Система вищої освіти Федеративної Республіки Німеччини
| Вид материала | Документы |
- Актуальні проблеми інтелектуальної власності, 592.51kb.
- Федеративної Республіки Німеччини І диплом, 13.99kb.
- Податки – це та ціна, яку ми платимо, щоб жити в цивілізованому суспільстві, 93kb.
- Тернопільська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної, 45.16kb.
- М. Ф. Степко Модернізація вищої освіти України І Бол, 579.75kb.
- Система освіти в країнах Західної Європи, 70.89kb.
- Науково-методичний центр вищої освіти, 579.99kb.
- Актуальні проблеми інтелектуальної власності, 620.31kb.
- План Вступ 3 Структура сучасної вищої освіти 3 Рівні акредитації 4 Проблеми в освіті, 732.67kb.
- Руктури вищої освіти, яка повинна базуватись на єдиній системі кредитних одиниць для, 121.71kb.
Система вищої освіти Федеративної Республіки Німеччини
Історично освіта на заселених німцями територіях була справою Церкви і Держави. Ще з часів раннього середньовіччя саме вони визначали її зміст та обсяг, несли тягар відповідальності за організацію та матеріальне забезпечення. Сучасна земельно-федеративна структура системи освіти є одним з видимих спадків старих часів.
Найстаріший університет Німеччини (м. Гейдельберг, 1385 р.) створений відповідно до паризької моделі, за якою імператор чи папа надавали корпорації викладачів і студентів право вивчати теологію, право, медицину і філософію латиною, задовго до введення наприкінці 17-го ст. обов'язкової освіти у частині земель. Поділ країни на мікрокнязівства та релігійні сварки швидко привели до появи в Німеччині майже 40 університетів (на 1700-й рік), які готували державних чиновників. Пізніше кількість закладів зменшилося через злиття чи ліквідацію, а їх діяльність занепала внаслідок застарілих програм. Так звані „нові” університети з'явилися впродовж 18-го ст. У них почали вивчати ще й природничі науки та викладати німецькою (Halle, 1694 р.; Gottingen, 1737 р.; Erlangen,1783р.).
Найглибші реформи вищої освіти, названі „неогуманістичними”, відбулися у Німеччині в ХІХ сторіччі. 1809 року в Берліні було створено університет за новою концепцією. Ця подія пов'язана з ім'ям Вільгельма фон Гумбольдта, який короткий час керував освітою в уряді Пруссії. В основу діяльності цього навчального закладу, що й досі вважається моделлю класичного університету, він поклав наступні принципи: широка автономія при державному фінансуванні, самоврядування групи керівників кафедр (ординаріїв), наукові дослідження без вузького практичного спрямування, відмінність від шкільної та суто професійної підготовки. Реалізація цих принципів вивела тогочасну Німеччину на позицію світового лідера в царині вищої освіти та докторантури, а нова модель університету набула широкого розповсюдження в усьому світі. Усе це стало основою свободи викладання для професорів і поєднання науки та навчання для студентів, а також започаткувало створення технічних університетів.
Другим наслідком реформ ХІХ ст. стало створення технічних навчальних закладів для розвитку прикладних наук, що не викладалися ні в „нових” університетах, ні і в університеті Гумбольдта. Вони довго боролися за отримання університетського статусу. Після Другої світової війни в ранг закладів вищої освіти також перейшли вищі фахові школи, але їх дипломи лише нещодавно наблизилися до університетського рівня.
Як і в інших розвинених країнах, перші десятиріччя після Другої світової війни стали у ФРН часом уведення обов'язкової середньої освіти й переходу від елітарної до масової вищої.
Соціальні зміни останніх 20 років та підвищення суспільного значення вищої освіти зумовили скорочення непрестижного потоку Hauptschule (закінчення якого утруднює доступ до вищої освіти) й поступове розширення загальної освіти у гімназіях, орієнтованих на підготовку учнів до університетів.
Вища освіта ФРН має чітку бінарну структуру, складаючись з університетів („наукових вищих шкіл”) та політехнічних інститутів („вищих фахових шкіл”). До речі, роль останніх постійно зростає. Вищою освітою Німеччини опікуються як федеральний уряд, так і уряди земель. Нове будівництво вони виконують спільно, а решта справ перебуває у віданні земель відповідно до згаданого рамкового закону про вищу освіту 1975 р. Поточна діяльність державних і приватних ВНЗ регулюється законами земель. Регулярно збирається конференція міністрів освіти земель, є також Спілка ректорів ВНЗ. Більшість серйозних документів вони створюють спільно. Є також комісія з наукового планування. Заклади вищої освіти фінансуються землями на 94%, центром — на 6% (1993 р.). Близько 7,8% фінансування університетської науки здійснює приватний сектор економіки.
ЗАКЛАДИ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Система вищої освіти ФРН об’єднує 345 учбових закладів, більшість з яких державні (98%). Приватні вузи повинні мати державну ліцензію. В них навчається близько 2 мільйонів студентів .
Усі ці заклади поділяються на наступні групи:
— університети (класичні, технічні, загальноосвітні), а також спеціалізовані заклади університетського рівня (вищі школи для підготовки вчителів, теологів, лікарів тощо) (група А). У закладах цієї групи навчається 1,4 млн. студентів;
— вищі фахові школи зі спеціалізованою фаховою підготовкою, в яких навчається 445 000 студентів (група В);
— вищі школи (коледжі) мистецтв і музики: 45 закладів і 30 000 студентів (група С).
Основою системи вищої освіти є група А. Вчительські заклади університетського рівня з'явилися після 1945 р., вищі фахові школи - з 1970 р. Після 1970 року. було зроблено невдалу спробу створити загальноосвітні університети шляхом поєднання змісту і методів викладання у класичних університетах та вищих фахових школах. Трохи пізніше почали діяти спеціалізовані вищі школи для підготовки чиновників середнього рівня (30 закладів і 52 000 студентів у 1993 р.).
УНІВЕРСИТЕТИ (Wisseschafliche Hochschulen) об’єднують заклади таких типів: класичні університети (факультети медицини, гуманітарних та природничих наук, теології, соціології, економіки, сільського та лісового господарства, інженерії), технічні університети (Technische Universitaet) (інженерія), загальні університети (Gesamthochschulen) (спеціальна професійна освіта і наукові дослідження), педагогічні інститути (Paedagogische Hochschulen), медичні коледжі, філософсько-теологічні та церковні коледжі (Theologische Hochschule), коледж спорту.
Більшість має класичну структуру та такі завдання: проведення наукових досліджень, навчання, підготовка кадрів вищої кваліфікації, присудження хабілітацію (докторат-2) для заміщення посад завідувачів кафедр. Стандартне навчання триває щонайменше чотири роки.
У землі Північний Рейн-Вестфалія зберігся релікт періоду змін вищої освіти країни 70-х років — „загальноосвітній” університет, що поєднує в своїх програмах завдання усіх трьох груп закладів (А-С).
Педагогічні вищі педшколи готують учителів для нижчих рівнів освіти та спеціалізованих шкіл. Злиті з університетами, збереглися як окремий вид лише у трьох землях (Баден-Вюртемберг, Шлезвінг-Гольштейн, Тюрінгія).
ВИЩІ ФАХОВІ ШКОЛИ (Fachhochschulen) мають чимале значення, готуючи спеціалістів з інженерії, бізнесу, менеджменту тощо. Наукові дослідження в них звужені й не претендують на фундаментальність.
МУЗИЧНІ І МИСТЕЦЬКІ ВИЩІ ШКОЛИ (Kunsthochschule и Musikhochschule) готують фахівців з усіх видів мистецтв і музики. Для отримання диплома необхідно скласти складний двохстадійний фаховий екзамен.
ДОСТУПНІСТЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Для вступу у ВНЗ необхідно мати атестат повної середньої освіти, який буває трьох типів:
-„загальний”(allgemeine), який дає доступ до всіх ВНЗ;
- фаховий (fachgebundene), що дає доступ до певних факультетів;
- застосовний лише для вступу у вищі фахові школи і на відповідний факультет загальноосвітнього університету.
Перші два види вимагають закінчення гімназії чи прирівняного до неї профзакладу з тривалістю навчання 13 років. Третій отримують після навчання тривалістю 12 років у профшколах. Музичні, мистецькі та спортивні -НЗ проводять фахові екзамени. Для деяких напрямів інженерної вищої освіти від вступників вимагають певного часу праці на виробництві. Існує також можливість вступу у ВНЗ без формального атестата на основі конкурсних іспитів і обов'язковості певного стажу праці за даною спеціальністю.
Стаття 12 Конституції гарантує громадянам ФРН право вибору як освіти, так і місця її отримання, що й пояснює повну відсутність обмежень на вступ на більшість курсів ВНЗ. Якщо ж вони десь і вводяться, то лише з причин повної неможливості задоволення всіх запитів студентів для наступних напрямків: медицина, ветеринарія, стоматологія, архітектура, економічні науки. Для допуску на ці спеціальності запроваджено відбір на основі середніх шкільних оцінок, враховуються час, що минув після закінчення абітурієнтом школи, соціальні аспекти, проводяться співбесіди і письмові тести. Останні стали обов'язковими для вступників на медичні спеціальності.
АКАДЕМІЧНИЙ РІК І ЕКЗАМЕНИ
Академічний рік має 28 тижнів в університетах і 38 тижнів — у вищих фахових школах.
Час навчання в ВНЗ ФРН поділяється на дві (основну і головну) стадії: Grundstudium i Hauptstudium. Перша (найчастіше 4 семестри) складається із загальних обов'язкових предметів і включає заключні проміжні екзамени (перехід на другий щабель). Друга стадія надає студентам ширші можливості вибору предметів і закінчується екзаменами з присудженням диплома чи звання магістра, або держекзаменами (Staatsprufung). При переході на другу стадію є можливість певної зміни напряму навчання.
Екзаменами закінчується кожен предмет. Після завершення програми виконується письмова робота (Hausarbeit), а також складаються усні чи письмові екзамени з головних дисциплін. Оцінки у ФРН ставляться за шестибальною шкалою: 1 — дуже добре; 2 — добре; 3 — задовільно; 4 — досить (прохідний бал); 5 — не досить; 6 — незадовільно.
На обох стадіях застосовують різні види занять: лекції, контрольні роботи (Übungen = завдання), практичні заняття, екскурсії. Вся програма, як і кількість тижневих годин регулюється протягом навчання. На лекціях викладають базові дисципліни курсів, з яких пізніше складають проміжні чи заключні іспити. Під час семінарів, контрольних і практик вимагаються усні чи письмові роботи. Студент на них отримує курсовий сертифікат (Leistungnachwirse), необхідний як під час заключного екзамену, так і під час переходу на наступний рівень навчання. Він є головним засобом контролю якості навчання впродовж навчального року. Відвідування всіх видів занять є обов'язковим. Екскурсії проводяться для набування фахового досвіду. Студенти старших курсів залучаються до різного виду тьюторської роботи з молодшими студентами (з отриманням платні).
Існує чотири категорії викладачів: професор, асистент, науковий працівник і викладач спеціальних дисциплін (іноземних мов, спорту тощо). Функції перших двох виконують доктори, але професор повинен мати чималий досвід і обирається за національним конкурсом. Науковий працівник мусить мати вищу освіту, виконувати наукові дослідження і проводити практичні заняття зі студентами. Увесь викладацький склад має статус державних службовців. Викладачі університетів витрачають на наукову роботу приблизно 1/3 робочого часу, їхні колеги з вищих фахових шкіл мають удвічі вище тижневе лекційне навантаження, тому на дослідження у них залишається менше можливостей .
СТУПЕНЕВІСТЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Випускникам вищих навчальних закладів після складання державного Іспиту присвоюють титул дипломованого спеціаліста, а в університетах - магістра, що дає право на державну службу, відповідну фахову діяльність та аспірантуру. Магістратура зорієнтована на викладацьку роботу. Вищою кваліфікацією в Німеччині є титул доктора. Це вимагає 3-5 років наукових досліджень, здачі державного екзамену та захисту дисертації.
Заключний документ залежить від виду програми (спеціалізації). Одержанням диплома закінчуються курси інженерії, економіки, соціальних і природничих наук, магістерським посвідченням — мистецькі і гуманітарні, хоч межі між цими документами досить нечіткі і в 50 університетах за одне й теж надають то один, то другий документ. Диплом чи магістерське посвідчення видають і після 1-2 років поглибленого додаткового навчання, яке відбувається після виконання програми другого циклу. Таблиця 17 дає чіткіше уявлення як про види кваліфікацій у ВНЗ Німеччини, так і про стандарти на тривалість програм для їх отримання.
Дипломний ступінь присуджують усі види ВЗО після проведення екзамену і виконання письмової дипломної роботи, яка засвідчує вміння студента розглядати проблеми свого фаху. В дипломі вказують головну спеціалізацію. Для інженерних спеціальностей загальним є звання "Diplom-Ingenieur", для інших поряд зі словом "диплом" вказується фах: Diplom-Physiker. Диплом є базовим документом для початку праці, особливо в промисловості і бізнесі.
Звання магістра — Magister Artium (M.A.) присуджується в мистецьких і гуманітарних спеціальностях після такої ж системи (екзамени і дипломна робота), як і для отримання диплома, але деталі процедури залежать від ВНЗ. У посвідченні магістра спеціалізація не вказується, наводиться лише уніфіковане „М.А”.
Державні екзамени проводяться для бажаючих вступити на державну службу чи працювати у регульованих державою спеціальностях (медицина, фармацевтика, харчова хімія і промисловість). Іспити для вчителів контролюють землі, іншими фахами займається центральний уряд. До екзаменаційних комісій включають викладачів ВНЗ та урядовців. Стандарти однакові і для державних, і для академічних екзаменів. Правники та вчителі після складання першої групи держекзаменів 1-2 роки працюють, а потім складають другий держекзамен. Після цього вони стають повноправними державними службовцями.
Докторантура (аспірантура). Для вступу необхідно мати одну з указаних кваліфікацій (диплом, магістр чи держекзамен аналогічного рівня) або рівних їм закордонних, а також високі оцінки з профілюючих предметів. Робота виконується під опікою наукового керівника (Doktorvater) і має назву „дисертація”. Її виконання і захист регулюються певним законодавством. Дисертація захищається усно, кваліфікація присуджується рішенням факультету чи департаменту і має назву Doctor philosophiae чи аналогічну (Dr.jur. тощо).
НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ-ІНОЗЕМЦІВ
Для університетського рівня запит слід зробити за рік до початку навчання. Слід звернутися до німецької амбасади, бази ОРТЕЛІУС, служби академічних обмінів DAAD або Інституту Гете. Довідники для іноземців оновлюються у ФРНщороку.
Для вступу потрібен національний атестат про середню освіту, який дає право здобувати університетську. З приводу його визнання звертаються до того освітнього закладу, який цікавить. Визнання документа здійснюється на основі рекомендацій Постійної конференції ректорів ВНЗ Німеччини. У випадку прийняття кандидатури аплікант повинен виконати усі перелічені в отриманому від ВНЗ листі вимоги. Навчання в Німеччині проводиться німецькою мовою, тому її знання є обов'язковим (з 1996 p. для перевірки використовується новий тест DSH).
У 1992 р. у ФРН навчалося 118 000 іноземців (27 500 з Європи). Для вступу потрібен національний атестат середньої школи, який надає доступ до університетської освіти. З приводу його визнання звертаються до того закладу в ФРН, який цікавить. Визнання документа здійснюється на основі рекомендацій Постійної конференції ректорів ВНЗ Німеччини.
Вступ на мистецькі чи спортивні фахи провадиться через тести навіть тоді, коли у рідній країні абітурієнта вже розпочали навчання за цими фахами. Для вступу на інженерні спеціальності вимагається (як від німців, так і від іноземців) певний обсяг вивчення головних дисциплін і спецпрактика.
Отримавши бланки анкет та інструкції від Akademisches Auslandsamt - cлужби справ студентів-іноземців, слід належним чином підготувати документи, виконавши необхідні нотаріально підтверджені переклади. Набір німецькі ВНЗ здійснюють двічі на рік. Зарахування відбувається на основі аналізу документів без вступних тестів чи екзаменів за винятком вказаних вище випадків.
Іноземні студенти навчаються в ФРН на рівних умовах із громадянами Німеччини, тобто навчання в державних вузах є для них безкоштовним (в тому числі, у випадку отримання другої вищої освіти). Ряд німецьких фондів та спілок (Фонд Александра фон Гумбольдта, Фонд імені Конрада Аденауера, Фонд імені Фрідріха Еберта...) надають вітчизняним та зарубіжним студентам і вченим спеціальні стипендії для проведення наукових досліджень та підвищення академічної кваліфікації .
ВИЗНАННЯ ЗАКОРДОННИХ КВАЛІФІКАЦІЙ.
Німеччина підписала основні конвенції Ради Європи і ЮНЕСКО про визнання закордонних кваліфікацій. Вона має чи не найбільшій у світі досвід вивчення і визнання закордонних освітніх документів: відповідну спеціалізовану службу тут створено ще на початку ХХ ст.
Якщо атестат визнаний недостатнім, складається спеціальний тест для вступників (Feststellungsprufung) і мовний тест. Найчастіше тестування здійснюється після виконання програми двох семестрів у так званих Studienkollegs. Навчання там необов'язкове, але дуже рекомендоване для тих, хто всерйоз вирішив навчатися у ФРН.
У довідниках вказується, що вступники з екс-соціалістичних країн, де середня освіта триває 10-11 років можуть подавати заяви на початок програми німецького університету лише після року навчання в університеті рідної країни.
ОБМЕЖЕННЯ ВСТУПУ. У Німеччині немає істотних обмежень вступу до ВНЗ, але в умовах надміру заяв абітурієнтів їх вводять. У 1995 р. обмеження запровадили для всіх фахів медицини, архітектури, економіки, права, біології, бізнесу, лісової справи, фармакології, домашньої економіки, сестринства, харчових спеціальностей, психології. До загальнодержавних обмежень можуть додаватися місцеві вимоги.
ВСТУП У ДОКТОРАНТУРУ. Слід бути готовим до того, що прийом вимагатиме певної процедури, мета якої полягає у перевірці здібності апліканта повністю й успішно виконати програму. За даними співбесід та інших перевірок його можуть зобов’язати відвідувати якісь заняття чи семінари.
МОВНІ ВИМОГИ. Заняття в ФРН проводяться німецькою мовою, тому її знання обов'язкове. З 1996 р. використовується новий тест DSH = Deutsche Sprachprufung fur den Hochschulzugang auslandischer Studienbewerber, який замінив старі види тестів.
АПЛІКАЦІЯ. Запит (аплікація) подається безпосередньо в той заклад освіти, у якому іноземець хоче навчатися. Стандартизовані бланки й список необхідних документів можна отримати в амбасадах, консульствах, DAAD і самих закладах освіти. Документи слід подавати якнайраніше.
Після відправлення документів залишається лише чекати звісток з Німеччини. У випадку прийняття кандидатури, аплікант мусить виконати всі перелічені в отриманому від ВНЗ листі вимоги .
НІМЕЦЬКА СЛУЖБА АКАДЕМІЧНИХ ОБМІНІВ (ДААД)
ДААД (Німецька служба академічних обмінів), організація, яка об’єднує всі німецькі ВНЗ і сприяє розвитку академічних відносин за кордоном, перш за все шляхом обміну студентами та вченими. До першочергових завдань організації відносяться: залучення іноземної молодої наукової еліти для навчання і науково-дослідної діяльності в Німеччині і по можливості збереження з нею довгострокових партнерських відносин; підвищення кваліфікації молодих німецьких вчених; допомога країнам, що розвиваються, і країнам-реформаторам у Східній Європі в побудові працездатних структур в галузі вищої освіти; підтримка германістики, німецької мови, літератури і країнознавства в іноземних ВНЗ. Ці цілі конкретно відображаються в більш як 200програмах.
Дані програми призначені для всіх країн світу по всім науковим напрямам. Вони однаково корисні як іноземцям, так і німцям. Крім того, ДААД надає підтримку ВНЗ в їх міжнародній діяльності шляхом цілого ряду послуг – інформаційні програми, маркетинг, консультативна допомога, надання допомоги студентам та науковим співробітникам. ДААД на консультативній основі бере участь у формуванні зовнішньої політики Німеччини в області культури та науки.
Програми та проекти ДААД. ДААД проводить більше 200 програм та проектів від короткострокового обміну з метою наукових досліджень або навчання до багаторічних стипендій для захисту дисертації для претендентів із країн, що розвиваються, від інформаційних візитів іноземних делегацій ректорів вузів до довгострокових розроблених регіональних програм для побудови працездатних структур ВНЗ в країнах третього світу. Всі програми ДААД принципово відкриті для всіх напрямів в науці для всіх країн світу в двосторонньому напрямі.
В деяких випадках рамки і умови для обміну зафіксовані в міждержавних угодах про культурне співробітництво двох країн чи на основі домовленостей ДААД із іноземними організаціями-партнерами. Як правило, в такому випадку надаються зустрічні пропозиції партнерської сторони, такі як двосторонні стипендії, додаткові послуги сторони, що приймає, звільнення від можливої плати за навчання у вузі і т. д.
Фінансування ДААД. ДААД найбільша німецька організація, яка сприяє розвитку міжнародного співробітництва в галузі вищої освіти. ДААД фінансується переважно із суспільних фінансових джерел. Міністерство закордонних справ Німеччини, Auswärtiges Amt (АА), є основним фінансовим джерелом і витрачає відповідно найбільшу частину коштів як на адміністративні потреби, так і на стипендіальні програми. Традиційно це перш за все кошти для фінансування іноземців під час їх перебування в Німеччині з метою навчання чи науково-дослідної діяльності, для фінансування проектів і програм в рамках міжнародного наукового співробітництва, включаючи направлення німецьких вчених за кордон, а також для фінансування діяльності викладачів німецької мови в зарубіжних вузах.
Кошти Федерального міністерства освіти і науки, Bundesministerium für Bildung und Forschung (BMBF), призначені перш за все для підтримки німецьких студентів і дипломованих спеціалістів за кордоном, для двостороннього обміну викладачів вузів та для програм, конкретно орієнтованих під певні проекти в рамках індивідуального обміну. Кошти Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку, Bundesministerium für wirtschaftliche Zusammenarbeit und Entwicklung, BMZ, слугують підтримці молодих наукових кадрів із країн, що розвиваються, та підвищенню кваліфікації спеціалістів та керівників. В 1999 році у вузах було відкрито додаткові учбові курси в рамках післядипломної освіти для спеціалістів із кран, що розвиваються, особливо Бразилії та Індії. Завдяки допомозі Федерального міністерства економіки, Bundesministerium für Wirtschaft, BMW, ДААД володіє коштами для проведення спеціальної програми для студентів економічних спеціальностей із України, Росії, Болгарії, Румунії, Казахстану та Білорусі. Із цих же коштів частково фінансується „Centre for German and European Studies” в університеті Brandeis Universitat/ Chicago в Чикаго (США).
Четвертим великим спонсором ДААД є Комісія ЄС, а саме програми ERASMUS, для німецьких студентів, які навчаються за кордоном. Сюди відносяться також кошти, які виділяються для проведення учбових та консультаційних проектів за дорученням ЄС. ДААД отримує також фінансову підтримку від таких німецьких організацій, як: Товариство по технічному співробітництву, Gesellschaft für technische Zusammenarbeit, GTZ, Рада по науці НАТО, Wissenschaftsausschuss NATO, Фонд німецько-польського співробітництва, Stiftung für Deutsch-Polnische Zusammenarbeit, та багатьох інших. При фінансуванні стипендіальних програм ДААД все частіше співпрацює з німецькою промисловістю .
СТИПЕНДІЇ
В Німеччині існує багато фондів, в задачу яких входить фінансова допомога обдарованих студентів ( Begabtenförderung ). При цьому під обдарованістю розуміється не стільки здатність отримувати гарні оцінки, скільки особисті якості потенційного стипендіата, його життєва позиція.
Деякі фонди займаються головним чином наданням стипендій студентам. Інші – надають фінансову підтримку аспірантам (Doktorand), які працюють над дисертаціями. Частина фондів отримує державні субсидії або фінансуються німецькими фірмами, інші знаходяться під опікою церков або існують на приватні пожертвування.
Багато програм надають фінансову підтримку іноземним студентам та особам, які мають ступінь (Graduierte). Так як кількість бажаючих отримати стипендії для навчання в Німеччині є великою, то необхідно потурбуватися про завчасне подання заявок та правильне їх заповнення.
Розмір стипендії розрахований таким чином, щоб цих коштів вистачило на життя. Спочатку ця сума може видатися великою, але до кінця місяця від неї мало що буде залишатися. Якщо стипендіат знайде можливість підробітку під час навчання, то він має повідомити про це в фонд, який його підтримує. Як правило, в таких випадках сума, зароблена студентом, вираховується із стипендії.
Поряд із ДААД і приватними фондами фінансову підтримку іноземним студентам надають і фонди політичних партій. З правової точки зору вони не входять в організаційну структуру партій, але дуже близькі до їх політичних позицій.
Багато хто із сьогоднішніх молодих вчених в майбутньому посяде ключові позиції в суспільному та політичному житті. Тому надання стипендій іноземним студентам і аспірантам входить в сферу інтересів фондів політичних партій. Той, хто навчався в Німеччині, знайомий із ситуацією в країні, її ринком, розуміє культуру ФРН, має більше можливостей налагодити контакти з німецькими партнерами, фірмами, державними і суспільними організаціями. Основним критерієм відбору кандидатів є їх соціальна активність та готовність застосовувати отримані в Німеччині знання після повернення на батьківщину.
Поряд із матеріальною підтримкою фонди політичних партій надають своїм стипендіатам моральну підтримку: їх опікують доценти та професори, які співпрацюють із фондами. Крім того, у стипендіатів є можливість приймати участь в заходах, які фонди проводять у вузах і науково-дослідних інститутах .
ЖИТЛО, ХАРЧУВАННЯ, СТРАХУВАННЯ СТУДЕНТІВ
Під час навчання у вузі студенти проживають в студентських гуртожитках. Вартість кімнати складає від 175 до 250 € в місяць. Студенти часто знімають квартиру або кімнату за 200 – 400 € в місяць. Гуртожитки в Німеччині досить комфортабельні. Як правило, студенту надається власна вмебльована кімната. В середовищі студентів популярними є Wohngemeinschaft, тобто спільне проживання кількох студентів (як правило, в 3 – 5-кімнатних квартирах). При вузах є студентські їдальні Mensa, де студенти при широкому виборі страв можуть не дорого харчуватися. Ціна обіду складає 1,5 – 2 €. Крім того, на всій території Німеччини існують мережі продовольчих магазинів (Aldi, Lidl, Pennimarkt і т.д.), де можна недорого купувати якісні продукти харчування. На харчування студенту потрібно 100 – 200 € в місяць.
Офіційний прожитковий мінімум студента в Німеччині залежить від міста або федеральної землі і складає, відповідно до федерального закону про підтримку освіти, від 600 до 720 € в місяць. В дійсності, на проживання в Німеччині необхідно 550 € в місяць. Дана калькуляція складається із наступного: 175 – 250 € в місяць гуртожиток, 55 € в місяць страховка, 300 € в місяць харчування та кишенькові витрати. Додатковим джерелом прибутку є робота. Всі іноземні студенти мають обмежене право на працю, а саме 90 робочих днів або 180 робочих полуднів (4 години в день) в рік. Середня студентська зарплатня коливається від 7 до 10 € за годину. Таким чином, іноземний студент, який живе в Німеччині, може працюючи забезпечувати себе сам. Право на працю отримують студенти по обміну та студенти, які знаходяться на основному навчанні, тобто мають зданим TestDaf.
Медичне обслуговування в Німеччині здійснюється через процедуру попереднього страхування. Страховка сплачує не лише візит до лікаря і перебування в лікарні, але і виписані лікарем медикаменти та лікування. Всі студенти до 30 років мають право на пільгові тарифи при оформленні державної медичної страховки. Так, для студентів щомісячний внесок складає лише 50 -60 € в місяць, в той час як інші особи, які не відносяться до числа студентів, сплачують за такий же комплекс послуг від 200 до 400 € на місяць .
ПРАКТИКА Під час навчання у вузі практика є гарною, але не завжди вигідною можливістю опинитися у світі майбутньої трудової діяльності. Тут можна на справі застосувати теоретичні знання під керівництвом досвідчених колег. А іноді виявляється, що відбулася помилка у виборі професії.
Практика оплачується погано, та й то не завжди. Однак практикантські місця у відомих фірмах та організаціях користуються великою популярністю. Тому, щоб отримати місце практиканта, слід завчасно подавати заявки до як найбільшого числа фірм.
Практика входить до програми навчання на деяких відділеннях вузів, в першу чергу в соціальній сфері. Часто студенти проходять практику під час навчання, в окремих випадках необхідно пройти практику перед вступом до вузу. Тоді вона є основною умовою прийому. Як правило, студенти самі шукають собі фірму для практики. Якщо вона є обов’язковою частиною учбового плану, то вуз сприяє у пошуках місця практики. Деякі вузи мають власну базу даних з адресами фірм, які пропонують місце практиканта.
Якщо програма навчання по спеціальності не передбачає обов’язкової практики, то про неї слід піклуватися самому. Особливо в приватних фірмах роботодавці дивляться не лише на оцінки в дипломі, але і на наявність досвіду роботи .
ЗМАГАННЯ МІЖ ВУЗАМИ
В останні роки в Німеччині складають ренкінги вузів, які допомагають абітурієнтам та іноземним вченим орієнтуватися при пошуку підходящого університету.
На відміну від англомовних країн, в Німеччині ренкінги вузів – явище доволі нове. Приблизно 10 років тому в ЗМІ Німеччини з’явилися перші публікації зі списками найкращих німецьких університетів.
В 2002 році був створений самий більший та найбільш методично диференційований ренкінг. Центр розвитку ВНЗ і журнал „Штерн” порівняли навчальні програми 242 університетів та вищих шкіл, які мають державний сертифікат. В дослідженні прийняли участь більше 100 тисяч студентів і 10 тисяч викладачів. Учасники опитувань мали оцінити по 30 критеріям не вузи в цілому, а окремі кафедри та предмети. Таким чином, з одного боку, були отримані загальні статистичні дані, такі як, наприклад, число студентів, середня тривалість навчання, число дисертацій і обсяг позабюджетних коштів. З іншого боку, важливе значення мають також суб’єктивні судження студентів про наукове керівництво, атмосферу у вузі, оснащення бібліотеки, а також думка викладачів про якість навчання.
Фонд імені Александра Гумбольдта підготував науковий ренкінг, який відображає привабливість німецьких вузів для іноземних вчених. Оскільки стипендіати Фонду імені Гумбольдта та лауреати премій можуть самостійно обирати вуз, їх число в одному університеті дає змогу зробити певні висновки про ефективність наукових досліджень та ступінь залучення іноземних вчених до наукової роботи в цьому вузі .
СУЧАСНА СИТУАЦІЯ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ ФРН
Не так давно Німеччина гордилася тим, що країна безкоштовно і на принципах рівного доступу давала своїм громадянам і іноземцям високий рівень освіти. Відсутність плати за навчання у вузах приваблювало на навчання у ФРН сотні тисяч іноземців. За даними федерального міністерства освіти, у вузах Німеччини досі навчаються 230 тисяч вихідців із Африки, Азії, Східної Європи. Тепер Німеччина перестала бути оазою з безкоштовною вищою освітою.
Плата за навчання у вузах введена в 6 федеральних землях – Баден-Вюртембурзі, Баварії, Гамбурзі, Нижній Саксонії, Північному Рейні-Весфалії та Саарі. Вартість навчання складає від 500 € за семестр. Кінцеву суму студентського внеску кожний вуз визначає для себе окремо.
Перший в історії вищої освіти ФРН внесок за навчання студенти внесли в січні 2007 року. Соціального розшарування в Німеччині намагаються уникнути за рахунок кредитів та стипендій для найбільш обдарованих. До 25 % студентських внесків за навчання через спеціальні фонди йдуть у земельні бюджети. Вони будуть використовуватися для погашення потенційної заборгованості студента, який після закінчення вузу не зможе виплатити кредит для фінансування навчання у вузі, який надається земельними банками під 6 % річних.
Голова Об’єднання торгівельно-промислових палат Німеччини Л. Браун ввів поняття „корпоративний студент”, тобто співробітник фірми, який направляється на навчання у вуз і зобов’язується після закінчення „відпрацювати” на фірмі гроші, сплачені за його навчання. Після того, як вища освіта в ФРН стала платною, число студентів стало скорочуватися. Все більше німців стали обирати заочну форму навчання. Сьогодні по цій системі навчаються 250 тисяч німців. У вузах, де введена плата за навчання, йде відтік студентів. Більшість із них їдуть в ті регіони, де навчання поки що безкоштовне та за кордон.
В іноземних вузах навчається 80 тисяч студентів із ФРН. Більшість німецьких студентів їдуть на навчання у Великобританію (16 %), США (12,5 %) та Нідерланди (11,8 %). Якщо ж платити за вищу освіту, тоді уже краще платити за навчання у престижних вузах, а не на батьківщині, вважають німецькі студенти. А ті, хто не в змозі сплачувати, їдуть навчатися у східноєвропейські країни. Наприклад, 70 % німецьких студентів-медиків навчаються в Угорщині .
В коаліційному договорі, укладеному учасниками „великої” коаліції – СДПН та блоком ХДС/ХСС, відмічається необхідність забезпечити 40 % молодих німців можливість вступити до вузів. Сьогодні цей показник складає 36 %. Половина студентів німецьких університетів – дівчата. Між іншим, Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) відмічає, що німецький диплом із року в рік „втрачає у вазі”. На думку експертів цієї організації, за минулі 10 років ситуація в галузі освіти у ФРН, у порівнянні з іншими промислово розвинутими країнами, помітно погіршилась. Якщо в країнах ОЕСР на потреби освіти витрачається близько 12,7 % бюджету, то в ФРН ця цифра не вища 9,7 %. Із врахуванням стрімкого старіння населення Німеччини, сьогоднішній стан системи освіти не відповідає потребам країни в кваліфікованих робітниках з вищою освітою, вважають експерти ОЕСР.
СТРАТЕГІЇ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ НІМЕЧЧИНИ У КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
Ми ставили за мету проаналізувати процеси виконання програмних завдань Болонського процесу одним із очільників європейської архітектури вищої освіти – Німеччиною. Будучи ініціатором та активним учасником процесу європейської освітньої інтеграції, ця країна, сповідуючи інституційні і структурні зміни у вищій школі, розробку й апробацію нових підходів, моделей, технологій підготовки фахівців, намагається зберегти свої історично сформовані освітні традиції. Досвід реформування освітньої галузі Німеччини в контексті Болонського процесу є беззаперечно цінним для України, яка стала на шлях глибокої і системної трансформації вищої освіти. Сьогодні система вищої освіти Німеччини є потужною освітньою інфраструктурою із розгалуженою мережею (понад 350) навчальних закладів різних типів і професійного спрямування – університетів (класичні, технічні, загальноосвітні та спеціалізовані заклади університетського рівня, зокрема вищі педагогічні, теологічні та медичні школи), вищих фахових шкіл, вищих шкіл мистецтв і музики .
Загалом вся робота щодо створення загальноєвропейської зони вищої освіти у Німеччині є скоординованою і підкріпленою діяльністю різних організаційних структур. На державному рівні всю відповідальність покладено на так звану Робочу групу щодо реалізації Болонського процесу, до якої належать представники Федерального міністерства освіти і науки (BMBF), Постійної конференції міністрів освіти і культури земель (KMK), Конференції німецьких ректорів (HRK), Німецької служби академічних обмінів (DAAD), національної асоціації студентських рад, Німецької акредитаційної ради. Робоча група надає консультації із питань, що підлягають вирішенню, готує різні пропозиції і резолюції. Відповідно кожен із учасників вносить свою лепту в загальну справу. Зокрема, за підтримки BMBF KMK відкрив свій Болонський інформаційний центр, який забезпечує надання онлайнових послуг, публікацій і проведення заходів щодо підтримки вищих навчальних закладів.
Як відомо, на чільному місці у європейській перебудові вищої освіти є завдання введення системи навчання, що ґрунтується на двох основних освітніх циклах і передбачає наявність двох ступенів – бакалавр і магістр. Процес запровадження ступеневої підготовки спеціалістів у Німеччині розпочався з 1997/98 навчального року . Характерною особливістю реформування німецької вищої школи є паралельне функціонування старої і нової системи академічних ступенів, причому становлення болонського „варіанту”. Передусім це стосується ступеня бакалавра, що супроводжується дискусіями, стикається з низкою проблем. Спеціаліст-бакалавр, зважаючи на невизначеність свого статусу, належно не підкріплений необхідними практичними уміннями і навиками, стикається із значними перешкодами щодо працевлаштування. Сьогодні цей процес значною мірою має ще експериментальний характер, більшу ініціативу виявляють приватні та спеціальні навчальні заклади, які відкритіші до інновацій.
У 2003 році міністри науки і освіти німецьких земель досягнули принципової згоди про запровадження до 2010 року дворівневої системи освіти, Для підтримки введення двоступеневого навчання у Німеччині було запроваджено декілька спеціальних програм, наприклад, пілотну програму “Орієнтація навчальних програм на міжнародні стандарти”, програму “Мастер”, що дає змогу легко увійти у систему вищої освіти іноземним студентам, програму двобічної інтеграції двоступеневих циклів тощо. Як результат у літньому семестрі 2005 року для студентів у німецьких вищих школах було запропоновано 2925 бакалаврсько/магістерських навчальних циклів. За офіційною статистикою, наведеною на саміті країн-членів Болонського процесу у травні 2005 року у Бергені, це становить 26,3% всіх навчальних програм в університетах, професійних інститутах, а також музичних школах та школах мистецтв Німеччини. Тенденція збільшення частки нових програм навчання зберігається і в наступний період. Зокрема, уже у літньому семестрі 2006 року німецькі вищі навчальні заклади пропонують 4094 бакалаврсько/магістерські програми, що становить 36% всіх інших програм, це на 8% більше, ніж у попередньому році. Найбільш популярними бакалаврськими і магістерським ступенями є ступені в галузях економіки та бізнесу, інформатики і технічних наук.
Перехід на дворівневу систему надає нові можливості для пов’язування ступенів із докторантськими студіями. Випускники університетів, коледжів чи технологічних інститутів, які здобули ступінь магістра, мають право навчатися в докторантурі. В окремих випадках до навчання на докторантському рівні можуть бути допущені після проведеного відповідного тестування й особливо обдаровані студенти із ступенем бакалавра.
Загалом функціонування докторських програм (аспірантури) у Німеччині поставлено на досить високий рівень, про що свідчить їхня популярність. Щорічно близько 24000 осіб здобувають докторську ступінь, зростає і відсоток іноземних студентів-докторантів. У 2002 р. кількість випускників, що продовжили навчання на докторських програмах, сягнула близько 15 %, а середній вік осіб, які здобули ступінь доктора філософії (Ph.D), – 33 роки. У Німеччині є різні програми підтримки аспірантів з боку як федерального, так і земельного урядів, а також неурядових організацій і фондів.
Очевидні результати і щодо запровадження у систему вищої освіти Німеччини з метою спрощення процедури визнання освітніх кваліфікацій так званого Diploma Supplement (Додатка до Диплома), який вміщує опис-характеристики результатів завершеного навчання у вищому навчальному закладі та здобуті кваліфікації. Як його додаткову інформацію долучають до офіційного документа про освіту. І якщо у зимовому семестрі 2004/05 н. р. він був виданий у 44,8% бакалаврських та у 44% магістерських навчальних програмах , то вже у літньому семестрі 2005/06 н. р. – відповідно на 63 та 55% навчальних циклах . З метою забезпечення єдиних підходів Конференція німецьких ректорів розробила базу даних Додатків до диплома для Німеччини, з якої університети і коледжі зможуть “завантажувати” форми Додатка.
За останній період у вищій школі Німеччини є помітні досягнення і щодо розв’язання такого актуального для українських реалій завдання, як запровадження системи кредитів (ECTS).
Ще у вересні 2000 року Конференція міністрів освіти і культури Німеччини прийняла основ-ні критерії для введення кредитної системи та модульного принципу навчання, а з жовтня 2001 року федеральне керівництво та керівництво 13 земель підтримали новий проект, спрямований на забезпечення порівняльних стандартів для розподілу кредитів за модулями основної (обов’язкової) програми навчання, введення адаптованої системи для екзаменаторів та впровадження кредитної системи в навчальний та екзаменаційний процес. Уже у літньому семестрі 2005/06 н .р. ECTS використовували у 74% бакалаврських та 67% магістерських навчальних циклах .
Успішно реалізується у системі вищої освіти Німеччини й одне з ключових завдань Болонського процесу – забезпечення якості освіти, що охоплює комбінацію акредитації та оцінювання. Відповідно до положень Німецької рамкової угоди про вищу освіту федеральні землі несуть спільну відповідальність за забезпечення еквівалентності ступенів, екзаменаційних оцінок і кваліфікацій та можливостей їх перезарахування у разі переходу студенту від одного навчального закладу до іншого. Виконання цих спільних зобов’язань передано Центральній акредитаційній земельній раді – ключовому органові у німецькій акредитаційній системі. Її склад (а це представники від земель, вищих навчальних закладів, практики з різних професійних сфер, а також студенти і міжнародні експерти) відображає загальносуспільний масштаб освітніх реформ і необхідність їх визнання зацікавленими структурами. Вирізняють акредитацію програм навчання повного циклу і акредитацію вищих закладів освіти. Для проведення експертної оцінки відповідності того чи іншого навчального курсу академічним стандартам змісту і професійній придатності створюються відповідні експертні групи. Щодо акредитації ВНЗ, то її актуальність особливо зросла у зв’язку із з розширенням мережі недержавних вищих шкіл і необхідністю відповідного контролю за забезпеченням якості освіти.
Важливим механізмом отримання високих якісних стандартів освіти у Німеччині є і система оцінювання. Процедура оцінки була введена в рамкове положення про вищу освіту 1998 року, відтоді увійшла в законодавчу базу вищої освіти усіх федеральних земель країни. Призначення оцінки – виявити сильні і слабкі сторони діяльності вищих навчальних закладів і допомогти університетам і коледжам виробити стратегію забезпечення і підвищення якості освіти. Оціночні процедури, що використовують в Німеччині, відповідають Болонським вимогам і охоплюють як внутрішній аналіз, зовнішню експертну оцінку, часто із залученням міжнародних експертів, так і, що важливо, студентський моніторинг.
У питаннях забезпечення високих стандартів освіти Німеччина тісно співпрацює із багатьма європейськими організаціями. Більшість акредитаційних установ країни є членами міжнародних асоціацій забезпечення якості – Міжнародної асоціації агентств з контролю якості у сфері вищої освіти (INQAAHE), Європейської асоціації контролю якості у сфері вищої освіти (ENQA), Спільної ініціативи з контролю якості (JQJ) тощо, в рамках яких відпрацьовують акредитаційні моделі, загальні стандарти і критерії, відбувається обмін досвідом роботи. Створена тристороння асоціація акредитаційних установ із Австрії, Німеччини і Швейцарії вже виробила спільні підходи щодо організації належної роботи і критеріїв експертного відбору.
Вищенаведені заходи, що здійснюються у процесі реформування вищої освіти Німеччини, покликані суттєво вирішити важливу як для Німеччини, так і для Європи в цілому проблему за-безпечення ширших можливостей вільного пересування студентів і викладачів у межах спільного європейського освітнього простору, підвищення конкурентоспроможності вищої освіти шляхом максимального залучення студентів-іноземців до навчання у вищих навчальних закладах країни.
Якщо під цим кутом зору розглянути на перспективи і тенденції, то можна стверджувати, що Німеччина тут посідає чільні позиції і в багатьох аспектах є лідером. Мобільність студентів у краї-ні підтримують присвоєнням індивідуальних стипендій і грантів мобільності, відкриттям струк-турних і партнерських програм у німецьких вищих школах, фінансовою підтримкою університетів і коледжів щодо залучення іноземних студентів тощо. У 2003 році 30% (в 1994 – 24%) німецьких студентів виїжджали за кордон для проходження частини своєї програми навчання, практики або ж мовних курсів. У 2003/04 навчальному році понад 20 000 німецьких студентів в рамках євро-пейської програми ERASMUS одержали змогу певний період навчатися у зарубіжних вищих нав-чальних закладах. Додатково до цієї програми DAAD заснувала нову, так звану програму Стипен-дій мобільності для німецьких студентів, яку фінансує Федеральне міністерство освіти і науки.
За підрахунками Організації Економічної Співпраці та Розвитку (OECD), Німеччина разом з Англією посідає друге місце у Європі як країна, що приваблює студентів-іноземців: у зимовому семестрі 2003/04 навчального року у німецьких вищих закладах навчалося 246136 іноземних сту-дентів, що становить 12,2% усіх студентів. DAAD у 2003 році підтримала близько 10 000 з 128 000 студентів з країн, що підписали Болонську декларацію. Ці студенти навчалися у ВНЗ Німеччини.
Створені відповідні умови через (надання індивідуальних стипендій, партнерські програми обміну та ін.) для покращення мобільності викладачів і наукових працівників. У 2003 році понад 4500 викладачів, дослідників, адміністраторів із вищих шкіл країн-учасниць Болонського процесу
одержали змогу працювати у системі вищої освіти Німеччини. Відповідно, за допомогою фінансової підтримки DAAD 3700 німецьких працівників вищої школи “підшукали” собі робочі місця в інших країнах .
Отже, можемо зробити висновок, що вища освіта Німеччини у контексті завдань Болонського процесу стала на шлях конструктивних динамічних перетворень, які мають сприяти підвищенню її якості та конкурентоспроможності, формуванню спільного європейського освітнього простору.
ВИСНОВКИ У світі з кожним роком зростає кількість студентів, які їдуть навчатися за кордон. Зараз їх уже майже 2 мільйони. І кожний десятий із них вибрав Німеччину.
Академічний ландшафт Федеративної Республіки є привабливим як для студентів-початківців, так і для молодих вчених. Його відмінна риса – гармонійне поєднання старих університетських традицій та сучасних досягнень науки. В „студентському містечку Німеччина” нараховується більше 300 вузів. Поряд із старими університетами, які вирізняються широким вибором класичних предметів, в Німеччині з’являється все більше і більше нових вузів, які роблять ставку на міждисциплінарне навчання та тісний зв’язок між теорією та практикою.
Головний принцип вищої освіти в Німеччині – „академічна свобода”, тому в німецький університет може вступити кожен за умови виконання вимог допуску до навчання у вузах. У відповідності із принципом „академічної свободи” навчання є безкоштовним. Плату беруть деякі приватні вузи.
Другий важливий принцип німецьких вузів - зв’язок учбового процесу і наукових досліджень. В університетах ФРН працює багато відомих вчених. В лабораторіях при університетах часто трапляються відкриття світового рівня.
Наукові та учбові процеси не обмежуються одними лише теоретичними заняттями та розробками. В німецьких вузах дають не лише теоретичну освіту, але і досвід практичної роботи за професією. Із фундаментальними дослідженнями тут співіснують прикладні науки. Існує і багато прикладів вдалого співробітництва університетів з міжнародними концернами та іноземними дослідними інститутами. Все це підвищує конкурентоспроможність і кар’єрні шанси випускників німецьких вузів.
Той, хто не прагне наукової кар’єри, може обрати для навчання один із вищих спеціальних навчальних закладів або вступити в один із політехнічних інститутів. З практичного боку обраної професії студенти цих вузів знайомляться на німецьких підприємствах. Промисловість зацікавлена у встановленні контактів із іноземними студентами, яких вона розглядає як своїх потенційних менеджерів чи партнерів по бізнесу за кордоном.
Процеси глобалізації, стрімкий розвиток інформаційних технологій та комунікаційних систем, а також перетворення соціального та економічного характеру, завдяки яким суспільство індустріального виробництва перетворилося в суспільство науки та інформації, змінили структуру міжнародного ринку праці і проголошують нові вимоги до компетенції та кваліфікації кадрів.
На фоні цих змін професійна освіта, а особливо – підвищення кваліфікації, відіграють все важливішу роль і стають засадою успішної самореалізації людини в сучасному суспільстві.
Для багатьох країн Німеччина з її традиціями професійної освіти, які сягають корінням у Середні віки, є сьогодні орієнтиром і прикладом для наслідування. В результаті послідовної модернізації система професійної освіти Німеччини – високоефективна та користується визнанням у всьому світі.
Завдяки єдиному в своєму роді поєднанню теорії та практики, а також широкій участі і підтримці німецької економіки, система профосвіти Німеччини створює для студентів найкращі передумови для успішного професійного майбутнього.
В університетах студенти отримують, в першу чергу, методологічні та теоретичні знання. Класичний спектр академічних дисциплін складається із медицини та права, гуманітарних наук та мистецтвознавства, а також економіки та педагогіки. Практична цінність при виборі тем для досліджень першоступеневої ролі не відіграє, тобто „пізнання” стоїть вище „вигоди”.
Необхідно зазначити, що німецькі студенти самі обирають, які лекції та семінари їм відвідувати. Вони також самі вирішують, до якого професора записуватися на екзамен. При цьому найважливіші умови і обсяги навчальної програми визначені в Академічному розпорядку. Навчання в університет дає не професію, а наукову кваліфікацію та базові знання для майбутньої роботи .
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. n.hotbox.ru/06.htm
2. n.hotbox.ru/09.htm
3. n.hotbox.ru/11.htm
4. n.hotbox.ru/12.htm
5. n.hotbox.ru/13.htm
6. n.hotbox.ru/15.htm
7. .ua/index.php?option=com_content&task=view&id=396&Itemid=-5
8. t.ua/germany/edu_sys.htm
9. sive-online.ru/news/?date=12-02-2008
10. t.ru/printissues/ukraine/2005/32/32uk-tema12/
11. Hochschulrektorenkonferens: Bologna-Reader.Texte und Hilfestellungen zur Umsetzung der Ziele des Bologna-Prozesses an deutschen Hochschulen; Beitrage zur Hochschulpolitik: Bonn, 2004. Bd. 4.
12. Sekretariat der ständigen Konferenz der Kulturminister der Länder in der Bundesrepublik Deutschland: Bologna-Prozess. Nationaler Bericht 2005 bis 2007 für Deutschland von HMK und BMBF. Bonn, 2007.
13. Sekretariat der ständigen Konferenz der Kulturminister der Länder in der Bundesrepublik Deutschland: Realisierung der Ziele des Bologna-Prozesses. Nationaler Bericht 2004 für Deutschland von KMK und BMBF. Bonn, 2004.
14. Вища освіта і Болонський процес: Навч. Посіб / За ред. В. Кременя. - Тернопіль, 2004.
15. Германская система образования. / Журнал «Отечественные записки». - № 2. – 2002.
16. Капранова В. Сравнительная педагогика. Школа и образование за рубежом: Учеб. пособие. - Минск, 2004.