Geum.ru

Сучасний стан та напрями розвитку інноваційно – інвестиційної діяльності в україні

Вид материалаДокументы

Содержание


Актуальність теми.
Мета дослідження
Особливості інтегрування системи освіти україни в світовий освітній простір
Подобный материал:
1   2   3   4   5

Актуальність теми. Актуалізація потреби формування ефективного менеджера в умовах перетворення суспільства висуває питання про необхідність створення певних умов для виховання такої особистості. Керувати означає вести до успіху інших, розуміючи під успіхом реалізовану мету.

Мета дослідження: Сформувати та розвинути здібності особистості студентів та підготувати сучасну молодь до ефективного творчого управління.

На підставі проведених досліджень особистісних якостей і творчих можливостей студентів-менеджерів виникла необхідність створення образа сучасного ефективного керівника, визначення якостей і здібностей керівника сучасного суспільства.

Підготовка ефективного керівника серед майбутніх менеджерів спрямована на розвиток:

1) швидкості мислення, легкості оцінювання, ретельності в пошуках вирішення проблем, здатності виявляти категорії;

2) передбачення наслідків, продукування креативних ідей;

3) ділових стосунків, компетентностi у спiлкуваннi, творчого пiдходу до взаємодії;

4) управлінських якостей.

Щодо специфічних моральних якостей майбутнього керівника, то було з’ясовано що до них відносяться такі:

- працьовитість — особистий приклад відносин до службових прав і обов'язків, захопленість роботою;

- скромність — ретельність, розумне використання влади, критичне відношення до своїх заслуг і недоліків;

- відповідальність — єдність слова і справи, «смак» до ділового ризику;

- щедрість — надання допомоги людям, співчутливість;

- оптимізм — віра в себе і людей, у свій моральний вибір, у краще майбутнє;

- великодушність — терпимість до якихось недоліків людей, уміння прощати образи, не бути злопам'ятним.

Специфічні моральні якості орієнтовані на технологію спілкування керівника, на його «ефект привабливості». Вони є похідними від загальних і конкретних моральних якостей. Не можна розраховувати на великодушність людини, якщо гуманізм не виступає ведучим принципом його моральної позиції, а справедливість — щось «мерехтливе» у стані його морального здоров'я. Не може бути людина відповідальною, не володіючи такими моральними якостями, як моральна воля, мужність і принциповість. Всі названі моральні якості взаємозалежні, сприяють прояву один одного, відтворюють у цілому модель морального вигляду керівника.

Однак, рівень розвитку його моральних якостей визначають загальна культура і вихованість керівника. Висота й об'ємність духовності — от той внутрішній особистісний резервуар, з якого виникають людинолюбство і щиросердність, совісність і чесність, мужність і великодушність і т.д.

Цементуюча роль у структурі моральних якостей керівника належить його моральній позиції. Потрібно не тільки мати свої моральні переконання, потрібно, говорячи словами С. Лазо, їх вистраждати, перевірити їх життєздатність, обтерти їх об чужі переконання. «Людина повинна скоріше піти на загибель, — затверджував він, — ніж відмовитися від своїх переконань».

Якщо говорити про керівника, то його треба «піднімати» у роботі з людьми, і, насамперед, «піднімати» на рівень етики нового століття, тому що під його впливом формується покоління людей, що готують працівників прийдешнього часу. Потрібно голосніше говорити про важливість моральної височини керівників як організаторів і вихователів трудових колективів, про практичну цінність їх етичного романтизму. Такої моральної «мелодії» у взаєминах з людьми, і особливо з молоддю, часом бракує керівнику.

Характеристики управлінської діяльності охоплюють базові навички, уміння і якості, властиві керівникам, що мають високі показники. Виявилося, що для різних рівнів персоналу характерні наступні якості, що забезпечують продуктивність виробництва: для вищих керівників — розвинуте концептуальне мислення; для середніх — уміння забезпечити відповідну мотивацію виконавців і психологічний клімат; для нижчих — діяльне знання технічних аспектів виконуваних задач.

Ефективний керівник повинний володіти певними навичками, уміннями і здібностями, серед яких наступні:

1) особисті якості: розважливість, логічність, послідовність, системність; чесність, доброзичливість, порядність, правдивість; обов'язковість, відповідальність; творчість, ініціативність; розкутість, доступність;

комунікабельність; професіоналізм, інтелект; культура поведінки, спілкування, фізична витривалість; витримка, стійка життєва позиція; методологічна зрілість; збалансоване життя.

2) уміння керувати собою і своїм часом: працювати зібрано, швидко, якісно; здійснювати розподіл сил, часу й засобів; керувати емоціями, здоров'ям, енергетикою; долати неприємності, знімати стреси; визначати цінності, можливості; виражати себе, слухати інших; визначати особисті цілі, мету організації; визначати життєву позицію; формувати спосіб життя.

3) здатність вирішувати проблеми: усвідомити себе і ситуацію, провести її діагностику; визначити протиріччя, їхні причини; побачити і сформулювати проблему, проникнути в її суть; віднайти науковий інструмент рішення проблем; моделювати рішення, координувати структури; визначити умови реалізації рішень; прийняти й організувати роботу з упровадження рішень у життя; створити систему зворотнього зв'язку і координації процесів реалізації рішень.

4) навички з'ясовувати причини невдач: прагнення збагатитися, використовуючи службове становище; створення власної персони, турбота про себе, а не про підлеглих; самоізоляція, відсутність гласності про свою роботу; прагнення завоювати положення - ім'я, кабінет, машину; приховання почуттів: радості, гніву, страху, горя; необов'язковість із приводу обіцянок; прагнення вивести колектив у число передових на шкоду справі.

5) уміння навчати: бути наставником; створити систему навчання; ввести критерії оцінки знань; стимулювати знання підлеглих; поширювати передовий досвід; впроваджувати інновації в роботі; виділяти час на навчання; планувати кар'єру співробітників.

6) уміння: раціонально й системно працювати; володіти техніками "мозкового штурму"; прийняття й реалізації рішень; способами вирішення конфліктів; концентруватися на роботі; говорити й слухати інших; вести дискусію, наради, переговори; контролювати, вимірювати, аналізувати, оцінювати, мотивувати працю інших.

7) здібності: активність, наполегливість, вимогливість, переконливість; обізнаність у справах, виробництві, маркетингу, управлінні; оригінальність, ініціативність, працездатність, висока самоорганізованість.

Для досягнення високих і якісних результатів трудової діяльності перед нашим суспільством ставиться задача цілеспрямованого формування особистості, здатної до свідомої творчої участі в преобразуючої діяльності суспільства. Ця задача реалізується системою цілеспрямованого виховання, впливу на конкретні особистості, використання індивідуального підходу.

Ми з’ясували, що отримані показники особистісних якостей майбутніх менеджерів впливають на ефективність управлінської діяльності, на самореалізацію. Можна зробити висновок, що креативний потенціал менеджера виявляється у здатності особистості ставити і вирішувати нові завдання у сфері своєї діяльності, підходити до вирішення конкретної справи нестандартно, самостійно, оптимально.


Література:

1. Авдеев В.В. Управление персоналом. Технология формирования команды: Учеб. пособие. – М.: Наука, 2002. – 312 с. – Библ. С.310-312.

2. Аверин В.А. Психология личности. - СПб.: Питер, 2001. – 280 с.

3. Карамушка Л.М. Психологія управління: Навч. посіб. - К.: Міленіум, 2003. – 344 с.

4. Харцій О.М. Використання творчого потенціалу молоді в управлінні персоналом / О.М.Харцій // Вісник. Збірник наукових праць Київського міжнародного університету. Сер.: Психологічні науки. - 2007. - Вип. 10. - С.123-129.


Чадаєва К.Ю.

ХДАДМ, м.Харків


ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕГРУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ УКРАЇНИ В СВІТОВИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР


Рівень освіти в Україні один з найвищих в країнах світу. Так, за даними експертів ООН, Україна посідає 15 місце із 162 країн світу за рівнем освіти (1).

Стан вищої освіти в Україні в сучасних умова нагально вимагає перегляду підходів до організації навчального процесу та контролю знань студентів. Пошуки нових форм активізації навчання та його ефективність є вирішальними факторами у справі підготовки не лише висококваліфікованих спеціалістів, а й у формуванні самостійної, творчої особистості.

Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації молоді, а також організація навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Необхідність реформування системи освіти, її вдосконалення й підвищення рівня якості є найважливішою соціальною і культурною проблемою, що значною мірою обумовлюється процесами глобалізації й потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини та її самореалізації. Стратегічним завданням реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг в якісні.

Незворотність процесу інтеграції вищої школи України у європейський та світовий освітній простір потребує оптимальних способів узгодження з цілями і головною метою розвитку вітчизняної освіти в контексті світової сучасної культури.

Система освіти радянських часів відповідала вимогам планової економіки і на той час забезпечувала великі досягнення, які пов’язані зі всесвітньо відомими іменами: фізик Лев Ландау, винахідник – авіаконструктор Ігор Сікорський, засновник УАН Володимир Вернадський, фундатор електрозварювання Євген Патон, відкриваючі космосу Сергій Корольов і Володимир Чаломей та ін. Але сьогодні в умовах ринкової економіки чимало випускників вищих навчальних закладів не конкурентоспроможні на світовому ринку праці.

Модернізація системи вищої освіти в Україні передбачена законом „Про вищу освіту” має деякі спільні ознаки з Болонським процесом, але за значною частиною напрямків йому не відповідає, концепція її розвитку не зорієнтована на інтегрування національної системи освіти у світовий простір, а націлена, в основному, на пристосування вищої школи до нових внутрішніх реалій (2,3,4).

Перш за все слід зазначити, що до теперішнього часу в педагогіці, психології й низці інших наук ще не виробився єдиний підхід до розуміння й використання терміну „Інтеграція”. Інтеграція походить від латинського слова “integratio”, що означає – “цілий”. Це поняття в науковій літературі пояснюється як об'єднання в єдине ціле раніше ізольованих частин, елементів і компонентів, що супроводжується ускладненням і зміцненням зв'язків, відносин між ними. Інтеграцію розглядають як явище, чинник і процес розвитку. Саме тлумачення інтеграції як процесу розвитку найчастіше використовується в сучасній науково-педагогічній літературі, присвяченій проблемам вищої освіти (5). Головна мета процесу інтеграції в освіті – консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості, урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи освіти у світовому просторі.

Інтеграційний процес має дві складові: формування співдружності провідних європейських університетів та наближення національних систем освіти до загального простору з єдиними вимогами, критеріями і стандартами.

Перешкоди процесу інтегрування системи освіти України у світовий освітній простір можуть бути викликані багатьма причинами:

1. Система освіти України передбачає підготовку за багатьма навчальними напрямами і спеціальностями (584) в той час як більшість світових систем мають в 5 разів менше (6).

2. Ослаблення зв’язків між освітянами і працедавцями.

3. Нерозуміння працедавцями сучасної системи кваліфікаційних рівнів випускників ВНЗ (спеціаліст-магістр).

4. Система присудження наукових степенем в Україні не відповідає загальноєвропейській.

5. Відсутня концепція нової системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів.

6. ВНЗ не виконують ролі методологічних центрів новаторів суспільних перетворень.

7. Зниження в середньому якості вищої освіти.

Зазначені перешкоди ведуть до ізоляційних тенденцій. Для їх зменшення необхідно модернізувати систему контролю якості освіти, узгодити дворівневу систему з європейською моделлю, ввести загальноєвропейські кредитні заліки і термін навчання.

Інтегрування в світовий освітній простір передбачає мобільність студентів і викладачів не тільки між ВНЗ, але й між державами, підвищує привабливість ВНЗ для студентів. Проблемами на цьому шляху є відсутність єдиних планів і вимог до підготовки фахівців, взаємо визнання обсягу та якості підготовки студентів в різних навчальних закладах.

Перетворення не повинні бити поверховими, залежати від зміни урядів або керівників від освіти. Перманентність реформ при збереженні наших традицій, підвищення якості навчання є запорукою успіху. Неминучість процесу інтеграції вищої освіти України у світовий освітній простір не викликає сумніву.


Література:

1. Гребенюк В.В., Євсеєв Є.Т. Болонський процес і традиції української освіти// Новий колегіум. – 2004. - №3. – С. 43-48.

2.Ван дер Венде М.К. Болонская декларация: расширение доступности и повышение конкурентоспособности высшего образования в Европе Вища освіта в Європі. –2000. – № 3. –Т. XXV.
3.Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. – К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2003. – 200 с.
4.Кремень В.Г. Болонський процес: зближення, а не уніфікація Дзеркало тижня. – 2003.– № 48(473). – 13-19 грудня.

5.Лукичев Г.А. Интеграция и эффективность – цели реформ в высшем образовании стран Европы Научный вестник Московского государственного технического университета гражданской авиации. – 2000. – № 26. – С. 13-18.
6.Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003 – 2004 рр.) За ред. В.Г.Кременя. – Тернопіль: ВПЦ Тернопільського державного педагогічного університету , 2004. – 144 с.