Національний науковий центр “інститут аграрної економіки” української академії аграрних наук
| Вид материала | Документы |
- Національний науковий центр “інститут аграрної економіки, 518.36kb.
- Національний науковий центр «інститут аграрної економіки» української академії аграрних, 754.78kb.
- Національний науковий центр „інститут аграрної економіки” національної академії аграрних, 319.01kb.
- Національний науковий центр «інститут аграрної економіки» української академії аграрних, 930.54kb.
- Текст роботи: інститут аграрної економіки української академії аграрних наук сук петро, 536.56kb.
- Автореферат розісланий " " 2008, 422.99kb.
- Національна академія аграрних наук україни національний науковий центр «інститут аграрної, 134.8kb.
- National scientific centre, 309.29kb.
- Інститут сільськогосподарської мікробіології Української академії аграрних наук Цикл, 180.26kb.
- Національна академія аграрних наук україни Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства, 133.79kb.
Рис. 1.1. Кількість і ціна товарної продукції, за яких ринок урівноважується
На відміну від інших сфер економіки сільське господарство попадає під плив додаткових факторів, що можуть впливати на обсяги виробництва продукції. Зміна кліматичних та погодних умов може значно впливати на динаміку виробництва. Такий вплив може викликати зростання ціни у несприятливих для виробництва роках, коли відбувається скорочення обсягів продукції та зменшення ціни при сприятливих умовах, які викликають збільшення обсягів виробництва та скорочення ціни.
Рівноважність попиту і пропозиції забезпечується, коли продається уся вироблена продукція та, відповідно, реалізовані всі грошові кошти населення. На кривій існує така точка у якій гіпотетично можуть бути реалізовані сподівання товаровиробників щодо максимальної реалізації товару та повністю задоволенні потреби покупців. Лише в ній криві попиту і пропозиції перетинаються та отримується рівноважна ціна. Проте ринок завжди знаходиться у стані спрямування до неї, але ситуацію, коли вони перетинаються можна назвати неможливою або ж занадто короткою, щоб її можна було зафіксувати.
Відповідно до вищесказаного, сільськогосподарські виробники повинні постійно бути ознайомлені з рівнем попиту на свою продукцію щоб спрогнозувати майбутнє вироблення товару, який можна було би реалізувати по прийнятній ціні. Таку можливість може надати аналіз обсягів виробництва та споживання у минулі роки та ціни за якими була продана продукція.
Ефективний ринок як сукупність економічних відносин, що складаються в сфері обміну з приводу реалізації сільськогосподарської продукції, функціонує на базі єдиних економічних законів. Головним серед них є: закон вартості, відповідно до якого продукція реалізується зважаючи на відрахування з її створення, але за тією вартістю, якою покупець оцінює задоволення відповідних потреб; закон економії ресурсів, що передбачає постійне удосконалення якості продукції з одночасним зниженням рівня витрат. Порушення цього закону зумовлює неможливість повноцінної дії закону вартості; закон рівноваги, згідно з яким при різних інших умовах обсяг сільськогосподарської продукції, запропонованої до продажу, врівноважується купівельно спроможним попитом потенційних покупців. Іншими словами, ефективний ринок сільськогосподарської продукції зумовлює такі обсяги виробництва, щоб у будь-який момент часу потреби відповідних покупців могли бути забезпечені в повному обсязі, причому за сприятливими для покупця цінами.
Основними ознаками створення і функціонування ефективного ринку сільськогосподарської продукції є конкуренція, право власності і економічна свобода. Об’єктивною умовою досконалої конкуренції виступає створення нормального конкурентного середовища.
Таким чином, під ефективним ринком сільськогосподарської продукції слід розуміти логічно упорядковану систему підприємств, організацій і установ повноцінної інфраструктури, принципів і методів її функціонування відповідно до умов Світової організації торгівлі, яка забезпечує збалансованість попиту і пропозиції, рівноважний ціновий паритет та належний рівень конкурентоспроможності продукції для задоволення зовнішніх вимог міжнародних ринкових відносин та внутрішніх потреб суспільства.
Для ринкової економіки характерна конкурентна ціна. Існують різні методи встановлення ціни на продукцію, але товаровиробник включаючи витрати на виготовлення продукції орієнтується на ціни, які вже встановлені на ринку та намагається або підлаштуватися до них або змінювати її залежно від характеристики товару. У цьому випадку він повинен мати інформацію про властивості своєї продукції. тобто чи являється вона достатньо еластичною щоб можна було знижувати на неї ціну.
Інтереси учасників сільськогосподарських ринків протилежні. Діяльність товаровиробників спрямована на бажання продати свію товар за максимальними цінами, щоб компенсувати витрати на його виготовлення, але вітчизняні сільськогосподарські товаровиробники знаходяться у лещатах невідповідного паритету цін, що не дозволяє їм мінімізувати свої витрати за рахунок покращення технологій. А на ринку завойовує міцніші позиції саме той виробник, який має найнижчі витрати на виготовлення продукції, що дозволяє йому отримувати більший прибуток за рахунок різниці його ціни та цін уже діючих на ринку. При надлишковому пропонуванні вироблена продукція може взагалі бути реалізована за цінами які будуть значно нижчими за собівартість продукції. У сільському господарстві ринковий попит на продукцію пред’являє як населення так і посередницькі структури, які зацікавлені у мінімальних цінах.
На сучасному етапі сільськогосподарські виробники є недостатньо масштабними для того, щоб змогти мінімізувати свої витрати, крім того, існує тенденція до їх подрібнення та територіального розпорошення, що також збільшує витрати на виробництво продукції. Також однією із особливостей ведення господарства є прагнення у сільськогосподарських виробників до одноосібництва, хоча практика доводить, що існує необхідність об’єднувати зусилля дл відстоювання своїх позицій за допомогою створення різного роду організацій спрямованих на покращення процесу реалізації продукції.
Криза, яка охопила всі галузі економіки України в теперішній час, вимагає відповіді на питання, за якими напрямами повинні розвиватися галузі сільського господарства, виходячи з умов їх функціонування в ринкових умовах.
Одним з основних завдань є налагодження виробничо-економічних зв’язків між основними галузями АПК та сільським господарством, галузями, що здійснюють переробку сільськогосподарської сировини, службами виробничо-технічного обслуговування і матеріально-технічного забезпечення, торговими підприємствами. Монополізація переробної промисловості призвела до того, що деяка продукція, зокрема тваринництва, закуповується за цінами, які є нижчими за собівартість. До того ж, кошти від переробних підприємств та торгівельних організацій надходять до виробників із запізненням. Зростає заборгованість сільськогосподарських підприємств постачальникам. Посилюються тенденції відмови від послуг інших організацій та від покупки багатьох видів продукції для забезпечення поточних потреб. Власна грошова виручка не відшкодовує витрат на придбання пального, запасних частин, інших видів матеріальних затрат.
Важливу роль у стабілізації ринку продукції повинна відігравати держава. Встановлено, що сільське господарство, з огляду на його важливість та особливості функціонування, потребує значного регулювання державою. В ринковій економіці його регулювання повинно бути спрямованим на перебудову структурних елементів, стимулювання оновлення засобів виробництва за допомогою фіскальної, монетарної, зовнішньоекономічної та інших політик. Також важливу роль відіграє протекціоністська політика, спрямована на формування системи цінової підтримки виробників для забезпечення їх поступального розвитку, розробка інвестиційних програм, сприяння виходу вітчизняних товаровиробників на світові ринки та ознайомлення ширшого кола країн з асортиментом продукції, що виробляється на території України.
Доцільно було б переглянути та вдосконалити політику низьких закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, підвищити їх за рахунок частки переробних підприємств і торгівлі шляхом удосконалення економічних взаємовідносин між взаємопов’язаними сферами АПК. Необхідно зробити сприятливими відсоткові ставки на короткострокові й довгострокові кредити та вирішити проблему з їх забезпеченням, розвивати іпотечне кредитування.
Адаптація сільського господарства і ринку його продукції до умов СОТ ускладнюється ще й тим, що практично всі його галузі до останнього часу залишалися енерго та ресурсномісткими, що, відповідно, зменшує конкурентоспроможність аграрної продукція на ринку. Тому одним з напрямів виходу сільського господарства з кризи і формування ефективного ринку його продукції є всебічна інтенсифікація виробництва на інноваційній основі та розвиток повноцінної інфраструктури ринку.
1.2. Основні принципи формування інфраструктури для ефективного функціонування ринку сільськогосподарської продукції
Важливою складовою стимулювання розвитку аграрного ринку є формування достатньо розвинутої та здатної забезпечити ефективний розвиток інфраструктури.
У зв’зку із припиненням здійснення централізованого управління ринком сільськогосподарської продукції, звуження ринків реалізації продукції та необхідністю формувати нові, що викликає потребу змінювати асортимент продукції, її якісні характеристики та обсяги виробництва виникає проблема з ціноутворенням на продукцію, її реалізацією, що цілком лягає на плечі самих товаровиробників. Відповідно, фінансові показники стають критичними, що впливає на процес розвитку сільськогосподарських підприємств. В процесі діяльності у сільськогосподарських товаровиробників існує проблема натуральних розрахунків, тобто бартеру, що значно спотворює економічні відносини у цій сфері. До цього додається проблема визначення об’єкта виробництва у майбутньому періоді, напрямів його реалізації та формування ціни на продукцію, що викликає потребу забезпечення виробництва відповідною інфраструктурою.
Саме поняття “інфраструктура” походить від латинського infra – нижче та structura – будова, розташування. У радянських джерелах інфраструктуру розглядали як комплекс галузей народного господарства, які обслуговують виробництво та забезпечують діяльність суспільства. Тобто інфраструктуру розглядають як допоміжну сферу, яка не здійснює значного впливу на економічні процеси.
В сучасній економічній науці роль інфраструктури постійно зростає, оскільки від її розвитку буде залежати ефективність роботи підприємств.
Відомий вчений Р. Йохімсен дає визначення інфраструктури як сукупності матеріальних інституційних й особистісних умов, що направляються в розпорядження економічних суб’єктів і формують умови для покращення інтеграції й створення оптимального щаблю розвитку суб’єктів господарювання [70, с.68].
За основну умову розвитку ринкової економіки вважає інфраструктуру О.Я.Лівшиц, та говорить що вона означає формування певної системи підприємств, установ та організацій, яка покликана забезпечити взаємодію потоків товарів, послуг, грошей, цінних паперів та робочої сили [101,с.44].
Український вчений А.Г Загородній доводить, що інфраструктура охоплює гуртову та роздрібну торгівлю, торгову мережу, магазини та інші торгівельні підприємства, аукціони, ярмарки, комерційні, посередницькі центри, торгові будинки, а також державні органи (інспекція контродю за цінами, антимонопольний комітнт тощо), головною метою діяльності яких є забезпечення безперебійного роцесу купівлі-продажу продукції [62,с.371].
Гладич Б.Б. розглядає інфраструктуру як систему державних, приватних і суспільних інститутів (організацій, установ), що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин і забезпечують їх ефективну взаємодію [39, с.15].
Ринкова інфраструктура агропромислового комплексу, на думку Л.М. Худолій – це система підприємств, закладів виробничої і невиробничої сфери, ціллю діяльності якої являється створення умов для їх ефективної роботи, та забезпечення взаємозв’язку із покупцями [240, с.76].
Для покупки или заказа полной версии работы перейдите по ссылке.
Велику надію було покладено на формування агроторгових домів. За своєю суттю вони повинні створюватися самими сільськогосподарськими товаровиробниками для покращення умов економічної діяльності. Сутність агроторгового дому полягає у доведення сільськогосподарської продукції до реалізаційного стану, забезпечення зростання продаж за свій рахунок або від імені виробників та споживачів.
У торгових домах здійснюється продаж (купівля) продукції дрібними партіями, які формуються у якісно стандартизовані партії для подальшої реалізації.
Найдоцільніше створювати агроторгові дома у безпосередній близькості до сільськогосподарського виробника, зокрема рекомендувалося їх розташовувати у районних центрах. Він повиний сприяти організації місцевих аграрних ринків, надавати послуги щодо заготівлі і зберіганні продукції та формувати диверсифіковані канали збуту, зокрема через біржу.
У 1996 році було розроблено Міністерством сільського господарства і продовольства України та Українською академією аграрних наук “Типове положення про міжрегіональний та районний торговий дім”.
Цей процес почався досить активно, тобто у кількісному вираженні динаміка їх створення була активною та досягла 343 одиниць. Проте у якісному вираженні їх діяльність не принесла позитивних результатів, тобто найчастіше торгові дома представляли особисті інтереси та працювали заради власних прибутків, а не заради збільшення доходів учасників – сільськогосподарських товаровиробників.
Територіальні та природні особливості викликають специфіку аграрного виробництва, таким чином їх інфраструктура повинна розвиватися з її врахуванням. Структура ринку сільськогосподарської продукції формується в залежності від концентрації попиту та пропозиції. У зв’язку з цим постає потреба у створенні мережі оптових ринків.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.1999р. № 997 “ Основні напрямки створення та функціонування оптових продовольчих ринків”, оптовий продовольчий ринок – це суб’єкт підприємницької діяльності, метою якого є створення необхідних умов для здійснення операцій з продажу та купівлі наявних видів сільськогосподарської продукції [135,с.138].
Оптовий ринок сільськогосподарської продукції – цивілізоване місце зустрічі оптових пропозицій сільськогосподарської продукції та відповідного попиту, де виявляють реальну ціну товару, вирівнюють її коливання, оперативно переміщуючи товарні потоки. Оскільки оптовий ринок сільськогосподарської продукції організовують за певними правилами, то можна дати таке правове визначення: це суб’єкт підприємницької діяльності, який створено згідно із законодавством і метою діяльності якого є створення необхідних умов для здійснення операцій з продажу та купівлі сільськогосподарської продукції, укладення відповідних договорів купівлі-продажу за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозиції [91,с.8].
Потреба у створенні оптових ринків викликана великими ціновими коливаннями на сільськогосподарську продукцію (наприклад сезонні коливання), зростанням неправомірної торгівлі та тінізації обігу продукції, відсутністю контрактів на постачання продукції і стихійним характером економічних та торгівельних зв’язків, зниженням закупівельних цін, низькою спрямованістю пропозиції на вимоги споживача та великою кількістю неорганізованих товаровиробників.
До функцій оптового ринку можна віднести наступні:
забезпечення цивілізованого місця контакту споживачв та продавців;
виявлення ціни, сформованої попитом та пропозицією;
використовуючи продукцію різних сільськогосподарських виробників здійснювати групування товарів;
формування стандартизованих партій товару;
забезпечення складування, зберігання і доведення продукції до інших каналів реалізації (наприклад роздрібна торгівля);
здійснення моніторингу якості продукції;
надання інформації про зміну кон’юнктури та економічної ситуації.
Створення мережі оптових ринків необхідно робити поступово. На нижчому рівні створюються спеціалізовані ринки, які рекомендується зробити на базі вже діючих торгових підприємств, а на вищому – використовувати вже налагоджені економічні та господарські зв’язки районних оптових ринків, використовуючи бази споживчої кооперації.
Необхідність створення системи оптових ринків високо оцінили у Росії, де сформовано більше двадцяти таких ринків у містах Астрахань, Тула, Волгоград, Москва, Санкт-Петербург, Самара і.т.д. У Польщі – шість, у Франції – 20 ринків.
Створення в Україні оптових ринків сільськогосподарської продукції відбувається низькими темпами. Для покращення діяльності аграрних виробників необхідно, щоб вони також були їх співвласниками, поряд із місцевою владою та комерційними організаціями. Це дозволить здійснювати безпосередню участь в управління оптовим ринком сільськогосподарської продукції.
Важливу роль у розвитку ринку сільськогосподарської продукції відіграють аукціони.
Аукціон – публічний спосіб продажу деяких товарів при якому їх попередньо виставляють для огляду, а покупцем стає той, хто запропонує вищу ціну.
В аукціоні можуть продаватися такі товари, які мають індивідуальні особливості і не є стандартизовані.
Після попереднього огляду та купівлі у покупця не має можливості відмови та обміну товаром, тому, що кожен товар має свої особливості, які відрізняють його від інших.
Ще одним елементом ринкової інфраструктури є виставки на яких здійснюють демонстраційний показ найкращих результатів та досягнень у різних сферах діяльності.
Ярмарок сільськогосподарської продукції – це регулярний або періодично влаштовуваний з’їзд торгових, промислових і комерційних організацій та підприємств переважно для оптової торгівлі і закупки товарів по виставковим зразкам. Організовується він з метою реклами та забезпечення додаткових економічних зв’язків з постачальниками та споживачами.
Важливу для аграрних виробників та споживачів роль відіграють спеціалізовані магазини. Створення самими товаровиробниками закладів роздрібної торгівлі у кризові часи дозволили їм певним чином підтримати свій фінансовий стан. Але вони не дають вийти виробникам сільськогосподарської продукції на масштабний ринок та забезпечити собі значний прибуток.
Ринкова інфраструктура потребує додаткової уваги, оскільки вже існуючі елементи не можуть забезпечити просування безпосередньо товаровиробників до споживачів їх продукції, що не дає їм можливості поліпшити свій фінансово-економічний стан.
В Україні, зокрема у Волинській області, здійснюється певна діяльність спрямована на створення та вдосконалення інфраструктури аграрного ринку. Незважаючи на існуючі проблеми зростає кількість закладів у яких здійснюється оптова торгівля, зокрема бірж, агроторгових домів. Місцевими органами влади й підприємствами започатковуються і організовуються виставки та ярмарки.
1.3. Методичні основи дослідження ринкових
товарних відносин
На основі історично сформованої спеціалізації й суспільного поділу праці та економічної свободи виробників виникли відносини у сфері обміну, які у процесі товарного виробництва розросталися і набували нових форм, створюючи ринок.
Результатом товарного виробництва є товар, який має такі властивості як споживна та мінова вартість.
Серед основних суб’єктів виділяють державу, товаровиробників та домогосподарства, Домогосподарства – економічний суб’єкт, у складі якого можуть бути від однієї до декількох осіб, що забезпечую добробут та ведуть спільне господарство. Вони виконують такі функції: створюють фактори виробництва та виступають власниками грошових коштів для купівля необхідної для існування продукції.
Основою ринкової економіки являється приватна власність, економічна обособленість і максимальна свобода вибору виробників.
В цій системі домогосподарства відіграють дуже важливу роль. Вони є власниками та продуцентами робочої сили та підприємницьких здібностей, капіталу, фінансових активів, землі тощо. Домогосподарства постачають свої власні ресурси суб’єктам господарювання та отримують при цьому доходи, зокрема у вигляді заробітної платні, прибутку, процента, ренти. За допомогою купівлі необхідних для життєдіяльності товарів здійснюється споживання.
Ринкова економіка має здатність саморегулюватися. Ринок оперативно реагує на зміни, що відбуваються в економічному житті суспільства, а суб’єкти ринкових відносин реагують на зміни які відбуваються в попиті і пропозиції. Потреби людей постійно змінюються і зростають, а товаровиробники змушені до них пристосовуватися. Ціну продукції, в кінцевому результаті, формує попит та пропозиція і тут витрати виробника будуть залежати від того як зреагує ринок та яким чином він їх оцінить, що заставляє виробників знаходитися у перманентному стані вдосконалення. У звя’зку з цим, можна сказати, що товарна форма виробництва забезпечує постійне збільшення продуктивності праці.
Враховуючи, що продукція сільського господарства є результатом діяльності різних галузей рослинництва і тваринництва, тобто пропозиція є різновидною, аналогічно є різні споживачі, які формують багатовекторний попит, тому для ефективного функціонування ринку сільськогосподарської продукції необхідний дійовий механізм відносин.
Структура ринку сільськогосподарської продукції представлена на рисунку 1.3.
На ринку сільськогосподарської продукції найбільш виразно проявляється зв'язок між попитом, пропозицією і ціною. На основі використання балансів попиту й пропозиції здійснюється раціональне збалансування регіональних і централізованих потреб у продовольстві на рівні країни та окремих регіонів. Виходячи з цього, необхідно провести дослідження категорій "пропозиція" та „попит” як складових елементів ринкового регулювання економічного розвитку, зокрема ринку сільськогосподарської продукції.
Для покупки или заказа полной версии работы перейдите по ссылке.
Рис. 1.3. Структура ринку сільськогосподарської продукції
Відомо, що пропозиція – це кількість товарів, які виробник бажає і може виробити та запропонувати для продажу на ринку.
Продукція на аграрний ринок може спрямовуватися безпосередньо від сільськогосподарських товаровиробників та формуючи первинний ринок, так і від посередників (заготівельних, торговельних організацій тощо), які здійснюють діяльність, перепродуючи товар іншим споживачам та працюють на вторинному ринку сільськогосподарської продукції. Необхідно, щоб їх взаємовідносини були ефективними та здійснювали таке ціноутворення, яке буде пропорційне вкладеним ресурсам у створення даної продукції.
Обсяг потенційної пропозиції можна підвищити за рахунок зростання об’ємів фактичних обмінних операцій. Факторами за допомогою яких його можна досягти є: розвиненість інфраструктури збуту, сприятлива кон’юнктура внутрішнього ринку, поліпшення умов для експорту, зменшення самозабезпечення населення продуктами харчування та зростання його добробуту, зміна смаків споживачів на користь вітчизняних продуктів. Зазначені фактори повною мірою відносяться до ринку сільськогосподарської продукції, що підтверджує необхідність їх дослідження.
Як показує аналіз економічної ситуації у сільському господарстві, високий рівень зношеності техніки, який призводить до зростання витрат на ремонт, диспаритетного підвищення цін на технологічні матеріально-технічні ресурси, збільшення витрат на виробництво продукції, що як наслідок підвищує її собівартість. Для їх покриття виробники змушені встановлювати вищу ціну, оскільки між ціною і величиною пропозиції існує прямий зв'язок, який можна виразити кривою (рис 1.4).
На осі ординат позначена ціна одиниці товару Р у гривнях. Це ціна, яку продавець отримує за певну кількість товару, яку він пропонує і яку покупець заплатить за його необхідну кількість. Вісь ординат відображає загальну кількість товару, яка пропонується Q у даний період часу.
Для покупки или заказа полной версии работы перейдите по ссылке.
Рис. 1.4. Зміна величини пропозиції
Крива пропозиції S засвідчує, яку кількість товару і за якою ціною виробники можуть реалізувати на ринку. Крива піднімається вгору, адже, чим вища ціна, тим більша кількість підприємств сільського господарства можуть виробляти і продавати продукцію. Тобто, вища ціна дає можливість існуючим сільськогосподарським суб’єктам розширити обсяг виробництва за рахунок інтенсивного та екстенсивного шляхів господарювання. Це також може сприяти залученню на ринок більшої кількості виробників тієї чи іншої продукції, у яких ще високі витрати виробництва і продукція яких при низьких цінах нерентабельна.
Зсув однієї або декількох з наведених факторів зміни пропозиції призведе до відхилення кривої пропозиції товару праворуч або ліворуч. Рух праворуч, із S1 до S2 (див. рис. 1.4) означає зростання пропозиції: виробники у такому разі пропонують більшу кількість товару по кожній з можливих цін. Рух ліворуч, із S1 до S3 ( див. рис. 1.4), вказує на звуження пропозиції: виробники пропонують меншу кількість продукції по кожній з можливих цін.
Пропозиція залежить від ціни на товар і витрат на виробництво товару. Якщо товарів запропоновано на ринку рівно стільки скільки потрібно для споживання, усі витрати на їх виробництво покриваються за рахунок їх реалізації за ціною рівноваги.
Еластичність пропозиції розрізняється у довгостроковому і короткостроковому періодах [90,с.167]. Для більшості видів продукції у довгостроковому періоді пропозиція значно еластичніша від ціни, ніж у короткостроковому, оскільки підприємства мають обмеження виробничих можливостей і потребують часу, щоб розширити свої виробничі потужності за рахунок запровадження нових технологій, придбання техніки, додаткового залучення людських ресурсів. По окремих видах продукції пропозиція на короткому відрізку часу цілком нееластична. Для багатьох товарів криві короткострокової і довгострокової пропозиції (SSR і SLR) подібні на ті, що показані на рисунку 1.5 (а, б).
Для покупки или заказа полной версии работы перейдите по ссылке.
Рис. 1.5. Криві короткострокової і довгострокової пропозиції: а – цукор, б – зернові культури
Важливою проблемою розвитку ринкових відносин у сфері сільського господарства являється те, що воно великою мірою вразливе до змін кон’юнктури ринку та залежить від добробуту споживачів.
У короткостроковому періоді пропозиція продукції сільського господарства є абсолютно нееластичною, оскільки вона залежить від посівних площ, насаджень та фактичної кількості поголів’я тварин. Тому пропозицію продукції рослинництва можна визначити як функцію, яка включає певну кількість елементів:
ТПр = f (Ц ; ПП; У ; C ) , (1.1)
де ТП - кількість товарної продукції, яка може бути постійно запропонована на ринку, тис.тонн;
f – функція;
Ц – власна ціна товарної продукції, грн за тонну;
ПП – площа посіву сільськогосподарської культури, тис.га;
У – врожайність, ц/га;
С – собівартість одиниці продукції, грн за тонну.
Врожайність сільськогосподарськх культур в короткостроковому періоді коливається під впливом кліматичних та погодних умов, що відповідно змінює пропозицію сільськогосподарської продукції.
Пропозицію продукції тваринництва можна визначити за допомогою такої функції:
ТПт = f (Ц ; ПТ; ПП ; C ) , (1.2)
де ТПт – кількість товарної продукції, яка може бути постійно запропонована на ринку, тис.тонн;
f – функція;
Ц – власна ціна і-ої товарної продукції, грн. за тонну;
ПТ – наявне в господарстві поголів’я тварин, голів;
ПП – продуктивність поголів’я (надій на корову, приріст живої маси на одну голову, тварин, настриг вовни на вівцю тощо );
С – собівартість одиниці продукції, грн за тонну.
З усіх перерахованих факторів, що впливають на пропозицію сільськогосподарської продукції, найважливішим являється рівень собівартості одиниці останньої. Порівняння витрат на одиницю продукції з ціною визначає, чи буде товаровиробник нарощувати виробництво продукції для збільшення її пропозиції на ринку, чи скоротить його. Зростання ціни формує проміжок між нею та витратами на виготовлення продукції і цим самим створює передумови розширення обсягів виробництва.
Собівартість продукції становить похідну від технології яка застосовується, рівня цін на матеріально-технічні ресурси, системи оподаткування та інших факторів, які впливають на продуктивність і формують витрати виробництва продукції та відповідно відображаються на обсягах пропозиції.
Таким чином необхідно приділяти максимальну увагу цінам аналізуючи їх структуру. У ланцюгу доведення товару від виробника до споживача складаються певні пропорції між сегментами ціни, які знаходяться у залежності від попиту і пропозиції та коригуються державою.
Взаємодія між попитом і пропозицією відображається в законі попиту і пропозиції, який відображає їх нероздільність та цілі. А доходи, що формують платоспроможний попит забезпечуються у сфері товарного виробництва та на розподільчій стадії.
Кількість і ціна на кривій попиту перебувають в оберненій залежності, а на кривій пропозиції у прямій залежності. Міра корисності товару відображає ту ціну, яку індивід хоче і має можливість сплатити за реалізацію потреби. Вища ціна відображає важливішу потребу [101,с.88;105,с.122].
Відомим науковцем Т.Самуельсоном запропоновано закон поступового спадання попиту: якщо ціна продукції зростає (і при цьому всі інші умови залишаються незмінними), то попит буде на меншу кількість цього товару [199,с.64].
Порівнюючи роль і значення використання категорій пропозиції і попиту в ринковому механізму регулювання економічного розвитку слід відмітити, що на відміну від планової економіки, де головним показником був обсяг виробництва продукції, в ринковій економіці центральним, регулюючим показником є попит на неї.
Взаємозв’язок попиту і пропозиції відображається у тому, що попит не здатний існувати без споживання [147, с.327; 148, с.294].
При дослідженні впливу зміни величини пропозиції продукції від зміни її ціни використовується показник еластичності (Келаст). Він розраховується як відношення відсоткової зміни величини пропозиції (Зпр) до відсоткової зміни ціни (Зц):
Келаст = Зпр / Зц (1.3)
Цінова еластичність (%∆Q/∆P) відображає залежність зміни величини попиту від зміни ціни.
Відомо, що різні товари мають різну еластичність попиту, що можна відобразити наступним чином, наприклад:
- зниження ціни на один відсоток забезпечує збільшення попиту на товар на декілька відсотків, що може призвести до збільшення прибутків товаровиробника. Такий попит називається еластичним;
- зменшення ціни викликає однакове зростання у відсотковому відношення обсягу попиту на продукцію, що не впливає на дохід товаровиробника, тоді ми отримаємо одинично еластичний попит;
- зменшення ціни викликає зовсім малу кількість зростання попиту, що скорочує виторг і ми отримуємо нееластичний попит.
Продукція сільського господарства відноситься до категорії товарів, які мають відносно нееластичний попит. Коефіцієнт еластичності сільськогосподарської продукції складає усього 0,20-0,25. Відповідно можна зрозуміти, що покупці будуть більше її купувати на – 5 % лише тоді, коли ціна зменшиться на 20–25 % [219, с.243].
Існує багато факторів, які пояснюють таке становище. Основний фактор – це можливість використання продукції з аналогічними властивостями, тобто у випадку збільшення ціни на один вид продукції попит на взаємозамінні, але дешевші товари може зростати. Проте завдяки фізіологічним особливостям та звиканням до конкретного продукту такі можливості є невеликими.
За різними розрахунками, сільськогосподарська продукція у розрізі товарів має різний коефіцієнт еластичності, наприклад на хліб – 0,15, молоко – 0,38, яловичину – 0,64, яйця – 0,32.
Між попитом на кінцеві товари та попитом на сільськогосподарську продукцію існує прямо пропорційний зв’язок. Так зростання споживчого попиту на хлібобулочні та макаронні вироби зумовлює зростання продаж борошна, яке, у свою чергу викликає збільшення обсягів реалізації продовольчого зерна. Слід зазначити, що зростання попиту на інші товари, наприклад, на ковбасні вироби також може опосередковано викликати збільшення продажу фуражного зерна. І навпаки, зростання ціни на ковбасні вироби, викликає зацікавленість виробників, що заставляє їх збільшувати поголів’я тварин та, відповідно, зростає попит на сільськогосподарську продукцію. Загальний попит на товари харчової галузі в кінцевому результаті залежить від попиту споживачів на цю продукцію.
Відомо, що попит на будь-який товар є функцією від власної ціни даної продукції. Будувати таку функцію необхідно виходячи з закону спадної корисності та раціональної ринкової поведінки споживачів. Враховуючи, що на обсяг попиту здійснює вплив велика кількість факторів, доцільно використовувати базову багатофакторну функцію попиту:
Птп = f (Цт; Цзт; Дс; Рд; Чп; ВСк; Тзс) (1.4)
де Птп – величина попиту на і-й товар;
f – функція;
Цт – ціна і-го товару;
Цзт – ціна товару-замінника;
Дс – доходи споживачів;
Рд – рівень маркетингової діяльності фірм-виробників на ринку даного товару;
Чп – чисельність та вікова структура покупців;
ВСк – відсоткова ставка по споживчих кредитах;
Тзс – характеристика тренду в зміні смаків та уподобань споживачів.
Крім того, зарубіжний досвід маркетингових досліджень вказує на важливість таких параметрів, як споживчі очікування (наприклад, пов’язані з інфляцією), складність процедури отримання споживчого кредиту; обсяг нагромадженого багатства, впевненість у майбутньому, демографічні процеси, структуру сімей та їх характеристику тощо.
Створити функцію попиту на продукцію є важким та затратним процесом, оскільки вимагає проведення масштабних та дороговартісних маркетингових досліджень. Велика кількість підприємств їх здійснюють, але це відбувається переважно у тих сферах де існують великі доходи (виробники тютюну, алкогольних напоїв, побутової техніки та інші), сільськогосподарські підприємства не мають фінансової можливості для їх виконання.
Для покупки или заказа полной версии работы перейдите по ссылке.
Eo – обмінний курс національної валюти до вільноконвертованої.
Нульове значення ЕPRi має свідчити, що політика держави щодо постачання матеріально-технічних ресурсів у галузь є нейтральною. Позитивне значення ЕPRi означає, що доходи, отримані сільськогосподарськими товаровиробниками в умовах державного втручання в ресурсну політику, перевищують доходи без державного протекціонізму. Від’ємне значення ЕPRi означає абсолютно зворотнє, а саме неефективність політики втручання.
Основою визначення величини витрат ресурсів на виробництво одиниці продукції являється середньонормативний показник на виробництво сільськогосподарської продукції за попередній період. Ціни матеріальних ресурсів можна визначити на основі аналізу цін підприємств-постачальників. Світовими цінами можна вважати імпортні ціни країн, які здійснюють імпорт необхідних ресурсів у країну на умовах поставок CIF або DAF.
Серед показників результативності міжнародної торгівлі використовують індекс “умови торгівлі”, який вимірює відношення індексу середніх цін експорту певного товару країни до індексу середніх цін імпорту за певний період часу. Він показує співвідношення взаємного попиту і пропозиції на експорт та імпорт кожної країни.
Використовуючи згадані показники (ЕPRi та NPRi ) можна визначити вартість й результативність механізму підтримки аграрних виробників.
У цілях регулювання держава має широкий спектр різноманітних заходів підтримки виробника. Більш використовуваними являються нецінові методи підтримки, зокрема до них можна віднести зниження податкових ставок або звільнення від сплати окремих податків та зборів, стимулювання надання дешевих кредитів або компенсація процентної ставки, впровадження нових технологій вироблення продукції через спеціальні програми, виплати з бюджету на відновлення якісних характеристик грунту, поширення інформації стосовно перспективних напрямів виробництва і т.п.
З метою визначення сукупних заходів державного регулювання підраховується реальний показник підтримки, який, називається еквівалент дотації виробнику (PSE).
Його можна зобразити наступним чином:
(Pid - Piw Eo) Qi + (Pijd - Pijw Eo) Qi + DPi + NPTi
PSEi = ----------------------------------------------------------------- 100% , (1.11)
Pid Qi
де PSEi – еквівалент дотації виробнику і-го товару;
Рid , Рiw – внутрішня і світова ціни і-го товару;
Рijd , Рijw – внутрішня і світова ціни матеріального ресурсу j для виробництва і-го товару;
Qi – загальний обсяг виробництва і-го товару;
DPi , NPTi – доплати за дефіцитність та неціновий перерозподіл коштів на користь виробників і-го товару;
Eo – обмінний курс національної валюти до вільноконвертованої.
У формулі відображається відношення абсолютної величини заходів регулювання держави до вартості виготовленого товару у внутрішніх цінах. Він дозволяє виміряти додаткові доходи підприємств разом з визначенням усіх протекціоністських заходів із розрахунку на одиницю товару.
Якщо значення еквівалента дотації виробнику дорівнює нулю, це означає, що позиція країни по відношенню до даної продукції нейтральна. Додатній результат еквівалента дотації виробнику говорить про отримання ним додаткових прибутків, а від’ємний дає інформацію про приховане оподаткування.
З метою стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції, підтримки вітчизняних сільськогосподарських виробників та подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів і цін на основні види сільськогосподарської продукції застосовується механізм здійснення заставних закупівель сільськогосподарської продукції.
Для покупки или заказа полной версии работы перейдите по ссылке.
Висновки до І розділу
1. Ефективний ринок як сукупність економічних відносин, що складаються в сфері обміну з приводу реалізації сільськогосподарської продукції, функціонує на основі єдиних економічних законів – закону вартості, закону економії ресурсів, закону рівноваги. Ефективний ринок зумовлює такі обсяги виробництва, за яких у будь-який момент часу потреби відповідних покупців могли бути забезпечені в повному обсязі, причому за сприятливими для покупця цінами. Основними ознаками створення і функціонування ефективного ринку сільськогосподарської продукції є конкуренція, право власності та економічна свобода. Об’єктивною умовою досконалої конкуренції виступає створення нормального конкурентного середовища.
2. Ринок сільськогосподарської продукції посідає важливе місце в економіці країни. Його розвиток визначає загальний рівень добробуту населення. Ефективний ринок сільськогосподарської продукції – це логічно упорядкована система підприємств, організацій та установ повноцінної інфраструктури, принципів і методів її функціонування відповідно до умов світової організації торгівлі, яка забезпечує збалансованість попиту й пропозиції, рівноважний ціновий паритет та належний рівень конкурентоспроможності продукції для задоволення зовнішніх вимог міжнародних ринкових відносин та внутрішніх потреб суспільства.
За основу розвитку ефективного ринку сільськогосподарської продукції слугує збалансованість системи "сільськогосподарське виробництво – переробка – оптовий збут – роздрібна торгівля – споживач" та забезпечення динамічної рівноваги між виробництвом (пропозиція) та споживанням (попит).
3. Визначальним показником ємності ринку сільськогосподарської продукції є попит. Останній визначається споживчим призначенням товару, існуючою ціною на товар, платоспроможністю покупців, можливим обсягом споживання продукту, наявністю взаємозамінного товару, його корисністю. Він формується під впливом розвитку виробництва, платоспроможності населення, соціальних, політичних, природних та інших умов.
Сільськогосподарська продукція належить до групи товарів із відносно нееластичним попитом, який виступає наслідком дії кількох факторів, головним із яких є фактор заміщення, коли при зростанні цін на один товар споживач може задовольнити ту саму потребу, купивши інший товар, за тією ж або меншою ціною.
4. Попит і пропозиція безпосередньо пов’язані з ціною і в сукупності формують ринковий механізм, за допомогою якого виявляється дія закону попиту і пропозиції. Вони створюють тісний взаємозв’язок між початковою та кінцевою стадіями процесу відтворення, та стимулюють його швидкий розвиток. За допомогою наявного асортименту та цін виробники сприяють формування попиту споживачів.
Збалансованість попиту і пропозиції, їх рівновага забезпечується у випадку реалізації всієї запропонованої на ринку продукції та найбільш повної реалізації грошей у споживачів.
5. У формуванні ефективного ринку сільськогосподарської продукції важлива роль відводиться державному регулюванню у формі програмно- цільової підтримки, спрямованої на інвестування техніко-технологічного переоснащення сільськогосподарського виробництва, раціонального протекціонізму, направленого на гарантування збуту всієї виробленої сільськогосподарської продукції за цінами, що забезпечують прибуткове функціонування аграрної сфери.
6. Ефективне функціонування ринку сільськогосподарської продукції досягається за умови повноцінного інфраструктурного забезпечення, яке включає товарні біржі та їх підрозділи, агроторгові доми, торги живою і племінною худобою, оптову й оптово-роздрібну торгівлю сільськогосподарською продукцією, інтервенційні фонди продукції та організації які здійснюють фінансово-кредитне, страхове, транспортне та інформаційне забезпечення процесу ринкового товарообміну. А механізмом, який поєднує попит і споживання являється інфраструктура аграрного ринку.
РОЗДІЛ 2. СТАН ФОРМУВАННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ
2.1. Аналіз розвитку інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції
Однією з найгостріших проблем товарного ринку в Україні на сучасному етапі яваляється формування цивілізованих прозорих каналів просування сільськогосподарської продукції від виробника до кінцевого споживача на вигідних для всіх учасників процесу умовах, яка була б здатна забезпечити скорочення витрат сільськогосподарської продукції, підвищити її якість, сприяти формуванню ринкових цін. Важливою умовою формування і ефективного функціонування ринку сільськогосподарської продукції виступає наявність повноцінної його інфраструктури, яка виконує функції розподілу, нагромадження, маркетингову, комунікаційну тощо.
На данний час в Україні має місце нестабільна цінова ситуація на аграрному ринку через недостатній розвиток його інфраструктури зокрема, цивілізованих прозорих каналів просування сільськогосподарської продукції від виробника до кінцевого споживача на вигідних для всіх учасників процесу умовах, стабільних зв’язків у ланцюгу “виробник – оптовик – роздрібний продавець – споживач”.
Ситуація, що склалася, являється причиною великих цінових коливань на ринку сільськогосподарської продукції, призводить до неефективного використання ресурсів, звужує можливості щодо забезпечення населення якісною сільськогосподарською продукцією у широкому асортименті за доступною ціною, зумовлює додаткові витрати для виробників, переробників, споживачів, втрати державного та місцевих бюджетів.
На сучасному етапі розвитку зростає потреба розв’язання таких проблем, що особливо необхідно для адаптації аграрної сфери до вимог Світової організації торгівлі, оскільки зростаюча конкуренція може витіснити вітчизняну сільськогосподарську продукцію з уже освоєних ринків через її недостатню конкурентоспроможність.
Інфраструктура ринку сільськогосподарської продукції – це систематизована сукупність суб’єктів господарювання, метою діяльності яких являється забезпечення зв’язків між окремими аграрними ринками, що стимулюють вільний рух продукції, підтримують постійний процес існування сфери аграрного виробництва та отримання доходу від цієї діяльності або збільшення його для інших суб’ктів. Це сукупна діяльність, яка охоплює весь ланцюг просування продукції від товаровиробників до покупців і містить: транспортування, зберігання, сортування, та всі напрямки торгівлі.
Для покупки или заказа полной версии работы перейдите по ссылке.
Проведений аналіз обсягу й структури укладених угод на біржах України (табл.2.3) показує, що за період 2000 – 2007 рр. загальна сума товарних угод зросла в 7,9 раза, у тому числі сільськогосподарської продукції – в 9,7 раза. Тобто, серед різних товарних груп найбільшим є біржовий ринок сільськогосподарської продукції (34% від загального обсягу укладених угод).
таблиця 2.3
Обсяг укладених угод на біржах України
(мільйонів гривень)
| Показник | Рік | |||||||
| 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | |
| Усього | 3544,9 | 8211,5 | 9519,8 | 12742,2 | 15673,8 | 18962,1 | 24406,0 | 28092,9 |
| Сільськогоспо-дарська продукція | 989,7 | 4005,4 | 6526,5 | 8477,5 | 9098,4 | 10568,2 | 11905,2 | 9596,8 |
| Продукти харчування | 62,8 | 73,3 | 39,6 | 191,9 | 376,3 | 416,1 | 754,3 | 1228,5 |
| Хімічна продукція | 124,9 | 27,6 | 6,5 | 2,5 | 0,7 | 0,9 | 9,0 | 0,3 |
| Цінні папери | 1382,9 | 2951,8 | 249,3 | 350,5 | 2394,9 | 1937,3 | 1092,7 | 2032,9 |
| Послуги | 28,9 | 52,9 | 94,6 | 21,3 | 67,8 | 65,7 | 55,3 | 42,1 |
| Нерухомість | 380,9 | 294,6 | 221,4 | 208,7 | 255,5 | 694,5 | 457,6 | 343,0 |
| Земельні ділянки | 0,3 | 0,5 | 0,4 | 10,3 | 4,0 | 9,4 | 8,1 | 1025,2 |
| Кредитні ресурси | — | — | — | — | 0,1 | — | — | — |
| Інші види | 73,4 | 88,0 | 108,7 | 268,8 | 608,8 | 2225,6 | 1099,1 | 3185,6 |
За даними таблиці 2.3 зрозуміло, що обсяг укладених біржових угод в Україні збільшується, але частка біржової торгівлі на аграрному ринку продовжує залишатися невеликою. Низькою є кількість укладених форвардних угод (поставка продавцем реального товару за ціною, зафіксованою в контракті на момент його підписання та у зазначений термін), а здійснення ф’ючерсних операцій відсутнє (не передбачають зобов’язання сторін поставити або прийняти реальний товар у термін, обумовлений у контракті).
Недостатня біржова активність зумовлена швидкою зміною вимог ринку до здійснення торгових операцій, зокрема законодавство, яке регулює діяльність бірж потребує оновлення. Та ринок продовжує розвиватися іншими шляхами, можливо мобільнішими й простішими на даному етапі та у кінцевому результаті така діяльність не стимулює загального економічного розвитку.
Низькі темпи біржових процесів негативо вплинули на загальну ситуацію у формуванні ринкового середовища країни: зростає вага бартерного обміну, непрозорість торгівельних відносин, погіршується фінансово-економічний стан підприємств аграрної сфери, розвивається криза неплатежів, зменшуються або не зростають на фоні інфляції ціни, продовжує існувати ціновий диспапаритет, що зменшує наповнення державного бюджету та платоспроможність населення.
На території Волинської області на даний момент здійснює діяльність лише Волинське регіональне відділення Аграрної біржі, яке було створене у 2006 році. Предметом її діяльності є: належна організація торгів (аукціонів) товарами та товарними деривативами; моніторинг кон'юнктури аграрного ринку та поширення інформації про кон'юнктуру аграрного ринку; представництво інтересів Аграрної біржі в державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, що стосуються діяльності Аграрної біржі в межах наданих повноважень; організація біржових торгів з придбання та продажу об'єктів державного цінового регулювання для потреб державного продовольчого резерву; надання послуг з реєстрації біржових контрактів внутрішніх та зовнішньоекономічних, предметом яких є сільськогосподарська продукція, реєстрації договорів купівлі-продажу сільськогосподарської техніки, паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив та інше.
На даний час серед 15 регіональних відділень Аграрної біржи лише Волинське та Кіровоградське відділення Аграрної біржі функціонують за свій рахунок та являються прибутковими. Волинське регіональне відділення Аграрної біржі за 2007 рік уклало угод загальними обсягом – 37 млн грн, а у 2008 році – 56 млн грн., що на 51 % більше ніж у 2007 році. Основними об’єктами угод являються зерно, лісоматеріали, цукор, крупи, нерухомість тощо. Експортних угод заключено близько 1% від загального обсягу. Усі заключені контракти є спотовими, а форвардних контрактів не заключалося взагалі.
Таку низьку ділову активність можна пояснити тим, що пропозиція стандартних сільськогосподарських культур у Волинській області незначна. Оскільки за своїми природними умовами на її території вирощується мала кількість зернових культур, які найбільше використовуються у якості біржового товару. Попит також є низький тому, що наявність переробних та інших підприємств невелика, а кількість населення складає усього 1млн 50 тис осіб. Отже стан несприятливої кон’юнктури на ринку Волинської області та низька ціна на сільськогосподарську продукцію певною мірою спричинили малий обсяг укладених угод.
Дослідження засвідчують, що у регіоні ще не функціонує достатня кількість інфраструктурних елементів ринку сільськогосподарської продукції. З метою покращення обсягів реалізації сільськогосподарської продукції, якої вироблено близько 62% від загального обсягу у господарствах населення збільшується кількість заготівельних пунктів. Починаючи з 2000 р. їхня кількість зросла більше, ніж у 4 рази.
Велика частка в реалізації продукції сільського господарства на біржах припадає на зернові культури (пшениця 3-го і 4-го класу, жито, ячмінь пивоварний або фуражний), що можна пояснити їх здатністю до тривалого зберігання (табл. 2.4).
Вибір базисної ціни встановлюється у відповідності з так званими базисними умовами постачання (умови “Інкотермс”). За аналізом базисних умов постачання можна зробити висновки, що у торгівлі зерновими на даний момент найоптимальнішим для товаровиробників є базис франко-завод (Ex Works). Продукція вважається проданою після вивезення її зі свого підприємства покупцем. Усі витрати щодо транспортування, страхування, фрахту товару з підприємства до місця призначення здійснює покупець. Проте, на нашу думку, такі базиси поставок не стимулюють розвитку експорту сільськогосподарської продукції, оскільки являються складними для покупця продукціїї. На сучасному етапі для збільшення участі України у світовому валовому продукті та участі у світовій торгівлі необхідно витрачати більше зусиль на завойовування іноземних ринків збуту. Продукція сільського господарства не являється унікальною і Україна немає монопольного становища на цьому ринку, що повинно стимулювати до пошуку додаткових механізмів розширення ринків. Саме зміна базисів поставок (наприклад CIF, CPT, Paid To) може у цьому посприяти, що одночасно збільшить показник участі у світовій торгівлі.
Здійснивши аналіз функціонування товарних бірж можна зазначити, що низькі показники діяльності їх зумовлює низький попит через насиченність ринку подібними товарами; недостатня технічна та організаційна оснащеність; відсутність гарантій виконання угод, особливо, тих, які будуть виконуватися у майбутньому періоді; мала платоспроможність покупців та можливість отримання ними більших прибутків від прямих контактів з продавцями або іншими посередниками; не налагоджені інформаційні зв’язки з суб’єктами господарювання; висока реалізаційна ціна для покупців та не виконання біржою функції виявлення орієнтовних майбутніх цін, відсутність можливості укладення ф’ючерсних угод та хеджування.
Таблиця 2.4
Обсяг і структура продажу зернових на біржах північно-західного регіону (на умовах „спот” і „форвард”, усі базиси поставок)
| Товар | 2000 р. | 2006 р. | ||
| тонн | % | тонн | % | |
| Пшениця: 3 клас 4 клас 6 клас | 8 839,5 | 15,3 | 14 806,2 | 22,5 |
| 30 949,2 | 53,3 | 25 279,7 | 38,4 | |
| 440 | 0,8 | 163 | 0,3 | |
| Жито | 17 672,5 | 30,5 | 14 580,6 | 22,2 |
| Кукурудза | - | - | 2 780 | 4,2 |
| Ячмінь | 40,5 | 0,1 | 8 188,1 | 12,4 |
| Усього продано зернових | 57 941,70 | 100,0 | 65 797,60 | 100,0 |
Формування ринку сільськогосподарської продукції може відбуватися за умови системності трьох його складових. До неї входить: маркетингова інфраструктура, яка включає аграрні біржі, торгові доми, заготівельні пункти, спеціалізовані магазини, аукціони, виставки, оптові ринки і т.д.
Ефективне функціонування ринку сільськогосподарської продукції не можливе без взаємодії з фінансово-кредитною інфраструктурою, до якої належать комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні компанії, кредитні спілки і т.д.
Важливу координаційну роль виконує інформаційно-консультаційна інфраструктура, до якої відносяться спеціалізовані центри державних та місцевих органів влади, науково-дослідні інститути, служби дорадництва, інформаційно-консультаційні центри, аудиторські та консалтингові компанії тощо. Вся зазначена сукупність елементів інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції є організаційно самостійними структурами, які повинні регулярно взаємодіяти між собою та забезпечувати розвиток економіки.
Функціонування інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції неможливе без виробничої інфраструктури. Вона включає можливість та доступність авто, річкових, залізничних та авіа перевезень, консигнаційні послуги, приміщення для зберігання, доробки, сортування та пакування продукції тощо.
Аналізуючи функціональну роль інфраструктурних елементів ринку сільськогосподарської продукції слід зазначити, що агроторговий дім (АТД) – це інституція, яка найбільшою мірою наближена до товаровиробника. Серед засновників АТД підприємства АПК, як правило, у межах адміністративного району, які за їх допомогою намагаються здійснювати реалізаційні операції та сприяти покращенню забезпеченню матеріальними ресурсами. Співвласниками АТД товаровиробники стають з ціллю максимізування прибутків від продажу власного товару.
У 1995 році була прийнята Постанова КМ України “Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку”. Вона передбачала розробку “Типового положення про міжрегіональний та районний агроторговий дім” та запровадила механізм взаємодії АТД з товарними біржами, що значно прискорило процес розвитку інфраструктури аграрного ринку на місцевих рівнях.
У процесі обгрунтування доцільності використання у процесі створення АТД різних організаційно-правових форм, зокрема господарських товариств, приватних підприємств, виявилося, що організація діяльності АТД як кооперативу має багато позитивів (табл. 2.5).
Мета створення АТД – це формування цивілізованого місцевого ринку сільськогосподарської продукції, який би організовував сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, дрібні господартва населення вихід на систематичні довгострокові відносини з оптовими ринками та біржами. Дрібні товаровиробники за їх допомогою можуть покращити й збільшити реалізацію власного товару та забезпечити себе матеріальними ресурсами за прийнятними цінами у період зниження їх вартості (паливо-мастильні матеріали). Ціни на які орієнтуються сільськогосподарські товаровиробники та покупці аграрної продукції формуються за спотовими, форвардними і ф’ючерсними угодами.
Таблиця 2.5