Міжнародного Інституту Менеджменту, Група супроводження Координаційної Ради з питань політики фінансового сектора при км україни, к ю. н. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються закон
| Вид материала | Закон |
- Верховна Рада України як суб’єкт фінансових правовідносин Повноваження Верховної Ради, 457.88kb.
- Закон україни, 289.93kb.
- Кабінетом Міністрів України юм. Азаров " " 2011 р закон, 665.59kb.
- Постановою Верховної Ради України від 30 жовтня 1996 року n 475/96-вр із змінами, 360.24kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 1998, n 15, ст. 67) (Із змінами, внесеними згідно, 291.28kb.
- Закон україни про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні, 351.14kb.
- Про внесення змін до Положення про порядок навчання та атестації фахівців з питань, 19.24kb.
- Постановою Верховної Ради України від 30 жовтня 1996 р. N 475/96-вр [В текст внесено, 437.58kb.
- Про затвердження Положення про депозитарну діяльність, 1078.27kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 1256.66kb.
* Повний текст статті ви можете знайти у друкованій версії бюлетеня «Фінансовий ринок України»
З питань придбання звертатися за телефонами:
(044) 253-57-33, (044) 277-72-43
Або електронною поштою:
office@uafr.com.ua; office@ufin.com.ua.
Фондовий ринок та іпотечні цінні папери
Нові аспекти правового регулювання ринку цінних паперів в Україні*
В. Посполітак,
доцент Міжнародного Інституту Менеджменту,
Група супроводження Координаційної Ради з питань
політики фінансового сектора при КМ України, к.ю.н.
Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом (ч.2 ст.195 Цивільного Кодексу України). Поділ цінних паперів на види в нормативно-правових актах, які мають юридичну силу закону, подано у ст. 3 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу"; у ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютний контроль»; ч. 2 ст. 163 ГК.
Таблиця
| ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» | ст. 1 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютний контроль» | ч. 2 ст. 163Господарського кодексу України |
| акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; заставні; іпотечні цінні папери. | - платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України; - платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах. | акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання; ощадні сертифікати; векселі; інші види цінних паперів, передбачені цим Кодексом та іншими законами. |
Окремі види цінних паперів встановлюються окремими законами, наприклад, сертифікати ФОН – Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».
З дня набрання чинності ЦК документи, віднесені до цінних паперів названими законами втрачають статус цінного паперу, якщо вони не відповідають визначенню цінного паперу. Під обігом цінних паперів розуміють укладення та виконання угод щодо цінних паперів, не пов'язані з їх випуском (ст. 1 Закону України "Про державне
регулювання ринку цінних паперів в Україні"). Враховуючи зміну поняття "угода" на поняття "правочин" (див. ст. 202 ЦК) та визначення поняття "випуск" у законах, які набрали чинності пізніше, обігом цінних паперів є вчинення правочинів (у тому числі укладення договорів) та їх виконання, не пов’язаних з розміщенням (видачею) цінних паперів.
Форми цінних паперів. Згідно з ч. 3 ст. 195 ЦК цінні папери можуть випускатися (розміщуватися) в
"документарній" та "бездокументарній" формі відповідно до закону.
У ч. 8 ст. 164 ГК розвивається думка про те, що особливості випуску цінних паперів у бездокументарній формі визначаються законом, а у абз. 2 ч. 3 ст. 163 ГК зазначається про те, що порядок іменної ідентифікації цінних паперів у бездокументарній формі встановлюється законом. І хоча сенсу в нормах ГК після ст. 195 ЦК немає, але сказати, що вони прямо суперечать ЦК також важко.
У ЦК та ГК йдеться про Закон України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”.
В актах законодаства України закріпився традиційний (з часів існування документів на папері) поділ цінних паперів на форми, що разом з визначенням цінного паперу (див. ст. 194 ЦК) призводить до виникнення конструкції "документ у документарній формі" та "документ у бездокументарній формі". Тому назви форм цінних паперів треба сприймати як власні назви цих форм, які склалися історично і сприйняті законодавцем у ЦК, ГК і в Законі України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні". Законодавство України (не про цінні папери) закріплює більш прогресивне визначення документу: документом є передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві (ст. 27 "Документ в інформаційних відносинах" Закону України "Про інформацію", ст. 1 Закону України "Про обов'язковий примірник документів")…*
Депозитарне обслуговування іпотечних сертифікатів – новий крок до прозорості системи обліку прав власності на цінні папери
Л. Гриненко,
начальник відділу депозитарної діяльності
АКБ “Аркада”
Без вирішення житлової проблеми неможливо реалізувати конституційні права громадян, закріплені ст. 47 Конституції України. Одним з важливих напрямків розв’язання цієї проблеми є іпотечне кредитування будівництва житла. З набуттям чинності з 1 січня 2004 року Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», в Україні з‘явився новий вид цінних паперів – іпотечні сертифікати. На відміну від інших цінних паперів, що знаходяться в обігу на українському фондовому ринку, облік прав власності на іпотечні сертифікати є новим кроком у напрямку до прозорості депозитарної системи, збільшення безпеки інвестицій і зменшення ризиків для власників цінних паперів, що відповідає світовому досвіду, забезпечує більш повну реалізацію міжнародних рекомендацій у цій сфері і таким чином потенційно сприяє збільшенню інвестицій в економіку України, в тому числі з боку іноземних інвесторів.
Гучні скандали з приводу прав власності на пакети акцій багатьох українських підприємств, свідками яких ми стали у 1999 – 2004 роках, ще раз довели, яке велике значення має прозорий облік прав власності на цінні папери. Ці події спричинено деякими негативними рисами, притаманими Національній депозитарній системі, які неможливо зрозуміти без розгляду основних особливостей її еволюції.
Основні етапи розвитку депозитарної системи в Україні
В Україні поняття «депозитарій» вперше введено в обіг завдяки виникненню інститутів спільного інвестування, що було зумовлено приватизацією державного майна. Спочатку інститути спільного інвестування були представлені інвестиційними фондами, що створювались у формі відкритих акціонерних товариств. Такі фонди мали право залучати від населення, накопичувати і зберігати кошти, приватизаційні сертифікати та цінні папери. Саме тому виникнення депозитарію, як спеціального інституту, покликаного виконувати ці завдання, стало необхідністю. Крім того, створення депозитаріїв відповідало сучасному світовому досвіду і рекомендаціям іноземних консультантів.
Першим нормативним актом законодавства України, де фігурував термін «депозитарій» («депозитарій інвестиційного фонду»), було Положення «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», затверджене Указом Президента України від 19 лютого 1994 року№ N55/94. Основними функціями депозитарію як елемента облікової системи інвестиційних фондів були: відповідальне зберігання активів інвестиційного фонду, обслуговування операцій з ними та облік їх руху. Ці функції могли виконувати лише банки на підставі депозитних договорів, укладених з інвестиційними фондами. Депозитарій інвестиційного фонду ще не був депозитарієм у сучасному розумінні цього слова.
Слід зазначити, що початковий етап приватизації державного майна прйшов в Україні дуже швидко і супроводжувався надзвичайним збільшенням кількості акціонерів. За таких умов емітенти були зацікавлені в послугах щодо обліку прав власності на випущені ними акції, тому на фондовому ринку України швидко з‘явилися реєстратори власників іменних цінних паперів як суб‘єкти, які на підставі відповідних договорів з емітентами здійснюють цей облік шляхом ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (акцій), випущених емітентами. В цей час основне завдання полягало в точному обліку при обміні приватизаційних сертифікатів населення на акції підприємств, тому ринок послуг з обліку прав власності на цінні папери спочатку формувався в Україні як реєстраторський. Через низькі вимоги до статутного фонду реєстраторів та недостатньо жорстку нормативну регламентацію діяльності саме реєстратори вважаються головним джерелом ризиків як для власників іменних цінних паперів так і для самих емітентів, тому їх назвали «сірою ланкою» фондового ринку.
Наступний важливий етап розвитку депозитарної ситеми в Україні, який мав супроводжувати введення нової форми випуску цінних паперів (у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів) передбачав створення на базі Центрального депозитарію цінних паперів при Українській фондовій біржі (УФБ) Національного депозитарію для обслуговування зазначеної системи електронного обігу…*
Заставна на іпотечному ринку: нові можливості та порядок використання
Д. Ткаченко,
Аналітик ЗАТ “Українське агентство фінансового розвитку”
Розвиток економіки потребує належного фінансового забезпечення, яке неможливе без застосування відповідних фінансових інструментів. Одним з таких інструментів, що отримав право на життя в Україні з 5 червня 2003 року є заставна. Це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню, в грошовій формі. Крім цього, вона дозволяє у випадку невиконання основного зобов'язання звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна зв’язує фондовий ринок із ринком нерухомості.
Згідно з чинним законодавством, усі норми, що регулюють передачу нерухомості в заставу, містяться виключно в Законі “Про іпотеку”. Якщо оформити кредитні відносини спеціальним іпотечним договором, а борги – заставною, то такі борги можна продавати. Крім цього, у разі не виконання зобов’язання за іпотечним договором, можна арештувати майно боржника та продати його активи для погашення основного боргу за іпотечним договором. Таким чином, цей фінансовий інструмент дозволяє зробити борги більш ліквідними та надає можливість банкам продавати такі зобов’язання на вторинному ринку, що забезпечить ресурсну базу для довгострокового кредитування. Це позитивно сприятиме розвитку житлового будівництва, оскільки для масового і довгострокового кредитування банки повинні мати можливість рефінансування, в тому числі на фондовому ринку. Світовим досвідом доведено, що без інституту заставних не можливий нормальний розвиток кредитування купівлі та будівництва нерухомості. На схемі 1 наведено алгоритм іпотечного кредитування з використанням заставних.
Існує три умови видачі заставної:
- основне зобов’язання має бути грошовим;
- в іпотечному договорі необхідно вказувати суму боргу за основним зобов’язанням на конкретний момент або критерії, якими можна її визначити;
- випуск заставної необхідно передбачити в іпотечному договорі.
Для оформлення заставної слід зазначити спеціальний пункт в іпотечному договорі, де описано, що саме є предметом застави і яку суму покриває ця заставна. Якщо абсолютна сума боргу не вказується, в договорі мають бути вказані критерії, які дозволять її визначити на конкретну дату. При розбіжностях у змісті між заставною і договорами (основного та іпотечного) перевага надається змісту заставної. До речі, випуск заставної унеможливлює перехід права власності на предмет іпотеки іншим способом, крім спадкування та правонаступництва. При цьому перехід прав за іпотечним і
основним договором здійснюється тільки шляхом передачі заставної.
Зазначений документ має реєструватися згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №N410 від 31.03.2004 року “Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек”. Держателем реєстру
іпотек виступає Мін’юст, тобто адміністратором реєстру є державне підприємство “Інформаційний центр”, яке підпорядковане міністерству. Слід зазначити, що згідно із законодавством, якщо заставна видається, це відбувається до або разом із держреєстрацією іпотеки. Тобто неможливо укласти договір і зареєструвати іпотеку, а через деякий час видати заставну …*
Страховий ринок та небанківські фінансові установи
Стратегічні орієнтири розвитку страхового ринку України
на короткострокову перспективу
Є. Бридун,
начальник інформаційно-аналітичного відділу НАСК “Оранта”
Вітчизняний ринок можна віднести до ринків, що розвиваються з ВВП на одиницю населення менше 6000 дол. США. Країни з ВВП на одиницю населення понад 24000 дол. США, належать до країн з високорозвинутим страховим ринком, зокрема, Австрія, Німеччина, Франція, Бельгія США, Японія, Швейцарія (див. мал. 1).
Уряд кожної країни зацікавлений у розвитку страхового бізнесу, що пов’язано не тільки з виконанням соціальних функцій, притаманних страхуванню взагалі, але і суто економічних: зростання внеску у ВВП страхових організацій, зі зменшенням грошової маси в готівковому обігу, інвестиційною спрямованістю страхових інституцій; забезпеченням економічної безпеки суб’єктів господарювання від потенційних виробничих ризиків, катаклізмів природного, екологічного та техногенного характеру.
У структурі споживчого попиту України послуги займають 22,5% і у ВВП держави фінансове посередництво, до якого належить страхування, перерозподіляє до 2,6% доходів (у 2001 р.).
У 2002 р. на страховому ринку України здійснювали діяльність 338 страховиків (328 – на 31 грудня 2001 р., 283 – на кінець 2000 р., 263 – на кінець 1999 р.)1. Кількісний аналіз страхового ринку України за 1998–2002 рр. дає можливість зробити такі висновки.
Майнове страхування. У структурі видів страхування стосовно сплати страхових внесків майнове страхування стало пріоритетним (61,6–76,9 %), що характеризує його як найрозповсюдженіший вид страхування в 1998–2002 рр., і зокрема, юридичних осіб (оскільки частка страхових платежів страхувальників–громадян незначна, 3,8–6,1 %). Особливо вражаючими були темпи зростання в 2000 р. – 206,3 %, (на відміну від 127,7 % у 1999 р.). Це свідчить, по-перше, про появу нових власників, які потребують страхового захисту. Така тенденція посилюється в міру зростання економічного потенціалу суб’єктів ринкових відносин. По-друге, про наявність схемного бізнесу (псевдострахування), адже окремі види майнового страхування відносять до найменш ризикового страхування. Схемний страховий ринок – це ринок, через який суб’єкти господарювання (фінансово-промислові групи, холдинги тощо) оптимізують оподаткування або реалізують зарплатні проекти. За структурою страхових платежів у 1999–2002 рр. (див. мал. 2), найпопулярнішим страховим ризиком є страхування фінансових ризиків (обсяги надання послуг рівномірно зростають з 28,0 % у 1999 р. до 47,0 % у 2002 р.) і страхування від вогневих ризиків (1999 р. – 26,0 %, 2000 р. – 21,0 %, 2001 р. – 20,0 %, 2002 р. – 17,0 %). Проте рівень страхового захисту ризиків, пов’язаний з промисловим виробництвом, залишається низьким – страхування охоплює не більше 4,75% від вартості всіх основних фондів промисловості.
Упродовж 1999-2002 рр. майнове страхування відрізняється також виплатою страхових відшкодувань – темпи зростання страхових відшкодувань коливаються в межах 79,8 %–213,8 %.
З 1999 р. зростає загальна кількість договорів майнового страхування. Так, максимальна кількість договорів страхування, укладених протягом 2001 р., у перерахунку на одного страховика становить – 17 438, або 17,4 % від загальної кількості укладених договорів із цього виду страхування.
Страхування відповідальності. Обсяги надходжень страхових внесків, починаючи з 1999 р., зростали циклічно. Так, у 1999 р. приріст становить 157,2 % , у 2000 р. – 12,6 %, у 2001 р. – 19,8 %, а в 2002 р. – 40,4%. За останні п’ять років структура страхових внесків, які надходили по каналах добровільного страхування відповідальності, практично залишається незмінною і коливається в межах 8,9–9,5 %, винятком є лише 1999 р. – 15,5 %. Рівень розвитку цієї галузі недостатній…*
Титульне страхування – цивілізований захист права власності
А. Соболєв,
голова Правління «Української інноваційної страхової компанії «Інвестсервіс», к.т.н.
Майно втрачає останній власник
Реальна загроза втратити право власності на нерухомість існує навіть тоді, коли її придбано з дотриманням усіх норм чинного законодавства. Згодом можуть виникнути обставини, які важко було передбачити. Підроблені паспорти, довідки, печатки й підписи, неправомірні дії щодо неповнолітніх дітей, старих батьків або хворих родичів – усе це дуже часто фігурує у справах із втрати права власності.
Запобігти усім ризикам, пов’язаним з придбанням нерухомості, можна за допомогою і ріелтерських фірм. Однак навіть у випадках, коли об’єкт нерухомості було приватизовано, а єдину угоду купівлі-продажу укладали під (наглядом) опікою кваліфікованого агентства з нерухомості, не можна гарантувати, що згодом не виявляться невідомі на момент укладення договору обставини. У результаті до нового власника нерухомості може бути висунуто претензії з боку продавця (чи інших осіб, які мають право на таке майно), його можуть викликати до суду як третю особу. Слід пам’ятати також і про те, що потерпілим у цьому випадку виявиться останній власник: саме він втратить і власність, і гроші. Очевидно, що ризик виявитися жертвою шахраїв чи злочинців тим вищий, чим частіше нерухомість переходила з рук в руки.
Як можна з’ясувати ситуацію, в якій перебуває об’єкт нерухомості? Цілком покладатися на чинну в Україні актову систему реєстрації права власності на об’єкти нерухомості, на жаль, не варто. Вона припускає відповідальність держави тільки за законність самої процедури реєстрації правовстановлюючого документу, але не його юридичну якість.
Саме тому агентства з нерухомості намагаються дослідити історію прав власності на об’єкт. Незважаючи на те, що ріелтери у такому випадку фактично беруть на себе функції державних органів реєстрації, але вони не зобов’язані, та й не схильні надавати ріелтерам необхідну інформацію, побоюючись, що кримінальні структури зможуть використати її у своїх інтересах.
Якщо архівні документи все ж отримано, то для перевірки їхньої легітимності та аутентичності потрібно зробити якісну експертизу, що вимагає додаткових витрат…*
Аудит та рейтинги на фінансовому ринку
Документальне оформлення аудиторської діяльності
М. Крапивко,
член Аудиторської Палати України, виконавчий директор аудиторської фірми "Бухгалтер"
Аудиторська діяльність – це високопрофесійний творчий процес для нього не може бути точних інструкцій і вказівок. Сьогодні спостерігається така тенденція: різні школи аудиторської і консалтингової діяльності, що з’являються, створюють свої технології проведення аудита, методики і правила. Документальне оформлення охоплює всі стадії аудиторської діяльності (від організації робіт, прийому персоналу до проведення аудита і надання консалтингових послуг).
Якість і старанність документування процесу аудиторської діяльності вказує на рівень гарантії, яку може надати аудиторська компанія.
Документальне оформлення аудиторської діяльності можна поділити на кілька стадій (рівнів):
- документація, що регламентує спосіб проведення аудиторської діяльності в конкретній компанії (фірмі);
- документація, що регламентує методику проведення аудита;
- документація, що відображає відносини з кожним конкретним клієнтом;
- документація, що відображає процес підготовки і проведення аудита;
- документація, що відображає зібрані докази, проведення процедури і тести та зроблені на їх підставі висновки.
Кожен з цих рівнів містить у собі значний список документів за цільовим призначенням.
Розглянемо, як будується піраміда документального оформлення в рамках однієї аудиторської компанії (фірми).
Перший рівень (1) буде містити в собі таку документацію:
- домовленості сторін (листування з клієнтом, договірна документація, враховуючи калькуляції тощо);
- звітна документація (аудиторські висновки і звіти аудитора, акти передачі звітної документації клієнту, акти приймання виконаних робіт тощо);
- листування з питань узгодження результатів аудита, внесення виправлень до звітності і звернення до керівництва суб'єкта, що перевіряється.
Другий рівень (2) містить у собі:
- матеріали з планування аудита (загальний план і програми аудита, графіки виконання робіт, планування персоналу тощо);
- матеріали з вивчення бізнесу клієнта (інформація про галузеві особливості, маркетингові звіти, публікації в пресі, інформація з інших джерел, заяви керівництва, структура підприємства, наказ про облікову політику, схеми документообігу, положення про підрозділи, посадові інструкції, устав тощо);
- зібрані аудиторські докази (підтвердження замовника, тести, розроблюючі таблиці тощо);
- матеріали контролю якості (тести контролю, порівнювальні відомості тощо).
Третій рівень (3) містить у собі:
- планово-робочу документацію аудиторської фірми (плани підвищення кваліфікації, вимоги до здобувачів на працевлаштування, правила поведінки персоналу, матеріали атестацій, облікова документація з персоналу тощо);
- методичну документацію аудиторської фірми (внутріфірмові стандарти, методики, програмне забезпечення тощо).
Залежно від того, як побудована ця піраміда в суб'єкта аудиторської діяльності, можна зробити висновок про рівень гарантій, які він може надати …*
Рейтингові системи оцінки у зарубіжній практиці діагностики кризового стану в банківській сфері*
Г. Ходачник
Правила банківського нагляду і регулювання, які використовуються в різних країнах, відрізняються між собою в міру особливостей історичного розвитку, побудови і рівня відкритості фінансової системи, чисельності, розміру і концентрації кредитних установ, масштабів розкриття інформації про фінансову діяльність, достатності технологічних і кадрових ресурсів для регулювання і нагляду.
Заходи щодо банківського нагляду можуть проводитися у дистанційній формі та як інспектування. При відсутності правових основ чи ресурсів на інспектування органи нагляду покладаються на дистанційний моніторинг. Цей процес передбачає аналіз і перевірку фінансової та іншої інформації, що стосується діяльності банку.
Вимоги щодо звітності можуть містити баланс, звіт про прибутки та збитки, інформацію про характер діяльності, кредити, вкладення, зобов'язання, капітал, ліквідність, резерви на втрати за позиками. При інспектуванні проводиться загальна оцінка банку з виїздом на місце. Ця перевірка дає можливість краще оцінити такі характеристики, як здібності менеджменту і процедури внутрішнього контролю, які у звітності можуть відображатися не повністю.
За допомогою дистанційного моніторингу можна оцінювати стан банку на основі останньої інформації, заощаджувати витрати, пов'язані з порушенням роботи банку, забезпечити цільовий характер перевірок на місцях. Проте дистанційний моніторинг як провідний метод діагностики недостатньо ефективний. Як показали дослідження, точність даних банківської звітності залежить від регулярності та повноти перевірок, а оптимальні результати досягаються при застосуванні обох методів.
Важливим інструментом діагностики банківських установ є система рейтингування.
Раніше присвоєння банкам рейтингів було пов'язане з перевіркою їхньої діяльності на місці. Однак останнім часом цей підхід застосовується і з дистанційним моніторингом. За допомогою рейтингової системи визначаються кредитні інститути, що потребують особливої уваги регулюючих органів.
Присвоєння рейтингу грунтується на суб'єктивній оцінці перевіряючого різних аспектів функціонування банку.
Хоча оцінки визначаються на основі заздалегідь установлених показників, вони не є жорсткими і дозволяють контролеру враховувати інші фактори, які на
його думку притаманні даному банку. Про результати перевірки і привласнений рейтинг може дізнатися тільки керівництво банку; публічному розголошенню
результати оцінки не підлягають.
Присвоєння рейтингу за результатами дистанційного моніторингу грунтується на аналізі наглядової та іншої доступної контрольним органам інформації, також враховуються звіти про перевірки на місці. Французька система ORAP використовує бази даних Банку Франції і Банківської комісії (зокрема, інформацію, що надана самими банками і зберігається у спеціальній базі даних фінансових ринків), результати інспекцій банків, дані зовнішніх аудиторів, інших наглядових органів Франції та інформацію, доступну за взаємною згодою з контрольними органами інших європейських держав…*
Міжнародний огляд та зарубіжний досвід
Інвестиційні інструменти на ринку дорогоцінних металів
На ринку золота свої закони. Вартість "жовтого металу" зростає в період політичної й економічної нестабільності і знижується під час відносного спокою і благополуччя. Падіння долара вилискує металевим блиском в очах "золотих" биків, тоді як позитивні дані про економічну ситуацію у світі викликають у них зневіру. У короткостроковому періоді ринок може знаходитися під впливом одного або кількох великих гравців, наприклад, центральних банків, і в цьому випадку прогнози можуть не виправдатися.
Золото не мало великого успіху в період значного підняття ринку акцій. Після того, як луснула “мильна кулька” технологічного сектора, а основною характеристикою світової політичної й економічної ситуації стала нестабільність, інвестори знову звернули увагу на цей дорогоцінний метал. Більшість консервативних інвесторів тримали частину активів у золоті або акціях золотодобувних компаній. Золото вважається надійним захистом від інфляції, а тому може дорожчати не тільки в періоди охолодження економічної кон'юнктури, але й в часи її перегріву.
Минулого року золотодобувний сектор виправдав сподівання інвесторів: провідні галузеві індекси Amex Gold Bugs (HUI), CBOE Gold (GOX), і Phili Gold & Silver (XAU), виросли на 67%, 44 і 42%.
Сумніви, що висловлюються експертами стосовно довгострокових перспектив ринку золота, пов'язані з тим, що інвестори не вдержують цей клас активів тривалий час. Певною мірою це зумовлено високою залежністю цін на золото від політичної й економічної ситуації, а також традиційними побоюваннями: прдбати дорого, а продати дешево…*
Нова стратегія інвестиційних фондів
Збалансовані інвестиційні фонди поступово змінюються. Відходить у минуле стара модель, за якої кілька великих фірм одноосібно обирали акції для інвестиційного портфеля і розподіляли активи своїх клієнтів – пенсійних фондів. Через застарілий підхід інвестори часто опинялися у замкненому колі на ринках, де вартість їхніх акцій знижувалась, в той час як облігації зростали.
Подібно до того, як з моди вийшли промислові холдинги, важко уявити, що один інвестиційний менеджер може добре розумітися в усіх без винятку галузях інвестиційної діяльності. Клієнти прагнуть знайти фахівців окремо з облігацій, окремо з акцій американських корпорацій, або цінних паперів із країн з перехідною економікою тощо.
Переважна частина коштів вкладається в акції, визначені основним інвестиційним менеджером, а друга – через фахівців – в інші цінні папери та фінансові інструменти.
Так з 1993 по 2003 р. загальна частка британських пенсійних фондів, цінні папери яких знаходяться в управлінні збалансованих інвестиційних фондів, знизилася з 42,4% до 9,3%.
Рішення про розподіл активів приймають консультанти-актуарії. Це найчастіше спричиняє серйозні зміни у структурі інвестиційного портфеля багатьох інвестиційних фондів. З огляду на традиційно прийняті серед актуаріїв підходи до його складання, уникнути цього майже неможливо. Частки учасників залежать від структури розподілу активів і передбачуваних показників прибутковості за тими чи іншими видами цінних паперів. Враховуючи те, що прибутковість акцій вища, ніж прибутковість облігацій, актуарії переконували фонди вкладати більшу частину коштів саме в акції, а спонсорські внески залишати на мінімальному рівні.
Один з аспектів досягнення «нового балансу» полягає в тому, що інвестиційні менеджери звертають увагу на ринок похідних фінансових інструментів, зокрема, довгострокових процентних свопів, які максимально покривають зобов'язання.
Інший підхід полягає у несприйнятті моделі «відносної прибутковості» (через це у 2000 – 2003 рр. інвестори потрапили до пастки) та в зосередженні уваги на сукупній прибутковості. Деякі інвестиційні менеджери пропонують власний підхід, заснований на абсолютній прибутковості. У цьому випадку деривативи на щорічну прибутковість використовуються за принципом «інфляція плюс». Інші стверджують, що вони можуть, як і раніше, використовувати традиційний мікс цінних паперів, але при цьому ретельніше відслідковувати ризики. Головний інвестиційний менеджер британського відділення State Street Global Advisors Рік Лакай (Rick Lacaille) говорить, що його група пропонує «засновану на зобов'язаннях» форму збалансованого управління інвестиціями, у якій (якщо інвестори готові ризикувати) розподіл активів відбувається таким чином, щоб не дуже відставати від зобов'язань.
Ще одна стратегія полягає у виборі мети об'єктів, що вважаються «неефективними». Такими, наприклад, можуть бути невеликі японські компанії, які мають шанси продемонструвати результати, що перевищують показники індексу. За допомогою хеджування можливих ринкових втрат фонди сподіваються отримати додаткову прибутковість, що вони можуть додати до іншого портфеля. Цей механізм має назву «переносна альфа». Заступник голови ради директорів Credit Suisse Asset Management Боб Паркер (Bob Parker) вважає: «Це довгострокова і стійка тенденція, що виникла під впливом клієнтів. У центрі уваги – сумарна прибутковість і класи активів, що не належать до «серцевини».
Проте є сумнів, що традиційні збалансовані інвестиційні фонди зможуть скористатися перевагами, отриманими внаслідок цієї тенденції. Акцент на сумарному доході може стати у пригоді хеджовим фондам, а підходи типу «переносної альфи» можуть відправити бізнес до інвестиційних контор, де працюють менеджери-«зірки», які спеціалізуються на вузьких напрямках інвестиційного бізнесу…*
11 За даними Державної комісії з питань регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг), департаменту фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю.