Вступ

Вид материала

Документы

Содержание 3.2 Кредитування інвестиційної діяльності як стратегічне направлення кредитної політики з урахуванням зарубіжного досвіду Для покупки или заказа полной версии работы перейдите по ссылке.

Подобный материал:

• Вступ, 323.48kb.
• Програма дисципліни кредитний модуль " основи радіоелектроніки" (для груп фф) Вступ, 153.44kb.
• Питания з Програми з курсу «Механіка», що виноситься на зм 1 вступ, 86.8kb.
• Робоча навчальна програма здисципліни: Принципи І методи аналізу художнього твору Спеціальність, 222.75kb.
• План, вступ, викладення змісту теми (як правило, 2 глави), висновок, а також список, 24.79kb.
• Вступ України до Світової огранізації торгівлі. Законодавчі зміни. Галузеві стратегії”, 72.41kb.
• Робоча навчальна програма Модуля Вступ до спеціальності Для студентів спеціальності, 404.17kb.
• Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 86.86kb.
• Вступ до історії україни 5-й клас (35 годин), 104.36kb.
• М. В. Ломоносов; [вступ ст., сост., примеч. А. А. Морозова]. Ленинград : Сов писатель,, 249.18kb.

3.2 Кредитування інвестиційної діяльності як стратегічне направлення кредитної політики з урахуванням зарубіжного досвіду

У 90-х роках роль банків як фінансового важеля розширеного відтворення економіки штучно знизилась внаслідок розриву базового трикутника: держава — банки — виробництво. Банківська система України була ослаблена як за рахунок макроекономічних, так і внутрішніх чинників. Макроекономічними чинниками були зниження монетизації економіки з 80% у 1991 році до 12,7% у 1995-му¹², відплив 49% усієї грошової маси з легальної економіки в тіньову позабанківську сферу, бартеризація господарських відносин, яка сягала 50% від усіх економічних розрахунків, зниження в кілька разів реальних доходів населення.

Негативний характер внутрішніх чинників виявився у створенні до середини 90-х років великої кількості (230) банків, що призвело до значного розпорошення і без того знецінених банківських капіталів. На підставі даних статистики нами виведено чітку залежність, коли зі збільшенням кількості банків обсяги кредитів в економіку щодо ВВП знижуються, а зі зменшенням — збільшуються, що зумовлюється ефектом концентрації фінансових ресурсів. Цю залежність підтверджують і дані стосовно американських банків, кількість яких останніми роками зменшилась з 15 до 10 тисяч, а коефіцієнт їхньої корисної дії щодо фінансування економічних проектів зріс.

Якщо проблему макроекономічної стабілізації і зростання виробництва значною мірою вдалося подолати, особливо, коли у 2000-2002 роках було здійснено рішучі дії проти бартеру, неплатежів, тіньової економіки, то проблема деконцентрації банківських капіталів, а з нею і грошових потоків, у державі лишилася. Вона різко загострилась наприкінці 2004 року, коли кругообіг коштів був розірваний, і вони взагалі зникали з безготівкового грошового обігу країни.

Рух грошей має спрямовуватися на забезпечення як поточних, так і інвестиційних потреб виробництва та споживання національних товарів. Штучні затримки в русі грошей, їх відволікання на сумнівні, хоч і прибуткові для окремих суб'єктів операції, відплив у тінь чи за кордон завдають значної шкоди товарно-грошовим відносинам, спричиняють дефіцит інвестиційних ресурсів як банків, так і суб'єктів господарювання.

Треба створити такі передумови, аби банки сконцентрували свою діяльність на кредитуванні економічних, насамперед інвестиційних проектів, тому що багато з них усе ще живе за рахунок перепродажу ресурсів на міжбанківській біржі, обсяг якого за 6 останніх років зріс у 6,5 разу, що свідчить про несформованість ринку інвестицій в Україні.

Загалом поняття «ринок інвестицій», яке включає попит, пропозицію інвестицій, формування і використання інвестиційних ресурсів, в економічній літературі чітко не визначено. Під ринком інвестицій найчастіше розуміють купівлю-продаж інвестицій і капіталу учасниками інвестиційної діяльності¹³. Але в такому трактуванні втрачається роль інвестиційного банківського кредиту як складника інвестиційного ринку. Кредити надаються на засадах платності та повернення, тому можуть виконувати особливу функцію в інвестиційному процесі. Вони дисциплінують усіх його учасників і потребують ефективного використання вкладених коштів. Тому ринок інвестицій можна сегментувати на ринок прямих капітальних вкладень у статутні фонди або шляхом купівлі-продажу цінних паперів та ринок інвестиційних кредитів. Причому, якщо перший сегмент, як правило, не має цільового характеру, а спрямований на взяття під контроль підприємств та отримання дивідендів, то банківський кредит є інструментом реалізації конкретних інвестиційних проектів, що дає йому значні господарські й комерційні переваги.

Для покупки или заказа полной версии работы перейдите по ссылке.

3. Одним із засобів активізації інвестиційної діяльності, спрямованої на науково-технічний розвиток, є широкомасштабне застосування лізингових операцій. Наприклад, у США майже половина кредитів надається за їх допомогою.

В Україні потреба в лізингу теж значна. Фахівці Світового банку, провівши нещодавно відповідне дослідження, визначили її як «потенційно безмежну». Проте, за даними Всеукраїнської асоціації «Укрлізинг», обсяг лізингових інвестицій у нашій країні нині не перевищує 10-12% від попиту на них. Перспективними сферами лізин­гових банківських операцій в Україні вважається сільське господарство, будівництво, переробна галузь, харчо­ва промисловість та інші види економічної діяльності, які потребують запровадження нових технологій¹⁴.

Серед основних причин, що стримують розвиток лізингу в Україні, на нашу дамку, такі:

• відсутність державної програми розвитку лізингу;
  
• недостатня кваліфікація кадрів на ринку лізингових послуг;
  
• нерозвинутість механізму реєстрації та вилучення об'єктів лізингу;
  
• відсутність сформованого вторинного ринку обладнання;
  
• недорозвинутість механізмів страхування лізингових операцій та захисту лізингодавця на державному рівні;
  
• відсутність статистичних форм обліку лізингових операцій.
  

Нині вітчизняні банківські установи мають змогу працювати на ринку лізингових операцій як самостійно, так і за посередництва лізингових компаній. Причому є два варіанти такого посередництва: банк може створити лізингову компанію як власне дочірнє підприємство, у статутному фонді якого йому належить контрольна частка, або стати одним із засновників лізингової компанії, котра є акціонерним товариством, створеним спільно з іншим банком (банками), виробником обладнання та лізингоодержувачем. Ще один варіант — заснувати лізингову компанію за участі іноземного інвестора (міжнародного фінансового інституту). Механізм лізингу відкриває перед банківськими установами більші можливості щодо вирішення цілої низки проблем, зокрема пов'язаних із несвоєчасним поверненням кредитів і накопиченням у кредитних портфелях банків проблемних та майже безнадійних довгострокових позичок.

4. До основних умов кредитної політики у сфері інвестування слід віднести й участь позичальника у фінансуванні довгострокових інвестиційних проектів, передусім — будівництва житла, яке здійснюється частково за рахунок коштів позичальника, а частково — за рахунок довгострокового кредиту банку. Очевидно, за великих обсягів будівництва, яке розраховане на тривалий період, доцільно практикувати і так зване фінансування виробництва (будівництва) на замовлення. Воно стимулює своєчасне одержання замовлень на будівництво чи виготовлення певних товарів і забезпечує рівномірне надходження коштів у розмірах, необхідних для своєчасної закупівлі господарниками матеріалів та завантаження виробничих потужностей протягом усього робочого часу.

Зазначений спосіб фінансування знайшов своє відображення в Законі «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» і полягає у реалізації банком майнових прав на житло, ціна яких зростає в міру наближення дати завершення будівництва. Якщо ж у клієнта не вистачає коштів на купівлю таких майнових прав, банк може надати йому кредит під їх заставу, а в подальшому переоформити заставу права на заставу майна. Кошти, залучені в результаті реалізації майнових прав, переказуються будівельній організації.

5. Як уже зазначалося, серед умов, що їх має передбачати кредитно-інвестиційна політика банків, — застосування технологій інвестиційних фондів. Це — свого роду спосіб сек'ютиризації іпотечних кредитів шляхом випуску передбачених українським законодавством іпотечних цінних паперів.

6. І насамкінець згадаємо про встановлення довгострокових партнерських стосунків між: банком та позичальником. Як свідчить світовий досвід, такі відносини є одним із найнадійніших способів мінімізації кредитних ризиків.

Практичне застосування згаданих інструментів кредитування інвестицій у діяльності українських банків вимагає, крім адекватної ресурсної бази, стандартизованих процедур кредитування та високої кваліфікації банківських менеджерів.

Важливість удосконалення механізмів кредитування (у тому числі за рахунок використання у діяльності банків сучасних інструментів кредитування інвестицій) актуальна ще й тому, що інвестиції в основний капітал за рахунок банківських кредитів дедалі інтенсивніше направляються у житлове та офісне будівництво, тоді як динаміка інвестицій у купівлю і монтаж нового устаткування є нижчою. З одного боку, така тенденція має свій позитив, оскільки збільшуються обсяги будівництва і при цьому забезпечується попит на продукцію суміжних галузей. Однак, з другого боку, з огляду на масштабність завдання повноцінного інвестиційного забезпечення відтворювального процесу в українській економіці, необхідність удосконалення форм і методів кредитування банками інвестицій набуває додаткової ваги.

З метою активізації діяльності банків у сфері інвестиційного кредитування та розподілу ризиків між потенційними учасниками доцільно використовувати різні гарантійні схеми, зокрема створення гарантійних фондів як фінансових інституцій, винятковою сферою діяльності яких є надання гарантій за кредитами, що надаються банківськими установами підприємствам-позичальникам. Гарантійні фонди можуть мати як державне походження, так і створюватися в результаті приватної ініціативи. Крім розвитку діяльності гарантійних фондів, при реалізації великих інвестиційних проектів доцільно використовувати схеми з участю фірм-спонсорів (фірм-гарантів), які виражають зацікавленість у реалізації проекту. Мотивацією участі компанії-гаранта може бути не тільки одержання доходу від реалізації проекту, але і розширення сфери свого бізнесу, створення необхідної структури виробничої системи з формуванням каналів постачання або реалізації і т.д. У загальному вигляді, розподіл частки участі в реалізації проекту, ризиків та власності учасників гарантійної схеми при інвестиційному кредитуванні представлена на схемі у Додатку К.

В Україні створення гарантійних фондів у даний час не одержало належного розвитку і прикладів їх активної участі у процесі забезпечення доступності банківських кредитів для суб’єктів підприємництва недостатньо. Разом з тим, діяльність державних гарантійних фондів може стати реальним інструментом державного впливу на забезпечення доступності кредитних ресурсів для визначеної цільової групи клієнтів (гарантування експортних операцій, житлових кредитів, гарантії на придбання основних засобів і т.д.).

Врахування вітчизняними банками у процесі розроблення своєї кредитної політики зазначених вище умов може посприяти збільшенню обсягів їхніх довгострокових кредитних портфелів.