Geum.ru

Полтавська міська рада виконавчий комітет

Вид материалаДокументы

Содержание


Катастрофа на Полтавщині розпочалася незабаром після розправи в Бабиному Яру.
Для Полтави найкривавішим став день 23 листопада 1941 року.
Подобный материал:


ПОЛТАВСЬКА МІСЬКА РАДА

ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ


вул. Жовтнева, 36, м. Полтава, 36000, тел. (05322) 7-32-50,

тел./факс (05322) 7-32-50, e-mail: inkgnit2005@rambler.ru

18.11.11 № 01-24-17/3081 На № від ___________



Керівнику ЗНЗ


Щодо Дня скорботи в Полтаві

23 листопада


Направляємо Вам короткі інформаційні матеріали щодо трагедії єврейського народу на теренах нашої держави (70-річчя Бабиного Яру) та міста Полтави у роки Другої світової війни 1941-1945 рр. для використання у роботі (провести у всіх класах інформаційні хвилинки, бесіди чи виховні години, використовуючи інформацію та враховуючи вік дітей), з метою відзначення у нашому місті Дня скорботи 23 листопада.


Перший заступник

начальника управління освіти Н. Дорохова


Ухань

73348


Інформаційні матеріали щодо трагедії єврейського народу на теренах нашої держави та міста Полтави у роки Другої світової війни 1941-1945 рр.


Під час Другої світової війни в Європі було цілеспрямовано знищено 6 млн. євреїв (з них 1,5 млн. в Україні). Ця трагедія має дві загальноприйняті назви : Голокост і Шоа.

Голокост, Катастрофа (англ. Holocaust – всеспалення; іврит Шоа катастрофа, нещастя) – загибель значної частини єврейського населення Європи (близько 6 мільйонів чоловік), внаслідок організованого знищення євреїв нацистами та їх посібниками у Німеччині та на захоплених нею територіях у 1933-1945 рр. (в нацистській фразеології – “остаточне вирішення єврейського питання”).

На території України, в тому числі й на Полтавщині, діяло дві айнзацгрупи "С" і "Д", які залишили свій кривавий слід по знищенню місцевого населення, особливо в 1941 - 1942 рр. Вони ділилися на чотири зондеркоманди (4-а, 4-6, 5 і 6).




Відомі й імена головних катів та їх поплічників. Командуючий айнзацгрупою "С" доктор Отто Раш, командир зондеркоманди 4-а Пауль Блобель - виконавець багатьох масових кривавих актів в Рівному, Луцьку і особливо в Бабиному Яру в Києві, де за 2 дні (29-30 вересня 1941 року) було знищено майже 84 тисячі ні в чому не винних людей.

Катастрофа на Полтавщині розпочалася незабаром після розправи в Бабиному Яру. Першою жертвою цього злочину із свастикою стали мирні громадяни м. Лубен і Лубенського району. 16 жовтня 1941 року команда з Києва прибула до посульського міста і раннього ранку почала свою криваву


справу. Ще раніше в приміському селі Засулля було створено єврейське гетто, куди з Лубен, Оріхівського цукрозаводу, села Снітин були відправлені під конвоєм жінки з маленькими дітьми, старі люди, інваліди. Зрадники-поліцаї наказували брати з собою документи і коштовні речі та теплий одяг. Та перш ніж убити нещасних, у них все це відбирали, а потім роздягнутих погнали на околицю Засулля, в урочище Рибки, і там в яру розстріляли. За кілька днів кати позбавили життя більш як 4000 чоловік.

Ця ж команда розправлялась з євреями старовинного козацького міста Миргород 15 листопада 1941 року. Гітлерівці з допомогою зрадників Ксьондза, Мамчича та інших зібрали їх на Базарній площі (центр міста), зігнали туди ж українців (щоб бачили, як розправляються з "юдами"). За тим же сценарієм зробили обшук, відібрали цінні речі, золото та інші коштовності і голих, босих погнали на околицю Миргорода, де після жорстоких знущань розстрілювали і скидали в протитанковий рів. Разом з убитими падали поранені, а маленьких дітей кидали живими. Старожили Миргорода й досі згадують, як протягом двох-трьох днів з рову було чути стогони, ворушилася земля. Миргородським жінкам вдалося врятувати кількох дітей, яких потім переховували по селах аж до визволення району.

Одна із найтяжчих трагедій в 1941-1942 рр. сталася в наддніпрянському місті Кременчуці, де чи не найбільший відсоток єврейського населення на Полтавщині (21%). В акті держкомісії (1944 р.) "Про звірства нацистських загарбників в м. Кременчуці" зафіксовано: "За період окупації міста знищено більш як 60 тисяч чоловік, в т.ч. 50 тисяч військовополонених, 8 тисяч євреїв, більш як 2 тисячі людей інших національностей". Пошуки подальших років довели, що в місті і його околицях було створено нацистами 9 спецтаборів для військовополонених і для цивільного населення. Найбільші з них знаходились на території колишніх військових казарм у нагірній частині міста - 346 "А" і 346 "Б" та в крюківських і піщанських гранітних кар'єрах. Після визволення Кременчука на території обох таборів було виявлено 48 тисяч трупів, на Піщаній горі - 20 тисяч. А всього в Кременчуці та його околицях нацистами було розстріляно понад 97 тисяч чоловік як військовополонених, так і мирних жителів-євреїв, українців, росіян, циган та ін. За архівними документами, серед жертв нацизму вдалося встановити імена відомих вчених, лікарів, інженерів, педагогів, діячів науки і культури: Катель, 80 років, київський професор і педагог; Дразин - лікар-гінеколог; Туровець - викладач Київського медичного інституту; Крейник - доцент з Таганрога; Форштейн Н.І. - педіатр із Баку; Костман - терапевт із Одеси. Геккер був доцент, працював в Одеському науково-дослідному інституті під керівництвом В.П. Філатова, на той час йому було 77 років, він вилікував багато людей ,серед яких були і десятки німецьких офіцерів, але він був з точки зору нацистів винен лише у тому, що був євреєм. За що і був розстріляний .

Для Полтави найкривавішим став день 23 листопада 1941 року. Команда нацистських молодчиків, які розстрілювали мирне населення в Бабиному Яру, майже в повному складі прибула до Полтави. Тут фашисти


влаштували свій "Бабин Яр" на околиці міста в районі с. Пушкарівки та біля "Червоних казарм" .

Розправу чинила зондеркоманда групи "С", яка кілька тижнів тому позбавила життя не одну тисячу киян. Нелюди розправлялися з мирними жителями за раніше задуманим сценарієм. Зібрали євреїв нібито для переселення в інше місце, наказавши взяти з собою документи, коштовності, теплий одяг. Потім їх оточили, відібрали речі. Групами під конвоєм автоматників-есесівців і зрадників-поліцаїв, в основному колишніх карних злочинців, приречених відводили до тиру та рову, де дітей живими або змазавши губи якоюсь рідиною, скидали в ями, дорослих розстрілювали впритул з автоматів, поранених кидали живими. В Полтаві було чимало змішаних шлюбів, тож нацисти брали всіх. Зникали цілі сім'ї, які мали українське чи російське прізвище. Із старовинного роду Бруків, яких знали і поважали в Полтаві і Гадячі, загинуло 6 чоловік, Дрибінських, Заславських, Кричевських і Лейкіних відповідно 9, 10, 7 і 11 чоловік. Відомий полтавський художник і педагог Соломон Аронович Розенбаум відмовився свого часу евакуюватись, говорячи, що німці - культурна нація і не може бути, щоб його, художника, який написав понад 15 картин, розстріляли. Та за доносом місцевого запроданця С.А.Розенбаума знайшли і розстріляли разом з братом-лікарем на подвір'ї, де вони мешкали. Марію Лазарівну Лиховіцер, лікаря-терапевта, спіткала така ж доля, її попередили офіцери-фронтовики, щоб вона виїхала з Полтави, бо через кілька днів усіх євреїв будуть розстрілювати. Однак жінка не повірила і поплатилася життям.

Живі свідки Полтавської трагедії розповідають: "Стояв крик, стогони, плач. Не дивлячись на благання про помилування дітей, їх знищували на очах у матерів. Цілу ніч з 23 на 24 листопада чути було постріли і стогони. Земля ще кілька днів дрижала на місці цієї екзекуції".

За два роки окупації в Полтаві розстріляно, спалено, закатовано в душогубках близько 10 тисяч євреїв, 1 тисяча циган, 1300 хворих обласної психіатричної лікарні. А всього загинуло понад 15 тисяч міських жителів.

На місці розстрілу мирних жителів у Полтаві споруджено пам'ятник "Скорботна мати", де кожного року 23 листопада рідні і друзі запалюють свічки вічної пам'яті невинним жертвам, кладуть квіти, лунають заупокійні молитви священнослужителів різних віросповідань.


Перший заступник

начальника управління освіти Н. Дорохова


Ухань

73348