Програма фахових вступних випробувань для вступників за напрямом "психологія" для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "
| Вид материала | Документы |
- Програма фахових вступних випробувань для вступників за напрямом "психологія" для здобуття, 1718.35kb.
- Програма фахових вступних випробувань з дисциплін професійної І практичної підготовки, 260.35kb.
- Програма фахових вступних випробувань на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст", 307.54kb.
- Програма фахових вступних випробувань для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня, 236.7kb.
- Програма фахових вступних випробувань для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня, 235.31kb.
- Програма фахових вступних випробувань для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня, 235.42kb.
- Програма фахових вступних випробувань на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістр, 168.26kb.
- Програма фахових вступних випробувань на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст, 172.58kb.
- Програма фахових вступних випробувань для проведення вступних випробувань при вступі, 339.95kb.
- Програма фахових вступних випробувань з ф І з и к идля здобуття освітньо-кваліфікаційного, 838.98kb.
Виникнення і розвиток психології конфлікту як наукової дисципліни. Об’єкт і предмет психології конфлікту. Методи психології конфлікту. Місце психології конфлікту в системі психологічних дисциплін. Завдання психології конфлікту.
Тема 2. Природа і причини конфліктів
Конфліктогенна ситуація і конфлікт. Теорії конфлікту в психології. Конфлікт: добро чи зло? Спір і суперечка. Конфлікт і агресія. Конфлікт як процес. Причини конфліктів. Риси та індивідуальні особливості особистості. Пастка відповідальності як причина конфліктів. Вікові особливості особистості і причини конфліктів.
Тема 3. Типологія конфліктів
Конфлікти: конструктивні і деструктивні, емоційні і ділові, глобальні і локальні, гострі і хронічні, короткочасні і тривалі, антагоністичні та неантагоністичні.
Внутрішньоособистісний конфлікт.
Міжособистісні конфлікти.
Конфлікт взаємин. Інформаційний конфлікт. Конфлікт цінностей. Конфлікт інтересів. Конфлікт структурний. Вік особистості як основа для класифікації конфліктів.
Тема 4. Структура, розвиток, аналіз конфлікту
Структура конфлікту: проблема, сторони, позиції. Конфлікт як процес. Розвиток конфлікту на рівні емоцій. Розгортання суперечки у відкрите протистояння. Аналіз конфлікту. Карта конфлікту. Конфліктологічна експертиза.
Тема 5. Стилі і стратегії поведінки особистості в конфлікті
Сітка стилів поведінки особистості в конфлікті К. Томаса та Кілмена. Аналіз позитивних і негативних сторін цих стилів. Взаємодія партнерів в конфлікті з різними комбінаціями стилів поведінки в конфлікті та проблема розв’язання (або ескалації конфлікту). Визначення стилів поведінки особистості в конфлікті.
Тема 6. Процедури примирення
Розгортання та розв’язання конфлікту. Підходи та моделі розв’язання конфліктів в психології. Фасилітація. Переговори. Посередництво. Експертна порада. Консультування. Арбітраж. Суд. Роль психолога в процедурах примирення.
Тема 7. Переговори
Основні підходи і концепції переговорів. Підготовка до переговорів. Роль психолога в підготовці переговорів. Протистояння емоційному тиску партнера в переговорах. Етапи переговорів. Принципи позиційних і принципових переговорів. Підписання угоди.
Тема 8. Посередництво у розв’язанні конфліктів
Коли виникає необхідність у посередництві в розв’язанні конфліктів? Моделі посередництва. Посередницька служба і психологія конфлікту. Вимоги до особистості посередника. Процедура посередництва: етапи, правила. Своєрідність посередництва в різних сферах життя: міжнародні конфлікти, трудові спори, сімейні конфлікти тощо.
Тема 9. Фасилітація, експертна порада
Процедура фасилітації як процедури примирення. Вимоги до особистості фасилітатора. Правила фасилітації. Своєрідність експертної поради як процедури допомоги у розв’язанні конфліктів. Психолог як експерт. Група як експерт. Прийняття рішення в групі: методики активізації мислення експертів.
Тема 10. Внутрішній конфлікт
Природа та причини внутрішніх конфліктів. Мотиваційний конфлікт та його різновиди. Психологічний захист як показник наявності внутрішнього конфлікту та його прояв. Копінг-стратегії в процесі подолання особою труднощів.
Тема 11. Психокорекція конфліктної поведінки
Конфліктність – риса особистості чи реакція на ситуацію. Вікові особливості конфліктної поведінки. Корекція конфліктної поведінки: ефективність різноманітних технік. Соціально-психологічний тренінг – «школа» вмінь і навичок розв’язання конфліктів. Конфліктологічна експертиза: проблеми і перспективи.
Перелік рекомендованих підручників, методичних та дидактичних матеріалів
Базова література
1.Гришина Н. В. Психология конфликта. – М., 2000. – 425 с.
2.Ложкін Г. В., Пов’якель Н. І. Психологія конфлікту: теорія і сучасна практика: Навчальний посібник. – К.: Професіонал, 2007. – 416 с.
3.Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. – СПб.: Питер, 2001. – 395 с.
Допоміжна література
1.Альтернативні підходи до розв’язання конфліктів: теорія і практика застосування / Укладачі: Н. Гайдук, І. Сенюта,О. Бік, Х. Герешко. – Львів: ПАІС, 2007. –206 с.
2.Гірник А. М. Управління конфліктом (соціально-психологічний аспект). – Світ безпеки. – 1996. – № 9. – С. 27-44.
3.Гірник А. М. Як досягти успіху у переговорах? – Хмельницький, 1992. – 125 с.
4.Гірник А., Бодро А. Конфлікти: структура, ескалація, залагодження. – К., 2003. – 236 с.
5.Глушакова Т. И. Переговоры: эффективное «ты-я-взаимодействие». – М., 1991. – 251 с.
6.Горностай П. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического консультирования. Проблемный подход. – К., 1995. – 340 с.
7.Грабовська С., Равчина Т. Конфлікти без насильства. Посібник. – Львів, 2003. – 276 с.
8.Коммуникативная компетентность руководителя: Методические рекомендации / сост. А. Н. Гирнык, Н. П. Тименко, В. В. Савченко, И. И. Авдеева. – Севастополь, 1994. – 115 с.
9.Конфліктологічна експертиза: теорія і методика. – К., 1999. – 100 с.
10.Добровский П. Переговоры творческие и взаимовыгодные. – ЭКО, 1991. – № 1. – С. 183-188.
11.Каррас Ч. Искусство ведения переговоров. – М., 1997. – 324 с.
12.Корнелиус Х., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. – М., 1992. – 245 с.
13.Кэгел С., Келли К. Анатомия медиации. – Семинар по разрешению конфликтов «Практическая медиация». – Донецк, 1998. – С. 24-28.
14.Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта:Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2000. – 256 с.
15.Мастенбрук В. Переговоры. – Калуга, 1993. – 227 с.
16.Ниренберг Дж. Маэстро переговоров: Деловой бестселлер. – Минск, 1996. – 310 с.
17.Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. 4-е изд. – Спб.: Питер, 2000. – 522 с.
18.Пірен М. Основи конфліктології. – К., 1998. – 238с.
19.Примуш М. В. Конфліктологія: Навчальний посібник. – К. Професіонал, 2006. – 288 с.
20.Психология конфликта / Сост. и общ ред. Н.В. Гришиной . – Спб.: Питер, 2001. – 448 с.
21.Соснин В. А. Урегулирование и разрешение конфликтов: проблема посредничества в прикладной исследовательской практике Запада. – Психологический журнал. – 1994. – Т. 15. – № 5. – С. 130-141.
22.Фишер Р., Браун С. Путь к совместному успеху. – Спб.: Питер, 1997. – 379 с.
23.Фишер Р., Эртель Д. Подготовка к переговорам. – М.: Мысль, 1996. – 375 с.
24.Фишер Р., Юри У. Путь к согласию или переговоры без поражения. – М.: Мысль, 1990. – 217 с.
25.Цепцов В. А. Переговоры: психология, воздействие, практика. – М.: Знание, 1996. – 398с.
26.Юри У. Преодолевая «нет» или Переговоры с трудными детьми. – М.: Мысль, 1993. – 214с.
27.Psychologia: Podrecznik akademicki / Red. nauk. J. Strelau, D. Dolinski. \ – Gdansk: GWP, 2008. – T 1. – 963 p.
10. Інформаційні ресурси
1.www. Psychlit
2.Psychinfo
Контрольні питання з курсу
1.Предмет, методи і завдання психології конфлікту.
2.Місце психології конфлікту в системі психологічних дисциплін.
3.Конфліктогенна ситуація і конфлікт.
4.Конфлікт як процес.
5.Конфлікт і агресія.
6.Правила фасилітації.
7.Агресія як нанесення шкоди іншому.
8.Аутоагресія в конфлікті.
9.Типологія конфліктів.
10.Конструктивні і деструктивні конфлікти.
11.Мотиваційний конфлікт.
12.Внутрішній конфлікт: причини, протікання, корекція.
13.Природа внутрішнього конфлікту за К. Хорні.
14.Психологічні причини конфліктів.
15.Структура конфлікту.
16.Розвиток конфлікту на рівні емоцій.
17.Карта конфлікту.
18.Конфліктологічна експертиза.
19.Стилі поведінки особистості в конфлікті.
20.Вплив темпераменту на особливості поведінки людини в конфлікті.
21.Процедури примирення.
22.Підходи та моделі розв’язання конфлікту в психології.
23.Основні концепції переговорів.
24.Психологічна підготовка до переговорів.
25.Психологічне забезпечення ходу переговорів.
26.Протистояння емоційному тиску в переговорах.
27.Роль психолога в підготовці і проведенні переговорів.
28.Посередництво у розв’язанні конфліктів.
29.Посередницька служба і психологія конфлікту.
30.Процедура посередництва.
31.Вимоги до посередника.
32.Своєрідність фасилітації як процедури примирення.
33.Вимоги до фасилітатора.
34.Процедура фасилітації.
35.Процедура експертної поради.
36.Вимоги до експертів, що дають допомогу у розв’язанні конфліктів.
37.Вікові особливості конфліктної поведінки.
38.Корекція конфліктної поведінки.
39.Застосування тренінгів в психокорекції конфліктної поведінки.
40.Конфліктологічна експертиза: проблеми і перспективи.
41.Ігрові способи корекції конфліктів: межі застосування, чинники ефективності.
10 ПЕДАГОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ
Програма навчальної дисципліни
Змістовий модуль 1.
Тема 1. Педагогічна психологія як наука
1.Предмет та проблемии педагогічної психології. Основні категоріх педагогічної психології
2.Основні історичні етапи розвитку педагогічної психології як науки
3.Методи педагогічної психології
Визначення предмету педагогічної психології як науки за В. Крутецьким, М. Заброцьким, В. Казанською. Педагогічна психологія – наука, що вивчає зміни особистості у процесі і результаті навчання і виховання (В. Казанська).
Основні проблеми педагогічної психології – індивідуалізація навчання, психолого-педагогічна діагностика, навчання у сензитивні періоди розвитку, співвідношення навчання, виховання і розвитку особистості учня.
Зв’язок педагогічної психології з іншими науками (філософією, психологією та педагогікою зокрема) та галузями психології (віковою, соціальною, експериментальною психологією, психологією особистості, психологією творчості, психологією спорту, сімейною психоогією, психодіагностикою).
Основні категорії педагогічної психології – навчання, виховання, розвиток особистості – та промлема їхнього пріоритетного співвідношення.
Основні історичні етапи розвитку педагогічної психології як науки: загальнодидактичний період (Ян Коменський, Ж.-Ж. Руссо, Песталоцці, Гербарт, Ушинський, Каптєрєв), експериментальний період (Л. Виготський, Біне, Кеттел, Піаже), період теорій навчання (Скіннер, Ланда, Махмутов і Оконь, Ельконін і Давидов), дискусійно-пошуковий період ХХІ століття.
Методи педагогічної психології: загальнопсихологічні (спостереження, експеримент, додатковіі методи) та специфічні (формуючий експеримент, апробація, впровадженння).
Тема 2. Психологія навчання
1.Концепція психолого-педагогічної технології сучасного уроку
2.Теоретичні критерії технології уроку – компетентність
3.Формуючі критерії – методики навчання, мотивація, індивідуальні особливості научіння
4.Результативні критерії – ключові компетенції
5.Психологічний аналіз уроку
Ситуаційнна та особистісна парадигма навчання. Концепція психолого-педагогічної технології сучасного уроку: теоретичні критерії – формуючі (засоби формування та розвитку) – результативні.
Теоретичні критерії технології уроку – компетентність (життєва, психологічна, комунікативна, інтелектуальна, професійна, учнівська / студентська). Формуючі критерії: методики навчання, мотивація, індивідуальні особливості научіння. Основні концепції навчання: концепція випереджуючого розвитку, концепція проблемного навчання, конценція “від абстракттного до конкретного”, концепція “від практики до теорії”. Основні методики навчання: програмоване навчання, проблемне навчання, розвиваюче навчання, евристичне навчання, научіння шляхом відкриттів, експеріентне навчання, інтнактивне навчання.
Мотивація навчання: мотиваційнні теорії (теорія самоактуаліззації А. Маслоу, реверсивна теорія М. Аптера, теорія самоефективності А. Бандури, теорія управління МакГрегора), мотиваційні тенденції та мотиваційні джерела, коучінг-стратегії мотивування.
Складові індивідуального стилю научіння: інформаційні, особистісні, пізнавальні. Інфорамаційні: оптимальний час опрацювання інформації, об’єм інформації, що опрацьовується інтенсивно або екстенсивно, можливість практичного застосування та перевірки отриманої інформації. Особистісні: рівень здібностей, рівень научуваності, особливості глобальних рис характеру, спрямованість особистості, наявність пізнавального інтересу. Пізнавальні: рівень розвитку мислительних операцій, тип мислення та особливості умовисновків. Характеристики продуктивності мислення. Пізнавальні стилі: когніттивіні, інтелектуальні, епістемологічні. Психологічні особливості розуміння (“зрозумілості”) інформації.
Рівні навчання та типи учнів за стилями научіння.
Поняття індивідуального підходу у навчанні.
Результативні критерії: ключові компетенції – цінннісно-смислова, загальнокультурна, навчально-пізнавальна, інформаційна, комунікативна, соціально-трудова, особистісного самовдосконалення.
Китерії оцінювання рівня навчальної діяльності учнів за результатами уроку (курсу) як психолого-педагогічної технології: рівень знань, рівень смостійності виконання завдання, рівень творчості виконання завдання, систематичність виконання завдань, перспективність набуттих знань та умінь.
Психологічний анліз уроку. Мета психологічного аналізу уроку – прийняття вчителем рішення щодо критеріїв ефективності та засобів оптимізації навчальної діяльності. Критерії психологічного аналізу уроку: реалізація вчителем навчальних цілей уроку, реалізація вчителем принципів розвиваючого навчання та виховних цілей уроку, рівень педагогічної рефлексії вчителя, рівнь пізнавально-комунікативної активності учня.
Етапи психологічного аналізу уроку: перспективний, актуальний, ретроспективний.
Завдання перспективного психологічного аналізу уроку: 1) визначення навчальних та виховних цілей уроку, 2) компетенцій, що передбачається сфомувати в учнів, 3) методик навчання, за допомогою яких можливе формувння компетенцій, 4) складові індивідуального стилю научіння, які передбачається актуалізувати в учнів, 5) способи мотивування учнів до вияву пізнавальної активності, 6) добір пактичних завдань, за допомогою яких можливе застосувння теоретичних знань на практиці, 7) визначення локусу контролю та критеріїв оцінювання знань та умінь учнів.
Завдання актуального психологічного аналізу уроку: 1) рівень научуваності учнів, 2) оптимальність мотивування учнів, 3) співвідношення темпу та якості виконання завдань учнями, 4) рівень складності виконуваних учнями завдань, 5) необхідність роз’яснень, 6) локус запитань учнів: репродуктивний (потреба у повторенні інформації), продуктивний (потреба в уточненні способів виконання завдання), творчий (портеба у формуванні компетентності), 7) тип роботи учнів у групі: індивідуалістичний, прагматичний, колективний.
Завдання ретроспективного психологічного аналізу уроку: 1) рівень сформованості компетенції в учнів (рівень впізнавання інформації, рівень вільного відтворення інформації, рівень уміння застосовувати знання на практиці за наявності скерування, рівень уміння застосовувати знання на практиці за аналогією, рівень здатності пояснити логіку нового знання, рівень здатності структурувати нову інформацію по-своєму та пояснити її зв’язок з рніше засвоєною інформацією), 2) рівень та адекватність застосовних мотиваційних стратегій, 3) конструктивність взаємодії учнів у групі з точки зору ефективності навчання та соціальної зрілості, 4) ефективність педагогічного спілкування вчителя з учнями, 5) інформативність критеріїв оцінювання, 6) напрямки оптимізації навчальної діяльності (методологічні, методичні, оцінкові), 7) напрямки самовдосконалення вчителя (особистісний та професійний саморозвиток).
Тема 3. Психологія виховання
1.Проблеми, принципи, цілі виховання
2.Моделі, стилі виховання
3.Методи й ефекти виховання
4.Девіантна та адиктивна поведінка учнів
5.Особливості педагогічного спілкування
Виховання як психолого-педагогічний супровід соціалізації особистості. Методологічні (моделі, стилі, ефекти) й методичні (методи, прийоми, засоби) принципи виховання.
Проблеми виховання: формування спрямованость особистості та особистісних нвоутворень, проблема механізмів засвоєння моральних норм, вплив структури дитячих та юнацьких груп на формування особистості учня. Цілі виховання: критерії вихованості та виховуваності учня на навчальної групи. Рівні морального виховання. Особливості виховання характеру й довільності. Моделі виховання: ідеалістична, реалістична, прагматична, антропоцентрична, соцієтарна, гуманістична, технократична. Класифікації типів виховання: історичні типи вихованя (природнє та цивілізаційне), соціокультурні ттипи виховання – спартанське й афінське, лицарське, схимницьке, джентельменське, колективістичне й індивідуальстичне, чоловіче й жіноче. Стилі виховання (демократичне, авторитарне, ліберальне). Методи виховання: методи виховання свідомого ставлення до діяльності, методи виховання послідовності та бажаності поведінки в процесі діяльності, методи виховання ставлення до результату діяльності. Методи самовиховання: самопізнання, самостиимульвання, самовладання. Прийоми самовиховання самозобов’язання, самопереконання, самонавіювання, самотренування, самопримус. Засоби самовиховання: рефлексування, самоспостереження, самоорганізування, самопроектування. Ефекти виховання та самовиховання внаслідок соціальзації та персоналізації особистості.
Девіантна та адиктивна поведінка учнів. Поняття девіантної та делінквентної поведінки. Природні та соціокультурні дизпозиції девіантої поведінки. Причини девіантної поведінки: конформність, нездантість прогнозувати наслідки вчинків, нестійкість духовних потреб. Характеристики агресивної та егресивної поведінки. Поняття адиктивної поведінки. Соціальні, психологічні та біологічні фактори трансформації адиктивної поведінки у залежну поведінку. Соціальні – мода, ступінь відповідальності, вплив групи підлітків; психологічні – тип акцентуації характеру, привабливість нових відчуттів та перреживань, домінування гедоністичної установки, низький рівень соціальних інересів, прагнення самоствердитись, слабкість “Я”; біологічні – ступінь толерантності до дії алкоголю чи психофармакологічних речовин, обтяжена спадковість, зронічні хворроби, органічні ураження кори головного мозку. Функції залежної поведінки: пізнавальна, гедоністична, психотерапевтична, компенсаторна, стимуляційна, адаптаційна, анестетична.
Напрямки профілактики залежної поведінки у підлідків: формування установки ментального здоров’я, формування стратегічної мотиваації, заохочення просоціальної активності, інформування щодо причин та наслідків адикцій.
Специфіка педагогічного спілкування. Функції спілкування. Види спілкування та стилі педагогічного спілкування. Поняття суб’єкта утрудненого спілкування та бар’єри педагогічного спілкування. Механізми соціальної перцепції. Поняття педагогічного спілкування. Методи активної інтеракції.
Тема 4. Розвиток та саморозвиток особистості
1.Зрілість як критерій розвитку та саморозвитку особистості
2.Психологічні теорії розвитку особистості в контексті психології виховання (Е.Еріксон, К. Юнг, Д. Левінсон)
3.Саморозвиток особистості
4.Критерії саморозвитку суб’єктів навчання – вчителя та учня
5.Методики самоорганізування (самопроектування) особистості
Зрілість як критерій розвитку та саморозвитку особистості. Основні напрямки розвитку та саморозвитку: фізичний, психологічний (вольовий, естетичний, інтелектуальний), соціальний, професійний. Види зрілості – фізіологічна, психологічна, соціальна, професійна, особистісна, духовна.
Психологічні теорії розвитку особистості: теорія ідентичності Е. Еріксона (характеристика розвитку особистості за критерієм продуктивності життєвої стратегії в основні вікові періоди), теорія індивідуації К. Юнга (характеристика розвитку особистості за критерієм досягнення зрілості особистості внаслідок психологічної трансформації), теорія життєвий цілей Д. Левінсона (характеристика розвитку особистості за критерієм особливостей реалізації основних життжвих цілей чоловіками та жінками).
Поняття саморозвитку особистості. Рівні саморозвитку: когерентність (рівень дій), компетентність (рівень думок), самоефективність (рівень почуттів). Поняття самодетермінації.
Становлення зрілої людини у контексті західної та східної культур (кризи розвитку особистості, перетворення, конструктиивний шлях розвитку, завдання на шляху розвитку, перешкоди зростанню, роль вчителя, концепція пророди ідеальної людини).
Критерії саморозвитку суб’єктів навчання – вчителя та учня.
Особистісна та професійна зрілість вчителя. Риси особистісної зрілості: синергічність, автономність, контактність, самоприйняття, креативність, толерантність, відповідальність, глибинність переживань, децентрація, життєва філософія. Формування професійної компетентності вчителя: здібності, мотивація, компетенції, професійна компетентність.
Фасцинативні здібності: креативність, афіліативне прагнення, мотивація досягнення успіху, вміння пояснювати поняття). Мотивація: самоорганізування, оптимальне мотивування учнів. Компетенції: особистісна зрілість (здатність до самореалізації та долання кризових ситуацій) та навчально-інформаційна компетенція (уміння організовувати системність засвоєння учнями знань з предмету). Професійна компетентність (уміння самонавчання (самомотивування, визначення конструктів систематизації інформації, визначення цілей навчання), знання індивідуальної техніки роботи, уміння визначати локус контролю (оцінювання) знань учнів, уміння добирати відповідні меті уроку методи пояснення, знання індивідуальних особливостей научіння учнів, уміння актуалізувати знання та формувати компетенції в учнів).
Соціальна та учнівська / студентська зрілість. Характеристики соціальної зрілості: відповідальність, толерантність, саморозвиток, позитивне мислення та позитивне ставлення до світу. Складові учнівської зрілості: уміння вчитись самостійно, відкритість розуміння, професійна ініціативність.
Критерії самодосконалення учнів: прагення успіху, сподівання на успіх, оцінювання ймовірності влаасного впдиву на ситуацію, еталони порівння досягнутого результату. Методики самоорганізування (самопроектування): “Значущість / терміновість”(визначення пріоритетів), “Коучігнові стратегії” (визначення умов ефективності), “Позитивне планування” (визначення ресурсів), “Три лідери” (визначення неохідних компетенцій), “Три стільця Діснея” (можливість творчого підходу).