Верховна Рада України прийняла закон

Вид материала

Подобный материал:

Ю. Слюсар

Створення виставки «Пробудження пам’яті»

(до 75-річниці Голодомору 1932-1933 рр. в Україні) –

відповідь працівників Одеського історико-краєзнавчого музею

на виклик часу

«Отак і ви прочитайте,

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед Вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників: кого, коли,

За що розпинали!»

Т. Г. Шевченко

24 листопада 2007 р. Президент України В. А. Ющенко підписав Указ № 1144/2007 «Про проголошення в Україні 2008 року Роком пам’яті жертв Голодомору». Цей документ став логічним продовженням низки державних актів, спрямованих на розв’язання проблеми сприйняття українським суспільством подій 1932-1933 рр. та вшанування пам’яті жертв Голодомору.

Починаючи з 2002 р., з виступу Президента України Л. Д. Кучми по телебаченню, підписання ним Указу «Про заходи у зв’язку 70-ми роковинами голодомору в Україні» та наступним Розпорядженням «Про додаткові заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні», керівництво України на державному рівні визначилось щодо Голодомору 1932-1933 рр. в Україні і запропонувало народу законодавчу основу для практичних дій по висвітленню трагічних сторінок вітчизняної історії та увічнення пам’яті загиблих. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні», затверджений Президентом 28 листопада 2006 р. Указ Президента України «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 рр. в Україні» № 250/2007, був підписаний 28 березня 2007 р. Кабінет Міністрів України затвердив 21 листопада 2007 р. «План заходів на 2007-2008 рр. у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 рр. в Україні». Відповідно, Голова Одеської обласної державної адміністрації видав розпорядження, мета якого – більш результативне виконання загальнодержавних програм та заходів. Таким чином, виступ Голови держави перед мільйонами глядачів, підписання указів, затвердження закону і підзаконних актів, розробка на їх основі загальнодержавних та регіональних програм, дало суспільству в цілому, та кожному громадянину окремо, систему забезпечення справи – починаючи від створення морально-психологічного клімату і закінчуючи визначенням конкретних дій кожній ланці державної влади, окремій установі, закладу, сприянню діяльності у цьому напрямку кожному політичному угрупованню або громадському осередку. Працівникам наукових, освітніх та просвітницьких установ було запропоновані проведення досліджень, зокрема організація пошукових експедицій, задля збирання реліквій трагічної доби і спогадів її свідків, знаходження таємних поховань, обробка і публікація документів, будівництво меморіалів жертв Голодомору, проведення поминальних вечорів, мітингів, акцій, зборів просвітницького та краєзнавчого активів, семінарів для освітян, створення виставкових експозицій тощо. Цьому повинно було сприяти висвітлення теми Голодомору засобами масової інформації. Але обговорення самої теми у суспільстві проходило й досі проходить болісно, у ньому намітилися два суспільно-політичні полюси.

З одного боку апологетично-захоплена підтримка дій влади й вимоги покарання винуватців, діячів московського більшовицького режиму та їх поплічників в Україні, шляхом організації своєрідного нюрнберзького процесу. З іншого – активне неприйняття державної політики і заперечення самого факту Голоду 1932-1933 рр. Між цими полюсами ціла гамма настроїв, різні ступені людського стану: розгубленість, пригніченість, шок від дотику до жахливих подій, агресивність, бажання звести рахунки з політичними противниками. Ситуацію обтяжують непрості стосунки України з Росією, іншими державами СНД. Якщо українські й російські історики ведуть важку й принципову, але гідну і професійну розмову, то політичні і громадські діячі, журналісти й публіцисти не дуже церемоняться.¹ Про політиканів і безвідповідальних писак нічого й казати. Апелювання керівництва України до міжнародного співтовариства визнати Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом Українського народу з одного боку, та можливості сучасної інформаційної мережі з іншого, призвели до того, що темою Голодомору живе мало не все людство і водночас, вона увійшла в кожну українську оселю, в серце кожного українця. Але макрокосмічний і мікрокосмічний рівень сприйняття цієї теми базується більше на емоціях, ніж на розумі.

Проведення заходів на Одещині наприкінці 2007 р. – у першій половині 2008 р. також свідчать про неоднозначне ставлення населення до різних аспектів теми. Меморіальні заходи, такі як Всеукраїнська акція «Запали свічу», що пройшла у листопаді 2007 р., зокрема в Одесі на площі біля кафедрального собору, поминальна виставка-акція в Одеському обласному центрі української культури за участю співробітників Одеського історико-краєзнавчого музею, Державного архіву Одеської області, викладачів та студентів Південноукраїнського державного педагогічного університету, що відбулася 19-23 листопада 2007 р., об’єднали у скорботі переважну більшість мешканців краю. Під час урочистого відкриття меморіалів Жертв Голодомору у смт. Комінтернівське, Великомихайлівці та інших районних центрів Одеської області та обговоренні цих подій у засобах масової інформації у суспільстві в цілому, висловлювалися сумніви щодо необхідності спорудження символічних монументів, турбота про знаходження та благоустрій поховань померлих від голоду.

Матеріал для роздумів дали зустрічі фахівців з інтелектуальною елітою та свідомими громадянами регіону. Зокрема, збори викладачів середніх навчальних закладів та краєзнавчого активу у смт. Комінтернівське, та м. Овідіополь наприкінці жовтня минулого року та проведення обласного семінару «Діяльність музеїв на громадських засадах щодо увічнення пам’яті Жертв Голодомору 1932-1933 рр. на Одещині» 12 лютого цього року на базі Одеського історико-краєзнавчого музею показали, що сприймаючи державну політику відносно Голодомору вцілому, виконуючи свій професійний та громадянський обов’язки, представники народної інтелігенції занепокоєні розбіжностями в оцінках кількості жертв Голодомору (від 4,5 до 10 мільйонів чоловік і вище), легковісним оперуванням термінами «геноцид», «етноцид», «трагедія», ризикованими історичними паралелями між Голодомором та Холокостом, введенням відповідальності за публічне заперечення Голодомору. Обговорення цих питань, що досягало певної гостроти, засвідчило, зокрема, що громадськість недостатньо інформована про жахливі наслідки Голодомору, механізми його запровадження тоталітарною владою, тобто відсутність достатньої документальної основи, намагання багатьох побудувати психологічний бар’єр, захиститись від важливої для сприйняття трагічної теми, ухилитися від участі в її розробці. Будь-яке зволікання часу тільки б посилило ці негативні тенденції.

Необхідність зробити інформаційно-психологічний прорив, пробудити свідомість суспільства шляхом нарощування просвітницької діяльності побудованої на використанні науково-опрацьованих історичних джерел, концентрації зусиль владних структур і соціально активних громадян, заохочення якомога більше кіл громадськості до увічнення пам’яті жертв страшних 1930-х рр. і викликало появу Указу Президента України «Про проголошення в Україні 2008 року Роком пам’яті Жертв Голодомору».

Зосередившись на його виконанні, усвідомлюючи можливості і завдання науково-просвітніх установ, працівники Одеського історико-краєзнавчого музею проаналізували досвід власної діяльності й визначилися, що оскільки вищою формою музейної діяльності є побудова і показ експозиції, то й центральною подією у проведенні заходів, присвячених подіям 1932-1933 рр. в Україні, зокрема на Одещині, повинно стати створення виставки і презентація її населенню Південноукраїнського регіону.

Така виставка «Ми звинувачуємо!» була підготовлена, завдяки громадській ініціативі Українського інституту національної пам’яті та державній підтримці і в електронному вигляді розповсюджена по всій Україні. Одеський історико-краєзнавчий музей, що став центром просвітницької діяльності по темі Голодомору, реалізував фінансову допомогу Управління культури і туризму Одеської обласної державної адміністрації, виготовив три комплекти виставки для експонування в обласному центрі – у стінах музею, та пересувним засобом на півночі та півдні області. Робота над виставкою «Ми звинувачуємо!» дозволила докладно вивчити її інформативні, аттрактивні та експресивні якості. Фактично, вона є продовженням та конкретизацією виставки «Розсекречена пам'ять», яка за матеріалами Центрального архіву Служби безпеки України демонструвалася на Одещині восени минулого року. Трагедія Голодомору подається як наслідок послідовних дій більшовицької влади, що стали ланкою у системі політичних репресій у СРСР та Української РСР 1920-1930-х рр. В той же час, матеріали оформлені більш досконало і відповідають сучасним технічним досягненням.

Виставка побудована за хронологічно-тематичним принципом, насичена інформацією, базу якої складають документальні джерела, починаючи з 1920-х рр. і закінчуючи сьогоденням. Справляють враження фотографії: проанотовані, які ілюструють тексти, або використані, як фон до виставкових матеріалів. Численні карти й діаграми, з легендою й коментарями, привертають увагу глядача.

Матеріали виставки надані у стилі «контрпропаганди», який є вітчизняною технологією 1980-х рр. Антинародні ідеологія і політика тоталітарної влади розвінчуються за принципами радянського агітаційного плаката, наведення його типових зразків посилює аттрактивність документальних свідоцтв про злодійства сталінської влади.

Зарубіжні агітаційні методи презентують гасла-рефрени, які визначають усі підтеми виставки. Розміщені у верхній частині кожного стенда-постера, виконані у сполученні чорного та червоного кольорів, вони скеровують увагу глядача у потрібному напрямку, не дають відволікатись від основної ідеї виставки, закладеної у її назві.

Понад п’ятдесят пласких легких постерів, зручно пакуються, транспортуються і розміщуються у будь-якому приміщенні – клубній залі, шкільному класі, коридорі державної установи.

Але виставка має й слабкі місця. Вона занадто перенасичена текстами за деякими винятками, документи цитуються вибірково, повністю не наводяться. Саме призначення виставки передбачає використання копійних матеріалів. ЇЇ відверто агітаційно-пропагандистський характер може відштовхнути поміркованого, критично налаштованого громадянина, не кажучи вже про тих, хто не сприймає тему Голодомору і заперечує це історичне явище.

Вочевидь необхідною стала побудова експозиції, стримано-просвітницький, але принциповий характер якої, ґрунтуючись на оригінальних матеріалах крайової історії, враховуючи психологічні особливості відвідувачів музею різного віку, стану й поглядів, враховуючи суспільно-політичні процеси сьогодення, підсилив би наступальний характер загальноукраїнського виставкового проекту.

Була визначена мета обласної виставки:

розкрити трагедію Голодомору, як складової частини масових репресій в Українській РСР на основі документальних джерел;
підкреслити роль державних органів та інтелектуальної еліти України у здійсненні інформаційного прориву по темі Голодомору, закладенню правової основи її розробки;
показати реакцію українського суспільства, зокрема Причорноморського регіону, на державну політику щодо увічнення пам’яті жертв Голодомору;
сприяти формуванню у відвідувачів музею – людей різного віку, представників різних верств населення, суспільно-політичних переконань, – сприйняття тоталітаризму, як антинародного злодійського режиму, бажання активно сприяти розбудові українського суспільства на демократичних засадах.

Теоретичною базою для виставки стали наукові праці вітчизняних вчених, зокрема статті С. Кульчицького в Українському історичному журналі, у яких відомий науковець розкрив механізми злочинних дій тоталітарного режиму на основі запропонованої їм періодизації подій 1932-1933 рр. в Україні².

Заслугою провідників регіональної історичної науки є бачення особливостей загальноукраїнських процесів у різних землях країни. Звідси витікають нагальні завдання науковців і просвітян Одещини по підтримці зусиль українського керівництва по здійсненню інформаційного прориву у темі Голодомору, які визначив декан історичного факультету Одеського національного університету В. Кушнір у спілкуванні з кореспондентом газети «Думська площа»³. Консолідуючий характер виставкового проекту диктував залучення до нього якомога більшого кола установ. Тому до участі у виставці були запрошені Державний архів Одеської області, архів Одеського обласного управління Служби безпеки України, Наукова бібліотека ім. М. Грушевського, Одеський обласний гуманітарний центр позашкільного навчання та виховання, використані матеріали громадських організацій та музеїв на громадських засадах Одещини.

Основою для побудови виставки стали:

1. Документи загальнодержавного та місцевого значення (1921-2007 рр.):

нормативні документи органів радянської влади (укази, розпорядження, інструкції);
протоколи засідань, листи, повідомлення, доповіді, довідки та ін.;
спогади свідків Голодомору, якы мешкають в Одеській області;
методичні розробки, плани проведення уроків у середніх навчальних закладах, твори та реферати учнів за темою «Голодомор в Україні».

2. Фотографії:

свідків Голодомору, постраждалих від голоду, якы мешкають в Одеській області;
пам’ятників в Україні, зокрема на Одещині, та у зарубіжжі, що встановлені в пам'ять жертв Голодомору;

– експозицій музеїв на громадських засадах Одещини та проведених на їх базі масових заходів.

3. Друкарські видання:

газети, книги та збірки документів, що пов’язані з темою Голодомору.

4. Друкарська графіка:

з музейного зібрання (1920-1930 рр.);
плакати з виставки «Забуттю на підлягає» (Київ, 2003 р.).

Акцентними матеріалами, маловідомими широким колам громадськості, стали: радянські агітаційні матеріали 1920-1930-х рр., архівні справи, фотографії свідків Голодомору, меморіально-урочистих акцій по вшануванню пам’яті жертв Голодомору на Одещині - встановлення пам’ятних знаків у Великомихайлівському та Комінтернівському районах, зборів краєзнавчого та викладацького активів, відкриття пересувних виставок, проведення просвітницько-виховної роботи на базі громадських музеїв Одещини тощо.

Для демонстрації виставки були визначена зала біля приміщень, де експонувались матеріали з циклу «Ми звинувачуємо!» - задля досягнення максимального просвітницько-пропагандистського ефекту.

За тематичною структурою виставка має такі розділи:

І. «Почути голос крізь мовчання»: державна політика щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. (державні акти 2006-2007 рр., символи Української державності, побутові речі, що набули сакрального значення, атрибути християнських поминальних обрядів).

Кожному відвідувачу виставки потрапляє в очі центральний комплекс, що складається з тексту Указу Президента про оголошення 2008 р. Роком пам’яті жертв Голодомору, розміщеного на тлі приспущеного на знак жалоби національного прапора та алегоричної композиції під ним – ікони на рушнику – символу жалоби та фотографій монументів в пам'ять жертв Голодомору. Він задає настрій, який веде глядача по сторінкам історії - з минулого до сучасності.

ІІ. «Документи звинувачують»: політика радянських репресивних органів 1930-х рр. щодо українського селянства та її наслідки (документи, фотодокументи, кадри кінохроніки, агітаційні плакати, газети);

Для розкриття підтем цього розділу переможним стало рішення експонувати оригінальні документи з зібрання Одеського історико-краєзнавчого музею та Державного архіву Одеської області. Аркуші чотирнадцяти архівних справ в поєднанні з музейними фотографіями створюють переконливо-жахливу картину подій 1932-1933 рр. на Одещині, як складову загальноукраїнської і загальносоюзної ситуації. Представлені матеріали свідчать, як українське заможне селянство, що за часів НЕПу, пристосувавшись до радянської влади, було основним виробником товарного хлібу, під тиском «красных сватов», стає на антирадянські позиції⁴. Доведені до відчаю люди, вже не боячись наганів уповноважених осіб, заступали дорогу валкам з зерном, озброєні вилами, косами й старими рушницями чинили напади на млини, зерносховища. У придністровських селах відбувалися заворушення⁵. Попри переможні рапорти й урочисте фотографування, валки з хлібом не потрапляли до міста, а йшли у порти на експорт до Туреччини, Єгипту, Південної Америки. У напівголодних містах опухлі робітники й службовці відмовляли Радам у довірі, росло напруження серед городян, на нічних вулицях правив бал кримінал⁶. Тотальний, всеоб’ємлюючий наступ на приватного власника, обернувся народною трагедією. Численні випадки людожерства та трупоїдства зафіксовані по всій тогочасній території Одеської області⁷. Ці свідоцтва важко сприймаються, але жорстокий «лікбез» повинен розкрити очі сучасним «Хомам Невіруючим».

Гіркою була доля чесних комуністів, якы зберегли наївну віру в світле соціалістичне майбуття. За «срыв хлебозаготовок» вони прирівнювались до ворогів народу і поповнювали ряди жертв злодійського режиму⁸. Його адепти – пристосуванці, лицеміри й авантюристи, що влаштувалися у радянських органах та партійних осередках, скориставшись народною бідою, опустились до повсякденного злодійства й розпусти. Про це свідчать гіркі і водночас освітлені майже надприродним сяйвом юнацької душі рядки листа комсомольця Кучеренка Й. В. Сталіну⁹.

Ховаючи свої злочини партократи й бюрократи змушені були у 1933 р. скасувати тотальне вилучення хліба, і дозволити його продаж. Спустошені українські землі заселялись вихідцями з Білорусії та Росії.¹⁰

ІІІ. «Пробудження пам’яті»: підтримка українським суспільством, представниками різних верств населення Одещини дій керівництва країни щодо увічнення пам’яті жертв Голодомору (свідоцтва про події 1932-1933 рр. на Одещині, збірки документів, художні та художньо-публіцистичні видання, звіти про роботу громадських музеїв по темі Голодомору, методичні розробки проведення уроків, реферати учнів середніх навчальних закладів Одещини, фотографії свідків, проведення уроків у музейних експозиціях, масових заходів, символічних монументів у пам'ять загиблих, встановлених в Україні, зокрема на Одещині та у зарубіжних країнах, газети, картина, малюнки, керамічні вироби, паперова пластика).

Жанрова різноманіть розміщеної у центральній вітрині літератури вражає – від відверто публіцистичних праць, таких як «Злочин» П. Кардаша (Мельбурн - Київ, 2003 р.), або «Піст від диявола» ігумен’ї Серафіми (Одеса, 2004 р.) до документальних збірок «Голод 1932-1933 рр. на Україні: очима істориків, мовою документів» (Київ, 1990 р.), «Голодомор в Україні: Одеська область (1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 рр.)» (Одеса, 2005 р.), «Голодомори в Україні: Одеська область 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 рр.» (Одеса, 2007 р.). Ранять душу, але карбують у ній неприйняття деспотизму влади спогади свідків Великого Голоду 1932-1933 рр., зібрані співробітниками Одеського історико-краєзнавчого музею під час проведення історико-етнографічних експедицій на півночі Одещини у 2005 р., опитування одеситів 2007-2008 рр¹¹. Їх розміщення поряд з фотографіями свідків, сучасними, або 1930-х рр., реліквіями постраждалих родин, створює неповторне враження. Особливе місце у цьому розділі експозиції займають «Методика проведення уроку по темі «Голодомор: трагедія українського народу 1932-1933 рр.», розроблена вчителями Української гімназії № 2 м. Одеси, та матеріали проведення Всеукраїнської туристсько-краєзнавчої експедиції «Краса і біль України» за напрямком «З попелу забуття». Роботи учнів 9-11 класів з усієї Одещини дивують високим рівнем філософського осмислення трагедії, наукової обробки інформації, градусом громадської позиції в оцінці жахливого явища, гуманістичним підходом до теми та водночас невимушеною чистотою юнацьких почуттів. Поряд демонструються фотографії занять молоді у шкільних та сільських музеях, де зафіксована непідробна зацікавленість учнів темою і зразки творчості дітлахів та молоді – малюнки і мала керамічна пластика. Справляють враження розкинуті чорні крила лиховісних круків над тілами померлих, образ юнака, що розгойдує Дзвін Пам’яті, фігурки застиглих у скорботі жінок. В них дивно поєдналися біль і гармонія. Ці твори – відповідь на питання: чи може юна душа доторкнувшись до жахливої теми, зберегти цілісність, врятуватись від психічної травми.

Запобігти їй можливо тільки плекаючи шляхетну мету – усвідомлюючи безодню народної трагедії 1930-х рр., бачити шлях сходження у відданні шани всім постраждалим, від тих хто спочиває у забутих могилах до тих хто пережив страхіття й залишився Людиною. Таким є митець з Придунав’я Д. Заєць – автор художнього полотна «Реквієм Голодомору» (1998), який через все життя проніс тугу за загиблими сестрами і став борцем за Світ проти Темряви.

IV. «Реквієм жертвам Голодомору»: узагальнений художньо-документальний образ Голодомору, як трагедії українського народу (документи, карти, фотопортрети жертв Голодомору, фотографії поховань, художні фотографії, твори мистецтва).

Сяючий Хрест над спустошеною Сумщиною, з картини Д. Зайця, викладені хрестом фотографії наслідків Великого Голоду, чорні хрестики на мапі Одещини 1930-х рр., як ознака місць масового мору від голодування, хрестообразне розміщення склопакетів з виставковими матеріалами, натільні хрестики у вітринах, намогильні хрести над монументами, збудованими протягом 2007 р. на Одещині, в Україні і по всьому світі, і поки що уявні – над темними ярами, де у мороці по п’ятдесят чоловік у ямі, лежать наші нещасні, досі не вшановані, не оплакані співвітчизники – це той образ страшної минувшини, наслідку дій необмеженої деспотичної влади, який вражає простих громадян – відвідувачів музею і карбується у їх свідомості словами з юнацької краєзнавчої роботи: «Бодай те лихо не верталось…».

Наявність в експозиції технічних засобів і можливість демонстрування публіцистично-хронікальних фільмів посилює інформативність та емоційний вплив виставки на пересічного глядача, переконливо розкриваючи страхіття Голодомору, які позначилися на декількох поколіннях населення України.

Більш допитливий глядач, або дослідник, шляхом знайомства з архівними документами має змогу отримати інформацію про етапи створення штучного голоду, механізми запровадження репресій проти українського селянства та їх ідеологічне забезпечення, також про настрої в суспільстві та спроби опору терору, економічні та демографічні зміни внаслідок голодомору.

Фахівці шкільної та позашкільної освіти та просвітяни матимуть змогу ознайомитися з досвідом роботи з учнівською молоддю по даній темі.

Як було зазначено на урочистому відкритті виставки 17 квітня 2008 р. заступником Голови Одеської обласної ради народних депутатів А. Ткачуком, директором Одеського історико-краєзнавчого музею В. Солодовою, директором Державного архіву Одеської області І. Ніточком, деканом історичного факультету Одеського національного університету В. Кушніром, іншими присутніми, достовірні, нові, хвилюючі матеріали, скомпоновані за принципами сучасної музейної методики, підсилені аудіо та відео інформатикою, складають експозицію, що має наукове, просвітницьке, виховне значення, й неодмінно приверне увагу, як свідомих громадян України так і широких кіл населення краю.

Підтвердженням цьому стала Книга відгуків відвідувачів музею. Ось лише декілька з них:

«20.04.08 г. Безграничная благодарность всем тем, кто создавал экспозицию «Голодомор 1932-1933 гг.» Она несет в себе правду и ужас пережитый людьми в тот период. И для нашего понимания эта правда просто необходима! Огромное Вам спасибо!

Худ. рук. ДК с. Нерубайское Н.Б. Толеба».

«Вражені побаченим – цікавими, але й жахливими документами! Дякуємо за предоставлений матеріал.

Студенти ОНУ ім. Мечникова,

ІІ курс, етнологи

24.04.08 р.»

«28.04.08 р. З сумом відвідав документи Голодомору в Україні, який організували комуністи з московськими керівниками і які до цього часу не можуть вибачитися і признати своє злодеяніє. Нехай бачать усі свідомі люди.

(Підпис нерозбірливий).»

«Одесити шанують і знають свою історію. За це їм вдячність

І. Євтушенко, Заст. ген директора Нац. музею історії України. 22.07.08 р.»

«Огромное спасибо сотрудникам музея за создание выставки документов по Голодомору 1930-х годов. Мы должны это знать. Благодарю …. за профессиональный рассказ, увлеченность своим делом. Успеха Вам в вашей благородной деятельности, уважаемые сотрудники музея.

С уважением Елена Левицкая,

Россия, г. Владимир, журналист.

28 июля 2008 г.»

«Я знаю про Голодомор – Геноцид Українського Народу з літератури, наукової і публіцистичної, а також з розповідей моєї бабусі – Олени Семенівни Підріз, мами – Галини Гаврилівни Підріз. Мене вражає Одеська експозиція своєю документальністю (оригінальні документи). Працівники добре трудяться. Ще хочу згадати про голодомор 1946-47 років, свідком якого був я сам…

Віталій Калиниченко,

Вашингтон, дістрікт Колумбія

30 серпня 2008 р.»

У цих рядках – гармонія палітри настроїв та вражень відвідувачів.

Безумовно, виставка «Пробудження пам’яті» не дає відповіді на всі питання, стосовно Голодомору. Бо не збереглися, або не опрацьовані усі документи, не з’ясовані всі обставини, не встановлені всі імена, не відшукані всі могили. Проте, матеріали виставки стали своєрідним щепленням суспільству проти деспотії режиму, якими б привабливими ідеями і гаслами він не маскувався. Такі щеплення необхідні задля консолідації громадян України для подальшої розбудови нашого життя на демократичних засадах.

Лише у єднанні людському запорука перемоги над привидами минувшини й досягання світлого майбуття.

Чубарьян А. Поиск национальной идентичности не за счет России // Родина. – 2007. - №10. – С. 35-36; Голодомор: навчати, пам’ятати, дослідувати. З виступу віце-премєра, міністра України Д. В. Табачника на спеціальному засіданні Верховної Ради з питань голодомору в Україні в 1933-1933 роках // Урядовий кур’єр. - 2003.– 10 травня; Вегерський В. Колективізація голодом // Урядовий кур’єр. - 2003. – 8 лютого; Шевчук О. Голодомор, геноцид і жупел // За Українську Україну. - 2007. – 2 вересня; Зеленский А. Голод 1932-1933: правда и ложь // Правда Причорномор’я. – 2007. – №39-40 (374).
Кульчицький С. В. Голод 1932 р. в затінку Голодомору-33 // Український історичний журнал. – 2006. – № 6. – С. 77-97; Кульчицький С. В. Голодомор 1932-1933 рр.: механізми сталінського терору // Український історичний журнал. – 2007. – № 4. – С. 26.
Кушнір В. Г. Дослідження Голодомору: час працює проти нас // Думська площа. – 2008. – 29 лютого.
Державний архів Одеської області (далі – ДАОО). – Ф.Р-2523. – Оп. 1. – Спр. 9. – Арк. 8.
ДАОО. – Ф.Р-2000. – Оп. 2. – Спр. 5. – Арк. 11; Ф.Р-2000. – Оп. 2. – Спр. 18. – Арк. 49-51; Ф.-2523. – Оп. 1. – Спр. 9. – Арк. 8; Ф.Р-1234. – Оп. 5. – Спр. 13. – Арк. 120; Ф.Р-2000. – Оп. 2. – Спр. 27. – Арк. 209.
ДАОО. – Ф.Р-124. – Оп. 5. – Спр. 13. – Арк. 13-15, 26; Одеський історико-краєзнавчий музей (далі – ОІКМ). – Інв. № Ф – 2541, 2817. 2819, 6540; Спогади Ільєвої О. М. про 1932-1933 рр. у Одесі. – 2008. – Приватний архів.
ДАОО. – Ф.Р-710. – Оп. 2. – Спр. 2. – Арк. 18-19, 23-25, 30-32; Ф.Р-2000. – Оп. 1. – Спр. 31. – Арк. 205-207, 210-212.
ДАОО. – Ф.П-11. – Оп. 21. – Спр. 1. – Арк. 47, 63-65.
ДАОО. – Ф.Р-710. – Оп. 2. – Спр. 2. – Арк. 63-64.
ДАОО. – Ф.Р-2000. – Оп. 2. – Спр. 46. – Арк. 72,81.
Спогади про Голодомор на Одещині Ф. М. Росохацького, В. П. Бурлаки, В. О. Назарова, Д. Д. Чабанюка, С. С. Гіршевої, Л. П. Журавель, Г. М. Денисової. – 2005. – Приватний архів.

Blog

Верховна Рада України прийняла закон