Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

Вид материала

Автореферат

Содержание Науковий керівник Офіційні опоненти ВОЙТОВИЧ Сергій Адамович Загальна характеристика роботи Стан дослідження теми дисертації. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Мета і завдання дослідження. Об’єктом дослідження Методологічна основа дослідження. Наукова новизна результатів дослідження Дістало подальший розвиток Вперше у вітчизняній науці міжнародного права Практичне значення результатів дослідження Апробація результатів дисертації. Структура дисертації. Основний зміст роботи Розділ 2 „Місце міжнародних засобів ад’юдикації в механізмі вирішення міжнародних спорів за Договором до Енергетичної Хартії” Розділ 3 „Практика реалізації механізму вирішення міжнародних спорів за Договором до Енергетичної Хартії” Список опублікованих праць за темою дисертації Ключові слова ... Полное содержание

Подобный материал:

• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 468.15kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 740.67kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 390.59kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 632.89kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 453.73kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 492.02kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 331.46kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 325.21kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 330.24kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 357.34kb.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


УДК 341.61/62:341.241.8


ТРОПІН ЗАХАР ВОЛОДИМИРОВИЧ


МЕХАНІЗМ ВИРІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СПОРІВ ЗА

ДОГОВОРОМ ДО ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ХАРТІЇ


Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Київ – 2008

Дисертацією є рукопис


Робота виконана на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

ЗАДОРОЖНІЙ Олександр Вікторович,

Інститут міжнародних відносин Київського

національного університету імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри міжнародного права


Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

ДМИТРІЄВ Анатолій Іванович,

Український державний університет фінансів

та міжнародної торгівлі при

Міністерстві фінансів України,

професор кафедри міжнародного права


кандидат юридичних наук, доцент,

ВОЙТОВИЧ Сергій Адамович,

ТОВ "Юридична і патентна фірма "Грищенко

та партнери", партнер


Захист відбудеться 17 листопада 2008 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.


З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.


Автореферат розісланий 15 жовтня 2008 р.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М. Гнатовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми дослідження. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів становлять процесуальну основу сучасного міжнародного права, оскільки фактично виступають гарантією дотримання його положень суб’єктами міжнародно-правових відносин. Важко знайти сучасний міжнародний договір, який би не передбачав засоби вирішення спорів з приводу тлумачення та виконання його положень, оскільки лише мирні засоби вирішення міжнародних спорів здатні забезпечити захист прав учасників міжнародних відносин. Це особливо важливо для міжнародних договорів, предметом регулювання яких виступає окрема сфера міжнародних відносин. Зокрема, до таких міжнародних договорів можна віднести систему договорів ГАТТ/СОТ, договори Європейського Союзу, Конвенцію ООН з морського права 1982 року тощо, які задля забезпечення реалізації своїх положень містять унікальні та дієві засоби вирішення міжнародних спорів. Серед них на особливу увагу заслуговує Договір до Енергетичної Хартії (далі – „ДЕХ”), що набрав чинності 16 квітня 1998 року і регулює майже всі аспекти міжнародних енергетичних відносин та має механізм вирішення спорів, якому практично немає аналогів у сучасному міжнародному праві. Основна особливість цього механізму полягає в тому, що він встановлює не лише засоби вирішення міжнародних спорів між державами, але й є одним з останніх прикладів реалізації доступу приватних осіб до засобів вирішення міжнародних спорів, які існують в сучасному міжнародному праві. Інтерес для наукового опрацювання становлять не тільки положення ДЕХ щодо вирішення спорів, але й їх розуміння в контексті існуючої практики застосування зазначених засобів розв’язання спорів.

Дослідження механізму вирішення спорів за ДЕХ є надзвичайно актуальними для України, яка є не лише його учасницею, але й активно бере участь у міжнародних енергетичних відносинах (насамперед транзитних). На сьогодні Україна вже двічі ставала учасницею реалізації засобів вирішення міжнародних спорів за ДЕХ: на міждержавному рівні (спір України з Російською Федерацією з приводу транзиту енергоносіїв) та спір України з інвестором („Амто” проти України). Очевидно, що у зв’язку із загостренням міжнародних енергетичних відносин кількість випадків звернення до засобів врегулювання міжнародних спорів, передбачених ДЕХ, з роками буде збільшуватись.

Таким чином, актуальність теми дисертаційної роботи зумовлює необхідність комплексного дослідження механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ та практики його реалізації в сучасних міжнародних відносинах.

Стан дослідження теми дисертації. Незважаючи на високу актуальність теми дисертації, дослідження положень ДЕХ, не говорячи вже про встановлений ним механізм вирішення міжнародних спорів, в Україні відсутні. Українські вчені проводять доволі ґрунтовні дослідження загальних питань мирних засобів вирішення міжнародних спорів (Буткевич В.Г.) чи окремих їх аспектів (Алексєєв А.Г., Войтович С.А., Грищенко Д.І., Шевчук О.В., Цірат Г.А., Ржевська В.С), розробки яких можуть слугувати основою для вивчення механізму вирішення міжнародних спорів, передбачених ДЕХ.

В зарубіжній науці міжнародного права мирним засобам вирішення міжнародних спорів присвячено роботи відомих фахівців, які не лише вивчали чи вивчають загальні питання цього інституту (Менлі О. Хадсон, Лукашук І.І., Колосов Ю.М., Бекяшев К.А., Дж. Г. Мерілс (J.G. Merrills), Пушмін Е.А., Джон Кольєр (John Collier), Воган Лоуї (Vaughan Lowe), Р. Бруно (R. Bruno), Луїс Зон (Louis Sohn), Анне Петерс (Anne Peters)) чи окремі його аспекти (Е.-У. Петерсман (E.-U. Petersmann), Г. Дженік (G. Jaenicke), Л.Н. Браун (L.N. Brown), Т. Кеннеді (T. Kennedy), А.М. Слотер (A. M. Slaughter), А. Стоун Світ (A. Stone Sweet), Дж. Х.Х. Вейлер (J. H. H. Weiler), С. Леккі (S. Leckie), У. Дж. Дейві (W. J. Davey), Р. Скотт Гаджон (R. Scott Gudgeon), Дж. Далхузен (J. Dalhuisen), Говард Манн (Howard Mann), Алфєєва Ю.В., Фархутдинов І.З., Крупко С.І., Аїда Б. Аванесян (Aida B. Avanessian), Вельямінов Г.М., Рудольф Долзер (Rudolf Dolzer), Маргарет Стівенс (Margarete Stevens)), але й спеціально досліджують засоби вирішення міжнародних спорів за Договором до Енергетичної Хартії (Томас Вельде (Tomas Waelde), Ян Паульссон (Jan Paulson), Конопляник А.А., Ліпатов Ю.А., Шилова Н.Л., Тод Вейлер (Todd Weiler), Бернардо М. Кремадез (Bernardo M. Cremades), Кларіс Рібейро (Clarisse Ribeiro), Лоран Гуїф (Laurent Gouiffes), Крейг С. Бамбергер (Craig S. Bamberger), Ян Лінехан (Jan Linehan), Емануель Желар (Emmanuel Gaillard), Стефан Ягуш (Stephan Jagusch), Ентоні Сінклер (Anthony Sinclair), Джеймс Л. Лофтіс (James L.Loftis), Марк Дж. Білі (Mark J. Beeley)).

Віддаючи належне напрацюванням у цій сфері, слід зазначити, що існуючі дослідження механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ розкривають лише окремі його аспекти і не проводять комплексного аналізу зазначеного механізму.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми „Україна в євроінтеграційних правових процесах”, що є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи” № 06БФ048-01, яка, в свою чергу, є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми сталого державного розвитку України”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення місця механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ в системі мирних засобів вирішення міжнародних спорів на основі аналізу положень ДЕХ, що закріплюють відповідні засоби вирішення спорів, а також розгляду проблемних питань практики реалізації механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ. Відповідно до цього у дисертації зосереджується увага на вирішенні таких завдань:

• дослідити історію становлення мирних засобів вирішення міжнародних спорів та встановити основні тенденції розвитку міжнародних засобів ад’юдикації у зв’язку з ними;
  
• з’ясувати вплив тенденцій розвитку міжнародних засобів ад’юдикації на їх становище в сучасному міжнародному праві;
  
• виявити сучасні тенденції міжнародного права щодо способів закріплення міжнародних засобів ад’юдикації в міжнародних договорах та визначити місце ДЕХ у реалізації цих тенденцій;
  
• розкрити місце ДЕХ серед інших міжнародних договорів, що регулюють міжнародні енергетичні відносини;
  
• обґрунтувати, що основу механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ становлять міжнародні засоби ад’юдикації;
  
• дослідити положення ДЕХ, що закріплюють механізм вирішення міжнародних спорів, та виявити особливості засобів вирішення спорів, що становлять його основу;
  
• встановити основні особливості реалізації механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ на підставі аналізу відповідної практики міжнародних засобів ад’юдикації;
  
• визначити місце інвестиційного арбітражу на підставі положень ДЕХ в механізмі вирішення міжнародних спорів за цим договором.
  

Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини щодо вирішення міжнародних спорів за участю держав та індивідів.

Предметом дослідження є механізм вирішення міжнародних спорів за ДЕХ та практика його реалізації в світлі тенденції розвитку мирних засобів вирішення міжнародних спорів.

Методологічна основа дослідження. Природа явищ, що є предметом дослідження, обумовлює використання принципу методологічного плюралізму, який дозволяє використовувати можливості всіх методів наукового аналізу. Водночас, враховуючи специфіку дослідження, особливу увагу приділено формально-юридичному методу, що дозволяє проаналізувати юридичний зміст ДЕХ і, насамперед, його положень щодо вирішення спорів, а також порівняльно-правовому методу, який дає змогу встановити основні взаємозв’язки документів Європейської Енергетичної Хартії з міжнародними договорами, що так чи інакше регулюють відносини в енергетичній сфері, та визначити місце механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ серед сучасних засобів вирішення міжнародних спорів. Крім того, завдяки історичному методу проаналізовано становлення міжнародних засобів ад’юдикації як основи механізму вирішення спорів за ДЕХ. Використані також метод прогнозування, логічний метод та інші спеціальні методи наукового пізнання.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в роботі вперше проведений комплексний аналіз механізму вирішення спорів за ДЕХ, а також проблемних питань його реалізації, що порушувались під час розгляду спорів на його підставі. Крім того, вперше у вітчизняній науці досліджено місце механізму вирішення спорів за ДЕХ в системі мирних засобів вирішення міжнародних спорів.

Основні наукові положення дослідження, які виносяться на захист як особистий внесок дисертанта:

Дістало подальший розвиток:

• дослідження тенденцій розвитку міжнародних засобів ад’юдикації у контексті становлення мирних засобів вирішення міжнародних спорів. Результатом дії виявлених тенденцій стало те, що міжнародні засоби ад’юдикації стали основними засобами вирішення міжнародних спорів в міжнародних відносинах. Доведено, що основною тенденцією сучасного міжнародного права є надання доступу (безпосереднього чи опосередкованого) приватним особам до міжнародних засобів ад’юдикації;
  
• аналіз практики інвестиційного арбітражу на підставі ДЕХ. Завдяки цьому було встановлено, що інвестори з-поміж різноманітних засобів вирішення інвестиційних спорів, передбачених ДЕХ, в своїй більшості обирали юрисдикцію ІКСІД, оскільки саме процедура ІКСІД повною мірою розкриває можливості, які надають інвестиційні положення ДЕХ для інвесторів і, зокрема, засоби вирішення інвестиційних спорів;
  
• дослідження суті матеріальних положень ДЕХ. Виявлено, що наразі ДЕХ є єдиним багатостороннім міжнародним договором, який встановлює уніфіковані правила взаємовідносин у міжнародних енергетичних відносинах як між державами, так і між приватними особами та державами, а основними напрямами міжнародних енергетичних відносин, що становлять предмет регулювання ДЕХ, є торгівля, транзит, інвестиції та питання енергоефективності.
  

Вперше у вітчизняній науці міжнародного права:

• встановлено, що у зв’язку з великою кількістю міжнародних засобів ад’юдикації, які діють за сучасним міжнародним правом, нові ад’юдикаційні інституції практично не створюються, а міжнародні договори забезпечують реалізацію своїх положень відсиланням до вже існуючих засобів ад’юдикації. У випадку ж міжнародних договорів зі складним предметом регулювання така відсильна система призводить до появи розгалуженого механізму вирішення міжнародних спорів, в якій би кожному аспекту предмету регулювання відповідного міжнародного договору відповідав свій окремий засіб чи окрема система засобів вирішення спорів. Причому такий підхід до побудови засобів вирішення спорів є саме механізмом, а не системою, оскільки в ньому засоби вирішення спорів перебувають не у вертикальному підпорядкуванні один з одним (що є притаманним для системи засобів вирішення спорів), а є лише взаємопов’язаними завдяки чіткому розмежуванню їх юрисдикцій. Зокрема такий підхід був реалізований в ДЕХ;
  
• досліджені положення ДЕХ, що закріплюють механізм вирішення спорів, та з’ясовані особливості кожного із засобів вирішення спорів як складових цього механізму. Зокрема встановлено, що система вирішення інвестиційних спорів за ДЕХ повною мірою відповідає загальним тенденціям сучасного міжнародного права щодо захисту інвестицій, хоча й з певними особливостями, притаманними лише цьому міжнародному договору;
  
• доведено, що засоби вирішення міждержавних спорів за ДЕХ, за існуючого стану закріплення відповідних матеріальних положень в тексті ДЕХ, фактично не мають перспектив реалізації в сучасних міжнародних відносинах, але не з причин недосконалості норм, що закріплюють ці засоби вирішення спорів, а в основному через відсутність чітких зобов’язань держав у кореспондуючих сферах міжнародних енергетичних відносин за ДЕХ;
  

- встановлено, що арбітражні трибунали, вирішуючи інвестиційні спори за ДЕХ, доволі глибоко аналізували його положення і при цьому ставали на обґрунтовані, але іноді дуже суперечливі позиції. Тому очевидно, що у майбутньому арбітражними трибуналами будуть прийняті рішення за результатами розгляду інвестиційних спорів за ДЕХ, які не будуть в певних частинах збігатися з уже існуючими рішеннями щодо тлумачення положень ДЕХ;

- доведено, що наразі саме інвестиційний арбітраж на підставі положень ДЕХ становить основу механізму вирішення міжнародних спорів за цим договором і забезпечує його авторитет як дієвого засобу вирішення міжнародних суперечок в сучасному міжнародному праві.

Удосконалено:

• розуміння терміна „міжнародні засоби ад’юдикації”. Запропоновано узагальнене розуміння міжнародного арбітражу і міжнародних судових установ як міжнародних засобів ад’юдикації та розглянуто характерні особливості цього інституту, які дозволяють виділити його з-поміж інших мирних засобів вирішення міжнародних спорів;
  
• класифікацію засобів вирішення міжнародних спорів за ДЕХ. Встановлено, що основу механізму вирішення спорів за ДЕХ становлять міжнародні засоби ад’юдикації, які можуть застосовуватись між державами-учасницями і приватними особами (інвестиційні спори) та між державами-учасницями. Додатково спори між державами можуть вирішувати певні спеціальні засоби вирішення міжнародних спорів, передбачені ДЕХ (засоби вирішення спорів щодо торгівлі, транзиту, конкуренції, охорони навколишнього середовища та елементи вирішення податкових питань). Таким чином, засоби вирішення міжнародних спорів за ДЕХ є не простою сукупністю засобів вирішення спорів, а становлять єдиний механізм, який, незважаючи на свою розгалуженість та складність, є цілісним, внутрішньо узгодженим та достатнім для забезпечення ефективної реалізації положень ДЕХ.
  

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки і теоретичні положення можуть сприяти подальшому розвиткові науки міжнародного права. Зокрема, зібраний у дисертації науково-практичний матеріал і висновки можуть бути використані в подальших дослідженнях мирних засобів вирішення міжнародних спорів та міжнародного економічного права.

В практичному плані положення дисертації можуть бути використані для визначення правової позиції України в міжнародних енергетичних відносинах, зокрема, під час захисту інтересів України у існуючих та можливих спорах в міжнародних засобах ад’юдикації щодо порушення положень ДЕХ, а також взагалі у правотворчій і правозастосовній діяльності.

Положення дисертації також можуть знайти застосування у навчальному процесі під час розробки навчальних посібників, підручників та методичних матеріалів, а також викладанні курсів „Міжнародне публічне право”, „Способи розв’язання міжнародних спорів”, „Міжнародне економічне право”.

Крім того, матеріали дисертації використовуються здобувачем при проведенні семінарських занять з навчальної дисципліни “Міжнародне публічне право” в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи оприлюднені на П’ятій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2 березня 2007 р.) (доповідь опубліковано), XIV міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Ломоносов” (Московський державний університет імені М.В. Ломоносова, м. Москва, 11-14 квітня 2007 р.) (тези виступу опубліковано), Другому міжнародному науковому семінарі „Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку” (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 25-29 квітня 2007 р.) (доповідь опубліковано), IV міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні питання реформування правової системи України” (Волинський державний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк, 1-2 червня 2007 р.) (доповідь опубліковано), Конференції молодих вчених „Актуальні проблеми міжнародних відносин” (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 18 жовтня 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених „Шості осінні юридичні читання” (Хмельницький університет управління та права, 26-27 жовтня 2007 р.) (тези опубліковано), XV міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Ломоносов” (Московський державний університет імені М.В. Ломоносова, м. Москва, 8-12 квітня 2008 р.) (тези опубліковано), на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження дістали відображення у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях та матеріалах науково-практичних конференцій та семінарів.

Структура дисертації. Структура дисертації обумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів (7 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 193 сторінки, з яких бібліографія викладена на 22 сторінках (обсяг – 201 джерело, в тому числі іноземними мовами – 113).


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


Розділ 1 „Механізм вирішення міжнародних спорів за Договором до Енергетичної Хартії в контексті історичного розвитку та сучасного стану міжнародних засобів ад’юдикації” присвячений дослідженню розвитку міжнародних засобів ад’юдикації в контексті тенденцій становлення мирних засобів вирішення міжнародних спорів, а також аналізу місця Договору до Енергетичної Хартії („ДЕХ”) в цьому процесі.

У підрозділі 1.1. „Тенденції розвитку міжнародних засобів ад’юдикації в контексті історичного розвитку мирних засобів вирішення міжнародних спорів” аналізується становлення міжнародних засобів ад’юдикації в світлі історії розвитку мирних засобів вирішення міжнародних спорів.

Автор зазначає, що в зарубіжній науковій літературі, на відміну від вітчизняної, прийнято використовувати термін „міжнародні засоби ад’юдикації” як узагальнююче поняття щодо міжнародних судових установ та міжнародного арбітражу. В цьому контексті в дослідженні вказуються характерні особливості міжнародних засобів ад’юдикації, які дозволяють виділити їх з-поміж інших мирних засобів вирішення міжнародних спорів. Виділяються загальні тенденції розвитку мирних засобів вирішення міжнародних спорів, серед яких варто назвати: появу міжнародних договорів, які повністю присвячені засобам вирішення міжнародних спорів, створення спеціальних органів з вирішення спорів при міжнародних організаціях тощо. Однак основною тенденцією стало те, що саме міжнародні засоби ад’юдикації після доволі тривалого періоду історичного розвитку стали одним з найбільш поширених засобів мирного вирішення спорів в міжнародних відносинах.

Поряд зі становленням міжнародних засобів ад’юдикації з-поміж інших мирних засобів вирішення міжнародних спорів відбувався процес визначення місця окремого індивіда у діяльності мирних засобів вирішення міжнародних спорів. Зазначається, що, беручи до уваги місце індивідів в теорії та практиці міжнародного права, вони отримували доступ до засобів вирішення міжнародних спорів за участю третьої сторони, в основному у формі міжнародних засобів ад’юдикації. Ця тенденція настільки сильно вплинула на процедури вирішення міжнародних спорів за участю індивідів, що у сучасному міжнародному праві основним засобом врегулювання таких спорів є саме різноманітні міжнародні засоби ад’юдикації.

На початку ХХ століття була остаточно визнана та закріплена здатність окремих індивідів мати права та нести обов’язки безпосередньо за міжнародним правом. Водночас стала очевидною недостатність традиційних засобів вирішення міжнародних спорів задля реалізації прав індивідів, закріплених у міжнародному праві. Міжнародне право та, зокрема, засоби вирішення міжнародних спорів залишались неефективними у великій кількості сфер діяльності індивідів у міжнародних відносинах у зв’язку з невідповідністю рівня закріплених прав індивідів механізмам їх реалізації. Тому ХХ століття ознаменувалось доповненням матеріальних прав приватних осіб закріпленням у міжнародному праві можливості їх звернення до міжнародних засобів ад’юдикації з метою захисту цих прав. Основні зрушення в цьому напрямі охопили міжнародне економічне, гуманітарне право та право прав людини. Крім того, виникли нові тенденції розвитку міжнародних засобів ад’юдикації. Так, після Другої світової війни фактично виникло три нові типи міжнародних засобів ад’юдикації: міжнародні кримінальні суди, міжнародні суди з захисту прав людини та суди інтеграційних об’єднань. До того ж остаточно сформувався інститут постійно діючого міжнародного суду з універсальною компетенцією (Міжнародний суд ООН). Саме три вищезазначені нові типи міжнародних судових установ вивели на якісно новий рівень захист прав індивідів на міжнародно-правовому рівні, а розвиток міжнародних засобів ад’юдикації у трьох зазначених сферах міжнародних відносин став основою становлення міжнародних засобів ад’юдикації взагалі як основного засобу мирного врегулювання міжнародних спорів в сучасному міжнародному праві. Наголошується, що діяльність міжнародних засобів ад’юдикації в міжнародному економічному праві взагалі мала істотний вплив на загальний розвиток міжнародного права в другій половині ХХ століття. Основною причиною цього стала активізація участі приватних осіб в міжнародних економічних відносинах, які стали основною рушійною силою розвитку міжнародних засобів ад’юдикації в цій сфері. В цьому контексті в роботі досліджується розвиток міжнародного інвестиційного арбітражу, що став основним видом міжнародних засобів ад’юдикації в сучасному міжнародному праві, до якого індивіди отримали безпосередній доступ. Зокрема, провідне місце в цьому процесі займає Конвенція про врегулювання інвестиційних спорів між державами та особами інших держав 1965 року, яка набула чинності в 1966 році і відповідно до якої був створений Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів (International Center for the Settlement of Investment Disputes) (ICSID – ІКСІД) – міжнародний арбітражний орган, діяльність якого спеціально присвячена вирішенню інвестиційних спорів між інвесторами та державами.

Ще однією особливістю сучасного розвитку міжнародних засобів ад’юдикації стало поширення постійно діючих міжнародних засобів ад’юдикації, в той час як роль арбітражу ad hoc почала зменшуватись. Іншими словами, класичні постійно діючі міжнародні суди та інституціоналізовані арбітражі почали відігравати більшу роль в сучасних міжнародних відносинах. Практика засвідчила, що постійно діючий міжнародний засіб ад’юдикації здатний більш швидко та якісно вирішувати спори, оскільки має постійний склад суддів, досвідчений персонал, розроблену процедуру вирішення міжнародних спорів та сталу практику їх вирішення, на відміну від тимчасових арбітражів.

Кількість міжнародних засобів ад’юдикації, які діють у міжнародних відносинах, постійно збільшується. Зараз практично відсутні міжнародні організації, які б не мали ад’юдикаційних органів у складі своїх інституцій. Також, майже кожний міжнародний договір передбачає міжнародні засоби ад’юдикації як засіб вирішення можливих спорів з приводу предмета такого договору. Велика кількість міжнародних засобів ад’юдикації, що вже існують в міжнародному праві, призвела до нової тенденції – не створення нових засобів ад’юдикації міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, а розповсюдження юрисдикції вже існуючих відсильним порядком. У випадку ж міжнародних договорів зі складним предметом регулювання така відсильна система призводить до появи розгалуженого механізму вирішення міжнародних спорів, в якому би кожному аспекту предмета регулювання такого міжнародного договору відповідав свій окремий засіб чи окрема система засобів вирішення спорів. Причому такий підхід до побудови засобів вирішення спорів є саме механізмом, а не системою, оскільки в ньому засоби вирішення спорів перебувають не у вертикальному підпорядкуванні один з одним (що є притаманним для системи засобів вирішення спорів), а є лише взаємопов’язаними завдяки чіткому розмежуванню їх юрисдикцій. Одним з перших міжнародних договорів, що застосував цей підхід, став договір про утворення Північноамериканської зони вільної торгівлі, який був укладений між США, Канадою та Мексикою. Однак одним з найяскравіших прикладів реалізації зазначеного підходу є ДЕХ, який став узагальненням напрацювань міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин в енергетичній сфері та становить основу процесу Європейської Енергетичної Хартії.

У підрозділі 1.2. „Договір до Енергетичної Хартії як сучасний приклад закріплення міжнародних засобів ад’юдикації в міжнародному праві” досліджуються історія виникнення ДЕХ, основний зміст його положень і особливості та значення для сучасного міжнародного права.

Наголошується, що наразі ДЕХ є єдиним багатостороннім договором у сфері міжнародних енергетичних відносин, який встановлює уніфіковані правила взаємовідносин в паливно-енергетичній сфері як між державами, так і між приватними особами та державами. Особливість ДЕХ полягає у чіткому закріпленні за індивідами певних прав та покладанні на держави чітких обов’язків у сфері міжнародних енергетичних відносин з метою зменшення некомерційних ризиків, пов’язаних з діяльністю в паливно-енергетичній сфері. Основними напрямами міжнародних енергетичних відносин, що становлять предмет регулювання ДЕХ, є торгівля, транзит, інвестиції та енергоефективність. Слід зазначити, що цей договір органічно поєднав в собі як досвід регулювання торговельних відносин в межах ГАТТ, так і міжнародно-правові механізми регулювання інвестиційних, екологічних та транзитних питань, що були розроблені на час його створення. Визначальна роль ДЕХ у цьому контексті полягає в тому, що велика кількість держав не виступають учасниками міжнародно-правових договорів з такого широкого кола питань, а отже участь держави в цьому договорі дозволяє врегулювати її відносини з великою кількістю держав та майже у всіх аспектах міжнародних енергетичних відносин. Тому не дивно, що такий складний за своєю структурою матеріальних норм міжнародний договір, як ДЕХ, має розгалужений та не менш складний механізм засобів мирного вирішення спорів. Цей механізм, в якому основне місце посідають міжнародні засоби ад’юдикації, став реалізацією тенденцій сучасного міжнародного права, зокрема в забезпеченні доступу індивідів до засобів вирішення міжнародних спорів з метою захисту ними своїх прав.

Розділ 2 „Місце міжнародних засобів ад’юдикації в механізмі вирішення міжнародних спорів за Договором до Енергетичної Хартії” присвячений дослідженню положень ДЕХ, що безпосередньо закріплюють засоби вирішення спорів, які мають застосовуватись з приводу порушення його положень. Крім того, розгляд засобів вирішення міжнародних спорів, передбачених ДЕХ, зумовив необхідність часткового розгляду положень цього договору, що закріплюють матеріальні зобов’язання держав-учасниць, оскільки неможливо розглянути засоби вирішення спорів, не дослідивши положень, за порушення яких ці засоби можуть бути застосовані.

У підрозділі 2.1. „Загальна характеристика механізму вирішення міжнародних спорів за Договором до Енергетичної Хартії” висвітлюються загальні особливості механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ та проводиться класифікація засобів, що становлять його основу.

Зазначається, що основу механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ складає можливість вирішення спорів між державами-учасницями та між державами-учасницями та індивідами. Такий підхід до класифікації засобів вирішення спорів за ДЕХ приводить до їх розподілу на засоби вирішення міждержавних спорів та засоби вирішення інвестиційних спорів. До перших слід віднести: засоби вирішення спорів між державами щодо загальних питань застосування положень ДЕХ; вирішення транзитних спорів; вирішення спорів стосовно пов’язаних з торгівлею положень та пов’язаних з торгівлею інвестиційних заходів; вирішення спорів щодо конкуренції; вирішення спорів щодо охорони навколишнього середовища та елементи вирішення податкових питань. Останні застосовуються як щодо вирішення спорів між державами, так і до засобів вирішення інвестиційних спорів. Наявність в ДЕХ безвідкличної згоди держав-учасниць на передачу спорів на вирішення у відповідності з вищезазначеними процедурами, поряд з обов’язком держав визнавати та виконувати рішення арбітражів на підставі Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, створює істотні гарантії виконання положень ДЕХ не тільки для інших держав-учасниць, але й для приватних осіб.

Відповідно до проведеного дослідження засобів вирішення міждержавних спорів за ДЕХ стає очевидним, що реалізація прямих обов’язків держав-учасниць, що закріплені в цьому договорі, підтримана доволі істотними засобами врегулювання спорів щодо таких зобов’язань. Їх основу становлять міжнародні засоби ад’юдикації чи засоби, що мають квазіад’юдикаційний характер. В той же час обов’язки учасників ДЕХ, закріплені у вигляді „намірів” і тому подібних положень, в разі виникнення спору є предметом більш м’яких засобів вирішення спорів (в основному у вигляді переговорів чи консультацій).

Підрозділ 2.2. „Міжнародний арбітраж як основний засіб вирішення міждержавних спорів за Договором до Енергетичної Хартії” присвячений дослідженню положень ДЕХ, що закріплюють засоби вирішення міждержавних спорів, та аналізу можливих проблем, з якими можуть стикнутись держави при їх реалізації.

Порівнюючи засоби вирішення міждержавних спорів щодо загальних питань застосування положень ДЕХ з іншими засобами вирішення міжнародних спорів за цим договором, в дослідженні зазначається, що основу перших становлять міжнародні засоби ад’юдикації, а їх предмет є більш широким і охоплює практично всі питання, що регулюються цим договором.

Що ж до спеціальних засобів вирішення міждержавних спорів за ДЕХ, то особливе місце серед них посідають засоби вирішення спорів стосовно пов’язаних з торгівлею положень та пов’язаних з торгівлею інвестиційних заходів, оскільки вони безпосередньо стосуються одного з наріжних каменів ДЕХ – торгівлі енергетичними матеріалами та продуктами. Ця система засобів була фактично запозичена із системи вирішення торговельних спорів ГАТТ/СОТ. З огляду на це, основною особливістю цієї системи засобів вирішення спорів є те, що, незважаючи на спрямованість торговельних положень ДЕХ та засобів вирішення спорів щодо цих питань на приватних осіб та для їх користі, такі особи не мають прямого доступу до міжнародних засобів вирішення спорів задля захисту їхніх прав, що надаються їм за цим договором в частині торговельних положень. За ДЕХ право доступу до засобів вирішення спорів стосовно пов’язаних з торгівлею положень та пов’язаних з торгівлею інвестиційних заходів надано державам, тому ці засоби віднесені до міждержавних засобів вирішення спорів, передбачених цим договором. З огляду на те, що відповідна процедура була запозичена із системи ГАТТ/СОТ, мається на увазі, що цей захист буде здійснюватись державами, з яких походять приватні особи – скаржники, які, таким чином, фактично отримують опосередкований доступ до цих засобів вирішення спорів. Означена система вирішення торговельних спорів та спорів щодо пов’язаних з торгівлею інвестиційних заходів майже повністю відтворює аналогічні процедури ГАТТ/СОТ і фактично становить квазіарбітражну систему вирішення міждержавних спорів. Квазіарбітражна характеристика системи вирішення торговельних спорів за ДЕХ виходить з того, що за своєю суттю та порядком винесення рішення вона ближче до погоджувальних процедур чи процедур примирення, з тією різницею, що за результатами застосування засобів цього договору можуть виноситись зобов’язальні рішення, а сама діяльність комісій експертів за своїм процесом максимально наближена до арбітражних механізмів.

Ще одним спеціалізованим засобом вирішення міждержавних спорів за ДЕХ є вирішення транзитних спорів, що має ознаки посередництва та дещо двоякі функції: по-перше, за своєю суттю – це процедура примирення, по-друге, посередник має право виносити обов’язкові до виконання попередні рішення, які діють до використання інших засобів вирішення спорів, передбачених ДЕХ, зокрема статті 27 (засоби вирішення міждержавних спорів щодо загальних питань застосування положень ДЕХ). Водночас обов’язковість такого рішення не впливає на сам характер цього засобу вирішення спорів, який, безсумнівно, має характер посередництва, оскільки сторони самі повинні досягти згоди щодо предмета спору. Діяльність посередника фактично є лише допоміжною, оскільки він фактично не має жодних важелів впливу на сторони спору. Вважається, що процедура примирення відповідно до статті 7 ДЕХ (вирішення транзитних спорів) є своєрідною альтернативою засобам статті 27 та дозволяє швидко та ефективно вирішувати міждержавні спори щодо транзиту енергетичних матеріалів та продуктів. Вказана процедура посередництва, у відповідності до пункту (7)(f) статті 7 ДЕХ, також регулюється Правилами врегулювання спорів з питань транзиту енергоресурсів, затверджених у 1998 році Конференцією з Енергетичної Хартії, які значно деталізують зазначену процедуру.

Слід зазначити, що енергетичні відносини на сучасному етапі економічного розвитку характеризуються наявністю великої кількості природних монополій. Крім того, більшість з них перебувають у державній власності. Тому не дивно, що питання боротьби з обмеженням конкуренції практично не знайшли свого відображення у відповідних положеннях ДЕХ, оскільки держави не хотіли бути обмеженими в діяльності їхніх енергетичних компаній. В контексті подібних міркувань слід сприймати засоби вирішення спорів у сфері конкуренції за ДЕХ, а саме: по-перше, небажання держав брати на себе істотні обов’язки у цій сфері; по-друге, небажання держав створювати будь-який наднаціональний орган з вирішення спорів у сфері конкуренції, який би міг приймати зобов’язальні рішення щодо них.

Зазначені вище занепокоєння держав щодо засобів вирішення спорів у сфері конкуренції є цілком застосовуваними до питання вирішення спорів щодо охорони навколишнього середовища за ДЕХ. Саме тому ДЕХ передбачив засоби вирішення спорів у сфері охорони навколишнього середовища, які також не мають будь-якого зобов’язального характеру.

Стосовно елементів вирішення податкових питань, а саме передбаченої ДЕХ процедури вирішення того, чи є податок експропріаційним чи дискримінаційним, то ця процедура фактично не є окремим засобом вирішення спорів, а виступає своєрідною допоміжною процедурою при реалізації ад’юдикаційних засобів в порядку статей 26 (вирішення інвестиційних спорів) та 27 ДЕХ, коли при їх застосуванні виникає відповідне питання щодо правомірності оподаткування.

У підрозділі 2.3. „Місце інвестиційного арбітражу в системі засобів вирішення міжнародних спорів за Договором до Енергетичної Хартії” аналізуються засоби вирішення інвестиційних спорів, передбачені ДЕХ, досліджуються теоретичні питання їх реалізації, а також значення цих засобів для регулювання міжнародних енергетичних відносин.

Розглядаючи відповідні інвестиційні положення ДЕХ, автор зазначає, що засоби вирішення спорів між державами та інвесторами, передбачені цим договором, можуть застосовуватись лише щодо інвестицій, які перебувають на постінвестиційній стадії. Висновок, що ад’юдикаційні засоби вирішення інвестиційних спорів за ДЕХ застосовуються щодо постінвестиційної стадії, виходить з того, що відповідні положення цього договору оперують лише поняттями „інвестор” та „інвестиція”, маючи на увазі, що інвестиції вже фактично здійснені. Крім того, частина 3 ДЕХ, в якій містяться зобов’язання держав-учасниць щодо інвестицій, порушення яких і може становити предмет розгляду засобами вирішення інвестиційних спорів, не покладає конкретних зобов’язань на учасників цього договору щодо інвестицій на передінвестиційній стадії. Таким чином, питання захисту інвестицій на передінвестиційній стадії можуть бути предметом врегулювання лише засобами вирішення міждержавних спорів, передбачених ДЕХ.

Центральне місце інвестиційного арбітражу в системі засобів вирішення міжнародних спорів за ДЕХ зумовлюється не лише кількістю звернень до нього задля врегулювання спорів між приватними особами та державами, але й якістю норм, що закріплюють цей вид арбітражу в тексті договору, які є одними з найбільш розроблених в сучасному міжнародному праві. До того ж інвестиційні положення ДЕХ фактично становлять багатосторонній договір про взаємний захист інвестицій в енергетичній сфері, що є додатковим чинником впливовості інвестиційного арбітражу на весь механізм вирішення міжнародних спорів за ДЕХ. Засоби вирішення інвестиційних спорів за ДЕХ стали уособленням останніх напрацювань теорії та практики сучасного міжнародного економічного права, що мають обов’язкову юрисдикцію з вирішення спорів щодо порушення інвестиційних положень за цим договором. Метою цих засобів є збільшення вірогідності ефективного виконання зобов’язань держав за ДЕХ перед приватними особами.

Водночас слід зазначити, що текстуальне закріплення міжнародних енергетичних правовідносин, що є предметом регулювання ДЕХ, є настільки широким, що дозволяє застосовувати засоби вирішення спорів, передбачені цим договором, навіть до відносин, які безпосередньо не належать до сфери міжнародних енергетичних відносин, насамперед це стосується засобів вирішення інвестиційних спорів.

Розділ 3 „Практика реалізації механізму вирішення міжнародних спорів за Договором до Енергетичної Хартії” присвячений дослідженню практики реалізації засобів вирішення міжнародних спорів, передбачених ДЕХ, а також проблемам, з якими стикались міжнародні засоби ад’юдикації при цьому та шляхам їх вирішення, що були застосовані.

У підрозділі 3.1. „Загальні тенденції реалізації механізму вирішення міжнародних спорів за Договором до Енергетичної Хартії” в загальному вигляді досліджуються проблеми, які порушувались при вирішенні міжнародних спорів відповідно до процедур, передбачених ДЕХ. Крім того, аналізується практика вирішення міждержавних спорів, що виникали з приводу порушення положень ДЕХ.

Зазначається, що інноваційність механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ, з одного боку, має суттєве значення для міжнародного права, а з другого – стала причиною появи певних проблем та прогалин в закріпленні засобів вирішення міжнародних спорів, що становлять його основу, оскільки створила ситуацію, коли різні засоби перетинаються та накладаються один на одного, змішуючи свої компетенції та ускладнюючи забезпечення реалізації положень ДЕХ. Вирішення цих питань можливе лише в ході практичного застосування механізму вирішення міжнародних спорів, передбаченого ДЕХ. Саме практика реалізації засобів вирішення спорів розкриває їх властивості та говорить про їх прийнятність в міжнародних відносинах, і навпаки, засоби вирішення спорів, які, хоча й передбачені міжнародним правом, але не застосовуються, є фактично мертвими і не можуть істотно вплинути ні на розвиток міжнародних відносин, ні міжнародного права. Саме практика реалізації положень ДЕХ в частині міжнародних засобів ад’юдикації і, насамперед, через засоби міжнародного інвестиційного арбітражу похитнула позицію деяких вчених про дуже низьку вірогідність ефективної реалізації його положень. Досліджуючи практику реалізації засобів вирішення спорів за ДЕХ, можна з впевненістю заявити, що їх реалізація істотним чином впливає та буде впливати не лише на міжнародні відносини в енергетичній сфері, але й на міжнародні економічні відносини взагалі. Фактично реалізацію механізму вирішення спорів за ДЕХ можна розбити на два основних напрями: реалізація засобів вирішення спорів між державами та між державами і приватними особами (міжнародні інвестиційні спори). Причому саме інтенсивність розв’язання останніх на підставі положень ДЕХ формує загальний імідж механізму вирішення спорів цього договору як дієвого засобу вирішення міжнародних суперечок в сучасному міжнародному праві.

В контексті реалізації засобів вирішення міждержавних спорів за ДЕХ слід зазначити, що, незважаючи на широкий спектр таких засобів, прикладів їх реалізації практично немає. В основному це пояснюється небажанням держав застосовувати засоби з можливими зобов’язальними рішеннями саме в енергетичній сфері як дуже чуттєвої до будь-яких дій та рішень держав в цій галузі, тому держави прагнуть вирішувати будь-які розбіжності в цій сфері шляхом переговорів або іншими м’якими засобами вирішення міжнародних спорів. Певні пояснення є також щодо відсутності випадків реалізації кожного окремого засобу вирішення міждержавних спорів за ДЕХ. Наприклад, система вирішення торговельних спорів не реалізується в основному через відсутність у законодавстві багатьох країн обов’язку держави ініціювати процедури вирішення торговельних спорів за ДЕХ в разі порушення прав громадян чи юридичних осіб, походженням з її території. На жаль, така ситуація має місце і в Україні, тому було б за доцільне закріпити на законодавчому рівні обов’язок конкретних державних органів ініціювати процедури вирішення торговельних спорів за ДЕХ у разі порушення прав громадян та юридичних осіб України, що передбачені цим договором.

Відсутність же випадків застосування засобів вирішення спорів у сфері конкуренції та охорони навколишнього середовища за ДЕХ пояснюється практичною відсутністю матеріальних зобов’язань держав у зазначених сферах за цим договором.

Підрозділ 3.2. „Вирішення проблемних питань реалізації положень Договору до Енергетичної Хартії в контексті практики міжнародного інвестиційного арбітражу” присвячений дослідженню наявних рішень міжнародних інвестиційних арбітражів, що виникали з приводу порушення інвестиційних положень ДЕХ, на предмет аналізу позиції арбітражних трибуналів щодо проблемних питань застосування ДЕХ.

Зазначається, що на відміну від засобів вирішення міждержавних спорів за ДЕХ засоби вирішення інвестиційних спорів демонструють набагато кращу інтенсивність. Так, станом на січень 2008 року, за інформацією Секретаріату Енергетичної Хартії, існує 18 звернень до засобів вирішення інвестиційних спорів за ДЕХ. Причому, якщо в 2001 та 2003 роках було зареєстровано по 2 інвестиційних спори, то вже в 2005 та 2006 роках – 4 та 3, відповідно, а в 2007 – 6, що свідчить про загальну тенденцію збільшення кількості звернень до засобів вирішення інвестиційних спорів за цим міжнародним договором.

Тексти наявних арбітражних рішень за результатами застосування засобів вирішення інвестиційних спорів за ДЕХ свідчать про те, наскільки явно інвестиційні арбітражі намагаються продемонструвати, що вони перебувають в загальному руслі тенденції міжнародної інвестиційної юриспруденції. Навіть при тому, що відсутній формально закріплений обов’язок дотримуватися вже прийнятих рішень, арбітражні трибунали майже завжди беруть до уваги висновки інших трибуналів по аналогічних справах. Звісно це не призводить до ідентичних рішень – доволі часто арбітражні трибунали приймають діаметрально протилежні рішення. Водночас, якщо в інвестиційних спорах на підставі інших міжнародних договорів протилежність цих рішень у своїй більшості стосується питань тлумачення фактів, ніж питань застосування права, інвестиційні спори за ДЕХ є цікавими з тієї точки зору, що цей договір є порівняно новим і тому в міжнародній практиці не склались єдині підходи щодо тлумачення його положень.

Водночас рішення арбітражних трибуналів (створених на підставі ДЕХ), які є наразі доступними, демонструють, що всі ці арбітражні трибунали використовували досить широкий підхід до питань юрисдикції та природи інвестицій за ДЕХ і в своїй більшості спирались на презумпцію того, що інвестор має отримувати переваги, які надаються йому відповідно до ДЕХ. Тому очевидно, що в майбутньому арбітражними трибуналами будуть прийняті рішення за результатами розгляду інвестиційних спорів за ДЕХ, які не будуть в певних частинах збігатися у своєму розумінні положень цього договору з уже існуючими рішеннями. Крім того, слід пам’ятати, що існуючі приклади інвестиційних спорів за ДЕХ фактично є лише початком практики реалізації його положень і в основному мають слугувати прикладом для інших інвесторів щодо можливостей та обсягу захисту їх інвестиційних прав відповідно до ДЕХ. Слід наголосити, що вплив механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ ще повністю не реалізований і надалі він, безсумнівно, матиме істотний вплив на розвиток міжнародних економічних відносин та міжнародного права в цілому.