"вестник единства"
| Вид материала | Документы |
- "вестник единства", 635.01kb.
- "вестник единства", 385.45kb.
- "вестник единства", 781.27kb.
- Российская федерация федеральный закон об обеспечении единства измерений, 387.67kb.
- Российская федерация федеральный закон об обеспечении единства измерений, 378.74kb.
- "вестник единства", 741.93kb.
- "вестник единства", 366.35kb.
- Положение о метрологической службе ОАО «ржд», 330.96kb.
- "вестник единства", 434kb.
- "вестник единства", 445.64kb.
1 2
"ВЕСТНИК ЕДИНСТВА"
Выпуск № 12 (44). ДЕКАбрь 2007.
СОДЕРЖАНИЕ
- СОВЕТ из книги перемен
- ПРЕОБРАЗОВАНИЕ ПРОБЛЕМ В РАДОСТЬ. Лама Сопа ринпоче
- ВІДЧУТТЯ ПРАВДИ. Олександр Васильєв-Мюллер, Олег Огірко
- В чем Правда? Аркадий Бураков
- ЕДИНАЯ ТЕОРИЯ ПОЛЯ
- Немецкие ученые получили сверхсветовую скорость
- СОКРОВЕННОЕ
- Идея Братства в современном мире. Светлана Гавриленко
_________________________________________________________
СОВЕТ из книги перемен НА МОМЕНТ РАССЫЛКИ БЮЛЛЕТЕНЯ
Вы пеpежили долгий пеpиод беспокойства и непpиятностей. Этому пеpиоду настал конец. В pаботе снова будет успех. Немедленно начинайте действовать, иначе упустите возможность добиться великолепного pезультата. Некое стаpое Ваше желание исполнится, новое - тоже, но чуть позднее. У Вас появится новые дpузья. Если отпpавитесь в путешествие оно доставит Вам огpомное удовольствие. Начавшийся пеpиод благопpиятен для того, чтобы хоpошо заpаботать.
_______________________________________________________
ПРЕОБРАЗОВАНИЕ ПРОБЛЕМ В РАДОСТЬ
Лама Сопа ринпоче
Комментарий на сочинение Жигме Тенпей Ньимы, Додрубчен ринпоче
"Использование страдания и радости на пути к Просветлению"
ПРЕДИСЛОВИЕ
В октябре 1987 года в Новозеландском Махамудра-центре лама Тубтен Сопа Ринпоче дал комментарий на короткий текст "Использование страдания и радости на пути к Просветлению", посвященный вопросам преобразования ума.
Составленный крупным учителем школы Ньингма тибетского буддизма Третьим Додрубчен Ринпоче по имени Жигме Тенпей Ньима (1865—1926), этот текст сводит воедино практические рекомендации различных учений Махаяны, в особенности из работ двух величайших буддийских мастеров Индии — "Ратнамалы" (Драгоценное ожерелье), Нагарджуны и "Бодхичарьяаватары" (Введение в практику бодхисаттвы) Шантидэвы.
Учения, известные под названием "Преобразование ума", были принесены в Тибет великим учителем Атишей в десятом веке. Они стали основной практикой его последователей, образовавших знаменитую школу Кадампа, и до настоящего времени остаются главной темой медитации всех йогов Махаяны.
Преобразование ума (тиб. ло-чжонг) является наиболее мощным и эффективным методом развития бодхичитты, альтруистического сострадания бодхисаттвы. Бодхисаттвы обучаются полностью отказываться от эгоизма, заботиться лишь о других, работать для их блага и вести их к высшему счастью просветления.
В своей книге лама Сопа Ринпоче излагает один аспект преобразования ума, а именно: преобразование проблем в радость. За основу им были взяты первая часть книги Жигме Тенпей Ньимы, а также раздел ло-чжонг книги Пабонки Ринпоче "Освобождение на ладони вашей руки". Ринпоче с простотой и силой объясняет причины жизненных проблем и, поскольку их нельзя избежать, указывает, как увидеть в них благоприятные факторы и постепенно обратить их в радость, ведущую на путь просветления.
Биография ламы Сопа Ринпоче есть в предисловии к книге "The Door to Satisfaction: The Heart Advice of a Tibetan Buddhist Master". Эта книга является расширенным учением о преобразовании ума, которое Ринпоче давал в 1990 году. Здесь мы приведем только краткий очерк: Ринпоче родился в 1946 году в местности Солу Кумбу в Непале. В возрасте трех лет он был признан перерождением великого мастера медитации этого региона по имени Лаудо-лама. Ринпоче принял монашество и получил образование в монастырях Непала и Тибета.
В 1959 году Ринпоче прибыл в Индию и продолжил свое обучение в лагере беженцев в Букса Дуар на севере Индии. Вскоре после этого он стал учиться у ламы Тубтен Еше, оставаясь с ним в качестве ближайшего ученика.
Сам Ринпоче стал учить в 1970 году, когда провел первый медитационный курс для европейцев в монастыре Копан, основанном возле Будханат в долине Катманду. Вместе с ламой Еше он был приглашен на Запад своими всё возраставшими по числу учениками, и вскоре стал регулярно путешествовать и учить по всему миру. Он оставался вместе с ламой Еше вплоть до ухода последнего из мира в марте 1984 года. Два года спустя перерожденец ламы Еше, Тензин Осэл Ринпоче, родившийся у испанских родителей, был официально признан Его Святейшеством Далай-ламой.
В настоящее время лама Сопа Ринпоче является духовным главой Фонда сохранения традиций Махаяны (ФСТМ). Такое название дано ламой Еше объединению Дхарма-центров и прочих учреждений, основанных учениками этих двух лам в Азии, Европе, Америке, Австралии и Новой Зеландии. В настоящее время эта организация включает в себя более шестидесяти таких центров.
Ринпоче постоянно посещает центры, даруя Учение и осуществляя руководство тысячами своих учеников. Сам он является прекрасным примером реализации учения, демонстрируя все качества бодхисаттвы в своей неустанной и сострадательной работе на благо других.
"Преобразование проблем в радость" является исправленным изданием книги "Превращение проблем", впервые опубликованной в 1988 году. Мы сердечно благодарим за помощь в создании этой книги Гермеса Брандта, Дона Брауна, Мерри Колон, Роя Фразера, Роджера Кунсанга, Тима Мак-Нейла, Конни Миллер, Кая Минера, Ника Рибуша, Ингеборг Сандберг, Сибиллу Шлесингер, Сару Трешер и Салли Вальтер.
Многие читатели уже ощутили в жизни, какую помощь им оказала книга "Превращение проблем". Мы надеемся, что новое исправленное издание позволит еще большему числу людей осознать источник своих трудностей и преобразовать их в радость.
Алиса Камерон, Робина Куртин,
Гонконг, Ноябрь 1992 г.
1. ЦЕЛЬ ЖИЗНИ
Свое драгоценное человеческое тело вы имеете для того, чтобы служить всем прочим живым существам.
Драгоценное человеческое тело
Смысл обладания нашим драгоценным человеческим телом состоит не просто в том, чтобы обрести счастье для себя, но чтобы устранить страдания всех прочих существ и сделать их счастливыми. Это и есть цель человеческого существования. Это замечательное человеческое тело, наделенное восемью свободами и десятью богатствами у нас есть для того, чтобы служить прочим живым существам.
Счастье — это то, чего желают все, а чего все не желают — так это страданий. Счастье, в котором нуждаются все люди, — не просто временное счастье; в чем они действительно нуждаются — это абсолютное счастье, несравненное счастье просветления. Например, когда люди идут в магазин, они стараются купить наилучшие вещи, которые станут служить как можно дольше; подобным же образом каждый желает продолжительного, высшего счастья. Каждый желает обрести то, что, по их мнению, является высшим счастьем, согласно их собственному пониманию Дхармы и уровню притязаний.
Единственная причина, по которой кто-либо может не желать достичь просветления, состоит в недостатке у него мудрости Дхармы. На самом деле всякий, кто повстречался с Дхармой и знает о существовании таких вещей, как освобождение от пут кармы и заблуждений, а также о несравненном счастье, состоящем в пресечении всех помрачений и в полной реализации всех своих возможностей, желает обрести это.
Таким образом, все существа желают достичь несравненного счастья просветления, и величайшее благо, которое можно предложить им, состоит в том, чтобы вести их к этому состоянию. Для достижения этого они должны следовать пути просветления, поэтому необходимо указать им этот путь. Чтобы указать путь другим, вы должны быть способны полно и точно видеть все мельчайшие аспекты их ума. Поскольку живые существа имеют разнообразные типы и уровни умственных способностей, им должны быть продемонстрированы различные методы движения к просветлению. Поэтому вы должны без малейших заблуждений знать все эти разнообразные методы.
Только всеведущий ум знает все отдельные типы и уровни умственных способностей живых существ, а также все методы, необходимые для помощи им. Вот почему вы сами должны достичь просветления, состояния всеведения.
Преобразование ума в традиции махаяны
Для того, чтобы достичь всеведения, вы должны следовать по пути к нему. Вам следует в полноте практиковать постепенный путь к просветлению, называемый лам-рим, который содержит в себе суть всей полноты Дхармы, восьмидесяти четырех тысяч учений Будды. Поскольку мы живем сейчас в смутное время, во времена великого упадка, когда пять помрачений получили большое распространение, существует множество препятствий для практики Дхармы. И хотя можно встретить Дхарму, вы столкнетесь со множеством сложностей, затрудняющих продолжение и завершение вашей практики, поскольку внутренние и внешние препятствия сыплются дождем.
Чтобы преуспеть в слушании, размышлении и медитации на постепенном пути к просветлению для блага всех живых существ, следует практиковать махаянское учение о преобразовании ума. Это значит использовать все встречающиеся трудности для продвижения на пути к просветлению. Вместо того, чтобы стать для вас помехой, трудности могут помочь вам развить ум и продолжать практику. Вы не сможете завершить практику Дхармы без упражнения в преобразовании ума. Вот почему я и решил объяснить вам короткий текст, написанный Додрубченом Ринпоче, "Использование страдания и радости на пути к Просветлению".
Существуют различные ламримовские медитации, которые могут быть применены, когда вы сталкиваетесь с проблемами. Эти краткие советы основываются на "Драгоценном ожерелье" Нагарджуны и "Бодхичарьяаватаре" Шантидэвы. Высоко продвинувшийся лама школы Ньингма Додрубчен Ринпоче Жигме Тенпей Ньима, чей просветленный ум достиг очень высокой степени реализации тантрического учения, также прекрасно знал учение Цонкапы. Настоящее учение не содержит чего-либо, что бы не содержалось в таких хорошо известных работах, как "Семичленная тренировка ума" геше Чекавы и в "Восемь стихов" Лангри Тангпы (См. русский перевод М. Кожевниковой в журнале "Нартанг Бюллетень", №7, 1993, с.4-10), или в других учениях о преобразовании ума; однако способ, которым Жигме Тенпей Ньима применяет практики лам-рима к переживанию проблем и затруднений, несколько отличен.
В этом методе практики преобразования ума выделяются два аспекта: использование страданий на пути к просветлению и использование счастья на пути к просветлению. Здесь я буду говорить о том, как использовать страдания, или трудности, на пути к просветлению.
2. РАЗВИТИЕ ИНОГО ОТНОШЕНИЯ К ПРОБЛЕМАМ
Любовное отношение к трудностям должно возникать само собой, как возникает любовь к мороженому или к музыке.
В наше время упадка страдания с особой силой овладевают людьми, принося много проблем и несчастий. Это происходит оттого, что их слабый ум не способен распознать то благо, которое они могут получить от своих трудностей и бед, и увидеть во всем этом причины счастья. Люди не способны не только распознать это, но и упражнять ум в этом распознавании.
Вместо того, чтобы рассматривать вред, причиняемый вам существами или обстоятельствами, как страдание, вы должны выработать привычку распознавания в нем благоприятных факторов, причин вашего счастья. Начинайте с попытки увидеть благо в небольшом вреде, починенном вам, и постепенно, по мере того, как вы выработаете привычку делать это, вы сможете даже серьезные проблемы видеть как благо и даже станете получать удовольствие от них как от чего-то необходимого для вашего счастья. Всё, что приносит беспокойство вы увидите как необходимость. Обычно такие условия считаются вредоносными и нежелательными, но вы научитесь видеть в них условие вашего счастья.
Практика преобразования ума не поможет вам избавиться от трудностей, но позволит использовать их для тренировки ума на постепенном пути к просветлению. Это не означает, что вы перестанете испытывать вред со стороны недоброжелателей или от болезней, теперь или в будущем. Они просто перестанут вас беспокоить. Эти проблемы будут не в состоянии нарушить вашу практику Дхармы, повредить вашим достижениям или реализации на пути к просветлению. На самом деле они не только перестанут вызывать беспокойство, но даже помогут вам развить свой ум и продолжать практику Дхармы.
Как могут трудности способствовать практике Дхармы? Следует упражнять ум в двух направлениях. Во-первых, надо избавиться от мысли о полном отвращении к страданиям и, во-вторых, — породить мысль о счастье переживания трудностей. Когда вы добьетесь успеха и действительно ощутите счастье от того, что у вас есть проблемы, они перестанут быть препятствиями для движения по пути к просветлению.
Видеть одни лишь трудности — ошибочно
Все мы испытываем вредоносные влияния как от живых существ, так и со стороны неодушевленных предметов, например стихий. До тех пор, пока в нашем уме существует привычное отношение к переживаниям подобного рода как к проблемам, мы будем обнаруживать всё больше и больше мешающих нам существ и внешних условий. Малейшее, самое незначительное событие окажется способным причинить нашей душе большую боль, и мы очень быстро станем приходить в состояние гнева. Главным корнем проблем является наш собственный ум, одержимый сильным эгоизмом.
До тех пор, пока мы всё воспринимаем как проблемы, всё способно причинить огромное неудобство, даже такая малость, как слегка остывшая пища. Незначительные отклонения в манере поведения или в одежде других людей, не вполне соответствующие нашим собственным представлениям, становятся причиной большой душевной боли. Если человек или животное разбудит нас среди ночи шумом, мы страшно рассердимся. И весь следующий день станем жаловаться на это: "О, я не спал всю прошлую ночь от того-то и от того-то." Недостаток сна становится невероятной проблемой и невероятным страданием.
Если такое крошечное и незначительное существо, как блоха, бегает по вашей ноге и кусает вас в то время, когда вы спите или медитируете, это также становится невероятной проблемой. Некоторые европейцы тратят тысячи долларов, чтобы добраться до Катманду, но, проведя там всего лишь одну ночь, не могут выдержать дискомфорта и возвращаются в Европу на следующий же день.
Ум по своей природе склонен к определенному образу видения вещей. Благодаря привычке видеть проблему в каждой мельчайшей вещи, которая не соответствует в точности нашим эгоистическим представлениям, мы возводим эти мелочи в степень глобальных проблем. Если даже небольшое страдание мы видим как большую трудность, которая приводит нас в состояние раздражения, то наш ум постоянно будет погружен в тяжелые, мрачные мысли. И окажется крайне трудно переносить любые проблемы. Всё вокруг станет враждебным. Всё, что мы воспринимаем чувствами, не удовлетворяет нас: всё, что мы слышим, видим, вкушаем, обоняем и трогаем, делает нас несчастными. Ум преувеличивает наши трудности, и жизнь наполняется раздражительностью, подавленностью, мнительностью и нервными срывами. Мы постоянно погружены в горестные мысли и не способны испытывать счастье в течение одного дня или даже одного часа.
Нет возможности испытывать счастье, если нет ничего, что вы любите, ничего, что вас удовлетворяет. Что бы вы ни задумали, куда бы вы ни пошли, всё делает вас несчастными.
Не понимая, что вы сами причина этого, что ваш ум уже приобрел привычку думать таким образом, вы видите во внешних вещах — в других существах и в элементах неживой природы — источник своих проблем. По мере того, как вы укрепляетесь в мысли, что проблемы приходят извне, от живых существ и материальных предметов, ваш гнев усиливается. Как огонь разгорается всё сильнее, когда вы вливаете в него масло, так же увеличиваются ваш гнев и негативная карма; гнев становится непереносимым, а негативная карма всё тяжелее. Вы приходите в негодование от всего, что предстоит вашему восприятию, будь то домашняя обстановка или окружающие люди. Это состояние известно под названием "все явления становятся врагами."
То, что великий йог Миларепа изображается держащим правую руку возле уха в мудре (жесте) слушания, означает, что всё существующее является ему в виде совета или учения. Для великих йогов все явления приходят не как враги, — напротив, все они являются им как друзья. Перестав быть помехой, всё становится благотворным. Для великого йога все является в форме блаженства, в форме пустоты.
Как увидеть пользу трудностей
Если вы помните о пользе проблем и применяете их к махаянской практике преобразования мышления, они становятся для вас желанными. Из вредоносных они превращаются в добрые и полезные.
Нет смысла расстраиваться или раздражаться из-за трудностей, сколько бы их ни было. Если вы находитесь в скверных, нежелательных условиях, очень важно снова и снова размышлять о том, как вредно относиться к ним как к проблемам и раздражаться из-за них. В этом нет пользы. Просто нет никакой необходимости видеть в них трудности.
С некоторыми ситуациями вы можете справиться, а другие вынуждены терпеть. Например, совершенно неважно, насколько вы огорчены тем, что ваш дом сделан не из золота, — всё равно вы бессильны превратить в золото свои кирпичи. Неважно, насколько вы огорчены тем, что земля — это не небо, — вы не способны превратить землю в небо. И нет смысла беспокоится о подобных вещах. Неважно, как сильно вы огорчены своими проблемами или раздражены всякими мелочами в других людях, здесь нет совершенно никакого повода для беспокойства.
Как объясняет Шантидэва в своей "Бодхичарьяаватаре", если проблема может быть разрешена, нет особого смысла расстраиваться из-за нее. Не стоит сердиться или впадать в депрессию. А если проблема состоит в чем-то, что не может быть изменено, то также бессмысленно становиться несчастным или испытывать неприязнь к этому. Независимо от того, что происходит, злость и подавленность не имеют смысла.
Что бы ни происходило, всегда думайте: "Это — подходящие, благоприятные условия." Например, когда кто-то бывает укушен змеей, вырезание плоти вокруг места укуса можно рассматривать как благоприятную, хотя и болезненную, процедуру. Ее нельзя считать вредной, поскольку это сохраняет жизнь. Согласно воззрениям тибетской медицины, когда болезнь, коренящаяся внутри тела, демонстрирует внешние проявления, считается, что больному стало лучше. Болезнь выходит из тела, вместо того, чтобы оставаться внутри, разрастаться всё больше и оставаться там надолго, — это считается хорошим знаком. Это болезненно, и, тем не менее, считается благом.
Рассматривать зло, наносимое вам живыми существами и миром неодушевленных предметов, в качестве помех — неправильно. Думайте снова и снова обо всех затруднениях, которые вы испытали в жизни, и о негативных результатах того, что вы видели в них проблемы. А затем решитесь: "Отныне, какие бы проблемы я ни встретил, я не стану из-за них раздражаться. Никакие затруднения я не стану считать проблемами. Я буду видеть только их пользу." Иметь такую смелую, решительную установку очень важно.
С такой мотивацией старайтесь тренировать свой ум до тех пор, пока не станете подобны опытному наезднику. Хотя он может отвлекаться, но, тем не менее, способен управлять лошадью без усилий и, чем бы он ни занимался, он не падает и не подвергает свою жизнь опасности. Он всегда способен усидеть в седле, поскольку его тело само реагирует на все движения лошади. Подобно этому, когда вы встретите неблагоприятные условия и затруднения, то немедленно и без всяких усилий со своей стороны признаете в них только добро. Любовное отношение к проблемам будет возникать у вас само собой, как возникает любовь к мороженому или к музыке. Когда тот, кто очень любит музыку, слышит ее, приятное чувство возникает естественным образом, без каких-либо рассуждений.
Вы станете счастливы, встречая нежелательные для себя обстоятельства, вы автоматически будете видеть в них добро. Во время хулы, бедности, трудностей, неудачи, болезни и даже смерти ничто не сможет потревожить ваш ум. Вы будете счастливы непрерывно. Без усилий, естественно, вы станете осознавать полезность проблем. И чем больше благ вы в них увидите, тем с большим счастьем будете переживать трудности в своей жизни.
Упражняя в этом свой ум и обретая привычку не видеть проблем в проблемах, вы добьетесь того, что даже серьезные трудности ума и тела будут так легко переноситься, что у вас перестанут возникать с ними какие-либо сложности. Проблемы станут радостными, как свет, и мягкими, как хлопок.
Как увидеть в трудностях радость
Очень важно хорошенько подготовиться ещё до того, как вы в действительности столкнетесь с неблагоприятными обстоятельствами, поскольку бывает довольно сложно немедленно обратить их во благо. Если же проделать предварительную подготовку, то, когда возникнут действительно серьезные проблемы, вы с легкостью сможете применить лам-римовские медитации преобразования мышления, с которыми уже предварительно хорошо познакомились.
Для того, чтобы преобразовать проблемы в радость, недостаточно просто увидеть, что они помогают в вашей практике совершенствования. Вы должны ясно осознать, что ваши трудности являются действительно необходимым условием практики, и получать от этого продолжительную, стабильную радость.
В сложные периоды жизни думайте о том, что ваши проблемы оказывают вам огромное благодеяние, позволяя достичь сиюминутного счастья, а также счастья в будущих жизнях, освобождения и абсолютного счастья просветления. Хотя трудности могут быть тяжелы и невыносимы, в то же время они могут оказаться наиболее радостным из всего, что у вас есть, поскольку творят вам непрерывное благодеяние.
Если перестать думать о том, как вам не нравятся трудности, и полюбить их, — вы станете счастливы. На этом пути вы будете способны продолжать вашу практику без чувства подавленности и уныния. Думая так снова и снова, тренируйте свой ум; делайте его радостным.
Тогда, благодаря твердой вере в то, что столкновение с трудностями есть радость, если вы и будете иметь проблемы, это станет незаметным для вашего восприятия. Они перестанут беспокоить ваш ум, и вы сможете с легкостью переносить их. В результате вы сможете преодолеть болезни и прочие трудности вашей жизни, такие как наличие врагов, или злых духов, которые, как вы считаете, мешают вашему счастью или практике Дхармы. Всё это вы сможете преодолеть. Хотя они и будут продолжать делать то, что делали, но уже не смогут влиять на вас и нанести вред вашему уму.
До тех пор, пока вы видите нечто как проблему и позволяете ей вызывать в вас раздражение, вы заставляете эту проблему беспокоить ваш ум. Когда это происходит, вы не в состоянии преобразовать данное страдание в путь Махаяны. Если же вы способны использовать страдания на пути Махаяны, то трудности позволят вам улучшить свою карму и станут причиной радости. Однако это должно стать результатом вашего собственного опыта.
Конечно, вы не сможете неожиданно столкнуться с большой бедой и немедленно преобразовать ее в махаянский путь. Сперва тренируйте ум в том, чтобы преобразовывать небольшие страдания, в соответствии с вашими способностями; затем, при встрече с большими проблемами или бедствиями — даже с наиболее страшным из всех событий, со смертью — вы сможете соединить их с благом и использовать на пути Махаяны.
Короче говоря, тренируйте ум в том, чтобы видеть прекрасное во всех проблемах. Для того, чтобы трудности стали вам желанными, прекратите рассматривать их недостатки. Приложите все усилия к тому, чтобы видеть положительные стороны и преимущества трудностей. Является жизненная ситуация прекрасной или нет, зависит от того, каким образом ваш ум воспринимает и интерпретирует ее. Это вы выбираете, наклеить на ваш опыт ярлык "прекрасное" или "трудность". И то и другое полностью зависит от вашего ума и вашей интерпретации.
Ваши переживания изменятся в зависимости от того, как вы измените свои мысли. Когда, много лет назад, я был в Пещере Лаудо, непосредственно перед тем, как преподать Шестой курс медитации в Копане, я обнаружил текст, называемый "Открывание двери Дхармы: начальная стадия тренировки ума на постепенном пути к Просветлению." Это был единственный текст общего характера, найденный мною там, среди многочисленных рукописей с текстами посвящений школы Ньингма и практик, посвященных отдельным божествам.
Мне пришлось много прочитать в этом тексте относительно вреда негативных мыслей, связанных с восемью мирскими дхармами. После этого, когда местные жители приносили мне подношения, — например, тарелку риса и пшеницы с несколькими монетами сверху, что, согласно местным обычаям, называется мандалой, — я бывал очень испуган этим, поскольку постиг опасность таких подношений; я боялся тогда приобрести репутацию и славу. Страх был в моем сердце: в то время я пытался практиковать Дхарму.
И вот — теперь я полностью погрузился в болото мирских забот!
______________________________________________
ВІДЧУТТЯ ПРАВДИ
Олександр Васильєв-Мюллер, доктор економічних наук,
професор Карпатського інституту підприємництва університету “Україна”,
академік Нью-Йоркської АН
Олег Огірко, доктор філософії, доцент Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького
“У найвищому значенні оборони Істини проти прихованого та відвертого ні – історія є літописання заперечення, що намагається її здолати. Особистості та народи, які невидимо діють у цій боротьбі є свідомою чи мимовільною зброєю в протистоянні Духу Правди та дволикого духу лжі”
Олександр Вельтман (шведський історик)
Чому ми вважаємо, що християнству на Україні лише тисяча років і відштовхуємось тільки від 988 року? Як могло так статися, що народ держави, який зміг протистояти Дарію у 512 році до Христа не сприйняв раніше християнського вчення? Що від нас приховали і нам не повідомили радянські історики?
А дійсно, чому ми всі все починаємо з Володимира Великого (Х століття) і з розквіту вже майже першої «офіційно праслов’янської імперії», так званої Київської Русі, а весь Християнський Світ Європи рахує свою державність майже від започаткування Римської Імперії, а багато країн і ще раніше?
Нам цю хронологію стійко і наполегливо нав’язували, а ми і не замислювались над її «ґрунтом», який і для не фахівця здається наскрізь політизованим.
Цікаво, що мова, яка дає перепустку до всіх європейських мов і яку цілі десятиліття забороняли, чомусь вважають у Московії «за похідну» від «руської». А останньої ще у 1825 році не існувало у розвинутих формах за визначенням Олександра Сергійовича Пушкіна – фактично одного із її талановитих творців.
А чому так лякаються самостійності Київської митрополії? Не тому, що більш двох третин християн на Сході Європи проживають в межах сучасної України і це при пануванні майже сім десятків років войовничого атеїзму, як Ви гадаєте? Невже можлива така духовна стійкість сучасних українців при тому «офіційно стрімкому» прийнятті Вчення Христа Спасителя, коли «Добриня хрестив вогнем, а Путята мечем», яка занотована у літописах ХІ століття ? Щось у підручниках історії наплутано і дуже багато приховано.
Приховали майже 2500 років всесвітньо відомої державності
“Нації проходять, і по них немає й сліду, та історія дає нам нагу причину цього, просту й єдину розгадку у всіх випадках: впали народи тому, що не були готові. Ніщо на світі – ні багатство, ні слава, ні таланти – не заступить одного, того, що є Законом понад усі закони: будь готовий! Це є єдина наука, що випливає з усіх часів і з усіх країн, одна незмінна Правда серед усіх мінливостей світу – і для дітей, і для жінок, і для націй, і для цілих рас: будь готовий, будь готовий, ще раз кажу – будь готовий!” (Редьярд Кіплінг).
Дійсно, багато приховали. Так, зокрема, у 1983 році американський історик українського походження В. Рен-Бойкович видав у Нью-Йорку нарис "Колиска культури людства", в якому на матеріалі археологічних та історичних відкриттів учених Західної Європи та Америки стверджує, що наші сумерійці першими створили міф про сотворення людей і світу, назвали себе "обранцями всемогутнього Бога", винайшли понад 5000 років тому письмо, були першими астрономами, математиками, лікарями, філософами, першими запровадили культурний обробіток землі і т. ін.
Він підкреслює: "У старовинній нашій історії маємо величні картини, які подивом наповнили весь стародавній світ і велику славу принесли нашому народові. Тож не годиться такі світлі діяння наших предків ховати, немов з умислу, перед очима нащадків".
А головне – видатний український історик О. Партицький підкреслює, що літописець Нестор наплутав, вважаючи Ілірію – нинішню Албанію, частину Македонії і сербських областей – прабатьківщиною слов'ян. На підставі історичних та лінгвістичних даних він робить висновок, що траки є попередниками слов'ян. Крім Малої Азії (тепер Туреччина), траки займали Болгарію, частину Сербії, всю Румунію. Значна частина Греції та острови Егейського моря в давнину також належали тракам. На північ (за часів Геродота) Тракія сягала Дунаю. І задунайських гетів стародавні історики зараховували до трацького племені. Про кількісну силу давніх траків пише Геродот: "Народ траків поряд з індійцями – найбільший на землі. Якби він мав над собою одного володаря, сповідав єдність, я думаю, ніхто б його не переміг: з-поміж усіх народів він був би найсильніший. Але злагода між ними неможлива, тому вони слабкі. У траків багато назв, кожне плем'я іменується від своєї околиці, яку заселяє". Географічну прив'язку траків дає також римський історик Пліній: "За Македонією живуть траки: вони належать до найсильніших народів Європи".
Для нас і зараз важливо те, що два головні трацькі племена – бесси і гети (від них походить назва карпатських теренів Бескиди) мали в давнину авторитет хоробрих і чесних людей. Особливо Геродот поважав гетів, які вірили у безсмертя. "Вони найхоробріші і найсправедливіші серед усіх траків", – підкреслював він. Тракийських гетів, що просторилися на північ від Дунаю, Геродот зараховує до скитів. Траки, скити і гети – це лише різні назви одного й того ж народу. В давні часи гетів часто називали скитами, і навпаки. Римський поет Горацій високо цінив чесноти гетів і скитів. Він закликав римлян "залишити своє мерзенне життя", брати приклад з "варварів". В оді до римлян він наголошує на тому, що в гетів і скитів звичаї кращі, "ніж у нас". В очах Гомера гети, як і всі скити, – "найсправедливіші люди на землі".
Як бачите – гетів не можливо забути, а можливо тільки «не помітити», як це зробили радянські історичні школи. А чому вони так їм «перейшли дорогу»?
А тому, що окреслювали в нашому народі, на думку іноземних авторів, дуже шляхетні риси. Так, наприклад, німець Герборд писав, що "ні крадіжок, ні обману у них нема", "не побачиш у них ні замків, ні ключів, скрині стоять завжди відчинені". Можемо зі свого боку засвідчити, що по селах на Полтавщині «не було ні замків на дверях осель, ні крадіжок» майже до 1950 року – психологію крадіїв людям нав’язали за роки десятиліть «геополітичних шоу» та трьох голодоморів 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 рр.
Як пише Павло Черемис, спираючись на О. Партацького – гети проживали на величезних територіях – сучасна Галичина, Румунія, Молдова, північне узбережжя Дунаю. На підставі розповідей Геродота можна вважати, що гети були тим народом, що заселяв усю Скитію (Україну), але з часом був витіснений на Подністров'я. Таємничі "кіммерійці", на думку істориків, – не хто інший, як гети. Якщо скитські кіммерійці були траками, вважає німецький історик Міленгоф, то належали до народності гетів, бо про інших траків у землі скитів історія не знає нічого. За Птоломеєм, гети жили також в гірському пасмі Карпат й були сусідами бойків і тухольців, яких той же Птоломей називає "сарматськими бесами".
За 200-300 літ перед походом Дарія (512 р. до н. е.) на Скитію, тобто проти гетів, вони вели кочовий спосіб життя. Назва "таргети" або "таргіти" означає "пастирі стад". В час Геродота (V ст. до н. е.) Східна Скитія між Дніпром і Дністром уже займалася обробітком землі. Тому непереконливим є зображення Геродотом персо-скитської війни, під час якої Дарій ганяється із 70000 військом за скитами пустелею і не може їх знайти.
Давні історики і письменники (зокрема, грецькі і римські) відзначають гуманізм, хоробрість і скромність гетів навіть на рівні королів. Про один такий приклад розповідає Діодор. Коли Лізімах після Олександра Великого зайняв македонський престол, він пішов війною проти гетів і з усім своїм військом потрапив до них у полон. Гетський король Дорікет поставився до нього великодушно, дарував йому волю та ще почастував на прощання Лізімаха і його достойників. Було поставлено двоякі столи. Для дружини Лізімаха розстелили дорогі килими, а для Дорікета і його дружини – солом'яні рогожі. Стіл Лізімаха зроблений був із срібла і на ньому розставлено найдорожчі страви; король гетів сидів за дерев'яним столом, м'ясо і овочі, зварені у воді, склали весь його обід. Потім пили чарами вино, а були вони на столі Лізімаха золоті й срібні, на столі ж Дорікета – з турових рогів і дерев'яні. Такий то вже звичай у гетів", – пише Діодор.
Римський імператор Юліан наводив слова, які мав сказати Траян про гетів після завоювання ним Дакії: "Я винищив гетів – людей найхоробріших, що коли-небудь жили на світі. Хоробрі вони не тільки завдяки фізичній силі, а насамперед тому, що глибоко прийняли у свою душу науку бога Зальми, якого високо цінують. У своїй глупоті думають гети, що вони невмирущі, що не гинуть після смерті, а якось повертаються на інший світ. Ця віра у посмертну мандрівку душ в інший світ породила у них відвагу та завзяття у небезпечних і відважних воєнних діях".
Останнє речення для нас дуже важливо, тому що воно нам нагадує головну тезу християнського вчення і дійсно дає людям надію (!). Але тоді, як могло статися, що наші предки сприйняли християнство тільки у 988 році ?!
Зауважимо, що відомості про Кия і Київ датувалися ще у VII ст. до Христа. Справді, у творах античних письменників і писемних джерелах VII ст. до Христа багато згадок про легендарного Кия – засновника міста, названого його ім’ям. На фракійській території Бітинії в Малій Азії існувало місто Кіос. Академік В. Ламанський, наводячи ці відомості, зазначає, що в наших давніх пам’ятках слово кияни завжди узгоджується з фракійською назвою міста Кіоса (VII ст. до Христа). Як і в історії Києва на Русі, малоазійський Кий ( за Марром – скит, а Батьківщиною скитів вважалася Мала Азія) був міфічним персонажем. Страбон повідомляє, що Кий був другом Геракла, а місто назване його ім’ям, збудував після повернення з Колхіди (йдеться про VII ст. до Христа). Колхідою у ті часи називали землі на схід від Азовського моря (Меотіди). О. Партицький був переконаний, що назва "стародавнього міста в Бітинії – Кіос збереглася в нашому Києві і донині". А Головацький наводить досить промовисті факти про існування в давнину на сучасних йому Чехії, Словаччині та Угорщині міста з назвою Київ. незважаючи на загальний інтерес, що виник до назви Київ у зв’язку зі спробою датувати заснування міста за його назвою, згадані міста з назвою Київ не досліджено. Проте, фракійський Київ колишньої Бітинії (нині – територія Туреччини) існує й дотепер з такою ж, подібною до нашої, легендою. Щодо особи легендарного Кия – засновника міста, то є ще відомості, що стосуються VII ст. до Христа. В ссылка скрыта, основі ссылка скрыта, йдеться про вождя Кия, противника реформи Заратустри, який покинув батьківщину разом з родом і військовою дружиною.
Про яку «похідну» української (гето-дакської) культури від «Московії» можливо після цього казати?
Історики Західної Європи обізнані, що "у період між Бурвистою (Буребистою) та Декебалем, у 44 роках до Христа і у 86 роках після Христа, в Дакко-Гетії керувала низка королів: Роль, Дарух, Зираксос, Котисо, Дикомес, Скорило (див. О.Партицький “Стародавня історія Галичини”, 1, с.318. Львів, 1894"). Нагадаємо відомий факт, що римський імператор Траян намагався знищити гето-даків (важко було Риму сплачувати данину). Взагалі, вагому інформацію дає Траянова колона у Римі, де окремі фази війни надані у хронології та у багаточисленній різьбі. Також цю війну описує Кассій Діона у книзі 68, глави 8-15. Звісно, переможені гето-даки не підкорились римлянам, а майже всі залишили свою країну, поселившись на "частині сучасних гуцульських Карпат". Вони постійно докучали римлянам і вже наступник Траяна імператор Андріян, бажав вивести свої війська із нової римської провінції. Йому «допомогли» готи на прохання гето-даків і це віддзеркалилось у «історичній казці про запрошення варягів на Русь», яка у радянські часи була поширена. Як бачите і казочка має історичні підстави.
Так, завдяки готам цей вивід військ здійснився – "під навалою готів Авреліан був змушений у 271 році відкликати свої війська ..." (проф. А. Жуковський, 1956). Цікаво, що своїх вождів гети звали готами (ін.сл. богами). А готи, "прийнявши християнство, ... почали розповсюджувати цю віру на нашому просторі" (проф. А.Жуковський, «Буковина», 1956, с.88).
Але і скільки їх загинуло у цій боротьбі! Непрямі дані роблять найбільш вірогідною гіпотезу про те, що могильники з кремаціями залишені германцями (які саме і з'явилися у Криму близько середини III ст. н. е.)
Зараз у енциклопедичних виданнях підкреслюється, що «на початку ссылка скрыта готи рушили на південь і зупинились у регіоні гирла ссылка скрыта. Їх прибуття ототожнюється з виникненням ссылка скрыта. Вони мігрували на південний схід уздовж Вісли протягом 2-го століття і обґрунтувались на території біля ссылка скрыта. Вважається, що готи також взяли участь у формуванні ссылка скрыта». Офіційна історія не заперечує ні проф. А.Жуковському, ні нам. У зв'язку з цим пригадаємо слова Тацита про германців: "Коли громада, в якій вони народилися, закостеніє в тривалому світі і неробстві, безліч знатних хлопців відправляється до племен, залучених в яку-небудь війну, тому що спокій цьому народу не до душі, і так як серед мінливостей битв їм легко прославитися, та і містити велику дружину можна не інакше, як тільки насильством і війною". Згідно слів Тацита, германці вважали, що "соромно вождеві поступатися кому-небудь в доблесті, ганебно дружині не уподібнюватися доблесті своєму вождеві. А вийти живим з бою, в якому ліг вождь, – ганьба і ганьба на все життя; захищати його, оберігати, здійснювати доблесні діяння, бажаючи тільки його слави, – щонайперший їх обов'язок: вожді б'ються ради перемоги, дружинники – за свого вождя. Адже від щедрості свого вождя вони вимагають бойового коня, того ж спраглого крові і звитяжного списа. Що ж до їх прожитку і хоч простого, але рясного пригощання на бенкетах, то вони у них замість платні». Також Іордан оповідає про переселення готів на трьох кораблях із Скандинавії через Балтійське море в область нижньої Вісли і їхніх, наповнених битвами і героїчними діяннями, шляхах на південь, до Чорного моря, де вони досягли бажаної землі в Скифії. "З цього самого острова Ськандзи (Скандинавія), якби з майстернею, що виготовляє племена або, вірніше, якби з утроби, що породжує племена, за переказами, вийшли колись готи з королем своїм на ім'я Беріг. Як тільки, зійшовши з кораблів, вони ступили на землю, відразу ж дали назву цьому місцю. Говорять, що до цього дня воно так і називається Готіськандза (гирло Вісли). Коли там зросла велика кількість люду, а правив всього тільки п'ятий після Беріга король Філімір, син Годаріга, то він ухвалив, щоб військо готове було разом з сім'ями рушити звідти. У пошуках зручних областей і відповідних місць для поселення він прийшов в землі Скифії, які на їх мові називалися Ойум». Відомі авторитетні фахівці не заперечують нашій думці про провідну роль готів у прийнятті християнства в Україні. А енциклопедичні видання наголошують, що «Готи прискорили християнізацію України і саме вони взяли в ній активну та значну участь. Таврія, Кубань, Причорномор’я вже в VI-VII ст. були християнські».
Але тоді Україна може і найближчим часом буде відзначати дату християнізації не з 988 року, а з появи перших визнаних світом Єпископів Готів, а це 341 рік, коли Ульфіла був рукоположений святим Іваном Золотоустим у Константинополі в Єпископи Готської Єпархії.
Нова дата Християнізації України (Готії – Гетьманщини)
“Меч даний тобі лиш для того, щоб захищати бідних і слабких...” (Св. Бернар Тібо Шампанському)
Стисло, але вагомо ми знаходимо інформацію у відомого і на відміну від багатьох радянських істориків чесного фахівця із історії Наталії Полянської-Василенко про державу Германариха, коли «територія між Богом та Дунаєм опинилася в руках вестготів» (Н.Полянська-Василенко «Історія України до середини ХVІІ століття», Київ, 2002. – с. 61). Автор підкреслює: «Друга частина готів – остроготи або остготи – осіли між Дніпром та Кубанню, підкорили скитів і робили напади на Ольвію, Тіру, Таврію (Крим), на Меотіду (Азовське узбережжя – доп. моє О.В.-М.). Під навалою готів зламалася Боспорська держава, зникла Придонська Танаїда». Тільки уточнюємо, що саме всі ці землі були на той час під владою Риму, який хотів повністю знищити гетів(!). І далі Н.Полянська-Василенко продовжує: «Столиця їхня була на березі Дніпра «Данпрштадир» або «місто над Дніпром», яке добре знають скандинавські саги. Зокрема, поширилася готська держава за короля Германариха (350-375 рр.). Серед готів ширилося християнство. Виділився своєю енергійною проповіддю християнства єпископ Ульфіла. Він переклав для готів Святе Письмо готською мовою, і переклад став першою пам’яткою цієї мови… Вестготи, після короткого перебування на Балканському півострові, вирушили до Італії, здобули Рим і посунули далі – до Франції та Іспанії. Остготи поділилися на дві групи: одна оселилася в Криму, де довгий час існувала готська держава з головним осередком у Партеніті та готська єпархія. Більша частина пішла на Балканський півострів, а в 493 році захопила Італію й заснувала готське королівство з столицею в Равенні».
Такий фахівець, як Барбаро пише про готів та аланів, "плід" їхнього тривалого контакту – готаланів, що «ще у XV ст. готи зберегли свою мову: вони розмовляють "по-німецьки", зауважує Барбаро, і є християнами». Очевидно, мова йде про князівство Феодоро чи Кримську Готію, де готи не втратили власної ідентичності.
Важливо, що останній 24-тий Митрополит Готії і Кафи, святий Ігнатій пішов із життя у 1786 році в Маріуполі на узбережжі моря Азовського. Як стверджують письмові свідчення – тричі сповіщали про його смерть, але він ще боровся за життя, написавши два заповіти (грецькою і турецькою мовами, які зникли) і за саму велику Християнську Єпархію на теренах колишньої Боспорської держави, яка охоплювала Крим, узбережжя моря Азовського і греків Катеринослава. Йому вдалось побудувати в останні роки життя приміщення для відродження Георгіївського монастиря у Маріуполі. Але по його смерті митрополія Готії і Кафи припинила своє існування, як і відроджувавний монастир. Він спас багато людей у Криму від знищення військовими стратегами обох імперій (Турецької та Російської), не поділяючи людей на католиків та православних, молячись за всіх. Не можемо не відмітити, що коли він виводив людей із Криму, то на молебні до Божої Матері були присутні всі конфесії християн: арамейська автокефальна Церква, католики, православні. А це нам всім нагадує ті умови, які існували в Україні-Русі ще за керівництва княгині Ольги - Хельги (зі скандинавської – свята), коли до Ахена в 959 р. прибуло посольство від «королеви ругів» – Олени (Ольга отримала при хрещенні) з просьбою прислати єпископа, а у 961 році до Києва приїхав єпископ Адальберт, якого за цю подорож нагородив Оттон І. Українці не хотіли поділяти християн за ознаками підпорядкування. Тому і прибуло посольство з Риму від папи Бенедикта VІІ до Києва у 979 році. А коли ми пригадаємо, що за Аскольда у Києві працював єпископ Михайло (факти наведені А. Жуковським), а це було у 800 роках, то кого тоді хрестив Володимир у Києві і навіщо? Майже прав Сергій Петрович Плачинда, що «гармонійне єднання двох релігій – сонячної і християнської, споконвічної і нової – віроломно поруйнував князь Володимир Святославич. …Це, водночас, дата скасування народовладдя (віча) й узурпація влади князем». Бо всім відомо, що у 35-му році після народження Христа Андрій Первозванний проповідував в Херсонесі, а згодом з’явився на Дніпрі і став проголошувати Слово Господнє, а потім поставив дерев’яний хрест на Старокиївській горі, де сьогодні височить Андріївська церква в Києві. Його у Києві гостинно зустрічали, а в Греції у 60 р. – розіпнули на особливо мученицькому хресті подібним до букви “Х”(!)
Але саме цікаво те, що промайнули віки, а пам'ять про готів живе у народі і козаки – готи захищали Україну майже до ХХ століття, а державу гетів на підсвідомості народ не хоче забувати і при кожній слушній нагоді свою країну називає Гетьманщиною.
Народ назвав своїх визволителів від римських завойовників богами (Готами по старо-германському і так звали князів гети, а саме богами) – так в історії цивілізації цей народ під такою назвою і залишився.
Забажав народ зберегти пам'ять про славну державу гетів, яка на ті часи налічувала до 2-х мільйонів громадян, і назвав свою країну Гетьманщиною (земля людей гетів), майже на згадку про повагу готів за запрошення гетів, які почали звати своїх військових керівників гетьманами (чоловіками гетів). Прості і зрозумілі речі, а чому про них ніхто не каже? Кому потрібно підтримувати ненависть та злобу між німцями – прямими нащадками готів і українцями – опосередкованими нащадками великого європейського народу-готів. Обом цим народам є чим пишатись – Німеччина працює на всю Європу, а Україна на весь СНД, але по рівню життя німці випереджують майже всіх, а Україна не має можливості сплачувати робітникам необхідний мінімум заробітної плати. В той же час, взагалі, останні досліди німецьких авторів (скажімо, Саллера з 1935 p.) над кров'яними групами показують, що в українців, як і в цілій західній і центральній Європі, є 90% груп "А", "АВ" та "О", а зовсім нема "В", характерної для москвинів (20%) і взагалі для народів від Уралу.
Тому потрібно вести пошук, в першу чергу, фактів пояснювальних і переконливих для прийняття рішення на державному рівні святкувати у 2008 році 1667 річницю Християнізації України (Готії – Гетьманщини), а у 2006 році люди мали можливість святкувати 1665 річницю християнізації України, на що ми постійно наголошували у листах до керівництва, глав християнських Церков і до видатних особистостей світу. Ця нова, але всім добре відома дата буде з розумінням сприйнята сучасним керівництвом, тому що Україна підключається до «резервуара духовності» Західних країн, для яких 341 рік багато визначає – всі правлячі голови аристократичних родин розуміють значення моральної стійкості в сучасних умовах загострення міждержавної конкуренції. Для них наші пошуки етнічних засад високоморальної поведінки – не новинка, тому що кожний з них може знайти у своєму родовому дереву представника великих готів, як це притаманне іспанським аристократам та іншим. Але для нас все це і нове, і дуже цікаве, коли відчуваємо незнищимість праці кожний тиждень та коли намагаємось зберігати працю фахівців і талановитих особистостей кожну годину.
Тому ми звертаємось до керівництва Церков і держави із проханням офіційно почати відзначати християнізацію України (Готії – Гетьманщини) із 341 року. І це повністю коректно в історичному плані, в політичному, і навіть в геополітичному.
У світі з’являється ще одна країна із ранньою християнізацією. І ця країна, в якій ми всі живемо.
Таким чином, не дивлячись на фантастичність оповіді про хрещення київської землі Апостолом Андрієм Первозванним, ця легенда опосередковано виражає знання, можливо не зовсім усвідомлене, нашого народу про давні християнські традиції нашої Батьківщини.
Сучасна Україна дуже багата на пам’ятки перших кроків Християнізації Світу. З точки зору історії України є цікавими факти, що перебування римських папів на українській землі було вже з кінця І ст. н.е. Третій наслідник апостола Петра Папа Климент І мученик (88-100 рр.) перебував за римського імператора Траяна на засланні в Криму в м. Херсонесі і був втоплений у Чорному морі приблизно у 100 році. Рівноапостольні святі Кирило і Мефодій внаслідок місії до хозар у 861 році віднайшли мощі (нетлінні останки) святого Климентія в підводній гробниці коло Херсонесу і перенесли їх у 867 році до Риму, де вони дотепер зберігаються в базиліці Святого Климента. За князя Влодимира Великого – хрестителя України частину мощей Папи Климента І було передано послами Папи Івана XV у Київ та покладені в основу Десятинної церкви. Голова Папи Климента І знаходиться в Києво-Печерській Лаврі до сьогодні.
Отже, ще у І –му столітті від Різдва Христового Папа Римський Святий Климент загинув в Криму мученицькою смертю. Саме в українській Таврії відбувались чуда за молитвами християн перед його мощами, а після смерті – на українських землях зберігся глибокий його культ. Не випадково в Україні з цього часу поширене чоловіче ім’я латинського походження – Клим.
В 655 році перебував на вигнанні в Криму в м. Херсонесі 75-й наслідник апостола Петра Папа Мартин І мученик (649-657 рр.), який там і помер, пишучи до своїх вірних, що на цих землях такий голод, що люди не пам’ятають як виглядає хліб. Є свідчення двох братів-монахів, Феодосія і Теодора, які жили в Херсонесі, про чуда, які чинив Папа Мартин І, наприклад зцілення сліпого. Він був похований у церкві Пресвятої Богородиці (Влахернської). Частину його святих мощей перенесено до церкви Святого Мартина в Римі.
Готи, що на кінець II століття прийшли й оселилися між Дністром і Дніпром, в тому числі й на території сучасної України, дуже швидко ознайомилися з християнством, у тому числі, і від численних полонених, яких приводили з походів проти християнських земель близько середини III ст. [Смеловский, С. 156-158]. Перші масові хрещення серед готів відносяться до часу близько 323 р. за царювання Костянтина Великого, великі перемоги якого стали для готів вагомим доказом дієвості нової віри [Макарій, 115]. Після цього у готів була запроваджена власна єпархія, єпископ якої Феофіл був присутній на Першому Вселенському соборі, і підписувався митрополитом Готії, чи, в інших списках, Феофілом Боспоританським із Готії [Макарій, 115].
Пригадаймо, що Євзебій Кесарійський згадує про єпископа із Скіфії (Русі) на Нікейському Соборі у 325 році. Відомо, що єпископи з українських земель брали участь у перших Вселенських Соборах Церкви. Зокрема, у І Вселенському Соборі 325 року в Нікеї – єпископ Кадм з Керчі; у ІІ Константинопольському Соборі 381 року – єпископ Тетерій зі Скіфії (Херсонес); у ІІІ і ІV Ефезькому і Халкедонському Соборах 431, 451 рр. взяв участь єпископ Лонгін з Херсонесу; у V Константинопольському Соборі 553 року – єпископ Стефан з Корсуня, а у VІ Константинопольському Соборі в 681 році – єпископ Юрій з Корсуня; у VІІ Нікейському Соборі 787 року – єпископ Стефан із Судака.
У 860 році хозарський каган звернувся до візантійського імператора Михаїла ІІІ з проханням вислати до Хозарії здібного місіонера. 862 року моравський князь Радислав також попросив у Константинополя місіонера зі знанням слов’янських мов. Імператор, за порадою Патріарха Фотія, вислав із Солуня двох братів – Костянтина (в чернецтві Кирила) та Мефодія. Солунські брати на початку своєї подорожі затрималися в Криму, у Херсонесі, де… знайшли Євангеліє та Псалтир, написані “руськими буквами”(!!!). Київський князь Володимир Великий був завершителем прийняття християнства на українській землі, бо вже задовго перед ним ще у IX ст. існували Перемиська та Тьмутороканська єпархії. Першим митрополитом за часів князювання Володимира був Леонтій, що мав свій осідок в Тьмуторокані.
Література
- Васильєв О.В., Васильєв В.О. Document 316.- ссылка скрыта
- Васильєв О.В., Васильєв В.О. Document 194.- Recommendations First Stage of THE FORUM -2005.- ссылка скрыта
- Васильєв О.В., Васильєв В.О. Document 186.- Гетто-Готско-Казацкий язык: Подарок государств Юга северному соседу – Ново-украинский/ русский язык .- ссылка скрыта
- Васильєв О.В., Васильєв В.О. Document. 66. Готы в Европе. ссылка скрыта
- Document. 65.- Gotta in Europe. ссылка скрыта
- Погребение середины III в. н. э. из могильника Дружное // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии – Вып. IV. – Симферополь: Таврия, 1994. – С. 529 – 544.
- Подбойная могила второй половины III века нашей эры из могильника Дружное // Stratum + Петербургский археологический вестник. – СПб; Кишинев, 1997. – С. 164 – 180 (у спiвавторствi з В. В. Масякiним).
- Антошин Н.С. Взаимосвязи славян и восточнороманских народностей в V-XV вв. // Научные записки Ужгородского государственного университета. - Ужгород, 1957. - Т. XXVIIII. Языкознание. - С.51-52.
- Витчак К.Т. О первоначальных венетах / Пер. с польск. // Этимология. 1986 - 1987: Сб.статей / Отв.ред. О.Н. Трубачев. - М.: Наука, 1989. - С. 109
- Витчак К.Т. О первоначальных венетах / Пер. с польск. // Этимология. 1986 - 1987: Сб.статей / Отв.ред. О.Н. Трубачев. - М.: Наука, 1989. - С. 109.
- Olmsted G. S. The gods of the Celts and the Indo-Europeans. - Budapest, 1994. - P. 359; Королев А.А. Brigit - древнейшая богиня индоевропейцев? //Язык и культура кельтов. Материалы 2-го коллоквиума. СПб., 1993; В.П. Калыгин. Ирландская Бригита и галльская Бригантия // celtic.ru/research/brigit.htm
- Гуцуляк О.Б. Кельтський слід в історії слов’ян // rt.narod.ru/celtic.php
- Lehr-Splawinski Т. О pochodzeniu i praojczyznie Slowian. – Poznan, 1946. - S. 114.
- Баран В. Місце Західної Волині у процесах гото-слов'янських відносин // Полісся: Мова, культура, історія: Матеріали міжнародної конференції. - Київ: Асоціація етнологів, 1996. - С.189-193.
- Щербаков В. Златое слово // Наука и религия. - М., 2004. - Љ9. - С. 39-41.
- Мудрий С. Нарис історії Церкви в Україні.–Рим, 1990.
- Андрушко В. Т., Огірко О. В. Релігієзнавство. – Навчальний посібник. – Львів: НЛТУУ, ЛНУВМБТ, 2007.- 260c.
_____________________________________________________