Російський ембріолог, бактеріолог й імунолог Ілля Ілліч Мечников народився в селі Іванівці на Україні, неподалік від Харкова

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

Російський ембріолог, бактеріолог й імунолог Ілля Ілліч Мечников народився в селі Іванівці на Україні, неподалік від Харкова. Його батько Ілля Іванович, офіцер військ царської охорони в Санкт-Петербурзі, до переїзду в український маєток програв у карти більшу частину приданого своєї дружини й майна родини. Мати Мечникова, у дівоцтві Емілія Невахович, була дочкою Лева Неваховича, багатого єврейського письменника. Вона всіляко сприяла тому, щоб Ілля - останній з п'яти її дітей і четвертий по рахунку син - вибрав кар'єру вченого.

Допитливий хлопчик з яскраво вираженим інтересом до історії природознавства, Мечников блискуче вчився в Харківському ліцеї. Стаття із критикою підручника по геології, що він написав в 16 років, була опублікована в московському журналі. В 1862 р., закінчивши середню школу із золотою медаллю, він вирішує вивчати структуру клітини у Вюрцбурзькому університеті. Піддавшись настрою, він вирушає до Німеччини, навіть не довідавшись, що заняття почнуться лише через 6 тижнів. Виявившись один у чужому місті без знання німецької мови, Мечников вирішує повернутися в Харківський університет. Із собою він привозить російський переклад книги Чарлза Дарвіна "Походження видів шляхом природного добору", ("On the Orіgіn of Specіes by Means of Natural Selectіon"), опублікований трьома роками раніше. Прочитавши книгу, Мечников став переконаним прихильником дарвінівської теорії еволюції.

У Харкові Мечников закінчив університетський чотирирічний курс природного відділення фізико-математичного факультету за два роки. Уже знайомий з особливостями будови представників нижчих типів тваринного світу (хробаків, губок й інших простих безхребетних), Мечников усвідомив, що відповідно до теорії Дарвіна в більш високоорганізованих тварин повинні виявлятися в будові риси подібності з низькоорганізованими, від яких вони походять. У той час ембріологія хребетних була розвинена набагато краще, ніж ембріологія безхребетних. Протягом наступних трьох років Мечников займався вивченням ембріології безхребетних у різних частинах Європи: спочатку на острові Гельголанд у Північному морі, потім у лабораторії Рудольфа Лейкарта в Гісені біля Франкфурта й, нарешті, у Неаполі, де він співпрацював з молодим російським зоологом Олександром Ковалевським. Робота, у якій вони показали, що зародкові листки багатоклітинних тварин є, власне кажучи, гомологічними (демонстують структурну відповідність), як і повинно бути у форм, зв'язаних загальним походженням, принесла їм премію Карла Ернста Фон Баєра. Мечникові до цього часу здійснилося всього 22 роки. Тоді ж через надмірну перенапругу в нього стали боліти очі. Це нездужання турбувало його протягом наступних 15 років і перешкоджало роботі з мікроскопом.

В 1867 р., захистивши дисертацію про ембріональний розвиток риб і ракоподібних, Мечников одержав докторський ступінь Санкт-Петербурзького університету, де потім викладав зоологію й порівняльну анатомію протягом наступних шести років. У складі антропологічної експедиції він поїхав до Каспійського моря, у район проживання калмиків, для проведення антропометричних вимірів, що характеризують калмиків як представників монголоїдної раси. Після повернення Мечников був обраний доцентом Новоросійського університету в Одесі. Розташована на березі Чорного моря, Одеса була ідеальним місцем для вивчення морських тварин. Студенти обожнювали Мечникова, однак зростаючі соціальні й політичні безладдя в Росії гнітили його. Слідом за вбивством Олександра ІІ в 1881 р. реакційні дії уряду підсилилися, і Мечников, подавши у відставку, переїхав у Мессіни (Італія).

"У Мессіні, - згадував він пізніше, - відбувся перелом у моєму науковому житті. До того зоолог, я відразу зробився патологом". Відкриття, що круто змінило хід його життя, було пов'язане зі спостереженнями за личинками морської зірки. Спостерігаючи за цими прозорими тваринами, Мечников помітив, як рухливі клітки оточують і поглинають чужорідні тіла, подібно тому, як це відбувається при запальній реакції в людей. Якщо чужорідне тіло було досить мале, то блукаючі клітки, які він назвав фагоцитами від грецького phageіn ("є"), могли повністю поглинути прибульця.

Мечников був не першим ученим, що спостерігав, як лейкоцити у тварин пожирають прибулі організми, включаючи бактерії. У той же час вважалося, що процес поглинання служить головним чином для поширення чужорідної речовини по всьому тілу через кровоносну систему. Мечников дотримувався іншого пояснення, тому що дивився на все очами ембріолога. У личинок морських зірок рухливі фагоцити не тільки оточують і поглинають прибулий об'єкт, але також резорбують і знищують інші тканини, у яких організм більше не має потреби. Лейкоцити людини й рухливі фагицити морської зірки ембріологічно гомологічні, тому що походять із мезодерми. Звідси Мечников зробив висновок, що лейкоцити, подібно фагоцитам, у дійсності виконують захисну або санітарну функцію. Далі він продемонстрував діяльність фагоцитів у прозорих водяних бліх. "Відповідно до цієї гіпотези, - писав згодом Мечников, - хвороба повинна розглядатися як боротьба між патогенними агентами - мікробами, що надійшли ззовні, - і фагоцитами самого організму. Лікування буде означати перемогу фагоцитів, а запальна реакція буде ознакою їхньої дії, достатнього для запобігання атаки мікробів". Однак ідеї Мечникова протягом ряду років не сприймалися науковою громадськістю.

В 1886 р. Мечников повернувся в Одесу, щоб очолити знову організований Бактеріологічний інститут, де він вивчав дію фагоцитів собаки, кролика й мавпи на мікроби, що викликають бешихове запалення й поворотний тиф. Його співробітники працювали також над вакцинами проти холери курей і сибірської виразки овець. Переслідуваний прагнучими сенсацій газетярами й місцевими лікарями, що дорікали Мечникову у відсутності в нього медичної освіти, він вдруге залишає Росію в 1887 р. Зустріч із Луї Пастером в Парижі привела до того, що великий французький вчений запропонував Мечникову завідувати новою лабораторією в Пастерівському інституті. Мечников працював там протягом наступних 28 років, продовжуючи дослідження фагоцитів.

Драматичні картини боїв фагоцитів, які малював Мечников у своїх наукових звітах, були прийняті в багнети прихильниками гуморальної теорії імунітету, що вважали, що центральну роль у знищенні "прибульців" грають певні речовини крові, а не лейкоцити, що втримуються в крові. Мечников, визнаючи існування антитіл й антитоксинів, описаних Емілем Фон Берінгом, енергійно захищав свою фагоцитарну теорію. Разом з колегами він вивчав також сифіліс, холеру й інші інфекційні захворювання.

Виконані в Парижі роботи Мечникова внесли вклад у багато фундаментальних відкриттів, що стосуються природи імунної реакції. Один з його учнів - Жуль Борде - показав, яку роль грає комплемент (речовина, знайдена в нормальній сироватці крові й активована комплексом антиген - антитіло) і знищенні мікробів, роблячи їх більш сприйнятливими до дії фагоцитів. Найбільш важливий внесок Мечникова у науку носив методологічний характер: ціль ученого полягала в тому, щоб вивчати "імунітет при інфекційних захворюваннях... з позицій клітинної фізіології".

Коли публікації про ролі фагоцитозу й функції лейкоцитів одержали більше широке поширення серед імунологів, Мечников звернувся до інших ідей, зайнявшись, зокрема , проблемами старіння й смерті. В 1903 р. він опублікував книгу, присвячену "ортобіозу" - або вмінню "жити правильно". - "Етюди про природу людини", у якій обговорюється значення їжі й обґрунтовується необхідність уживання більших кількостей кисломолочних продуктів, або кисляку, заквашеного за допомогою болгарської палички. Ім'я Мечникова пов'язане з популярним комерційним способом виготовлення кефіру, однак учений не одержував за це ніяких грошей. Мечников разом з Паулем Ерліхом був визнаний гідним Нобелівської премії по з і медицині 1908 р. "за праці по імунітету". Як відзначив у привітальній промові К. Мернер з Каролінського інституту, "після відкриттів Едварда Дженнера, Луї Пастера й Роберта Коха залишалося нез'ясованим основне питання імунології: "Яким чином організму вдається перемогти хвороботворних мікробів, які, атакувавши його, змогли закріпитися й почали розвиватися? Намагаючись знайти відповідь на це питання, - продовжував Мернер, - Мечников поклав початок сучасним дослідженням з... імунології й вплинув на весь хід її розвитку".

В 1869 р. Мечников одружився на Людмилі Федорович, що була хвора туберкульозом; дітей у них не було. Коли через чотири роки дружина вмерла, Мечников здійснив невдалу спробу покінчити життя самогубством, випивши морфій. В 1875 р., з викладачем Одеського університету, він зустрів 15-літню студентку Ольгу Білокопитову й одружився на ній. Коли Ольга заразилася черевним тифом, Мечников знову спробував звести рахунки з життям, цього разу за допомогою ін'єкції збудників поворотного тифу. Важко перехворівши, він, однак, видужав: хвороба зменшила частку настільки характерного для нього песимізму й викликала поліпшення зору. Хоча й від другої дружини в Мечникова не було дітей, після смерті батьків Ольги, що пішли з життя один за одним протягом року, чоловік і жінка стали опікунами двох її братів і трьох сестер.

Мечников упомер в Парижі 15 липня 1916 р. у віці 71 року після декількох інфарктів міокарда.

Серед численних нагород і знаків відмінності Мечникова - медаль Коплі Лондонської королівської спілки, ступінь почесного доктора Кембріджського університету. Він - член Французької академії медицини й Шведської медичної спілки.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити нам про це.