавати.
В письмових поясненнях доцільно наводити основні аргументи, які відображають правову позицію, докази, які підтверджують вимоги або заперечення, правове обгрунтування вимог (заперечень) з покликанням на норми матеріального закону.
Подання суду письмових пояснень не позбавляє її права давати усні пояснення.
Пояснення даються судові, а не іншим особам, які беруть участь у справі.
Право подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Юридично значимої різниці між доводами та міркуваннями не має. Але якщо закон застосовує два поняття, висловимо припущення, що доводи – це логічно обгрунтовані пояснення особи щодо певних процесуальних питань, спрямовані на переконування (доведення) суду що йому слід зробити, в той час як міркування – це думка особи щодо певного процесуального питання.
За змістом коментованої норми, це право може бути реалізовано лише у стадії судового розгляду. Припускаємо, що законодавець не мав наміру обмежувати це право лише стадією судового розгляду. Жодних логічних передумов для такого рішення не має. Швидше за все, має місце термінологічна помилка, а саме ототожнення понять “судовий розгляд” і “судове засідання”. Свої доводи та міркування особи можуть висловлювати як під час досудового розгляду, так і після судового розгляду, наприклад під час розгляду зауважень на протокол судового засідання. Однак спільним є те, що доводи, міркування та заперечення проти них подаються суду в судовому засіданні.
Право користуватися правовою допомогою. Це процесуальне право випливає зі ст. 59 Конституції України і може бути реалізовано на будь-якій стадії процесу. Правову допомогу у цивільних псравах можуть надавати адвокати та інші фахівці у галузі права. Правова допомога у цивільній справі полягає у консультаціях, визначенні правової позиції, зборі доказів, підготовці проектів процесуальних документів, представництві в суді.
Право на правову допомогу мають, насамперед, сторони та треті особи. Однак не закон не забороняє користуватися правовою допомогою і органам та особам, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Більш докладно див. коментар до ст. 12 ЦПК.
Право знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти. Право знайомитися з журналом судового засідання є окремим випадком ознайомлення з матеріалами справи. Порядок реалізації права на подання зауважень з приводу його неправильності чи неповноти передбачено ст. 199 ЦПК України. Письмові зауваження подаються протягом семи днів з дня проголошення рішення у справі. Головуючий розглядає зауваження щодо технічного запису судового засідання та журналу судового засідання, про що постановляє відповідну ухвалу. Зауваження щодо технічного запису судового засідання чи журналу судового засідання повинні бути розглянуті не пізніше п'яти днів з дня їх подання. Більш докладно див. коментар до ст. 199 ЦПК.
Право прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти. Відповідно до ст.197 ЦПК повне або часткове відтворення технічного запису судового засідання здійснюється на вимогу особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду.
Носій інформації, на який здійснювався технічний запис судового засідання (касета, дискета тощо), є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи.
За клопотанням особи, яка бере участь у справі, може бути за плату здійснено повне або часткове роздрукування технічного запису судового засідання за розпорядженням головуючого. Особа, яка бере участь у справі, має право отримати копію інформації з носія, на який здійснювався технічний запис цивільного процесу. Більш докладно див. коментар до ст. 197 ЦПК.
Право оскаржувати рішення і ухвали суду. Див. коментар до ст. 13 ЦПК.
Процесуальні права осіб, які беруть участь у справі, не обмежуються тими, які передбачені у ст. 27 ЦПК.
3. Серед обов’язків осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, коментована стаття виділяє обов’язок подати для підтвердження своїх вимог або заперечень усі наявні у них докази або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання. Тим самим законодавець обмежує строки подачі доказів.
Відповідальність за невиконання цього обов‘язку встановлена лише для сторін: відповідно до ч. 2 ст. 131 ЦПК докази, подані з порушенням цих строків, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
4. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов’язок – добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов’язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов’язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Недобросовісним користування процесуальними правами вважається, зокрема клопотання, спрямовані лише на затягування розгляду справи; заявлення повторних клопотань, які вже вирішені судом, з тих самих підстав; необгрунтоване розтягування усних пояснень; повторення запитань, на які вже було одержано відповідь.
У разі вчинення цих дій постає питання про заходи реагування, які має право вжити суд. Так, в одній із справ суд ухвалив обмежити право представника відповідача заявляти клопотання, оскільки вони, на думку суду, були спрямовані на затягування розгляду справи. Такі дії суду законом не передбачені. Разом з тим, ЦПК передбачає окремі способи реагування на такі порушення, як-от право суду зняти запитання (ст. 180), зупинити промовця, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється (ст. 193).
Стаття 28. Цивільна процесуальна правоздатність
1. Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
1. Цивільна процесуальна правоздатність відрізняється від цивільної правоздатності. Так, згідно ч.1 ст.25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність виникає у фізичної особи у момент її народження, а припиняється у момент її смерті. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю з моменту її створення (ст. 80 ЦК). Натомість, цивільна процесуальна правоздатність виникає в особи з моменту виникнення цивільних процесуальних правовідносин. До виникнення процесуальних правовідносин у особи існує лише право звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст. 55 Конституції України, ст. 3 ЦПК України).
2. Коментована стаття дає поняття цивільної процесуальної правоздатності як здатності мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи. Цивільна процесуальна правоздатність – абстрактна умова володіння всіма передбаченими цивільним процесуальним правом процесуальними правами і обов’язками. Вона передбачає можливість конкретної особи стати суб’єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов’язків, передбачених законом для даного суб’єкта і даних правовідносин. Тому особою, що бере участь у справі, можуть бути лише особи, які володіють цивільною процесуальною правоздатністю. Для того, щоб особа стала носієм цивільної процесуальної правоздатності, необхідний юридичний факт, який би обумовив виникнення цивільного процесу. Цивільна процесуальна правоздатність поза рамками цивільних процесуальних правовідносин не існує.
3. Коментована стаття вказує, що цивільну процесуальну правоздатність мають мають усі фізичні і юридичні особи. Виходячи з такого формулювання статті, судді не доводиться перевіряти наявність процесуальної правоздатності у особи, що звертається до суду, чи юридичної особи, яка подала позов, - достатньо лише з'ясувати, чи дійсно даний суб'єкт зареєстрований як юридична особа.
Можливість позбавлення (чи хоча б обмеження) цивільної процесуальної правоздатності діючим процесуальним законодавством не передбачена.