Сучасний стан та напрями розвитку інноваційно – інвестиційної діяльності в україні
| Вид материала | Документы |
- Онкович Г. В. Медіаосвіта в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку, 107.75kb.
- Розділ 1 сучасний стан теорії й методів інвестиційної діяльності промислових підприємств, 608.03kb.
- Рства бібліотека сучасний стан та проблеми розвитку дистанційної освіти в Україні, 280.31kb.
- Рівненська обласна державна адміністрація Головне управління економіки та інвестиційної, 1376.67kb.
- До Програми заходи з виконання Державної цільової соціальної програми подолання, 342.32kb.
- Назва реферату: Досвід І проблеми викладання дисципліни Страхові послуги Розділ, 100.66kb.
- Програма фахових вступних випробувань з напряму "Туризм" для кваліфікаційних рівнів, 759.37kb.
- Модуль 1 Інноваційна діяльність в Україні як фактор забезпечення її економічного розвитку, 587.06kb.
- Студенніков І., Ткаченко В. Інституційна інфраструктура регіонального розвитку в Україні:, 199.99kb.
- У вихованні немає головного І другорядного, як немає головної, 822.91kb.
В системі управління конкурентоспроможністю товару важливе місце займає її оцінка. Не дивлячись на те що існує велика кількість методик дослідження конкурентоспроможності товару, процес їх модифікації і створення нових варіантів продовжується. Споживчі товари масового призначення орієнтовані на основну масу покупців, вивчення думки яких проводиться за допомогою використовування таких методів збору і обробки інформації, які б дозволили оперувати великими масивами даних. Тому для споживчих масових товарів потрібна така методологія, дієвість якої в значній мірі визначається використовуванням статистичних методів збору і обробки інформації. Для дослідження конкурентних позицій масового товару доцільно використовувати такі методи, які відображають стохастичний зв'язок між явищами і призначені для обробки великого масиву даних. До них відносяться: спостереження, у тому числі вибірковий метод, зведення, угрупування, варіаційний і кореляційно-регресійний аналіз, вимірювання зв'язку некількісних ознак [1] .
Метод оцінки конкурентоспроможності товару включає термінологічний апарат, основні принципи і методичні положення; етапи, сукупність прийомів і способів обстеження конкурентної позиції товару на ринку і чинників, що її зумовили. Методична база повинна будуватися відповідно до сутності товару як продукту, призначеного для продажу і подальшого споживання. Для споживача цінний не товар як такий, а ті блага, які він одержує при його використовуванні. Тому при визначенні конкурентоспроможності товару оцінюється те, наскільки краще / гірше він задовольняє запити користувачів в порівнянні з товарами-конкурентами, а при обстеженні чинників -- наскільки вони сприяють або перешкоджають досягненню конкурентоспроможності товару.
При виявленій проблемі конкурентоспроможності товару її вирішення і управлінську дію доцільно здійснювати на основі маркетингового дослідження, що припускає вивчення відношення покупців до товарів аналізованого підприємства і його конкурентів, а також достоїнств і недоліків внутрішнього середовища фірми; ефективності використовування можливостей і уникнення загроз її зовнішнього оточення. Оцінка конкурентоспроможності товару повинна проводитися періодично, а не тільки при виникненні проблемної ситуації. Це обумовлено тим, що вживання превентивних заходів на основі виявлення сигналів про потенційне погіршення конкурентоспроможності товару більш ефективно, ніж спроба підвищити його реальну низьку конкурентоспроможність [2].
На наш погляд, показником конкурентоспроможності товару може служити рівень його переваги покупцями, оскільки факт придбання даного товару свідчить про його більшу привабливість в певний проміжок часу на конкретному ринку. Такий підхід дозволяє досліджувати мотивацію купівельного вибору.
Оскільки товари орієнтовані на певні сегменти покупців, складові конкурентоспроможності товару є технічними, економічними і комерційними характеристиками продукту, якими більшість покупців конкретного сегменту в основному керується при виборі того або іншого товару.
Визначення набору складових конкурентоспроможності товару -ключовий момент її оцінки. При цьому на перший план необхідно висувати ті, які мають найбільшу значущість для покупця. Визначення «ваги» кожного параметра може проводитися як за допомогою експертних, так і соціологічних методів [3] .
Володіючі найбільшою значущістю параметри повинні досліджуватися в першу чергу, що не виключає вивчення другорядних складових, які в деяких випадках можуть робити відчутний вплив на ринковий успіх товару.
При оцінці конкурентоспроможності товару повинні досліджуватися не тільки легковимірювані ознаки, але і некількісні, наприклад «умовно м'які складові» конкурентоспроможності. Для їх вимірювання можна використовувати бальний метод. Отримані бали «умовно м'яких складових» тестованого продукту співвідносять з аналогічною оцінкою відповідних параметрів товарів-конкурентів.
Останнім часом великий інтерес серед вітчизняних учених і практиків викликає метод фокус-групи, що є глибинним груповим інтерв'ю [4] .
Доцільність його використовування пов'язана з рядом причин. Отримані в результаті соціологічного опиту відомості відображають відношення споживачів до того або іншого товару і до його параметрів в цілому. Але для виявлення недоліків і достоїнств складових конкурентоспроможності аналізованого товару і розробки рекомендацій по їх поліпшенню потрібне проведення більш ретельного дослідження. Масове опитування для цієї мети не підходить, оскільки деякі асортиментні позиції товару можуть бути невідомими більшості споживачів (наприклад, унаслідок того, що він недавно з'явився на ринковому сегменті і/або товаровиробником в недостатньому ступені використаний інструментарій маркетингових комунікацій). В дискусії в ході проведення глибинного групового інтерв'ю крім розгляду рівня якості, ціни, популярності і упаковки товарів-конкурентів; обговорення проблем іміджу, сприйняття того або іншого сорту і способів їх створіння, зокрема оформлення упаковки, з'являється можливість надавати більшу увагу «умовно м'яким складовим» конкурентоспроможності продукту. Крім того, для проведення більш глибокого дослідження необхідний більше часу, і до учасників пред'являються більш строгі вимоги: дуже важливо, щоб опитуваний був здатний виразити своє відношення і свої відчуття не тільки в кількісній формі, але і вербалізувати їх.
В практиці проведення оцінки конкурентоспроможності, в основному, аналізуються технічні параметри (наприклад показники потужності, вантажопідйомність, надійність і тип), менше уваги приділяється економічним показникам таким як ціна, витрати виробництва, вартість споживання, ефективність експорту, тощо. За однією з існуючих методик рівень конкурентоспроможності товару визначається як співвідношення продажної ціни експортного товару до "еталонної ціни", або середньозваженої ціни аналогічного товару, який користується найбільшим попитом на даному ринку.
В практиці закордонних фахівців існують спеціальні індикатори та методи визначення цінової конкурентоспроможності за даний період. Визначення цінової конкурентоспроможності на внутрішньому національному ринку, як правило, проводиться шляхом порівняння цін внутрішнього ринку і цін імпортних товарів, або світових цін [5] .
На зарубіжному ринку співставляють три показники: витрати виробництва в національній валюті; обмінні курси валют; розміри прибутків (різниця між продажною ціною на ринку і витратами виробництва).
Таким чином, оцінка конкурентоспроможності підприємства на конкурентному ринку, або його сегменті, побудовані на ретельному аналізі технологічних, виробничих, фінансових та збутових можливостей фірми. Вона є останнім етапом маркетингового дослідження та покликана з`ясувати потенційні можливості підприємства і заходи, які підприємство повинно вжити для забезпечення конкурентоспроможності позицій на конкурент
ному ринку.
Література:
- Азоев Г. Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1996. – 208 с.
- Ансофф И. Стратегическое управление: Сокр. пер. с англ./Науч. ред. и авт. предисл. Л. И. Ивенко. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.
- Иванов Ю.Б. Конкурентоспособность предприятия в условиях формирования рыночных отношений. – Харьков: ХГЭУ, 1997. – 246 с.
- Фатхутдинов Р.А. Конкурентноспособность: экономика, стратегия, управление. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 312 с.
- Фатхутдинов Р.А. Стратегический маркетинг: Учебник. – М.: Интел-Синтез, 2000. – 638 с.
Марченко Л.С.,
ХІНЕМ, м. Харків
ІНТЕНСИФІКАЦІЯ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Використання виробничих і фінансових ресурсів може носити як екстенсивний, так і інтенсивний характер|вдачу|. Поняття усесторонньої|всебічної| інтенсифікації характеризує використання не тільки|не лише| живої|жвавої|, але і упредметненої|матеріалізувати| праці, тобто всієї сукупності виробничих і фінансових ресурсів.
Можливість|спроможність| забезпечити високі темпи зростання|зросту| економічної ефективності виробництва дає тільки|лише| перехід до переважно інтенсивного типу|типа| розвитку. Співвідношення екстенсивності і інтенсивності виробництва аналізується порівнянням якісних і кількісних показників використання ресурсів.
Кількісне співвідношення екстенсивності і інтенсивності економічного розвитку виражається|виказує| в показниках використання виробничих і фінансових ресурсів. Показниками екстенсивності розвитку є|з'являються| кількісні показники використання ресурсів: чисельність тих, що працюють, величина витрачених предметів праці, величина амортизації, об'єм|обсяг| основних виробничих засобів|коштів| і авансованих оборотних коштів (активів). Показники інтенсивності розвитку - якісні показники використання ресурсів, тобто продуктивність праці (або трудомісткість|трудомісткий|), матеріаловіддача| (або матеріаломісткість), фондовіддача (або фондомісткість), кількість обороті|зворотів|в оборотних коштів (або коефіцієнт закріплення оборотних коштів). Слід вказати, що фондовіддача – N/F (фондомісткість — F/N) узагальнює в собі такі показники інтенсивності, як амортизацієвіддача| - N/A (амортизацієвіддача- А/n) і оборотність основних виробничих засо|коштів|бів в літах - F/А (зворотний коефіцієнт оборотності - А/f). Покажемо цей взаємозв'язок на прикл|зразку|аді моделювання фондомісткості:
(1)де N - виручка від реалізації продукції;
F - середньорічна величина основних виробничих засобів|коштів|;
А - величина амортизації, призначеної для повного |цілковитого|відновлення основних виробничих засобів|коштів|.
Обсяг виробництва у вартісному виразі|вираженні| (з урахуванням|з врахуванням| якості продукції) і виручка від реалізації є результат дії всіх видів ресурсів. Підвищення якості продукції - це, кінець кінцем|зрештою|, і питання її кількості, економії ресурсів, повнішого|цілковитого| задоволення суспільних|громадських| потреб. Значить, показники якості — це показники інтенсифікації виробництва, одержуючи своє віддзеркалення|відображення|, як в результатах виробництва, так і у витратах|затратах| ресурсів.
Кожен синтетичний показник використання ресурсів — це, у свою чергу|своєю чергою|, сума дій дрібніших|мілких| чинників|факторів| (чинників|факторів| другого і наступних|таких| порядків|ладів|). Наприклад, продуктивність праці залежить від екстенсивної його величини — кількості робочого часу, від інтенсивної його величини – від навантаження за робочий час і продуктивної сили праці, визначуваної організаційно-технічними|технічними| і іншими (природними і соціальними) умовами виробництва. Значить, кожен синтетичний якісний показник використання ресурсів лише загалом відображає|відбиває| інтенсивність цього використання. Для виявлення інтенсивності в чистому вигляді|виді| слід провести поглиблений економічний аналіз.
Так, у разі|в разі| аналізу продуктивності праці кращим показником інтенсивності розвитку буде годинне|годинникове| вироблення робочого|робітника|, а не річне вироблення з розрахунку на|розраховуючи на| того, що одного працює. Проте|тим не менше|, для цілей комплексного аналізу з|із| деякою часткою|долею| умовності можна рахувати річні показники продуктивності праці, фондовіддачі основних виробничих засобів|коштів|, матеріаломісткості продукції і оборотності оборотних коштів показниками інтенсивного розвитку.
На рис.1 представлена|уявляти| зразкова схема чинників|факторів|, джерел і кінцевих|скінченних| результатів підвищення інтенсифікації і ефективності господарської діяльності.
Управління ефективністю зачіпає чинники|фактори| інтенсифікації, відбиті в прямокутнику I (див. рис.1). Всі ці групи безпосередніх чинників|факторів| підвищення інтенсифікації і ефективності виробництва прийнято називати узагальнено — техніко-організаційний| рівень виробництва. Аналіз чинникі|факторів|в шляхі|колій|в підвищення техніко-організаційного| рівня виробництва - кл|джерело|юч до підвищення показників інтенсифікації і ефективності діяльності.
-
I. Чинники і шляхи підвищення інтенсивності і ефективності господарської діяльності
Науково-технічний прогрес і науково-технічний рівень виробництва і продукції
Структура господарської системи і рівень організації виробництва і праці
Господарський механізм і рівень організації управління
Соціальні умови і рівень використання людського чинника|фактору|
Природні умови і рівень раціонального природокористування
Зовнішньоекономічні зв'язки і рівень їх розвитку
II. Джерела (резерви) і показники динаміки інтенсифікації і ефективності
Виробничі
ресурси (засоби|кошти|, предмети праці, жива|жвава| праця)
Продуктивність праці або трудомісткість|трудомісткий|
Споживання|вжиток| (витрати|затрати|) ресурсів (собівартість)
Матеріаловіддача предметів праці або матеріаломісткість
Амортизацієвіддача засобів|коштів| праці або
амортизацієємність |
Оборотність основних виробничих засобів|коштів|
Застосування|вживання| (авансування) ресурсів(величина основних і оборотних засобів|коштів| (активів))
Оборотність оборотних коштів
III. Кінцеві|скінченні| результати (прояв|вияв|) підвищення
інтенсифікації і ефективності господарської діяльності
Об'єм|обсяг| господарської діяльності (виручка від реалізації)
Ефективність господарської діяльності (прибуток, рентабельність)
Фінансовий стан|достаток| і платоспроможність
Рисунок 1 - Чинники|фактори|, показники і кінцеві|скінченні| результати підвищення інтенсифікації і ефективності господарської діяльності
На відміну від чинників|факторів| інтенсифікації і ефективності виробництва виділяють безпосередні джерела ефективності, а, отже, і резервів виробництва, якими можуть бути тільки|лише| виробничі ресурси (прямокутник II, рис.1).
Кінцеві|скінченні| результати господарської діяльності (прямокутник III, див. рис.1) складаються під впливом як інтенсивних, так і екстенсивних чинників|факторів|, як якісних, так і кількісних показників використання ресурсів. Особливістю інтенсивного і екстенсивного використання ресурсів є|з'являється| їх взаємозамінюваність. Так, недолік|нестачу| робочої сили можна заповнити підвищенням продуктивності праці.
Теоретично ясно, що в цілому|загалом| динаміка техніко-організаційного| рівня виробництва виявляється в показниках інтенсифікації використання виробничих і фінансових ресурсів
Таким чином, вдосконалення управління всіма чинниками|факторами| інтенсифікації повинне відбиватися в динаміці продуктивності праці, матеріаловіддачі|, фондовіддачі основних виробничих засобі|коштів|в (амортизацієвіддачу|, що відображ|відбиває|ає, і оборотність основних засоб|коштів|ів) і оборотності оборотних коштів. По динаміці цих показників можна характеризувати ефективність реформи управління підприємством, що проводиться.
Оганезова А.В.,
ХИНЭМ, г. Харьков
ЗАКОНОМЕРНОСТИ СТАНОВЛЕНИЯ И РЕФОРМИРОВАНИЯ МИРОВЫХ СИСТЕМ ЗДРАВООХРАНЕНИЯ
Построение эффективных систем здравоохранения в развитых странах вызывает повышенный интерес в условиях реформирования отечественного здравоохранения. Системы организации здравоохранения различных стран характеризуются разнообразием и национальной спецификой. Однако, проходя множество реформ, они постоянно видоизменяются и обогащаются заимствованными друг у друга идеями. Соответственно жестко классифицировать такие модели практически невозможно.
Целесообразно выделять три основных организационно-экономических варианта формирования национальных систем охраны здоровья: государственная (бюджетная), частное здравоохранение (система, основанная на добровольном (частном) медицинском страховании или непосредственной оплате медицинской помощи), система здравоохранения, основанная на социальном (обязательном) медицинском страховании. Следует заметить, что различия в подходах к финансированию отрасли являются основным, но не достаточным критерием типологизации мировых систем здравоохранения.
Государственная система здравоохранения в значительной степени представлена в таких странах, как Великобритания, Италия, Куба, Россия и других. Система Бевериджа (Великобритании) развивалась как направление социальной политики государства. В 1948 году правительство учредило всеобъемлющую, всеобщую, бесплатную службу здравоохранения. Финансирование подобной системы основано на общем налогообложении. Следует отметить, что подобный источник финансирования характерен для скандинавских стран и стран Южной Европы (Греция, Испания, Италия, Португалия).
Частная система здравоохранения в наибольшей степени преобладает в США. В ее основе которых лежит либертарный принцип. Либертарная идеология базируется на следующем утверждении: если труд гражданина определяет доступ к рынку большинства продуктов, то и доступ к системе здравоохранения (а также другим отраслям социальной сферы), должен определяться теми же факторами. Соответственно и медицинские, и образовательные услуги рассматриваются как любой другой товар, не являющийся общественным благом. В этом случае основным поставщиком данного товара выступает частный сектор.
В настоящее время система регулируемого страхования здоровья (система Бисмарка) представлена в ведущих экономически развитых странах, таких как Франция, Германия, Канада, Япония, некоторых государствах Латинской Америки, Японии и др. Особо следует заметить, что система социального страхования формировалась в условиях сильного рабочего и профсоюзного движений.
Проведенный анализ показывает, что в становлении и реформировании всех мировых систем здравоохранения наблюдаются определенные закономерности, которые нельзя не учитывать при реформировании отечественного здравоохранения.
Первое. Добиться эффективности реформирования в отдельно взятой отрасли, какой является здравоохранение нельзя. На реформирование отрасли оказывают влияние широкий диапазон экономических, социально-политических, управленческих факторов, а также демографических и технологических условий (от уровня общественного разделения труда и зрелости института собственности до климатических условий, плотности населения, особенностей менталитета и темпов старения населения).
Второе. Механизм согласования частных и общественных интересов предполагает конвергенцию государственных и рыночных институтов. И в преимущественно государственной, и в частной системах здравоохранения используются механизмы рыночного характера. К ним относятся свободный выбор пациента, договоры, открытые торги, стимулы, основанные на принципах конкуренции.
Третье. Наблюдается своеобразный «эффект маятника».
В тех странах, где роль государства в секторе здравоохранения была ведущей, преобладает тенденция децентрализации. Баланс интересов в системе достигается за счет делегирования некоторых государственных функций региональным и муниципальным органам власти.
В странах с децентрализованной организацией здравоохранения наблюдается усиление государственного контроля в данной сфере. При этом прослеживается стремление достигнуть некоторого рационального механизма, позволяющего обеспечить эффективность системы здравоохранения.
Четвертое. Реформы здравоохранения могут быть направлены как на стимулирование спроса, так регулирование предложения медицинских услуг. Международный опыт показывает, что создать конкурентные условия со стороны спроса практически невозможно.
И, наконец, в предмете оценки эффективности здравоохранения нет ясности и устоявшихся критериев. Помимо показателей экономической эффективности здравоохранения (показатели госпитализации, коечного фонда, количества врачей на душу населения) используются продолжительность жизни, состояния здоровья, данные рождаемости и смертности, а также величины расходов на здравоохранение. Однако, можно считать доказанным тот факт, что практически все вышеуказанные факторы находятся вне сектора здравоохранения. Поэтому преждевременно использовать методы, предложенные ВОЗ для создания рейтингов систем здравоохранения.
Возможно, адекватная оценка эффективности здравоохранения определяется не внутренними характеристиками самой системы, а постоянным мониторингом оценки качества медицинских услуг и удовлетворения потребностей граждан в медицинском и профилактическом обслуживании.
Соответственно механическое копирование успешных образцов или отдельных инструментов вне конкретно – экономического контекста приводит к искажению самого института воспроизводства медицинских услуг.