Удк 338. 462 Мельник Л. М., аспірант

Вид материала

Документы

Содержание Сьогодні економіка розвинутих країн Дослідженню розвитку Незважаючи на численні наукові На сьогоднішній час Зростання ролі

Подобный материал:

• Удк 338. 47 Вівчар О.І., аспірант, 212.13kb.
• Удк 658. 152 Стащук О. В., аспірант, 107.79kb.
• Удк. 504. 4: 556. 5: 628. 19. 004. 12 Клименко М. О., д с. н., професор, Прищепа, 96.26kb.
• Методические рекомендации Ярославль 2005 удк 338. 24; 338. 26; 338. 27 Печатается, 579.59kb.
• Удк 330 Шпак Н. О., к е. н., доцент, Білоус Н. Б., аспірант, 136.58kb.
• Удк 666. 965(063): 519. 2 Луцкин Є. С., к т. н., Сидорова Н. В., к т. н., Шинкевич, 88.36kb.
• Удк 334. 726, 339. 92, 338. 4 и 338. 48 Генезис понятий «гостиничная цепь» и «гостиничная, 201.83kb.
• Мельник Олег Володимирович удк 347. 962. 2: 351. 87(477) проблеми прокурорського нагляду, 1155.05kb.
• Удк 338. 51; 65. 011, 838.39kb.
• Удк 338. 43 Горбачук Ю. А., ст викладач, 129.63kb.

УДК 338.462


Мельник Л.М., аспірант (Тернопільський державний технічний

університет ім. І.Пулюя)


ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СФЕРИ

ПРОМИСЛОВО-ВИРОБНИЧИХ ПОСЛУГ


У статті розглянуто поняття промислово-виробничих послуг та

проаналізовано особливості регулювання розвитку даної сфери.

Наведено основні рівні та методи регулювання сфери промислово-виробничих послуг.


In the article the concept of industrial and production services is considered and the features of regulation of this sphere development are analyzed. Basic levels and methods of regulation of industrial and production services sphere are resulted.


Сьогодні економіка розвинутих країн не є індустріальною, оскільки більше половини зайнятих в ній працівників зосереджено у сфері послуг. Це наступна, більш вишча історична фаза – ера постіндустріалізації. В Україні також активно розвивається сфера послуг, у тому числі й сфера промислово-виробничих послуг.

На даний час майже всі промислові підприємства надають промислово-виробничі послуги. Такий стрімкий розвиток даної сфери обслуговування як на державному, так і на регіональному рівнях потребує детального вивчення дієвості, функціональності й ефективності такого виду діяльності.

У цих умовах першочерговим завданням постає вдосконалення регулювання відносин на ринку промислово-виробничих послуг України з метою підвищення ефективності його функціонування та визначення функцій і пріоритетних напрямків розвитку.

Дослідженню розвитку системи промислово-виробничих послуг присвятили праці чимало вчених: Внукова Н.М., Кузьминчук Н.В., Співак Л.Д., Гаврилюк О.В., Мельник А.Ф., Клюшин Д., Клікіч Л.М., Бабаєва Д.Р., Баранова Г.Н., Контроусова С.С. та інші.

Методологічною основою дослідження є методи системного аналізу, синтезу, прийоми порівняння, деталізації, групування та інші.

Незважаючи на численні наукові праці з приводу функціонування ринку послуг, досі існують суттєві прогалини у питанні регулювання ринку послуг, зокрема промислово-виробничих послуг. Тому завданням статті є дослідження особливостей регулювання розвитку сфери промислово-виробничих послуг в Україні, визначення основних проблеми та перспектив.

На сьогоднішній час сфера послуг за всіма основними показниками випередила сферу матеріально-речового виробництва і перетворилася в один з найважливіших секторів економіки багатьох країн.

Згідно Міжнародної стандартної галузевої класифікації видів економічної діяльності (ISIC), сфера послуг виступає третинним сектором економіки (першим і другим секторами визнано сільське господарство та індустрія). Поєднання суттєво відмінних галузей послуг в одну сферу обумовлено тим, що корисний ефект праці зайнятих в них працівників відображений у вигляді послуг. Послуги одного виду матеріалізуються в матеріально-речовому продукті, а інші – не матеріалізуються у продукті праці, результатом ж праці тут виступає корисний ефект. Виходячи з цього, у сукупності послуг розрізняють матеріальні і нематеріальні послуги. Матеріальні послуги поділяються на дві групи: перша пов’язана з рухом товару безпосередньо у процесі виробництва матеріальних благ, друга ж пов’язана з обслуговуванням переміщення матеріального блага власне поза виробництвом. Нематеріальне виробництво також ділиться на дві групи: до першої відносяться особисті послуги (ті види послуг, які безпосередньо впливають на людину), а до другої – соціальні послуги (обслуговування суспільства як єдиного соціального організму).

В Україні спостерігається певне пожвавлення та розвиток даної сфери аналогічні світовим тенденціям, тобто скорочення частки виробництва сільськогосподарської та промислової продукції з одночасним зростанням сфери послуг. Поряд з цим, протягом 1997-2004 років співвідношення між галузями, які виробляють продукцію та галузями, що надають послуги є незначним.



Вже сьогодні чимало науковців та економістів схиляються до думки про необхідність розширення масштабів сервісного бізнесу України як чинника стратегічного розвитку всієї економіки країни.

Оскільки на даний момент майже всі промислові підприємства надають послуги, то було б доцільним виділити поняття промислово-виробничих послуг як самостійну економічну категорію.

Варто зазначити, що на даний час немає чітко сформованого і однозначного тлумачення даного поняття, а звідси й єдиної класифікації цих послуг. Так, зокрема Внукова Н.М. та Кузьминчук Н.В. визначають виробничу послугу як вид робіт у виробничій діяльності підприємства (виробника) на основі добровільної взаємодії між виробником та споживачем, у процесі якої може створюватися матеріальний продукт або поліпшуватися якість чи споживча вартість існуючого матеріального продукту, а результати виражаються в корисному ефекті, вигоді, задоволенні потреб споживача (підприємства). Гаврилюк О.В. трактує промислово-виробничі послуги як проміжну ланку, яка споживається як виробниками промислової продукції, так і суспільними та приватними виробниками споживчих послуг, а Клюшин Д. включає виробничі послуги поряд з вартістю засобів, використаних на виробниче споживання (сировини, матеріалів, палива, енергії) до проміжної продукції.

На нашу думку, трактування промислово-виробничих послуг як виду виробничої діяльності підприємств, який, на основі домовленостей із клієнтом, передбачає можливе створення матеріального продукту або зміну якостей існуючого продукту з метою реалізації індивідуальних, колективних чи державних замовлень, надання допомоги або створення умов для ефективного здійснення виробничої діяльності і отримання прибутку є найбільш повним та уточненим.

Механізм регулювання системи промислово-виробничих послуг є складним і багатоаспектним процесом. Ось чому врахування складної структурної еволюції поняття регулювання залишається і надалі неодмінною умовою його правильного розуміння і комплексного взаємопогоджуваного удосконалення.

Під регулюванням розвитку сфери послуг (ринку послуг) розуміється комплекс економічних, адміністративних і соціально-психологічних заходів, що здійснюються органами державної влади і управління регіонів у тісній взаємодії з громадськими організаціями (союзами) виробників послуг і громадськими організаціями споживачів з метою забезпечення збалансованого і стійкого розвитку, а також високої якості життя населення.

Чимало науковців виділяють три рівні регулювання ринку послуг: національний, двосторонній та багатосторонній. Інші автори виділяють ще такі рівні регулювання ринку послуг: саморегулювання; державне регулювання; громадське регулювання; корпоративне регулювання.

Проте, на нашу думку регулювання сфери промислово-виробничих послуг здійснюється на таких чотирьох рівнях: міждержавний, державний, регіональний, місцевий.

Міждержавне регулювання і нагляд за ринком послуг здійснюють міжнародні економічні та фінансові організації. Такі організації є різновидом міжнародних організацій, які покликані спостерігати за економічним розвитком країни, запобігати дисбалансу та надавати всебічну підтримку. Єдиного переліку міжнародних економічних організацій на сучасному етапі не існує, отже, невідома й їх точна кількість [13, 139]. Окрім того, поділ міжнародних організацій на економічні й не економічні є досить умовним і приблизним, оскільки, крім спеціалізованих організацій, основним завданням яких є організація та координація лише економічного співробітництва, існує велика кількість міжнародних організацій, які, крім своїх основних завдань, що не мають економічного спрямування, опосередковано задіяні в міжнародному економічному співробітництві. Так, наприклад, до першої групи можна віднести Світову організацію торгівлі (СОТ), Конференцію ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Організацію ООН з промислового розвитку (ЮНІДО) та інші, які є провідними міжнародними організаціями, що займаються дослідженням і регулюванням торгівлі послугами, розробляють рекомендації для здійснення ефективної діяльності на ринку послуг, сприяють виділенню коштів для прискорення технологічного та економічного прогресу тощо. Прикладом другої групи міжнародних організацій, які опосередковано задіяні у міжнародному економічному співробітництві виступає, зокрема, Комісія ООН з міжнародного права (КМП) та ін [13, 140].

Система державного регулювання ринку промислово-виробничих послуг має конкретну локальну форму реалізації економічних функцій держави, які в загальному вигляді повинні бути спрямовані на вирішення двох взаємопов’язаних завдань. Перше і найголовніше з них полягає у створенні умов функціонування ринку – забезпечення його правової бази, створення загальних «правил гри» для усіх господарюючих суб’єктів, стимулювання і захист конкуренції. Друге, не менш важливе завдання спрямоване на досягнення загальних цілей економічної політики – забезпечення збалансованого економічного зростання, підвищення рівня і якості життя, фінансова стабілізація і стабілізація цін, соціальний захист населення, економічна, екологічна і військово-політична безпека [4, 347].

У механізмі регулювання сфери послуг беруть участь правові, адміністративні та економічні методи. До правових методів регулювання відносять:

- Закони України;

- постанови, рішення Кабінету Міністрів України;

- укази, декрети Президента України;

- нормативні акти органів державної влади на місцях.

До складу адміністративних методів входять:

• державне замовлення;
  
• ліцензування, сертифікація, стандартизація, контроль якості;
  
• комплекс антимонопольних заходів;
  
• система санкцій;
  
• залучення промислових підприємств до виконання державних та
  

регіональних цільових комплексних програм;

- контроль за забезпеченням екологічності промислового виробництва.

Економічні методи регулювання охоплюють:

• грошово-кредитну політику: державні кредити, курси валют, індексування доходів;
  
• фінансово-бюджетну політику: державний бюджет, дотації, пільги, податки, субсидії, компенсації;
  
• індикативне планування;
  
• цінову політику: регулювання цін і тарифів, встановлення граничних рівнів рентабельності діяльності, стимулювання нагромаджень.
  

Окрім цього, для впливу на економічні процеси у сфері послуг в Україні використовується короткострокове та довгострокове державне регулювання економіки. Короткострокове регулювання економіки являє собою вплив держави на виробництво послуг з метою одержання наслідків протягом року. Це регулювання використовується, наприклад, для впливу на фази промислового циклу, для зменшення темпів інфляції та ін.

Основними засобами короткострокового регулювання економіки є податкова політика, регулювання цін і доходів, державні замовлення. Основними ж засобами довгострокового регулювання ринкової економіки є планування, програмування та прогнозування.

Сьогодні для здійснення господарської діяльності у сфері промислово-виробничих послуг застосовуються усі відомі засоби короткострокового регулювання економіки - податкова політика, кредитна політика, регулювання цін та доходів тощо. Проте вони виявляються неефективними в умовах відсутності довгострокового державного регулювання економіки, тобто відсутності планування, програмування та прогнозування. А саме планування в широкому розумінні цього слова було і залишається стрижневим моментом організації регулювання ринку послуг. Воно в сучасному суспільстві стає іманентним засобом регулювання економічного життя будь-якого суб’єкта, надає його розвитку організованості й упорядкованості.

За допомогою різних форм планомірності досягається узгодженість у розвитку не лише галузі промислово-виробничих послуг, а й всіх сфер і галузей народного господарства, забезпечується пропорційність економіки, можливість концентрації ресурсів на перспективних напрямках. Плани, програми, прогнози є головним інструментарієм впровадження у життя економічної стратегії як окремої сім’ї, так і держави в цілому. При цьому не варто розуміти явище «план» як продукт адміністративної, централізованої вказівки, що виключає усяку самостійність, ініціативу. «План» - це та внутрішня якість кожного конкретного суб’єкта, що об’єднує в собі специфічні риси, загальні тенденції і конкретні умови господарської діяльності. Ця якість властива як загальному, так і одиничному [6, 41]. План може виступати у вигляді програми заходів для цілеспрямованої організації, системи рівноважних товарних ринків у вигляді плану заходів маркетингової діяльності, бізнес-плану, регіонального плану підтримки малого бізнесу тощо.

План є одним із засобів здійснення реального порядку, забезпечення узгодженості і злагодженості в роботі всіх суб’єктів суспільного господарського процесу [6, 42].

Враховуючи, що велику кількість промислово-виробничих послуг надають малі та середні підприємства, невід’ємною частиною системи держаного регулювання ринку таких послуг є система підтримки малого та середнього бізнесу. В даному випадку розвиток підприємництва регулюють Господарський кодекс України (2004), Цивільний кодекс України (2003), Закони України «Про захист прав споживачів» (1991), «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992), «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991), «Про інформацію» (1992). Поряд з цим, ще десятки інших законів, указів, постанов, нормативних актів прямо або опосередковано стосуються бізнесу на ринку промислово-виробничих послуг.

Значне навантаження державного регулювання сфери промислово-виробничих послуг припадає на регіони. Систему регіонального самоврядування становлять районні і обласні ради, місцеві референдуми в межах території району, області, інші форми самоорганізації громадян районів і областей.

В ринкових умовах господарювання взаємовідносини головних учасників розвитку регіонів – регіональних органів управління як представників інтересів місцевого населення і підприємницьких структур будуються переважно на базі економічних та адміністративних методів регулювання господарської діяльності. Саме такий підхід до управління процесами розвитку сфери промислово-виробничих послуг регіону визначає основні важелі регулювання діяльності підприємств цієї сфери.

В умовах ринку, коли підприємства сервісу перебувають у приватній власності регіональні органи управління не завжди мають змогу здійснювати на них прямий вплив. Управління ж на економічній та адміністративній основі, з однієї сторони, дає підприємцю відносно велику свободу у втіленні своїх задумів, проте водночас орієнтує їх діяльність на забезпечення населення, інших суб’єктів господарювання даного або іншого регіону достатньою кількістю промислово-виробничих послуг у відповідності попиту та споживацьких переваг [2, 12].

Найважливішими інструментами впливу регіональних органів влади на розвиток підприємств сфери промислово-виробничих послуг на даний момент виступає податкова політика, формування регіонального замовлення, механізми цінового та кредитного регулювання, забезпечення ефективного процесу приватизації державного майна, створення сприятливого інвестиційного клімату для залучення капіталу, популяризація серед господарюючих суб’єктів важливості даної сфери послуг, створення цивілізованих конкурентних умов на ринку послуг тощо.

Сьогодні об’єднання підприємців також беруть активну участь у процесі регулювання розвитку сфери промислово-виробничих послуг у регіоні, адже вони виконують такі важливі функції як моніторинг динаміки ринку, кон’юнктури і тенденцій розвитку; участь в процесі розроблення перспективних планів і програм розвитку ринку даних послуг; участь в розробленні нормативно-правових актів, що регламентують господарську діяльність на ринку промислово-виробничих послуг тощо.

Ще одним з найбільш дієвих засобів впливу на розвиток регіонального ринку промислово-виробничих послуг є процес приватизації державного майна, як один з методів прискорення розвитку не лише ринку послуг, а й всієї економіки України.

Для забезпечення швидкої та ефективної приватизації на ринку промислово-виробничих послуг слід більш широко використовувати конкурентні методи приватизації та забезпечувати повну гласність щодо результатів приватизації; встановлення чітких правил проведення реструктуризації; створення інфраструктури приватизації.

Значну роль у реалізації регулювання сфери промислово-виробничих послуг повинні відігравати місцеві органи влади. Вони є повноправними суб’єктами господарської діяльності, на які покладено розв’язання проблем соціального обслуговування, продовольчого забезпечення, економічного планування, регулювання господарських відносин, розвитку інфраструктури ринку послуг та ін.

Економічні функції місцевих органів державної влади є складовою частиною економічних функцій державної виконавчої влади взагалі. А це означає, що є потреба в розмежуванні компетенції центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у сфері економічного регулювання ринку послуг.

Певні економічні функції виконують і органи місцевого самоврядування, тобто сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Серед завдань, які покладаються законом на ці органи, з приводу розвитку сфери промислово-виробничих послуг є: розробка, затвердження і виконання місцевих бюджетів та програм розвитку ринку послуг; встановлення місцевих податків і зборів, штрафів та їх розмірів; оголошення місцевих добровільних позик; встановлення пільг щодо місцевих податків та зборів; затвердження програм приватизації тощо.

Таким чином, як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях державне регулювання не виключає, а, навпаки, припускає використання прямих адміністративних методів управління і бюджетного фінансування. Ці методи застосовуються повністю або частково стосовно промислових підприємств, які мають важливе загальнодержавне або регіональне значення.

Важливо зазначити, що ще одним вагомим інструментом регулювання сфери промислово-виробничих послуг є контракт, який заключають між собою господарюючі суб’єкти. Контракт являє собою форму договору між підприємством-виробником та підприємством-споживачем про виробництво певного обсягу продукції чи послуг певної якості, ціни на неї, строки та форми поставки. Контрактна система дозволяє виробникам одержати гарантований ринок збуту продукції або послуг і в певній мірі обмежує ринково-конкурентну стихію.

Звичайно, для здійснення ефективної діяльності на ринку послуг необхідне міцне та надійне підґрунтя у формі правової бази, яка, на жаль, далека від досконалості. Основними її недоліками є:

• недостатня систематизованість законів і нормативних актів, що регулюють розвиток ринку послуг та національної економіки загалом;
  
• застарілість багатьох правових і нормативних положень, що регулюють бізнес на ринку послуг;
  
• нечіткість, багатозначність, розмитість змісту багатьох положень. Це породжує різночитання, спірні ситуації, які виникають між підприємцями, ними і владними структурами, ними і споживачами послуг [1, 80];
  
• масовість змін (поправок) до законів, що підкреслює їх нестабільність;
  
• неефективний процес підготовки законопроектів та порушення порядку їх ухвалення;
  
• відсутність механізму забезпечення реалізації законів, що стосуються прямо або опосередковано сфери промислово-виробничих послуг [10, 107].
  

Така недосконалість чинного законодавства наштовхує на думку, що в Україні сьогодні відсутнє таке державне регулювання, яке б забезпечувало координацію економічних процесів на макрорівні та підтримання оптимальних пропорцій суспільного виробництва і безперервність процесу відтворення.

З огляду на вище сказане, виникає нагальна необхідність не лише швидкої, але й якісної зміни законодавства про регулювання сфери промислово-виробничих послуг. Однак, важливо наголосити, що правова основа регулюючого механізму не лише системи промислово-виробничих, а взагалі всього ринку послуг та товарів повинна бути порівняно стабільною. Це вкрай важливо для господарської практики, оскільки постійні та істотні зміни в господарському законодавстві можуть мати дестабілізуючий вплив на економіку, формуючи у господарюючих суб’єктів почуття невпевненості у завтрашньому дні.

Тому особливо важливим питанням залишається визначення оптимальної сукупності законодавчих актів, яка б забезпечила ефективний розвиток комерційного підприємництва на ринку промислово-виробничих послуг і національної економіки загалом [1,80].

Зростання ролі сфери промислово-виробничих послуг у забезпеченні стійкого та ефективного розвитку всієї економіки України вимагає створення ефективного механізму її регулювання. Особливість регулювання ринку таких послуг полягає в тому, що принцип ринкового саморегулювання, в сучасних умовах господарювання, не може здійснюватися так само ефективно як у товарному виробництві. Тому на даний момент питання регулювання економічних процесів на ринку промислово-виробничих послуг є обов’язковим компонентом сучасної політики держави з приводу стратегічного розвитку економіки держави. Таке регулювання здійснюється на міждержавному, державному, регіональному та місцевому рівнях. Звичайно, ведуча роль, належить державному регулюванню, що здатне захистити інтереси усіх господарюючих суб’єктів на ринку послуг та більшості населення.

З метою глибшого усвідомлення сутності та особливостей функціонування ринку промислово-виробничих послуг подальшого дослідження потребує питання регулювання розвитку сфери таких послуг на регіональному рівні.

1. Апопій В.В., Олексин І.І., Шутовська Н.О., Футало Т.В. Організація і технологія надання послуг: Навч. посіб./За ред. В.В.Апопія. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 312с. 2. Бабаева Д.Р. Управление процессами развития сферы услуг в транзитивной экономике: Автореф. дис…канд. экон. наук.-Махачкала, 2005. – 25с. 3. Баранова Г.Н. Формы и методы регулирования развития сферы услуг региона: Автореф. дис…канд. экон. наук. – СПб., 2004. – 19 с. 4. Бондаренко Є. Сучасний стан і механізми регулювання ринку послуг в Україні // Економіка і ринок: облік, аналіз, контроль. Екон. думка. Вип.6. – 2002. – с. 345-349. 5. Внукова Н.М., Кузьминчук Н.В. Економіка виробничих послуг: Монографія. – Х.:ТОВ «Модель Всесвіту», 2001. – 128 с. 6. Диба М.І. Регулювання та його основні функції в економічній системі // Маркетинг в Україні. – 2004. - №1. – с.41-44. 7. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р., №280/97-ВР. 8. Кликич Л.М. Эволюция сферы услуг: закономерности, особенности, формы государственного регулирования: Автореф. дис…док. экон. наук. - Уфа, 2005. – 39 с. 9. Клюшин Д. Структура та форми доходу реального сектору економіки // Економіст. - 2004. - №8. – с. 32-35. 10. Коростей В. Законодавча стратегія розвитку економіки України // Право України. – 2007. - №7. – с. 105-109. 11. Структурні співвідношення в економіці України: Аналітична записка. – Департамент економічної стратегії. – Київ, 2006. – 53 с. 12. Теньков С.О. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України: Від 16.01.2003р. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 720 с. 13. Печуляк В. Міжнародні економічні організації в механізмі регулювання міжнародного економічного співробітництва // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №8. – с. 137-140.