Рекомендації для розробників економічної політики щодо сприяння зеленій економіці та зеленому бізнесу в Україні Зелена економіка як нова парадигма економічного зростання у ХХІ столітті та шлях до сталого розвитку

Вид материала

Документы

Содержание Технологічний розвиток Ступінь інтегрованості знань про зелену економіку та зелений бізнес у законодавство та документи економічної політики в Україні Державну цільову економічну програму енергоефективності на 2010–2015 роки Технічна допомога у напрямі зеленої економіки: організації та інструменти

Подобный материал:

• Рекомендації для розробників економічної політики щодо сприяння зеленій економіці, 617.02kb.
• Економічні реформи – шлях до сталого економічного розвитку України, 112.32kb.
• Пропозиції до проблематики розвитку підприємництва від Комісії сприяння реалізації, 39.04kb.
• Концепція Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні, 213.74kb.
• Концепція національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в україні, 214.62kb.
• Концепція Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні, 216.92kb.
• Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні, 255.9kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2001, n 7, ст. 35 ) Верховна Рада України постановляє:, 217.3kb.
• Методичні рекомендації щодо проведення Першого уроку «Мій рідний край у незалежній, 101.93kb.
• Економічна влада”, 131.44kb.

Водні ресурси. За запасами доступних до використання водних ресурсів Україна належить до малозабезпечених країн Європи та світу. Потенційні запаси поверхневих вод України становлять близько 209,3 куб. кілометра на рік, з яких лише чверть формується в межах держави. Водночас, більшість басейнів річок можна віднести до забруднених та дуже забруднених.

Це справляє негативний вплив на здоров»я людей та забезпечення водою реального сектору економіки. Тільки підприємствами гірничо-металургійного комплексу щорічно у поверхневі водні об’єкти скидається більше 1,4 млрд. куб. м. вод ( 17% обсягу скидів по Україні). Водні об’єкти країни залишаються забрудненими переважно сполуками важких металів, амонійним та нітритним азотом, сульфатами.

Скидання забруднених стоків та безповоротний водозабір негативно впливають на водні ресурси. За даними Держкомстату України протягом 2009 р. у водойми скинуто 1,8 млрд. куб. м забруднених стоків, при цьому частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні становила 23%. Нестача у більшості населених пунктів країни централізованого водовідведення, незадовільний стан очисних споруд є основними причинами скидання забруднених стоків у поверхневі водойми²⁸. За рівнем раціонального використання водних ресурсів та якості води Україна посідає за даними ЮНЕСКО 95 місце серед 122 країн світу.

Згідно Національній доповіді «Цілі розвитку тисячоліття: Україна - 2010» у 2008 році 66% підприємств централізованого водопостачання у містах надавали питну воду, що не відповідає вимогам державних стандартів. Майже половина централізованих систем водопостачання у сільській місцевості через недосконалу експлуатацію та тривалий термін служби працює з перебоями і не може забезпечити постачання населенню води нормативної якості²⁹.

Серед семи національних Цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ), уточнених під час підготовки проміжного звіту на середині шляху до 2015 року – кінцевого терміну виконання зобов»язань по ЦРТ, досягнення цілі щодо доступу населення до чистої питної води є одним з найскладніших. Досягненню цієї цілі заважають: 1) незадовільний технічний стан та зношеність систем водопостачання і водовідведення; 2) недостатнє фінансування будівництва і реконструкції систем централізованого водопостачання, 3) недостатній рівень впровадження на підприємствах питного водопостачання та водовідведення ресурсо- та енергозберігаючих технологій.

За результатами міжнародного співставлення Індексу якості довкілля (Environmental Performance Index), що здійснюється Єльським університетом, Україна займає 87 місце серед 163 країн світу³⁰. Попереду Білорусь (53 місце) та Російська Федерація (69). Найбільший негативний вплив на низький рейтинг України здійснили показники обсягів викидів СО2 та SO2 по відношенню до ВВП, якості води, інтенсивності емісії промислових парникових газів, впливу екологічного навантаження на захворюваність населення.

Технологічний розвиток. Технологічна модернізація і трансформація промисловості у більш зелену та ресурсноефективну, з низькими викидами і відходами забруднюючих речовин є ключовим компонентом політики зеленого зростання. Для скорочення енергоємності ВВП на 20% до 2015 року, яке передбачене Державною програмою енергоефективності на 2010-2015 роки, Україні необхідно здійснити серйозні інвестиції у модернізацію енергетичної інфраструктури та впровадження сучасних енергоефективних технологій як у виробництвах з високою інтенсивністю споживання енергоресурсів, так і комунальному секторі.

За даними Глобального звіту про конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму у Давосі Україна за рівнем оснащеності новими технологіями займала у 2010-2011 роках 83 місце серед 139 обстежених країн, у той час як за рівнем розвитку бізнесу – лише 100. Серед причин такого розриву – недооцінка важливості стратегічного управління, підпорядкованого цілям підвищення продуктивності та підйому по ланцюгу вартості.

Продуктивність праці в Україні у 2007 році, визначена за даними Міжнародної організації праці через ВВП за паритетом купівельної спроможності валют, становила 10,9 тис. дол. США (у США – 63,8 тис. дол. США, Франції – 54,9 тис. дол. США, Німеччині – 42,6 тис. дол. США, Російській Федерації – 17,9 тис. дол. США)³¹.

Динаміка продуктивності праці протягом останніх років та навіть по виході з фінансової кризи суттєво відстає від динаміки заробітної плати і ВВП, що віддзеркалює обмеженість споживацької моделі зростання. Впровадження новітніх зелених технологій в практику роботи українських підприємств поряд з інструментарієм ресурсно-ефективного та більш чистого виробництва (РЕБЧВ) дозволило б забезпечити істотне підвищення продуктивності праці та рентабельності при зменшенні витрат енергії, матеріалів, а, відповідно, і негативного впливу на забруднення довкілля.

Фундаментальний крок до запуску Ініціативи Зеленої індустрії, що базується у тому числі й на інструментарії РЕБЧВ, зроблено ЮНІДО у вересні 2009 року на Міжнародній конференції із зеленої індустрії у Філіппінах (м. Маніла). Манільська Декларація та Рамкова програма дій, прийняті 21 країною Азії, визначають напрями дії для зменшення інтенсивності використання ресурсів та емісії двоокису вуглецю в індустрії, надають механізм періодичної оцінки прогресу у цих напрямах³².

Пропоновані заходи та механізми передбачають включення до національних планів економічного розвитку заходів із стимулювання більш чистого виробництва, створення бізнес-середовища, сприятливого для інвестування у зелені галузі, а також програм досліджень з розвитку еко-технологій та їх впровадження. У розвиток Манільської декларації та Рамкового плану дій ЮНІДО здійснює розроблення керівних принципів «зеленої» індустрії як базових для підготовки країнами Азії відповідних національних стратегій і планів розвитку. Досвід країн Південно-Східної Азії, бідних на природні ресурси, але надзвичайно працездатних, є безумовно дуже корисним для України у сфері залучення нових, зелених, джерел зростання.

Ступінь інтегрованості знань про зелену економіку та зелений бізнес у законодавство та документи економічної політики в Україні

Впровадження принципів та окремих складових політики сталого розвитку в Україні передбачено низкою законодавчих актів та національних програмних документів економічної і соціальної політики. Головним чином вони стосуються реалізації політики енергоефективності та природоохоронної політики.

Підвищення енергоефективності базових секторів економіки, модернізація енергетики та житлово-комунального сектору є одним з головних пріоритетів Програми економічних реформ України на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава".

Основи державної політки у сфері енергоефективності та енергозбереження визначені Законами України «Про енергозбереження», «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного потенціалу», «Про теплопостачання», «Про альтернативні джерела енергії», «Про альтернативні види рідкого і газового палива» та понад 150 нормативно-правовими актами, 100 методичними документами, 50 національними та 60 міждержавними стандартами ³³.

Статтею 13 Закону України «Про енергозбереження» передбачено створення Державного фонду енергозбереження, спрямованого на фінансування заходів з раціонального використання та економії паливно-енергетичних ресурсів, розроблення та впровадження енергозберігаючих технологій та обладнання, надання пільг по кредитах і субсидій для розроблення і реалізації енергозберігаючих заходів і програм, для розвитку альтернативної енергетики, оснащення підприємств засобами обліку енергоресурсів, контролю та управління споживанням енергоресурсів.

У 2007 році змінами до деяких законодавчих актів у напряму стимулювання заходів з енергозбереження було звільнено від ввізного мита та сплати податку на додану вартість (ПДВ) операції з ввезення устаткування для альтернативної енергетики та матеріалів для його виробництва, звільнено від оподаткування прибуток підприємств від продажу в Україні устаткування для альтернативної енергетики власного виробництва, прибуток підприємств, включених до Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які займаються розробленням, впровадженням та використанням енергозберігаючих заходів та енергоефективних проектів, але в сумі не більш як 50 % суми оподатковуваного прибутку ³⁴.

У 2008 році внесено зміни до деяких законів України щодо встановлення нового порядку стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел – "зеленого" тарифу» (Закон України № 601-УІ від 25.09.2008). Встановлено, що "зелений" тариф затверджується Національною комісією регулювання електроенергетики України на електричну енергію, вироблену суб'єктами господарювання з використанням альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів), а з використанням гідроенергії - вироблену лише малими гідроелектростанціями. Величина "зеленого" тарифу встановлюється щорічно для кожного суб'єкта господарювання на рівні подвоєного середньозваженого тарифу на електроенергію, яка закуповується в енергогенеруючих компаній, що працюють на оптовому ринку електроенергії України, за ціновими заявками. Цей порядок застосовується для кожного суб'єкта господарювання протягом 10 років з дати його встановлення.

У грудні 2010 року прийнято Податковий Кодекс України, статтею 158 якого передбачено звільнення від оподаткування 80% прибутку підприємств, отриманого від продажу на митній території України товарів власного виробництва за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, та 50% прибутку, отриманого від здійснення енергоефективних заходів та реалізації енергоефективних проектів підприємств, що включені до Державного реєстру³⁵. Підтверджено також, що суб‘єкти господарювання, що ввозять на митну територію України енергозберігаючі матеріали, обладнання, устаткування та комплектуючі вироби, аналоги яких не виробляються в Україні, звільняються від сплати ввізного мита, а операції з ввезення таких товарів на митну територію України звільняються від обкладання податком на додану вартість³⁶.

У березні 2010 року затверджено Державну цільову економічну програму енергоефективності на 2010–2015 роки, якою передбачаються завдання і заходи щодо зниження рівня енергоємності ВВП на 20 % порівняно з 2008 роком, зменшення залежності України від імпортованих енергоносіїв, зменшення на 20% споживання природного газу, на 15-20% обсягу використання природних ресурсів (води, корисних копалин, атмосферного повітря) за рахунок зменшення обсягу споживання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР), зменшення обсягів виробничих витрат енергоносіїв на 10%, а невиробничих втрат – на 25%, зменшення на 20% енергоємності транспортування, зберігання і розподілу газу, здійснення санації більш як 7,5 тисяч житлових будинків, об»єктів соціальної сфери і будівель бюджетних установ тощо^37.

27 квітня 2011 року Уряд затвердив зміни до згаданої програми з метою сприяння розвитку виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива. Зокрема планується, що з 2015 року частка «чистої» енергії в енергетичному балансі України має скласти не менше 10%³⁸.

Загальний обсяг фінансування програми становить 347,82 млрд. грн. на 2010-2015 роки (майже 43,5 млрд. дол. США), з них 13,81 млрд. грн. – кошти державного бюджету; 15 млрд. грн. – кошти місцевих бюджетів; 319,01 млрд. грн. – інші джерела.

Крім цієї програми затверджено і виконуються галузеві програми підвищення енергоефективності на 2010–2014 роки, а також програми зменшення споживання енергоресурсів бюджетними установами шляхом їх раціонального використання³⁹. В рамках реалізації Державної стратегії регіонального розвитку до 2015 року обласними державними адміністраціями розроблялися регіональні програми підвищення енергоефективності на 2010–2014 роки⁴⁰.

Важливою передумовою створення енергоефективної економіки виступає проведення науково-дослідних робіт з розроблення нових енергоефективних технологій та доведення їх результатів до промислового впровадження. З цією метою розроблено і реалізується декілька державних цільових науково-технічних програм, у тому числі: видобування та використання газу метану вугільних родовищ, створення хіміко-металургійної галузі виробництва чистого кремнію, Комплексна програма будівництва вітрових електростанцій, тощо.

Відповідно до висновків Комітету з екологічної політики Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК ООН) в Україні існують всеохоплюючі нормативні рамки охорони навколишнього середовища⁴¹. Природоохоронне законодавство нараховує понад 200 законів та підзаконних актів. Виконується значна кількість державних цільових програм у сфері покращання навколишнього середовища. Проте система нормативних актів є складною, а нагляд за виконанням законів є недостатньо ефективним. Екологічним законам бракує глибокого аналізу ефективності та результативності діючих приписів, пов’язаних з ними адміністративних видатків та видатків з впровадження, тощо.

Серед державних цільових програм, спрямованих на розвиток зеленої економіки, доцільно згадати такі загальнодержавні програми: "Питна вода України" на 2006-2020 роки (Закон України від 03.03.2005 № 2455-ІV), Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки (Закони України від 24.06.2004 № 1869-IV та від 11.06.2009 № 1511-VІ), Програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки (Закон України від 21.09.2000 № 1989 – ІІІ), Програма поводження з радіоактивними відходами (Закон України від 17.09.2008 № 516-VI). Постановами Кабінету Міністрів України (КМУ) прийняті: Програма розвитку міського електротранспорту на 2007-2015 роки (постанова КМУ від 29.12.2006 № 1855), Програма модернізації комунальної теплоенергетики на 2010-2014 роки (постанова КМУ від 04.11.2009 № 1216), Програма реабілітації територій, забруднених унаслідок військової діяльності, на 2002-2015 роки (постанова КМУ від 26.07.2001 № 916), Програма утилізації компонентів рідкого ракетного палива на 2010-2014 роки (постанова КМУ від 29.09.2010 № 874), Програма припинення виробництва та використання озоноруйнівних речовин на 2004-2030 роки (постанова КМУ від 04.03.2004 № 256), Програма проведення моніторингу навколишнього природного середовища (постанова КМУ від 05.12.2007 № 1376), Державна цільова програма "Ліси України" на 2010-2015 роки (постанова КМУ від 16.09.2009 № 977) та інші. Не всі програми фінансуються повністю, що обумовлює недосягнення поставлених ними цілей.

З метою впровадження екологічно збалансованої системи природо-користування та інтеграції положень окремих нормативно-правових актів та цільових програм розроблено оновлену стратегію державної екологічної політики України.

«Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року» (далі – Основні засади) затверджено Законом України від 21 грудня 2010 року N 2818-VI. Положеннями Закону передбачається обов'язкове врахування екологічної складової при складанні стратегій, планів і програм розвитку України, впровадження екологічного управління на підприємствах, екологізація господарської діяльності відповідно до засад сучасної секторальної екологічної політики, що реалізується у країнах Західної і Центральної Європи.

Основними засадами передбачено досягнення наступних стратегічних цілей:

• підвищення рівня суспільної екологічної свідомості;
  
• поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки;
  
• досягнення безпечного для здоров'я людини стану довкілля;
  
• інтеграція екологічної політики та вдосконалення системи інтегрованого екологічного управління;
  
• припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і формування екологічної мережі;
  
• забезпечення екологічно збалансованого природокористування;
  
• удосконалення регіональної екологічної політики.
  

У напрямі поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки передбачено оптимізацію структури енергетичного сектору , визначення до 2015 року основних засад державної політики з адаптації до зміни клімату, впровадження інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом; реконструкцію існуючих та будівництво нових міських очисних споруд з метою зниження на 15% рівня забруднення вод до 2020 року , зменшення до 2020 року на 20% (до базового року) скиду недостатньо очищених стічних вод; впровадження екологічно безпечних технологій проведення гірничих робіт, забезпечення максимально повного використання видобутих корисних копалин, мінімізації відходів при їх видобутку та переробці; збільшення до 2020 року в 1,5 рази обсягу заготівлі, утилізації та використання відходів як вторинної сировини; запровадження новітніх технологій утилізації твердих побутових відходів.

У промисловості та енергетиці передбачається:

• схвалення у 2012 році Концепції впровадження в Україні більш чистого виробництва та затвердження до 2015 року відповідної стратегії;
  
• технічне переоснащення виробництва на основі впровадження інноваційних проектів, енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів до 2020 року;
  
• підвищення енергоефективності виробництва до 50% до 2020 року завдяки ресурсозбереженню в енергетиці та галузях-споживачах енергії та енергоносіїв.
  

Буде розроблено підсистему стандартизації та сертифікації у сфері екологічної безпеки, затверджено екологічні вимоги до продукції, гармонізовано національні стандарти до стандартів і норм ЄС та міжнародних стандартів серій ISO 14000, ISO 19000 з посиленням контролю з боку держави за використанням екологічних маркувань.

5. Проекти з впровадження зелених технологій та управлінських рішень, що підтримуються Німеччиною та іншими донорами
   

Левова частина зусиль державного і приватного секторів у напрямі впровадження засад зеленої економіки концентрується на питаннях підвищення енергоефективності у різних секторах економіки, впровадження відновлюваних джерел енергії, енерго- та екологоефективних технологій, які сприяють пом»якшенню негативного впливу традиційних технологій, джерел енергії та систем управління ресурсами на зміну клімату та стан довкілля.

Активне вирішення цих проблем вимагає значних інвестиційних ресурсів у дослідження та впровадження нових технологічних рішень на національному та місцевому рівнях, удосконалення політики цін і тарифів для стимулювання поведінки споживачів у напряму енерго- та ресурсоефективності.

У серпні 2007 року секретаріат Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату (РКЗК ООН) опублікував доповідь «Інвестиції та фінансові потоки з метою зміни клімату» (Investment and Financial Flows to Address Climate Change), за оцінками якої 200-210 млрд. доларів США додаткових інвестицій буде потрібно щорічно до 2030 року для досягнення скорочення глобальних викидів парникових газів (ПГ)^42. Левова частка інвестицій повинна надійти з приватного сектора і це вимагатиме значних додаткових державних коштів для мобілізації та залучення приватного капіталу.

Ключове питання полягає у тому, скільки комерційного фінансування може бути мобілізовано з використанням державних коштів? Доповідь ЮНЕП доводить, що типове співвідношення державного та комерційного фінансування знаходиться у діапазоні від 3 до 15:1. Виходячи з цього, за консервативними оцінками 10 млрд. дол. США державних коштів у сектор пом'якшення зміни клімату могли б ефективно мобілізувати від 50 до 150 млрд. дол. США. загального обсягу інвестицій⁴³.

За оцінками ЮНЕП загальний обсяг глобальних інвестицій у сталу енергетику складав у 2008 році близько 155 млрд. дол. США, а фінансові активи досягли 166 млрд. дол. США (еквівалент 9% інвестицій у енергетичну інфраструктуру). Левову частку цих активів підтримують Євросоюз та індустріально розвинуті країни завдяки стимулюючій політиці, сприятливому клімату для інвестицій та гострій конкурентній боротьбі⁴⁴. Разом з тим і активи країн, що розвиваються, зросли з 1,8 млрд. дол. США у 2004 році до 36 млрд. дол.. США у 2008 році з часткою Китаю майже у 50%.

В Україні потенціал ринку продукції та технологій для підвищення енергоефективності надзвичайно великий, навіть враховуючи сьогоднішній низький рівень цін на енергоресурси. Виконання завдань Державної програми енергоефективності на 2010–2015 роки щодо зниження рівня енергоємності ВВП на 20 % потребуватиме 342,82 млрд. грн. на період до 2015 року, з яких кошти державного та місцевих бюджетів становлять разом не більш як 10% (див. розділ 4).

Виконання завдань Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки потребує більш як 23,3 млрд. грн. протягом 2010-2014 років⁴⁵, а Загальнодержавної програми «Питна вода» тільки на будівництво та реконструкцію систем питного водопостачання та водовідведення у містах і сільських населених пунктах, вдосконалення водозаборів з поверхневих і підземних джерел питного водопостачання та технологій підготовки питної води потребує понад 7,2 млрд. гривень.

Ринок для приватних інвестицій у такі сектори знаходиться у початковій стадії розвитку. Недостатньо розвинутий фінансовий сектор не взмозі запропонувати приватним підприємствам та місцевим органам влади достатньо дешевих кредитів та низки фінансових інструментів, які широко використовуються у розвинутих країнах. Разом з тим поступове підвищення цін на енергоресурси та комунальні послуги для населення і промислових споживачів може бути болісним, якщо сектор енергетики та місцеві органи влади не здійснять оновлення обладнання і технологій та не створюватимуть можливостей для прибуткового інвестування у реконструкцію систем опалення, водопостачання, управління відходами, у впровадження нових технологій. Здійснення таких радикальних змін, які супроводжуються економією обсягів енергоресурсів і зменшенням викидів парникових газів, дасть можливість додаткового залучення інвестицій через механізми Кіотського протоколу. При цьому забезпечується збалансування бюджетів, покращується довкілля та міжнародний імідж держави, зменшуються ризики банкрутства енергетичних компаній.

В умовах недостатності ресурсів місцевих бюджетів та довгострокових ресурсів фінансового сектору додаткові значні можливості для вирішення проблем енергоефективності та покращання довкілля надають міжнародні фінансові інституції (МФІ), окремі країни-донори та регіональні партнерства. Кошти надаються здебільшого у вигляді технічної допомоги (ТД) та інвестиційних кредитів під низькі відсотки. Узагальнений перелік організацій-донорів та механізмів фінансування проектів з енергоефективності та інших заходів з пом’якшення зміни клімату наданий у таблиці 4⁴⁶.

Таблиця 4.

Технічна допомога у напрямі зеленої економіки: організації та інструменти

Організація-донор ТД	Діяльність у напряму зеленої економіки	Фінансові інструменти
Глобальний екологічний фонд (ГЕФ)	Допомога країнам у захисті довкілля та сприянні сталому розвитку, виконанні зобов’язань в рамках підписаних конвенцій, зокрема РК ЗК ООН. Слугує фінансовим механізмом для багатосторонніх угод і конвенцій.	Гранти, пільгове фінансування національних проектів, фінансова підтримка проектів через багатосторонні агентства: ЮНЕП, ПроООН, групи Світового банку, ЄБРР
Система ООН	Головний надавач технічної допомоги у сфері енергоефективності (ЕЕ), відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) та пом’якшення зміни клімату
ЮНЕП та Базельське агентство зі сталої енергетики (БАСЕ)	Розвиток глобальних мереж та створення партнерств з фінансовим сектором для залучення інвестицій у зелену економіку, у тому числі у сталий розвиток енергетики	Ініціатива з фінансів для сталої енергетики (Sustainable Energy Finance Initiative SEFI) та Альянс державних фінансів SEFI
Європейська економічна комісія ООН та інші регіональні комісії ООН	Проект «Глобальна енергетична ефективність–21» (Global Energy Efficiency Project 21) – сприяння регіональній кооперації у формуванні ринків для ЕЕ та зменшення емісії парникових газів (ПГ), розвиток чистих технологій та інвестиційних проектів	Програма Енергетична ефективність - 21. Програми виділення та використання газу метану з вугільних шахт, сталого використання землі та лісів, сталого постачання біомас.
Програма розвитку ООН (ПРООН)	Зміцнення рамкових умов для національної політики у сфері енергії та кліматичних змін, сприяння енергетичним послугам у сільській місцевості, чистим енергетичним технологіям та підвищення доступу до фінансування енергетики	Залучення донорської технічної допомоги (ТД). За 1986-2000 роки підтримано понад 200 проектів на суму 1 млрд. дол. США за участі ГЕФ
ЮНІДО	Заохочення впровадження стандартів у системі управління енергетикою, створення мережі центрів більш чистого виробництва БЧВ та впровадження методики РЕБЧВ у промисловості	Координація фінансової донорської підтримки проектів
Партнерство з віднов-люваної енергетики та енергоефективності (REEEP). 2004 рік.	Залучення інвесторів та забезпечення доступних енергетичних послуг. Фінансові механізми для підвищення привабливості малих проектів з ЕЕ і ВДЕ	Донорська ТД від урядів Ірландії, Італії, Нової Зеландії, Норвегії та Сполученого Королівства
Регіональні та двосторонні донори: - Європейський Союз	Підтримка програм фінансування ЕЕ, ВДЕ та пом’якшення зміни клімату Значні обсяги донорської допомоги для підтримки акторів в ЕЕ та розвитку ринків для ВДЕ.	Інвестиційні гранти та ТД через ЄБРР, ЄІБ, KfW та регіональні фонди. Програми секторальної бюджетної підтримки.
- GTZ	Підтримка країн-партнерів в оцінці та використані потенціалу ВДЕ	Програма TERNA для ВДЕ
Міжнародні фінансові інституції	Ключова роль у розробленні, фінансуванні та підтримці фінансових механізмів	Пільгові кредити. Фінансування програм ТД з власних ресурсів та фондів донорів-партнерів

Основними каналами надходження коштів технічної допомоги для проектів з енергоефективності та відновлюваних джерел енергії (ЕЕВДЕ) є:

• Глобальний екологічний фонд (ГЕФ);

• Система Організації Об'єднаних Націй;

• Партнерства з енергоефективності та відновлювальних джерел енергії;

• Регіональні і двосторонні донори;

• Міжнародні фінансові інститути (МФІ).

Під егідою міжнародних, регіональних та національних установ і організацій по всьому світу реалізується безліч програм технічної допомоги для подолання бар'єрів на шляху інвестицій. ТД використовують як доповнення до інших механізмів фінансування проектів у сфері ЕЕВДЕ для досліджень ринку, початкової діагностики сектору, підвищення обізнаності державних установ та органів регулювання енергетики щодо доступних нових технологій, обладнання та моделей управління сектором, для здійснення техніко-економічних обґрунтувань, енергетичного аудиту та екологічних оцінок, оцінювання проміжних та кінцевих результатів проектів.

У свою чергу Уряд забезпечує: (а) встановлення політики і цілей для ЕЕВДЕ (політика цін на енергоносії і тарифів на послуги, встановлення стандартів, тощо); (б) стимулювання поведінки учасників ринку щодо енергозбереження, (в) упорядкування процедур державних закупівель для енергосервісних компаній ЕСКО; (г) створення за необхідності спеціального вікна фінансування.

Україна має можливість використовувати більшість з наданих у таблиці 4 каналів отримання технічної допомоги та інвестиційних ресурсів для озеленення найбільш критичних секторів економіки. Традиційно найбільш значні та стабільні обсяги кредитування проектів для розвитку економіки України та пов»язаних з їх підготовкою проектів технічної допомоги надають Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) та Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Левова частина цих коштів спрямовується у проекти з енергоефективності та інфраструктурні проекти. Зокрема обсяг позик Світового банку по активних проектах з енергоефективності сьогодні перевищує 1 млрд. дол. США.

Активні кроки здійснює Європейський Союз у допомозі Україні в питаннях підвищення енергоефективності секторів її економіки, розвитку ринків для ВДЕ та гармонізації енергетичних і екологічних стандартів. Допомога здійснюється в рамках політики сусідства між Україною та Європейським союзом.

У листопаді 2009 року на конференції донорів, яка проходила в Стокгольмі (Швеція) з ініціативи ЄС та Уряду Швеції, було ухвалено рішення про створення Фонду Східноєвропейського партнерства з енергоефективності та довкілля (Eastern Europe Entergy Efficiency and Environment Partnership - E5P), банком-оператором якого визначено ЄБРР, а 24 лютого 2011 року Перший віце-прем‘єр-міністр Міністр економічного розвитку і торгівлі України Андрій Клюєв та Віце-президент Європейського банку реконструкції та розвитку Ян Фішер підписали в Києві Угоду щодо участі України у зазначеному Фонді.

Фонд з підписаним загальним обсягом понад 90 млн. Євро підтримує реалізацію проектів з покращання енергоефективності та зменшення емісії парникових газів шляхом надання технічної допомоги та інвестиційних грантів. Українська частка має складати 10 млн. євро п’ятьма рівними платежами, з яких перші 2 млн. Євро передбачено до сплати у 2011 році. Перелік підготовлених для розгляду і затвердження наглядовою радою Фонду у першому півріччі 2011 року проектів загальною вартістю 1,2 млрд. Євро орієнтований на сектори української економіки: районні системи опалення, проекти з енергоефективності, водопостачання.

В рамках надання допомоги Україні в частині підтримки впровадження Енергетичної стратегії України до 2030 року у сфері ЕЕ та ВДЕ Делегація Євросоюзу в Україні здійснює відбір на конкурсній основі грантів для реалізації проектів у сфері енергоефективності у містах районного підпорядкування за такими пріоритетами: зменшення енергоспоживання шляхом модернізації комунальної/муніципальної інфраструктури, підвищення якості комунальних послуг, стимулювання найкращих практик у впровадженні енергоефективних проектів через використання енергоаудитів, підвищення надійності енергопостачання та зменшення викидів СО2⁴⁷.

В рамках Європейського інструменту сусідства та партнерства Національним агентством з ефективного використання енергетичних ресурсів разом з Представництвом Європейської комісії в Україні реалізується програма секторальної бюджетної підтримки, покликана запровадити в Україні європейські підходи до ефективного управління проектами, орієнтовані на результат.

Німеччина є одним з найбільш активних партнерів України у сфері економіки, здійснює співробітництво у різних секторах через банківську групу KfW та компанію GTZ, яка належить Уряду Федеративної Республіки Німеччини і координується Федеральним міністерством економічного співробітництва (з січня 2011 року компанія GIZ)⁴⁸. Пріоритетними напрямами співпраці з Україною є сталий розвиток, підвищення енергоефективності та боротьба з ВІЛ/СНІДом.

У напрямі сталого розвитку запроваджуються сучасні інструменти сприяння економічному розвитку в трьох пілотних регіонах (Чернівці, Донецьк, АР Крим) з метою збільшення конкурентоспроможності: сприяння створенню мереж між підприємствами, між українською наукою та підприємствами, трансферу технологій, співпраця з німецькими компаніями в рамках державно-приватного партнерства.

Метою проекту з підготовки до сталого виробництва та використання біомаси в Україні та Росії є консультування для забезпечення сертифікації сталого виробництва та реалізації біомаси, яка використовується для виробництва енергії. В результаті починаючи з 2011 року імпортована з України сировина повинна відповідати вимогам директиви ЄС щодо енергії з відновлюваних джерел.

У напрямі енергоефективності реалізується декілька проектів у секторах будівництва, міського транспорту та впровадження низько вуглецевих технологій у промисловості. Проектом «Енергоефективна забудова» передбачено поширення енергоефективних та ресурсозберігаючих принципів і заходів під час планування і використання сучасних технологій у будівельній галузі. Проект реалізується в рамках Міжнародної ініціативи із захисту клімату Федерального міністерства екології, захисту природи та реакторної безпеки ФРН у співробітництві з Міністерством регіонального розвитку та будівництва України.

Проектом «Енергоефективність у будівлях» передбачено допомогу партнерським міністерствам у розробці стратегій енергоефективності для нових та існуючих будівель в Україні, встановленні стандартів для будівель на основі відповідної Директиви ЄС, а також сприяння місцевим органам влади у побудові системи енергетичного менеджменту.

Проект з ефективного управління ресурсами та енергією у Донецьку та впровадження нових енергоефективних і низько вуглецевих технологій виробництва спрямований на зменшення викидів парникових газів у місті, зменшення залежності від цін на газ та підвищення конкурентоспроможності продукції. Початок – у 2011 р.

Серед організацій ООН активну діяльність щодо впровадження ресурсно-ефективного та більш чистого виробництва в Україні проводить ЮНІДО за підтримки окремих країн-донорів, зокрема, Австрії, Швейцарії, Словенії, а також Глобального екологічного фонду. Серед успішних програм слід відмітити пілотний проект з впровадження більш чистого виробництва в Україні на базі Національного технічного університету України НТУУ «Київський політехнічний інститут», який успішно завершено у 2010 році. Програма, яка фінансувалася Урядом Словенії, допомогла 17 підприємствам у різних галузях промисловості з трьох регіонів України знайти рішення щодо скорочення непродуктивних витрат енергії, матеріалів і води та забезпечила підготовку 30 національних експертів з більш чистого виробництва.

У 2011 році за підтримки ЮНІДО планується започаткувати новий п’ятирічний проект «Сприяння адаптації та впровадженню ресурсно-ефективного та більш чистого виробництва через утворення та роботу Центру більш чистого виробництва в Україні», який впроваджуватиметься в 7 областях України. У сфері енергоефективності також передбачається започаткувати проект «Покращання енергоефективності та сприяння відновлюваним джерелам енергії в агросекторі та інших малих і середніх підприємствах в Україні».

6. Рекомендації для розробників економічної політики щодо сприяння зеленій економіці та зеленому бізнесу в Україні
   

1. Україна має розробити єдину стратегію переходу до зеленого економічного зростання як рамковий документ, який визначає головні принципи державної політики, стратегічні цілі та завдання розвитку економіки у напряму збереження та ефективного використання ресурсів, зменшення деструктивного впливу виробничої і людської діяльності на довкілля та посилення внеску у зростання наукових досліджень і екологічно-орієнтованих (зелених) технологій.
   
2. Стратегія переходу до зеленого зростання має бути довгостроковою з терміном дії щонайменше 10 років, виконуватися поетапно шляхом розроблення п’ятирічних планів впровадження та їх коригування кожні два-три роки за результатами оцінки прогресу у досягненні цілей. Обов’язковим є впровадження середньострокового бюджетного планування, орієнтованого на результат, яке забезпечує розподіл фінансових ресурсів відповідно до заданих стратегічних цілей і завдань.
   
3. Прийняття стратегії має супроводжуватися переглядом всіх без винятку чинних державних цільових програм, галузевих і регіональних стратегій згідно з оновленим порядком їх розроблення і реалізації, який передбачає чітке визначення кількісних кінцевих цілей, джерел фінансування по етапах виконання програми, персональну відповідальність головних виконавців за досягнення цілей програм.
   
4. Розроблення і реалізація стратегії зеленого зростання базується на наступних головних принципах і підходах:
   

• підвищення продуктивності економіки, зокрема її екоефективності, має здійснюватися шляхом поступового зменшення використання сировини, матеріалів, води і викопних джерел палива, впровадження зелених технологій, процесів, продукції та послуг, сприяння діяльності зеленого бізнесу та розширенню його частки в структурі економіки;
  
• стимулювання створення нових підприємств зеленого бізнесу та конверсії діючих підприємств у більш зелені повинно забезпечуватися шляхом впровадження відповідних інструментів цінової, податкової, інвестиційної та фінансової політики, зокрема, поступового скорочення субсидій на надмірне використання для виробничих та побутових потреб сировини та викопного палива, широкого впровадження зеленого тарифу на електроенергію, отриману з ВДЕ та АВП, тощо;
  
• енергоефективність, ресурсоефективність та впровадження зелених технологій визначаються як пріоритетні напрями для інвестування, доцільним є запровадження державної сертифікації зелених підприємств, продукції, послуг і технологій для надання їм стимулів щодо інвестування та отримання кредитів;
  
• здійснення структурних зрушень у напряму енергоефективної, низьковуглецевої економіки з ощадливим використанням природних ресурсів передбачає комплексний підхід до розвитку «зеленої» промисловості, сектору екологічних послуг та інфраструктури (транспортних систем, міст, будівель, електро-, водо- та теплопостачання, логістики), створення еко-інноваційних кластерів;
  
• необхідне здійснення інформаційних кампаній для роз’яснення споживачам необхідності переходу до ресурсозбереження у повсякденному житті, сприяння рециклінгу ресурсів та дотримання правил раціонального управління відходами.
  

5. Сприяння переходу української промисловості на принципи ресурсно-ефективного і чистого виробництва є ключовим завданням підтримки зеленого зростання. Заходи державної політики у цій сфері спрямовуються на:
   

• стимулювання попиту на зелену продукцію та еко-інновації шляхом усунення фінансових бар’єрів для отримання підприємствами інвестицій на впровадження ними зелених схем виробництва та технологій, створення цільових фондів;
  
• поступове прийняття більш високих енергетичних та екологічних стандартів, їх гармонізація з стандартами Європейського союзу, сприяння добровільному приєднанню до стандартів ISO 9000, 14000;
  
• впровадження системи екологічного управління та корпоративної соціальної відповідальності у практику діяльності виробничих підприємств і сектору послуг;
  
• створення системи центрів більш чистого виробництва з метою здійснення технічної та технологічної експертизи і надання підприємствам консультаційних послуг з оптимізації виробничих процесів, балансів матеріалів, енергії, води;
  
• впровадження в учбові програми вищих навчальних закладів і систему підготовки кадрів для економіки розділів, присвячених впровадженню зелених схем виробництва і надання послуг з впровадження зелених технологій.
  

6. Необхідно забезпечити більш продуктивне використання наукового та інноваційного потенціалу України, доведення до стадії впровадження технологій, пов’язаних з використанням відновлюваних матеріалів та джерел енергії, скороченням та припиненням викидів і відходів, їх переробленням та очищенням, тощо. Одночасно необхідно підвищити критерії конкурсного відбору таких проектів та посилити вимоги щодо їх результативності.
   
7. Для забезпечення дієвості політики зеленого зростання в Україні необхідно створити чітку вертикаль її впровадження та єдиний державний орган з координації дій всіх центральних та місцевих органів влади, підпорядкований Президентові або Прем’єр-міністру (подібно до Комітету із зеленого зростання, підпорядкованого Прем’єр-міністру Республіки Корея). Функції секретаріату доцільно покласти на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.