Geum.ru

В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів у Київ 2002

Вид материалаДокументы

Содержание


Вибори в україні
Подобный материал:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   50

258

§ 4. Взаємовідносини держави і друкованих ЗМІ в Україні

важливо для забезпечення поінформованості та прийняття оптимальних рішень в управлінні й господарюванні.

Авторські твори і листи також є джерелом інформації, якщо вони містять матеріал, який заслуговує на увагу. Редакція зобов'язана при використанні авторських матеріалів і творів художньої літератури та мистецтва додержуватися авторських прав та прав на інтелектуальну власність. Лист, адресований редакції, може бути використаний у повідомленнях і матеріалах, якщо при цьому не змінюється зміст листа і не порушуються положення закону про друковані ЗМІ. Редакція не зобов'язана відповідати на листи чи пересилати їх до інших інстанцій (ст. 36).

На практиці, хоча і не часто, виникає необхідність спростування опублікованої інформації. На жаль, у періодиці неодноразово повідомлялось про факти публікацій, що не відповідають дійсності. У законі про друковані ЗМІ визначаються відповідні правила спростування (ст. 37). Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їхні законні представники мають право вимагати від редакції друкованого ЗМІ опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь і гідність. Крім того, громадянин або організація, стосовно яких у засобі масової інформації опубліковані відомості, що не відповідають дійсності або принижують їх честь і гідність, мають право на публікацію своєї відповіді у тому ж друкованому ЗМІ. Чітко визначений порядок публікації спростування або відповіді. У разі, коли редакція не має доказів того, що поширені відомості є правдивими, вона зобов'язана на вимогу зацікавленої особи в запропонованому нею варіанті опублікувати їх спростування у запланованому найближчому випуску ЗМІ. Спростування може бути надруковано й у формі відповіді, що за обсягом не повинна перевищувати обсягу спростовуваного матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було менше половини стандартного аркуша машинописного тексту, скорочення або інші зміни у тексті спростування не допускаються.

Важливою гарантією є розгляд судом скарги про публікацію спростування або порушення порядку його публікації у СУДІ (ст. 37). У законі передбачені певні вимоги, які мають бути дотримані при опублікуванні спростування. Так, його

17-3-98 259

РОЗДІЛ 11

§ 4. Взаємовідносини держави і друкованих ЗМІ в Україні

текст має бути набрано тим же шрифтом і вміщено під заголовком «спростування» на тому ж місці шпальти, де було викладено відомості, які спростовуються. У разі відмови у публікації спростування або відповіді, або порушення ЗМІ встановленого для такої публікації місячного строку зацікавлена особа має право звернутися до суду протягом одного року з дня публікації. У суді заява розглядається відповідно до правил, які встановлені цивільно-процесуальним законодавством.

З урахуванням специфіки урегульоване питання спростування недостовірної інформації Законом «Про телебачення і радіомовлення». З метою недопущення перекручення інформації особа, в якої беруть інтерв'ю чи особа, яка передає інформацію для телерадіоорганізації, має право вимагати у письмовій формі перегляду чи прослуховування готового матеріалу перед його трансляцією, а в разі незгоди — навіть вилучення матеріалу з передачі (ст. 42). А згідно з положеннями ст. 43 зазначеного закону громадяни чи представники юридичних осіб, яким заподіяно шкоди розповсюдженою інформацією, телерадіоорганізація зобов'язана надати можливість відповіді і спростування чи власного тлумачення обставин справи. Але спростування інформації в пресі чи на каналах мовлення не звільняє редакцію від матеріальної відповідальності за завдану її поширенням моральну шкоду.

Все це свідчить про те, що законодавство України про друкований ЗМІ базується на демократичних положеннях. Але практика свідчить, що дуже рідко у судах розглядаються справи такого роду. А підстав більше, ніж достатньо, тому що обсяг невірогідної інформації великий і він зростає, що зумовлено соціально-психологічним кліматом у суспільстві, невмінням, а інколи й небажанням громадян спростувати відомості, що не відповідають дійсності, які з'явилися у ЗМІ, через судову процедуру.

Право на інформацію охороняється законом. Порушення законодавства України про інформацію зумовлює дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України (ст. 47 Закону України «Про інформацію»). У ст. 41 закону про друковані ЗМІ дається перелік порушень, за які настає відповідальність для осіб, винних у вчиненні таких порушень. До них відносять: необгрунтовану відмову від надання відповідної ін-

260

формації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації, навмисне приховування інформації; примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації; поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи, використання і поширення інформації щодо особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації у результаті виконання своїх службових обов'язків, та ін. Порядок оскарження протиправних дій закріплюється у ст. 48 Закону «Про інформацію». У випадках, коли правопорушення завдають громадянам, підприємствам, установам, організаціям та державним органам матеріальної або моральної шкоди, особи, що винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Суд визначає розмір відшкодування.

Практика свідчить, що останнім часом найбільш поширеною категорією справ у суді стали позови до ЗМІ про захист честі й гідності. Питання захисту честі і гідності громадян і ділової репутації юридичних осіб урегульовано нормами цивільного законодавства. Позов із цієї категорії справ може бути заявлено особою, про яку такі відомості поширені, а також близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи опосередковано порочать їх. Відповідачами у даній категорії справ є орган масової інформації та журналіст(и) — автори матеріалу, на яких може бути покладено відповідальність щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди з урахуванням ступеня вини кожного з них.

На жаль, визначення відомостей, що порочать особу, закон не дає, але є роз'яснення Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі та гідності громадян та організацій», згідно з яким такими є відомості, «що принижують честь і гідність особи чи організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів і загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі» .

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» від 28 вересня 1990 р. № 7 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — №7. — С. 209.

261

РОЗДІЛ 11

Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (ст. 42) чітко врегульовано, коли журналіста та ЗМІ звільняють від відповідальності, навіть якщо він і принизив честь і гідність громадян чи ділову репутацію організацій, порушив їх права та охоронювані законом інтереси. Це може мати місце у випадках, якщо поширені відомості: були одержані з інформаційних агентств; містилися у відповіді на інформаційний запит; є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб; державних органів, організацій і громадських об'єднань; є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим ЗМІ з посиланням на нього; розголошують таємну інформацію, що спеціально охороняється законом, проте їх було отримано журналістом законним шляхом.

Згідно зі ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» телерадіоорганізації та телерадіопрацівники не несуть відповідальності за розповсюдження по телебаченню та радіо даних, що не відповідають дійсності, якщо: ці дані містилися в офіційних повідомленнях, їх одержано від інформаційних агентств або прес-служб державних органів чи органів об'єднань громадян, вони є дослівним цитуванням виступів народних депутатів України чи офіційних виступів посадових осіб державних органів, вони містилися в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

Законодавство у сфері інформації охоплює досить широке коло відносин, своїм змістом спрямоване на забезпечення функціонування державних і недержавних структур на засадах гласності, відкритості, врахування органами державної влади і місцевого самоврядування громадської думки. Воно в цілому відповідає високим міжнародно-правовим стандартам, які складаються у сфері інформаційних відносин і характеризують у цій сфері демократизм зв'язків людини і громадянина. Водночас динамізм політико-правових процесів в Україні потребує, щоб законодавство в інформаційній сфері більш відповідало нагальним потребам життя. Його, безумовно, необхідно вдосконалювати у напрямі демократизації. Це важливо для становлення України як демократичної, правової держави, формування дієздатного громадянського суспільства, забезпе-

262

§ 4. Взаємовідносини держави і друкованих ЗМІ в Україні

чення реальної політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Контрольні запитання

1. Що таке інформація і яка роль конституційно-правового регулювання інформаційних відносин?

2. Які є галузі і види інформації?

3. Що таке друковані засоби масової інформації (преса) і яка роль конституційного регулювання в їх розвитку?

4. На яких конституційно-правових засадах базуються взаємовідносини держави і засобів масової інформації?

5. Який порядок спростування невірогідної інформації?

263

РОЗДІЛ 12

Розділ 12

ВИБОРИ В УКРАЇНІ

§ 1. Поняття виборчої системи і виборчого права

Вибори — один із найважливіших інститутів демократії. Уся система представницьких органів влади в Україні базується на основі виборності. Вибори є формою безпосереднього здійснення влади самим народом при формуванні представницьких органів державної влади і засобом відбору уповноважених представників народу для участі в здійсненні державної влади. Як інститут демократії виборча система є вираженням повновладдя народу в Україні. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України). Народ безпосередньо бере участь у формуванні органів державної влади як шляхом виборів, так і через обраних ним депутатів.

Змістом виборчої системи є комплекс суспільних відносин, які виникають у процесі формування рад різних рівнів. Виборча система протягом певного часу змінювалась відповідно до тих змін, які відбувалися в процесі розвитку держави і суспільства.

Конституція України 1996 р. у третьому розділі встановлює основи виборів та референдумів, закріплюючи, що «народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії» (ст. 69).

Виборча система — це сукупність норм, що закріплюють виборчі права громадян України, основні принципи виборчого

264

§ 2. Загальна характеристика виборчої системи та її принципи

права, організацію виборів до представницьких органів держави, взаємовідносини виборців з депутатами.

Норми виборчого права закріплюють: коло осіб, що мають право обирати та бути обраними до ради; принципи виборчого права; організацію і порядок виборів; взаємовідносини депутатів з виборцями. Виборче право слід розглядати у двох аспектах: а) як сукупність правових норм, що регулюють порядок формування рад (об'єктивне право); б) як право окремого громадянина (виборця) обирати і бути обраним до ради (суб'єктивне право).

§ 2. Загальна характеристика виборчої системи та її принципи

Основою виборчої системи України є загальне, рівне, пряме, вільне виборче право, яке здійснюється особисто, таємно.

Джерелами виборчого права в Україні є Конституція України, Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р., Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів», Закон «Про вибори Президента України», Закон «Про вибори у Верховну Раду Автономної Республіки Крим». Депутати в Україні обираються громадянами України на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Участь громадян у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах. Право голосу на виборах депутатів (право обирати депутатів) мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років. Таким чином Конституція України (ст. 71) і виборчі закони підкреслюють, що вибори в Україні є загальними. Документом, який підтверджує громадянство України виборця, є: 1) паспорт громадянина України; 2) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 3) тимчасове посвідчення громадянина України; 4) дипломатичний паспорт; 5) службовий паспорт; 6) посвідчення особи моряка; 7) посвідчення члена екіпажу; 8) військовий квиток для військо-

265

РОЗДІЛ 12

вослужбовців строкової служби. Громадяни України, які мають право голосу, можуть брати участь у роботі виборчих комісій як їх члени, а також у проведенні передвиборної агітації, здійсненні спостереження за проведенням виборів депутатів та інших заходах у порядку, визначеному виборчим законом (ст. 2 Закону «Про вибори народних депутатів України»).

Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України забороняються. Не допускається обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, крім передбачених Конституцією України та виборчим законом. Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним. Вибори депутатів є рівними: громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Кожний виборець на виборах депутатів має один голос у одномандатному окрузі і один голос — у багатомандатному загальнодержавному окрузі (під час виборів народних депутатів). Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці. Вибори депутатів є прямими. Громадяни України безпосередньо обирають депутатів шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), та за кандидатів у депутати в одномандатних округах. Вибори депутатів є вільними. Виборцям забезпечуються умоци для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється. Голосування на виборах депутатів є таємним: контроль за волевиявленням виборців забороняється. Кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.

Народним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років, а депутатом місцевої ради може бути громадянин, який досяг 18 років.

Не може бути включеним до виборчого списку, висунутим в одномандатному окрузі і обраним депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо вона не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

266

§ 3. Правова регламентація порядку організації та проведення виборів...

Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які досягли 18 років і мають право голосу. Це право може бути реалізовано шляхом самовисунення у встановленому законом порядку або через партії (блоки).

Виборчий процес — це здійснення суб'єктами, визначеними виборчим законом, передбачених виборчим законом виборчих процедур. Виборчий процес здійснюється на засадах: законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес; політичного плюралізму (багатопартійності); гласності й відкритості виборчого процесу; рівності прав партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу; рівності всіх кандидатів у депутати; свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації; неупередженості партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій.

§ 3. Правова регламентація порядку організації та проведення виборів народних депутатів України

Початок виборчого процесу по виборах народних депутатів України оголошує Центральна виборча комісія відповідно до строків, передбачених Конституцією України та виборчим законом. Виборчий процес поділяється на кілька стадій: 1) складання списків виборців; 2) утворення одномандатних округів; 3) утворення виборчих комісій; 4) висування та реєстрація кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій (блоків) у багатомандатному окрузі, та кандидатів у депутати в одномандатних округах; 5) проведення передвиборної агітації; 6) голосування; 7) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів депутатів; 8) реєстрація обраних народних депутатів. Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів парламентаріїв.

Суб'єктами виборчого процесу закон вважає: 1) громадян України, які мають право голосу (виборців); 2) виборчі ко-

267

РОЗДІЛ 12

місії, утворені відповідно до виборчого закону та Закону України «Про Центральну виборчу комісію»; 3) кандидатів у депутати, зареєстрованих у встановленому виборчим законом порядку; 4) партії (блоки), які висунули кандидатів у депутати; 5) органи державної влади та органи місцевого самоврядування у передбачених виборчим законом випадках; 6) офіційних спостерігачів від партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатних округах, від іноземних держав і міжнародних організацій.

Підготовка і проведення виборів депутатів повинні здійснюватися відкрито і гласно. Засоби масової інформації зобов'язані об'єктивно висвітлювати хід підготовки і проведення виборів.

Вибори можуть бути черговими, позачерговими, повторними та проміжними. Чергові вибори проводяться у зв'язку з завершенням конституційного терміну повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачергові вибори призначаються Президентом України в порядку, встановленому Конституцією України. Повторні вибори призначаються Центральною виборчою комісією у разі визнання виборів депутатів в одномандатному окрузі недійсними або такими, що не відбулися, або у разі визнання особи такою, яка відмовилася від депутатського мандата. Проміжні вибори призначаються в одномандатному окрузі Центральною виборчою комісією у разі вибуття депутата, обраного в цьому окрузі.

Чергові вибори відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України. Позачергові вибори відбуваються в останню неділю 60-денного терміну з дня опублікування указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Повторні вибори відбуваються в одномандатному окрузі в останню неділю 60-денного терміну від дня опублікування Центральною виборчою комісією рішення про їх призначення. Проміжні вибори в одномандатному окрузі відбуваються в останню неділю 60-денного терміну з дня опублікування рішення про їх призначення. Повторні та проміжні вибори де-

268

§ 3. Правова регламентація порядку організації та проведення виборів...

путата в одномандатному окрузі протягом одного року з дня проведення чергових виборів не проводяться.

Вибори народних депутатів України проводяться в багатомандатному окрузі та у 225 одномандатних округах. Багатомандатний округ включає всю територію України. Одномандатні округи утворюються Центральною виборчою комісією. Для підготовки і проведення голосування та підрахунку голосів виборців територія кожного одномандатного округу поділяється на виборчі дільниці. Систему виборчих комісій, що здійснюють підготовку та проведення виборів депутатів утворюють: 1) Центральна виборча комісія (ЦВК); 2) окружні виборчі комісії; 3) дільничні виборчі комісії. Повноваження виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів депутатів поширюються: ЦВК — на всю територію України; окружної виборчої комісії — на територію одномандатного округу; дільничної виборчої комісії — на територію виборчої дільниці.

Статус ЦВК визначається Конституцією України, Законом України «Про Центральну виборчу комісію» та іншими законами. Статус окружних та дільничних виборчих комісій визначається Законом України «Про вибори народних депутатів України». Окружна виборча комісія є юридичною особою, дільнична — не є юридичною особою, але має власну печатку затвердженого ЦВК зразка.

Основною формою роботи виборчої комісії є засідання, яке скликається її головою, у разі його відсутності — заступником голови, а у разі відсутності голови та його заступника — секретарем комісії. У разі необхідності засідання виборчої комісії може бути скликане за рішенням виборчої комісії вищого рівня.

Повноваження членів виборчих комісій визначаються відповідно Законом України «Про Центральну виборчу комісію» та Законом України «Про вибори народних депутатів України».

Виборці, партії (блоки), кандидати у депутати мають право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів виборчого процесу.

Для підготовки та проведення голосування виконавчі органи сільських, селищних, міських (у містах, де немає район-

269

РОЗДІЛ 12

них у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, до 1 вересня року, що передує рокові проведення чергових виборів, складають загальні списки виборців, які проживають на території відповідного села, селища, міста, району в місті, на підставі відомостей про місце їх постійного проживання, за встановленою ЦВК формою.