Geum.ru

"вестник единства"

Вид материалаДокументы

Содержание


По пути синтеза
Наталія Литвин-Гуцуляк, Олег Гуцуляк
Дж. Р.Р. Толкієн
Подобный материал:
1   2   3

ПО ПУТИ СИНТЕЗА



С 22 по 27 марта 2005 г. делегация Украины принимала участие в работе 10 Конференции Международной группы служения, которая на этот раз состоялась в Нью Йорке, одном из мировых энергетических центров.

В составе нашей делегации были 5 человек - представители групп-сотрудников Института планетарного синтеза в Украине из Киева, Одессы, Запорожья и Житомира:

Номеровский Леонид, Кириченко Денис, Хортицкое общество гуманитарного развития, Запорожье,

Давыдова Наталья, Житомирская школа вневременной мудрости,

Суботинов Виктор, Ассоциация «Мир через культуру», Одесса,

Гавриленко Светлана, Культурный фонд «АНК», Киев.

Работа конференции была приурочена к полнолунию Овна и проходила в одном из небольших особняков в центральной части города – Манхеттене. Основная цель работы – содействовать работе синтеза, привнесение Света, Любви и Божественной Воли в переустройство жизни людей на основе божественных законов, чтобы умы и сердца людей открылись тем духовным влияниям, которые связаны с возвращением Спасителя. Среди почти 80 участников Конференции из разных регионов мира царила атмосфера братства и сотрудничества. Могущество коллективного позитивного мышления, создание планетарной сети света и систематическая работа по ее поддержанию и упрочению, единство людей Доброй Воли и конструктивные пути преодоления сотрясающих мир кризисных явлений, поддержка на субъективном уровне работы планетарных духовных центров и различных специализированных групп мировых служителей, осознание предстоящих преобразований и меры своей ответственности – вот те основные идеи, которые обсуждались представителями 20 стран мира.

Атмосфера братской доброжелательности, дух сотворчества, возвышенное чувство своей сопричастности Единой Жизни было тем вдохновляющим началом, тем духовным приобретением, поделиться которым в своем окружение предоставляется возможность всем участникам. Наши украинские делегаты сосредоточили свое внимание на нескольких из тех видов активности, которые предлагает своим участникам Мировая группа служения, это всемирная сеть учителей, планетарное целительство и группа поддержки деятельности ООН.

Конечно все свободное от работы конференции время было посвящено культурной программе и дружеским встречам. Мы посетили Центр Рерихов, осмотрели экспозицию картин и личных вещей Елены Ивановны и Николая Константиновича, посидели в медитативной тишине перед портретом Е.И.Рерих. Наши сердца замирали от грандиозности происходящего, когда мы присутствовали в штаб-квартире ООН и провели небольшой ритуал в зале заседания Генеральной Ассамблеи, которая как раз заседала в тот день. Кроме того, мы присоединились к участникам медитации полнолуния Овна, которая проходила в штаб-квартире Люцис Траст и встречались с нью-йоркской группой изучающих труды Тибетского Учителя, изложенные в книгах Алисы Бейли.

Также мы не смогли не взобраться на статую Свободы, не посетить, хотя бы бегло, музей Метрополитен, не пройтись по Бродвею и по ночному Таймс Скверу. Отныне этот многомиллионный город навечно запечатлен в наших сердцах, и не только благодаря своему величию и какой-то общечеловеческой открытости, но и благодаря усилиям наших новых друзей, двух гостеприимных хозяек, русских американок, практически полностью взявших на себя наше восьмидневное пребывание в Нью Йорке. Люди, с которыми мы были совершенно незнакомы еще совсем недавно, стали нам близкими и родными.

Свое пребывание на Конференции мы восприняли как звено в цепи тех процессов духовного возрождения, которые стали актуальны в последнее время в Украине, как новую возможность усовершенствовать взаимодействие всех прогрессивных сил на основе духовного синтеза и сгармонизировать жить общества под влиянием осознаваемых иерархических стимуляций.

У Бога нет других рук кроме наших. Давайте помнить об этом!


_____________________________________________________________


Terra Nostra Premordialis - відпочаткова вітчизна

Наталія Литвин-Гуцуляк, Олег Гуцуляк


Крижаний покрив Антактиди в середньому завтовшки 1720 метрів. Оледеніння материка відбувалося поступово. За оцінками вчених, воно тривало від 3 000 до 9 000 років. І завершилося на 4 000 рік до н.е. , коли льодовик назажди наповз на останні метри суходолу. Чи збереглися свідчення того, що люди колись бачили бодай частину ще вільної від криги Антарктиди?

Д

еякі дослідники вважають, що такі свідчення до нас дійшли. При цьому вони посилаються на старовинні мапи. Передусім - на карту Пірі Рейса, знайдену наприкінці двадцятих років ХХ ст. в Константинополі, в бібліотеці султанського палацу. Пірі Рейс - відомий історикам середньовічний мореплавець, який служив на флоті турецької Оттоманської імперії. Він був не лише адміралом і брав участь у морських боях, а й склав до того ж лоцію - інструкцію з мореплавства. В ній докладно описані береги, бухти, затоки і течії Середземного та Егейського морів. Був він і картографом - складав географічні мапи. Його карта датована 1513 роком (нагадаємо, що Колумб відкрив Америку в 1492 році).Вона має одну особливість: на ній зображено Антарктиду, яка була відкрита лише 1820 року. Як міг цей материк потрапити на мапу за 307 років до свого відкриття? І ще одна загадка постає при вивченні антарктичного узбережжя, зображеного Пірі Рейсом. Частина цього узбережжя, те що нині називається Землею Королеви Мод, є вільною від криги.

В

тому, що карта складена в ХУІ ст., сумнівів не було. До того ж, відомі результати сейсмічної розвідки: за допомогою вибухів було досліджено приховане під кригою узбережжя Антарктиди, визначена форма його крайки. Ці результати підтверджували подібність берегової лінії під кригою та береговою лінією, зображеною на карті. Яким чином Пірі Рейсу вдалося зобразити те, що він не міг побачити, коли б навіть і відкрив Антарктиду? Відповісти на це запитання неважко, знаючи як складаються географічні карти.

Матеріал, що його використовують картографи, називають картографічними джерелами. Це можуть бути дані, отримані безпосередньо в процесі вивчення місцевості. А можуть бути інші дані - графічні, текстові, коли в роботі використовують вже раніше створені карти та описи. Саме графічними та текстовими джерелами володів Пірі Рейс, який, звісно, мав доступ до архівів ще імператорів Візантії, котрі перейшли до султанської бібліотеки. На полях його мапи є позначки. В них повідомляється, що використовувані ним джерела належать до ІУ століття до н.е. та до ще раніших періодів. Досліджуючи карту Пірі Рейса, американський вчений Арлінгтон Г. Маллері виявив, що її проекція (тобто система переносу координат з глобусу на площину) незвична, бо географічний південний полюс карти (точка сходження мередіанів) розташована ... у Північній Африці. Польський академік - геолог Станіслав Ружицький в 1970 р. розповідав: "Ми працювали у серці пустелі Сахара на масиві Хоггар, де проводили дослідження, котрі остаточно переконали нас в тому, що центральна Сахара 450 млн. років тому була покрита льодовим панцирем типу антарктичного, а площа масиву Хоггар була в той час саме Південним Полюсом Землі". Але якщо в існування людини в таку давнину вірять хіба що квазі-теософи типу Олени Блаватської та її школи, то даний картографічний факт повинен змусити замислитися серйозних науковців. Якщо й легко пояснити, що дана традиція в картографії передана землянам від іншопланетної цивілізації, котра вже в ті часи спостерігала за нашою планетою, то більш вірнішим буде говорити про "математичний" вибір точки сходження мередіанів візантійськими картографами (чи навіть, довільний вибір, як обрано довільно нульовим мередіаном той, який стосується певної астрономічної обсерваторії в Грінвічі). Тому не доцільно пов?язувати даний факт "сходження мередіанів" в Африці із зображенням на карті "незледенілої" Антарктиди.

Відомий геораф ХІХ ст. П.Ф. Горсей, вивчаючи стародавні карти, прийшов до висновку, що, наприклад. карти Ератосфена (276 - 194 рр. до н.е.), точніше, їх копії, містять помилки, в котрих була певна система. Помилки ці говорять про те, що карти самого Ератосфена походили із більш давніших оригіналів, центр проекції котрих випадав на Вавілон або фінікійський Тір. Але головне інше: виходячи з астрономічних спостережень, котріі лягли в основу складання цих карт, він вирахував дату їх створення - 3666 рік до н.е. Дослідження показали, що всі, навіть найбільш ранні карти - прообрази, зазначені ПіріРейсом, грунтуються на ще старіших документах. Виходило, що невідомий картограф провів зйомку місцевості в Антарктиді, потім використав одержані дані для складання мапи. Й здійснив він це за 4 000 років до н.е.! На той час ще була змога побачити вільне від криги узбережжя.

А

ле на древніх картах зображали не лише Антарктиду, але й її "посестер", що колись із нею утворювали єдиний материк Гондвану. Так, Австралія, котра була відкрита в ХУІ ст., значиться на більш ранній карті, датованній 1510 роком. Турецька карта Хаджі Ахмеда 1559 р. (копія невідомого нам оригіналу) дає обриси та берегову лінію Північної та Південної Америк, на два століття випереджаючи свідчення першовідкривачів. Також турецька карта, що датована 1559 роком (копія більш ранньої, як зазначено на ній), відтворює з разючою точністю Тихоокеанське побережжя Північної Америки та Аляску. І на цій карті нема Берінгової протоки. Між Сибіром та Аляскою - сухопутний міст, який, як стверджують геологи. зник 30 000 років тому., в епоху палеоліту. Також на карті Птолемея нанесені білі зони. Згідно із сучасною наукою контури цих зон накладаються на області поширення залишків останнього льодовика, що датуються як 10 000 років тому.

Пергамський представник школи граматиків Кратес Міллоський (пом. в 145 р. до н.е.), який настоював на тому, що Земля має форму кулі, збудував модель планети (три метри в діаметрі) - і наніс на неї всі ріки, моря, гори та міста, звіряючись із давніми манускриптами. Він, зокрема, зобразив чотири континенти, розділені двома великими океанами - з півночі на південь і зі сходу на захід. Обидва перетиналися за Геракловими Стовпами (Гібралтаром). Крім Кельтики, Іберії, Греції, Малої Азії, Єгипту, Лівії, Індої (Індії), Скіфії тощо на його карті материки "Періеція" (на місці Північної Америки), "Антиподія" (Південна Америка), "Антеція" (Австралія)... Через 300 років після Кратеса географ Клавдій Птолемей помістив "Терра Інкогніта Аустраліс", означивши її пунктиром від південного виступу Африки у східному напрямку до Золотого Херсонесу, півострова Малакка, і замкнув Індійський океан у внутрішнє Південне море, аналогічно до Середземного, і це зображення протрималося на світових картах аж до ХІХ ст.

На думку науковців, цивілізація на Землі постала лише наприкінці 4 000 року до н.е. На той час вже існувала праукраїнська - Трипільська культура та почала розвиватися культура стародавнього Єгипту. Згодом, приблизно 3 000 року до н.е. постала цивілізація на Близькому Сході, в Шумері. В другій половині цього ж тисячоліття - в Індії. Що ж то за цивілізація, представники якої залишили свідчення про нескуту кригою Антарктиду?

Відомості про Антарктиду, отримані через мапу Пірі Рейса, не самотні. Їх повідомляють також картографи Оронтеус Фініус, Герард, Меркатор, Філіп Буаше. Вони, як і Пірі Рейс, користалися під час складання своїх карт старезними джерелами. На їхні мапи ненанесено те, чого вони не могли побачити на власні очі. А могли лише скопіювати, перемалювати в своїх поінформованих попередників.

Т

ак, на мапі в Оронтеуса Фініуса, складеній 1532 року, вільні від криги береги Антарктиди займають ще більшу площу, ніж у Пірі Рейса. Це, опріч Землі Королеви Мод, ще й Земля Ендбері, Земля Вілкса, Земля Вікторії, Земля Мері Берд. Результати сейсмічної розвідки знову вказали на подібність обрису місцевості під кригою та місцевості на мапі. До того ж, дослідники зробили свердловини на дні моря Росса (Земля Вікторії). Зі свердловин було взято проби відкладень. За допомогою радіовуглецевого аналізу визначено їх вік. Науковці дійшли висновку, що джерелом цих відкладень були антарктичні річки. Ті, що зображені на мапі. Колись річки насправді вливалися в море Росса - там, де в наш час у нього сповзають льодовики Скотта й Бредмора.

Меркатор, якого вважали найславетнішим картографом ХУІ століття, склав кілька мап Антарктиди. Невідкритий на той час материк зображений ним у найменших подробицях. Мис Дарт і мис Герлахера на Землі Мері Берд, Берег Принца Гаральда, острів Падда в затоці Лютцова - Хольма та багато іншого в нього навіть впізнаваніше, ніж на карті Оронтеуса Фініуса.

Особливо зацікавлюють мапи Буаше, який жив у ХУІІІ сторіччі. Він, напевно, користувався ще давнішими джерелами. На його карті 1737 року Антарктида цілковито вільна від крижаного покриву. Вона має вигляд архіпелагу, розділеного протокою. Таке зображення тривалий час видавалося фантастичним. Проте 1958 року сейсмографічні дослідження підтвердили відтворене на мапі. Антарктида ВИЯВИЛАСЯ НЕ МАТЕРИКОМ. Під крижаним панцирем ховається архіпелаг, розділений протокою на дві частини.

Вивчення мап дає підстави припустити, що картографічні джерела Пірі Рейса й Меркатора могли бути створені в добу, близьку до 4 000 р. до н.е. Джерело, використане Оронтеусом Фініусом, було складене ще раніше, коли льодовик покривав лише центр Антарктиди. Й, нарешті, джерела, послуговуючися якими виготовив свої мапи Буаше, мають бути ще давнішими. Їх могли скласти, коли обледеніння ще не було. Тобто за 13 000 років до н.е.!

Є одна гіпотеза, згідно з якою Антарктида не завжди розташовувалася на звичному для нас місці, всередині Південного Полярного кола. Раніше вона лежала приблизно на 3 000 кілометрів північніше (а мільйони років тому спільно з Африкою, Південною Америкою, Індостаном та Австралією утворювала єдиний материк - Гондвану). Але відбулося зміщення земної кори - Антарктида посунулася й посіла місце Південного полюса (до цього на Південному полюсі перебувала сучасна Північна Африка). Клімат змінився, різко похолодшало. Почала наростати й поволі розповзатися льодовикова шапка, яка ще 30 -35 млн. років тому охопила лише Східну Антарктиду (тобто більш масивну її частину; в центрі - гори Гамбурцева).

З десяток років тому було здійснено буріння свердловини в крижаному панцирі Антарктиди і на глибині майже півтора кілометра було виявлено сліди вулканічного попелу - результат місцевої вулканічної діяльності. Проте найцікавишою є дата, до якої відносять цей попіл - від 8-го до 12-го тисячоліття до н.е. ("Неделя", М., 1968, № 41, с. 19).

Також поширене уявлення про те, що Антарктида повністю покрита снігом або льодом правильне, але не цілком. Дійсно, тільки 2% всієї поверхні континенту вільні від снігу і льоду, але вони складають приблизно 2,5х105 км2. Ці вільні від льоду території, що дуже цікавлять науковців, розташовані біля країв континенту, значна частина - біля російських станцій Мирний і Новолазарівська, а також вздовж Трансантарктичних гір, котрі, будучи продовженням Андських гір Латинської Америки, є мовби спинним хребтом материка, що простягається від мису Адер, південніше Нової Зеландії, вздовж західного берега моря Росса і майже через весь континент. У Трансантарктичних горах знайдено найбільш обширні (4000 км2) і найбільш відомі вільні від льоду області - "Оаза Мак-Мьордо" та "Область Сухих Долин", розташовані біля станцій Нової Зеландії та США. Топографія цих вільних від льоду долин одна з найкрасивіших на Землі. Оаза Мак-Мьордо складається з трьох глибоких, вільних від льоду долин, котрі колись теж були покриті льодовиками. Кожна долина має довжину майже 100 км і ширину від 2 до 5 км. Дно долин покрите моренами, залишеними льодовиками, піщаними дюнами або оголеними скелями. Тут і там на дні долин розташовані озера, що замерзають на більшу половину року, крім короткого періоду літа. над долинами підіймаються гострі піки висотою 2000 - 3000 м. Більша частина їх вільна від льоду. З високо розташованих долин між цими піками течуть схилами невеликі льодовики. В окремих місцях вони рухаються самим дном долин. Колір скель складає відтінки коричневого - від світло-коричневого, довго перебуваючого на повітрі граніту, до темно-червоного підданого впливові погоди базальту. Окремі камені мають відтінки сірого. Ці кольори контрастують з білим кольором льодовиків та яскраво-блакитним небом. Через те, що тут нема рослинності, то відсутній зелений колір. Аналогічні області вільної землі в берегових районах знайдено в оазі Бангера біля станції Мирний. Тут більш рельєф заповнений височинами. Часто зустрічаються маленькі озера.

Грунт Антарктиди сприятливий навіть для вирощування урожаїв. Він родючий та містить резерви невивітрених і частково вивітрених мінералів, що підвищують родючість. Експерименти показали, що грунт Антарктиди, перенесений у нормальні температурні умови, придатний для проростання рослин. Навіть вирощуються такі рослини, як салат і редис.


Можна припускати, що до обледеніння, себто за 13 000 років до н.е., Антарктида (чи вірніше, її Західна частина, що омивається Атлантичним океаном і являє собою архіпелаг) була населена людьми. Це була високорозвинена цивілізація, що існувала допоки остання смужечка суходолу не вкрилася кригою. Цікаво, що творці архаїчної цивілізації в Індії Мохенджо-Даро, дравідомовні таміли зберегли міф про те, що їхні предки в "епоху Ужі" переселилися з перебуваючого на південь від Індостану, в Індійському океані, величезного материка Тамалахам (Тамілілам). Не без підстав, його залишком вважають острів Цейлон (індуси його називають Шрі Ланка, а дравіди - Навалам), який разом із більш обширною частиною суші, названою вченими Лемурією (до неї входили Мадагаскар, Сейшели, Іранський, Афганський та Тібетський осколки Гондвани) "підчепив" Індостанський субконтинент і відірвав від Антарктиди.

Ведичні легенди аріїв розповідають, що первинно островом Ланкою та океаном Сагара володів бог Кубера Вайшравана, тобто син мудреця Вішраваса (сина ріші Пуластьї), та дочки ріші Бхарадваджі Деваварніні. Він був зроблений за благочестя богом підземних багатств та колісниці Пушпаки, здатної літати у повітрі. Його зведеним братом був ракшас Равана (символічний образ тамілів), який підступно вигнав Куберу з Ланки. Кубера переселився в Гімалаї, заснував столицю Алаку, побудовану божественним будівничим Вішвакарманом. Кубері належить чарівний сад Чайтраратха, що перебуває біля підніжжя світової гори Меру, його слуга Манібхадра - бог торгівлі, його дружина - чарівна Ріддхі, принцип процвітання, його друг - бог Шіва, який навчив його таємниці Тантри та йоги. Його свита - це якші, кіннари та гухьяки, його народ - "ітараджана" - "інші люди" (або "пуньяджана" - "чисті люди"), що змушує згадати "антиподів" - за грецькою міфологією, жителів Південного материка.

Про похований в океані міфічний острів Потала ("Причал кораблів") розповідають індуїстські та буддиські тексти. Палац далай-лами у Лхасі наділяється епітетом "Друга Потала" ("Дунзін нійбо"), бо він вважається втіленням володаря острова Потала Авалокітешвари (зверніть увагу на компонент "-кітеш-" в цьому імені і на назву давньоруського граду Кітеж; вірогідно, що уявлення про це принесли на Русь кангари - печеніги, які були сповідниками ваджраяни). Шостий панчен лама Лобсан Балдан Еше (в ХУІІ ст.) писав: "Відпливаючи на кораблі від згрупування Рамешварі (південь Індостану) у південному напрямку, рухаємося до двіпи (острову) Сінгала (Цейлон), потім прибуваємо у землю Сінгала. Звідти корабельним шляхом у південному напрямку досягаємо гори Потали".

Знає про південну прабатьківщину і епос західних "арійців" - легендарна Едда: на півдні лежить чарівна країна світла і вогню Муспелльсхейм, якому протистоїть неосвоєна північна земля туманів - Ніфльхейм. Між ними - першозданний океан Гінуннгагап. З боротьби "вогню і льоду" народжується "сучасна епоха богів асів" (додавання до горизонтальної площини "Ніфльхейм-Муспелльсхейм" ще й вертикальної - з світами Верхнім, Нижнім та Мідгардом, "огороженою серединою", житлом людей), майбутнє якої - апокаліптичний Рагнарьок - "Сутінки богів" (аналог індуїстської "Каліюги"). Знаменно, що сучасність сприймається Еддою як "велетенська зима" Фімбульветер.

Етнологи, що займалися вивченням архаїчних культур півдня Євразії, дійшли висновку, що десь у ІУ тис. до н.е. відбувся розлам єдиної протоеламо-убаїдсько-дравідійської цивілізації та її єдиної мови на три самостійні гілки - дравіди заселили південний Індостан, убаїдці - південну Месопотамію, а еламіти - південний Іран. Пришлі потім з півночі у Месопотамію шумери асимілювали убаїдців, внаслідок чого зберегли їхній переказ про переселення з півдня, з країни Дільмун, на чолі з богом Енкі (це убейдське ім'я зберегли шумери, вавілоняни називали цього бога Еа, а греки, що заселили Месопотамію в еліністичну епоху, - Оаннес). Єгиптяни, у свою чергу, зберегли свідчення про те, що повна скарбів країна, що розташована на острові в водах Уадж-Ур (Індійський океан), "зникла у хвилях".Також збереглася казка про мандри єгипетського купця у водах Уадж-Ура до острова Змія. Тут він довідується з розповіді самого Змія, що велетенська зоря спустилася і знищила весь його рід - "75 зміїв з дітьми моїми та братами моїми".

Вчені дійшли висновку, що ця премордіальна цивілізація на південь від Індостанського субконтиненту була представлена європеоїдами - меланхроями, людьми, з темною шкірою та європеоїдними рисами обличчя, подібними на теперішніх жителів Ефіопії і на індостанських тода - жителів Блакитних гір. Грандіозний процес, що названий неолітичною революцією та охопив у Х - ХІ тис. до н.е. величезні простори Старого Світу, міг піти в цій південній цивілізації більш швидшими темпами, ніж в інших країнах, - і тут раніше, ніж будь де, відбувся "скачок" від віку каменя до віку металу. На основі первісної, премордіальної "мови малюнків", піктографії, почало складатися протиписьмо, що пізніше лягло в основу протошумерського, протоіндійського, протоеламського письмен - найдавніших на Землі. Представники Премордіальної цивілізації володіли розвинутою технікою мореплавства, вони засновували в нових землях колонії та поселення (причиною цього, можливо, служив наступ льодовика на Західний архіпелаг в Антарктиді та перенаселення величезного масиву островів (про які свідчать т.зв. "мікроконтиненти" - участки океанічного дна, що мають не океанічну, а материкову кору) між Антарктидою, Мадагаскаром, Сейшелами та Цейлоном, що з часом були затоплені. Тоді ж, біля семи тисяч років тому і відбулося розділення єдиної "прамови" на гілки, що дали початок убаїдській, еламській та протодравідській мовам. Пізніше протодравідська почала ділитися на самостійні мови, на котрих тепер говорять двісті мільонів чоловік, в той час як мова еламітян перестала існувати біля трьох тисяч років тому, а мова убаїдців була асимільована прийшлими шумерами в ІІІ тис. до н.е. Взаємодія з місцевим населенням, з культурами неоліту, створеними місцевими жителями країн, куди прибували вихідці з Антарктиди, пояснюють і риси розрізнення між спорідненими цивілізаціями. Природні умови теж відіграли свою роль. В Індостані протодравіди певним чином "деградували" - їм довелося пристосовуватися до буйної природи "країни чудес", боротися з джунглями, дикою звіриною, тропічними ливнями - і це наклало на протоіндійську цивілізацію Мохенджо-Даро специфічний відбиток, котрий вирізняє культуру Індії і по сьогодні. Те ж саме сталося і з прибулими в ІІ тис. до н.е. в Індостан з півночі арійськими племенами.

У Месопотамії до приходу убаїдців існувала стара культура кам'яного віку, але вона була надто примітивною - ось чому цивілізація Убаїду стала основою наступних цивілізацій Месопотамії - шумерської, вавілонської, ассірійської та арабської. На території Еламу був свій неоліт, свої природні умови - і звідси характерні риси, властиві лише еламській цивілізації. Таким чином, жоден відкіл премордіальної цивілізації не зберіг премордіальну чистоту. Найнезначнішою була хвиля міграції премордіалів у долину Нілу, через Червоне море і Ваді-Хаммамат. Неоліт Єгипту вже здійснював "скачок" у цивілізацію з причин різкого наступу Сахари та загибелі самої Сахарської цивілізації у всій Західній Африці. Тому вклад премордіалів з Антарктиди був тут невеликим і відбився тільки в деяких проявах єгипетської цивілізації, таких як ієрогліфічне письмо, вірніше, від прибульців запозичили принцип письма, передаючого звукову мову.

Але, як відомо, письмо носило сакральний характер і для ментальності архаїчних етносів намальований знак був невіддільний від його звучання. Тому якщо і використовувалися чужі писемні знаки для позначення слів чи звуків своєї власної мови, проте ретельно зберігалося первинне (премордіальне) їх звучання (що вже сприймалося як "ім'я" знака), для чого укладалися і спеціальні словники. Саме завдяки таких словників - білінгв дійшла до нас шумерська мова, писемність якої використовували семітомовні ассірійці, вавілоняни, індоєвропейські хетти, урартійці та хуррити і безліч інших племен.

"... В архаїчному шумерському письмі, - пише дослідниця Є. Антонова, - знак у вигляді вписаних овалів з виростаючою із зовнішнього рослиною мав значення TU, TUD - народжувати, творити. У шумерському класичному написанні він виглядав як два вписаних трикутника (DU), з рослиною на вершині. Трикутник з косою штриховкою і штрихами на бокових гранях означав осінній місяць тішрі. а у старовавілонській читався tamu - покривати, закривати і napharu - всеспільність. Поєднання цих двох знаків означало "виходити", "походити". Характерно, що заштрихований овал архаїчного шумерського письма у класичному представляє як ромб і навіть трикутник зі значенням КІ - земля, грунт, низ, місце, потойбіччя. Квадрат із перекресленими сторонами (тобто який складається з трикутників) має значення BARAG, BARA, BAR - божественний трон, святилище, а також весняний місяць нісан - перший місяць року" (Антонова Е.В. К вопросу о происхождении и смысловой нагрузке знаков на статуэтках анауской культуры // Сов.археология. - 1972. - № 4. - С.14).

Іноді мова письма сприймалася як "мова богів", мова для сакрального вжитку (явище це поширене аж до арктичних палеоазійських народів), або "мова чоловіків" або "мова жінок", на якій навіть існує спеціальна література. Як правило, існують міфи про те, що герої привносять для нових речей слова з "мови богів" (аж до слова "Грааль" включно), тобто субстратна лексика проявляється щонайперше через систему культурних термінів різних семантичних груп та різних сфер уживання (отже, має надійну позамовну інтерпретацію в археолгічних пам'ятках певних культур). Не оминули це і предки трипільських племен, що населяли сучасну Україну і мову котрих вважають приналежною до до-індоєвропейського субстрату (циркуммедетиранської лінгвістичної зони Старої Європи, за М. Гімбутас). Саме для цієї прамови (оскільки фонологічна система мови формується в найраніший період її існування) характерні рівномірне чергування голосних та приголосних і "закон відкритого складу"(аналогічний діє у японській мові), що відрізняє досі його прямих нащадків слов'ян від найближчих балтійських та інших індоєвропейських мов (щоправда, збереження його тільки у східних слов'ян свідчить про редукцію відкритого складу, а отже, він міг бути характерним і для тих мов, де він зараз не спостерігається; про це свідчить прагрецька доалфавітна писемність Кріту - так зване "лінійне письмо Б").

Власне британський лінгвіст та літератор Дж. Р.Р. Толкієн, виходячи з того, що населення Старої Європи було до-індоєвропейским, спробував відновити (вичистити з мови пізніших прибульців - індоєвропейців) цю премордіальну мову Європи, яка отримала назву "квенья". Як зазначає сам дослідник, індоєвропейська цивілізація марно намагалася стерти з пам'яті народу - носія його "таємну первісну культуру".

Британський генетик Б. Сайкс прийшов до вражаючого висновку на основі дослідження мітохондріальної ДНК, що передається по-материнській лінії, а саме: в генетичному відношенні сучасні європейці у переважній більшості є прямими нащадками мисливців - збирачів епохи верхнього палеоліту (кроманьйонців), в той час як вважалося, що давнє населення було витіснене порівняно молодими праіндоєвропейцями - землеробами та скотарями в епоху неоліту (починаючи з 7 тис. до н.е. вони розпочали інвазію з Близького Сходу на Балкани і далі в Центральну Європу; друга гілка йшла через Гібралтар в Іспанію, Португалію, Західну Францію та Західну Британію), тобто носіями лінійно-стрічкової кераміки. Але якщо свого часу палеолітичні кроманьйонці безжально витіснили з Європи неандертальців, то суто нащадки близькосхідних праіндоєвропейців у генетичному відношенні складають лише 20 % від всіх сучасних європейців (Сайкс Б. "Палеолітичні і неолітичні витоки у європейському мітохондріальному генофонді", журн. "American Jounal of Human Genetics", 1996, липень).

______________________________________________