Geum.ru

Раїнської рср хіі-го скликання (Верховна Рада України і-го скликання) прийняла важливий політичний І правовий акт Декларацію про державний суверенітет України

Вид материалаДокументы
Подобный материал:


Матеріали до загальнообласного

Дня інформування населення

27 липня 2010 року


Декларація про державний суверенітет України

та її історичне значення


16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ХІІ-го скликання (Верховна Рада України І-го скликання) прийняла важливий політичний і правовий акт – Декларацію про державний суверенітет України. Відтоді в літописі нашої держави розпочалася нова сторінка, новий відлік часу – епоха утвердження України як самостійної та незалежної країни.

У преамбулі та в десяти розділах Декларації про держав­ний суверенітет України визначено верховенство, неподільність, повноту та самостійність влади республіки на її території. У документі зазначено, що Україна як суве­ренна національна держава розвивається в існуючих кор­донах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення; що громадяни всіх національностей становлять народ України, який є єдиним джерелом   державної   влади   в   республіці;   що   від   імені всього   народу  може   виступати   виключно   Верховна  Рада України.

Декларація проголосила, що народ України має виключне право на володіння, користування та розпорядження націо­нальним багатством України, захист усіх форм власності в державі. Актом гарантовано всім національностям, що проживають на території Ук­раїни, право вільного національно-культурного розвитку, визнано пріоритет загальнолюдських цінностей перед класовими, норм міжнародного права перед нормами вну­трішньодержавного права. Декларацією проголошено принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, територіальну цілісність України в межах наявних кордонів, економічну самостійність, гарантії екологічної безпеки і культурного розвитку. Ці базові положення лягли в основу законодавчих актів державного значення – Конституції та законів України.

Важливим є те, що у Декларації про держав­ний суверенітет України вперше в новітній національній історії поруч із „Українською РСР” вжито слово „Україна” як офіційна назва держави, повернуто до повноцінного політико-правового та наукового обігу поняття „національна держава”, „право української нації на самовизначення”, „національна державність”.

Документ став важливим кроком українського народу на шляху до самостійного політичного та економічного розвитку. Відтоді зовнішня політика держави розвивалася логічно, послідовно і наступально. Декларація про суверенітет стала не лише основою для подальшої розробки концепції зовнішньої політики молодої Української держави, а й визначила її принципові засади. Зокрема, проголошено, що Україна активно сприятиме зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, братиме безпосередню участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, а також у майбутньому прагне стати постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Принципове значення мало й визнання Україною переваги загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Все це засвідчило чіткий намір молодої республіки увійти в коло авторитетних, цивілізованих держав світу.

Декларація про державний сувере­нітет України була виваженим і обґрунтованим докумен­том, укладеним з урахуванням політичних реалій та конкретної ситуації того періоду, розробники якої пішли шля­хом створення передумов незалежності Української дер­жави набагато далі, ніж союзні республіки. Це була спроба унеможливити в майбутньому зловживання з боку сою­зного центру, зупинити тенденцію до постійного зву­ження повноважень і можливостей союзних республік та посилення диктату центральних міністерств і відомств, запровадити принципово нову опти­мальну систему взаємовідносин між союзним центром та УРСР з поверненням останній значної частини об’єктів відання, а також створити одночасно систему пра­вових гарантій стабільного статуту УРСР у складі СРСР. Декларація мала відігравати роль принципово нового, основоположного, засадничого, фундаментального до­кумента, посилаючись на який, можна було б відстояти права України та її народу під час переговорів з представниками центру та делегаціями інших союзних республік.

Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель. Документом було визначено найбільш принципові позиції, які орієнтували народ на створення самостійної, правової держави, на розвиток демократії, всебічне забезпечення прав і свобод людини. Вона стала тією цінністю, яка об’єднала суспільство у непростий час визначення свого майбутнього в серпневі дні 1991 року. Саме спираючись на Декларацію, було прийнято Акт про державну незалежність 24 серпня 1991 року, який разом з державним суверенітетом був підтверджений волевиявленням народу на Всеукраїнському референдумі в грудні того ж року.


Сьогодні прийняття Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України вважається початком, своєрідною точкою відліку процесу відновлення державної незалежності України загалом та трансформації попередньої радянської правової системи зокрема.

Ця подія мала й безпосереднє відношення до конституційного процесу в Україні. Фактично, саме прийняттям Декларації про державний суверенітет України було розпочато сучасний конституційний процес.

Декларація відіграла надзвичайно важливу роль у становленні в Україні конституційного ладу саме на демократичних засадах, заклала цінності, що стали фундаментальними для Конституції 1996 року, а також для всього конституційного законодавства. Зокрема, державний суверенітет в Декларації визначено як „верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки у межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах”. У свою чергу, верховенство дер­жави та її незалежність як взаємопов’язані сторони державного суверенітету втілено в Конституції України: про верховенство йдеться в ч. 1 ст. 2. (суверенітет України поширюється на всю її територію), а як незалежну дер­жаву визначено в ст. 1.


Роль та значення Декларації ще не в повній мірі оцінена для будівництва в Україні незалежної правової держави, уста­новлення конституціоналізму на демократичних засадах, розвитку та вдосконалення місцевого самоврядування. Нині ж важливо активніше використовувати її потенціал для формування в Україні демократичного конституційного ладу, державного та правового будівництва.

Президент України Віктор Янукович, звертаючись з Посланням до Українського народу 3 червня, сказав: „16 липня 2010 року Україна відзначатиме 20-річчя Декларації про державний суверенітет. Цілі та цінності, проголошені в Декларації, були підтримані народом України на Всеукраїнському референдумі 1991 року. Так розпочиналося будівництво незалежної України. Складний шлях пройшли ми за цей час. Багато було зроблено, але й чимало важливих справ виявилися нереалізованими. І ось, можливо, вперше за всю новітню історію, ми з вами отримали шанс спокійно, безконфліктно взятися за роботу і почати нарешті будувати Україну для людей, а не для влади”.


Дійсно, на початку 1990-х, у перші роки незалежності, йшлося про те, що у нашої держави прекрасні стартові можливості для економічного та соціального прогресу – високоосвічене суспільство, захоплене ідеєю побудови сильної модерної України, сучасна індустрія, прекрасна земля, розвинуті наука і культура. Однак, сьогодні, коли минуло майже два десятиліття незалежності, все частіше говорять про інше – гуманітарну кризу та стратегічне економічне відставання у розвитку. Про­тягом останніх років через об’єктивні та суб’єктивні причини процес державотворення відбувався не­просто, а головна особливість політичного режиму Укра­їни полягала в надто повільному визріванні та становленні громадянського суспільства, різкому проти­стоянні між гілками влади.

Глава держави у своєму Посланні окреслив стратегію – завдання, які потрібно виконати для покращення життя людей. Зокрема, Віктор Янукович зазначив: „Сьогодні наше головне завдання полягає в тому, щоб повернути людям їх віру у сильну, розвинуту і сучасну Україну, де кожен відчуває себе активним учасником національного розвитку. Тому необхідно:

– забезпечити високий рівень і якість життя українського суспільства, як „суспільства середнього класу”;

– реалізувати мрію українців про сильну, справедливу і консолідовану демократичну республіку;

– увійти в число провідної „двадцятки” світу як сучасна держава з конкурентною економікою XXI століття;

– реалізувати європейський вибір – такою я бачу інтегральну національну мету, що здатна об’єднати усіх моїх співвітчизників.

 Я розумію всю глибину відповідальності, яка покладена на Главу держави за стан справ у своїй країні і за майбутні зміни. Люди чекають змін, тому що розуміють: далі так не може жити ані суспільство, ані економіка, ані держава”.


Незабаром, у серпні, український народ святкуватиме 19 річницю незалежності. Акт проголошення незалежності України сконцентрував у собі роки та століття сподівань, невтомного національного й державотворчого поступу нашого народу. І на цьому довгому та бурхливому історичному шляху Декларація про державний суверенітет стала поворотним пунктом в сучасній історії України, наблизивши до здійснення споконвічну мрію українського народу про свободу та незалежність.