Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте
| Вид материала | Документы |
- Вступ, 392.68kb.
- Зміст, 603.28kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 711.56kb.
- Зміст, 490.32kb.
- Додатки, 787.79kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 391.36kb.
- Вступ, 531.71kb.
- Вступ, 250.46kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 391.1kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 496.67kb.
Для заказа доставки работы
воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………….3-9
Розділ I. Аналіз джерельної бази та методологія дослідження ………10-33
1.1. Стан наукового опрацювання проблеми …………………………...10-22
1.2. Методологічні засади дослідження …………………………………23-31
Висновки до I розділу …………………………………………………….32-33
Розділ II. Правовий розвиток в контексті національного культуротворення
2.1. Особливості українського світоглядно-філософського розвитку ...34-55
2.2. Правова культура як форма втілення та вираження духовно-предметного досвіду нації ……………………………………………………56-74
Висновки до II розділу ……………………………………………………75-77
Розділ III. Український світоглядно-філософський гуманізм докласичного періоду як чинник розвитку національної морально-правової культури …………………………………………………………………………………78-125
3.1. Міфічні та світоглядно-філософські впливи на праукраїнську морально-правову культуру ……………………………………………………………..78-97
3.2. Проблема етно-національної детермінації української правової культури ХV – першої половини ХVII ст. …………………………………98-120
Висновки до III розділу………………………………………………...121-125
Розділ IV. Вплив на українську правову культуру світоглядно-філософського гуманізму класичної та нової епохи (II пол. ХVII – поч. ХХ ст.).
4.1. Гуманістична парадигма в українській бароковій філософсько-правовій думці ………………………………………………………………………..126-148
4.2. Гуманістично-світоглядний потенціал української преромантичної та романтичної філософсько-правової ідеології…………………………….149-193
Висновки до IV розділу ………………… …………………………..194-198
Висновки ……………………………………………………………….199-207
Список використаної літератури ……………………………...208-230 ВСТУП
Актуальність теми. У наш час, коли відбувається великомасштабна зміна соціального буття, переоцінка цінностей, норм діяльності і поведінки людей у зв’язку з переходом до ринкових відносин, інтеграції в європейський соціокультурний простір, розбудови громадянського суспільства і правової демократичної держави, особливого значення набирає ефективне нормативно-правове упорядкування процесів суспільного розвитку. Саме сьогодні, з утворенням незалежної Української держави, створилися сприятливі умови щодо критичного переосмислення методологічних основ дослідження правової культури, необхідності докорінного реформування правової реальності сучасної України. Теоретична розробка засад правового розвитку вимагає всебічного аналізу як національної правової культури, правових традицій, національного менталітету і правосвідомості українського народу, так і новітніх досягнень світової суспільно-правової думки.
На часі нині продовження розпочатого нещодавно вітчизняними філософами права дослідження права як духовно-культурного феномена, що дасть можливість розкрити його гуманістичний вимір, побачити його як багатогранне, цілісне, духовно-наповнене явище, яке нерозривно пов’язане з духовним досвідом народу, його ментальністю, національною свідомістю, національною психікою, з культурним та історичним вимірами його буття, побачити його глибоко антропологічну сутність.
Такі дослідження дозволять заповнити окремі прогалини у філософсько-правовому знанні України, дадуть змогу відродити інтерес до вітчизняної філософсько-правової спадщини, допоможуть повніше ідентифікуватися як нації, спонукають працювати на ствердження національної правосвідомості і правової культури. Особливої актуальності дане дослідження набуває в контексті проведення в сучасній Україні правової реформи. На часі дня розбудова власної національної правової системи, яка ґрунтувалася б на національній гуманістичній світоглядно-філософській традиції, яка має понад тисячолітню історію.
Незважаючи на окремі фрагментарні дослідження українськими правознавцями та філософами права різних аспектів аналізованої теми, цілісного дослідження її на дисертаційному рівні поки що зроблено не було, що і вплинуло визначальним чином на вибір теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає вимогам ст. 7 Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" від 11 липня 2001 року, обрана відповідно до державно-правової реформи в Україні, увідповіднена програмі розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. та "Тематиці пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких установ МВС України на період 2002-2005 рр.", затвердженій наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, виконана в межах плану науково-дослідних робіт кафедри гуманітарних дисциплін, філософії права та юридичної логіки КНУВС на 2006-2007 рр., узгоджується із темою вищезазначеного плану – "Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі".
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є висвітлення українського світоглядно-філософського гуманізму як засади розвитку національної правової культури, осмислення особливого та закономірного в динаміці її становлення і розвитку.
У відповідності до поставленої мети розв’язуються такі завдання:
- дослідити ступінь наукового опрацювання теми дисертації та визначитися з методологією дослідження;
- проаналізувати природу та функції ментального чинника у культурній життєдіяльності українців, розкрити гуманістичну сутність їх світоглядно-філософської парадигми, показати залежність розвитку правової культури від особливостей духовного досвіду нації;
- розкрити міфічні та світоглядно-філософські впливи на праукраїнську морально-правову культуру;
- дослідити специфіку етнонаціональної детермінації української філософії права ХV – першої половини ХVII ст., проаналізувати нормативно-правову реальність даної епохи, правовідносини на предмет виявлення в них гуманістичного виміру;
- визначити роль гуманістичної парадигми в українській філософсько-правовій думці, державотворенні, правовій діяльності барокової культури;
- проаналізувати особливості гуманістично-світоглядного потенціалу української преромантичної та романтичної філософсько-правової ідеології та нормативно-правової бази, як елементів української правової культури ХIХ- поч. ХХ ст.
Об’єктом дослідження є розвиток української правової культури.
Предмет дослідження - вплив українського світоглядно-філософського гуманізму на розвиток національної правової культури.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять філософські методи, низка загальнонаукових та спеціально-правових методів. Для дослідження правової культури як явища загальної культури були використані такі філософські методи, як: філософсько-ідеалістичний, феноменологічний, філософсько-антропологічний, історико-філософський, метод герменевтичного підходу та ін. Використання цих методів дозволило побачити духовну сутність права, осягнути його духовний смисл, побачити його антропологічну сутність, людиномірність, невід’ємність від людського буття.
Застосування загальнонаукових методів таких, як: метод аналогії і порівняння, метод сходження від загального до одиничного, метод узагальнення, об’єктивності - дало можливість простежити динаміку правової культури в часі, вплив на її формування історичних, політичних, суспільних факторів, проаналізувати структуру правової культури, її характерні риси.
Такі спеціально-правові методи, як: юридично-культурологічний, юридично-антропологічний, соціально-правовий, формально-догматичний, порівняльно-правовий дозволяють мислити право у нерозривному зв’язку з конкретною культурою, аналізувати нормативно-правовий матеріал, порівнювати правову культуру в різні історичні періоди.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
вперше:
- у вітчизняній філософії права проведено цілісний системний аналіз впливу українського світоглядно-філософського гуманізму на становлення і розвиток національної правової культури;
- доведено, що філософсько-світоглядна парадигма, яка є формою духовно-ментального досвіду нації (народу), основним системоорганізуючим фактором її внутрішнього світу, може визначальним чином впливати на зміст правової культури, таких її складових, як правова ідеологія, стиль і зміст правового мислення, заломлюватися в нормативно-знаковій правовій реальності, правовій діяльності тощо, формувати напрями правового розвитку;
- показано, що морально-правова культура княжої України увібрала в себе такі гуманістичні світоглядно-філософські характеристики українців, як: повага до людини-особистості, як форми існування божественого, бережливе ставлення до традиційно-звичаєвих засад життя, схильність до утвердження морально-етичних цінностей, демократизм судочинства, державно-політичного життя тощо;
- встановлено, що основними смисловими характеристиками праукраїнського права були: принципи природної (божественої) справедливості, добра, спільного блага, християнського милосердя, цінності людини, її життя тощо, що засвідчує розуміння праукраїнцями права як глибинно духовного явища, своєрідного моралізованого права, що постало як форма вираження почуттєво-ментального начала народу, його християнізованої філософсько-світоглядної культури;
- визначено, що саме філософсько-правова ідеологія русичів як невід’ємна складова їх морально-правової культури є виразно гуманістичною, спрямованою на ствердження і захист низки природних прав людини та народу;
- з’ясовано, що в контексті антропоцентрично-індивідуалістичної та гуманістичної філософії першого українського Відродження було сформовано філософсько-правову парадигму, яка, розвиваючи юснатуралістичне праворозуміння княжої України, піднімала проблему захисту таких природних прав людини та народу, як право на життя, національну ідентичність, честь і гідність, свободу совісті, віри, освіту, рідну мову, приватну власність, справедливий суд, формальну рівність тощо. Всі ці права трактуються як невід’ємні від людини та народу;
- обгрунтовано спадкоємність українською бароковою філософсько-правовою думкою гуманістичної традиції філософської культури попередніх епох, трактування нею права як сукупності загальних принципів, в основі яких лежать вищі духовні цінності, насамперед морально-етичного плану, тобто розуміння його як духовно-культурного феномена. Ця ідеологія була спрямована на ствердження цінності природно-правових регуляторів суспільного життя, захист природних прав людини і народу, більшою чи меншою мірою вона знайшла відображення в найважливіших нормативно-правових актах, характері українського державотворення того часу, масовій морально-правовій свідомості, сприяючи формуванню української людини буржуазного типу, здатного до вільного вибору, повноцінного суб’єкта права;
подальшого розвитку набули положення:
- що український романтично-філософський світогляд, в лоні якого ствердилася національна ідея, вчинив доволі значний вплив на правову свідомість українців, на їх національну правову культуру та державотворення загалом. В основу цього світогляду було покладено ідеї унікальності людини-особистості, цінності її життя, первинності її природних прав стосовно влади та закону тощо. Ідеї невідчужуваних природних (божествених) прав людини і народу (нації) на буття в просторі та часі, на власну державу, право, приватну власність, віру, мову, освіту, національну ідентичність і т.п. лягли в основу низки нормативно-правових документів тієї епохи, зокрема правових актів УНР та ЗУНР;
- що змістовно-визначальними мисленнєвими домінантами, які пронизують понад тисячолітню українську правову традицію, є: ідея права-моралі чи юридизованої моралі, тобто права як духовно-культурного феномену, що втілює та виражає вищі духовні цінності; ідея цінності людини та народу, їх невід’ємних природних прав; ідея верховенства права стосовно влади та закону – ці характеристики стали закономірним результатом впливу на національний правовий розвиток емоційно-почуттєвої ментальної компоненти нації та релігійно-екзистенціального спрямування її світоглядно-філософських засад, в силу чого легістсько-нормативістська ідеологія та практика залишаються для українців чужими, на що має бути зважено в процесі реформування правової сфери сучасної України.
Практичне значення одержаних результатів даного дослідження полягає в тому, що вони можуть бути застосовані при вирішенні конкретних теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з реформуванням правової сфери життя сучасного українського суспільства. Дослідження даної теми дисертації зосереджує увагу на питаннях, які недостатньо розроблені у вітчизняній філософсько-правовій літературі, а тому допоможуть ліквідувати прогалини у вивченні національної правової культури і можуть слугувати для подальшого дослідження проблемних питань, піднятих у дисертації. Матеріали і окремі висновки дисертаційної роботи можуть бути використані при вивченні курсів філософії права України, історії філософії України, історії української культури, для поглибленого вивчення проблем українського світоглядно-філософського гуманізму, проблем української ментальності, в пропагуванні філософсько-правової думки, для філософсько-правового читання на курсі, зокрема: для читання спецкурсів з правової культури, філософії права, розвитку правосвідомості, у розробці нових методів викладання філософії права та навчально-виховних програм.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на міжнародних та регіональних наукових конференціях і колоквіумах: "Християнство і мораль (м. Тернопіль, 2001), "Переяслав (1654) в історії української церкви" (Київ – Тернопіль, 2003), "Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості" (м. Чернівці, жовтень 2005 р.), на науковій культурологічній конференції "Особистість. Час. Культура" (м. Чернівці, листопад 2005 р.), на всеукраїнській конференції "Філософ і філософія в сучасному світі: форми присутності та відповідальність" (м. Львів, лютий 2006 р.), "Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні" (м. Острог, 26 травня 2006 р. ), "Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи" (м. Тернопіль, 2007).
Публікації. Основні ідеї і положення дисертаційного дослідження викладені у чотирьох публікаціях, вміщених у фахових наукових виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією (ВАК) України та в двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг роботи зумовлені предметом, метою та завданнями дослідження обраної теми.
Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 230 сторінок друкованого тексту, з них основний текст займає 207 сторінок. Список використаних джерел містить 335 найменувань.
Для заказа доставки работы
воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
ВИСНОВКИ
1. В умовах переходу українського суспільства до демократичного способу життя, ствердження засад правової та соціально-орієнтованої держави, формування громадянського суспільства, масової появи людини нового типу – людини ринкового суспільства, однією з найактуальніших проблем сьогодення є реформування національної правової системи, перетворення її в рушійну силу суспільного розвитку і подолання її сьогоднішньої інертності та консервативності. Вирішення цієї проблеми вимагає адекватного дослідження українського правового розвитку, існуючої правової культури. Особливо важливо сьогодні продовжити розпочате нещодавно вітчизняними філософами права (М. Козюбра, А. Козловський, В. Шишко, В. Братасюк), дослідження права як духовно-культурного феномена, на противагу вузько-нормативістському підходу до права, який засвідчив свою неефективність в умовах сучасних, якісно-нових реалій.
2. Погляд на право як на культурний феномен дає можливість побачити його як багатогранне, цілісне, духовно-наповнене явище, що нерозривно пов’язане з низкою вищих духовних цінностей, з духовним досвідом народу, який його створив, його суб’єктивними властивостями, ментальністю, національною свідомістю, національною психікою, загалом культурним та історичним вимірами його буття, на відміну від часткового, усіченого політико-владного образу права, пропонованого позитивістсько-нормативістським підходом. Підхід до права як до духовного культурного феномену дає можливість розкрити гуманістичний вимір в праві, гуманізувати загалом правову культуру, що так необхідно українському суспільству нині, і чого не дає можливості зробити політико-владний образ права. Повернення національному праву його глибинного духовного смислу, що був заперечений позитивістсько-нормативістською інтелектуальною традицією в радянський період, дасть потужний поштовх розвитку української правової культури, перетворенню її в засіб і міру суспільного розвитку.
3. Аналіз права як духовно-культурного явища передбачає дослідження його взаємозв’язку з етно-національним чинником, під яким розуміється духовно-психічна енергія народу (нації, етносу), його національно-вітальне лібідо, свідомість та самосвідомість, етно-національний характер, менталітет, історична пам’ять тощо. Духовно-ментальний досвід кожного народу є активним чинником творення культурних феноменів загалом і правового зокрема. Правова культура як результат творчого генія народу (нації) є формою втілення і вираження його етно-національного вітального лібідо, духовно-психічної енергії, ментальної аури. Ментальні настанови на всіх рівнях, від ідейно-теоретичного до буденно-емоційного та несвідомого є невід’ємними компонентами правової культури.
4. Правова культура є складним багатогранним утворенням, формування якого залежить від рівня розвитку суспільства, політичних засад його розвитку, економічних, соціальних структур суспільства, рівня розвитку особистості, інтелектуальної культури суспільства, релігійних поглядів тощо. Особливо великий вплив на формування і розвиток правової культури має світоглядно-філософська парадигма суспільного розвитку, яка і безпосередньо і опосередковано відображає ментальну ауру, духовно-ментальний досвід народу. Світоглядно-філософське підгрунтя, будучи продуктом духовно-практичного освоєння світу, основним системоорганізуючим фактором внутрішнього світу нації, який інтегрує та стабілізує відношення народу до реалій життя, визначальним чинником впливає на зміст правової культури, таких її складових, як правова ідеологія, правове мислення, правові почуття, заломлюється в нормативно-знаковій реальності, відображається в трудовій діяльності тощо, формує напрями розвитку правової системи загалом.
5. Світоглядно-філософська думка праукраїнців ввібрала в себе їх етноментальну енергію, власну міфічну, античну, грецьку та візантійську традиції, а також християнську ідеологію, яка органічно доповнила і збагатила виразно етико-гуманістичне наповнення духовної культури княжої України. Шанобливе ставлення до землі-Метарі, різних природних стихій: вогню, води, сонця, природи загалом, формувало в праукраїнців почуття гармонії з природою і світом, природної і суспільної рівноваги. Завдяки християнській ідеології в світоглядно-філософській парадигмі праукраїнців загострилася увага до людини загалом та її духовного світу зокрема. Дослідження філософської думки княжої України засвідчують, що вона наскрізь пронизана увагою до таких вищих духовних цінностей, як справедливість, добро, милосердя, спільне благо, в ній виразно посилилися етико-гуманістичні тенденції.
6. Праукраїнці створили унікальну правову культуру, яка увібрала в себе такі світоглядно-філософські характеристики нашого народу як: бережливе ставлення до традиційно-звичаєвих засад життя, схильність до демократизму в політико-державницькій сфері та й у суспільних відносинах загалом, морально-етичну парадигму, в основі якої лежали вищі духовні цінності, повагу до людини-особистості як форми вираження духовного буття, невід’ємної частини природного світу, створеного Богом.
7. Основною формою права в праукраїнців був правовий звичай. Окрім нього існувало також писане (державне) право, є також свідчення звернення давніх русичів і до правового прецеденту, тобто в плані джерел та форм існування права княжа Україна виходила з принципу плюралізму. Праукраїнці стверджували і розвивали юснатуралістичне праворозуміння. Аналіз правової культури цієї епохи, таких її складових як правова ідеологія, писані норми, живе право, судочинство тощо, дає підстави вважати, що в основу розуміння права було покладено принципи природної справедливості добра, спільного блага, поваги до людини і т.п., тобто давні русичі розуміли право як глибинно-духовне явище, нерозривно пов’язане з мораллю та її цінностями. Феномен юридизованої моралі чи моралізованого права в княжій Україні постав як форма вираження ментально-почуттєвого начала праукраїнців, їх гуманістичної, світоглядно-філософської налаштованості, впливу етичного потенціалу християнства та демократичного державно-політичного устрою.
8. Давньоруська морально-правова культура представлена достатньо добре розвиненою філософсько-правовою ідеологією, в якій звучить чимало гуманістичних ідей. Її аналіз засвідчує, що в праукраїнців був стійкий інтерес до людини-особистості та її життя, звучала ідея захисту низки її природних прав: на гідність, незалежно від соціального походження, відповідно до моральних засад; на освіту, знання, власність, життя, протест проти насильства. В цій ідеології виразно захищається право руського (праукраїнського) народу на власну землю та державу, віру та історію.
9. Епоха першого українського передвідродження та відродження дає можливість простежити подальший розвиток світоглядно-філософської гуманістичної парадигми – з’являється відродженнецька гуманістична та антропологічна філософія, в якій утверджується ідея самоцінності людського життя, орієнтації людини на суспільно-корисну працю, на оволодіння знаннями, досягнення морального ідеалу в реальному житті тощо. Філософія громадянського гуманізму впливала на формування антропоцентричного індивідуалізму. Ренесансний образ людини, ідеї її активної діяльності на "народну користь", спільне благо, неминуче чинили вплив на розвиток національної свідомості та самосвідомості, пробуджували патріотичні почуття, формували національну ідентичність, національну самоповагу. Низка мислителів цього часу наголошують на ідеї неможливості людського щастя без любові до рідної землі, народу, вітчизни. Тобто національність як характеристика особистості пропагується свідомо (С. Оріховський, Г. Смотрицький, Х. Філалет, Ю. Рогатинець, К. Ставровецький, брати Зизанії та ін.). Мислителі-полемісти засуджують насильницьку денаціоналізацію українців, вважають, що вона веде до моральної та духовної деградації, до матеріального та духовного зубожіння народу.
10. Піднесення етно-національного життя українців в епоху першого передвідродження та відродження, ренесансні гуманістичні та антропоцентрично-індивідуалістичні філософсько-світоглядні ідеї зумовили помітний розвиток правової свідомості української спільноти того періоду. Праукраїнський правовий гуманізм був розвинений в нових умовах в такій складовій правової культури, як передусім, правова ідеологія. Однією із чільних ідей в філософсько-правовій думці того періоду є ідея індивідуальної свободи, громадянських свобод, право народу на вільний вибір своєї долі. Іншими, не менш важливими ідеями, є такі ідеї як: ствердження справедливості у відносинах між людьми, у ставленні влади до людини, повага до її честі та гідності, ствердження у правовідносинах ідеї добра, спільного блага, рівності людей від природи. Інакше кажучи, активно піднімається проблема природних прав людини, які трактуються як невід’ємні від людини.
11. В умовах ренесансної України-Руси активно порушується проблема захисту таких природних прав українців, як: право на свободу совісті, на власну віру, освіту, мову, право жити на рідній землі, на приватну власність, право на справедливий суд тощо. Від правової думки княжої України успадковано трактування права як глибинно-духовного явища, невід’ємного від морально-етичного виміру. Всі відомі мислителі-гуманісти того часу активно протестують проти неправа у будь-яких формах і захищають природне право, і людини, і народу на протест проти нього.
12. Українським мислителям того часу (Х. Філалет, С. Оріховський та ін.) відома концепція договірного походження держави, на її засадах вони пропонують організувати державне життя в Україні. Аналіз філософсько-правової думки ренесансної України свідчить про те, що її правова культура розвивалася тоді у європейському руслі. Це були уже буржуазно-демократичні погляди в праві.
13. Українська барокова світоглядно-філософська традиція, будучи виразно представлена філософськими курсами професорів Києво-Могилянської академії, продовжила розвиток гуманістично-демократичних поглядів мислителів відродженнецької епохи. Цей світогляд складався в умовах інтенсивної іноземної експансії на українські землі та культурні надбання, що супроводжувалося їх руйнацією та нищенням. Ці процеси викликали спротив народу, спонукали до пробудження патріотизму, боротьби за національну державність, розвивали національну свідомість та ідентичність.
В полі зору таких мислителів того часу, як І. Гізель, Л. Баранович, С. Кулябка, М. Козачинський, Г. Кониський, С. Калиновський та ін., проблема людини як активного розумного творчого начала, її свободи волі, адекватності її розумові, моральним цінностям та принципам, суспільному благу, "народній користі". Творча діяльність людини відповідно до "природи речей", є засобом досягнення людиною щастя, на яке вона заслуговує, - стверджують професори КМА. Вони продовжують розвиток ідей природних прав людини, виводячи їх з природи, Бога та людського розуму.
14. Філософсько-правові погляди мислителів бароко викладено в основному в розділах етики, що свідчить про трактування ними права як духовного явища, невід’ємного від морально-етичного виміру. Трактуючи право як сукупність загальних принципів, в основі яких лежать такі вищі духовні цінності, як справедливість, добро, милосердя, свобода, спільне благо тощо, ці мислителі стверджували цінність живого права, природно-правових регуляторів суспільного життя. В їх творах звучать ідеї захисту таких природних прав людини, як: право на життя, на свободу совісті, віри, мови, освіти, приватної власності, протесту проти будь-яких форм неправа. Вони виступили на захист права людини на честь і гідність, незалежно від соціального походження її, тобто на рівність людей від природи. Всі ці ідеї сприяли процесу формування людини буржуазного суспільства, руйнації феодальних сеньйоріально-васальних відносин, стверджували ідею особистісного "Я", здатного до вільного вибору, самовизначення, сприяли формуванню українців як самодостатніх людей, повноцінних суб’єктів права.
15. Мислителі доби бароко, виходячи з концепції природного права, піднімали проблему права народу на гуманістичні та демократичні державно-політичні та правові інституції. Вони були прихильниками і захисниками концепції суспільного договору. Активно виступаючи проти насильства державної влади над людиною, розвивали ідею первинності права стосовно влади і закону, стверджували ідею національної окремішності, права на національне самовизначення.
16. Гуманістично спрямовані філософсько-правові ідеї, напрацьовані бароковою епохою, знайшли своє відображення в нормативно-правових актах тієї доби: Гадяцькому трактаті, Березневих статтях Б. Хмельницького, Конституції П. Орлика. В них звучать ідеї захисту природних прав людини та народу на автономне життя, національну тожсамість, національну державу, приватну власність, свободу совісті тощо.
17. Глибоко гуманістичними є філософські погляди Г. Сковороди. В його творах звучить ідея унікальності людини як духовно-предметної істоти, її захисту, ідея індивідуальної свободи. Мислитель гуманістично трактує і низку філософсько-правових проблем. На засадах концепції природного права він утверджує право людини і цілого народу на автономне життя "у своєму краї", право людини на працю відповідно до "природи речей", ідею права людини та народу на національну тожсамість, ідентичність відповідно до "спорідненого життя" та "своєї натури". Г. Сковорода виступав проти насильства у будь-яких формах над людиною і народом.
18. Романтизм як специфічних ірраціональний світогляд, традиція розуміння і трактування проблеми людини в світі, став одним із найвпливовіших чинників формування української політико-правової культури. Синтез християнства та романтизму мав наслідком потужний сплеск гуманізму в українській духовній культурі. Будучи гуманістичною за своєю суттю, українська романтична традиція успадкувала від світоглядно-філософської думки попередніх епох величезний інтерес до людини, її духу, життя, творчості тощо. В межах романтичного світогляду було розвинено філософсько-правову ідеологію, успадковану від мислителів минулого: природно-правове мислення, ідею невідчужуваності природних прав людини і народу (нації), серед них право людини-особистості на життя, на індивідуальну свободу, самовизначення, віру, освіту, мову, повагу, честь і гідність, приватну власність, політичний вибір, працю, національну ідентичність тощо.
Особливо виразно звучить в романтичній традиції проблема природних прав народу (націй) на політичне самовизначення, на власну територію, землю, культуру, історію тощо. Ідея захисту природних прав народу на буття в просторі і часі, на власну державу, право, культуру, звучить у всіх відомих мислителів-романтиків. Ці ж ідеї знайшли своє відображення у низці нормативно-правових документів тієї епохи, зокрема в правових актах УНР та ЗУНР.
Трактування смислу права українськими мислителями-романтиками було теж успадковане від попередників - воно було трактоване як форма втілення таких вищих духовних цінностей, як: справедливість, свобода, рівність, добро, спільне благо тощо. Право мислиться невід’ємним від морально-етичного виміру. Стосовно закону воно вважається первинним. Романтики захищали природно-правові регулятори суспільного життя: звичаї, традиції, живе право. Природно, що романтичний світогляд, в лоні якого зародилася та ствердилася національна ідея, вчинив доволі значимий вплив на правову свідомість українців загалом, на національну, еліту зокрема, став потужним чинником розвитку національної, державно-правової культури в наступні епохи.
19. Національна ментальність українців, в якій домінує емоційно-почуттєва компонента, міфічна свідомість, сформована на її основі, вплив на українську духовну культуру християнського гуманізму, створили потужну гуманістичну світоглядно-філософську традицію, яка стала засадою розвитку української морально-правової культури. Усталеними мисленнєвими домінантами в ній є ідея людини та її невід’ємних прав, принцип нерозривного зв’язку права та вищих духовних цінностей, тобто ідея смислу права як духовного явища, ідея взаємозв’язку права та моралі, принцип вищості права стосовно закону та влади, виразно юснатуралістичне праворозуміння тощо, тобто українська правова культура засвідчує про глибоко гуманістичний характер.
Ця особливість української правової культури є заканомірним наслідком впливу на неї емоційно-почуттєвої ментальної компоненти українців та релігійно-екзистенціального характеру їх світоглядно-філософських засад - в силу цього легістсько-позитивістська ідеологія та методологія були і є для українців чужими, що природно має бути враховано в процесі реформування правової системи сучасної України.