Geum.ru

Розвиток рефлексивних умінь молодших школярів

Вид материалаДокументы

Содержание


Рефлексивна діяльність учнів на підсумковому етапі уроку
Подобный материал:
Розвиток рефлексивних умінь молодших школярів
  1. Роль самооцінки і формуванні особистості дитини

Одним із аспектів особистісного розвитку є становлення самооцінки – найважливішого органу душевного життя, яким регулюється поведінка і діяльність людини. Самооцінка функціонує у двох формах – як базова, або загальна, і як парціальна, або конкретна. Перша часто ототожнюється з самоповагою, самоприйняттям, оскільки її змістом є переживання власної цінності або нікчемності, тобто глобальне позитивне чи негативне ставлення до всього, що входить в сферу Я. Конкретна ж самооцінка адресована будь-яким частковим виявам учинків, дій, якостей, можливостей. Саме про конкретну самооцінку можна говорити як про більш чи менш адекватну, стійку, диференційовану, усвідомлену, рефлексивну. Ці властивості бурхливо розвиваються протягом усього шкільного життя. Втім, як підтверджують дані досліджень, вузловим моментом у становленні самооцінки є молодший шкільний вік, оскільки у цей віковий період відбуваються кардинальні зміни всіх її структурних компонентів, форм, видів, показників, більш зрілими стають рівневі репрезентації, удосконалюється діяльність само оцінювання. До кінця молодшого шкільного віку самооцінка нерідко виступає домінуючим мотивом поведінки і діяльності.

Основними джерелами становлення цієї особистісної структури є оцінка результатів своєї діяльності самою дитиною, а також порівняння себе з іншими. Крім того, важливим чинником на перших етапах розвитку здатності до самооцінки є оцінні судження інших людей, значущих для дитини. Тому, коли малюк приходить до школи, оцінна діяльність авторитетної для нього особи – вчителя, а також сама особистість педагога значною мірою визначають подальший розвиток його самооцінки як важливої особистісної інстанції. При цьому слід враховувати дві дуже важливі речі: 1) самооцінка – структура динамічна і на початку шкільного навчання зберігає досить високу пластичність; 2) базова самооцінка – фундамент для розвитку конкретної самооцінки. Ці моменти мають стати відправними пунктами у роботі вчителя, який одним із завдань своєї взаємодії з учнями вбачає розвиток у них адекватної здорової самооцінки, яка є поєднанням спокійної впевненості в собі (без самолюбування) з помірною самокритичністю (без самоїдства).

Помилково вважати, що вчитель 1 класу, так би мовити отримує шматок глини, якій він на власний розсуд може надати тієї чи іншої форми. Насправді все набагато складніше: перед ним діти, які вже мають певний життєвий досвід та уявлення про свою цінність. Зрозуміло, що готовність до безумовного прийняття будь-якої дитини, тобто вміння виявити до неї терплячість і одночасно прагнути зрозуміти її та допомогти, потребують від педагога серйозної душевної роботи. Водночас, щоб прийняти безоцінну позицію, вчителю достатньо у роботі з учнями вміло застосовувати кілька простих і одночасно надзвичайно важливих правил:
  1. Можна виражати своє невдоволення окремими діями дитини, але не дитиною «як такою».
  2. Можна засуджувати дії дитини, але не її почуття, якими б негативними («недозволеними») вони не були. Якщо вони виникли, то для цього є якісь підстави.
  3. Невдоволення діями дитини не має бути систематичним, інакше воно переросте у неприйняття.

Якщо у завдання педагога входить розвиток у дітей об’єктивної реалістичної самооцінки він має демонструвати відповідну модель власної поведінки. Якою б високою не була педагогічна майстерність учителя, його діяльність не буде ефективною, якщо він не володітиме такими особистісними якостями, як:

- прагнення до максимальної гнучкості;

- здатність до емпатії, сензитивність до потреб учнів;

- уміння надати особистісного забарвлення викладанню;

- установка на створення позитивних підкріплень для самосприймання учнів;

- володіння стилем легкого неформального, теплого спілкування з дітьми;

- емоційна врівноваженість, впевненість у собі, життєрадісність.

Ще одним суттєвим моментом у становленні адекватної самооцінки молодших школярів є допустима міра втручання вчителя у цей складний процес. У випадках крайньої форми неадекватності – різко завищеної або заниженої самооцінки потрібна корекційно-розвивальна робота з дітьми, оскільки це обмежує їх саморозвиток. Проте, коли йдеться про помірно завищену чи занижену форми, не варто поспішати. Так, дещо завищена самооцінка може виявитися стимулом до само зміни у випадку обрання вчителем правильної тактики у стосунках із таким учнем. Суть її полягає у тому, щоб якомога менше акцентувати увагу на невдачах і критикувати дитину за помилки, а натомість м’яко зауважувати, що її можливості набагато більші, що вона здатна досягати набагато кращих результатів. Таке підбадьорювання сприятиме закріпленню у свідомості учня доброї думки про себе, додасть упевненості, викличе бажання виправдати очікування референтних інших і свої власні стосовно його можливостей і здібностей. Щодо дещо заниженої самооцінки, не завжди останню слід розглядати як ознаку тривожності і невротичної невпевненості в собі. Значно частіше ця форма самооцінки є проявом рефлексивного ставлення до власних можливостей, яке передбачає розуміння дитиною того, що існують інші точки зору , що її думка не є єдино правильною, а інколи навіть і помилковою. Особливо це стосується дітей у віці 8-9 років. Численні експериментальні дослідження довели, що для багатьох учнів других і особливо третіх класів характерна тенденція до зниження самооцінки. Це головним чином пов’язано із розвитком самокритичності, здатності до самоаналізу. Тому, прагнучи розвивати такі властивості самооцінки як адекватність, стійкість, усвідомленість, дорослий повинен стримувати себе від надмірного «розвивального ентузіазму».


Дитина молодшого шкільного віку відчуває потребу в оцінюванні буквально кожного свого зусилля. Дуже важливо зробити так. Щоб це зусилля здіснювалося не задля оцінки вчителя, або хоча б не тільки задля цього. Залежність від зовнішньої оцінки знижується тоді, коли у людини формується внутрішня інстанція – самооцінка. Прибічники розвивальногонавчання справедливо зазначають, що самооцінка починається там, де дитина сама бере участь у «виробництві» оцінки, тобто у виробленні її критеріїв та їх застосуванні до різних конкретних ситуацій. Йдеться про розвиток у дітей потреби у самооцінюванні, що грунтується на реалізації наступних принципів:
  1. Змістова оцінка роботи учнів має бути максимально диференційованою, з тим, щоб оцінювалося кожне зусилля дитини окремо.
  2. На перших етапах роботи діти повинні отримати від учителя однозначні і чіткі критерії оцінки.
  3. Самооцінка дитини має перелувати оцінці вчителя.

Одним з найдоступніших і водночас найефективніших педагогічних інструментів диференційованого оцінювання є метод «лінійок». Застосування цього методу вможливлює роєвиток двох типів самооцінки: ретроспективної і прогностичної. Формування ретроспективної самооцінки здійснюється у два послідовні етапи. На першому – дитина оцінює свою роботу після того, як учитель її перевірив, але не оцінив. Другий етап передбачає оцінку дитиною своєї роботи до перевірки її вчителем. Аналізуючи виконані учнівські роботи, вчитель у першу чергу відзначає тих дітей, чиї оцінки збігаються з учительськими, незалежно від кількості помилок. Особливої уваги вчителя потребують молодші школярі, які виявляють стійку тенденцію до заниженої самооцінки. До них необхідно виявляти особливу оцінювальну обережність: не критикувати (принаймні на початку), акцентувати лише позитивні моменти, додатково пояснювати критерії оцінок.

Найбезпечнішим і ефективним механізмом корекції завишених і занижених самооцінок є не зіставлення дитячої оцінки з учительською , а порівняння дитиною своїх сьгоднішніх досягнень з учорашніми, тобто ретроспективної і прогностичної самооцінок. Остання є «точкою росту» для становлення самої здатності молодших школярів до оцінювання себе, оскільки в основі її закладене вміння розраховувати власні сили і можливості. Для розвитку прогностичної самооцінки вчитель ознайомлює дітей зі змістом наступної роботи і пропонує їм оцінити себе за допомогою заданих критеріїв до початку виконання завдання. На перших етапах педагогу доцільно не оцінювати роботу учнів, а пропонувати їм ще раз оцінити себе після виконаня завдання, враховуючи зауваження вчителя. Такий методичний підхід не лише сприяє розвитку в учнів аднкватної самооцінки, а й уміння покладатися на неї в різних життєвих ситуаціях.

Важливе місце в житті молодших школярів займають взаємини з однолітками. На початку шкільного навчання дитина нібито не помічає однокласників. Позицію учня, яку вона займає, можливо навіть несвідомо, можна назвати: «Я і моя вчителька». Але поступово акценти зміщуються: стосунки з ровесниками стають дедалі більше значущими. Формула «кого любить учитель, того і я люблю» втрачає свою актуальність. Відтепер розвиток самооцінки дитини великою мірою зумовлюється особливостями міжособистісних стосунків з однолітками. «Я порядний, якщо у мене є друзі, якщо мене поважають у класі». Експериментально доведено, що критичність, незалежність дій і міркувань, виникають насамперед у сфері спілкування з однолітками. Саме тут дитина вчиться контролювати й оцінювати власні дії, вчинки, ставлення. Безперечно, організація дитячих взаємин є турботою дорослого. Педагог має докласти максимум зусиль для створення у класі атмосфери взаємодопомоги, довіри, доброзичливого і відкритого спілкування дітей один з одним і з учителем, що дасть змогу не лише оптимізувати процес навчання, а й сприятиме особистісному розвитку дітей, і їх самооцінки зокрема. Для досягнення максимального ефекту не варто обмежуватися лише педагогічними методами, а намагатися впроваджувати в практику навчально-виховної роботи психологічні прийоми і техніки, спеціально розроблені для дітей різних вікових категорій і адаптовані до використання їх учителями. До таких, насамперед, належать: рольові ігри, психогімнастичні прийоми, метод групової дискусії. Всі ці методичні прийоми зберігають елементи гри, що викликає і підтримує дитячий інтерес до них. Ще однією перевагою є те, що проводити такі ігри можна і на спеціально відведених для цього заняттях, і на перервах, і на різних етапах уроку. Вміле їх застосування створює у класі позитивну емоційну атмосферу, що значно покращує якість взаємин у підсистемах «учень-учень» і «учень-учитель» .

Таким чином можна стверджувати, що становлення у молодших школярів самооцінки з оптимальним набором показників потребує включення у начально-виховний процес умов, адекватних їх психологічній природі, орієнтованих на розвиток у дитини потреби в оцінці себе і діяльності самооцінювання. До таких умов можна віднести:

  1. Готовність учителя до безоцінного прийняття дитини.



  1. Допустима міра втручання вчителя у процес становлення самооцінки учня.



  1. Оптимальна модель поведінки вчителя, яка грунтується на довірі, емпатії, відкритості у взаєминах з дітьми.



  1. Розвиток у школярів уміння порівнювати себе з самим собою і здатності розраховувати свої сили і можливості у різних життєвих ситуаціях.



  1. Організація взаємин у дитячому середовищі на засадах взаємодопомоги, довіри, доброзичливого і відкритого спілкування.



Рефлексивна діяльність учнів на підсумковому етапі уроку


Підбиття підсумків – дуже важливий етап уроку. Зауважимо, що коли урок длбігає кінця, багато вчителів схильні розслабитися і провести коротке, нечітко структуроване обговорення; усі погоджуються, шо все було цікаво (наприклад, рольва гра вдалася, вправу виконали на відмінно тощо), і на цьому справа закінчується. Учитель покидає клас з почуттям виконаного обов’язку ; учні розходяться з почуттям, що спробували щось новеньке. А насправді, підсумок – це найважливіша частина уроку. Саме тут з’ясовується зміст зробленого, встановлюється зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що вивчатиметься у майбутньому.

Функції підсумкового етапу уроку:
  • прояснити зміст опрацьованого
  • порівняти реальні результати з очікуваними
  • проаналізувати, чому сталося так чи інакше
  • зробити висновки
  • закріпити чи відкоригувати засвоєння
  • намітити нові теми для обміркування
  • установити зв'язок між тим, що вже відомо і тим, що потрібно засвоїти, навчитись у майбутньому
  • скласти план подальших дій


Під підсумками уроку ми маємо на увазі процес, зворотний інструктажу. Іншим терміном для цього етапу є рефлексія. Мета рефлексії – згадати, виявити і усвідомити основні компоненти діяльності: її зміст, тип, способи, проблеми, шляхи їх вирішення, отримані результати тощо. Очевидно, що ключевою функцією підсумків буде повернення до результатів навчання і можливість переконатися, що учні їх досягли.

Розглянемо стадії підсумкового етапу уроку:

  1. установлення фактів (що відбулося?)



  1. аналіз причин (чому це відбулося?)



  1. планування дій (що нам робити далі?)


Технологія проведення підсумкового етапу


На першій стадії
  • використайте відкриті запитання: як? чому? що?
  • Виражайте почуття
  • Наполягайте на описовому, а не оціночному характері коментарів
  • Говоріть про зроблене, а не про те, що могло бути зроблене


Надругій стадії
  • Запитуйте про причини (чому?, як?, хто?)
  • Заглибтеся у відповіді (чому цього немає?, що було б, якщо…?)
  • Шукайте альтернативні теорії (чи є інша можливість?)
  • Доберіть інші приклади (де ще відбувалося щось подібне?)
  • Наведіть думки незалежних експертів


На третій стадії
  • Домагайтеся, щоб учні взяли на себе зобов’язання щодо подальших дій.