Geum.ru

2. 1 Особливості медичної корекції І діагностики

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
  1   2   3

КУРСОВА РОБОТА

Мультидисциплінарний підхід в корекції маніакально-депресивного психозу

Зміст

Вступ

1. Характеристика неврозів та психозів і їх специфіка проявів у дорослому віці

1.1 Етіологія і патогенез МДП

1.2 Порівняльна характеристика маніакального і депресивного станів при МДП

1.3 Маніакальний синдром і депресивний синдром, їх вплив на особистість

1.4 Невротичні депресії і специфічні депресії у підлітків

2. Мультидисциплінарний підхід в корекції МДП

2.1 Особливості медичної корекції і діагностики. Трудова експертиза і судово-психіатрична експертиза

2.2 Специфіка психолого-педагогічної корекції

2.3 Терапія світлом підвищеної інтенсивності

2.4 Роль психопрофілактики і психогігієни

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Добре психічне здоров‘я – одна з найважливіших умов щасливого довголітнього життя, плодотворної трудової діяльності і сімейного благополуччя.

Здоров‘я кожної окремої людини – це не лише її особиста справа, воно складає загальний рівень здоров‘я народу, що є важливою умовою гармонійного розвитку суспільства. І в свою чергу рівень суспільного розвитку (матеріального, культурного) значною мірою впливає на стан здоров‘я окремих людей і суспільства в цілому. А тому приділяє велику увагу дальшому підвищенню матеріального і культурного рівня життя людей, зміцненню їх здоров‘я, охороні навколишнього середовища, поліпшення виробничих умов, використанню результатів науково-технічного прогресу на благо людини, забезпеченню гармонійного психічного розвитку підростаючого покоління.

Є достатні підстави вважати, що нервові і психічні розлади в сучасному суспільстві, посідають одне з перших місць у загальній захворюваності населення. Наприклад, у документах Всесвітньої організації охорони здоров‘я неодноразово зазначалося, що у високорозвинених країнах психічні розлади стали основною проблемою, що біля 10% населення земної кулі потребує того чи іншого виду психіатричної допомоги.

Сучасна наука має великі можливості в боротьбі з психічними розладами особливо в нашій країні, де досягнення науково-технічної революції використовуються з метою забезпечення сприятливих умов для нормального розвитку людини, адекватного використання її психічних здібностей, охорони її здоров‘я.

Нажаль, багато людей ще недостатньо обізнані з принципами збереження психічного здоров‘я, з причинами розвитку психічних хвороб і заходами їх профілактики і мультидисциплінарної корекції. Деякі люди навіть не розуміють, що благополуччя і нормальна працездатність є результатом доброго психічного здоров‘я, і продовжують безрозсудно губити його. Ще й досі можна чути міркування про те, що психічні захворювання – це якісь таємничі, надприродні недоступні для пізнання розлади, які не піддаються лікуванню. Звідси виникають містичні погляди на психічні хвороби, насторожене ставлення до хворих, які лікувалися в психіатра, трапляються випадки запізнілого звертання за психіатричною допомогою, бувають випадки лікування у церковників і знахарів і, нарешті, загостреного, можливо, нездорового інтересу до так званих таємничих виявів психіки.

Отже, проблема порушення психічного здоров‘я є актуальною на сьогодні. Спостерігається збільшення кількості випадків на виникнення психозів як в дорослому, так і в більш молодшому віці, метою попередження, поширення і негативного впливу неврозу на особистість з‘являються новітні, сучасні, корекційні впливи. Серед них великий вплив має корекція спеціального педагога, психолога, соціального педагога, які разом із медичним персоналом здійснюють мультидисциплінарний підхід до корекції хворобливого стану. Тема нашого дослідження є недостатньо висвітленою в фахових виданнях. Щоб з‘ясувати якої шкоди завдає МДП на особистість, які існують соціальні наслідки МДП нами висунуте наступне завдання:

1) З‘ясувати причини виникнення і шляхи поширення МДП.

2) Уточнити особливі зміни особистості н.с., емоційно-вольової і т.д.

3) Знайти шляхи корекції і реабілітації МДП.


1. Характеристика неврозів та психозів і їх специфіка проявів у дорослому віці


Характеристика неврозів

Неврози – це функціональне захворювання нервової системи, викликане порушенням основних нервових процесів – збудження і гальмування.

По прояву свого виникнення неврози поєднують в одну групу з реактивними психозами. Але на відміну від психозів, неврозам не властива груба психопатологічна симптоматика (галюцинації, ілюзії, потьмарення свідомості і т.д.). Основною ознакою, яка відокремлює неврози від психозів, являється збереженість критики у хворих з неврозом, завдяки чому ці люди завжди правильно оцінюють свій стан, як захворювання.


1.1 Етіологія і патогенез МДП


Неврози, як захворювання психогенні, виникають під дією психічних травм – гострих, одномоментних, або довгих, хронічних.

Не головну, але достатньо важливу роль у виникненні неврозів відіграють соматогенні фактори: соматичні, інфекційні захворювання, інтоксикації, а також механічні травми головного мозку.

Морфологічних змін в ц.н.с. при неврозах, не зважаючи на значні успіхи патологічної анатомії, не знайдено.

І.П. Павлов і його школа відкрили з позиції вчення про фізіологію і патологію вищої нервової діяльності механізм виникнення неврозів, як загальних, так і часткових, приналежних окремим клінічним формам. Якщо неврози виникають на основі слабкого чи сильного безтримного типу, то, як вказує Павлов, неврастенія є хвороблива форма слабкого загального і середнього людського типу.

Під дією дуже сильних психічних травм, також при соматичних порушеннях, неврози можуть виникати і в людей з стійким типом вищої нервової діяльності.

Класифікація неврозів все ще залишається предметом дискусії. Цілком обґрунтовано віднесення до неврозів в якості четвертої форми неврозу очікування. Він часто розглядається в рамках неврозу нав’язливих станів, але тим не менш характеризується своєрідними клінічними проявами. При неврозі очікування порушується виконання будь-якої повсякденної життєвої функції чи професійних обов’язків у зв’язку з тривожним очікуванням, яке виникло після пережитої хворим випадкової невдачі. До неврозів очікування відносять багато випадків статевої імпотенції, заїкання, страх перед виступом в аудиторії, на сцені і т.д.

Загалом невроз протікає не довго, хоча в окремих випадках він може затягнутися на роки, як це буває при неврозах нав’язливих станів.

Психогенна обумовленість неврозів стверджує їх пряму залежність від негативних соціальних умов.

Профілактика полягає в широкому комплексі соціальних і виховних процесів, направлених на створення умов, які понижують можливість психічної травматизації. Має значення правильний розклад роботи і відпочинку. Велика роль належить фізичній закалці (фізична культура, спорт).

Лікування залежить від форми неврозу. В основному використовуються методи індивідуальної і колективної психотерапії, загальноукріплююче лікування, психофармакологічні препарати, лікувальна фізкультура.

При лікуванні неврозу широко використовують різноманітні форми лікувальної фізкультури: лікувальну гімнастику, ранкову гігієнічну гімнастику, пішохідні і лижні прогулянки, плавання, ігри. Методика диференціюється з типом форми неврозу.

При гіперстенічній формі неврастенії використовують спеціальні вправи на координацію і рівновагу, рухливі ігри. Тривалість процедури 35–45 хв. Пішохідні прогулянки, плавання – не допускають до перевтоми. Ходьбу на лижах дозволяють до 2–3 год. в спокійному темпі.

При перехідній формі неврастенії використовують ті ж види лікувальної фізкультури, але загальне навантаження їх менше.

Психози – розлад психічної діяльності, що виявляється в порушенні відображення реального світу, а також у змінах поведінки. В основі психозу лежить розлад вищої нервової діяльності. Безпосередніми причинами психозу є гострі та хронічні інфекції, травми головного мозку, інтоксикації, злоякісні пухлини та судинні захворювання головного мозку, психічні потрясіння, спадковість. Прояви психозу різноманітні: галюцинації, зімни свідомості, маячні ідеї, різні форми розладів мислення, пам‘яті, слабоумство, порушення настрою та поведінки. Всі названі симптоми бувають досить тривалими: від кількох місяців до років.

Перебіг психозу буває гострим, підгострим та хронічним. У більшості випадків психоз виліковується повністю або частково, іноді хвороба призводить до необоротних змін особистості. Майже всі види психозів бувають у дітей, проте значно рідше ніж у дорослих.

У дитячому віці психози можуть виникнути внаслідок порушення пренатального розвитку або ранніх постнатальних захворювань ЦНС. Інколи психотичні стани у дітей пов‘язані з гострими психогенними травмами.

Реактивні (психогенні) психози – психічні захворювання психотичного типу, викликані дією психічних травм, у структурі яких провідну роль відіграють психотичні розлади у вигляді потьмарення свідомості, галюцинацій, маячення і відсутності критики, які відбивають зміст психотравмуючої ситуації. Вони можуть виникати гостро і поступово, бути короткочасними, затяжними і хронічними, закінчуватися видужанням або дефектом особистості за псевдо органічним (психопатологічним) типом.

Класифікація реактивних психозі.

1. Гострі реактивні психози (афективно-шокові реакції):

а) реактивний ступор, б) реактивний патьмарений стан (фугіформна реакція, патологічний афект).

2. Істеричні потьмарені стани:

а) психогенна мовна сплутаність, б) псевдо-деменція, в) пуерилізм, г) ганзерівський синдром, д) синдром маячно подібних фантазій.

3. Затяжні реактивні психози:

а) реактивна депресія, б) реактивний параноїд, в) паранойяльний синдром, г) затяжний реактивний ступор.

4. Пост реактивні зміни особистості:

а) астенічні і астенодепресивні стани, б) за типом органічного дефекту.

Маніакально-депресивний психоз (МКБ-10-F31) – ендогенне психічне захворювання, яке проявляється періодичними розладами головним чином афективної сфери, в проміжках між якими (інтермісія) хворий повністю зберігає свої здібності і особисті якості. Типовий початок спостерігається у віці 20–25 років, описано поодинокі випадки захворювання в у дитячому віці, але інколи перші приступи реєструються у дітей 12–16 років, рідше – до 12 років, у дівчат, які хворіють маніакально-депресивним психозом частіше, початок захворювання може співпадати з появою менструації. Виділяють дві основні форми маніакально-депресивного психозу: біполярну і монополярну. В підлітковому віці проявляє себе частіше біполярний психоз, починаючи з депресивної фази, яка протікає довше, ніж маніакальна. Характерні короткочасність і серійність приступів.

Етіологія і патогенез. В походженні маніакально-депресивного психозу має значення наслідковий фактор. Одного передрозміщення до психозу недостатньо для того, щоб він виник.

Хоча більшість вчених вважають, що маніакально-депресивний психоз можна віднести до числа наслідкових захворювань, характер наслідку при цьому вивчений недостатньо. Деякі автори вважають, що тут йде мова про моногібридно-домінантне наслідкове походження. В свій час Клейся висунув гіпотезу, що манія і меланхолія наслідуються особливим способом. Сполученням цих генів і приділяється виникнення маніакально-депресивного синдрому. Однак ця гіпотеза не отримала розповсюдження.

У дітей, які хворіють психозом, психічні захворювання спостерігаються в багато разів частіше, ніж серед населення в цілому. При цьому деякі автори (Шульг) вважають, що потомство людей, які хворіють маніакально-депресивним психозом, може захворіти як цією хворобою, так і на шизофренію.

Значні суперечки існують стосовно спадковості при ефективних психозах в похилому віці. Труднощі у зв’язку з тим, що одні автори ці психози розглядають як самостійну нозологічну одиницю, а інші – в об’єднанні з маніакально-депресивним психозом.

Періодичність цього психозу довший час розглядалася як доказ його безсумнівної спадковості, однак вивчення клініки органічних захворювань мозку (Р.Я. Голант) показало, що періодичність може бути набутою.

В результаті стику процесів збудження і гальмування в умовах експерименту на тваринах вдається викликати розлади, які протікають у вигляді чергування продовжуваних і надмірних станів збудження і гальмування. Відбувається порушення балансу між основними фізіологічними процесами в корі головного мозку. Подібного роду явища спостерігаються і в клініці. Відомо, що багато псохогенних патологічних станів, більшість дефектних резидульних порушень характеризуються циркулярністю або періодичністю протікання. Таким чином, періодичність як одна з основних особливостей маніакально-депресивного психозу скоріше говорить в користь того, що в основі цього захворювання лежить неповноцінність механізму регулюючого відношення між збудженням і гальмівним процесами. Основним в патогенезі маніакально-депресивного психозу треба рахувати зниження регулюючих функцій кори і звільнення з-під її контролю підкіркових автоматизмів. В користь того говорять різке прискорення протікання уявлень в маніакальній фазі, неможливість в більшості випадків виконати інструкцію – затримати віддьоргування руки при подразненні електричним током – признаки різкого підвищення тонусу апатичної нервової системи. Все це говорить про наявність застійного збудження в таламо-гіпоталамічній області і ослабленні регулюючої ролі кори.

І.П. Павлов припускав, що існуючу роль в патогенезі маніакально-депресивного психозу відіграє також властива цьому захворюванню інертність фізіологічних процесів, гальмування і збудження. Тому виниклий стан надмірного збудження не вимірюється інертним гальмівним процесом і навпаки. Це спостерігається не тільки під час фаз, але і між ними. Дослідження показують, що в період ремісії у хворих виникають ознаки ваготонічного характеру: слабкість, швидка втомлюваність, сонливість, пониження обміну речовин, здатність до ожиріння. Тому при маніакально-депресивному психозі спостерігається своєрідна динаміка нервових процесів, для яких характерні переходи від одного стану до іншого шляхом повільних і широких амплітуд.


1.2 Порівняльна характеристика маніакального і дерпересивного станів при МДП


Маніакальний стан (МКБ-10-F30, F31.2) – проявляється піднесеним настроєм, неадекватною радістю, бадьорістю, відчуттям фізичної сили, «радості буття», «неповторно міцного здоров’я».

Підлітки висловлюють думки про свою силу, спритність, переоцінюють свої можливості. Характерні прискорення темпу механічних асоціацій, підсилення пасивної уваги, деяке загострення мнестичних функцій. Мова відрізняється голосністю і швидкістю, розсудливість – поверховістю. Характерним для ендогенних афективних психозів, які виникають у підлітків з церебральною резидуально-органічною недостатністю, являється спутаність манії на висоті приступу з появою гніву, роздратованості, гримасами, розгальмованістю з елементами злоби і цинізму. Пацієнти неадекватно нав’язливо прагнуть до спілкування і контактам з навколишніми, часто втомлюючи співбесідників. Типове психомоторне збудження, яке нагадує гебефренічне, редукція сну до 3–4 год. без скарг на безсоння, надмірне підвищення апетиту, яке може дійти до булімії з одночасним схудненням. Характерним спостерігається некритичність, відсутність усвідомлення хвороби, відчуття втоми, різке зниження чи відсутність самокритики. З’являється потяг до діяльності, яка є малопродуктивна. З підвищенням збудливості підлітки стають цинічними, агресивними.

Депресивний стан (МКБ-10-F31.3, F31.4, F 31.5, F32, F33.0, F33.3) – в дітей проявляється частіше страхом і немотивованою тривогою, що вони пояснюють відчуттям наближення загрози для себе і близьких, висловлюють думки про небажання жити. Віковим еквівалентом нестерпної «серцевої туги» є соматичний стан: діти жаліються на біль в серці, нудоту. Мислення загальмоване, у старших підлітків часто виникають ідеї самозвинувачення. Діти малорухливі, уникають спілкування з навколишніми, вираз обличчя страждальний. Рухова загальмованість у виражених випадках досягає ступеня ступору з мутизмом, відмовою від їжі. На відміну від дорослих туга інколи збільшується ввечері.

Як депресія, так і манія часто мають спільний характер вегетативно-соматичних проявів: напружений пульс, тахікардія, розлади стільця, відсутність сліз, сухість в роті, коливання артеріального тиску, порушення менструації, нічного сну, зниження маси тіла. Маніакальні стани можуть переходити в депресивні протягом 1–2 днів і навіть декількох годин. Короткі маніакальні епізоди можуть виникати в кінці депресивних станів. Особливостями маніакально-депресивних станів підліткового віку є короткість фаз, до 2–3 тижнів, серійність перших приступів без інтермісії до півроку.

Циклотимія (МКБ-10-F34.0) – рудиментарна форма маніакально-депресивного психозу з легкими фазовими змінами настрою, спостерігається частіше у дітей молодшого віку. В гіпоманіакальному стані відмічаються: жвавість, балакучість, непосидючість, схильність до жартів, блазнювання. В стані депресії на перший план виступають соматичні скарги на втому, невизначену біль в різних частинах тіла, нудоту, головну біль, безсоння. Діти пасивні, не беруть участі в іграх.

Попередження. Попередженню приступів маніакально-депресивного психозу сприяє правильно деонтологічна медико-генетична консультація в сім’ях, де є хворі з афективними психозами.

Для попередження маніакально-депресивного психозу призначають також вітаміни групи В, нікотинову кислоту, рибофлавін, липонаїн, дієту із зменшенням кількості жирів, гімнастику, масаж, водні процедури. При проведенні довгої профілактичної терапії слід особливу увагу звертати на соматичний стан пацієнтів. Закріпленню ефекту профілактичної терапії сприяє психотерапія.


1.3 Маніакальний синдром і депресивний синдром, їх вплив на особистість

Маніакальний синдром – цей синдром проявляється так званою маніакальною тріадою основних симптомів: патологічно підвищений настрій (ейфорія), прискорення асоціативного процесу і рухової розгальмованості. Хворі знаходяться в постійно піднесеному настрої, в оптимізмі. Все навколишнє, в тому числі і негативні моменти, сприймаються як би через рожеві окуляри. Життя для таких хворих гіперпрекрасне, абсолютно безпроблемне; характерна крайня поверховість судження і оцінок, оптимістичне ставлення до свого сьогодення і майбутнього, хворі відчувають постійну бадьорість, приплив сил, ніколи не відчувають втоми, жодного недомагання. Вони починають одночасно масу справ, але жодної не доводять до кінця. Зовнішньо вони виглядають набагато молодше за паспортний вік, вираз обличчя радісний, міміка часто змінюється, очі блищать, на обличчі постійна усмішка, готова в будь-яку мить перейти в гучний сміх. Хворі весь час знаходяться в русі, ні хвилини не можуть всидіти на місці, постійно співають, танцюють, хапаються за якусь роботу. Але через характерну для маніакального синдрому нездатність до зосередження, відволікаємість, вони переходять від однієї справи до іншої, нічого не доводячи до кінця, і нітрохи не засмучуючись цим. Мислення при цьому синдромі прискорене до «стрибків ідеї». Реалізується воно в мовленнєвій продукції: спостерігається виражене мовленнєве збудження, хворі постійно голосно говорять. Голосові зв’язки перенапружуються і вже через деякий час голос стає охриплим або зовсім пропадає. Тим не менше хворі продовжують говорити і співати «голосним шепотом». Через виражену відволікаємість вони зазвичай не договорюють одну думку, тут же перескакуючи на іншу. Може відмічатись гіпермнезія (загострення пам’яті).

На піку маніакального стану можуть виникнути ідеї марення про свої необмежені фізичні і психічні можливості, про наявність здібностей, таланту, геніальності.

Хворі часто займаються прикрашенням своєї зовнішності, якою вони дуже задоволені – всі вони красені і красуні. Використовують багато косметики. Крім цього у хворих виникає розгальмованість інстинктів, різко посилюється апетит, вони багато і жадібно їдять, майже не пережовуючи їжу, тим не менше втрачають масу тіла через «вічний рух». У хворих підвищена соціальна активність.

Депресивний синдром. Для депресивного синдрому характерна тріада взаємопов’язаних симптомів: патологічно знижений настрій (дистимія), зниження асоціативного процесу і рухова загальмованість.

Вираженість дистимії коливається від легкої безпорадності (unlust), подавленості, суму до глибокої туги з душевним болем, яку пацієнти переживають значно сильніше, ніж біль фізичну. Навколишнє сприймають як би через чорні окуляри, все сприймають в темних, безнадійних тонах, ніщо не приносить радості, не приносить задоволення. Повністю втрачається інтерес до навколишнього, світ сприймається виключно як потік страждання і безперспективності. Єдиний вихід – це смерть. У хворих різко знижується самооцінка, вони починають вважати себе невдахами, профанами, дурнями, неробами, «паразитами на тілі навколишнього», не здатними ні на що хороше, діяльне. Депресивний настрій відбивається на зовнішньому вигляді хворих: вони виглядають значно старше паспортного віку, сидять в скорбних позах, руки безжиттєво висять вздовж тулуба, голова опущена на груди, погляд згаслий або ж в очах світова туга, шкіра обличчя тускло-сіра. Гнітюча туга переживається не тільки як душевний біль, але вона супроводжується тяжким фізичним відчуттям (вітальна туга), неприємним відчуттям в епігастрії, важкістю чи болем в області серця. Депресивний настрій особливо виражений вранці, до вечора напруженість депресивного афекту дещо знижується, хоча й залишається достатньо вираженою. Саме завдяки депресивному настрою у хворих часто спостерігаються суїцидальні думки, тенденції і дії.

Мислення уповільнене аж до повної відсутності асоціацій і відчуття «порожньої голови». Мислити фізично важко, думки важкі, неповоротні – «не течуть, а тягнуться»; хворий думає виключно про власну нікчемність, безнадійність, по суті вони знаходяться як би в стані «страшного суду Господнього». Мовлення неемоційне, однослівне, голос неживий, приглушений.