Апостольское наслед ие украины: кр а ткий очерк из истории христианства в Украине
| Вид материала | Документы |
- Решением сессии -го созыва, 17.4kb.
- План введение. Глава I. Возникновение христианства. Источники раннего христианства., 370.32kb.
- Положение по сбору за место для парковки транспортных средств, 84.73kb.
- Решени е, 297.23kb.
- Решение, 28.97kb.
- Положение о едином налоге, 351.44kb.
- Воздушный кодекс украины, 367.53kb.
- Волков история христианства, 11376.62kb.
- Решение vсессия, 101.17kb.
- «О местном самоуправлении в Украине», 10.52kb.
короткий нарис з історії християнства в Україні
З історичних джерел відомо, що християнство прийшло на українські землі ще задовго до офіційного Хрещення Київської Русі князем Володимиром Великим. Вже у середині І століття Христова Євангелія проповідувалася на теренах сучасної України св. апостолом Андрієм Первозванним. Згідно літописних переказів, апостол Андрій заснував Християнську Церкву в Криму, у Херсонесі (біля сучасного Севастополя), що і стало історичним початком християнізації народів нашої землі.
Через декілька десятиліть потому, під час чергових гонінь на Церкву, в Херсонес був зісланий учень св. апостола Петра Папа Римський Климент І. Херсонес у той час вважався за околицю Римської Імперії і був місцем заслання багатьох християн. Незважаючи на тяжку каторжну працю в херсонеських каменоломнях, Климент палко проповідував Слово Боже серед каторжників і мешканців півострову, за що у 97 році його було віддано на мученицьку смерть: прив'язано до кам'яного якоря і втоплено у Чорному морі.
Протягом ІІ−Х століть Христова віра поширювалася на теренах України грецькими, сірійськими, латинськими і німецькими місіонерами, що проповідували Євангеліє серед грецьких колоністів, скіфів, сарматів, готів, слов’ян та варягів. Так, вже на рубежі ІІІ і ІV століть великий церковний історик Євсевій Єронім Кесарійський писав, що: «Холоднеча Скіфії (тобто України) палає жаром віри».
З ІХ ж століття з проповіддю християнства в наш край почали приходити місіонери слов’янського походження − болгари, чехи та словаки, більшість з яких були учнями отців церковнослов’янської мови Кирила та Мефодія, що звершували свій труд у Моравському князівстві.
Навернення наших предків відбувалося і під час торговельних експедицій та воєнних походів на Візантію, яка ще у 313 році - згідно едикту імператора Костянтина І Великого - стала християнською державою. Так, у 860 році під час нападу Русі на візантійську столицю Царгород (Константинополь) значна частина руського війська прийняла християнство. У тому ж році в Києві за благословенням Патріарха Константинопольського Фотія була заснована митрополія на чолі із митрополитом Михайлом, за сприяння якого до християнської віри прийшов предтеча Хрещення Русі київський князь Аскольд.
В 955 році хрещення прийняла дружина князя київського Ігоря княгиня Ольга, яка два роки потому офіційно відвідала Константинополь, де зустрілася з імператором Костянтином VII та патріархом Феофілактом.
У 961 році на запрошення княгині Ольги до Києва прибув німецький латинський єпископ Адальберт, а у 977 році на Русь прибули перші посли від Папи Римського Бенедикта VII. Як наслідок, упродовж 977−979 років в Києві, крім східної церкви, існувала латинська дієцезія, в якій служили монахи-бенедиктинці.
У наступні роки язичницький культ Перуна та інших слов’янських богів все більше здавав свої позиції в україно-руських землях, а на зміну йому приходило Східне християнство, що походило з Візантії − найбільш культурно впливової держави того часу, з якою князівський Київ підтримував найтісніші стосунки.
Як наслідок, у 988 році за князювання Володимира I відбулося Хрещення Київської Русі та проголошення християнства державною релігією.
Наступні дві тисячі років історії Християнської Церкви в Україні містять в собі безліч як славетних, так і трагічних подій… Протягом ХІ−ХІІ століть по всій території сучасних українських земель, в тому числі Волині і Галичини, активно створювалися православні церковні єпархії, будувалися собори, засновувалися монастирі. Християнство зміцнювало владу князя і перетворювало Русь на могутню європейську державу.
В 1009 році було засновано Трансільванську Римо-Католицьку дієцезію, у склад якої до ХІV століття входила територія Закарпаття.
Значна для Церкви Русі подія відбулася за часів великого князя Ярослава Мудрого, коли у 1051 році в Києві на митрополичу посаду вперше був поставлений священик руського походження Іларіон.
1054 рік став роком Великого Церковного Розколу, що розділив вселенське християнство на Схід і Захід… Київська митрополія була підпорядкована Патріархові Константинопольському, хоча окремі моменти історії все ж ознаменовані участю посланців з Русі в соборах Західної Католицької Церкви.
У 1169 році стольний град Київ був повністю зруйнований суздальським князем Андрієм. Більшість церков та монастирів були спалені і пограбовані. А в 1240 році Татарсько-монгольська навала на Русь зруйнувала близько 600 храмів і 20 монастирів та значно ослабила духовну й політичну роль Київської держави.
Характерним для часів князювання Данила Галицького стало поширення католицької віри на Галицьких і Волинських землях, що відбувалося завдяки місіонерській праці домініканських та францисканських монахів. Як наслідок, у 1321 році в Києві було засновано римо-католицьке єпископство, що обіймало територію Східної та Південної України. Через декілька десятиліть потому, після захоплення західноукраїнських земель Польським королівством, у Львові було засновано першу латинську дієцезію, яка в ХІV столітті перетворилася на митрополію, і охоплювала землі Галичини та Волині. Як наслідок, частина українського населення, насамперед з числа заможніших прошарків та аристократії, стала переходити на латинський обряд.
В 1358 році у Криму зявився вірменський монастир, а вже у 1364 році патріаршою грамотою Католікоса всіх вірменів Месропа І у Львові було засновано єпархію Вірменсько-Григоріанської Апостольської Церкви.
Протягом ХІІІ−ХV століть на Русі внаслідок політичної боротьби між князями відбулися значні державно-територіальні й церковні зміни. В результаті чого у 1458 році Київська православна митрополія була поділена на Київську, яку очолив митрополит Григорій ІІ Болгаринович, та Московську - на чолі з митрополитом Іоною Одноушевим.
За часів Польсько-Литовської держави (Речі Посполитої) Українська Православна Церква то втрачала, то знов відстоювала свої права. В країні стало з’являтися більше прихильників Римо-Католицької Церкви та протестантських течій. Так, 1540 рік ознаменувався приходом на західноукраїнські землі проповідників реформатського протестантизму, засновником якого був відомий женевський богослов Жан Кальвін.
До середини XVIІ століття між кальвіністами та православними існували добрі відносини. Найважливішим наслідком їх порозуміння став акт Варшавської конфедерації 1573 року, яким на території Речі Посполитої було гарантовано рівність християнських конфесій та заборонено вживати зброю для розв'язання міжконфесійних конфліктів.
У 1568 році в Україні відкривається представництво Ордену Єзуїтів (Товариство Ісуса), заснованого в Італії у 1540 році католицьким священиком Ігнатієм де Лойола. Єзуїти провадили активну місіонерську та контрреформаційну діяльність, а в 1661 році за королівським дозволом ними у Львові був заснований перший на українських землях університет.
1561 рік ознаменувався виходом у світ Пересопницького Євангелія – одного із перших перекладів канонічного тексту Четвероєвангелія на староукраїнську мову. Робота над книгою, появу якої фундувала волинська княгиня Анастасія Заславська, була розпочата у Свято-Троїцькому монастирі (нині місто Ізяслав Хмельницької області), а завершена в Пересопницькому монастирі (у Рівненській області). Над перекладом і переписуванням Євангелія працював монах Михайло Василієвич.
А вже у 1581 році була надрукована Острозька Біблія – перше повне видання усіх книг Святого Письма церковнослов’янською мовою, здійснене в Острозькій Академії друкарем Іваном Федоровим за сприяння князя Костянтина Василя II Острозького.
Значною подією в церковному житті стало проголошення у 1596 році Берестейської Унії – рішення про створення Української Греко-Католицької Церкви, що зберігала східний обряд та була підпорядкована Римському Престолу, який на той час посідав Папа Римський Климент VIII.
Главою новоствореної Церкви став митрополит Михайло Рогоза.
У 1609 році Польський сейм визнав поділ українського населення на уніатів і православних та рекомендував їм зберігати конфесійну толерантність. Однак, на превеликий жаль, історія того часу містить і багато сумних сторінок, на яких, окрім полеміки та богословських дискусій, в хід йшли силові протистояння між прибічниками двох віросповідань…
У 1630 році Унію з Римом уклала львівська єпархія Вірменської Церкви, яка в результаті цього була реорганізована в архиєпархію Вірменської Католицької Церкви на чолі з архиєпископом Миколаєм Торосовичем. А в 1646 році була складена Ужгородська Унія, що проголосила про входження Мукачівської православної єпархії під юрисдикцію Римського Папи. Єпископом новоствореної Мукачівської греко-католицької єпархії був затверджений василіанський монах Петро Партеній.
В подальшому протягом ХVІІ−ХІХ століть на українських землях, що увійшли до Речі Посполитої, а пізніше відішли до Австро-Угорщини, найбільш активно розвивалася Українська Греко-Католицька Церква.
На території ж Козацько-Гетьманської держави, яка потім увійшла до складу Російської Імперії, домінувала Київська православна митрополія у складі Константинопольського патріархату, а в 1686 році перепідпорядкована Московському патріархату.
В той же час відбувались й неодноразові спроби об’єднати Православну й Греко-Католицьку Церкви та створити незалежну патріархію Української Православної Церкви. Цей період висунув й ряд талановитих богословів і церковних реформаторів, з яких особливо відзначилися православний митрополит Петро Могила та уніатський митрополит Йосиф Велямин Рутський.
Важливими подіями на ниві духовної освіти в Україні було заснування Києво-Могилянської Академії у 1659 році, Львівської Духовної Семінарії Греко-Католицької Церкви у 1783 році, Київської Духовної Академії Православної Церкви в 1819 році.
Цікаво зазначити, що протягом 1708–1718 років служіння митрополита Київського, Галицького та всієї Малої Русі звершував бувший ректор Києво-Могилянської Академії професор Йоасаф Кроковський, який, зокрема, активно захищав митрополію від втручання російського царя Петра І в справи Української Православної Церкви.
Друга половина XVIІ − початок XVIІІ сторіччя став періодом найбільших втрат протестантизму в Україні, що була охоплена війнами. З часом протестанти були позбавлені підтримки шляхти і суттєво зменшились чисельно. Релігійна свобода в Російській імперії була значно обмежена. В результаті у першій половині XVIII сторіччя в Україні діяли тільки поодинокі лютеранські та кальвіністські громади. Так, у 1765 році до Києва як вчитель для сім’ї німця-аптекаря прибув пастор Христофер Лебрехт Грааль, котрий почав правити богослужіння в такій домашній парафії, що переросла у Німецьку Євангелічно-Лютеранську Церкву.
Однак, вже 1788 рік відзначився початком масового переселення на південно-центральні землі України німців католицького, лютеранського і менонітського віросповідань, що отримали на це дозвіл імператриці Катерини ІІ.
Очолили цей процес анабаптисти-меноніти, деномінація яких була заснована голландцем Менно Сімонсом в період Реформації ХVI століття, розпочатої Мартином Лютером у Німеччині та Ульріхом Цвінглі у Швейцарії.
У 1808 році Греко-Католицькою Церквою було відновлено Галицьку митрополію, митрополитом якої у 1816−1858 роках був Михайло Левицький, перший українець, що отримав чин кардинала. Світлою сторінкою в історію Церкви вписана діяльність митрополита Йосифа Сембратовича, що ніс архієрейське служіння у 1870−1882 роках.
Слід згадати і те, що із входженням українських земель до складу Росії тут розгортаються переслідування католицького кліру, насамперед уніатів. Так, протягом ХVІІІ−ХІХ століть царська влада всіляко утісняла життя Римо-Католицької Церкви, але на відміну від Уніатської, вона могла легально існувати. Греко-Католицька Церква ж у 1839 році була повністю ліквідована на територіях Російської Імперії. І тільки на початку ХХ століття царська влада під впливом політичних обставин лібералізувала своє ставлення до католиків.
Великий резонанс в релігійному житті нашого народу в середині ХІХ століття викликало швидке розповсюдження на півдні України громад штундистів, що виникали завдяки місіонерській праці німців-менонітів та навернених ними українців. Сама назва "штундист" утворилася від німецького слова "штунде" – "година", під час якої звершувалися молитви та читалося Святе Письмо. Найбільш видатними проповідниками цього руху стали селяни Федір Онищенко на Одещині та Іван Рябошапка на Херсонщині.
В цей же період за участю молоканських місіонерів з Кавказу, вихідців з молоканів, у Таврійській губернії стали засновуватися перші баптистські громади, першим проповідником віровчення яких був житель Тифлису молоканський пресвітер Микита Воронін. В ті самі роки в Російській імперії з’являється рух євангельських християн, заснований відставним гвардійським полковником Василем Пашковим, який, в свою чергу, був послідовником місіонера з числа плімутських братів лорда Гренвіля Редстока. Однак, вже у 1884 році Пашков був вимушений покинути країну у зв’язку із репресіями з боку влади. Проте, громади пашковців продовжували існувати і новий етап розвитку євангельського руху в Росії пов'язаний з ім'ям Івана Проханова, вихідця з кавказьких молокан.
А в 1884 році у селі Нововасилівка Таврійської губернії на з’їзді відбулося об’єднання штундистів, баптистів, молокан та євангельських християн в Союз руських баптистів Південної Росії та Кавказу, головою якого став виходець з німецьких колоністів-менонітів Йоган Віллер.
Наприкінці ХІХ століття в Україні з’явилися і перші проповідники зародженого у США адвентизму, одним з найвидатніших засновників якого вважається Олена Уайт. В Україні ж адвентистське вчення поширювали Михайло Чеховський на Галичині, Людвіг Конраді у Таврії, Теофіл Бабієнко на Київщині та інші. Завдяки діяльності цих місіонерів громади адвентистів Сьомого Дня поширилися на теренах усієї України.
В той же час з боку царської і церковної влади розпочалися глобальні репресії проти послідовників всіх напрямків євангельсько-протестантського руху, що були визнані за небезпечні секти. Як наслідок велика кількість проповідників пройшли через побиття, заслання, конфіскацію майна, арешти, тюремне ув’язнення.…
Спогади про історію Української Церкви ХХ століття містять в собі і жахливі, і яскраві сторінки…
Так, 1903 рік ознаменувався тим, що у Відні було вперше в історії опубліковано Святе Письмо українською мовою за перекладом Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького та Івана Пулюя.
А в 1905 році царем Миколою ІІ був проголошений "маніфест свободи віри", що припинив переслідування католиків та скасував існуючу заборону на молитовні зібрання для протестантсько-євангельських християн в Росії. В результаті всього лише через два роки потому вже була заснована євангельська місіонерська семінарія в селі Астраханка (сучасного Мелітопольського району Запорізької області).
З початком Першої світової війни у 1914 році багато українських віруючих, в тому числі протестантів з благословення своїх Церков воювали на фронті, працювали у медичних та тилових частинах Російської Армії. Інші збирали пожертвування для поранених вояків, організовували лазарети.
В 1917 році відбулася спочатку Лютнева революція й відречення царя Миколи ІІ від престолу, а потім Жовтнева революція… Ряд Церков, в тому числі Римо-Католицька Церква і протестантські течії спочатку з радістю зустріли цю новину, сподіваючись, що з падінням царського уряду, припиняться переслідування всіх інославних…
У тому ж році у Києві було проголошено створення Української Народної Республіки. Внаслідок чого серед священства, інтелігенції та державних діячів активно повстало питання про автокефалію Української Церкви.
Однак, у 1919 році, коли більшовицькі війська вторгнулися на територію України, Радянська влада проголосила закон про відокремлення Церкви від держави, вся церковна нерухомість була конфіскована. Було розпочато процес насильної атеїзації, агресивної антирелігійної пропаганди і тотального наступу на церкви та релігійний світогляд взагалі. В ході організованого в подальшому "Червоного терору" були знищені тисячі священнослужителів і простих віруючих. Їх розстрілювали, катували, вішали, спалювали живцем.
А вже влітку того ж року майже вся Україна була захоплена денікінцями, які відразу розпочали серйозні гоніння на автокефалів. На територіях же, що були підконтрольні Білій Армії, діяла Українська Автономна Православна Церква, котра перебувала під керівництвом