Стильові особливості ранньої драматургії с
| Вид материала | Документы |
- Завдання для державної підсумкової атестації учнів, 53.19kb.
- Приклад питання з світової літературі розділ Комедії Вільяма Шекспіра як зразок англійської, 99.57kb.
- Ченням посідають питання ранньої діагностики та ефективного лікування уражень серцево-судинної, 204.62kb.
- Вступ, 786.34kb.
- Работы Елизаветы козыревой, 76.88kb.
- Орієнтовне календарно-тематичне планування, 89.66kb.
- План Особливості інтер'єру при проведенні ділової бесіди Особливості жіночого ділового, 226.95kb.
- Новаторство Драматургії Чехова, 198.44kb.
- Особливості ведення бухгалтерського обліку при здійсненні благодійної діяльності, 53.74kb.
- Художньо-стильові напрями й течії в літературі, 153.73kb.
Діалоги й монологи в досліджуваному художньому тексті виконують передусім суто інформаційну функцію‚ внаслідок цього вони експозиційні за храктером (статичні). Ця риса притаманна творам натуралістичного спрямування. Зображення персонажів і умов їхнього життя в натуралістичній драмі утворює ”середовище”‚ яке не породжує драматичного конфлікту до тих пір‚ доки не з’явиться особа зі своєю волею‚ ”без цього драма залишається ”картинкою з натури”‚ ”натуралістичним ескізом”68. У драмі С.Черкасенка спокій Таранового дому порушує поява Андрія - брата Петра Гульбицького й лікаря Василя Івановича Похмурого. ”У натуралістичній драмі недаремно так часто хто-небудь ”приїздить” і тим самим зриває ”стан”‚ зображений у драмі”‚ - додавала Т.Сільман. У натуралістичній драмі відсутня динаміка‚ в ній наявний лише стан. Для виникнення конфлікту вводиться новий персонаж. Прихід Андрія й Похмурого спричинився до їх зіткнень із Гульбицьким і Усовим. Сцена зустрічі побудована не на перипетіях зовнішньої дії‚ а на дискусії між персонажами‚ на кон-фліктах‚ які виникають із зіткнень різних ідеалів‚ поглядів‚ почуттів.
Лікар Похмурий (красномовно звучить прізвище персонажа!) налаштований на сумлінне виконання своїх обов’язків‚ але непрофесійна поведінка інженера‚ штейгера‚ десятника зводить нанівець усі його старання. Нестерпні умови життя й праці‚ створені Гульбицьким для шахтарів‚ спричинилися до поширення тифу серед робітників. За несприятливих‚ навіть тяжких виробничих і громадських обставин праця лікаря не приносить сподіваних результатів. Похмурий нарікає: ”Бачиш‚ що ти цілком безсилий допомогти‚ що тут потрібні певні ліки‚ котрі від тебе не залежать. А ті‚ кому на це треба звернути увагу‚ ніби й не бачать нічого...” (384). Отже‚ невдоволення результатами своєї праці‚ сімейні негаразди (легковажна дружина проводить час у товаристві Гульбицького)‚ породили в героєві песимістичні настрої: ”Властиво‚ про мене все одно‚ чи ви зробите для шахтарів що-небудь‚ чи ні - мені наплювать” (385). Оточення зламало цю неординарну людину‚ спонукало до пиятики. Таким чином‚ створюючи образ лікаря Похмурого‚ С.Черкасенко дотримувався чи не найголовнішої тези натуралізму: людська поведінка детермінується оточуючим середовищем.
Аналізуючи п’єси з поепізодичним поділом‚ Д.Аль зауважував‚ що кожен фрагмент такого твору становить собою закінчений момент змісту. Це мікроструктура‚ яка має свою зав’язку‚ власний розвиток дії і свою розв’язку69. Тому загальний принцип побудови драми поширюється на її окремі частини. Розглядаючи побудову першого акту‚ можна вважати її аналітичною: ще до початку дії дали себе знати протиріччя між Гульбицьким і шахтарями. Кульмінаційний момент цього акту припадає на дискусію Гульбицького з братом і лікарем (диспут‚ як вважає дослідник творчості Г.Гауптмана Е.Мандель‚ становить ключовий момент у розумінні твору. Адже в дискусії не тільки стикаються протилежні точки зору з порушеної проблеми. Дискусія сприяє виявленню рис характеру кожної особи‚ своєрідність її духовного світу. Визначальною особливістю дискусій‚ які провадять герої С.Черкасенка‚ є те‚ що вони перериваються зовнішніми втручаннями. В цьому виявляється також недостатня майстерність молодого драматурга. Дещо осторонь від головних подій опиняється фінальна‚ певною мірою містична сцена першої дії‚ в якій описується безпричинний
страх темноти‚ що переслідує Марію. Цей епізод певною мірою ніби попереджає фінальну сцену твору.
Друга дія п’єси відбувається в помешканні Гульбицьких. Домашні обставини поглиблюють психологію‚ емоційність героїв, повніше “оживлюють” їх. Події, що змальовуються в цьому акті, пов’язані з сімейством Гульбицьких (мати, донька, два сини). Драматург уводить нових героїв (застосування такого прийому‚ на думку теоретика драми Дж. Лоусона, створює нове співвідношення сил). На бік Андрія стає сестра Софія, яка сповідує юначі ідеали Гульбицького, від яких уже він відрікся. Відступництво брата гостро переживає Андрій. Ворожнеча між ними посилюється й тим, що один “має буйну фантазію як утискувати й дерти шкуру з робітників” (396), другий же “завів товариські відносини з шахтарями” (396). Таким чином, конфлікт між братами побудований на їхніх контрастних світовідчуттях, поведінці. Подібні епізоди сповнені драматизму, бо в протистоянні один одному перебувають рідні люди. Два брати ворогують між собою. Цей сюжет‚ мабуть‚ сягає своїм корінням історії Каїна й Авеля. Він традиційний у мистецтві‚ і‚ як зазначав Б.Ейхенбаум, був популярним у німецькій літературі періоду Sturm und Drang.
У другому акті бере участь Олена Прохорівна - дружина лікаря Похмурого. Своєю легковажною поведінкою, постійним акцентуванням на дворянське походження вона нагадує Ліну (“В старім гнізді”). Монологи Олени Прохорівни про бал у батьківському маєтку містять інформацію про ті верстви суспільства, яких не виведено на кін, хоча вони певною мірою й репрезентовані особою цієї жінки. Таким способом розширюється панорамність зображуваних подій, що також, як відомо, вважається однією з прикметних ознак поетики натуралізму.
Предметом зображення в третій дії виступає життя й побут людей четвертого стану. Ремарка, якою розпочинається дія, вводить у світ, який контрастує зображеному в перших актах. У ремарці першої дії автор зауважував: “Обстановка розкішна” (373). Тепер же він констатує: “Убога халупа Коропова, стіни закурені” (413). Таким чином, зримо виявляється суспільна антитетичність. С.Черкасенко точними деталями створює інтер’єр шахтарського приміщення: “Просто‚ через усю кімнату, перкалева занавіска, за нею ночують Подорожній і Матюхін” (413). Подібні реалії життя в одному приміщенні‚ в якому розміщується не одна тільки родина, зустрічаємо й в інших творах письменника, зокрема‚ в оповіданні “Чепуха”, в драмі “Петро Кирилюк”. “Вони незабаром понапихають нами балагани‚ як діжки оселедцями. Мені поставили двох шибеників: скоро я до шахти, вони й чіпляються до жінки”‚ - жалівся один із персонажів (419). Холодна безвихідь озлоблює людей, будячи в них низькі прояви людської природи: пиятику, грубість, жорстокість, розпусту. Їх поведінку пояснює Андрій: “З нудьги, з муки, щоб залити той палючий огонь зненависті, що палає в серці” (423). Саме в такому світлі представлена сім’я Коропа. Голова родини - пияк, діти різними засобами змушені створювати умови для свого існування. Мати - груба, лайлива. Поведінка цієї обездоленої й озлобленої жінки детермінована тиском обставин (безгрошів’я, безхліб’я), що‚ звісна річ‚ не сприяло духовному розвиткові. Її стан‚ поведінка також ускладнювались середовищем, у якому вона перебувала. Матеріальні нестатки наклали свій відбиток і на психіку, на свідомість інших героїв, на весь комплекс їхніх переживань‚ інтересів.
Отже, С.Черкасенко, як і інші письменники, творчість яких розглядається в річищі традицій натуралізму, відображав працю, мораль, побут, мову робітників з такою ж сумлінністю, як і життя представників пануючих верств.
Дія четвертого акту відбувається в шахті. На думку рецензента П.Богацького, С.Черкасенко “ввів у п’єсу четверту дію, щоб психологічно обґрунтувати те, що сталося в останній дії”.70 Драматург намагався показати організований виступ робітників. Тим-то спонтанний вияв їхнього незадоволення, викликаний брутальною поведінкою адміністрації шахти, збігся в часі із запланованим страйком. Отож‚ С.Черкасенко вловлював динаміку часу, яку відобразив у своєму творі.
У цьому акті знайшли втілення різні елементи тексту: ліричні (пісні шахтарів, через які виражається їхній духовний потенціал), епічні (розповіді робітників про шахтарські забобони й вірування, про становище працюючих), драматичні (зіткнення шахтарів з адміністрацією).
Сповнений драматизму, гострих зіткнень і перипетій п’ятий акт знову ж таки відбувається у вітальні Тарана. В розмові з батьком Марія декларує зміну в своєму світогляді, вона зблизилась з шахтарями‚ зрозуміла справедливість їх вимог. Але еволюція дівчини не зовсім переконлива. Сформована в одному світі (батьківський будинок, закритий навчальний заклад), Марія не знала тієї сфери життя‚ де тяжка праця, нестатки, горе. Андрій познайомив її з реаліями життя й праці робітників. Та до кінця драматургові не пощастило обгрунтувати переродження героїні. Можна погодитися з думкою П.Богацького: “...психологічно це все не підготовлене автором, тому зовсім несподіване”.
П’ятий акт побудований як низка перипетій‚ у ньому найяс-кравіше виявлено драматичне начало‚ відбуваються безпосередні зіткнення керівників старайку з адміністрацією шахти. Так‚ діалог між Гульбицьким і шахтарями завершується перемогою управителя. Однак перемога виявилася тимчасовою: Марія вблагала батька задовольнити вимоги страйкуючих. Здавалося б‚ усе гаразд: боротьба робітників завершилася успішно. Та сталося інакше: шахтарі не стали чекати на результати переговорів своїх лідерів із адміністрацією. Вони підпалили шахту. Отже, використавши серію перипетій, С.Черка-сенко талановито подав заключний акорд твору. Аналізуючи побудову подібних епізодів, Р.Гессен зазначав, що в п’єсі, змістом якої передбачається щасливий кінець, в останній момент все знову повинно виявитися в загрозливому стані. В п’єсах‚ які закінчуються падінням героя чи в яких на сцену виходить невловима доля‚ в останній момент повинні знову запалати останні надії71.
Трагічною виявилась фінальна сцена твору: гине від рук месника Марія‚ йде з життя людина‚ яка одна-єдина зі свого оточення зрозуміла справедливість цієї боротьби‚ порівнявши її з хуртовиною (звідси - алегорична назва п’єси).
Шахтарська тематика знайшла своє втілення в більшості творів молодого письменника: в драмах ”Земля”‚ ”Петро Кирилюк”‚ ”Повинен”‚ ряді поезій збірки ”Хвилини” (”Монолог”‚ ”У шахті”‚ ”Шахтарі”). Майже вся проза молодого С.Черкасенка‚ як слушно за- уважував О.Мишанич‚ - твори про шахтарське життя. Можливо‚ це дало підставу Г.Хоткевичу помітити запозичення Черкасенка-драматурга у Черкасенка-оповідача. Справді‚ низка проблем‚ порушених у ”Хуртовині”‚ дістала також втілення в оповіданнях збірки ”На шахті”. Це‚ зокрема‚ мотив дитячої праці - в оповіданні ”Чорний блиск”; нелюдських умов життя в таких творах‚ як ”Весною”‚ ”Чепуха”; небезпеки‚ яка супроводжує працю шахтаря - ”Весною”‚ ”Воронько”‚ ”Необережність”; виступи робітників - ”Сашків кінець”‚ ”Вони перемогли”. Однак названі мотиви - це тільки складові художньої проблематики ”Хуртовини”.
Творчість С.Черкасенка розвивалася в атмосфері тих суспільних процесів‚ які відбувалися в країні на рубежі століть. У ”Хуртовині” знайшли своє втілення давні колізії суспільного життя: зіткнення багатих і бідних‚ пануючих і скривджених‚ роботодавців і робітників. ”Політичні мотиви‚ - читаємо в ”Истории русского драматического театра”‚- з великими труднощами проникали в драматичні твори. Автори‚ які розраховували на театральне втілення своїх п’єс‚ не могли не усвідомлювати того‚ що‚ торкнувшись надто пекучих питань‚ вони закривали своїм творам шлях на сцену”72. Ця думка підтверджується численними прикладами. Так, п’єсу Г.Гауптмана “Ткачі“, в основу якої покладено свідчення очевидців про повстання сілезьких ткачів 1844 року, цілий рік не допускали до постановки. В день прем’єри було заборонено п’єсу С.М.Чирикова ”Мужики” (1906)‚ яку створено на основі документальних матеріалів про спалення цукрового заводу М.Тере-щенка селянами Глухівського повіту. Драму ”Хуртовина” також не допущено до постановки. Більше того: її автор притягався до суду. ”Палата признала книжку С.Черкасенка шкодливою й присудила авторові відсидіти під арештом один місяць‚ а книжку знищити”‚ - повідомляв тижневик ”Рідний край”73. Галицькою цензурою зразу ж після опублікування було заборонено п’єсу польського драматурга Г.Запольської ”У Горняцькій Домброві” (1898-1899)‚ в основу якої лягли враження письменниці про життя шахтарського селища‚ охопленого страйком. Отже‚ головна особливість цих творів - протистояння ”верхів” і ”низів” у суспільстві. Письменники‚ творчість яких пов’я-зують із натуралізмом‚ зосереджували увагу на сучасній тематиці‚ відображали‚ головним чином‚ суспільні процеси. ”Нова драма вивела на кін ще новий драматичний фактор - не долю‚ не внутрішню боротьбу душі людини‚ а боротьбу великих груп суспільства‚ - боротьбу класів”74‚ - констатувала Л.Старицька-Черняхівська. Про таку творчу спрямованість молодих письменників писала й Леся Українка в статті ”Європейська соціальна драма кінця ХІХ століття”.
Пошуки молодим письменником нових шляхів у літературі виявлялись і в гострій суспільній проблематиці‚ і в нових формах втілення. Інновація проблематики вимагала нових сюжетів‚ нових композиційних прийомів‚ нових способів словесного вираження. У ”Хуртовині” С.Черкасенко представив два ідейно-стилістичні пласти: світ власників і світ робітників. Отже‚ архітектоніка твору базується на контрастах‚ які увиразнюють картину протистояння‚ чіткіше виявляють конфлікт - протиріччя між власниками‚ управлінцями шахти й робітниками. Внаслідок зіставлення контрастуючих планів ”створюється образ цілого”75.
Отже‚ як засвідчує наш аналіз п’єси ”Хуртовина”‚ С.Черкасенкові близькі принципи поетики натуралізму. Письменник познайомив українського читача й глядача з персонажами‚ які були для нього незнайомими‚ новими‚ - із шахтарями. Він по-новаторському переніс дію твору не лише в халупу шахтаря‚ а й у саму шахту. Натуралістичні тенденції також проявилися в намаганні вивести на кін всі верстви суспільства‚ в зацікавленості повсякденним‚ в увазі до побуту‚ до деталей. ”Хуртовина” - п’єса виразного соціального спрямування. В ній відображено деякі з актуальних історичних процесів‚ які відбувалися в суспільстві.
Однотипні робітничі проблеми вже піднімалися українською літературою (згадаймо ”Борислав сміється” І.Франка). Інтерес до суспільного життя в його гострих контрастах простежується й у ”Дисгармонії”‚ ”Великому Молохові”‚ ”Щаблях життя” В.Винниченка. Перипетії вуличних боїв показано Г.Хоткевичем у ”Лихолітті”. Твором ”Серед ночі” відгукувалась на цю тематику Л.Яновська.
Цій же проблематиці присвячені деякі п’єси Г.Гауптмана. Цілком імовірно‚ що імпульсом‚ який розбудив творчу активність Черкасенка-драматурга‚ виявились і твори Г.Гауптмана: ”Перед сходом сонця”‚ ”Свято примирення”‚ ”Ткачі”. В 1904 році у Києві вийшло повне зібрання творів німецького драматурга. Коло його поетичних ідей і образів виявилося близьким українському письменникові. ”Штука‚ як і все на світі‚ підлягає двом силам: наслідуванню й новаторству”* ‚ - зауважувала Л.Старицька-Черняхівська. Саме ці фактори визначали творчу манеру молодого драматурга. Ідейно-тематично й образно-сюжетно ”Хуртовина” має багато спільного з деякими творами Г.Гауп-тмана: із ”Ткачами” вона близька за ідейно-тематичними‚ композиційними ознаками. Дійові особи п’єси ”Перед сходом сонця” Лот‚ Гофман‚ лікар Шиммельпфеннінг мають багато спільного з персонажами С.Черкасенка: Марією‚ Андрієм‚ Гульбицьким‚ лікарем Похмурим. Подібні й ті ситуації‚ що їх переживають герої цих драм. Близька й подальша доля творів Г.Гауптмана й С.Черкасенка: його ”Ткачі” протягом року не допускалися до постановки. Автора ”Хуртовини” притягали до судової відповідальності‚ вимагали знищення твору‚ відмови від нього. Хоч у драмі С.Черкасенка й відчувається вплив творчої манери німецького письменника‚ ”Хуртовина” - це‚ без сумніву‚ цілком самостійний‚ художній витвір‚ заснований на життєвому досвіді драматурга‚ ґрунтований на місцевому матеріалі. ”Мистецтво відображає життя не лише в формі життя‚ але і у формі часу. Це значить‚ що сюжетика‚ тональність ”запозичені” художником у своєї епохи‚ і своєрідність вираження так же нероздільно пов’язано не тільки з особливостями таланту художника‚ але і з потребами і прикметами його часу‚ з середовищем‚ в якому він живе‚ котре зображує”76.
Таким чином‚ є всі підстави розглядати ”Хуртовину” С.Черка-сенка у зв’язках з поетикою європейського натуралізму. Водночас слід мати на увазі‚ що попри елементи навчання й очевидного наслідування‚ молодий український драматург також виявив ґрунтовну обізнаність з життєвим матеріалом‚ спостережливість і безперечну художню обдарованість.
”Хуртовина” - еволюційний етап у розвитку художньої майстерності С.Черкасенка: зникла тенденційність‚ притаманна попереднім творам‚ авторський суб’єктивізм змінився об’єктивністю в змалюванні світу соціальних контрастів. ”Хуртовина” - п’єса виразного соціального спрямування‚ вона відображає суспільно-історичні процеси‚ які відбувалися в тогочасному суспільстві.
* * *
Одним із творів‚ що визначає якісну межу в художній еволюції Черкасенка-драматурга‚ став драматичний етюд ”Повинен”. Вперше його надруковано в 1908 році в альманасі ”Терновий вінок”. Рецензуючи це видання‚ О.Пчілка виділила п’єсу С.Черкасенка з-поміж тво-рів інших авторів. На її думку‚ етюд належить до ”найкращих речей у збірнику”77. Про вміння С.Черкасенка ”малювати бурхливу‚ трагічну сучасність”78 писав і М.Шаповал. Аналізуючи друге видання цього твору (1918)‚ рецензент журналу ”Книгар” В.Старий відзначав‚ що ”бурхлива дійсність дала письменнику-початківцю С.Черкасенку багато матеріалу‚ який драматург використав дуже добре‚ перетворивши в горнилі своєї душі художника в прекрасні‚ сильні‚ часами могутні речі”79. Як бачимо‚ застосований рецензентами епітет ”бурхлива” передає реалії історичної доби‚ в яку творив драматург. Саме цим зумовлюється тематика‚ проблематична спрямованість його творів.
Етюд ”Повинен” плавно входить у русло інших драматичних творів С.Черкасенка. Тематично він споріднений з ”Хуртовиною”‚ своєю настроєвістю - близький до ескіза ”Жах”. Однак композиційно‚ жанрово‚ стильово - це самостійний твір. Найхарактерніша його особливість полягає в тому‚ що попри переважаючий реалістичний струмінь в етюді відчутні містичні елементи. Смерть - чи не головний ”персонаж” цього твору‚ що певною мірою й споріднило його з ранніми драмами М.Метерлінка (на що вказували О.Грушевський‚ О.Пчіл-ка‚ Г.Хоткевич)80. На наш погляд‚ твір С.Черкасенка своїм настроєвим оформленням найбільш близький до ”Непроханої” бельгійського драматурга: персонажі обох п’єс перебувають у тривожному очікуванні того трагічного й невідворотного‚ що передчувають їхні чуйні душі (”Непрохану” для українського читача переклала Леся Українка).
Напруга п’єси ”Повинен” наростає вже з першого епізоду - від перших реплік‚ що несуть у своєму змісті містичний колорит. Мати провіщає загибель сина: ”Щоразу‚ як гляну йому в вічі‚ наче щось обценьками стисне серце. Чує воно‚ що він помре‚ що він не наш”81. Це передчуття обумовлюється неспокійними подіями - страйк на шахті - реальність стала незвичайною й непередбачуваною. Натомість з’являється елемент містичного‚ яке зумовлене нездатністю зрозуміти реальне. Передбачення матір’ю жахливого майбутнього оформить весь настроєвий фон твору (автор вдається до засобу антиципації - випереджаючи власну розповідь‚ підводить читача (глядача) до того‚ що має статися далі).
Важливо відмітити той момент‚ що‚ на противагу ”Хуртовині”‚ основною темою якої теж був страйк‚ в етюді ці події безпосередньо не зображені - про них ми дізнаємося лише з коротких реплік дійових осіб. Очевидно‚ автором йшлося не про сам страйк‚ як у попередньому творі‚ а предметом його дослідження були психологічні реакції персонажів на ці події. Дія твору локалізована в просторі й часі. В цьому полягає специфіка жанру‚ цим зумовлюється й мала кількість дійових осіб.
У полі зору автора життя однієї родини. Сімейні стосунки утворюють сюжети цілої низки драматичних творів С.Черкасенка: ”В старім гнізді”‚ ”Жарт життя”‚ ”Петро Кирилюк”‚ якоюсь мірою ”Жах”‚ ”Земля”. Проте‚ як і в попередніх творах‚ драматург через сімейний конфлікт прагне передати колізії доби‚ через часткове осягнути загальне. Конфлікт твору ґрунтується на різному ставленні персонажів до розпочатого страйку. Батько й мати негативно сприймають ці події‚ боячись за життя сина‚ який належить до організаторів шахтарського виступу. Цим визначається його позиція щодо подій‚ які розгортаються. Через те‚ що структурна модель малих форм передбачає моделювання певного моменту‚ в творі С.Черкасенка виведено єдину ситуацію: поранений у попередній сутичці з військовими‚ син перебуває в непритомному стані‚ тому нічого не знає про розпочатий страйк. Рідні‚ бажаючи його вберегти‚ вирішили тримати в таємниці відомості про те‚ що відбувається. В такий спосіб С.Черкасенко своєрідно реалізував думку‚ висловлену Г.Гессеном‚ про те‚ що ”найбільш театральними виявляються твори‚ в яких присутні мотиви вільної чи невільної містифікації‚ обману чи самообману‚ вільної чи невільної омани”82. Письменник своєрідно побудував сцену зіткнень між сином і батьками: персонажі безпосередньо не стикаються‚ мимовільні повідомлення рідних про страйкові події: ”вчителя забрали вночі”‚ хліба ”вже з тиждень‚ як не печуть”‚ ”нема карасину. Магазина ж замкнено” (368-369)‚ прагне спростувати батько. Та вдумливий спостерігач - син здатний робити висновок - узагальнити сказане. Таким способом утворюється динамічна‚ напружена сцена. Будуючи її‚ С.Черкасенко ніби відгукувався на пораду драматургам‚ висловлену одним із теоретиків драми: ”Найвірніший шлях заставити глядача чого-небудь бажати - це поставити його в необхідність боятися за протилежне”. Саме за таким принципом побудована ця сцена. Відповідає вона і тим вимогам‚ які сформулював Г.Фрейтаг: ”Сцена повинна розпочинатися моментом‚ який створює напругу: все‚ що відбувається‚ повинно вести до підвищення дії‚ що досягається серією ударних моментів; і тут також необхідний кульмінаційний момент‚ а за ним - підсумок‚ який повинен бути коротким”83.
Кульмінацією сцени стає прийняте сином рішення йти до страйкуючих‚ воно викликане власним розумінням обов’язку‚ що було новим у моделюванні образу. Персонажі попередніх творів С.Черкасенка діють‚ керовані обставинами. Герой етюда ”Повинен” внутрішньо незалежний від середовища‚ він діє‚ керуючись власними переконаннями‚ співвідносить власну долю не лише з майбутнім своєї родини‚ а й оточуючих: ”Їхнє горе‚ - ваше горе‚ їхнє щастя - ваше щастя. Власне горе‚ власне щастя - ніщо” (371). Внутрішня незалежність характеру властива й своєрідному супротивникові сина - батькові. Батько виступає носієм певних тенденцій часу‚ він має власну точку зору‚ яка‚ певне‚ розходиться з переконаннями інших шахтарів‚ він-бо не підтримує розпочатий страйк. Цією самостійницькою позицією батько нагадує такого ж несхитного в своїх переконаннях ткача Гільзе (Г.Гауптман ”Ткачі”). Моральний стан персонажа розкривається в його репліках‚ у ремарках‚ якими вони супроводжуються. Саме у ремарках автор передає те душевне сум’яття‚ яке опановує людину‚ що весь час жила згідно з моральними нормами‚ а тепер‚ в силу обставин‚ які склалися‚ змушена їх порушувати‚ вдаючись при цьому до свідомого обману. Стан і дії персонажа подано через психологічні деталі: ”надто запобігливо”‚ ”йому ніяково”‚ ”метушливо”‚ ”злякавшись”‚ ”тривожно позирає на всіх”‚ ”роблено прояснівши”.
Незважаючи на те‚ що специфіка жанру обмежувала можливості багатогранного змалювання характеру персонажа‚ автор зримо й життєво достовірно створив цей образ. До того ж С.Черкасенко навіть відійшов при цьому від того схематизму‚ яким послуговувався‚ створюючи головного персонажа (образ батька подано переконливіше - це особа з її щоденними клопотами‚ діяннями‚ прагненнями).
Вагоме значення у п’єсі має й образ матері. Саме з нею пов’язане те містичне начало‚ що струменіє в творі. Мати передчуває трагедію‚ що криється в подіях‚ які відбуваються. Вона вловлює знаки потойбічного світу‚ наближення невідомого‚ страшного‚ невідворотного. Її внутрішній стан передано через миттєві зорові‚ слухові враження. Вона з хворобливою чутливістю реагує на кожен звук‚ неадекватно сприймає й кольорову гаму: ”Місячна ніч і тиша. Якась страшна тиша. І місяць червоний-червоний. І сніг червоний. І досі в очах мають ті крила” (крука. - В.Ш.). Вдаючись до повторів‚ які підсилюють емоційну навантаженість художнього тексту‚ автор нагнітає і без цього трагічну настроєність опису. Червоний відблиск снігу виступає символом перестороги. Червоний колір відтінює безжалісну сутність неспокійної жахливої доби. Болісне чекання чогось страшного також підсилює візія чорного птаха - віщуна неминучого горя. У С.Черкасенка образ крука‚ привнесений із фольклору‚ не зазнає істотних змін‚ трактується традиційно: ”А круки - то на лихо” (364). Тривожне звучання створюється поєднанням ряду факторів‚ насамперед часового: дія проходить вночі‚ а ніч‚ за народними уявленнями‚ - володарка темних сил. Із темрявою асоціюється небезпека‚ що нависла над сім’єю.
Отже‚ хоча дія твору заснована на реальних фактах‚ п’єсу пронизує містичий струмінь. Захоплення містичним було характерним для письменників на рубежі віків: у цей період з’являються ”Галле”‚ ”Затоплений дзвін” Г.Гауптмана‚ ”Росмесхольм” Г.Ібсена‚ ”Непрохана”‚ ”Сліпі” М.Метерлінка та ін. На думку Т.Шах-Азізової‚ це зумовлювалось відкриттям науковцями сфери підсвідомого: інстинкти визнавалися ірраціональними‚ звідси - швидкий шлях до ірраціонального‚ до визнання влади таємних сил‚ які керують світом і людиною84. Український письменник писав‚ орієнтуючись на досягнення новітньої західноєвропейської драматургії.
У такому ж реалістично-містичному ключі виконано й ескіз ”Жах”. У творі передано реалії неспокійної доби‚ супроводжуваної атмосферою страху. Були‚ проте‚ й конкретні винуватці трагічного становища сім’ї (автор традиційно подає конфліктну ситуацію: жертви й винуватці). Обидва твори - і ескіз‚ і етюд - закінчуються приходом ранку‚ що й дало підставу О.Грушевському схарактеризувати світоглядну філософію автора як життєстверджуючу85. Крім того‚ сцена ранку в етюді ”Повинен” також виконує композиційну функцію‚ бо посилює контрастність погожого ранку й жахливої ночі‚ в яку загинув ”за друзів своїх” син‚ до кінця залишаючись вірним собі‚ своїм ідеалам.
Заслуговує на увагу й жанрова специфіка цих творів. В українській класичній драматургії‚ як зауважує В.Сахновський-Панкєєв‚ одноактна п’єса посідає почесне місце86. Етапи її розвитку пов’язані з іменами І.Котляревського‚ Г.Квітки-Основ’яненка‚ М.Ста-рицького‚ М.Кропивницького‚ І.Франка. На рубежі століть інтерес до малих форм драматургії посилився: вийшли друком ”Драматичні етюди” О.Олеся‚ деякі одноактні твори Лесі Українки‚ п’єси Г.Хоткевича‚ Л.Старицької-Черняхівської та ін. Образи в творах малих форм подаються фіксацією вражень і почуттів‚ як у ліричному вірші. Звідси лірична‚ імпресіоністична мова‚ звідси несподівано обірвані речення.
У літературознавців не склалося єдиної думки про стильову приналежність твору. О.Пчілка писала‚ що ”Повинен” ”нагадує повів новоромантичний”87. Сучасні літературознавці: М.Кудрявцев‚ О.Мишанич‚ О.Олійник‚ В.Погребенник - вважають цей твір символіст-ським88. Символічно-реальним назвала його Л.Мороз89. Г.Веселовська оцінює ”Повинен” як експресіоністичний твір90.
Зважаючи на те‚ що автор широко вдається до символів‚ усе ж у творі відсутня необхідна атрибутика символізму: символи постають не як самостійні образи‚ а як допоміжні засоби. Немає також символістського нехтування конкретно-політичного й соціального. Не з позицій символізму трактується і проблема співвідношення особистого й громадського: особисте підпорядковане громадському.
На наш погляд‚ аналізований твір написано швидше в дусі неореалізму або неореалістичного символізму‚ як назвав цей напрям В.Іванов. Неореалізм‚ на думку О.Дорошкевича‚ поділяє загальну філософію символізму. У творах цього напряму увага зосереджується на виявленні психічних переживань людини. Тому неореалізм ”можна трактувати як реалізм настрою‚ чи реалістичний психологізм”91. Драмою настрою назвала такий тип драм Л.Старицька-Черняхівська92. На першому місці в цих творах перебувають небуденні обставини. Увага зосереджується на настроях‚ передчуттях. Перевага надається емоційній стихії. Якщо символічна драма розглядає проблематику людського духу‚ то драма настрою найбільшого значення надає самому життю‚ яким керує не воля особистості‚ а настрій. Тому в таких творах мало розвитку‚ ситуацій‚ конфліктів‚ драматичної боротьби.
С.Черкасенко в етюді ”Повинен” майстерно поєднав психологічні проблеми з соціально-етичними. Драматург виявив творче вміння конденсувати думку в небагатьох словах‚ наповнивши їх емоційно-образним і психологічним змістом‚ надавати побутовим спостереженням широких узагальнень‚ пройнятих символікою.
* * *
Отже‚ в п’єсах С.Черкасенка початкового періоду (1907-1913 рр.) простежується новаторство змісту при відносній традиційності форми. Письменник увів до української літератури нові європейські тенденції‚ розширив тематичні обрії‚ оновив її проблематику.
Твори цього періоду переважно шахтарської тематики. ”Боротьба на фоні шахтарського життя ще не мала у нас свого художника”‚ - писав рецензент одного з творів С.Черкасенка93. Саме робітнича тема споріднює п’єси ”Петро Кирилюк”‚ ”Повинен”‚ ”Ураган”‚ ”Хуртовина”.
Новою для української літератури була й тема краху дворянських ”гнізд”‚ що знайшла своє втілення в драматичному нарисі ”В старім гнізді”‚ в ескізі ”Жах” і в комедії ”Жарт життя”.
До вибору предмета зображення немалою мірою спричинилися власні спостереження художника‚ який діяв як своєрідний і вмілий літописець‚ хронограф часу й об’єктивно передавав картини баченого. В той же час перші кроки С.Черкасенка в драматургії пов’язані з орієнтацією на творчий досвід попередників: М.Кропивницького‚ І.Карпенка-Карого‚ А.Чехова‚ М.Горького‚ Г.Гауптмана‚ Г.Ібсена.
Сюжети творів С.Черкасенка були злободенними‚ актуальними. Письменника приваблювали сучасні теми‚ сучасні герої. Він відгукувався на важливі питання сьогодення. В полі його зору постали проблеми праці й капіталу‚ стихійної та організованої боротьби робітників‚ влади землі й влади шахти над людиною. Тому невипадково‚ що першим драматичним творам С.Черкасенка притаманна суспільно-політична проблематика.
На ранньому етапі своєї творчості С.Черкасенко‚ як і письменники старшого покоління‚ змальовував громадські порядки‚ ілюструючи їх відповідними типами (персонажі драми ”В старім гнізді”‚ образи офіцера‚ Олени Прохорівни‚ Григорія Петровича Тарана в ”Хуртови-ні”). Письменник розкривав характер персонажа‚ простежуючи за тим‚ як він розвивається серед свого оточення (Марія в початкових сценах ”Хуртовини”‚ Ольга‚ Всеволод‚ Сергій - ”В старім гнізді”‚ Тося‚ Наталя - у ”Жарті життя”). Художньо відтворює драматург і протест особи проти свого середовища: несприйняття існуючого сімейного укладу Ольгою в драмі ”В старім гнізді”‚ активний виступ проти деспотизму батька Наталі у ”Жарті життя”‚ розрив Марії зі своїм оточенням у ”Хуртовині”‚ засудження молодшим братом способу життя старших братів у п’єсі ”Жах”.
У той же час С.Черкасенко створив образ героя‚ який вольово йде проти загалом неворожого йому оточення (на противагу оточенню героїв попередніх творів). Він здатний побороти силу обставин (син - з етюда ”Повинен”). Син - своєрідний прообраз ”надлюдини” наступних творів‚ але‚ на противагу їм‚ - суспільна особистість.
Персонажі перших п’єс С.Черкасенка дещо однобічні своєю сут-ністю‚ художнім виявом‚ більшою мірою описані‚ ніж індивідуально показані в дії. Однак уже в драмі ”Хуртовина” впадає в око несмілива спроба індивідуалізації: стихійний бунтар Максим‚ недбалий Короп. Проте більшість персонажів не виявлені як особистості (Гончаренко‚ Матюхін‚ Подорожній). Деякі дійові особи номінуються означенням ”шахтарі”.
У пізнішій драмі - ”Петро Кирилюк” - з її невиразним зображенням особи головного персонажа‚ авторові вдалися постаті афериста Доров’якова‚ негідника Ходзька‚ практичної Середихи. Позитивні персонажі цього твору (Крохин‚ Яхно) менш колоритні.
Диференційовані герої драми ”Земля”: безвільний Юхим‚ недалекий Федь‚ суперечливий Тонкогласов‚ гордий Микола‚ дисгармонійний Сила. Трагедійність світовідчуття - одна з характерних рис‚ що об’єднує цих персонажів.
З кожною новою п’єсою вдосконалювалася майстерність Чер-касенка-драматурга. Його твори все більшою мірою відзначались рисами жанрового новаторства: драматичний нарис‚ комедія‚ етюд‚ ескіз‚ драма. С.Черкасенко увійшов до літератури зі своїми темами‚ проблемами‚ героями‚ жанрами.
Твори письменника раннього періоду (”Аматори”‚ ”Газетна помилка”‚ ”Земля”‚ ”Повинен”) побачили світло рампи українських професійних і аматорських театрів. У їх сценізації взяли участь провідні актори української сцени.
1