В світової арени, можна зробити висновок про відносне зменшення ролі національних держав у визначенні структури та особливостей функціонування світового порядку

Вид материала

Содержание

Розділ 1. Інформаційна система ООН
E 802, posix
Розділ 2. Інформаційна система ЮНЕСКО
Мультимедійні ресурси.
Розділ 4. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ / WHO)
Всесвітня організація охорони здоров'я

Подобный материал:

Зміст

Вступ
Аналізуючи останні дослідження у сфері міжнародних відносин, що стосуються, зокрема, взаємодії головних акторів світової арени, можна зробити висновок про відносне зменшення ролі національних держав у визначенні структури та особливостей функціонування світового порядку. Це, за визначенням більшості спеціалістів, пов’язано з прискоренням процесів глобалізації, що супроводжуються появою проблем, розв’язати які на національному рівні неможливо. В таких умовах певною мірою збільшується значення міждержавних об’єднань – міжнародних організацій, які на основі об’єднання ресурсів та потужностей окремих країн, утворюють інституцію нового якісного порядку, здатну оперативно реагувати на процеси в світовому суспільстві. Така оперативність є тим більш потрібною в умовах незнаної раніше динаміки цих процесів, яка збільшує середовище невизначеності і ускладнює процес прийняття рішень, що стосуються світового співтовариства в цілому.

На сьогодні актуальність та необхідність створення і широкого використання інформаційних систем міжнародних організацій обумовлюється кількома чинниками, природа яких визначається головними тенденціями розвитку суспільства наприкінці ХХ століття. Серед таких зазначимо:

набуття міжнародними організаціями нового значення як суб’єктів міжнародних відносин, збільшення їх ролі у світових процесах;
збільшення кількості інформаційних потоків, обробка яких є необхідною для оперативного реагування на події, що відбуваються у суспільстві;
виникнення нових проблем, для вирішення яких необхідно застосування комплексу міждисциплінарних знань, інструментарію та технологій;
прискорення розвитку світових процесів та пов’язана з цим необхідність приймати стратегічні та тактичні рішення в умовах обмеженого часу;
розгалуження системи органів міжнародних інституцій різного характеру та необхідність підтримки постійного зв’язку між ними з метою ефективного розподілу функцій та уніфікації інформаційного забезпечення рішень, які вони уповноважені приймати;
зростання вимог щодо відкритості діяльності міжнародних організацій та необхідності інформувати широкі кола світової громадськості про роль та механізми залучення цих організацій до процесів глобального значення.

Таким чином, створення інформаційної системи для будь-якої міжнародної організації обумовлюється, по-перше, внутрішніми потребами – оптимізацією інформаційних процесів задля підвищення ефективності функціонування організації та реалізації поставлених перед нею завдань і, по-друге, зовнішніми факторами – особливостями середовища її існування.

Розділ 1. Інформаційна система ООН

Структура ООН вміщує десятки інформаційних систем, що виконують ту чи іншу функцію ООН, як світової міжнародної організації. Кожна з інформаційних систем має складну ієрархічну структуру, багатогранні функціональні та інформаційні характеристики для ефективного управління міжнародною спільнотою. Для ХХ століття характерно створення могутньої міжнародної системи спеціалізованих організацій для планової розробки нових концепцій та технологій, їх гармонізації та сертифікації в якості міжнародних стандартів, управління життєвим циклом стандартів інформаційних технологій, щоб утримувати їх в узгодженому стані, розробки методів і засобів атестації інформаційних систем.

Організаційна структура ООН, що підтримує процес стандартизації інформаційних технологій, вміщує три основних групи організацій:

1. Міжнародні організації, що входять до структури:

ISO (International Organization for Standardization - Міжнародна організація по стандартизації);
IEC (International Electrotechnical Commission - Міжнародна електротехнічна комісія );
ITU-T (International Telecommunication Union - Telecommunications - Міжнародний союз по телекомунікації - телекомунікація). До 1993р. ця організація мала іншу назву - CCITT (International Telegraph and Telephone Consultative Committee - Міжнародний консультативний комітет по телефонії і телеграфії).

2. Промислові професійні або адміністративні організації:

IEEE (Institute of Electrical and Electronic Engineers - Інститут Інженерів по електротехніці та електроніці) LAN IEE

E 802, POSIX;

Internet та IAB (Internet Activities Board - Рада управління діяльністю Internet) TCP/IP;
Regional WOS (Workshops on Open Systems - Робочі групи по відкритим системам). OSE-profiles;

3. Промислові консорціуми:

ECMA (European Computer Manufactures Association - Європейська асоціація виробників обчислювальних машин) OSI, безпека, управління, Office Document Architecture (ODE);
OMG (Object Management Group - Група управління об’єктами) RM: Common Object Request Broker Architecture (COBRA);
X/Open (Організована групою постачальників комп’ютерної техніки) X/Open portability Guide (XPG4) Common Application Environment;
NMF (Network Management Forum - Форум управління мережами);

OSF (Open Software Foundation - Заснування відкритого програмного забезпечення). Має наступні пропозиції: OSF/1 (Погоджується з стандартом POSIX, XPG4). MOTIF - графічний інтерфейс користувача (Distributed Computer Environment). DCE - технологія інтеграції платформ: DEC, HP, SUN, MIT, Siemens, Microsoft, Transarc DME (Distributed Management Environment).

Міжнародні організації по стандартизації, що входять до структури ООН:

ISO (International Organization for Standartization - Міжнародна організація по стандартизації).
IEC (International Electrotechnical Commission - Міжнародна електротехнічна комісія).
ITU-T (International Telecommunications Union - Міжнародний союз з телекомунікацій).

В 1987р. ISO та IEC об’єднали свою діяльність в області стандартизації ІТ і створили єдиний орган JTC1 (Joint Technical Committee - Об’єднаний технічний комітет 1), що призначений для формування всеохоплюючої системи базових стандартів в області ІТ та їх розширення для конкретних сфер діяльності.

Робота над стандартами ІТ в JTC1 тематично розподілена по підкомітетам (Subcommittees - SC ).В доповнення створена спеціальна група по функціональним стандартам (Special Group on Functional Standards - SGFS) для обробки пропозицій по Міжнародним стандартизованим профілям (International Standardized Profiles - ISP), що є розподілом профілів ІТ.

Розділ 2. Інформаційна система ЮНЕСКО

Бібліотеки. Основна бібліотека ЮНЕСКО знаходиться в штаб-квартирі організації в Парижі. Крім того, існує декілька десятків відділень центральної бібліотеки в містах розташування представництв ЮНЕСКО (наприклад, Бангкок, Каїр, Каракас, Дакар, Лондон, Найробі і т.д.). Бібліотека в Парижі містить всі публікації ЮНЕСКО, публікації декількох інших організацій, велику кількість друкованих матеріалів по сферах компетенції ЮНЕСКО: освіта, наука, культура, соціологічні та гуманітарні науки, комунікація та інформація; а також близько 1200 періодичних видань і мікрофіши документації та публікацій ЮНЕСКО з 1972 року.

Бібліотека забезпечує всі види бібліотечних послуг: довідкова інформаційна служба, пошук через Internet та по електронним базах даних ЮНЕСКО, обмін матеріалами з іншими бібліотеками, замовлення матеріалів для різних проектів.

Архіви. Центральний архівний фонд ЮНЕСКО також знаходиться в будівлі штаб-квартири організації в Парижі. Архівну службу було започатковано в 1947 році. Сьогодні вона діє як місце збереження архівних матеріалів організації, відділу управління інформацією, що надходить з Секретаріату, а також як довідкова служба. Таким чином, метою діяльності архівної служби ЮНЕСКО є документація історії та діяльності ЮНЕСКО, а також допомога Секретаріату у збереженні та управлінні інформацією.

Масштаби інформаційних ресурсів, які містяться в архівах дуже великі: це 8 кілометрів книжних полиць, які містять друковану інформацію, фотографічні та аудіовізуальні матеріали, а також 120.000 мікрофішей. Всі архівні матеріали розподілені по 16 інформаційним групам:

Міжнародний інститут інтелектуального співробітництва
Конференція Міністрів освіти
Підготовча комісія ЮНЕСКО
Документи Загальної Конференції
Документи виконавчої ради
Документи Секретаріату
Публікації ЮНЕСКО
Архіви Секретаріату
Архіви закордонних представництв ЮНЕСКО
Архіви асоціацій
Мікрокопії
Аудіовізуальні архіви
Архіви репродукцій творів мистецтва
Публікації і документація ЮНЕСКО
Архіви та документація міжнародних організацій
Електронні записи.

Документаційні центри. Майже кожен із структурних відділів ЮНЕСКО має свій інформаційний документаційний центр. До основних таких найбільших центрів відносяться:

Документаційний центр Бюро зовнішніх зв’язків
Документаційний центр Відділу публічної інформації
Документаційний і довідковий центр Відділу термінології, документації і довідкової інформації
Документаційний статистичний центр
Документаційний центр Відділу по справах молоді
Комунікаційний документаційний центр Відділу комунікації, інформації та інформатики
Документаційний культурний центр
Документаційний та інформаційний центр Відділу освіти
Документаційний центр Міжнародного інституту освітнього планування
Інформаційний центр вищої освіти Міжнародної Асоціації університетів
Документаційний центр Міжнародної гідрологічної програми
Документаційний центр соціальних та гуманітарних наук.

Кожен з цих центрів має свою складну структуру і широке коло обов’язків. Розглянемо, для прикладу, Документаційний центр соціальних та гуманітарних наук. Серед його основних функцій можна виділити наступні:

1. Діє як інформаційний центр для спеціалістів в соціальній і гуманітарній галузях, для міжурядових та неурядових організацій і для країн-членів ЮНЕСКО.

2. Забезпечує створення, оновлення і обслуговування банку даних соціальних і гуманітарних наук (DARE), який включає інформацію по дослідженням, інститутам підготовки спеціалістів, професійним асоціаціям, окремим спеціалістам в галузі соціології, періодичні видання в галузі соціальних наук.

3. Здійснює виробництво, розповсюдження і продаж комп’ютерних інформаційних продуктів, створених на основі банку даних на компакт-дисках.

4. Забезпечує централізований доступ через Internet до більше ніж 100 періодичних соціологічних видань.

Бази даних. Загалом ЮНЕСКО видає та обслуговує близько 90 бібліографічних, довідкових і фактографічних баз даних щороку у сферах своєї компетенції: освіта, природничі науки, культура, соціальні і гуманітарні науки, комунікація, інформація та інформатика.

Основними базами даних є:

UNESBIB (бібліографічна база даних ЮНЕСКО). Містить всі публікації і документи ЮНЕСКО, всіх її Регіональних відділень та Інститутів і бібліотечні каталоги за період після 1972 року. Виходить в друкованому, он-лайновому і CD варіантах.
UNESDOC (повні тексти документів ЮНЕСКО). Виходить в друкованому, он-лайновому і CD варіантах.
UNESTHES (перелік всієї термінології, що використовується в документах ЮНЕСКО на англійській, французькій та німецькій мовах). Друкований та електронний варіанти.

Мультимедійні ресурси. Цей розділ включає різноманітні електронні публікації, наприклад, останні документи і публікації ЮНЕСКО, нові придбання бібліотек і нова інформація в базах даних.

Великим і популярним ресурсом ЮНЕСКО є Освітня мультимедійна бібліотека, яка включає річні каталоги відеоматеріалів, річні каталоги документів ЮНЕСКО, різноманітні статистичні і порівняльні дані ЮНЕСКО у галузі освіти та велику добірку законодавчих актів в галузі освіти в електронному вигляді.

Інформаційні джерела ЮНЕСКО

Розділ 3. Інформаційна система НАТО

Характерні особливості та цілі експлуатації інформаційних та комунікаційних систем НАТО визначаються, передусім, завданнями, які ставить перед собою та своїми окремими підрозділами ця організація. З набуттям НАТО нових функцій по завершенню, “холодної війни” спектр цих завдань суттєво збільшився, спричинивши зміну вимог до систем пошуку, обробки та аналізу інформації, необхідної для прийняття рішень, а також її відповідного розповсюдження. Необхідність надійної інформаційної системи в рамках НАТО обумовлюється:

1. Збільшенням масивів інформації, які необхідно відстежувати та обробляти для своєчасного реагування та прийняття ефективних рішень.

2. Залученням до нових сфер суспільного життя зі специфічною технологією управління інформаційними процесами та обробки даних (наприклад, економічне управління, гуманітарні процеси).

3. Виникненням нових завдань з планування (наприклад, в умовах кризових ситуацій), вирішення яких можливе за умов використання сучасних автоматизованих систем суспільного моніторингу та політичного аналізу.

4. Появою потреби в прогнозуванні розвитку ситуації у випадку реалізації різних сценаріїв діяльності організації.

5. Потребою комплексного використання інформаційних ресурсів всіх органів НАТО для вирішення специфічних завдань (наприклад, єдиного керування збройними силами), а отже необхідністю створення розподіленої бази даних з метою оптимізації інформаційних потоків.

6. Необхідністю здійснення постійного зв’язку із зовнішнім середовищем з метою координування політики та діяльності організації з діями інших суб’єктів міжнародних відносин (наприклад, забезпечення політичних консультацій).

Організація Північноатлантичного Договору в своїй діяльності спирається як на традиційні системи управління інформаційними процесами, так і специфічними комунікаційними та інформаційними системами у відповідності до власних потреб і завдань.

З точки зору характеру досліджуваних процесів можна виділити:

політичні інформаційні системи, що здійснюють моніторинг зміни ситуацій, які мають вплив на регіональну та світову безпеку, відстежують перебіг конфліктів на всіх стадіях та дають рекомендації щодо розвитку ситуацій у відповідності до певних сценаріїв дій;
економічні системи, призначені для обробки даних про оборонні бюджети, визначення їх зв’язку з економікою та безпекою, автоматизують процеси планування та розподілення бюджетів, а також процеси переведення військового виробництва на випуск продукції цивільного призначення (конверсії);
військові інформаційні системи, які використовуються при вивченні реальних та потенційних загроз, пов’язаних із розповсюдженням зброї масового знищення, аналізу їх впливу на обороноздатность Альянсу та його членів, розробкою рекомендацій щодо військових заходів, у яких може виникнути потреба;
наукові та екологічні системи інформаційного забезпечення відповідних програм організації з дослідження наукових проблем та проблем захисту довкілля;
інформаційні системи планування розподілу цивільних ресурсів на випадок надзвичайних ситуацій.

З точки зору відкритості доступу до інформації НАТО, як і будь-яка подібна організація, має:

системи найвищого ступеню таємності, призначені для забезпечення прийняття рішення на рівні Комітету оборонного планування, Військового комітету та Генерального секретаря, а також Північноатлантичної Ради;
секретні системи Міжнародного військового штабу, які використовуються для координації дій регіональних Верховних головнокомандуючих та зв’язку із системами Об’єднаних збройних сил;
конфіденційні системи відділів політичного та економічного управління, планування та ядерного планування, котрі використовуються для інформаційного забезпечення щоденних операцій цих відділів;
відкриті системи, метою створення яких є регулярне та постійне інформування широкої громадськості про діяльність організації, в тому числі засобами Internet.

З точки зору функціонального призначення НАТО використовує традиційні типи інформаційних систем:

інформаційно-пошукові, в тому числі пошукові документальні та фактографічні системи;
інформаційно-довідкові автоматизовані системи;
інформаційно-логічні системи щоденного моніторингу.

Принцип спільного фінансування діяльності органів та підрозділів НАТО забезпечує можливість залучати до формування інформаційних та комунікаційних систем як ряду комітетів та управлінь самої організації, так і сторонні організації відповідного профілю. При цьому зберігається ієрархія відповідальності та функціональний розподіл, прийняті в системі органів НАТО.

Створенням та підтримкою інформаційних мереж та систем в рамках організації займається Агенція з питань зв’язку та інформаційних систем (NACISA), з 1996 року Агенція НАТО з консультацій командування та контролю (NCCCA). Агенція здійснила інтегрування стратегічних та тактичних систем зв’язку та інформаційні системи політичних та військових органів Альянсу, а також країн – його членів в єдину телекомунікаційну та інформаційну систему НАТО (CIS), фінансування якої здійснюється через Програму спільної інфраструктури Альянсу.

Агенція НАТО з питань експлуатації і технічного забезпечення інтегрованих систем зв’язку та інформаційних систем НАТО (NACОSА) відповідає за експлуатацію та оновлення інтегрованої інформаційної системи НАТО.

Координацію усього спектру політичних та правових проблем, пов’язаних з функціонування інформаційних систем НАТО, здійснює Комітет з питань зв’язку та інформаційних систем (NACISC).

Для вирішення питань військової політики та оперативних потреб військової структури НАТО в галузі зв’язку та інформаційних систем до структури Міжнародного військового штабу було введено департамент зв’язку та інформаційних систем, що займається такими питаннями як:

безпека зв’язку та комп’ютерних систем;
орендування поштових, телеграфних і телефонних послуг;
розподіл військових радіочастот;
забезпечення оперативної сумісності тактичних засобів зв’язку.

Окремо можна виділити спеціалізовані агенції з питань військових телекомунікацій, систем зв’язку та інформаційних систем. До їх функцій відносять експертне забезпечення в межах своєї компетенції, консультації Військовому комітетові НАТО з технічних питань військового значення. Це, зокрема, Агенція з безпеки зв’язку і комп’ютерної техніки (ACCSA), Агенція далекого зв’язку (ALLA), Агенція розподілу радіочастот (ARFA), Агенція тактичного зв’язку (ATCA), Агенція оперативної сумісності систем даних (ADSIA) та інші.

В 1996 році компанія Titan, Corp. уклала контракт з Агенцією НАТО з питань консультацій, командування та контролю на створення програми із забезпечення послуг системної інтеграції, документації, інсталяції та навчання. Компанія розробила основні структурні елементи системи польового (пілотного) збору інформації та її використання підрозділами НАТО. Нова система надання інформаційних послуг забезпечує можливість автоматизувати процеси організації та використання розвідувальних даних із дотриманням головних вимог до інформації такого типу.

Система містить три головні операційні блоки:

управління процесами обробки повідомлень;
управління документообігом;
відображення географічного розподілу інформаційних джерел.

Інші деталі структури та функціонування цієї системи мають закритий характер, частково обумовлений певними обмеженнями.

Інформаційні системи НАТО, розроблені для забезпечення невійськових аспектів діяльності організації, є більш відкритими для дослідження. Яскравим прикладом може бути Система дослідження проблем очищення навколишнього середовища (ECHS) на основі технологій Internet, розроблена Комітетом з проблем сучасного суспільства НАТО (CCMS). Мета цієї програми – інформаційне забезпечення пілотних досліджень, що проводить Комітет в галузі охорони довкілля, зокрема, вузькопрофесійною технічною інформацією, а також створення основи для обміну інформацією про стан довкілля, яка складає наднаціональний інтерес. Розробкою та підтримкою програми займається Інститут оборонного аналізу США.

Серед численних зовнішніх потреб організації на етапі оновлення Альянсу визначальну роль відіграє потреба інформування світової громадськості про мету, завдання, сфери діяльності організації, а також інструменти та механізми досягнення її цілей. Для її реалізації НАТО визначила три типи цільових аудиторій, причому для підтримки постійного зв’язку з кожною з них створюються окремі комунікаційні системи. До таких цільових аудиторій належать:

уряди та лідери країн-членів Альянсу, а також країн, з якими Альянс співпрацює в рамках відповідних програм (наприклад, Партнерство заради миру);
національні засоби масової інформації та міжнародні інформаційні агенції;
широкі верстви населення країн світу.

Зважаючи на зростання популярності мережі Internet, яка сьогодні дозволяє користуватися дедалі повнішими джерелами інформації, що забезпечуються державними, академічними, діловими та іншими інформаційними системами, та враховуючи інші її переваги, з 1993 року НАТО почала використовувати Internet для надання інформації із загальних проблем регіональної та світової безпеки і щодо участі Альянсу у вирішенні цих проблем. З цією метою було створено інтегровану базу даних НАТО (NIDS), яка дозволяє користуватись документами, публікаціями та дослідженнями НАТО у політичній, військовій, економічній, науковій та гуманітарній сфері, зокрема, текстами комюніке, офіційних заяв, повідомлень для преси, програм, а також різноманітними інформаційно-довідковими матеріалами. Інтегрована база даних також містить деякі аналітичні матеріали, підготовлені для використання різними органами НАТО (наприклад, Штабом Верховного головнокомандувача об’єднаними збройними силами НАТО у Європі). Окрім того, через цю систему можна отримувати інформаційні, довідкові та аналітичні матеріали, які готують для широкої громадськості інші міждержавні інституції та неурядові організації (наприклад, ОБСЄ, Рада Європи, Північноатлантична асамблея тощо).

Розділ 4. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ / WHO)

Заснування 1948 рік

Діяльність Співпраця з урядами, обмін технологіями, встановлення стандартів у сфері охорони здоров'я між державами

Завдання Досягнення найвищого рівня здоров'я в державах

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) (англ. World Health Organization (WHO)) — спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. У 1945 році на Конференції у м. Сан-Франциско було ухвалене рішення щодо створення міжнародної організації з питань охорони здоров'я. У 1946 році Міжнародна конференція охорони здоров'я, яка проходила у Нью-Йорку, схвалила Статут Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). День набуття чинності Статуту ВООЗ — 7 квітня 1948 р. — вважається Днем заснування цієї організації і щорічно відзначається як Всесвітній день здоров'я.

Штаб-квартира розташована у Женеві.

Всесвітня асамблея охорони здоров'я (ВАОЗ)- вищий керівний орган ВООЗ щорічно (у травні) проводиться свої сесії, як правило у Женеві. Виконавча рада — виконавчий орган ВООЗ — до складу якої входить 52 країни, проводить свої сесії двічі на рік (у січні та травні).

Генеральний директор ВООЗ — Др. Маргарет Чен (КНР). Термін повноважень розпочався 4 січня 2007 р. і триватиме до червня 2012 року.

До складу ВООЗ входить 193 країни.

Україна — член ВООЗ з 1948 р. (3 квітня 1948 р. приєдналась до Статуту ВООЗ). З 1950 по 1991 р. — період неактивного членства України у цій організації. Поновила своє членство у 1992 р.

Головною метою ВООЗ є сприяння забезпеченню охорони здоров'я населення усіх країн світу. Текст Уставу ВООЗ можна коротко сформулювати як «Право на здоров'я». ВООЗ координує міжнародне співробітництво з метою розвитку й удосконалення систем охорони здоров'я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, координації фармацевтичної діяльності країн-членів тощо. Протягом останніх років завдяки зусиллям ВООЗ питання охорони здоров'я стали пріоритетом у політичному порядку денному світу. Їх почали обговорювати на найважливіших політичних форумах, до цієї галузі залучаються нові фінансові ресурси.

Функції ВООЗ поділяються на дві категорії: нормативна діяльність (здійснюється переважно штаб-квартирою) та технічне співробітництво (здійснюється регіональними та країновими бюро).

З метою більш повного врахування регіональних пріоритетів у галузі охорони здоров'я та забезпечення більш тісного зв'язку з потребами національних систем охорони здоров'я головна діяльність ВООЗ здійснюється через її шість регіональних бюро та через представництва ВООЗ у країнах.До Європейського регіону ВООЗ входить 52 країни, у тому числі Україна. Європейське регіональне бюро (ЄРБ) ВООЗ розташоване у Копенгагені (Данія), очолюється Регіональним директором. 1 лютого 2005 р. розпочався другий (п'ятирічний) термін перебування на цій посаді др. Марка Данзона (Франція).

Висновки

Міжнародні організації - явище в громадському житті, взагалі, не нове. Вони мають місце в розвитку людського суспільства впродовж тисячоліть. Проте тільки в останні століття, й особливо з утворенням ООН, міжнародні організації стали відігравати все більш і більш помітну роль у розвитку міжнародних відносин. Різноманітна й активна міжнародна діяльність міжнародних організацій, їх чисельний ріст і обумовлена цими чинниками необхідність розвитку міжнародно-правового регулювання їхньої діяльності сприяли утворенню в системі сучасного міжнародного права нової його галузі - права міжнародних організацій.

Як поняття, право міжнародних організацій можна визначити як сукупність норм, що регулюють процес створення, діяльності і припинення існування міжнародних організацій, а також норм, що визначають їхній правовий статус і обсяг правочинностей. Беручи до уваги, те, що міжнародні організації за своєю юридичною природою е суб'єктами сучасного міжнародного права похідного характеру (тобто, вторинними), підкреслимо, що вони являють собою об'єднання держав, створені ними в повній відповідності до вимог міжнародного права, а значить, тільки на основі міжнародного договору, для вирішення якихось конкретних завдань.

Розкриваючи це поняття, відзначимо, що правомірно створені організації повинні відповідати таким ознакам:

- у створенні організації беруть участь, як правило, тільки суверенні держави;

- організація створюється у повній відповідності до міжнародного права;

- організація створюється, як правило, на основі міжнародного договору (відомі факти створення міжнародних організацій на основі резолюцій інших організацій, зокрема ООН);

- організація створюється з метою вирішення конкретних завдань;

- організація має систему постійно діючих органів;

- організація володіє визначеним її засновниками обсягом міжнародної правосуб'єктності;

- організація має статус міжнародної організації (цей принцип, на думку І.І.Лукашука, має вирішальне значення)1.

У питанні про класифікацію міжнародних організацій у літературних джерелах ясності немає. Найкращим видається формування ознак класифікації, що приводиться у книзі "Міжнародне право" за редакцією Г.І.Тункіна. Як вважають її автори, "найбільш вдалою є класифікація за такими ознаками:

- юридична природа організацій;

- масштаб діяльності організацій;

- предмет діяльності організацій.

Беручи це до уваги, автори класифікують міжнародні організації як міжнародні універсальні організації: ООН, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна морська організація (ЇМО), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Всесвітній поштовий союз (ВПС) та ін., міжнародні організації регіонального характеру: Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Організація американських держав (ОАД) та ін., міжнародні неурядові організації (хоча вони і не с суб'єктами міжнародного права, але їх дуже багато і вони дуже впливають на розвиток міжнародних відносин).

Список використаних джерел

Верлань А.Ф. Широчин В.П. Информатика и ЭВМ. К.: Техника, 1987.
Каныгин Ю.М. и др. Информатизация и управление научно-техническим процессом, Киев, 1988, УКРНИИНТИ.
Свириденко С.С. Современные информационные технологии, М.: Радио и связь, 1989.
Саенко Г.В., Воробьева Т.В. Курс пользователя персональных компьютеров, Донецк, "Поиск", 1994.
Антонов В.Н. Автоматизированные рабочие места в экономических и обучающих системах. К.1990.

Blog

Содержание