Опубликовано в: Культура України: зб наук пр. Вип. 27. Х.: Харківська державна академія культури. С. 94-103

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

Опубликовано в:

Культура України: зб. наук. пр. Вип. 27. — Х.: Харківська державна академія культури. — С. 94-103.

УДК 130.2 Б.Ю. Соколова

ГЕРОЇЗМ У ПРЕДМЕТНОМУ ПОЛІ

ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ

Розглянуто основні філософсько-культурологічні підходи до вивчення героїзму як загальнокультурного явища.

Ключові слова: героїзм, герой, концепція, подвиг, еволюція.

Рассматриваются основные философско-культурологические подходы к изучению героизма как общекультурного явления.

Ключевые слова: героизм, герой, концепция, подвиг, эволюция.

In the article the basic philosophical and cultural studies approaches to study the heroism as a common cultural phenomenon is considered.

Key words: heroism, hero, conception, exploit, evolution.

Феномен героїзму пронизує всю культурну історію людства. Його перший історичний тип виник разом із зародженням людської свідомості: легенди та міфи всіх народів містять породжені міфологічним видом мислення величні постаті культурних героїв, з якими пов’язане виникнення благ і ціннісно-нормативних правил, що складали засади первинної культури. Певний етап розвитку людства позначився виникненням героїчного епосу, який для кожного народу був філософією і літературою, вмістищем мудрості і посібником життя. Героїчний епос закарбував відшліфований моральним досвідом народу образ героя, що став взірцем, на який покладалися при вихованні поколінь і який надихав та втілював надію в будь-які скрутні часи. Історичний контекст еволюції кожного народу сповнений багатьма прикладами героїв, головною детермінантою характеру яких був альтруїзм і прагнення до загального блага. Від стародавніх часів їхньою місією було збереження суспільства від деструкції при внутрішній і зовнішній небезпеці й удосконалення його через трансмісію нових знань.

З огляду на зазначене, складність та багатоаспектність феномену героїзму детермінують необхідність філософсько-культурологічної рефлексії над ним, яка дозволить поглибити і загальнотеоретичне осмислення цього явища в будь-якому з аспектів. Отже, дослідження героїзму є дуже актуальним і перспективним, особливо зважаючи на те, що нині в Україні не створено методологічного підґрунтя для вивчення цієї проблеми: немає жодної дисертації, останні десять років вона майже не висвітлюється в наукових виданнях. Розвідки в напрямі осягнення сутності героїзму створять умови для нового ставлення і значного посилення уваги до цього явища, усвідомлення його першорядної необхідності в житті суспільства. Звернення останнього до героїчних постатей, як до взірців, забезпечить йому стабільний імунітет до багатьох кризових тенденцій сучасного буття.

Зважаючи на те, що феномен героїзму можна розглядати як цілісну багатокомпонентну систему, його дослідження є багатогранним процесом осмислення в різних аспектах: історичному, філософському, культурологічному, етичному, естетичному, психологічному, соціологічному й інших. Наприклад, етичний та естетичний аспекти героїзму досить широко вивчалися в Радянському Союзі наприкінці 60 – на початку 70-х рр., але, на жаль, ґрунтовні праці дослідників тієї епохи (В. С. Мовчан [10; 11], І. С. Пономарьова [14; 15], К. П. Шудря [24] та ін.) певною мірою заідеологізовані. Одним з цікавих і майже не розроблених аспектів є лінгвістичний, у контексті якого виконана дисертація Т. О. Шваб [22]. Також одним з ракурсів вивчення героїзму є аналіз його різних історичних типів. Так, існують численні дослідження, присвячені епічним героям, серед яких чільне місце належить фундаментальним працям О. Ф. Лосєва [8] й І. В. Шталь [23] (гомерівський епос), Є. М. Мелетинського [9] й А. Я. Гуревича [3] (середньовічний західноєвропейський епос), Б. П. Кірдана [6] і В. Г. Хоменка [19] (український епос) та багатьох інших.

Мета статті – розкрити основні концептуальні філософсько-культурологічні підходи до вивчення феномену героїзму як загальнокультурного явища в цілому.

Першим, хто звернув увагу на гносеологічну цінність феномену героїзму, був англійський історик, один з видатних представників романтичної філософської школи Англії XIX ст. Томас Карлейль (1795-1881), який виклав свої думки в книзі “Герои, почитание героев и героическое в истории”¹. Створюючи свою теорію, Т. Карлейль застосував до суспільства вчення І. Г. Фіхте про активну діяльність суб’єкта як творчу силу світу. Перш ніж проаналізувати концепцію Т. Карлейля, переглянемо еволюцію поглядів на неї вітчизняних дослідників. Одним з перших її критичний аналіз зробив відомий російський історик XIX ст. М. І. Карєєв, котрий у своїй праці «Сущность исторического процесса и роль личности в истории» [4] порівняв два, з його точки зору, протилежні погляди на героїчне в історії – Т. Карлейля і Л. М. Толстого. Критикуючи «історіософічну теорію» Т. Карлейля, суттєвими її недоліками автор вважає відсутність узагальнюючих тез, «цілковиту недоговореність основних пунктів усієї теорії» [4, с. 26], довільну і тому не досить удалу класифікацію героїв. «Будь-яка інша класифікація, – пише він, – повинна була б мати в Карлейля суто зовнішнє значення, оскільки по суті, з його точки зору, кожен “герой” нічим не відрізняється від іншого “героя”» [4, с. 27]. Але ж Т. Карлейль мав на увазі єдину внутрішню сутність, спільну для всіх героїв; і сам М. Карєєв далі наводить цитату з праці філософа, в якій той зазначає, що зовнішня форма героя залежатиме від часу й обставин, в котрих він опиниться. Звісно, деяка емоційність викладення думок у праці Т. Карлейля надавала привід для критики, але можна дійти висновку, що М. Карєєв багато в чому не зрозумів глибоку за своєю суттю концепцію Т. Карлейля.

Ще критичніше і вкрай необ’єктивно поставилася до Т. Карлейля наука радянського періоду: «Философский словарь» (М., 1981) характеризував його як буржуазного філософа, котрий пропагував реакційний романтизм; І. Н. Неманов у своїй статті зазначає, що у творчості Т. Карлейля яскраво віддзеркалилися «суб’єктивістські, ідеалістичні погляди, типові для ідеологів реакційної буржуазії» [12, с. 155]. Особливо критикувалося положення концепції Т. Карлейля щодо провідної ролі героїв в історичній долі народів (таку критику можна знайти, зокрема, серед приміток до праці О. М. Веселовського «Историческая поэтика» [1], де він наполягає на пріоритетній ролі народу в історії щодо будь-якої видатної особистості). На жаль, філософи того періоду на догоду ідеології викривляли смисл концепції Т. Карлейля, а іноді замінювали його протилежним. «На думку Карлейля, – пише Д. А. Волкогонов, – той герой, хто має риси жорстокості, нещадної владності і рішучості застосувати силу, здатен відігравати месіанську роль»² [2, с. 6]. Останніми роками починає відновлюватися справедливе ставлення до поглядів цього філософа. У «Кратком философском словаре» (видання 2004 р.) зазначено: «Гуманізм Т. Карлейля, який ґрунтується на загальнолюдських цінностях і пов’язує відповідальність людини за власний вчинок з фактичною відповідальністю за всю державу, – явище, що випередило свій час, концептуалізоване лише у ХХ ст.» [7, с. 154-155].

Евристична значущість концепції Т. Карлейля полягає в тому, що він уперше охарактеризував героїзм як надзвичайно глибоке за своєю сутністю явище, котре потребує серйозного наукового аналізу. На думку мислителя, це явище має свої закономірності функціонування в суспільстві і є чинником, котрий безпосередньо впливає на культурно-історичний процес. «Шанування героїв, – стверджував він ще в середині XIX ст., – великий предмет, найсерйозніший і найширший з тих, що я знаю. <…> Шанування героїв, на мою думку, глибоко вкарбовується в таємницю шляхів, якими прямує людство в цьому світі, і в таємницю його найжиттєвіших інтересів; і воно цілком заслуговує нині на ґрунтовне вивчення і тлумачення» [5, с. 198].

Т. Карлейль виявився одним з небагатьох філософів, хто глибоко осмислив поняття «героїзм» і порушив питання про дослідження проблеми впливу на еволюцію людства не лише самих героїв, а й самого ставлення до них суспільства. Він був глибоко переконаний, що саме таке ставлення є суттєвим принципом при осягненні як історичних явищ, так і аспектів внутрішнього життя окремої людини. «Я вважаю, – писав він, – що повага до героїв, яка в різні епохи виявляється різним способом, є душею суспільних відносин між людьми і що спосіб виявлення цієї поваги – це істинний масштаб для оцінки міри нормальності або ненормальності пануючих у світі відносин» [5, с. 329].

Т. Карлейль уперше створив ретроспективну концепцію історичних типів, через які еволюціонував образ героя від стародавніх часів до сучасності, та здійснив розгорнутий аналіз кожного історичного типу. Таких типів героїв, на думку філософа, існує шість: божество, пророк, поет, пастир, письменник й керманич. Але тут важлива не сама класифікація, а те, що в кожну конкретну епоху шанування героїв змінює форму виявлення і надає кожному типу свій неповторний образ. При цьому різні типи героїв, які виникали протягом історії – це лише різні віддзеркалення у свідомості людей одного й того ж цілісного культурного явища героїзму, чия форма прояву залежить від часу й існуючих умов. Незважаючи на різницю, існує інваріантна особливість, притаманна всім історичним типам героя. «Герой – той, – пише філософ, – хто живе у внутрішній сфері речей, в істинному, божественному, вічному, існуючому завжди, хоча й незримо для більшості, під оболонкою тимчасового і вульгарного: його сутність там; висловлюючись, він сповіщає в зовнішність цей внутрішній світ вчинком чи словом…» [5, с. 127]. Здатність проникати «крізь зовнішню оболонку речей» й осягати їхню справжню суть – це те, що об’єднує героїв незалежно від історичного типу.

Сучасник Т. Карлейля, американський філософ, представник трансцендентальної філософії, Ралф Уолдо Емерсон (1803-1882) також звертався до феномену героїзму у своїй праці «Избранники человечества» [25]. З нечисленних праць, присвячених поглядам Р. У. Емерсона, можна відзначити дослідження Е. Ф. Осипової «Ральф Уолдо Эмерсон: Писатель и время» [13] – першу російськомовну монографію, в якій вивчається спадщина цього філософа. Аналіз його світогляду, естетики і поетики надав змогу авторові осмислити цілісність розвитку американської культури двох століть як єдиного організму.

Р. Емерсон наслідував Т. Карлейля в онтологічній посилці, осмислюючи історичний процес як реалізацію великих ідей, носіями яких є герої – «представники людства». Як і Т. Карлейль, він вважав, що герої здатні, не піддаючись ілюзіям матеріального світу, розуміти справжню будову речей, їхню глибинну суть. Р. Емерсон підкреслював, що кожна людина потенційно може стати видатною, порівнюючи суспільство зі школою Песталоцці, де вчителі й учні міняються місцями й учаться один в одного [25, с. 64]. Р. Емерсон стверджував, що герой як високо моральна особистість допомагає вдосконалюватися й оточуючим його людям. «Ми любимо спілкування з героями, – розмірковував філософ, – тому що наша перейнятливість безмежна; з видатними наші думки і манери самі собою стають видатними» [25, с. 60]. Одна з основних ознак героя, згідно з Р. Емерсоном, це те, що він відкриває перед людством перспективу духовного зростання і «невтримно спонукає нас рухатися вперед» [25, с. 135]. Слід зазначити, що в унісон з цією ідеєю звучали думки й інших мислителів. Один з класиків німецької філософії, І. Г. Фіхте, зазначав, що «вища людина із силою підіймає свою добу на вищий щабель людства…» [18, с. 439].

Звернемося до концепцій ХХ ст. Багато розмірковував про героїзм і подвиг російський мислитель та художник Микола Костянтинович Реріх (1874-1947). Його багатогранна творча спадщина містить оригінальну концепцію, яка розкриває філософський смисл героїзму. Центральне місце в зазначеній концепції належить ідеї про те, що іманентна сутність героя пов’язана з психологією і внутрішнім душевним устроєм його народу. На думку мислителя, герої, «в різноманітному подвигу яких виявлена душа народна», укарбовують народну свідомість і стають символом цього народу. «Герої, – писав він, – під час їхнього стрімкого подвигу і не підозрювали, що вони є виразниками країн, виразниками найціннішої конденсованої психології» [16, с. 45]. У своєму нарисові «Душа народа» М. К. Реріх наводить приклади героїв, імена й образи яких багато століть зберігаються в народній пам’яті, і кожен з них визначений мислителем як виразник сутності своєї країни: французька героїня Жанна д’Арк, італійський святий Франциск Ассизський, російський подвижник Сергій Радонежський, індійський імператор Акбар, єгипетська цариця Хатшепсут, тибетський Далай-лама П’ятий та багато інших. «А чи не є велике ім’я царя Соломона символом цілої величезної психології?», – запитує М. К. Реріх [16, с. 47]. «Коли ви вимовляєте ім’я Вашингтона та Лінкольна, ви вимовляєте сутність Сполучених Штатів Америки. І ніхто не знає це краще, ніж душа народна», – зазначає він [16, с. 45].

Також одним з головних положень концепції М. К. Реріха є те, що герої відіграють провідну роль у культурно-історичному процесі. Він стверджував: «Життя героя веде людство. Як джерело натхнень, як міра прекрасного, як спонукач мужності, – так звучить голос істинного героїзму» [16, с. 53]. Навіть якщо з часу діянь героя спливають століття і може здаватися, що його ім’я забули, у певний час народ знову і знову звертається до його подвигів. «У метушні життя, – писав М. К. Реріх, – можливо, знову тимчасово не згадуватимуться ці великі імена, але як тільки душа народна відчує необхідність духовного підживлення, вона знову неухильно звернеться до тих, хто вів її до блискучих будівельних досягнень» [16, с. 45]. Слід відзначити, що цікавий приклад цілого циклу (протягом декількох десятиліть) проникнення згадки про подвиг місцевого героя Германа в народну пам’ять однієї з австрійських сільських общин, потім його забуття, зникнення з цієї пам’яті, а потім знову поява, описаний у статті Ернста Ленгзейлера «The Rise and Fall of А Local Hero: Memory, Identity and Power in Rural Austria, 1945-1960» [27].

Оригінальна і багато в чому новаторська концепція героїзму належить сучасному російському вченому – академіку Л. В. Шапошниковій. Цю концепцію викладено в статті «Неугасимый свет тернового венца», опублікованій у збірнику «Мудрость веков» [20]. У ній учена розкриває глибинну філософську суть та еволюційне значення поняття «герой». Досліджуючи феномен героїзму, Л. В. Шапошникова розглядає його через співвіднесеність з типами мислення – міфологічним, релігійним, науковим, – які послідовно змінюють один одного. «Образи героїв, – пише дослідниця, – розвивалися і змінювалися разом із розвитком свідомості людства. Первісні міфи доносять до нас оповідання про богів-героїв, інформація про яких прийшла разом з іскрою духу і відповідала тому мисленню та свідомості, які ми називаємо міфологічними. Цьому ж рівню свідомості відповідала й епоха обожнення героїв. Релігійна свідомість дала нам героїв-пророків, Великих учителів, які створили релігійні вчення. Далі настав період героїв-поетів, як визначає його Т. Карлейль. Герой-поет – поняття вельми широке і певною мірою умовне. У цьому разі йдеться про творчу особистість, яка має якості героя. <…> І в цьому різноманітті форм (святий, подвижник, учений, поет тощо) завжди наявний як фундаментальне поняття одвічний герой, який і містив головну еволюційну суть. Героїчне начало – це та скріплююча речовина, що об’єднує різні форми людської діяльності і є разом з тим реальним інструментом самого еволюційного синтезу» [20, с. 379-380].

Отже, героїчне начало виникло в трансцендентних глибинах міфологічного мислення і виявилося тією фундаментальною засадою, без якої нездатні були еволюціонувати ні людська свідомість, ні людський дух. На ранній стадії розвитку міфології у внутрішньому світі людини герой і божество поєднувалися в єдиний образ. Це була істота, котрій притаманні і божественні, і героїчні якості. Як відзначає вчена, із розвитком і вдосконаленням міфологічного мислення герой і божество поступово диференціювалися, віддаляючись один від одного, проте зберігали свої первісні якості. Цей процес відображений у класичній грецькій міфології, де герой походить від бога і смертної людини. На цьому етапі герой, що стає вже земним, зберігає зв’язок з Вищим началом світобудови завдяки своєму походженню. Цей зв’язок з Вищим, як вважає Л. В. Шапошникова, залишається з героєм назавжди і є його головною відмітною особливістю на всіх етапах його еволюції. Справжній герой, на її думку, є персоніфікованим зв’язком народу з Вищим началом.

Коли герої ставали земними в процесі своєї еволюції, як підкреслює Л. В. Шапошникова, часто виявлялося їх протиріччя з небесним, оскільки земна матерія намагалася пригноблювати їх божественний дух. Учена пише про те, що «міфологічне протистояння богів та героїв є віддзеркаленням боротьби духу і матерії в енергетичному процесі еволюції Космосу» [20, с. 374]. Особливо яскраво боротьба героїв та богів відображена в тій же грецькій міфології. Часто особливістю таких небажаних для богів вчинків була їхня спрямованість на благо людей. Так зароджувався один з головних принципів героїзму – самопожертва і здійснення подвигів в ім’я й на благо інших. Цей принцип яскраво відобразився в діях міфологічного культурного героя, що замінив героя, який воював з богами. Жертвуючи собою, культурні герої приносили людям необхідні для їхнього духовного й інтелектуального розвитку знання. Наступний етап еволюції героїв розвивався в героїчному епосі. Ще більш земні, але однаково пов’язані з Вищим началом, епічні герої осяяли його світлом історичний процес, що зароджувався, і надали імпульсу першим цивілізаціям. А коли вже історія ввійшла в чіткі межі і її минуле не розмивалося, зберігаючи свою структуру, епічних героїв замінили історичні, які існують понині. Безумовно, кожен наступний тип героїв не був цілком самостійним, він мав риси та якості попереднього. І цей зв’язок між героєм-божеством, культурним, епічним й історичним героєм, на думку Л. В. Шапошникової, – надзвичайно цікаве явище, суть якого понині не досліджена.

Розглядаючи концепцію Л. В. Шапошникової, необхідно підкреслити, що її праці ґрунтуються на методології нового космічного світогляду, підвалини якого містяться у філософській системі Живої Етики, яка виникла на початку ХХ ст. Згідно з нею, головна мета та сутність космічної і, відповідно, земної еволюції полягає в одухотворенні матерії, підвищенні вібрацій її енергетики, чого можна досягти завдяки такій силі як дух. Дух є особливим видом тонкої матерії, енергетичною субстанцією, якій належить головна роль у світобудові. Як пише Л. В. Шапошникова, аналізуючи методологічні положення Живої Етики, дух «як тонкоматеріальна енергія в процесі еволюції одухотворює матерію, створюючи вищі її форми» [21, с. 54]. Необхідно також відзначити, що, згідно з Живою Етикою, у всесвіті існують Вищі світи, тобто світи вищих вимірів багатовимірного космічного простору, які впливають на всі земні процеси і визначають розвиток людської історії і культури. «В еволюції, як це розуміють Автори Живої Етики, – пише Л. В. Шапошникова, – лише Вище може просунути нижче. Це одне з головних методологічних положень філософії Живої Етики. Тому так важливі і в житті, і в еволюції людини Вищі світи та її взаємодія з ними» [21, с. 55].

Зважаючи на зазначене, розглянемо одне з головних положень концепції Л. В. Шапошникової, яким є ідея про те, що герої – це носії високодуховної енергетики подвигу, самопожертви, нових знань. Сутність місії героїв полягає в одухотворенні ними земної матерії високою енергетикою своєї героїчної діяльності, і це відбувається завдяки зв’язку з Вищим началом світобудови. Саме тому героїчні особистості визначають еволюційні процеси в суспільстві, оскільки поява героя в історії, на думку дослідника, є тим вихідним пунктом, з якого починається процес зміни людського мислення і свідомості. Така точка зору підтверджує вищезгадані ідеї Т. Карлейля та Р. Емерсона про те, що культурно-історичний процес спричинений думками й діями героїв.

Погляд сучасного дослідника П. А. Сапронова, автора книги «Феномен героизма» [17] є досить своєрідним, оскільки він розглядає героїзм, основуючись на двох ключових поняттях: долі і трагедії. З його точки зору, героя можливо зафіксувати лише при обов’язковому зіткненні його з долею, й неминучим наслідком такого зіткнення виявляється трагедія. «Герой, – пише автор, – людина долі і трагедії одночасно. Його зустріч з долею робить з нього героя й одночасно веде до трагічного підсумку» [17, с. 15]. Під долею П. А. Сапронов має на увазі «принцип дії зовнішньої сили, здатної відмінити і такої, яка безперервно відміняє будь-яке індивідуальне <…> буття…» [17, с. 18]. Інакше кажучи, доля перебуває над людською свободою, індивідуальністю і самовизначенням. Саме тому герой – це лише той, хто здатен відмінити реальність долі, основуючись на своїй внутрішній свободі, на міцній волі свого духу. «Герой, – пише дослідник, – <…> розтрощує долю тим, що кожна дія, яку він здатен здійснити, здійснюється ним ізсередини, згідно зі своєю волею він щоразу своєю свободою покриває зовнішню необхідність та неминучість долі …» [17, с. 483]. Таким чином, згідно з думкою П. А. Сапронова, зрозуміти й оцінити героя можна не стільки за зовнішніми результатами його діянь, а переважно за якістю його духовної свободи. Незважаючи на такий оригінальний підхід до теми героїзму, підхід, який по суті, обмежує це багатогранне явище протистоянням з долею і не зважає на взаємодію людини з людиною, альтруїстичні мотиви героїчних вчинків тощо, позиція П. А. Сапронова все ж таки близька авторові цієї статті, у першу чергу, своїм акцентом на внутрішній свободі героя та на його перемозі над собою. Дійсно, героїзм дуже тісно пов’язаний з високим рівнем духовної свободи людини, яка дозволяє звільнитися від дамоклова меча догм і забобонів суспільства. Перемога над своїми пристрастями й егоїстичними бажаннями, у свою чергу, прямо пропорційна героїчній самопожертві в ім’я інших людей.

Ґрунтовна стаття д-ра Ендрю Бернштейна «The Philosophical Foundations of Heroism» [26] є досить удалим зразком осмислення героя як особистості, яку, перш за все, репрезентують моральні якості. Автор вважає визначення поняття «герой», яке наводиться в деяких американських словниках, незадовільними через переважне акцентування на фізичних якостях. Адже, як справедливо зазначає Е. Бернштейн, героїзм визначається моральністю, духовністю людини. Тому вчений формулює свою дефініцію концепту «герой». Герой, на його думку, це «індивідуум піднесеного морального складу і вищого хисту, який невтомно прагне досягти своєї мети попри сильний антагонізм. Завдяки своїй незламній відданості добру, незважаючи на опір, він досягає духовної величі, і навіть у тому, що він зазнає невдачі, полягає його фактична перемога» [26]. Автор перелічує найважливіші складові концепту «героїзм»: моральна велич, звитяга, здатність діяти всупереч опору і тріумф, якщо не фізичної, то духовної стійкості. Е. Бернштейн підкреслює, що безкомпромісне моральне зобов’язання – це підґрунтя героїзму. Також він справедливо зазначає, що героїзм тісно пов’язаний зі створенням і захистом життєво важливих для людства цінностей, що, у свою чергу, невід’ємне від постійного і неухильного подолання перешкод, створених злими, антагоністичними силами. Тому сутність героїзму, стверджує автор, саме в стійкій відданості добру всупереч будь-якій з можливих форм опору.

Аналіз деяких концептуальних підходів до вивчення феномену героїзму дозволив дійти таких висновків. Головна думка в концепціях Т. Карлейля та Р. Емерсона полягає в тому, що героїчне начало є стрижнем історичного процесу. Окрім того, обидва романтики акцентували увагу на важливій якості героїв – здатності осягати глибинну сутність речей і явищ. У теоріях ХХ ст. виявляється звернення до духовних, психологічних та енергетичних особливостей героя. Характеризуючи героїв як “виразників країн”, М. К. Реріх пов’язував героїчний подвиг окремої особистості із сутністю народної душі, що свідчить про внутрішню спорідненість героя зі своїм народом. Можна сказати, що героїзм – це явище глибоко національне, але значення героїчних подвигів є загальнолюдським. Про це свідчить концепція Л. В. Шапошникової, на думку якої, сутність місії героїв полягає в одухотворенні земної інертної матерії високою енергетикою нових знань, самопожертви, любові до людей. Саме героїчні діяння дозволяють свідомості людства подолати наступний еволюційний щабель. Концепція П. А. Сапронова звужує багатогранний феномен героїзму до протистояння героя і долі, проте акцентує увагу на внутрішній свободі, яка дозволяє героїчній особистості долати консервативність оточуючого соціуму. Е. Бернштейн пов’язує героїзм з моральністю і духовними якостями людини, підкреслюючи, що це явище невід’ємне від непохитної відданості добру, від внутрішньої стійкості, яка породжує здатність протистояти будь-якому опору і долати всі перешкоди на шляху створення і захисту людських цінностей.

До перспектив подальших досліджень феномену героїзму як загальнокультурного явища слід вважати залучення відкриттів синергетики (вивчення впливу людини на соціальні процеси, особливо в кризових станах нестійкості макросоціальних структур тощо), а також осмислення його ролі в еволюційних процесах світобудови з позиції космічного мислення.

ПРИМІТКИ

1. Російською мовою цей твір Т. Карлейля опублікований у збірнику його праць «Теперь и прежде».

2. Проте сам Т. Карлейль наголошував: не можна вважати, що «життя будь-якого справжнього керманича людства повинне полягати в повній свободі змінювати світ за свавіллям і здійснювати свій благодійний шлях посеред улесливих висловлень захвату покірливого людства» [5, с. 378].

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Веселовский А. Н. Историческая поэтика / А. Н. Веселовский. — М. : Высш. шк., 1989. — 406 с.

2. Волкогонов Д. А. Феномен героизма: О героях и героическом / Д. А. Волкогонов. — М. : Политиздат, 1985. — 263 с.

3. Гуревич А. Я. Средневековый героический эпос германских народов: [вступ. ст.] / А. Я. Гуревич // Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о нибелунгах. — М. : Худ. лит., 1975. — С. 5–26.

4. Кареев Н. И. Сущность исторического процесса и роль личности в истории / Н. И. Кареев. — СПб. : Типография М. М. Стасюлевича, 1914. — 574 с.

5. Карлейль Т. Теперь и прежде / Т. Карлейль ; сост., подгот. текста и примеч. Р. К. Медведевой. — М. : Республика, 1994. — 415 с.

6. Кирдан Б. П. Украинские народные думы (XV – начало XVII в.) / Б. П. Кирдан. — М. : Изд-во АН СССР, 1962. — 288 с.

7. Краткий философский словарь / под ред. А. П. Алексеева. — М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. — 496 с.

8. Лосев А. Ф. Гомер / А. Ф. Лосев. — М. : Учпедгиз, 1960. — 350 с.

9. Мелетинский Е. М. Происхождение героического эпоса. Ранние формы и архаические памятники / Е. М. Мелетинский. — М. : Изд-во вост. лит., 1963. — 462 с.

10. Мовчан В. С. Естетична сутність героїчного / В. С. Мовчан // Етика та естетика : міжвідом. наук. зб. — 1971. — Вип. 10. — С. 103–108.

11. Мовчан В. С. Проблема героїчного в естетиці пореформеної доби / В. С. Мовчан // Етика та естетика : міжвідом. наук. зб. — 1971. — Вип. 9. — С. 74–81.

12. Неманов И. Н. Субъективистски-идеалистическая сущность воззрений Т. Карлейля на историю общества / И. Н. Неманов // Вопр. истории. — 1956. — № 4. — С. 144–155.

13. Осипова Э. Ф. Ральф Уолдо Эмерсон: Писатель и время / Э. Ф. Осипова. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1991. — 136 с.

14. Пономарьова І. С. До проблеми героїчного / І. С. Пономарьова // Етика та естетика : міжвідом. наук. зб. — 1967. — Вип. 3. — С. 137–143.

15. Пономарьова І. С. Походження і сутність героїчного / І. С. Пономарьова // Етика та естетика : міжвідом. наук. зб. — 1968. — Вип. 4. — С. 139–144.

16. Рерих Н. К. Душа народов / Н. К. Рерих. — М. : Междунар. Центр Рерихов, 1995. —104 с.

17. Сапронов П. А. Феномен героизма / П. А. Сапронов. — СПб. : ИЦ “Гуманитарная Академия”, 2005. — 512 с.

18. Фихте И. Г. Сочинения в 2-х томах. Т. 1 / И. Г. Фихте ; сост. и примечания В. Волжского. — СПб. : Мифрил, 1993. — 687 с.

19. Хоменко В. Г. Історичні пісні : [вступ. ст.] / В. Г. Хоменко // Історичні пісні : зб. – К. : Муз. Україна, 1971. — С. 5–29.

20. Шапошникова Л. В. Мудрость веков / Л. В. Шапошникова. — М. : Междунар. Центр Рерихов, 1996. — 480 с.

21. Шапошникова Л. В. Философия космической реальности: [вступ. ст.] / Л. В. Шапошникова // Учение Живой Этики. Листы Сада Мории. Кн. 1. Зов. — М. : Междунар. Центр Рерихов, 2003. — С. 5–165.

22. Шваб Т. О. Еволюція концепту “героїзм” в англійській мові (на матеріалі текстів давньоанглійського, середньоанглійського і ранньоновоанглійського періодів) : автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / Т. О. Шваб. — К., 2006. — 18 с.

23. Шталь И. В. Художественный мир гомеровского эпоса / И. В. Шталь. — М. :: Наука, 1983. — 296 с.

24. Шудря К. П. Героїчне та піднесене / К. П. Шудря // Етика та естетика : міжвідом. наук. зб. — 1968. — Вип. 4. — С. 43–50.

25. Эмерсон Р. У. Избранники человечества / Р. У. Эмерсон ; пер. с англ. С. Г. Займовского. — М. : Проблемы эстетики, 1912. — 228 с.

26. Bernstein A. The philosophical foundations of heroism [Електронний ресурс] / А. Bernstein. — Режим доступу : ссылка скрыта

27. Langthaler E. The rise and fall of a local hero: memory, identity and power in rural Austria, 1945-1960 / E. Langthaler // Cultural Studies. — 2002. — V. 16. — No. 6. — P. 786–796.

Blog

Опубликовано в: Культура України: зб наук пр. Вип. 27. Х.: Харківська державна академія культури. С. 94-103

Содержание