1. Поняття процедури реорганізації

Вид материала

Документы

Содержание 1. Поняття процедури реорганізації 2. Історичний аспект реорганізації банків 3. Загальні умови реорганізації банків 4. Реорганізація банків шляхом злиття (приєднання) Реорганізації банків шляхом поділу (виділення) Реорганізації банків шляхом перетворення 7. Проблеми і причини що перешкоджають реорганізації банків у різних країнах світу. Список використаних джерел

Подобный материал:

• Поняття інвестицій, 74.41kb.
• § Поняття й предмет сімейного права Поняття "сімейне право" може мати різні значення, 7770.88kb.
• Найбільш важливі закон, 9288.95kb.
• Бази даних I. Вступ. Основні поняття, 142.32kb.
• «інформація», 880.06kb.
• Програма комплексного вступного іспиту на окр «Спеціаліст» за спеціальністю «Правознавство», 84.74kb.
• 1. Поняття Особливої частини кримінального права України, 664.74kb.
• Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
• Поняття відкритості економіки. Показники та проблеми ефективності відкритої економіки., 755.77kb.
• 1. Інформація та інформаційні процеси (2 год), 202.5kb.

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

1. Поняття процедури реорганізації……………………………………………...4

2. Історичний аспект реорганізації банків…………………………………………6

3. Загальні умови реорганізації банків……………………………………………8

4. Реорганізації банків шляхом злиття (приєднання)…………………………....11

5. Реорганізації банків шляхом поділу (виділення)……………………………..15

6. Реорганізації банків шляхом перетворення.…………………………………..19

7. Проблеми і причини що перешкоджають реорганізації банків у різних країнах світу…………………………………………………………………………24

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………....28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..29


ВСТУП

З того часу як Україна стала незалежною державою, почала утверджуватися як самостійна та правова, держава де формується ринкова економіка, важливе місце посіло і створення банків як об'єктивної економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх сучасних цивілізованих дер­жав. Саме основним положення реорганізації та створенню нових банків я присвячую свій реферат. Актуальність обраної теми полягає в тому, що ефективність та успішність практичної реалізації процедури реорганізації залежить від наявності ефективних механізмів їх впровадження та передбачає чітке знання теоретичних, методологічних основ та нормативно-правових актів, пов’язаних з процесом реорганізації на всіх його стадіях.

Процедура реорганізації банків регулюється великою кількістю нормативно – правових актів. Серед головних слід зазначити Господарський процесуальний Кодекс, Закон України “Про банки і банківську діяльність”, Закон України “ Про Національний банк України ”, Закон України “ Про господарські товариства ”, а також велика кількість підзаконних актів.

Питанням реорганізації взагалі та реорганізаційному процесу банків зокрема присвятили свої праці такі науковці як О.І. Лаврушин, Є. Карманов, І.А. Безклубий, І.А. Шамрай та інші. Окремі аспекти на рівні нормативного викладення розглядаються в підручниках та навчальних посібниках з банківського, господарського та господарсько-процесуального права.

Обираючи дану тему реферату, я ставила собі за мету дослідити і пізнати основні аспекти сутності, змісту і місця процесу реорганізації банків, а також використання вдосконалених знань у майбутній кар`єрі.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що на підставі аналізу нормативно-правових актів та наукових юридичних джерел з’ясовано правові засади реорганізаційного процесу банків. При написанні реферату зосереджено увагу на тих питаннях, які, на мою думку, мають практичне значення. У зв’язку із тим, що окремі питання не вирішені у нормативно- правових актах, що регулюють відносини під час процедури реорганізації, було використано аналогію права та порівняння, аналіз та синтез.


1. Поняття процедури реорганізації

Поняття реорганізації пов’язане з припиненням діяльності суб’єкта господарювання. Як відомо, діяльність суб’єкта господарювання може бути припинена як у добровільному порядку (за власною ініціативою суб’єкта господарювання), так і в примусовому порядку (на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України). Якщо суб’єктом підприємницької діяльності є юридична особа, то добровільне припинення його діяльності здійснюється за рішенням його засновників (учасників) або відповідного органу, уповноваженого на вирішення питання про припинення [1, с. 148].

Діюче законодавство України не дає нормативного визначення поняття реорганізації, однак, аналізуючи нормативно-правові акти, можна дати таке визначення реорганізації, як припинення діяльності юридичної особи, що супроводжується загальним правонаступництвом. В результаті реорганізації виникає одне або декілька юридичних осіб, які мають ті ж самі права і обов’язки, а також відповідають за зобов’язаннями, які мало підприємство, що припинило своє існування.

Під час реорганізації здійснюється універсальне правонаступництво, тобто всі права та обов’язки суб’єкта (суб’єктів) господарювання, що реорганізуються, переходять до одного або кількох суб’єктів.

Реорганізація суб’єкта господарювання може здійснюватися в таких формах: злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення.

Під час злиття кілька суб’єктів господарювання – юридичних осіб об’єднуються в одне; при цьому всі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до новоствореного суб’єкта відповідно до передавального акта.

Інтеграційні процеси, що протікають в усьому світі, можна класифікувати. Зазвичай виділяють чотири групи злиття:

• горизонтальні;
  

• вертикальні;
  

• однорідні;
  

• конгломератні.
  

Горизонтальне злиття передбачає об’єднання організацій, що працюють в одній галузі і навіть конкурують одна з одною. Такий тип злиття самий простий для планування діяльності і прогнозування можливих результатів, оскільки передбачає злиття споріднених активів і з’єднання схожих моделей організації виробництва[2, с.175].

Вертикальне злиття – об’єднання організацій, що працюють на суміжних ступенях одного виробничого процесу. Прикладом вертикального злиття може бути придбання виробником сталі одного зі своїх поставщиків, такого як залізо- і вугледобувна компанія. Подібні злиття націлені перш за все на підвищення ефективності трансакцій в рамках єдиної структури.

Однорідне злиття зв’язує суміжні організації, але такі, які не виробляють одну і ту ж саму продукцію (як при горизонтальному злитті), і які не беруть участі у відносинах виробник – поставщик (як при вертикальному злитті).

Конгломератне злиття передбачає об’єднання організацій зовсім не пов’язаних між собою, навіть різних галузей

Приєднання характеризується тим, що один суб’єкт господарювання – юридична особа приєднується до іншого; при цьому приєднаний суб’єкт господарювання втрачає свою юридичну самостійність і стає частиною іншого суб’єкта, до якого переходять права та обов’язки приєднаного суб’єкта відповідно до передаточного акта. На відміну від злиття, коли припиняють існувати два і більше суб’єкти господарювання, при приєднанні – припиняється лише приєднаний суб’єкт господарювання. Крім того, під час приєднання правонаступник вже існує, а не знову створюється, і продовжує діяльність на основі майна, зі збільшенням за рахунок майна приєднаного суб’єкта господарювання.

Під час поділу один суб’єкт господарювання – юридична особа поділяється на два або кілька нових; при цьому створюється два або кілька нових юридичних осіб на основі діючого раніше одного суб’єкта; всі його майнові права і обов’язки переходять до новостворених суб’єктів відповідно до роздільного акта.

Така форма реорганізації як виділення схожа з поділом юридичної особи, але на відміну від нього при виділенні на базі структурних одиниць основної організації створюються нові юридичні особи, а сама організація продовжує існувати.

У разі перетворення суб’єкт господарювання – юридична особа змінює свою організаційно-правову форму, що тягне за собою зміну структури управління, прав і обов’язків учасників, відповідальності тощо, а також перехід усіх майнових прав і обов’язків до нового суб’єкта відповідно до передавального акта.


2. Історичний аспект реорганізації банків

Банки пройшли в своєму розвитку декілька етапів. Спочатку вони виступали в ролі виключно міняльних контор, які здійснювали різні грошові операції. Через невеликий проміжок часу до міняльної справи приєдналися кредитні операції, що призвело до появи лихварства. Перші банки починають зароджуватися у стародавніх халдеїв за 2300 років до нашої ери у вигляді торгових товариств, які видавали грошові позики і займалися перевідними операціями.

Поступове розповсюдження банківської справи призвело до появи в Ганзейських містах суспільних банків, заснованих органами місцевого управління разом з торговими класами. Таким був Банк Св. Георгія в Генуї.

Подальший розвиток банків був пов'язаний з Англією. Англійський банк, який став згодом державним центральним банком, був створений в 1694 році. Його основною функцією було врегулювання проблеми державного дефіциту. В цей час починають з’являтися спеціалізовані банки, такі як Бри­тан­ский банк для тор­гів­лі хол­стом, Прус­ький банк для мор­ської тор­гівлі. З’являються різні кредитні установи: іпотечні банки, народні банки, позичкові каси, ломбарди. В залежності від здійснюваних операцій починають з’являтися емісійні банки, які займалися випуском грошей, жиробанки, розрахункові банки, депозитні банки, чекові банки.

Державні банки виникли у світі пізніше приватних. Починаючи з ХІХ століття з’являється Державний банк Франції (1800р.), Австрійський (1816), Бельгійський національний банк (1825), Російський державний банк (1860), Італійський національний банк. Державні банки стали співіснувати з приватними так, що кожен знайшов і знав свою нішу в сфері економічних відносин.

Соціалізм в Радянському Союзі по-своєму реформував банківську систему, встановивши повну державну монополію на операції з грішми, відсунувши приватний фінансово-комерційний бізнес в тіньову область, зробивши його забороненим.

В пе­ріод гос­под­ства ко­манд­но-ад­міністративної сис­те­мі в на­шій країні роль бан­ків быула зву­же­на. Їх функ­ції зводилися до про­ве­де­ння безготівкових розрахунків між підприємствами, касо­во­му об­слу­говуванню, а так­же фі­нансуванню ка­пі­таль­но­го будівництва за рахунок коштів держбюджету і спеціальних цільових фондів. Бу­ду­чи складовою державного апарату , банки при централізованому загальнодержавному плануванні здійснювали кредитні операції в суворо регламентованих напрямках використання коштів і лімітованих фондів кредитування.

Процедура реорганізації банків як така не розглядалася, не було ніяких посилань на нормативно правові акти стосовно цього питання. І лише на початку наприкінці ХІХ початку ХХ століття, коли велику кількість банків у багатьох країнах спіткала криза, процедура реорганізації дала про себе знати. Особливо розвиненою вона була в США. Відомості про реорганізацію в США датуються 1787 роком, коли Конституційні Збори США наділило конгрес повноваженнями приймати законодавчі акти, які складуть єдину національну правову базу для вирішення спорів кредиторів з боржниками. Це було зроблено з метою, щоб піти від англійської практики, де при певних обставинах за повідомлення про реорганізацію чи банкротство підприємства передбачалась смертна кара.

В Україні процесам реорганізації почала приділятися увага лише у 80-90-х роках минулого століття, коли весь світ охопили банківські кризи. Саме поняттю процесу реорганізації в Україні я присвячую наступний розділ своєї курсової роботи.


3. Загальні умови реорганізації банків

Розглянувши процедуру реорганізації взагалі, можна перейти до розгляду питання щодо загальної характеристики процедури реорганізації банків, яка має деякі особливості і свою специфіку.

Нині діюче законодавство не містить визначення поняття реорганізації банків, але з аналізу нормативно-правових актів можна виділити три складові змісту процесу реорганізації банків: економічну, організаційну і юридичну.

Економічна складова виражається в об’єднанні чи поділі власного капіталу банків, втягнутих в процес реорганізації. Організаційна виявляється в об’єднанні чи поділі банків як юридичних осіб і включає створення в ході цього процесу нового чи нових банків, чи просто зміна їх організаційної форми. Юридичною складовою є перехід прав і обов’язків в порядку правонаступництва між банками в процесі об’єднання, поділу чи зміни своєї організаційної форми.

Виходячи з вище викладеного, можна дати таке визначення реорганізації банків, як об’єднання чи роздроблення банків з ціллю створення нового банку чи без цього або просто зміна їх організаційної форми зі створенням нової юридичної особи, але у всіх випадках з переходом прав і обов’язків в порядку правонаступництва від одних банків до інших [ 3, с.78].

Реорганізація банків може здійснюватись в п’яти основних формах, відомих господарському праву – злиття, приєднання, виділення, поділ і перетворення. Для всіх цих форм можна виділити спільні риси щодо реорганізації банків. Ними є такі:

• при всіх формах реорганізації банків зі створенням нової юридичної особи (осіб) Центральний банк розглядає питання про видачу їм нових ліцензій на здійснення банківських операцій;
  
• реорганізація носить повідомлювально – реєстраційний порядок, так як банки, з одного боку, повідомляють Центральний банк про свою реорганізацію, а з другого – подають необхідні для реєстрації документи протягом одного місяця з дня прийняття рішення;
  
• за будь – яку форму реорганізації з подальшою реєстрацією справляється певна плата;
  
• інформація про реорганізацію публікується в офіційному друкованому виданні;
  
• реорганізація вважається завершеною після внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.
  

Крім спільних рис реорганізації банків, кожна з форм має і свої специфічні особливості.

Так, злиття означає припинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осі та передачу належних їм майна, коштів, прав та обов’язків до банку – правонаступника, який створюється в результаті злиття [4, ст.26].

Приєднання означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належного йому майна, коштів, прав та обов’язків іншого банку.

Поділ означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов’язків у відповідних частинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації цього банку шляхом поділу.

Виділення означає перетворення банку як юридичної особи та передачу певної частини належного йому майна, коштів, прав та обов’язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації.

Перетворення передбачає зміну організаційно – правової форми товариства.

Порядок здійснення реорганізації банку, склад документів, що подаються до НБУ, визначають Закон України “Про банки і банківську діяльність” та нормативно – правові акти НБУ. Якщо банк бажає провести реорганізацію, він має обов’язково провести представити до НБУ заяву з доданням необхідного обґрунтування та розрахунків, які засвідчували б настання позитивних наслідків для вкладників та інших кредиторів банку.

Банк-правонаступник (та банк, що реорганізовується, - у разі реорганізації шляхом виділення) після реорганізації, має відповідати вимогам економічних нормативів, порядку реєстрації та ліцензування діяльності банків. Реорганізація не повинна загрожувати інтересам вкладників та інших кредиторів, зокрема розмір статутного капіталу банку-правонаступника, що створюється шляхом злиття має дорівнювати сумі статутних капіталів банків, що реорганізовуються, але не менше 3 мільйонів євро, якщо банк-правонаступник має намір здійснювати діяльність на території однієї області (5 мільйонів євро, якщо банк-правонаступник має намір здійснювати діяльність на території всієї України) [5].

Оскільки реорганізація банку може вплинути на майновий стан його клієнтів (вкладників), центральний банк наділений правом не дозволяти реорганізацію банку, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений внаслідок реорганізації, не відповідатиме економічним нормативам його діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їхньої діяльності [6, с.140].

Термін надання НБУ дозволу або відмови у проведенні реорганізації складає один місяць із моменту отримання заяви банку про реорганізацію.

Реорганізація розпочинається після затвердження НБУ плану реорганізації, який крім інших необхідних заходів має передбачати подання відповідних документів, необхідних для державної реєстрації нового банку або для реєстрації змін і доповнень до установчих документів існуючого банку. Банк вважають реорганізованим з моменту внесення НБУ змін до Державного реєстру банків.

Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози платоспроможності банку. Загальні умови реорганізації визначаються постановою правління НБУ і є обов’язковими для виконання всіма сторонами [6, с.141].

Розглянувши загальні умови реорганізації банків, можна перейти до більш глибокого вивчення окремих форм реорганізації банків, що я пропоную розглянути у наступному питанні.


4. Реорганізація банків шляхом злиття (приєднання)

Представники банківської спільноти прогнозують зростання реорганізацій кредитних організацій в формі злиття та приєднання. Саме ці форми реорганізації банків в Україні я пропоную розглянути в даному питанні.

Реорганізацію банків умовно можна поділити на три періоди: підготовчий, здійснення заходів відповідно до обраного шляху реорганізації та завершальний.

Починається реорганізація будь-якого банку з підготовчого етапу. Ця стадія процедури реорганізації включає такі дії:

• прийняття компетентним органом банку – учасника реорганізації рішення про скликання загальних зборів учасників банку стосовно визначення шляху реорганізації банку;
  
• проведення загальних зборів учасників банку;
  
• прийняття Національним банком рішень про надання дозволу на реорганізацію, затвердження плану реорганізації та погодження комісії з питань реорганізації банку, що реорганізовується.
  

Що стосується підготовчого періоду реорганізації шляхом злиття (приєднання), то він включає крім зазначених вище дій ще і такі заходи:

• затвердження плану реорганізації рішеннями спостережних рад банків-учасників реорганізації;
  
• укладення головами правлінь (рад директорів), спостережних рад банків між банками-учасниками реорганізації угоди про злиття (приєднання) банків, яка набуває чинності з моменту затвердження її у дві третини голосів акціонерів (учасників) на загальних зборах учасників кожного банку, що реорганізовується (банку, що реорганізовується та банку-правонаступника – у разі приєднання).
  

Після скликання загальних зборів відбуваються відповідно самі збори. На зборах учасники банку приймають рішення про:

• реорганізацію банків шляхом злиття (приєднання);
  
• затвердження угоди про злиття (приєднання) банків;
  
• затвердження персонального складу комісії з питань реорганізації банку, що реорганізовується, у тому числі голови комісії;
  
• схвалення обґрунтувань та прогнозних розрахунків показників діяльності банків після реорганізації;
  
• порядок затвердження передавального акту;
  
• інші рішення згідно із законодавством України.
  

Після проведення зборів учасників банку і прийняття рішення про реорганізацію у формі злиття (приєднання), їм необхідно отримати дозвіл Національного банку України на реорганізацію, а також затвердити план реорганізації. Для цього банки, що беруть участь у реорганізації подають до територіальних управлінь Національного банку за місцезнаходженням кожного з банків, що реорганізовуються, шляхом злиття необхідні документи:

Територіальні управління Національного банку розглядають документи та разом з висновком надсилають їх до Генерального департаменту банківського нагляду[5, ].

Після проведення підготовчих дій в реорганізації банків шляхом злиття (приєднання), розпочинається друга стадія процедури реорганізації - здійснення заходів відповідно до обраного шляху реорганізації.

Характерним для будь-якого шляху реорганізації банків, і, відповідно, для реорганізації шляхом злиття (приєднання) є опублікування об’яви про реорганізацію банку в газеті “Урядовий кур’єр” або “Голос України” протягом п’яти робочих днів після отримання дозволу Національного банку на реорганізацію. В цій об’яві необхідно зазначати, який саме шлях обрано банком для реорганізації, банк-правонаступник, його юридична адреса та строки завершення реорганізації. Банк може розмістити об’яву про його реорганізацію і в регіональній газеті.

Наступною дією, яку здійснює банк, що реорганізується є оцінка та викуп акцій (часток, паїв) акціонерів (учаснику), які не голосували за прийняття рішення про реорганізацію на загальних зборах та звернулися до банку з письмовою заявою, якщо загальні збори прийняли таке рішення або така норма передбачається статутом банку. Викуп банком акцій не повинен призвести до зменшення рівня регулятивного капіталу банку, що реорганізовується, який не має бути нижчим ніж мінімально встановлений [7].

Наступним етапом у процесі реорганізації є складання передавального акту. Однак йому передує обов’язкова інвентаризація активів, зобов’язань, резервів, що здійснюється спеціальною комісією, яка призначається головою комісії з питань реорганізації банку. Передавальний акт складається на дату, визначену в угоді про злиття (приєднання) банків. Цією датою може бути кінець останнього дня кварталу або місяця. При реорганізації шляхом злиття передавальний акт кожного банку, що реорганізовується, складається на одне й те саме число місяця.

Передавальний акт банку, що реорганізовується, має затверджуватися на загальних зборах учасників банку, що реорганізовується, або учасниками банку, яким на загальних зборах надано такі повноваження. Перед проведенням установчих (загальних) зборів учасників банку складається у разі реорганізації шляхом злиття (приєднання) на підставі передавальних актів банків, що реорганізовуються, шляхом злиття зведений баланс банка-правонаступника та розрахунок значень економічних нормативів банку-правонаступника [8].

Зведений баланс банка-правонаступника підписують голова комісії з реорганізації та головний бухгалтер кожного банку (голова комісії з реорганізації та головний бухгалтер банку, що реорганізовується, а також голова правління та головний бухгалтер банку-правонаступника).

Наступною стадією в процедурі реорганізації банків є проведення установчих зборів учасників банку-правонаступника. Де приймають такі рішення:

• про створення банку шляхом злиття;
  
• про затвердження підписки на акції банку-правонаступника (для банків, що створюються у формі акціонерного товариства);
  
• призначення голови та членів правління банку-правонаступника;
  
• схвалення передавального акту та розрахунку економічних нормативів;
  
• схвалення зведеного балансу банку-правонаступника, складеного на підставі передавальних актів банків, що реорганізовуються;
  
• затвердження статуту банку-правонаступника;
  
• призначення спостережної ради банку та ревізійної комісії, а також інші рішення, які передбачені законодавством України.
  

Після проведення установчих зборів учасників банку-правонаступника та прийняття ними відповідних рішень, настає третій етап процедури реорганізації – завершальний період.

• У завершальний період реорганізації банків шляхом злиття (приєднання) банк-правонаступник не пізніше 10 робочих днів після проведення установчих (загальних) зборів учасників подає до територіального управління Національного банку за місцезнаходженням банку-правонаступника документи, необхідні для реєстрації банку-правонаступника та для отримання банківської ліцензії та дозволу на здійснення операцій.
  

Останнім кроком у процесі реорганізації банків шляхом злиття (приєднання) є подання банком, що реорганізовується у строки, встановлені законодавством строки, до територіального управління Національного банку за своїм місцезнаходженням заяву про виключення банку, що реорганізовується, і його філій, представництв із Державного реєстру банків у зв'язку з реорганізацією, а також інформацію про закриття філій та інших відокремлених підрозділів банку, що реорганізовується, які згідно з планом реорганізації мають закриватися, як збиткові чи з інших причин.

У місячний строк після отримання від територіальних управлінь Національного банку усіх документів, Національний банк одночасно приймає такі рішення:

а) у разі злиття банків про:

• реєстрацію банка-правонаступника та його філій;
  
• видачу банку-правонаступнику банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення окремих операцій;
  
• виключення банків, що реорганізувалися, а також їх філій, представництв з Державного реєстру банків;
  

б) у разі приєднання банку про:

• реєстрацію змін до статуту банку-правонаступника, його філій,
  

розширення переліку операцій у письмовому дозволі банку-правонаступнику (за потреби);

• реєстрації філій банку-правонаступника;
  
• виключення банку, що реорганізувався, та його філій, представництв з Державного реєстру банків;
  

Якщо всі вище перелічені заходи буде здійснено, прийнято відповідні рішення і отримано необхідні документи, то можна сказати, що на цьому завершується процедура реорганізації банку шляхом злиття (приєднання).

5. Реорганізації банків шляхом поділу (виділення)
   

Створення нових банків в результаті процедури реорганізації шляхом поділу і виділення істотно відрізняється від реорганізації шляхом злиття та приєднання.

Ця процедура також включає 3 етапи. Вважаю за доцільне розпочати з підготовчого етапу. Як і при реорганізації шляхом злиття (приєднання), так і при реорганізації банків шляхом поділу (виділення) протягом підготовчого періоду здійснюються такі заходи реорганізації банків:

• прийняття компетентним органом банку – учасника реорганізації рішення про скликання загальних зборів учасників банку стосовно визначення шляху реорганізації банку;
  
• проведення загальних зборів учасників банку;
  
• прийняття Національним банком рішень про надання дозволу на реорганізацію, затвердження плану реорганізації та погодження комісії з питань реорганізації банку, що реорганізовується.
  

Отже, як і при злитті (приєднанні), на загальних зборах учасників банку, що реорганізовується, які проводяться у підготовчий період реорганізації банку шляхом поділу (виділення), приймаються такі самі рішення. Відмінність складає лише те, що рішення має назву про реорганізацію шляхом поділу(виділення), а замість передавального акту порядок затвердження розподільчого балансу.

Після проведення зборів учасників банку і прийняття рішення про реорганізацію у формі поділу (виділення), учасники реорганізації як злитті (приєднанні) повинні отримати дозвіл Національного банку України на реорганізацію, а також затвердити план реорганізації. Для цього ними подаються документи, вказані в законодавстві України.

Одночасно із схваленням висновку про надання дозволу на реорганізацію Комісія Національного банку приймає рішення про затвердження плану реорганізації банку та погодження комісії з питань реорганізації банку, яке набирає чинності після прийняття Правлінням Національного банку рішення про надання дозволу на реорганізацію банку.

Виконавши дії так званого підготовчого етапу реорганізації, банк вступає на наступний етап - здійснення заходів відповідно до обраного шляху реорганізації, а саме здійснення заходів по поділу (виділенню).

Розпочинається другий етап реорганізації шляхом поділу (виділення) як і при злитті (приєднанні) опублікуванням об’яви про реорганізацію банку в газеті “Урядовий кур’єр” і “ Голос України ”. Процедура публікації повністю ідентична процедурі публікації об’яви як при злитті (приєднанні), що було детально розглянуто в попередньому питанні.

Після отримання дозволу на реорганізацію та публікації повідомлення про реорганізацію банк, що реорганізовується, відповідно до законодавства України здійснює оцінку та викуп акцій (часток, паїв) акціонерів (учасників) банку, які не голосували за прийняття на загальних зборах рішення про реорганізацію банку та звернулися до банку із письмовою заявою, якщо загальні збори учасників банку прийняли таке рішення або така норма передбачається статутом банку, що реорганізовується. Дана процедура при реорганізації банку шляхом поділу (виділення) також проходить однаково, як і при злитті (приєднанні), тому вважаю на необхідне, не повторювати вище викладений матеріал.

Наступна стадія реорганізації банку шляхом поділу (виділення) відрізняється від реорганізації банку шляхом злиття (приєднання). Різниця полягає в тому, замість передавального акту, відбувається складання розподільчого балансу. Однак йому передує інвентаризація активів, зобов’язань, резервів, уключаючи і ті, що обліковуються на позабалансових рахунках банку, що реорганізовується, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку та інших законодавчих актів.

Розподільчий баланс) складається на дату, визначену в плані реорганізації банку шляхом поділу (виділення), якою може бути кінець останнього дня кварталу або місяця, на підставі фінансової (поточної) або статистичної (місячної) звітності банку, що реорганізовується, залежно від часу складання розподільчого балансу.

Якщо розподільчий баланс складається на кінець останнього дня кварталу, то застосовуються статті звіту „Баланс” проміжної фінансової звітності банку.

У разі складання розподільчого балансу на кінець останнього дня місяця застосовуються дані рядків форми № 10 „Оборотно-сальдовий баланс банку”.

Фінансова (або статистична) звітність банку, що реорганізовується, на дату розподільчого балансу має бути перевірена аудитором (аудиторською фірмою) відповідно до законодавства України та нормативно-правового акта Національного банку України. У разі реорганізації шляхом виділення аудиту підлягають саме ті філії, майно, права та обов’язки яких згідно з планом реорганізації мають передаватися за розподільчим балансом банку-правонаступнику.

Розподільчий баланс банку, що реорганізовується, має затверджуватися на загальних зборах учасників банку, що реорганізовується, або учасниками банку, яким на загальних зборах надано такі повноваження. Проміжок часу між датою розподільчого балансу та проведенням установчих (загальних) зборів учасників банку-правонаступника не має перевищувати одного місяця.

Якщо реорганізація відбувається шляхом поділу, то складається розрахунок значень економічних нормативів банку-правонаступника на дату розподільчого балансу.

Розподільчий баланс та розрахунок значень економічних нормативів банку-правонаступника (банку, що реорганізовується у разі реорганізації шляхом виділення) підписують голова комісії з питань реорганізації та головний бухгалтер банку, що реорганізовується.

При реорганізації будь-яким шляхом наступною стадією є проведення установчих (загальних) зборів учасників банку-правонаступника. Ця процедура аналогічна і при злитті, і при приєднанні. Різницю складають рішення, що приймаються на зборах. Так, при реорганізації шляхом виділення (поділу) приймаються рішення про:

• створення банку шляхом поділу або виділення;
  

• зменшення статутного капіталу банку та затвердження змін до статуту;
  
• затвердження розподільчого балансу;
  

схвалення балансу банку, що реорганізовується, на дату складання розподільчого балансу за вирахуванням активів, зобов’язань та власного капіталу, які передані банку-правонаступнику за

У завершальний період реорганізації банків шляхом поділу (виділення) банк-правонаступник не пізніше 10 календарних днів після проведення установчих (загальних) зборів учасників подає до територіального управління Національного банку за місцезнаходженням банку-правонаступника такі документи необхідні для реєстрації банку-правонаступника, створеного шляхом поділу (виділення) та для отримання банківської ліцензії, дозволу на здійснення операцій банків.

Останнім кроком у процесі реорганізації банків шляхом виділення (поділу) є подання банком, що реорганізовується у строки, встановлені законодавством строки, до територіального управління Національного банку за своїм місцезнаходженням заяву про виключення банку, що реорганізовується, і його філій, представництв із Державного реєстру банків у зв'язку з реорганізацією, а також інформацію про закриття філій та інших відокремлених підрозділів банку, що реорганізовується, які згідно з планом реорганізації мають закриватися, як збиткові чи з інших причин.

У місячний строк після отримання від територіальних управлінь Національного банку усіх документів, Національний банк одночасно приймає такі рішення у разі поділу банку про:

• реєстрацію всіх банків-правонаступників, їх філій;
  
• видачу всім банкам-правонаступникам банківських ліцензій і письмових дозволів на здійснення окремих операцій;
  
• виключення банку, що реорганізувався, та його філій, представництв з Державного реєстру банків
  

А при реорганізації банку шляхом виділення приймаються рішення про:

• реєстрацію банка-правонаступника та його філій;
  
• видачу банку-правонаступника банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення окремих операцій;
  
• реєстрацію змін до статуту банку, що реорганізувався;
  
• виключення філій банку, що реорганізувався, з Державного реєстру банків.
  

Після прийняття Національним банком в установленому порядку рішення про реєстрацію банку-правонаступника (реєстрацію змін до статуту банку-правонаступника) здійснюються заходи, передбачені законодавством України як при реорганізації банків шляхом злиття (приєднання), чим і закінчується завершальний період.

5. Реорганізації банків шляхом перетворення
   

Вважаю за доцільне нагадати, що разі перетворення банку, він змінює свою організаційно-правову форму, що тягне за собою зміну структури управління, прав і обов’язків учасників, відповідальності тощо, а також перехід усіх майнових прав і обов’язків до нового суб’єкта відповідно до передавального акта [1, с.149].

Організаційно-правова форма діяльності є дуже важливим фактором при створенні, становленні і подальшому розвитку банку як юридичної особи. Від вибору тієї чи іншої правової форми в наступному залежать можливості нарощування власних і залучення запозичених коштів, характер і специфіка організації управлінського, а відповідно – і банківського процесу, форми і види контролю. Отже, усі банки з урахуванням їхніх видових ознак повинні мати конкретну організаційно-правову форму, під якою варто розуміти певний тип банку, у формі якого має створюватися і діяти юридична особа (банк) [9, с.29].

Відповідно до статті 6 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства або кооперативного банку. Саме реорганізацію шляхом перетворення банку з однієї організаційно-правової форми в іншу я пропоную розглянути детальніше.

Розпочинається реорганізація банків шляхом перетворення, як і будь-яка інша реорганізація розпочинається з підготовчого етапу, на якому проводяться такі заходи: прийняття компетентним органом банку-учасника реорганізації рішення про скликання загальних зборів учасників банку стосовно визначення шляху реорганізації банку, проведення самих зборів, прийняття Національним банком рішень про надання дозволу на реорганізацію, затвердження плану реорганізації та погодження комісії з питань реорганізації банку, що реорганізовується.

Якщо внаслідок реорганізації змінюється юридична адреса і територіальне управління Національного банку, яке здійснює нагляд за діяльністю банку, то пакет документів для отримання дозволу Національного банку на реорганізацію направляється також в територіальне управління за місцезнаходженням банку-правонаступника.

Після прийняття Національним банком рішень про надання дозволу на реорганізацію, затвердження плану реорганізації та погодження комісії з питань реорганізації банку, що реорганізовується, до неї переходять повноваження щодо управління банком, які належали правлінню (раді директорів) банку.

Комісія з питань реорганізації банку, що реорганізовується, забезпечує дотриманням банком прогнозних розрахунків показників діяльності банку після реорганізації, що схвалені на загальних зборах учасників банку, повідомлення кредиторів та публікацію об’яви про реорганізацію, організовує інвентаризацію активів, зобов’язань, резервів, уключаючи ті, що обліковуються на позабалансових рахунках банку, що реорганізовується, а також передавання майна, прав та обов’язків банку-правонаступнику, складання передавального акту та інші заходи, які має здійснювати банк, що реорганізовується, відповідно до плану реорганізації.

Національний банк надає дозвіл на реорганізацію банку та затверджує план реорганізації чи відмовляє у наданні відповідного дозволу протягом одного місяця з часу отримання повного пакета документів від банку-учасника реорганізації.

Наступною дією є публікація об’яви про реорганізацію протягом п’яти робочих днів після отримання дозволу Національним банком України на реорганізацію. Публікація як при вище розглянутих формах реорганізації здійснюється в газетах “Урядовий кур’єр” або “Голос України”, а також може додатково публікуватися в регіональній газеті. Банк-правонаступник, що створюється (створений) у формі відкритого акціонерного товариства публікує повідомлення про оголошення підписки на акції відповідно до законодавства України. У разі перетворення в кооперативний банк підписка на паї (за потреби) оголошується як серед учасників, так і серед вкладників банку, що реорганізовується.

Банк, що реорганізовується, також надсилає письмове повідомлення кредиторам банку про реорганізацію банку спецзв’язком або рекомендованим листом, або іншим способом, який передбачає документальне підтвердження його надсилання.

Після отримання дозволу на реорганізацію та публікації повідомлення про реорганізацію банк, що реорганізовується, відповідно до законодавства України здійснює оцінку та викуп акцій (часток, паїв) акціонерів (учасників) банку, які не голосували за прийняття на загальних зборах рішення про реорганізацію банку та звернулися до банку із письмовою заявою.

Перед складанням передавального акту, банк, що реорганізується, проходить процедуру інвентаризації. А вже після неї складається передавальний акт. У разі реорганізації шляхом перетворення в кооперативний банк мають бути достроково розірвані угоди з клієнтами банку за вкладними (депозитними) операціями (крім тих, які підписалися на паї банку-правонаступника) та виконані зобов’язання перед ними. Передавальний акт складається на дату, визначену в плані реорганізації банку шляхом перетворення, якою може бути кінець останнього дня кварталу або місяця, на підставі фінансової (поточної) або статистичної (місячної) звітності банку, що реорганізовується, залежно від часу складання передавального акту.

Передавальний акт банку, що реорганізовується, має затверджуватися на загальних зборах учасників банку, що реорганізовується, або учасниками банку, яким на загальних зборах надано такі повноваження.

Після складання та затвердження передавального акту банком, що реорганізовується, та перед проведенням установчих (загальних) зборів учасників банку-правонаступника здійснюється обмін акцій (часток) у статутному капіталі банку, що реорганізовується, на письмові зобов’язання про видачу відповідної кількості акцій (сертифікатів акцій) або часток банку-правонаступника, або відповідного документа кооперативного банку.

Обмін акцій (часток) банку, що реорганізовується, на акції (частки) банку-правонаступника під час реорганізації банків має здійснюватися з дотриманням вимог нормативно-правового акта Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств.

Наступним етапом є проведення установчих (загальних) зборів учасників банку-правонаступника, у разі реорганізації шляхом перетворення, на яких приймаються рішення про:

• створення банку шляхом перетворення;
  
• затвердження передавального акту;
  
• затвердження підписки на акції банку-правонаступника (для банків, що створюються у формі акціонерного товариства);
  
• затвердження нової редакції статуту банку;
  
• призначення спостережної ради банку та ревізійної комісії;
  
• призначення голови та членів правління банку-правонаступника.
  

Прийняттям необхідних рішень завершується другий етап реорганізації банків шляхом перетворення і розпочинається завершальний період. У цей період реорганізації банків шляхом перетворення банк-правонаступник не пізніше 10 робочих днів після проведення установчих зборів учасників подає до відповідного територіального управління Національного банку документи необхідні для реєстрації статуту банку-правонаступника, затвердженого установчими зборами учасників у новій редакції, а також погодження новопризначених посадових осіб органів управління банку у зв’язку з перетворенням, а також документи для отримання банківської ліцензії, дозволу на здійснення операцій банком-правонаступником у зв’язку з перетворенням відповідно до Положення про видачу ліцензій.

Після прийняття Національним банком рішень про реєстрацію банку-правонаступника (змін до статуту банку) та виключення банку, що реорганізувався, та його філій, представництв з Державного реєстру банків, не пізніше наступного дня після переоформлення кореспондентського рахунку банку у зв’язку з реорганізацією шляхом перетворення відповідні територіальні управління Національного банку вилучають:

• банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку на здійснення окремих операцій, які мають надсилатися до Генерального департаменту банківського нагляду (Департаменту державної реєстрації та ліцензування).
  

Банк, що реорганізовується подає відповідним територіальним управлінням Національного банку копію довідок про знищення печаток, штампів банку, що реорганізувався, які знаходилися в головному офісі банку та його філій, не пізніше наступного дня після їх отримання.

Після відкриття кореспондентського рахунку банку-правонаступника та кореспондентських рахунків його філій банк-правонаступник переукладає угоди з клієнтами банку, що реорганізувався. Так завершується реорганізація банків шляхом перетворення їх однієї правової форми на іншу.


7. Проблеми і причини що перешкоджають реорганізації банків у різних країнах світу.

Розпочинаючи розгляд даного питання, необхідно відмітити, що за статистичними даними процедура реорганізації банків в нашій країні йде не досить пожвавлено, а навпаки – знаходиться на досить низькому рівні. Це обумовлено рядом причин.

Серед правових причин слід відмітити те, що процедуру злиття (приєднання) банків з різними організаційно-правовими формами не пропрацьовано в Україні досконало. Серед інших причин можна вказати людський фактор; несумісність корпоративної культури банків, що беруть участь у реорганізації; відсутність необхідного досвіду з точки зору можливих угроз.

Просто провести реорганізацію банку і не оцінивши її результату буде недостатнім. Як свідчить міжнародний досвід, злиття і приєднання не завжди стає успішним, більше того, вони можуть викликати виникнення проблеми банків в майбутньому вже недалекому. Іншими словами можна сказати, що недооцінення проблеми може привести до негативних наслідків.

Перешкодами при реорганізації можуть бути також негативне відношення керівників і власників об’єкта злиття (приєднання) до процесів, що відбуваються; відсутність і непродуманість стратегії реорганізації банків; недостатня обізнаність про об’єкт приєднання; відмінності в корпоративній культурі, а також несумісність інформаційних систем.

Звичайно, що успіх проекту реорганізації можливий лише за умови дотримання принципу добровільності, а не примусовості. В іншому випадку для банку, що приєднується буде викликати труднощі оцінка результатів реорганізації, ступеня залучення у процес старих власників і керівників, протидія яких може стати головною перешкодою.

Більш детально хочу зупинитися на такій причині проблем у процесі реорганізації банків, як відмінності корпоративної культури. Більшість (85%) керівників організацій-учасників невдалого злиття називають головними причинами цього недооцінку відмінностей в системах управління і важкість об’єднання різної корпоративної культури. Корпоративна культура відноситься до категорії не осягнутих активів і формується в процесі розвитку організації на основі певних орієнтирів для персоналу. Розглядати реорганізацію в формі злиття і приєднання лише як просте, механічне додавання активів і пасивів двох організацій – велика помилка. Будь-яка організація, в тому числі і банк, - це перш за все люди, об’єднати яких набагато важче, ніж об’єднання бухгалтерії [2, с.179].

Управління процесом реорганізації слід розпочати з діагностики корпоративної структури. В випадку злиття і приєднання зростає потреба в формуванні єдиних, загальних культурних цінностей. Австрійський економіст А. Шмоль підкреслює, що ряд причин потребує відкритого обміну інформацією ще до початку реорганізації. Наприклад, колектив працівників хоче знати про вигоду, яку вони отримають в результаті реорганізації. Важливим моментом при цьому являються аргументи менеджменту на користь реорганізації з точки зору економічної і стратегічної необхідності. З цією метою проводиться відкрите обговорення з персоналом банку таких питань, як гарантії занятості, нові призначення, потреба в підвищенні кваліфікації. Особливу увагу при роботі з персоналом керівництво банку має приділяти тому, які можливості у випадку реорганізації банку відкриваються перед кожним працівником. В результаті нова організація має являти собою синтез усього найкращого, що було присутнім у культурі обох банків. Персонал повинен почувати себе невід’ємною частиною обновленої організації [2, с.180].

Як і працівники банку, кращі клієнти будуть залишати банк, якщо його майбутнє буде здаватися їм невизначеним. Досить часто і українські і зарубіжні банкіри використовують такий метод роботи з клієнтами, як відправка листів з інформацією про зміни, які передбачаються в банку у зв’язку з реорганізацією і вказівкою на те, як це може відбитися на їх інтересах і яку вигоду може принести.

Не менш важливою проблемою можуть стати витрати на процедуру реорганізації. Основні витрати учасників підуть на оплату аудиторів і оцінювачів. До цього необхідно додати витрати на реорганізацію апарату управління, уніфікацію обліку і контролю. Зі світового досвіду відомо, що затрати на злиття досить великі і нерідко досягають 25% суми угод.

Основними перевагами, що досягаються в результаті реорганізації банків на основі злиття і приєднання необхідно вважати:

• швидке досягнення бажаних темпів росту і збільшення рівня рентабельності за рахунок збільшення об’єму операцій;
  
• досягнення високого рівня знань і кваліфікації персоналу;
  
• можливість банку потрапити в число великих банків країни, регіону чи міста.
  

Реалізувати ці переваги можливо лише тоді, якщо банки збільшать належну увагу причинам невдач, правильно провели оцінку вартості об’єкта приєднання (злиття), а також новоствореного банку.

Процес концентрації банківського капіталу повинні ставати в Україні більш активними, основні мотиви, що необхідні для злиття і приєднання банків в економіці країни і банківській системі присутні. Базою для активізації цих процесів повинно стати більш удосконалене законодавство, а успіх реалізації намірів банків багато в чому буде залежати від серйозного аналізу позитивного і негативного досвіду в цій області, а також від результатів оцінки вартості банку.


ВИСНОВКИ

В рефераті мною проаналізовано закони, що регулюють питання реорганізації банків, нормативно-правові акти з цих питань, а також наукові юридичні джерела, в яких розглянуто ті чи інші аспекти правового регулювання процедури реорганізації банків та створення нових, розглянуто чинники, що негативно впливають на процес реорганізації, виявлені вади та недоліки, що виникають у процесі реорганізації банків різними шляхами та визначені напрями і шляхи їх подолання.

З метою поліпшення діяльності банків використовують таку процедуру, як реорганізацію банків яку визначають як об’єднання чи роздроблення банків з ціллю створення нового банку чи без цього або просто зміна їх організаційної форми зі створенням нової юридичної особи, але у всіх випадках з переходом прав і обов’язків в порядку правонаступництва від одних банків до інших. Реорганізація здійснюється у п’яти основних формах (злиття, приєднання, поділ, виділення та перетворення), кожна з яких має свої особливості.

Дослідження процесу реорганізації довело, що на сьогоднішній день реорганізація банків має проблеми і недоліки, які потребують негайного вирішення. Серед основних проблем слід відзначити проблеми законодавчого характеру, а саме те, що не має єдиного закону, який би регулював здійснення процедури реорганізації банків. Отже, проблему, вказану мною вище можна вирішити шляхом впорядкування законодавства, прийнявши відповідний закон.

Хотілося б звернути увагу на ще одну практичного характеру. Мова йде про персонал та клієнтів банку, який реорганізується. Як правило, банк залишають висококваліфіковані працівники і клієнти банку, почувши про його реорганізацію. Їх лякає незнання про майбутнє банку та те, чи будуть дотримані їхні інтереси в новоствореному банку. Шляхом вирішення цієї проблеми я вважаю обов’язок банку предоставляти інформацію реорганізацію в повному обсязі та прорахунки банку на майбутнє, щоб люди могли бачити, що їх очікує.

Практичною проблемою також є корпоративна культура, а саме те, що при злитті чи приєднанні банку необхідно поєднувати організації, які по-різному розвивалися, які мали різних керівників, де система управляння можливо і не суттєво, але відрізнялась. Кожен з банків, що реорганізується намагатиметься залишити якомого більше своїх принципів і правил корпоративної культури, що призводить на практиці до непорозумінь. Тому, вирішуючи реорганізувати банк треба звертати увагу на людський фактор.

Проводячи аналіз процедури реорганізації банків як на теоретичному, так і на практичному рівні, я помітила, що більша кількість банків, які мають намір реорганізуватися чи вже пройшли процедуру реорганізації, обирають для цього форму злиття чи приєднання, при чому така тенденція відмічається не лише в Україні, а і в країнах СНД та західної Європи. Тобто, на сьогодні актуальним є зростання високими темпами тенденції укрупнення банків. Я вважаю, що мотивами цього є недосить стійка та міцна матеріальна база комерційних банків.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Господарський кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. – 848с.
   
2. Банковское дело: учебник / О.И.Лаврушин, И.Д.Мамонова, Н.И.Валенцева [и др.] под ред. засл. деят. науки РФ, д-ра экон. наук, проф. О.И.Лаврушина. – 4-е изд., стер. – М.: КНОРУС, 2006. – 768с.
   
3. Банковское право Российской Федерации. Особенная часть: В 2 Т.: Учебник / Отв. ред. Г.А.Тосунян. – М.: Юристь, 2001. – Т. 1. – 560с.
   
4. Закон України “Про банки і банківську діяльність”// Відомості Верховної Ради. – 2000. - № 5 – 6, Ст. 30.
   
5. Постанова правління Національного банку України “Про порядок реорганізації банків”
   
6. Орлюк О.П. Банківське право: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 376с.
   
7. Про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Інструкція затверджена Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368.
   
8. Про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України: Інструкція затверджена Постановою Правління Національного банку України 7 грудня 2004 року № 598.
   
9. Карманов Є. Правові аспекти реструктуризації банківської системи України // Право України. – 2001. - №4. – С. 28 – 33.
   
10. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д.е.н., проф. Ф.Ф. Бутинця. – К.: Кондор, 2004. – 461с.