Міжнародне приватне право

Вид материала

Документы

Содержание 4.3. Обмеження дієздатності та недієздатність 4.4. Визнання іноземця безвісно відсутнім та оголошення померлим Контрольні питання Юридичні особи -суб'єкти міжнародного приватного права 5.2. Поняття "юридична особа" 5.3. Цивільна правоздатність іноземних юридичних осіб в україні Правоздатність та дієздатність юридичної особи Обмеження повноважень органу або представника юридичної особи Національний режим діяльності іноземних юридич­них осіб в Україні

Подобный материал:

• Законодавства, 446.39kb.
• Реценз І я на рукопис підручника з навчальної дисципліни «Міжнародне приватне право»,, 238.91kb.
• Реферат на тему: Міжнародне публічне право І міжнародне приватне право, їх значення, 64.14kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.

Особистий закон фізичної особи

1. Особистим законом фізичної особи вважається право країни, гро­
   мадянином якої вона є.
   
2. За наявністю в особи двох і більше громадянств її особистим зако­
   ном вважається право країни, з якою особа має найбільш тісний зв'язок.
   
3. Особистим законом особи без громадянства вважається право
   країни, в якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності —
   звичайне місце перебування.
   
4. Особистим законом біженця вважається право країни, в якій ця
   особа має звичайне місце перебування.
   
5. Для цілей Книги восьмої цього Кодексу фізична особа має:
   

1. своє місце проживання у країні, в якій вона живе з наміром пос­
   тійного проживання у цій країні;
   
2. своє звичайне місце перебування у країні, в якій вона живе певний
   час, навіть якщо з самого початку цей час був обмежений.
   

Стаття 1564. Правоздатність та дієздатність фізичної особи

1. Виникнення і припинення правоздатності та дієздатності фізичної
   особи визначається за її особистим законом. Проте якщо інше не перед­
   бачено законом, дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобо­
   в'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатись
   також за правом країни місця вчинення правочинів або виникнення зобо­
   в'язань у зв'язку із завданням шкоди.
   
2. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються в Ук­
   раїні правоздатністю нарівні з громадянами України, крім випадків, пе­
   редбачених законом або міжнародними договорами України.
   

56

3. Здатність фізичної особи, яка займається підприємницькою діяль­ністю, бути підприємцем і мати пов'язані з цим права та обов'язки ви­значається за правом країни, де фізична особа зареєстрована як підпри­ємець. За відсутності факту реєстрації застосовується право країни основного місця заняття підприємництвом..."

4.3. ОБМЕЖЕННЯ ДІЄЗДАТНОСТІ ТА НЕДІЄЗДАТНІСТЬ

Обмеження дієздатності у ст. 566¹ Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р. регламентовано так:

"...Іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно прожи­вають в Україні, може бути визнано недієздатними або обмежено діє­здатними в порядку, встановленому законодавством України".

У ч. 4 ст. 1564 проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. цей аспект відображено так:

"4. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздат­ною або такою, дієздатність якої є обмеженою, регулюються особистим законом цієї особи".

Ознайомимося зі ст. 24 "Визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною. Відновлення дієздатності" Конвенції про правову допо­могу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р.:

"1. У справах про визнання особи обмежено дієздатною чи недіє­здатною, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 3 цієї статті, є компетентним суд Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. У випадку, коли суду однієї Договірної Сторони стануть відоми­
   ми підстави визнання обмежено дієздатною або недієздатною особи, що
   проживає на її території, яка є громадянином іншої Договірної Сторони,
   він повідомить про це суд Договірної Сторони, громадянином якої є ця
   особа.
   
3. Якщо суд Договірної Сторони, якого повідомили про підстави
   для визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною, протягом
   трьох місяців не розпочне справи чи не повідомить про свою думку,
   справу про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною роз­
   глядатиме суд тієї Договірної Сторони, на території якої цей громадянин
   має місце проживання. Рішення про визнання особи обмежено дієздат­
   ною чи недієздатною надсилається компетентному суду Договірної Сто­
   рони, громадянином якої є ця особа.
   

57

4. Положення пунктів 1-3 цієї статті застосовуються відповідно і до відновлення дієздатності".

Аналогічно, але з певними нюансами цей аспект регламентовано у ст. 22 "Обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною (повне і часткове визнання недієздатним)" Договору між Україною і Республі­кою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р.

Наводимо текст зазначеної статті:

"1. Якщо цей Договір не передбачає інше, при обмеженні в дієздат­ності або визнанні особи недієздатною компетентним є суд тієї Договір­ної Сторони, громадянином якої є особа, яка має бути обмежена в діє­здатності або визнана недієздатною. Цей суд застосовує законодавство своєї держави.

2. Якщо суд однієї Договірної Сторони встановить, що є підстави
   для обмеження в дієздатності або визнання недієздатним громадянина
   іншої Договірної Сторони, місце проживання якого знаходиться на тери­
   торії першої Договірної Сторони, він повідомляє про це відповідний суд
   другої Договірної Сторони.
   
3. Якщо суд другої Договірної Сторони, повідомлений відповідно
   до пункту 2, заявить, що надає право виконати подальші дії суду за міс­
   цем проживання цієї особи або не висловиться протягом трьох місяців,
   суд за місцем проживання цієї особи може провести справу про обме­
   ження в дієздатності або визнання особи недієздатною відповідно до за­
   конодавства своєї держави, якщо причина обмеження в дієздатності або
   визнання особи недієздатною передбачається також законодавством тієї
   Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. Рішення про обме­
   ження в дієздатності або визнання особи недієздатною пересилається
   відповідному суду іншої Договірної Сторони.
   
4. У невідкладних випадках суд, зазначений в пункті 2, може вине­
   сти тимчасове розпорядження, необхідне для охорони цієї особи або її
   майна. Копії цих розпоряджень пересилаються відповідному суду тієї
   Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.
   
5. Положення пунктів 1-4 застосовуються також при скасуванні об­
   меження в дієздатності або відновленні громадянина в дієздатності".
   

58

4.4. ВИЗНАННЯ ІНОЗЕМЦЯ БЕЗВІСНО ВІДСУТНІМ ТА ОГОЛОШЕННЯ ПОМЕРЛИМ

У Цивільному кодексі України від 18 липня 1963 р. прямої згадки про визнання іноземця безвісно відсутнім та оголошення померлим немає. Очевидно, колись радянський законодавець вважав, що це його не сто­сується. Було передбачено таке визнання і оголошення стосовно грома­дян України. У нашій державі визнання особи безвісно відсутньою та оголошення померлою належить до сфери матеріального права. Англо­сакси вважають це сферою процесуального права. Французи ніколи не оголошують особу померлою. Таке положення свого часу було закладе­но у "Кодексі Наполеона" (Цивільному кодексі французів) 1804 р. Напо­леон у Кодексі передбачив, щоб французький солдат, хоч би як довго він перебував у полоні, на лікуванні після поранення тощо, повернувшись до Франції, нічого не втратив у своєму цивільно-правовому становищі. Запроваджена Наполеоном норма існує дотепер.

Статтю 1565 "Визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її такою, що померла" проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. сформульовано так:

"Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно від­сутньою або оголошення її такою, що померла, регулюються останнім з відомих особистих законів особи, що зникла".

Розглянемо, як зазначене питання регламентовано у двох міжнарод­них договорах України.

Ознайомимося зі ст. 25 "Визнання особи безвісно відсутньою та ого­лошення померлою" Конвенції про правову допомогу і правові відноси­ни з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р., ук­ладеної в Мінську.

"1. У справах про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошен­ня померлою і у справах про встановлення факту смерті є компетентни­ми установи юстиції Договірної Сторони, громадянином якої була особа у той час, коли вона за останніми даними була жива, а щодо інших осіб — установи юстиції за останнім місцем проживання особи.

2. Установи юстиції кожної з Договірних Сторін можуть визнати громадянина іншої Договірної Сторони та іншу особу, яка проживала на її території, безвісно відсутньою або померлою, а також встановити факт її смерті за клопотанням зацікавлених осіб, які проживають на її тери-

59

торії, права та інтереси яких засновані на законодавстві цієї Договірної Сторони.

3. При розгляді справ про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою і справ про встановлення факту смерті установи юстиції Договірної Сторони застосовують законодавство своєї держа­ви".

А тепер вивчимо ст. 23 "Оголошення померлим і встановлення фак­ту смерті" Договору між Україною і Республікою Польща "Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах" від 27 травня 1993 р.:

"1. Оголошення особи померлою і встановлення факту смерті нале­жить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, громадянином якої та особа була в той час, коли за останніми відомостями була живою.

2. Суд однієї Договірної Сторони може оголосити громадянина
іншої Договірної Сторони померлим або встановити факт його смерті:

1. за заявою особи, яка має намір реалізувати свої права, що вини­
   кають з спадкових або майнових відносин між подружжям,
   відносно нерухомого майна особи, яка померла або загинула,
   якщо це майно знаходиться на території тієї Договірної Сторони,
   суд якої має винести рішення;
   
2. за заявою чоловіка (дружини) особи, яка загинула або померла,
   що проживає на час подання клопотання на території тієї Дого­
   вірної Сторони, суд якої має винести рішення.
   

3. У справах про оголошення особи померлою і встановлення фак­
   ту смерті застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, грома­
   дянином якої була та особа на той час, коли за останніми відомостями
   була живою.
   
4. Рішення, винесене згідно з пунктом 2, має правові наслідки вик­
   лючно на території тієї Договірної Сторони, суд якої виніс рішення".
   

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Закон, за яким в Україні визначається цивільна дієздатність іноземних грома­
   дян та осіб без громадянства.
   
2. Особистий закон фізичної особи.
   

60

3. Ваше розуміння поняття "правосуб'єктність" із Загальної декларації прав лю­
   дини.
   
4. Яких іноземних громадян можна визнати в Україні недієздатними або обме­
   жено дієздатними?
   
5. Відмінності між Конвенцією СНД від 22 січня 1993 р. та Договором між
   Польщею і Україною від 27 травня 1993 р. з питань судового визнання осіб
   недієздатними та обмежено дієздатними.
   
6. Чи можна нині іноземця в Україні визнати безвісно відсутнім або оголосити
   померлим?
   

Розділ З

ЮРИДИЧНІ ОСОБИ -СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

5.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

При вивченні цієї теми користуватимемося такими основними дже­релами права:

1. Цивільний кодекс України (зокрема розд. 8). Прийнятий Верхов­
   ною Радою Української РСР 18 липня 1963 р. До нього неодноразово
   вносилися зміни та доповнення.
   
2. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Прийнятий
   Верховною Радою Української РСР 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ.
   
3. Конвенція про правову допомогу і правові відносини з цивільних,
   сімейних і кримінальних справ. Укладена у Мінську в межах СНД
   22 січня 1993 р.
   
4. Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних
   суб'єктів господарської діяльності в Україні. Затверджена наказом
   Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від
   18 січня 1996 р. №30.
   
5. Двосторонні договори України із зарубіжними країнами про пра­
   вову допомогу і правові відносини.
   
6. Конвенція про транснаціональні корпорації. Укладена у Москві
   6 березня 1998 р. у межах СНД.
   
7. Положення про фінансово-промислові групи в Україні. Затвердже­
   не Указом Президента України від 27 січня 1995 р. № 85/95.
   
8. Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні".
   Прийнятий Верховною Радою України 21 листопада 1995 р.
   

62

9. Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквіда­цію промислово-фінансових груп. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 781.

5.2. ПОНЯТТЯ "ЮРИДИЧНА ОСОБА"

Юридична особа—це утворення, яке можна зрозуміти лише у взає­мозв'язку з правовим полем, що існує навколо неї. Як сказав мудрець: "Короля грає почет". Немає підлеглих—немає й короля. На відміну від фізичної юридична особа існує завдяки наявності правового поля. Що­правда, різні правопорядки неоднаково розуміють поняття "юридична особа". Вітчизняний законодавець не вважає державу юридичною осо­бою, бо саме держава створює її.

Коротко ознайомимося з тим, як розуміють юридичну особу, наприк­лад, у Великій Британії. Для цього скористаємося двома найпопулярні-шими там юридичними словниками. "Правничий словник Коллінза" (СоШпз Вісґіопагу ofLaw) наприкінці 90-х років XX ст. у статті "Особа" (Person) зазначав: " Особа є предметом законних прав. Є два види закон­них осіб — людські істоти (human beings) і штучні особи (artificial persons), такі як корпорації. Товариство в Англії не є окремою законною особою, але у Шотландії воно є так званою квазі-особою". У нотатці "Юридична особа" (Зигізйс Регзоп) зазначений словник пояснював, що нею є орган (body), визнаний державою як такий, що наділений правами й обов'язками так само, як і природна (natural) або людська (human) осо­ба; загальним прикладом є компанія. "Оксфордський правничий слов­ник" (Oxford Dictionary ofLaw) у четвертій редакції (від 1997 р.) пояс­нював: "Юридична особа (штучна особа)" Оигізііс person (artificial person) ) — це утворення типу корпорації, що визнається як таке, що має законну особовість (legal personality), тобто здатне мати законні права і обов'язки. Зазначене поняття вживається як протилежне людській особі, яку називають "природною особою".

Розглянемо пояснення поняття "юридична особа" у вітчизняному словнику.

У статті "Особа у цивільному праві" "Юридичного словника-довід-ника", випущеного київським видавництвом "Феміна" у 1996 р., зазна­чається: "Юридична особа—це організація, яка має відокремлене май­но, може від свого імені набувати різних майнових і немайнових прав і виконувати обов'язки, бути позивачем або відповідачем у суді, арбітраж­ному суді або в третейському суді. Юридична особа має цивільну

63

дієздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Дієздатність за обсягом, а також моментом виникнення і припинення збігається з пра­воздатністю. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту за­твердження її статуту або положення, а в разі коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації певного виду—з момен­ту видання компетентним органом постанови про утворення її. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає з моменту реєстрації. Правоздатність юридичної особи припиняється з ліквідацією її ".

Очевидно, в усіх країнах світу юридична наука і практика використо­вують поняття "юридична особа". А от законодавчі формулювання цьо­го поняття існують не скрізь.

У нашому законодавстві існує кілька офіційно сформульованих де­фініцій юридичної особи. Ознайомимося з ними.

"Юридичними особами визнаються об'єднання осіб, установи або організації, які можуть як такі набувати прав за майном, вступати у зобо­в'язання, позовувати і відповідати у суді" (ст. 13 Цивільного кодексу УСРР, затвердженого постановою ЦВК УСРР від 16 грудня 1922 р.).

"Юридичною особою визнається організація, яка має у власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні відокрем­лене майно, відповідає за своїми зобов'язаннями цим майном і виступає у суді від свого імені.

Юридичні особи можуть мати майнові і особисті немайнові права і зобов'язання..." (витяг з п. 1 ст. 11 "Поняття юридичної особи" "Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік", прийнятих Верхов­ною Радою СРСР 31 травня 1991 р.).

"Юридичними особами визнаються організації, які мають відокрем­лене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами у суді, арбітражі або в третейському суді" (ст. 23 "Поняття юридичної осо­би" Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.).

"Юридична особа—це особа, зареєстрована як платник податку на додану вартість, має індивідуальний податковий номер платника подат­ку і здійснює операції з ввезення (пересилання) на митну територію Ук­раїни товарів (робіт, послуг) для цільового використання на будівництво, реконструкцію, ремонт і обслуговування об'єктів, а також обладнання і транспортних засобів, а саме:

• замовник (забудівельник) будівництва, реконструкції, ремонту і обслуговування об'єктів;

64

• особа, яка уклала договори (контракти) із замовниками (забу-
  дівельниками) будівництва, реконструкції, ремонту і облаштування
  об'єктів;
  
• особа, яка здійснює поставку обладнання і транспортних засобів,
  а також виконує роботи (надає послуги) для забезпечення і проведення
  щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку від­
  повідно до додатку 2 до Закону — переможець тендеру, проведеного
  Організаційним комітетом Міжнародної ради координації діяльності з
  підготовки і проведення щорічних зборів Європейського банку реконст­
  рукції і розвитку" (витяг з п. 2 Порядку ввезення (пересилання) на митну
  територію України товарів (робіт, послуг) для цільового використання
  на підготовку проведення у Києві щорічних зборів Європейського банку
  реконструкції та розвитку у травні 1998 р., затвердженого постановою
  Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 р. № 1343).
  

5.3. ЦИВІЛЬНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ ІНОЗЕМНИХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ

Про цивільну правоздатність іноземних підприємств та організацій у ст. 567 Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р. сказано над­звичайно слабо. Процитуємо цю статтю в її офіційному записі: "Іноземні підприємства і організації можуть без особливого дозволу укладати в Українській РСР угоди по зовнішній торгівлі і по зв'язаних з нею розра­хункових, страхових та інших операціях з радянськими зовнішньоторго­вельними об'єднаннями та іншими радянськими організаціями, яким надано право укладення таких угод.

Цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій при ук­ладенні угод по зовнішній торгівлі і по зв'язаних з нею розрахункових, страхових та інших операціях визначається за законом країни, де створе­но підприємство чи організацію".

Параграф 2 "Юридичні особи" гл. 107 Книги восьмої "Міжнарод­не приватне право" проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. сформульовано значно краще і сучасніше. Для порівняння про­цитуємо всі чотири статті параграфу.

"Стаття 1569. Особистий закон юридичної особи

1. Особистим законом юридичної особи вважається право країни місця знаходження юридичної особи.

65

2. Для цілей Книги восьмої цього кодексу під місцем знаходження
   юридичної особи розуміється країна, в якій юридична особа зареєстро­
   вана.
   
3. Місцем знаходження підприємницького товариства є країна, відпо­
   відно до права якої воно засноване, якщо товариство виконало вимоги
   права цієї країни щодо реєстрації та публічності або — за відсутності
   таких вимог — якщо воно організувало себе згідно з правом цієї країни.
   За відсутності цих умов застосовується право країни, з якої підприєм­
   ницьке товариство керується.
   

Стаття 1570. Правоздатність та дієздатність юридичної особи

Правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається за осо­бистим законом юридичної особи.

Стаття 1571. Обмеження повноважень органу або представника юридичної особи

Юридична особа не може посилатися на обмеження повноважень її органу або представника на вчинення правочину, яке невідоме праву країни, в якій інша сторона має звичайне місце перебування або місце знаходження, крім випадків, коли інша сторона знала або повинна була знати про такі обмеження.

Стаття 1572. Національний режим діяльності іноземних юридич­них осіб в Україні

Іноземні особи займаються в Україні підприємницькою та іншою діяльністю, яка регулюється цивільним законодавством, згідно з прави­лами, встановленими цим законодавством для такої діяльності юридич­них осіб України, якщо інше не передбачено законом".

Очевидно, потрібно визнати за кращий проект Цивільного кодексу від 25 серпня 1996 р., а не Цивільний кодекс від 18 липня 1963 р.

Ознайомимося ще з двома формулюваннями правоздатності юридич­ної особи. Для прикладу візьмемо багатосторонню угоду за участю Ук­раїни та її двосторонній договір з іноземною державою.

"3. Правоздатність визначається законодавством держави, за закона­ми якої вона (юридична особа. — Авт.) була утворена" (витяг зі ст. 23 "Правоздатність і дієздатність" Конвенції про правову допомогу і пра­вові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р., укладеної в Мінську).

"2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої вона заснована" (витяг зі ст. 21 "Правоздатність та дієздатність" Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кри­мінальних справах від 27 травня 1993 р.).

66

Правовий статус іноземних юридичних осіб в Україні також може визначатися міжнародними угодами України чи її внутрішнім законодав­ством. Наприклад, підприємницька діяльність іноземних юридичних осіб на території України, її континентальному шельфі та виключній (морській) економічній зоні регламентується спеціальними законодавчи­ми актами України.

Зокрема, Кабінет Міністрів України постановою від 27 листопада 1995 р. № 948 затвердив Порядок укладення контрактів на користування над­рами за участю іноземних юридичних осіб і громадян. Принагідно за­значимо, що це джерело права іноземного елемента стосується стовід­сотково.

У п. 2 Порядку зафіксовано: "На підставі контрактів можуть надава­тися у користування окремі ділянки надр, в тому числі континентально­го шельфу і виключної (морської) економічної зони України, родовища або частини родовищ корисних копалин як загальнодержавного, так і місцевого значення, включаючи техногенні родовища".