Партнери по тиранії
| Вид материала | Документы |
- Міліція І населення – партнери, 1673.58kb.
- Партнери для програми фінансової стабілізації Успівпраці з Організацією із економічного, 1177.53kb.
- 1. вступ, 265.78kb.
- Переможці конкурсної програми можуть відзначатися призами партнерів тф «Відкрий Україну!», 111.57kb.
- План дій складається учасниками; тренери І учасники працюють як партнери; всі учасники, 396.24kb.
- Організаційний комітет ХІІ з’їзду онкологів України Організатори, спонсори та партнери, 1342.1kb.
Різанина арештованих у Чорткові
Коли німецька армія увійшла у Чортків, жахлива картина постала перед очима солдатів і місцевих громадян: у великій в’язниці за межами міста, оточеної високими стінами, лежало багато жорстоко-замордованих тіл. Великий двір (3/4 га) був розкопаний. З-під землі було видно тіла. Незабаром на території в’язниці поскладали для впізнання трупи нещасних українських в’язнів. Коли почали викопувати трупи то з’ясувалося, що співробітники НКВС кожен шар трупів вкривали землею, потім знов клали трупи, і так не один раз... Над ними земля була утрамбована так, щоб вона виглядала природно.
Окремі будинки були також повні трупів. В одному з них було навіть побудовано цементну підлогу, тож ніхто не міг і припускати, що під нею поховано жертви. Багато трупів було також знайдено в канавах навкруги в’язниці.
Всього у в’язниці Чорткова було знайдено близько 800 тіл. Але дуже небагато жертв можна було впізнати. Вони вже розкладалися, до того ж були майже не впізнаванні.
Щоб підкреслити жорстокість з, якою садисти з НКВС поводилися зі своїми жертвами, слід зазначити, що у деяких жертв були вирізані вуха й вибиті очі. Кімнати навкруги були заповнені білизною, заплямованою кров’ю. Кров була навіть на стелі... _______________________________________________________
Джерело: Милена Рудницька, Західна Україна під більшовиками 1939-1941 рр. Нью-Йорк, 1958, с. 486-487, 490.
Додаток IV
Остання сторінка списку сімдесяти восьми латишів,
засуджених до страти
Підсумковий наказ, датований 26 червня 1941 р. і підпи-саний С. Шустіним, російським комісаром секретної поліції в Латвії. Читаємо: З огляду на суспільну небезпеку, всіх розстріляти.
____________________________________________________
Джерело: Ці імена звинувачують: Номінальний список латишів, висланих до Радянської Росії в 1940–1941 рр., Друге видання, Латвійська Національна Основа, Стокгольм, 1982, р.ХХХХVШ.
Додаток V
Меморандум Міністерства закордонних справ
8 жовтня 1940 р.
До офісу Міністра закордонних справ Рейху
У справі концесії нікелю Петсамо фінський уряд зазнає щоденного безпосереднього всезростаючого тиску з боку радян-ського уряду. Фіни налякані тим, що надмірні наміри можуть бути причиною прихованої впертості Молотова. Якщо фінський уряд поступиться тиску росіян, і за законом про надзвичайний стан у країні, анулюючи діючу канадську концесію нікелю, передасть її Радянському Урядові, то для нас утвориться непри-ємна і несприятлива ситуація. Нашими (німецькими) власними інтересами щодо нікелю, обумовленими в переговорах з фінським урядом, цілком знехтують, оскільки Росія не поважатиме німецько-фінські домовленості. З трансфертом (передачею цінних паперів) концесії (договірне право на експлуатацію покладів) нікелю Радянській Росії вона матиме винятковий територіальний вплив у цьому районі, і таким чином буде безпосередньо межувати з районом Кіркенес, який прикривається нашими загонами. Командування збройних сил, і маршал Рейху особисто, висловили надію, що ми не повинні втрачати Петсамо. Представ-ник маршала Рейху, підполковник Велтженс, має, серед іншого, варіант концесії нікелю, який компенсує німецькі поставки зброї.
Тепер Міністерство закордонних справ повідомляє фінів, що Німеччина обмежиться виконанням німецько-фінських контрак-тів з нікелю, і не буде за власною ініціативою порушувати питан-ня концесії з росіянами. Це тепер конче потрібно, щоб просува-тися далі і підтримувати фінський опір. Фінам було повідомлено, що ми згодні з їх спробою керувати питаннями концесій. Щодо трансферту Росії концесій, то вирішення цих питань слід тримати в стані непевності. Немає необхідності поступатися позиціям Москви.
Міністр Шнуре запитує про можливість особистого докладу щодо цієї ситуації і теперішнього стану справ з доставкою зброї до Фінляндії. Справа термінова, бо можна очікувати, що Фіни здадуться.
———————————————————————————Джерело: Нацистсько-радянські відносини, с. 205.
Додаток VI
Потрійний Пакт від 27 вересня 1940 р.
... Уряди Німеччини, Італії та Японії погодилися:
Стаття І Японія визнає і поважає керівну роль Німеччини та Італії у вве-денні нового порядку в Європі.
Стаття П Німеччина та Італія визнають і поважають керівну роль Японії у введенні нового порядку у Великій Східній Азії.
Стаття Ш Німеччина, Італія та Японія погоджуються на спільні зусилля в реалізації означеного політичного курсу. Вони беруть на себе від-повідальність взаємодопомоги всіма політичними, економічними і військовими засобами, якщо одна з трьох сторін зазнає нападу з боку сили, що на сьогодні не бере участі у війні в Європі або у китайсько-японському конфлікті.
Стаття IV Маючи намір виконати цей Пакт, об’єднані технічні комісії, чле-ни яких визначені відповідними урядами Німеччини, Італії та Японії, зустрінуться невідкладно.
Стаття V Німеччина, Італія та Японія підтверджують, що вищезазначені умови жодним чином не позначатимуться на політичному статусі кожної з трьох сторін і Радянською Росією.
———————————————————————————
Джерело: Фредерік Х. Хартман, Основні документи міжна-родних відносин, Перше видання, Мак Грей-хил, 1951, с. 142.
Додаток VII
Умови Російського Уряду для приєднання до Потрійного пакту
Посол Німеччини в Радянському Союзі (Шуленбург) до Міністерства закордонних справ Німеччини
Телеграма
Дуже терміново
Цілком таємно
Москва,
26 листопада 1940 р.
Міністрові Рейху особисто
Молотов попросив мене відвідати його сьогодні ввечері і в присутності Деканозова заявив таке:
Радянський Уряд вивчив зміст проекту Міністра закордон-них справ Рейху, про що йшлося в останній розмові 13 листопада, і займає таку позицію:
Радянський уряд готується ухвалити проект Пакту чотирьох держав щодо політичної співпраці і взаємних обов’язків [підтрим-ки]на наступних умовах:
1. Погодження негайного виводу німецьких загонів з Фінляндії, яка, згідно з конвенцією 1939 р., належить до сфери впливу Радянського Союзу. Водночас Радянський Союз бере на себе відповідальність щодо гарантій мирних відносин з Фінлян-дією і захисту німецьких економічних інтересів у Фінляндії (експорт лісоматеріалів і нікелю).
2. Погодження, протягом наступних кількох місяців, гарантованої безпеки Радянського Союзу в протоці Босфор і Дарданелли: ухвалою договору взаємодопомоги між Радянським Союзом і Болгарією, яка географічно розташована посередині чорноморської прикордонної зони безпеки Радянського Союзу і створенням бази сухопутних і військово-морських сил СРСР в межах Босфору і Дарданелл на умовах довгострокової оренди.
3. Погодження територіальних надбань на південь від Батумі і Баку у напрямку Персидської затоки, що визнається центром прагнень Радянського Союзу.
4. Погодження відмови Японії від її прав на вугільні і нафтові концесії на півночі Сахаліну.
Згідно з вищезазначеним проектом протоколу демаркації сфер впливу, потрібно корегувати план, накреслений Міністром закордонних справ Рейху, щоб обумовити центр прагнень Радянського Союзу на південь від Батумі і Баку в загальному напрямі Персидської затоки.
Також проект протоколу або угоди між Німеччиною, Італією і Радянським Союзом, з повагою до Туреччини, повинен передбачати поправки, які б гарантували довгострокову оренду бази легких морських і сухопутних сил СРСР в районі проток Босфор і Дарданелли, з внесенням − у тому випадку, якщо Туреччина оголосить, що вона готова приєднатися до Пакту чотирьох держав, − гарантії, з боку трьох вищеназваних країн, незалежності і територіальної цілісності Туреччини.
Цей протокол повинен передбачати, що в тому випадку, якщо Туреччина відмовиться приєднатися до Пакту чотирьох держав − Німеччина, Італія і Радянський Союз погоджуються розробити план, завершити необхідні військові та дипломатичні заходи і заключити з цього приводу сепаратну угоду.
До того ж повинна бути угода щодо:
а) Третього секретного протоколу між Німеччиною і Радянським Союзом стосовно Фінляндії (дивіться вище пункт 1).
б) Четвертого секретного протоколу між Японією і Радянським Союзом, стосовно відмови Японії від її прав на нафтові і вугільні концесії на півночі Сахаліну.
в) П’ятого секретного протоколу між Німеччиною, Радянським Союзом та Італією, який би визнавав географічне розташування Болгарії всередині чорноморської прикордонної зони безпеки Радянського Союзу і політичну необхідність укласти договір взаємодопомоги між Радянським Союзом і Болгарією, який жодним чином не повинен впливати на внутрішній режим Болгарії, її суверенітет чи незалежність.
г) Наприкінці Молотов заявив, що радянська пропозиція передбачає п’ять протоколів замість двох, які запропонував Міністр закордонних справ Рейху.
Він високо цінує формулювання німецької точки зору.
Шуленбург
Джерело: Нацистсько-радянські відносини, сс. 258-259.
Додаток VIII
Російське спростування розриву з Німеччиною 14 червня 1941 р.;
вісім днів перед німецьким вторгненням:
ТАРС про офіційне послання Молотова Шуленбургу, радіопередачі і публікації в пресі наступного дня
Навіть перед від’їздом англійського посла Кріпса до Лондона та особливо після його повернення, були широко поширені чутки про „неминучість війни між СРСР і Німеччиною” в англійській і зарубіжній пресі. Ці чутки стверджують, що:
- Німеччина, на загальну думку, висунула різні терито-ріальні та економічні вимоги до СРСР, і що теперішні переговори між Німеччиною і СРСР зайшли в глухий кут, що загрожує завер-шенню нової угоди щодо зближення між ними;
- Радянський Союз відхилив вимоги, і в наслідок цього Німеччина почала зосереджувати війська на кордонах Радян-ського Союзу для розв’язування війни;
- З боку Радянського Союзу передбачається почати інтен-сивну підготовку до війни з Німеччиною і зосередити війська на німецькому кордоні.
Незважаючи на очевидний абсурд цих чуток, відповідальні круги Москви вважають необхідним, з огляду на настирливе розповсюдження чуток, уповноважити ТАРС заявити, що ці чутки − недолугий маневр сил пропаганди, спрямованої проти Радянського Союзу і Німеччини, які зацікавлені в поширенні та інтенсифікації війни.
TAРС повідомляє:
1. Німеччина не зверталася з офіційними запитами до Радянського Союзу і не робила спроб дізнатися ні про яку найближчу угоду; таким чином переговори не могли відбуватися.
2. Згідно з фактами, що є в розпорядженні Радянського Союзу, як Німеччина, так і Радянський Союз точно виконують умови радянсько-німецького Пакту про ненапад. Таким чином, на думку радянських кіл, чутки про намір Німеччини порушити пакт і розпочати агресію проти Радянського Союзу є цілком безпід-ставні. Водночас нещодавні переміщення німецьких загонів, які після завершення операції на Балканах передислоковані до східних і північних районів Німеччини, повинні пояснюватися іншими мотивами, які не мають ніякого зв’язку з радянсько-німецькими відносинами.
3. Радянський Союз, згідно з політикою миру, виконав і мав намір виконувати умови радянсько-німецького Пакту про ненапад. Таким чином чутки, за якими Радянський Союз готується до війни з Німеччиною, є брехня і провокація.
4. Літній призов до лав Червоної Армії, який зараз відбувається, і майбутні маневри − це ніщо інше, як підготовка резервістів і перевірка системи залізничних перевезень, що, як відомо, відбувається щороку; тому, як мінімум — абсурд інтерпретувати ці заходи Червоної Армії як ворожі акції щодо Німеччини. _________________________________________________
Джерело: Нацистсько-радянські відносини, с. 345-346.
Додаток ІХ
Німецьке Комюніке до Москви 21 червня 1941 р.
За один день до вторгнення в СРСР
Радянський посол у Берліні одержав в цей час від Міністра закордонних справ Рейху меморандум з детальними фактами, в яких стисло підсумовано:
І. У 1939 р. уряд Рейху, попри суттєві суперечності, що утворюються внаслідок непорозумінь між націонал-соціалізмом і більшовизмом, намагався порозумітися з Радянською Росією. Згідно з пактами від 23 серпня і 28 вересня 1939 р. уряд Рейху переорієнтовувався в ставленні до політики СРСР і з цього часу щиро йшов назустріч Радянському Союзу. Ця політика доброзич-ливості дала Радянському Союзові велику перевагу у сфері зовнішньої політики.
Уряд Рейху уповноважений заявити, що з того часу обидві держави, шануючи державний устрій одна одної і не втручаючись у внутрішні справи решти компаньйонів, мали б зберегти сталі, добросусідські відносини. На жаль, незабаром стало очевидно, що уряд Рейху помилився в цьому припущенні.
II. Незабаром, після укладання німецько-російського договору, Комінтерн, до якого входили офіційні радянські представники, що надавали йому підтримку, відновив підривну діяльність проти Німеччини. Саботаж, тероризм і шпигунство проводяться повномасштабно, що незаперечно свідчить про підготовку до війни. У всіх країнах, що межують з Німеччиною, і на територіях, зайнятих німецькими загонами, ведеться антинімецька пропаганда з метою протидії зусиллям встановити стійкий порядок у Європі. Югославії була охоче запропонована зброя проти Німеччини радянським начальником Генерального штабу, як доведено документами знайденими в Бєлграді. Декларація, проголошена СРСР при укладанні договорів задля співробітництва з Німеччиною, проглядає заздалегідь обдуманим спотворенням фактів, обманом в укладанні договорів, тактичним маневром для отримання угод, сприятливих до Росії. Провідним принципом такої політики обрано шлях на ослаблення не більшовицьких країн до такої межі, щоб було легше їх деморалізувати і, як ми бачимо тепер, знищувати.
Ш. У дипломатичних і військових колах стало очевидним, що дії СРСР – несумісні з проголошеним при укладанні пактів ненасадженням більшовизму і анексії країн, що потрапили в сферу його впливу. Насправді СРСР мав на меті тиснути на захід всією військовою міццю де тільки можливо і просувати більшо-визм далі в Європу. Дії СРСР проти держав Балтії, Фінляндії та Румунії, де він вимагає того самого, що вже поширилось на Буковині, стали очевидними. Окупація і більшовизація Радян-ським Союзом сфери впливу дали їй безумовну можливість порушувати московські угоди, незважаючи на те, що уряд Рейху до певного часу погоджувався з таким розвитком подій.
IV. Коли Німеччина Віденським рішенням від 30 серпня 1940 р. врегулювала кризу в Південно-Східній Європі, спричи-нену діями СРСР проти Румунії, Радянський Союз висловив протест і почав інтенсивні всебічні військові приготування. Німеччина поновила зусилля для досягнення порозуміння, що конкретизовано в обміні документами між Міністром закордон-них справ Рейху і паном Сталіним, і в запрошенні пана Молотова прибути до Берліна; вона приймала офіційні пропозиції від Радянського Союзу, з якими могла не погоджуватися, як наприк-лад гарантії СРСР Болгарії, заснування бази морських і сухопут-них сил СРСР в Протоках Босфор і Дарданелли, і повна відмова Німеччини від Фінляндії. Згодом стало зрозуміло, що політика СРСР проти Німеччини набирає обертів. Попередження, адресо-ване Німеччині щодо окупації Болгарії і заява на адресу Болгарії після входу німецьких загонів мали, до деякої міри, ворожий зміст і були явно взаємопов’язані, як і обіцянка захисту тилу Туреччини у випадку турецького вступу у війну на Балканах, надана в березні 1941 р.
V. В умовах радянсько-югославського договору про дружбу від 5 квітня цього року СРСР приєднався до загального англо-югославсько-грецького фронту проти Німеччини. Разом з тим він намагався відновити дружні відносини з Румунією, щоб належ-ним чином спонукати її відмежуватися від Німеччини. І тільки швидкі німецькі перемоги сприяли відмові від англо-російського плану опору німецьким загонам у Румунії і Болгарії.
VI. Ця політика супроводжувалася невпинним нарощу-ванням концентрації всіх наявних в розпорядженні російських сил на величезному фронті від Балтійського до Чорного моря, проти яких Німеччина знайшла контрзаходи тільки пізніше. З початку року це була постійно зростаюча загроза для усієї території Рейху. Звіти, отримані протягом кількох останніх днів не залиша-ють жодних сумнівів, щодо агресивного характеру цієї російської концентрації і стали завершенням у формуванні думки про над-звичайно напружену військову ситуацію. Крім того, є звіти з Англії щодо переговорів посла Кріпса, про зближення політичної і військової співпраці між Англією і Радянським Союзом. Підби-ваючи підсумки усього вищесказаного уряд Рейху оголошує, що радянський уряд чинить дії, які суперечать прийнятим на себе зобов’язанням:
1) Не тільки продовжує, але навіть інтенсифікує спроби підриву устоїв Німеччини і Європи;
2) Його зовнішня політика все більше набирає ознак антинімецької;
3) Концентрує всі військові сили в бойовій готовності на кордоні з Німеччиною. Отже, радянський уряд знищив домовле-ності з Німеччиною і таємно підготувався до нападу на Німеч-чину з тилу в боротьбі не на життя, а на смерть. Тому Фюрер наказав збройним силам Німеччини протистояти цій загрозі всіма засобами, на які вони здатні.
____________________________________________
Джерело: Нацистсько-радянські відносини, с. 347-349.
ПОКАЖЧИК ІМЕН
Андерс, Владислав, генерал-лейтенант, (1892-1970) 51
Антикомінтернівський пакт підписано в листопаді 1936 р. між Німеччиною й Японією, 24.11.1937 р. до нього приєдналася Італія 10, 35, 46
Астахов, Григорій, тимчасовий повірений у справах СРСР у Німеччині, "романтичний дипломат", (донський козак за походженням). У 1938 р. помер у таборах 11, 38, 40-43
"Барбароса", план наступу на СРСР, відомий як директива № 21. Затверджено Гітлером 18 грудня 1940 р. 77
Берія, Лаврентій Павлович, (1899-1953) 40, 41
Бессонов, радник російського посольства в Берліні 10, 34, 82
Бломберг, Вернер, полковник фон, голова Рейхсверу в перші роки приходу Гітлера до влади 9, 26-28
Брокелберг, генерал фон, голова німецької військової делегації у Москві в травні 1933 р. 10, 31
Бухарін, Микола Іванович (1888-1938) 40
Вайцзеккер, барон фон, Державний секретар Німеччини 39, 82
Веймарська республіка – Німецька республіка 1919-1934 р. Національні збори Німецької республіки впродовж 1919 року засідали у м. Веймарі. Її представники підписали Версальський договір 105
Велс, Саммер, міністр закордонних справ США 78
Версальський договір, на відзначення його підписання на кам’яній брилі було накарбовано: "Тут, 11 листопада 1918 року було зламано злочинну пиху німецької імперії, переможеної вільними народами..." 10,17-20, 23-25, 28, 34, 35, 51, 80
Вишинський, Андрій Януарович 78
Військова співпраця СРСР і Німеччини 16, 17, 19, 20, 22-24, 26, 28, 30, 35, 47, 59, 62, 64, 81
Вісь Берлін-Рим, (утворена згідно "Сталевого пакту") 25 травня 1939 р. 71
"Вісь Рим-Берлін-Токіо" (троїстий пакт, потрійний пакт) остаточно сформовано 27 вересня 1940 р. Угоду підписано в Берліні представниками Німеччини, Італії та Японії. Див. Потрійний пакт 4, 72-75, 95
Ворошилов, Климент Єфремович, третій за ліком голова наркомвійськ-мору після Троцького, Фрунзе 10, 27, 28, 31, 32, 41, 45, 51, 81
Гаврилович, голова кабінету міністрів Югославії. У ніч на 6 квітня 1941р. він підписав Договір про ненапад і дружбу з СРСР у Москві. О шостій годині ранку того ж 6 квітня німці напали на Югославію. 17 квітня Югославія беззастережно капітулювала. 7 травня Москва примусила його покинути СРСР 75, 77
Галіфакс, лорд, міністр закордонних справ Великої Британії 41
Гельфанд, Леон, радник радянського посольства в Римі. У 1941 р. втік до США 32, 34
Гітлер, Адольф, (20.05.1889 р. − 30.05.1945 р.) народився у невеликій таверні містечка Браунау в Австрії, 21 березня1933 р. став канцлером, 1 серпня 1934 р. (у день смерті 87 річного канцлера Гінденбурга), спираючись на підтримку військового міністерства і командування армії, проголосив себе фюрером і рейхсканцлером, а також головнокомандувачем збройними силами. Генерал Рейхенау негайно вніс до тексту військової присяги поправку: "... Я присягаюся перед Господом богом., що буду покірливо підкорятися фюреру німецького рейху й народу Адольфу Гітлеру..." 3, 4, 7, 9, 10-12, 14, 25, 26, 29-40, 42, 44-46, 48, 51-54, 59, 62, 64-70, 72-77, 79-87
Гнедін, Євген, перший секретар посольства СРСР у Берліні 34, 38
ГУЛАГ (Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень при НКВС СРСР; після 1938 року налічувало понад 10 млн. в’язнів; виробляло біля 14% промислової продукції СРСР) 33, 38, 62
Ґерінґ, Герман Вільгельм, (1893-1946), наці-2, шеф відомства по здійсненню чотирирічного плану розвитку Німеччини, голова державного концерну "Герман Ґерінґ верке" 21, 25, 26
Даймлер, Готліб, поставки устаткування для виробництва танків 23
Даладьє 11, 36, 58
Деканозов, посол СРСР у Берліні, керуючий справами Литви 72, 75
Договір з Фінляндією 13, 14, 56, 57, 60, 66, 68, 70-76, 83, 87, 89, 94, 96, 97, 100-101
Договір новий, економічний, підписано 11 лютого 1940 р. Розрахований на 27 місяців. СРСР мав виконати поставки за 18 місяців (до літа 1941 р.), а Німеччина − впродовж договірного терміну. До 21 червня 1941 р. СРСР поставлено сировини й матеріалів на загальну суму 937,3 млн. марок. Німеччина недопостачила товарів на суму 234,2 млн. марок 40
Договір (Пакт) дружби і нейтралітету СРСР-Німеччина, 1926 р. 9, 10, 31, 34
Договір про дружбу та кордон 12, 51
Договір про взаємну допомогу СРСР-Франція, 1926 р. 10, 32
Договір про визнання, взаємну допомогу і кооперацію СРСР-Німеччина 16
Договір про нейтралітет СРСР-Японія, 1926 р. 15, 74, 75, 76
Договір про односторонню допомогу Англії Польщі 12
Договір Рапалльський 2, 19
Договір торговий СРСР-Німеччина 12, 45
Драганов, посол Болгарії в Берліні 11, 41, 42
Енгельс, Фрідріх, (1820-1895) 52
Єгоров, голова Генштабу 32
Єжов, Микола Іванович, нарком внутрішніх справ (НКВС) СРСР, (1895-1939) 34
Єнукідзе, Авель, секретар Центрального виконавського комітету (ЦВК) СРСР, агент особистих доручень Сталіна 32
Жуков, Георгій Константинович, маршал, (1896-1974) 26
Західноукраїнська народна республіка 18
Зект, Ганс фон (1866-1936), Верховний головнокомандувач збройних сил Веймарської республіки часів: березень 1920 – жовтень 1926, засновник Рейхсверу 19, 20-24
Зондергрупа „Р” 21, 23
Зорге, Річард 78
Каганович, Лазар Мойсейович (1893-1991) 51
Калінін, голова ЦВК СРСР 33
Kaнделaкi, Давід, російський торговий представник і особистий агент Сталіна 35, 38
Колективна безпека 32, 35, 38, 39, 48, 81
Комерційні Угоди 2, 8, 13, 16-19, 22, 24, 63-65
Компартія Німеччини (KПН) 29, 30
Комуністичний інтернаціонал (Комінтерн) 10, 29, 32, 35, 40, 46, 54, 57, 100
Копп, Віктор 20
Красін, Л.В., нарком зовнішньої торгівлі 15, 21
Креве-Мискевічус, прем’єр-міністр Литви 14, 64
Кривицький, В.Г., Голова закордонного відділу НКВС, резидент російської військової розвідки Західної Європи 33, 34
Кребс, Ганс 76
Кріпс, сер Стафорд, англійський посол у Москві і некритичний обожнювач СРСР 62, 78, 98, 101
Круп, Болен-і-Гальбах Ґустав, фон, (1870-1950), спроектовані тракторний завод і агротехнічна дослідницька станція, поставлено устаткування для виробництва танків 18, 19, 23
Куусінен, Отто 13, 57
Ленін, Володимир Ілліч 5, 16, 20, 21, 63
Лібкнехт, Карл 16
Литвинов, Максим Максимович (власне, Мейр Мойсейович Валах) (1876-1951) 11, 31-33, 35, 38-40, 48, 81
Люксембург, Роза, (1871-1919) 16
Maлтзан, Аго, барон фон 20
Маркс, Карл (1818-1883) 52
Мацуока, Й., міністр закордонних справ Японії 75, 76, 85
Меркалов, посол СРСР у Німеччині 11, 39, 82
Меркулов, заступник Берії 72
Мікоян, Анастас Іванович 51
Мілроні, Брайан 5
Молотов, В’ячеслав Михайлович (власне, Скрябін) (1890-1986) у 1920 − секретар ЦК КП(б) України; у 1921-1930 − секретар ЦК ВКП(б); у 1930-41 − Голова Ради Народних Комісарів СРСР; в 1941-46 − перший заст. Голови Ради міністрів СРСР. Водночас у 1941-45. − заст. Голови Держ. комітету оборони, а в 1939-1949 і 1953-56 − народний комісар (з 1946 − міністр) закорд. справ СРСР. В 1957-60 − посол в МНР. У 1960-62 − постійний представник СРСР у міжнародному агентстві з атомної енергії; від 1963 − у відставці, виключений з лав КПРС. На вироках про смерть багатьох його соратників Молотов першим ставив свій підпис після, або й перед підписом Сталіна. На його совісті мільйони й мільйони жертв сталінізму 6, 7, 11, 14, 35, 40, 41, 43-45, 49-51, 53-60, 62, 66, 67, 71-74, 76-78, 81-86, 89-91, 94, 97-99, 101
„ Московський центр” 3, 23, 26
Муссоліні, Беніто 11, 70
Мюнхенська криза 81
Мюнхенська Угода 39, 81
НКВС 15, 31, 34, 52, 91, 92
Пакт потрійний 2, 14, 15, 75, 95-97
Пакт про ненапад Німеччина-Данія 58, 59
Пакт про ненапад СРСР-Німеччина 2-7, 11,12, 34, 39-41, 44-51, 59, 66-69, 71-74, 76, 78-80, 82-86, 88, 89, 98-100
„Пакт сталевий” підписано 22 травня 1938 р. в Берліні німецькою та італійською сторонами 10
Пакт чотирьох держав 74, 94-96
Патс, Костянтин, президент Естонії 62
Петлюра, Симон (1879-1926) 18
Потьомкін В. 6, 41
Пропозиції концесій 8, 21-23, 75, 93, 96, 97
Радек, Карл Бернгардович (власне, Собельсон) (1885-1939) 16, 20, 22, 30, 33, 61
Рейхсвер 10, 19, 21, 23-28, 31-32
Ризький мирний договір 18
Ріббентроп, Йоахим фон (1893-1946) 6, 14, 42-47, 49-51, 54, 58, 63, 71-74, 84, 85, 89-92
Селтер, K., міністр закордонних справ Естонії 55
Сєров, Іван, генерал, заступник Берії, організатор репресій у Західній Україні, Прибалтиці 52, 61
Сіано 69
Сідс, сер Вільям, англійський посол в Україні 40
Скворцов, російський посол у Німеччині 6
Сметона, Антон, президент Литви 62
Соціал-демократи 29, 30, 32, 62
Сталін, Йосиф Віссаріонович (власне, Джугашвілі) (1879-1953) 3, 4, 6, 7, 11, 32-35, 37-40, 42, 45-49, 51-58, 62, 65, 66, 68, 69, 71, 73-78, 81-87, 101
Стрессмен, організатор і координатор військової співпраці Німеччини та СРСР 24, 27
Тіппельскірх, радник німецького посольства в Москві 37
Томас, генерал, голова управління економіки і озброєнь німецького верховного командування 77
Троцький, Лев Давидович, (власне Бронштейн), (1879-1940) 62
„Трупенамт” − заборонені Версальським договором курси Генерального штабу Німеччини. Їх прослуховували Тухачевський і Жуков 21, 26-28
Тухачевський, Михайло Миколайович, маршал, зам. наркома оборони (1893-1937) 6, 26, 31, 32, 36
Уборевич, генерал 28
Угода комерційна, СРСР-Німеччина 22, 39, 42, 64
Угода між генеральними штабами СРСР й Німеччини підписана 1 серпня у Москві в умовах суворої секретності. Вона стосувалася тренувань німецьких штабів на території СРСР 8, 22
Угода (Пакт) про дружбу та кордони, або Берлінська Угода про нейтралітет між СРСР і Німеччиною, на випадок, якщо одна з двох сторін зазнає нападу третьої 12, 51, 52
Українська народна республіка 18
Улманіс, Карл, президент Латвії 62
Уманський, Костянтин 78
Фалін, Валентин 5
Хассе, Пауль, генерал, лідер „Трупенамт” 21, 25
Хільґер, Густав, радник посла Німеччини в Україні 4, 6, 33
Чемберлен, Артур Невіл (1859-1940) 11, 36, 41
Черчил, сер Вінстон Леонард Спенсер 78
Чілтон, віконт, англійський посол у Москві 36
Шапошніков, Борис, генерал, начальник генерального штабу 6
Шахт, Г’ялмар (1877-1970) 34, 35
Шираторі, посол Японії у Німеччині 42
Шнуре К.Ю. − керівник східноєвропейської референтури відділу економічної політики МЗС Німеччини 11, 40, 42, 43, 64, 77, 95
Шпейдель, Хелм, генерал 26
Шуленбург, граф фон, посол Німеччини в Москві 11, 12, 14, 33, 41, 43-45, Шуле, Річард, охоронець Ріббентропа 6
49, 50, 58, 59, 62, 66, 71, 74, 78, 98-99
„Юнкерс”, фірма 8, 22, 23