Рекомендації для розробників економічної політики щодо сприяння зеленій економіці та зеленому бізнесу в Україні Зелена економіка як нова парадигма економічного зростання у ХХІ столітті та шлях до сталого розвитку

Вид материала

Содержание

Більш чисте виробництво (БЧВ) –
У виробничих процесах стратегія БЧВ
У продуктах та послугах стратегія БЧВ
Впровадження зелених (ресурсно-ефективних та більш чистих) технологій
Обґрунтування необхідності переходу до зеленої економіки та зеленого бізнесу в Україні
Вплив на зміну клімату внаслідок забруднень та викидів.
Викиди забруднюючих речовин в Україні у 2000-2009 роках
Емісія CO2 у вибраних країнах у 2008 році (Міжнародне енергетичне агентство)

Подобный материал:

1 2 3 4

Більш чисте виробництво (БЧВ) – це постійне використання інтегральної превентивної стратегії збереження природних ресурсів у процесах, продукції та послугах з метою підвищення їх ефективності та зменшення ступеню ризику не тільки по відношенню до людини, а й по відношенню до довкілля ^¹⁷.

У виробничих процесах стратегія БЧВ спрямована на більш ефективне використання сировини і енергії, на виключення токсичних та шкідливих матеріалів, профілактику виникнення відходів та забруднень в їх джерелі.

У продуктах та послугах стратегія БЧВ спрямована на зменшення їх впливу на довкілля в рамках всього життєвого циклу – від розробки до використання.

БЧВ ґрунтується на систематичній оцінці виробничих процесів та ідентифікації причин неефективного використання ресурсів і включає:

аналіз життєвого циклу продукції, що випускається підприємством, від її створення до завершення терміну служби (див. рис.1);
виявлення причин неефективного використання ресурсів шляхом розроблення детальних матеріальних та енергетичних балансів, які забезпечують кількісне співставлення здійснених витрат, отриманих вихідних результатів (продукції) та викидів, відходів і втрат тепла, тощо;
надання рекомендацій з покращання виробничих процесів та управління матеріальними ресурсами, модифікації параметрів операційної діяльності, заміни застарілих технологій на більш енерго- та екоефективні, редизайну продукції з метою зменшення негативного впливу на довкілля.

Рис. 1. Оцінка життєвого циклу продукції ^¹⁸

Згадані інструменти відносяться до більш дешевих та ефективних, що швидко окупають здійснені фінансові витрати, але їх систематичне використання вимагає дотримання виробничої дисципліни, зміни стереотипів, звичних підходів та свідомості працівників.

Друга складова РЕБЧВ – екологічне управління – зосереджується на контролі за відходами та емісією забруднюючих речовин, здійсненні оцінки впливу забруднень на довкілля згідно з підходом, закладеним у міжнародних стандартах ISO 14000. Взагалі розвиток стандартів управління у сфері екології відбувається паралельно інтенсивній розробці і впровадженню екологічних стандартів у сфері виробництва продукції, спрямованих на забезпечення енергоефективності або заборону використання певних загрозливих для довкілля речовин, продовольчої безпеки, тощо. Набувають поширення екологічні вимоги до маркування продукції, розміщення на ній «вуглецевого відбитку» (ecological footprint), що віддзеркалює кількість енергії необхідної для виробництва та транспортування продукції.

Крім стандартів серії ISO 14000 у сфері екологічного управління розробляються також нові стандарти ISO 50000. Важливу роль у підвищенні корпоративної соціальної відповідальності за забруднення промисловістю навколишнього середовища грає розроблення стандарту з адміністративного управління ISO 26000.

Впровадження зелених (ресурсно-ефективних та більш чистих) технологій істотно збільшує можливості розвитку зеленої економіки та зеленого бізнесу. Порівняно з РЕБЧВ це на порядок більш дорогий, але перспективний шлях підвищення конкурентоспроможності підприємств та зменшення негативного впливу їх діяльності на навколишнє середовище.

Фінансово-економічна криза стала для розвинутих країн каталізатором розвитку новітніх зелених технологій, у першу чергу енергетичних. Вони розглядаються як передумова енергетичної незалежності країн, розвитку сучасної інфраструктури, зменшення деградації екосистем.

За висновками Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) багато з обіцяючих низько вуглецевих технологій сьогодні коштують набагато дорожче, ніж технології на основі традиційного викопного палива, знизити їх вартість можливо лише шляхом освоєння – прискорення досліджень, розробок, демонстрації та впровадження (ДРДВ), завдяки чому технології стануть більш рентабельними та привабливими для використання приватним сектором ^¹⁹.

У своїй доповіді 2010 року «Перспективи енергетичних технологій» МЕА відмітило перші ознаки революції енергетичних технологій, яка відбувається поки що «знизу-вверх», і закликало сприяти задіянню нових джерел зростання на основі збалансованого використання відновлювальних ресурсів та перероблення відходів. З цією метою МЕА розроблено глобальні технологічні дорожні карти (ТДК) розвитку і впровадження інноваційних енергетичних технологій, які дозволять досягти скорочення викидів вуглецю в енергетиці до 2050 року на 50%. Вони охоплюють: уловлювання та захоронення вуглецю, електричні та гібриді автомобілі, вітроенергетику, колектори сонячної енергії, фотоелектричні батареї, біопаливо, енергоефективні будівлі (системи опалення та охолодження), ядерну енергетику, раціональні електромережі, тощо. Такі глобальні ТДК спрямовані на розвиток складних міжсекторальних технологій і передбачають партнерство з великим бізнесом для інвестування в їх освоєння та впровадження.

Стратегічними документами усіх розвинутих країн так само передбачено розширення інвестицій у розвиток і освоєння зелених технологій. Так, Європейським стратегічним планом з енергетичних технологій передбачено швидке розроблення ключових енергетичних технологій на європейському рівні, які повинні забезпечити виконання до 2020 року трьох стратегічних цілей: скорочення обсягів споживання первинної енергії на 20%, збільшення до 20% частки відновлюваних джерел енергії в енергетичному балансі ЄС та зменшення на 20% обсягів викидів парникових газів ^²⁰.

Загалом в рамках шести Європейських індустріальних ініціатив (ЄІІ), що реалізують ТДК у сферах вітроенергетики, сонячної енергетики, біоенергетики, розумних електричних мереж, уловлювання та збереження вуглецю, сталої атомної енергетики, передбачається інвестувати у ДРДВ до 2020 року понад 47 млрд. Євро ^²¹.

Німеччина є одним з європейських лідерів у сфері розвитку новітніх зелених технологій та торгівлі екологічною продукцією з часткою в 16% на світовому ринку^²². Німецький сектор зеленої індустрії налічував у 2007 році півтора мільйона працівників, з них близько 250 тис. осіб – у секторі відновлюваних джерел енергії. У серпні 2006 року Федеральним урядом запущено Стратегію розвитку високих технологій для Німеччини з метою концентрації досліджень з розвитку і освоєння 16 технологій у п»яти напрямах та створення відповідного інноваційного клімату.

Її складова - високотехнологічна стратегія для захисту клімату та ефективного використання ресурсів (“High-Tech Strategy for Climate Protection”), покликана прискорити технологічні прориви у сфері захисту клімату, ресурсозбереження та енергетики для досягнення стратегічної цілі - скорочення на 40% емісії CO2 до 2020 року. Вона охоплює такі пріоритетні напрями як ефективне використання електроенергії, районні системи опалення, паливні комірки, енергоефективність у промисловості, торгівлі та послугах, будівлях, безпека ядерних реакторів, тощо.

Інвестування в екологічну інфраструктуру, озеленення секторів економіки та розвиток зелених технологій

Щорічно роль зеленого інвестування на світових ринках капіталу зростає, що підтверджує передусім зростання обсягів фінансових ресурсів, спрямованих у «зелені» проекти. За даними Форуму соціального інвестування США приблизно 11% прибутків великі корпорації витрачають на стале інвестування, в Європі ця цифра становить приблизно 17%^²³. Сьогодні більшість грантів міжнародних організацій даються на досить жорстких умовах щодо захисту навколишнього середовища, що посилює зацікавленість бізнесменів у розвитку «зелених» технологій. Сертифікація, екологічне маркування продукції на міжнародному рівні також спонукають компанії до виробництва товарів, дружніх до довкілля та енергоефективних.

Всесвітня бізнес-рада із сталого бізнесу у своєму проекті «Бачення-2050» прогнозує, що перетворення, пов’язані з реалізацією низько-вуглецевих ресурсно-ефективних проектів, розширять можливості ділової активності в різних сегментах бізнесу до 3-10 трлн. дол. США у 2050 році (у нинішніх цінах).

Держава взмозі забезпечити обмежену частку інвестицій, необхідних для підтримки розвитку зеленого бізнесу та зелених технологій, але завдяки стимулюючій політиці на фінансових ринках може забезпечити залучення необхідного фінансового капіталу та необхідного притоку грошових ресурсів. Серед таких спеціальних інструментів фінансового ринку, які відпрацьовані розвинутими країнами:

використання гнучких механізмів Кіотського протоколу, включаючи торгівлю викидами та механізми спільного впровадження,

схема цільових екологічних (зелених) інвестицій, отриманих від продажу квот на викиди парникових газів, що спрямовуються компаніями на проекти з скорочення таких викидів;

створення інвестиційних фондів для фінансування компаній зеленого бізнесу;

надання кредитів на фінансування екологічних програм;

страхування ризиків природних катастроф та зміни клімату.

ЮНКТАД у своїй Доповіді про світові інвестиції 2010 року відзначає, що потоки прямих іноземних інвестицій (ПІІ) лише у альтернативну/відновлювальну енергетику, рециклінг та виробництво еко-технологічної продукції досягло 90 млрд. дол. США у 2009 році^²⁴. Близько 40% ПІІ у низько-вуглецеві проекти, що фінансувалися протягом 2003-2009 років, здійснювалися у країнах, що розвиваються, причому 10% таких інвестицій генерувалося транснаціональними компаніями з країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються.

Національна політика сприяння інвестиціям у зелену економіку повинна передбачати не тільки створення рамкових умов для реалізації бізнесом своїх можливостей, захисту прав інвесторів та узгодження іноземних інвестицій з національними стратегіями розвитку, але й провадження відповідної промислової політики – створення кластерів у зелених секторах для кращого використання робочої сили і природних ресурсів, поширення технологій шляхом зміцнення зв’язків ТНК з місцевими підприємствами.

Створення нових компаній чистої енергетики здебільшого пов’язано з дослідженнями і розвитком новітніх технологій, створенням демонстраційних зразків та доведенням до стадії зрілості. Для нових високотехнологічних компаній найбільш критичним є період становлення, який вимагає значних коштів для доведення реальності їх концепції бізнесу, у той час як економічна віддача від інноваційного проекту може бути отримана здебільшого на останніх етапах його реалізації, коли налагоджується серійне виробництво продукції. На цих етапах основну роль грають інвестиції венчурного капіталу та інституційних інвесторів (пенсійних, страхових фондів, тощо). На останньому етапі розвитку «зеленого» бізнесу відбувається фінансування активів через залучення публічного капіталу на фондових ринках.

Держава підтримує такі проекти шляхом співфінансування через різні інститути фінансування розвитку (банки розвитку, венчурні фонди та компанії) та використання механізмів державно-приватного партнерства з чітким розподілом ризиків та вигод від реалізації проектів між державою і приватними виконавцями.

На Міжнародному енергетичному форумі-виставці "World Future Energy Summit", що відбувся в АБУ-ДАБІ, Генеральний секретар Організації Об»єднаних Націй (ООН) Пан Гі Мун проголосив 2012 рік Міжнародним роком сталої енергетики для всіх ^²⁵.

Створена у 2009 році генеральним директором ЮНІДО п. Канде Юмкеллою Консультативна группа з енергетики та зміни клімату (AGECC) поставила дві сміливих, але досяжних до 2030 року цілі - всеохоплюючий доступ до сучасних джерел енергії та 40-відсоткове зростання ефективності використання енергії. Для досягнення цих цілей необхідно акумулювати 35 млрд. доларів на рік протягом наступних 20 лет - загалом 700 млрд. доларів. Це лише три відсотки від прогнозованого Global Investment Energy за той же період. Країнам пропонується взяти на себе зобов’язання щодо продуманих інвестицій.

Обґрунтування необхідності переходу до зеленої економіки та зеленого бізнесу в Україні

Необхідність переходу економіки України від моделі неефективного використання традиційних викопних джерел енергії та обмежених природних ресурсів до моделі та політики сприяння зеленому зростанню обумовлена наступними негативними тенденціями.

Енергоефективність. Україна належить до енергодефіцитних країн, покриваючи свої потреби власними енергоресурсами приблизно на 58%. Існування низьких цін на імпортовані енергоресурси для населення та промисловості довгий час не сприяло впровадженню енергозберігаючих технологій. Енергоємність ВВП України, що складає 0,4 тонни нафтового еквіваленту на 1 дол. ВВП, скоригованого на паритет купівельної спроможності валют (ПКС), у 2,5 рази більша за середню енергоємність країн ОЕСР відповідно до оцінок Міжнародного енергетичного агентства^²⁶.

Висока енергоємність є наслідком незадовільної галузевої структури національної економіки, де переважають енергоємні виробництва (чорна металургія та хімічна промисловість), зношеності основних фондів підприємств та великих понаднормативних втрат енергоносіїв, використання застарілих технологій у більшості галузей економіки і проблем із залученням інвестицій та кредитних ресурсів. Директивне, а не економічно обґрунтоване ціноутворення у поєднанні з недосконалістю обліку споживання енергоресурсів призвело до перехресного субсидування споживачів та до енергетичного марнотратства^²⁷.Значні втрати енергоресурсів відбуваються під час їх транспортування і розподілу.

Вплив на зміну клімату внаслідок забруднень та викидів. Технології, що використовуються в енергетиці, промисловості, на транспорті та у житлово-комунальному господарстві, є як енерговитратними, так і забруднюючими повітря, воду і ґрунт. Протягом 2009 р. в повітряний басейн, водні та земельні ресурси країни потрапило 11,3 млн.т небезпечних забруднювальних речовин, з яких 57% припадає на шкідливі викиди в атмосферу, 40% – у поверхневі водойми. За оцінками Держкомстату України на 1 кв. км території країни припадає 11 т викинутих в атмосферу шкідливих речовин та 35 т відходів І-ІІІ класів небезпеки (табл..2). Щільність викидів забруднюючих речовин в атмосферу перевищує 130 кг на одного мешканця і у декілька разів більша за аналогічний показник у розвинутих країнах світу. Це негативно впливає на стан здоров»я населення та екосистеми.

Таблиця 2.

Викиди забруднюючих речовин в Україні у 2000-2009 роках

	2000р.	2005р.	2007р.	2008р.	2009р.
Викиди забруднюючих речовин у повітря, тис. т	5908,6	6615,6	7380,0	7210,3	6442,9
Викиди діоксиду вуглецю, млн. т¹	...	152,0	218,1	209,4	185,2
Скидання забруднених зворотних вод у поверхневі водні об'єкти, млн. м3	3313	3444	3854	2728	1766
Частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні, %	30	39	43	32	24
Утворення відходів І-ІІІ класів небезпеки, тис.т	2613,2	2411,8	2585,2	2301,2	1230,3
Частка відходів, розміщених у спеціально відведених місцях чи об'єктах,%	29,1	39,3	38,3	46,3	27,1

¹ У 2005р. відображені викиди від стаціонарних джерел забруднення, у 2007–2009 рр. – від стаціонарних та пересувних джерел забруднення.

Джерело: Держкомстат України. Доповідь «Довкілля України у 2009 році». 2010.

Основними забруднювачами повітря країни у 2009 р. були підприємства – виробники електроенергії, газу та води (40% шкідливих викидів), добувної та переробної промисловості (відповідно 21% та 31%), у тому числі підприємства металургійної промисловості 23,6%.

Щодо діоксиду вуглецю - на підприємства з виробництва електроенергії, газу та води припадає 57,9% обсягу викидів, на металургію 22,5%, на хімічну промисловість 3,3%, а на транспорт 3,6%.

Таблиця 3.

Емісія CO2 у вибраних країнах у 2008 році (Міжнародне енергетичне агентство)

	Емісія CO2			Емісія СО2 у 2008 році:
Регіон/країна	1990 (млн. тонн)	2008 (млн. тонн)	% до заг. обсягу (2008 р.)	кг на 1 дол. ВВП (за ПКС у цінах 2000 р.)*	на душу населення, тонн
Світ	22702,5	29381	100	0,46	4,39
Країни члени ОЕСР	10055,4	12630	43,0	0,38	10,61
Країни Європи-не члени ОЕСР і СНД	4182	2695	9,2	0,86	7,97
Україна	600	309,58	1,1	0,91	6,69
Польща	347,6	298,69	1,0	0,53	7,84
Росія	1981,1	1593,83	5,4	0,97	11,24
Казахстан	259,2	201,63	0,7	1,53	12,86
Естонія	24,9	17,52	0,1	0,78	13,14
Таджикистан	20,6	3,03	0,0	0,36	0,44
Грузія	15,1	4,71	0,0	0,28	1,08
Китай	2398,9	6508,24	22,2	0,6	4,91
США	4818,3	5 595,92	19,0	0,48	12,38
Джерела: Звіт про людський розвиток за 2007. (уточн. у 2008 році). ООН. 2008.
Key Energy Indicators 2010. Міжнародне енергетичне агентство. – www.iea.org.

За оцінками Міжнародного енергетичного агентства Україна, хоч і скоротила обсяги викидів СО2 протягом 1990-2008 років майже у два рази (до 309,58 млн. тонн), але залишається у колі 19 країн – найбільших забруднювачів атмосферного повітря діоксидом вуглецю (у 1992 році була п’ятою). Обсяг викидів на 1 долар ВВП за паритетом купівельної спроможності валют (0,91) все ще перевищує аналогічний показник країн ОЕСР у 2,4 рази (див. табл. 3).

Викопні види палива, які найбільшою мірою відповідають за забруднення повітря, залишаються основним джерелом енергії в Україні. Їх частка у загальному обсязі постачання первинних енергоносіїв становила у 2007 р. 82%, а відновлюваних джерел – менш як 1% , у той час як частка останніх у Німеччині та Данії складає понад 12%, Австрії і Швеції 24%, Фінляндії 19%, Китаї 12%, Білорусі 5%.

Пересувні джерела забруднення атмосферного повітря становлять значну небезпеку для здоров’я населення України, особливо міського. Від них у 2009 році в атмосферне повітря надійшло 2,5 млн. тонн шкідливих речовин, з яких 1,7 млн. тонн від приватних автомобілів. У відпрацьованих газах автомобільних двигунів налічується близько 100 різних хімічних компонентів, більшість з яких токсичні. Основними токсичними інгредієнтами є оксид вуглецю (74,2%), діоксид азоту (11,6%), неметанові леткі органічні сполуки (11,5%), тощо.

Blog

Содержание