І болонський процес
| Вид материала | Документы |
- Болонський процес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі, 167.74kb.
- Робоча навчальна програма дисципліни "Вища освіта І Болонський процес" для студентів, 406.21kb.
- Заявка учасника всеукраїнської науково-практичної конференції, 62.17kb.
- Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2529.95kb.
- Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2842.03kb.
- Болонський процес: зближення, а не уніфікація, 2861.69kb.
- А. О. Барвінський Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка Педагогічна, 146.88kb.
- В. Д. Проблеми підготовки молодших спеціалістів в україні І болонський процес, 165.35kb.
- Робоча навчальна програма курсу «Вища освіта І Болонський процес» напряму підготовки:, 525.91kb.
- О. В. Зростання значення підготовки науковців вищої кваліфікації І болонський процес, 216.49kb.
Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти як основне завдання Болонського процесу. Визначальні властивості європейської вищої освіти: якість, конкурентоспроможність вищих навчальних закладів, сумісність структури освіти та кваліфікацій на доступеневому і після ступеневому рівнях, мобільність студентів, привабливість освіти.
Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу): уведення двоциклового навчання; запровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти.
Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу: прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів; прийняття системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання); запровадження системи кредитів (ECTS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну, так і функції накопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів); забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із «європейським» змістом); навчання протягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Зони європейської вищої освіти.
Змістовий модуль 2. Адаптація вищої освіти України до вимог
Болонського процесу
ТЕМА 5. Європейська кредитно-трансферна система накопичення – EСTS.
Характерні особливості ECTS. Базові елементи системи: інформація (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємна угода (між закладами-партнерами і студентом), використання кредитів ECTS (визначення навчального навантаження студентів). Основні документи ECTS: інформаційний пакет, навчальний пакет, навчальний контракт, перелік оцінок дисциплін.
Загальні умови користування ECTS. Зобов’язання з боку навчального закладу.
Кредити ECTS: структура, призначення, зв’язок з академічним навантаженням студента (години занять). Особливості призначення і присвоєння кредитів ECTS.
Координатори ECTS: університетський координатор, факультетський координатор.
Зміст та структура інформаційного пакету навального закладу, факультету, навчальної дисципліни, змістового кредиту.
Структура курсу з присвоєння ступенів (структурно-логічна схема, навчальний план). Опис дисципліни курсу.
Шкала оцінювання ECTS. Європейська система «полегшеної шкали оцінювання» навчальних досягнень студента. Сумісність різних систем оцінювання із шкалою ECTS.
ТЕМА 6. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ECTS) у вищу освіту України.
Узгодження і поєднання національних компонентів вищої освіти різних країн із вимогами Болонського процесу щодо створення Зони європейської вищої освіти.
Тенденції розвитку вищої освіти України на сучасному етапі. Відмінність та подібність систем вищої освіти України і Європейських держав.
Передумови входження вищої освіти України до Болонського процесу: адаптація законодавства, структурні зміни освіти, запровадження у систему вищої освіти Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ECTS), проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації є: розроблення структурно-логічних схем підготовки фахівців за усіма напрямами та спеціальностями; запровадження модульної системи організації навчального процесу, системи тестування та рейтингового оцінювання знань студентів; організація навчального процесу на базі програм навчання, які формуються як набір залікових кредитів; введення граничного терміну навчання за програмою навчання, включаючи граничний термін бюджетного фінансування; створення нового покоління галузевого покоління галузевих стандартів вищої освіти; розроблення індивідуальних графіків навчального процесу; зарахування на навчання до вищого навчального закладу тільки за напрямками підготовки; вдосконалення наявного та створення нового навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення навчання в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу; формування програм навчання усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників та освітньо-професійних програм підготовки, які передбачають можливі зміни співвідношення обсягів кредитів освітньої та кваліфікаційної підготовки; введення інституту викладачів-кураторів індивідуальних програм навчання.
ТЕМА 7. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України.
Основні заходи з підготовки та програма проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації.
Розроблення та експериментальна перевірка технології застосування елементів Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ECST) в системі вищої освіти України та створення сучасної системи управління якістю освітньої діяльності суб’єктів навчального процесу.
Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах України в кредитно-модульній системі підготовки фахівців. Поняття про кредитно-модульну систему організації навчального процесу як модель організації навчального процесу; заліковий кредит як одиницю виміру навчального навантаження; модуль як задокументовану завершену частину освітньо-професійної програми; змістовий модуль як систему поєднаних навчальних елементів, відповідних певному навчальному об’єктові.
Структура і вимоги до складання основних компонентів КМСОНП: інформаційний пакет; договір про навчання між студентом і вищим навчальним закладом; академічна довідка. Формування та реалізація індивідуального навчального плану студента. Контроль за індивідуальним планом студента.
Форми організації навчання в умовах КМСОНП. Організаційно-методичне забезпечення КМСОНП. Контроль успішності студента та шкала оцінювання навчальних досягнень студента і викладача.
Особливості переведення, відрахування, поновлення студентів та переривання їхнього навчання. Стипендіальне забезпечення студентів.
2. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ОКРЕМИХ МОДУЛІВ ТА ТЕМ
Змістовий модуль 1. Європейська освітня інтеграція
Тема 1. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами.
Процес об’єднання Європи супроводжується формуванням єдиного як економічного, так і освітянського та наукового простору, розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах усього континенту. У сучасному світі розвиток України визначається у загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури, а саме [15]:
- парламентаризм;
- права людини;
- права національних меншин;
- лібералізм;
- свободу пересування;
- свободу отримання освіти будь-якого рівня;
- інші атрибути громадянського демократичного суспільства.
Для України, розташованої у центрі Європи, така орієнтація — це входження до єдиної сім’ї європейських народів, повернення до європейських політичних і культурних традицій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інтеграції — це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації. Європейська інтеграція, таким чином, стає ключовою ланкою відкриття України світу, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.
З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у Європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі Указами Президента України затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямками культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено поширення власних культурних і наукових стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС.
Згідно зі „Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу” поряд з іншими напрямами європейської інтеграції культурно-освітній та науково-технічний займають особливе місце, зумовлене потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме на цих напрямках. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери.
Інтеграційний процес на відповідних напрямках полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.
Здійснення даного завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень.
Протягом 1995-2004 р.р. Міністерство освіти і науки України на основі міжнародних документів з питань демократизації, гуманізації в освіті і прав людини здійснило ряд масштабних заходів по створенню нової нормативно-правової бази національної вищої освіти України. Прийнятий в Україні комплекс нормативно-правових документів, пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає ідеологію реформування всієї освітньої галузі.
Законодавче поле української вищої освіти формується одночасно із принципами Болонського процесу на основі таких основних документів [14]:
- Національна доктрина розвитку освіти (2002 р.);
- Закон України „Про освіту” (2002 р.);
- рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24.04.2003 р. „Про проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівня акредитації”;
- Державна програмам розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки.
Тема 2. Система вищої освіти у країнах Європи і Америки
1. Вища освіта у Сполучених Штатах Америки
1.1. Широка доступність вищої освіти
У другій половині 1990-х років у США нараховувалася 3681 установа вищого освіти; з них 1594 були державними і 2087 - приватними. Вони являють собою досить широкий спектр університетів і чотирьох- та дворічних коледжів, що помітно відрізняються як за якістю освіти, так і за задачами, що стоять перед ними. З огляду на велике розмаїття установ вищого освіти, Фонд Карнегі запропонував, зокрема, наступну класифікацію всіх існуючих інститутів американської вищої школи, що включає 10 основних категорій вузів у залежності від кількості студентів, масштабів фінансування наукових досліджень і кількості пропонованих навчальних курсів [17, 18].
До першої групи віднесені дослідницькі університети першої категорії. Ці університети пропонують широкий набір програм для одержання першого наукового ступеня - бакалавра, що присвоюється по закінченні чотирьох років навчання, зазвичай для продовження освіти в аспірантурі і проведення досліджень. Вони кожен рік присуджують як мінімум 50 ступенів докторів наук і одержують не менш 40 млн. дол. щорічно як державну підтримку (незалежно від приватного або державного статусу університету).
Другу групу також складають дослідницькі університети, але обсяг одержуваної ними від держави фінансової допомоги менший, ніж в університетах першої групи - від 15,5 до 40 млн. дол. і відповідно менші обсяги досліджень і масштаби підготовки фахівців вищої кваліфікації. Ці дві групи провідних, найбільш престижних університетів (у 1995 р. їх нараховувалося 126) являють собою ядро американської системи вищого освіти і фундаментальної науки країни. У них навчається приблизно 2,8 млн. студентів, або більш ніж 19 % їхньої загальної кількості.
У третій і четвертій групах університетів представлені вузи, де масштаби наукових досліджень відносно невеликі, але які, поряд з випуском фахівців рівня бакалавра, присвоюють ступінь доктора наук. У третій групі таких ступенів присвоюється не менш 40 на рік як мінімум за п’ятьма спеціальностями; у четвертій - не менш 20 докторських ступенів щорічно як мінімум за однією спеціальністю або не менш 10 ступенів щорічно як мінімум по трьох спеціальностях. Таких університетів у США нараховується 109 з кількістю студентів майже 1,3 млн. чоловік (9 %).
Наступні дві групи - п’ята і шоста - університетів і коледжів крім підготовки бакалаврів присвоюють також ступені магістрів наук (це вимагає навчання ще протягом 1-2 років, поглибленої спеціалізації в обраній дисципліні й у більшості випадків захисту диплома). У цих університетах і коледжах (їх нараховується 531) більше половини всіх ступенів бакалавра повинні присвоюватися не менш ніж за двома дисциплінами. Розходження між п’ятою і шостою класифікаційними групами полягає у кількості студентів - у першому випадку їх повинно бути не менш 2500, у другому - від 1500 до 2500 чоловік. У цих групах навчається одна з найбільш численних груп студентів - 3,2 млн. чоловік (22,1 %).
Сьома і восьма класифікаційні групи включають 625 чотирирічних коледжів, що присвоюють ступені бакалавра в різних галузях природничих і гуманітарних наук. Їх відрізняють насамперед правила прийому при вступі - у восьмій групі вони більш ліберальні. У чотирирічних коледжах у США вчиться 1,1 млн. студентів (7,6 %).
Дев’ята група представлена дворічними коледжами. 1473 таких коледжів, де навчається найбільша кількість студентів - 5,4 млн. (37,2 %), пропонують різноманітні спеціалізовані фахові програми, що не вимагають повномасштабної вищої освіти. По суті ці коледжі надають середню фахову освіту.
Нарешті, остання, десята група представлена професійними школами університетів та інших спеціалізованих інститутів, що надають вищу освіту - від ступеня бакалавра до ступеня доктора наук. До них зазвичай відносять школи бізнесу і керування, інженерні і педагогічні коледжі, юридичні і медичні школи, теологічні школи і школи мистецтв, музики і дизайну. У 352 таких спеціалізованих вузах навчається близько 500 тис. студентів.
Таким чином, США володіють великою і широко диверсифікованою системою вищого освіти, безсумнівно, однією з найрозвиненіших у світі. Американська вища школа підготувала у 1995 р., наприклад, майже 1,2 млн. бакалаврів (5 % населення країни студентського віку, тобто осіб у віці до 35 років), близько 400 тис. магістрів (1,7 %) і більш ніж 44 тис. докторів наук (0,2 %) у різних галузях знань.
Держава активно сприяє подальшому розвиткові вищого освіти в країні. Поставлено амбіційну задачу - зробити вже на початку XXI в. вищу освіту в США такою ж доступною, як і середня.
1.2. Вибір вищого навчального закладу абітурієнтом
Американська молодь здобуває середню освіту 12 років. Хто збирається навчатись у вищій школі, починають пошуки навчального закладу вже в 10-11-му класі. Допомагають у цьому електронні комп’ютерні мережі, засоби масової інформації, рекламно-маркетингові підрозділи вищих закладів освіти. Найпопулярнішою серед них є глобальна мережа ІНТЕРНЕТ, за допомогою якої абітурієнти мають змогу отримати необхідну інформацію, направити у вибраний заклад свої запитання і пропозиції, отримати консультації, методичні матеріали, а також навчатися за заочною формою або дистанційним методом тощо. Підручники й навчально-методичні матеріали абітурієнти та студенти отримують також з мережі ІНТЕРНЕТ. Головне завдання абітурієнта - обрати той заклад вищої освіти, що відповідає його мріям і планам на майбутнє.
У США існує характерний для недержавної форми освіти спосіб попередньої орієнтації абітурієнтів та залучення їх до подальшого навчання ще в загальноосвітній школі. Так, більшість недержавних університетів і коледжів відкривають у школах свої класи, де старшокласники мають змогу опановувати курси з вузівської програми. По закінченню школи це враховується у вищому закладі освіти, що заощаджує як час, так і гроші. Зазвичай вартість навчання в таких спеціальних класах загальноосвітніх шкіл за програмою вищого навчального закладу незначна. Головною метою вищого закладу освіти є заохочення майбутнього студента до навчання у себе за обраною ним програмою (спеціальністю).
Залежно від розумових здібностей і фінансових можливостей потенційного студента обраний вуз може бути державний чи приватний. Державний університет або коледж фінансується з бюджету штату, має невисоку для американських стандартів вартість навчання - від 2,5 до 6 тис. доларів на рік (резиденти штату мають значні пільги щодо оплати вартості навчання), чималу кількість студентів (5 тис. і більше), великі за розміром навчальні групи (на лекціях близько 200-250 осіб, на практичних, семінарських і лабораторних заняттях 40-50). Студентам надаються сучасна матеріально-технічна база, великі бібліотеки, але від них вимагається й значна самостійна позааудиторна робота. На відміну від приватних (або незалежних) вищих закладів освіти тут немає постійної опіки та контролю з боку професорсько-викладацького складу. Студенти самостійно планують свій час і програму навчання, постійно конкурують за місце в університеті. Вони мають змогу лише почасти звертатися до консультантів, тоді як самостійна робота повсякчас заохочується.
При державних вищих освітніх закладах є гуртожитки, але з обмеженою кількістю місць, і частина студентів наймає собі помешкання на стороні (за американською традицією молоді прищеплюються навички самостійності та незалежності, а тому майже всі студенти живуть окремо від своїх батьків або родичів у власних квартирах, гуртожитках чи орендованих помешканнях). Кількість і розмір стипендій у таких закладах теж обмежені. Державні вищі заклади освіти майже не допомагають випускникам знайти чи отримати роботу, вони лише видають листи-рекомендації та характеристики успіхів у навчанні. Головною рисою державної вищої освіти США є повна самостійність і відповідальність студента за результати свого навчання.
У недержавних приватних або „незалежних” вищих закладах освіти вартість навчання складає 12-15 тис. доларів на рік. Навчається в них від тисячі до 5 тис. студентів (за винятком найвідоміших університетів — Гарвардського, Йєльського та Стенфордського, де контингент студентів сягає десятків тисяч, а плата — 50 тис. доларів). Навчальні групи, котрі відвідують лекції, практичні, семінарські та лабораторні заняття, невеликі — від 10 до 25 студентів. Вищі недержавні заклади освіти мають найсучасніші матеріально-технічні бази та бібліотеки, достатню кількість гуртожитків, високий науково-методичний рівень професорів і викладачів. Велика увага надається контролю навчання студентів, більше часу (порівняно з державними) відводиться їхній аудиторній роботі під керівництвом досвідчених і висококваліфікованих фахівців. Студенти отримують глибокі теоретичні знання і закріплюють їх практично. У провідних недержавних вузах одні й ті ж професори і фахівці вищої кваліфікації читають лекції і проводять практичні, семінарські лабораторні заняття. Студенти можуть звертатися до них за консультаціями протягом робочого дня. У таких закладах, крім того, чимало консультантів, психологів і духовних наставників, покликаних допомагати молоді успішно набувати спеціальність, знімати стреси, планувати час, займатися спортом і проводити дозвілля. Велика увага надається пропаганді здорового способу життя, охороні праці, екології, запобіганню і профілактиці хибних звичок. Головна риса недержавної вищої освіти США — спільна із студентом відповідальність вищого закладу за результати навчання.
1.3. Процедура вступу до вищого навчального закладу
У 12-му класі учень складає випускні екзамени (тести), результати яких на конкурсній основі розглядають приймальні комісії вищих навчальних закладів. Випускні екзамени (тести) є загальноамериканським стандартом для загальноосвітніх шкіл. Перевіряє випускні тести незалежна організація — Рада Коледжів, яка оцінює знання учнів у балах і за дорученням самих учнів направляє відповідні сертифікати з оцінками та рекомендаціями до того чи іншого вищого закладу освіти.
Кожний заклад самостійно встановлює правила вступу, перелік вступних іспитів, прохідний бал, враховує оцінки випускного шкільного атестату, рекомендації Ради Коледжів і адміністрації школи. Якщо все це задовольняє вимоги закладу, повідомляють абітурієнта. Далі він пише твір з обґрунтуванням вибору закладу та спеціальності, додає заяву з автобіографічними даними, проходить тестування або співбесіду. Деякі провідні вищі заклади освіти обов’язково вимагають рекомендації громадських, релігійних або інших організацій чи діячів.
Рішення приймальних комісій про зарахування надсилаються претендентам разом з інформацією щодо програм фінансової допомоги (індивідуальної для кожного студента в кожному закладі). Ця допомога призначається не тільки громадянам США, а й студентам-іноземцям. Програмою передбачаються безповоротні гранти, грошові позики під невисокі відсотки, спонсорські стипендії тощо. Оскільки вся вища освіта США платна, ставлення американських студентів до навчання досить поважне. (Повторення курсу зумовлює неминучі додаткові фінансові витрати).
Залежно від обраної програми навчання (американський термін «програма навчання» відповідає нашому поняттю «спеціальність») абітурієнти складають додаткові іспити або тести з математики, хімії, біології, англійської та іноземної мов тощо для дальшого розподілу по навчальних групах відповідного рівня, а також для формування індивідуальних розкладів і планів на навчальний рік.