Роман шухевич – генерал-хорунжий упа
| Вид материала | Документы |
СодержаниеСмерека ЗУСТРІЧ З КОМАНДИРОМ Деякі риси характеру романа шухевича Степан Бандера |
- Анатоля Бедрія "оун І упа", 409.32kb.
- План роботи: Вступ. Україна напередодні Другої світової війни. Діяльність оун створення, 369.41kb.
- Генерал Сайт «Военная литература», 4163.66kb.
- Упа бореться за Українську Самостійну Соборну Державу І за те, щоб кожна нація жила, 93.67kb.
- Убиты и… забыты, 789.98kb.
- Роман Злотников генерал-адмирал на переломе веков, 5121.07kb.
- Боротьба оун-упа за незалежність в історичній картині світу, 67.15kb.
- Приказ о назначении, 136.56kb.
- Історія оун-упа: події, факти, документи, коментарі фіров П. Т. історія оун-упа: події,, 2927.67kb.
- Історія оун-упа: події, факти, документи, коментарі фіров П. Т. історія оун-упа: події,, 2934.55kb.
Смерека
ЗУСТРІЧ З КОМАНДИРОМ
Темні осінні хмари вкрили небо і тільки інколи прорветься промінь сонця й золотить клапоть лісу, а потім знову зникне, щоб за деякий час з'явитись на полі або в поблизькому селі, яке своїми хатами звисло над невеличкою балкою. Легенький вітер провіває між деревами і прохолоджує втомлені лиця повстанців, що, притаївши віддих, слухають крики і стріли большевицьких військ, що оточили ліс і роблять обшук. За ким? — це ясне, за нами, за повстанцями, але в цьому лісі і провідник, командир — невже випадок, чи може...?
Вже більше як два тижні ми йдемо на зустріч з ним. Маленька коротка записка з гострим рішучим письмом сказала нам прийти в означений час, тобто сьогодні вночі, на мертвий пункт. Вже недалеко... але чи дійдемо? А найважливіше — чи він живий, здоровий? Тут скрізь облави, вже кілька днів большевики перетрясають довкільні ліси (так казали нам селяни, коли ми вчора зайшли до села). Знову вкрадається думка: випадково, чи, може, знають? Вітер приніс нам знову большевицьку лайку, але ще таки далеку, хоч ближчу, без сумніву, ніж попереднім разом. Та все це виходить так, що вони посуваються помалу, обережно й точно перешукують землю за криївками. Це виглядає найправдоподібніше і потішаюче, бо коли навіть знають, то не знають де і якщо таким темпом шукатимуть далі, то ми зможемо просидіти до смерку і не зустрітися з ними, а тоді проб'ємось, очевидно, якщо... партизанська ніч-мати не забариться. Ще дві години неспокійного очікування (це добра школа нервів), і ми йдемо далі. Обережно, щоб не зайти на большевицькі застави і щоб тріском галузок не заалярмувати чуйних стійок ворога. Найгірше те, що не знаємо де і як розташувалися війська, що беруть участь в облаві. Але доля не мачуха, а досвід своє робить, і по тригодинному важкому марші ми дійшли до умовного пункту. Зв'язковий пункт — але чи будуть тут люди провідника? Чекаємо недовго. Не пройшло й півгодини, і до нас підсунулись три тіні — придивляюсь, так, це зв'язкові. Значить, він тут, мимо облав, мимо пересичення терену большевицьким військом. В густих корчах чекає на нас група людей, між ними і провідник. Большевицька шинеля накинена на плечі, пиріжок (пільотка) насунений на чоло, а з-під нього грізні, на перший погляд очі. Але тільки на перший погляд. Бо коли придивитись, то вони добрячі, лагідні і дуже веселі. Із зворушення не можу промовити ні слова.
Навіть звичайні слова зголошення приходу застрягли десь дорогою, і тільки два слова — “Друже Провідник” криють у собі всю пошану, любов, подив. На розмову нема часу. В кількох реченнях провідник вияснює ситуацію. Його пошта потрапила в руки большевиків, і тому вони догадались, що він перебуває десь в тих лісах. Наслідок: обшук лісів за криївками. Большевики не уявляють собі, щоб провідник ОУН і командир УПА перебував тут без криївки. А щоб її знайти, вони оточили ліс у відстані — вояк від вояка на метр, і шукають. Шукають так докладно, що руками відгортають опале листя, зів'ялу траву, галузки, щоб знайти можливий слід до криївки людини, за якою вони гонять безнастанно вже скільки днів. При такій системі вони посуваються дуже помалу і це дало можливість провідникові дочекатись вечора (тоді большевики стягаються і роблять заставу) і вийти, а радше, виповзти з кільця.
День зустрічає нас уже в іншому плетиві лісів; розплющую з просоння очі і бачу провідника, як він розтягає на корчах тоненький дротик — це антена від радіо, яке стрільці носять постійно з собою. Маленький апарат, подібний до валізки, його червона армія дістала від Америки за війни. Для користування армії... Наші “відбили” його від червоних, і тепер він приносить вісті із світу. Провідник слухає. Линуть англійські слова, зливаються в цілість і творять нерозривний звук. Я пробую прислухатись, але не розумію ні слова, хоч більше року вивчаю англійську мову. Провідник бачить мій резиґнований вигляд і усміхається. Він знає вже про невдалі спроби із слухання вісток тією “чудернацькою”, як кажуть стрільці, мовою. Тільки усміх людини, що вміє вимагати, але вміє також розуміти. Усміх і очі. Але чи дивно, що він теж змінився? Чи не забрали йому большевики все; що він мав найдорожче? Навіть дітей! Мої міркування перервав голос провідника. Він вислухав вісті з далекого вільного світу, і тепер починається праця. Короткими змістовними реченнями командир дає доручення — ясно, щоб не було помилки — так, як звикли це робити люди, що розуміють усю вагу відповідальности.
“Вісник” ч.6, 1987р. м.Нью-Йорк
Петро Дужий
ДЕЯКІ РИСИ ХАРАКТЕРУ РОМАНА ШУХЕВИЧА
Авторові цих рядків у 1944—1945 рр. днями й тижнями доводилося бути разом, спілкуватися, обмінюватися думками з Романом Шухевичем — Провідником Організації Українських Націоналістів на Рідних Землях і Головним Командиром Української Повстанської Армії.
У пам'яті й досі збереглися різні епізоди з того часу, котрі певною мірою можуть бути ілюстративним матеріялом для історичних досліджень, а загалом — цікавою iнформацією для читачів.
Незважаючи на те, що Роман Шухевич у структурах ОУН і УПА посідав найвищі становища, у контактуванні з людьми він був завжди врівноважений, коректний, відвертий. Головнокомандувач також був вельми витриманою людиною, він ніколи не підвищував голосу, хоча інколи, як військовикові, і годилося б давати інструкції та пояснення, а передовсім накази, більш акцентовано (тобто з деяким притиском). Підлеглі в бойових умовах, у військових середовищах зверталися до Шухевича словами “Друже Командир”, а в кадрах ОУН — “Друже Провідник”. Але у різних випадках, і за бойових, і не бойових умов, усі бачили в ньому головним чином зверхника, а відтак громадянина з незвичайно високим авторитетом.
Якось стало звичним, що на засіданнях і нарадах Головного Проводу ОУН до приміщення Шухевич заходив останнім, і тоді без команди всі присутні ставали “на струнко” і стояли доти, доки Провідник не підходив до свого крісла і не просив сідати. Авторові цього нарису в 1934 році Зенон Коссак, який зустрічався з першим Провідником ОУН Євгеном Коновальцем, оповідав, що й полковника учасники нарад вітали вставанням “на струнко” без команди.
Не вникаючи в суть справи міг би хтось висловитися про це, як про звичайний ритуал, але воно не так: усі члени Проводу ОУН, дорадники й помічники шанобливим ставленням до Провідника, отим зовнішнім виявом підкреслювали свою льояльність, своє палке бажання працювати й боротися саме під командою Романа Шухевича. Хай би тут дослідники людської психіки висловили свою думку, але, гадаю, і непосвяченому зрозуміло, що пошана до Зверхника його ж самого певною мірою надихає, підносить на дусі та окрилює... Цього неписаного правила неухильно дотримувався навіть перший заступник Шухевича — політичний референт Проводу Маївський – “Тарас”, який, звітуючи Провідникові, по-військовому ставав “на струнко”.
Роман Шухевич був високоосвіченою особою, він розумівся у всіх дисциплінах військової справи, у теоретичному та практичному пляні, в організації збройних сил, Провідник ОУН прекрасно знав історію України та всесвітню історію, літературу, мистецтво, музику. Крім своєї рідної — української, а також польської та німецької, Шухевич чудово знав старослов'янську, латинську та старогрецьку мови. Проте своїми знаннями він ніколи не чванився, висловлюючись про них аж надто скромно. Добре запам'яталося: Роман Шухевич мав різні псевда, фіктивні прізвища, бо такі були вимоги суворої конспірації. Певний час він користувався псевдом “Чернець”. Якось ніби випадково він запитав: чому родовий відмінок (а щоб не було непорозуміння, назвав той відмінок ще й латинським терміном: казус ґенетівус сінґуляріс — саsus genetivus singularis) від слова чернець — ченця (діялектична форма того слова в Галичині ще й досі звучить “чернця”, тобто літера “р” не випадає). Запитуючи, Провідник зразу ж і зробив висновок: знаєте, друзі, треба неодмінно запросити доброго мовознавця, аби пояснив нам, щоб ніякі сумніви не закрадалися у наші голови. Як скромно це було висловлено: є лінгвісти — вони щодо мови найбільше компетентні, отже, від них треба нам усім набиратися мовознавчих знань.
Або ще такий епізод: Шухевич радо перечитував матеріяли, що їх готували до друку. Одного разу йому до рук потрапила чернетка статті, в якій було слово чужого (грецького) походження написане — “переферія”. Шухевич здивовано подивився на молодого автора, що подав Провідникові машинописний текст. Каже: здається, ви помилилися, бо треба писати “периферія”. Автор почав тут же виправляти. А Шухевич йому: ви спершу загляньте у словник, його уклали вчені люди — мовознавці, а нам до них треба завжди прислухатися.
Є ще багато різних епізодів, які свідчать про широкий, можна сказати енциклопедичний діяпазон знань того славетного політичного Провідника і прекрасного військовика.
Роман Шухевич чи не найбільше дбав про рядове стрілецтво УПА. Він часто нагадував, щоб своєчасно посилати в загони УПА націоналістичну підпільну літературу, щоб проводити в чотах, сотнях, куренях політичні заняття, аби таким чином наше славне вояцтво підтримувати на дусі. І не лише це — Шухевич наголошував на тому, щоб виховувати наших військовиків добрим прикладом.
Згадаю такий епізод: улітку 1944 року сотня “Львів”, командиром якої був сотенний “Дир”, будучи в Карпатах, перехворіла, втратила боєздатність. Майже всіх переслідувала важка шлункова недиспозиція. Сотня перемаршувала аж у Бібреччину (тепер — Жидачівського району) у Юшківський ліс, що на захід від села Дев'ятників. Там, під наглядом медиків стрільці проходили лікування. Вислід був добрий, бо майже всі видужали, але залишилося десь зо два десятки — “І хворих, і вже не зовсім хворих”, яких медицина називає реконвалесцентами. Для них було ще спеціяльне харчування. У той час Головний Командир УПА разом з автором цієї статті, з Йосипом Позичанюком-“Шугаєм”, Петром Федуном-“Полтавою” і ще з півторадесятком охоронців подався у нічний час у зону розташування сотні “Львів”, з якою в лісі й заночували. Вранці сотенний наказав спорудити з гілляччя щось на зразок стола, ще й накритого скатертиною, на якому поставлено сніданок для двадцяти осіб, тобто для Головного Командира і прибулих з ним. На сніданок подали білий хліб із маслом, каву з молоком. Тоді Шухевич дав команду: оці сніданкові порції віддати стрільцям-реконвалесцентам, а для гостей подати звичайні стрілецькі пайки. А сотенному пояснив: “Ми всі наражені на невигоди, ті невигоди несуть однаково і стрільці-рядовики, і командири, а особливо опікуватися треба хворими і тими, що до здоров'я повертаються”. Шила в мішку не втаїти. Стрільці сотні “Львів” усе те бачили. Вони і не знали, що це Головнокомандувач УПА, хоч здогадувалися, що якийсь вищий військовий чин, бо наказує сотенному. Але насамперед в тому командирові вони бачили свого брата, свого друга, свого батька. “З таким і жити добре, і вмирати не страшно”, — говорили стрільці між собою. Ось який був Роман Шухевич — генерал “Тарас Чупринка”!
Петро Дужий “Генерал Тарас Чупринка”, м.Львів, 1997р.