В. А. Жадько доктор філософських наук, професор
| Вид материала | Документы |
- В. В. Остроухов; кандидат філософських наук, старший науковий співробітник, 5901.85kb.
- Комплекс навчально-методичних матеріалів для слухачів Малого філософського факультету, 535.73kb.
- Удк 37. 013. 42(075) ббк74. 6я7, 2614.78kb.
- У двох частинах, 4658.91kb.
- У двох частинах, 4475.34kb.
- А. П. Лащенко- проректор нмл імені П. I. Чайковського, доктор мистецтвознавства;, 8035.23kb.
- Національна академія внутрішніх справ навчально-науковий інститут права та психології, 2056.34kb.
- Парламентське видавництво, 5723.42kb.
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
В
ИСНОВКИ
обігли до краю рядки наших думок, але ми усвідомлюємо, як ще далеко до вичерпного висвітлення кореспондованого заголовком питання. Автори беруть на себе відповідальність за схематичний, фрагментарний шлях висвітлення проблем організації інфраструктури освітньої системи України та здійснення державного управління цієї важливою галуззю. Цього не дозволяє обсяг посібника і надзвичайна поліморфність проблеми ціннісного змісту державного управління.
Наше дослідження базується на розумінні нагальності зміни або переорієнтації парадигми управлінської вертикалі в освіті у формат поваги до людини – суб’єкта освітнього процесу. Мова йде про повагу не декларативну, а самоусвідомлену на кожному щаблі влади. Через недосконалість критеріальної бази, відсутність визнаних кваліметричних характеристик, соціальних орієнтирів, поцінування педагога виступає як складний, креативний та відповідальний акт державного управління. Склалася досить парадоксальна ситуація: держава залишається боржником педагогів, педагоги залишаються заручниками держави.
Держава зберігає за собою прогностичну та організаційну функцію щодо діяльності освітньої системи. У неї ж знаходяться і фінансово-економічні важелі. Держава опікується проблемами ресурсно-кадрового забезпечення системи освіти і науки; вона визначає обсяг знань, освітні рівні та саму структуру цієї системи.
Довго, досить тривалий час зміни в управлінні освітою відбувалися ”на ходу, на марші чергових зрушень та перетворень”. До управління притягувалися кращі вчителі, які зовсім не мали навичок управлінської діяльності і не були знайомі із теорією управління.
Управлінський континіум пройшов шлях від ”ручного” управління до управління на синергетичних засадах з використанням методологічних наробок, здобутків глобального управлінського досвіду; запровадження толерантності, довіри, гуманізму… Тому мова йде про оптимізацію системи державного управління освітою на засадах ціннісно-смислової парадигми. Теоретико-методологічний зміст та обґрунтування нагальності такої парадигми досить змістовно та повно розкриті у працях зарубіжних і вітчизняних дослідників. Мова вже йде про модельні схеми запровадження до реальної практики визначені підходи.
Аксіологічна парадигма презентує новий світогляд, нове мислення яке не може бути таким, що передається, ним треба наполегливо оволодівати, його необхідно безумовно прийняти та запроваджувати в управління.
Екстенсивний шлях розвитку освіти – далеко позаду, це вже наша історія. ”Четверте повоєнне покоління” своєю катастрофічною нечисельністю створює низку проблем для організації освіти на традиційних засадах. Школа, вищі навчальні заклади перестали бути безальтернативними джерелами інформації.
Неможна допустити аби освіта перетворилась у виробництво.
Методологічною, філософською основою аксіологічної парадигми виступає синергетичний підхід до ідеї глобального гуманізму, толерантності, соціальної рівності, визнання цінності іншої людини, цінності думки іншої людини.
ТЕЗАУРУС
Акмеологія – наука, яка виникла на перетині природничих суспільних, гуманітарних і технічних дисциплін, вона вивчає феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини на етапі її дорослості, особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку
Аксіологія – наука про цінності освіти, у яких представлена система значень, принципів, норм, канонів, ідеалів, які регулюють взаємодію в освітній сфері і формують компонент відносин у структурі особистості.
Аксіосфера – це унікальне духовне утворення, яке включає ціннісні орієнтації, що забезпечують самозбереження людини в просторі і в часі. Моделювання такої системи – це діагностичний і прогностичний процес у визначенні актуального стану і найближчих перспектив розвитку системи освіти та майбутнього України в цілому. Оскільки ціннісні орієнтації опосередковують ставлення людини до світу і самого себе, важливо розвивати ті, що мають духовне наповнення і цілеспрямовано впливають на розвиток самобутності, внутрішньої глибини особистості і спільноти, багатогранності проявів у сфері освітньої системи.
Амбівалентність – неузгодженість, суперечливість у ставленні до чогось.
Архетип – елементи людської психіки, що відображають загальні моделі чуттєвого досвіду і виробляються у ході розвитку людської свідомості.
Асертивність – здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини. Це здатність оптимально реагувати на критику та вміння рішуче говорити собі та іншим “ні”, якщо цього вимагають обставини. Асертивність дозволяє зробити свою поведінку гнучкою та дивергентною.
Атрактори – пріоритетні ідеї трансформації існуючих чи моделювання нових освітніх систем.
Афіліація – прагнення бути в оточенні інших людей, що дозволяє перевірити обраний спосіб поведінки і характер реакцій.
Влада – здатність, а також прагнення зробити власну ціннісну спрямованість ведучим мотивом інших людей.
Вплив – така поведінка керівника чи системи, яка вносить зміни в поведінку, відносини, відчуття працівників системи освіти чи окремого закладу освіти. Відомо чотири способи здійснення впливу: зараження, навіювання, переконання та успадкування.
Гендерність – соціальна категорія, ідея про можливість соціального моделювання та конструювання моделі статі (зокрема жіночої).
Громадянське суспільство – система правових інститутів, яка забезпечує самоорганізацію, структурування і самотворення її населення в цілісний і повновладний суб'єкт конституційного права – Український народ. Система правових інститутів, яка забезпечує самоорганізацію, структуруВання і самотворення її населення в цілісний і повновладний суб'єкт конституційного права – Український народ.
Депривація – тривале, більш-менш повне позбавлення людини сенсорних вражень. Термін “депривація” застосовується у тих випадках коли порушуються зв’язки прихильності.
Держава – організація політичної влади, що сприяє переважному здійсненню конкретних інтересів (класових, загально-людських, релігійних та ін.) в межах визначеної території.
Державне управління – це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження. Зміст влади виявляється в державному управлінні.
Диверсифікація – різнобічний розвиток, розмаїття.
Диспозиція – певні рівні та стани схильності і передбачуваності індивіда до певних дій.
Дисципліна – обов’язковий порядок поведінки, що відповідає нормам права та моралі або вимогам системи освіти, її конкретних організацій.
Емпатія – співпереживання. Розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання.
Ентропія – інформаційна невизначеність ситуації.
Іманентність – характеристика притаманності, властивості предмету чи явищу, що випливає з його внутрішньої природи.
Інтеріоризація – присвоєння цінностей, їх вростання в особистість. Процес формування внутрішніх структур психіки.
Кваліметрія – науково обгрунтована оцінка та системна діагностика професійної діяльності та рефлексії особистості.
Керівництво – (адміністрування, розпорядництво) є однією з функцій управління, а в умовах командно-наказової системи саме тією функцією, що разом з контролем включила в себе всі інші функції.
Клієнтелізм – соціальне явище, яке характеризується формуванням домінування, панування і підпорядкування, залежності та незалежності за принципом патрон-клієнтських відношень. У цих відношеннях одна із сторін – патрон – є панівною, а друга – клієнт – залежною. Стійкий відновлюваний зразок поведінки керівників та підлеглих. Особистісні відносини ”патронів” та ”клієнтів”, код їх взаємодії.
Коеволюція – спільна еволюція природи й людини, біосфери й ноосфери.
Компетентність – поінформованість, обізнаність, авторитетність. Компетенція – коло повноважень будь-якої організації, установи чи особи; коло питань, в яких дана особа має певні повноваження, знання, досвід.
Континуальність – безперервність, нерозривність явищ, процесів.
Корпоратизм – прихильність, захист інтересів певної спілки чи організації, створеної на основі професійних або інших інтересів.
Кратологія – вчення про владу, про закономірності її походження, функціонування і розвитку, про типи і види влади, її суб'єкти, об'єкти, носії, форми, функції, задачі, механізми, норми і принципи, сутність й особливість поділу влади, взаємодії влади з іншими сферами життя і влади різного роду між собою, а також із закордонною владою.
Креативність – здатність породжувати надзвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації.
Менеджер – фахівець у галузі управління персоналом.
Менеджмент – управління організацією, установою, системою.
Менталітет – невідрефлексована, науково не систематизована, підсвідома колективна думка.
Мораль – система поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві.
Невротизм – властивість людини, що характеризується його підвищеною імпульсивністю та тривожністю.
Освітнє середовище – сукупність об’єктивних зовнішніх умов, факторів, соціальних об’єктів, необхідних для успішного функціонування освіти. Це система впливів і умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні.
Парадигма – теорія, прийнята за зразок вирішення дослідницьких завдань. Під парадигмою розуміють закріплену теоретичними положеннями, нормативними документами, традиціями, кадровими та матеріальними ресурсами стабільну, тривалий час функціонуючу систему діяльності освітніх закладів освіти.
Освітню парадигму характеризують особливості теоретичних засад діяльності освітніх закладів, їх цілей і завдань, змісту освіти, форм, методів, засобів навчання, функції вихователів, позиції вихованців у навчально-виховному процесі, особливості управління навчальними закладами.
Педагогічна цивілізація – умовне сприйняття неоднорідності впливу на вихованця, виходячи з того, що ”дитина та її вихователі живуть не минулим і майбутнім, а тут та зараз”. Відомо три цивілізації: цивілізація природної педагогіки, репродуктивно-педагогічна цивілізація та креативно-педагогічна цивілізація.
Підхід – точка зору, з позиції якої розглядається об’єкт.
Плеонексія – нестримна, безумна спрага до збільшення пільг, переваг, матеріальних благ.
Потенціал – особлива, здатна до саморозвитку система відновлюваних внутрішніх ресурсів людини, які виявляються в діяльності, направленій на отримання соціально-важливих результатів.
Ресурси – все те, що може бути використано для забезпечення функціонування та розвитку школи. Основним ресурсом школи є педагогічні кадри. Науково-методичні ресурси – вдосконалення методики навчально-виховної роботи, впровадження нових методів навчання. Організаційні ресурси – підвищення ефективності роботи школи та її підрозділів за рахунок формування раціональної структурри, доцільного розподілу функціональних обов'язків, використання передових форм організації педагогічного та учбової праці.
Рефлексія – міркування, сповнене сумнівів і протиріч, критичне осмислення людиною своїх дій. Принцип людського мислення, що направляє його на осмислення та усвідомлення власних дій.
Ризик – характеристика діяльності, яка полягає в невизначеності її завершення та можливих несприятливих наслідках у разі невдачі.
Самість – провідний архетип особистості, ”внутрішній бог” людини, точка ясного усвідомлення власного Я.
Світовідношення – індивідуалізований прояв властивостей людини, її ставлення до життя як цінності, до світу природи і світу людей. Світовідношення слід розглядати як внутрішній простір буття екзистенціалів, смисложиттєву цінність та вимір духовного світу особистості. Світовідношення містить у собі не тільки усвідомлену оцінку буття, але й інтуїтивні форми його пізнання. Світовідношення органічно пов’язане та взаємообумовлене світоглядом особистості.
Сензитивність – характерологічна особливість людини, яка проявляється в підвищеній чутливості до подій, що відбуваються з нею.
Система освіти – реально існуюча сукупність факторів, спеціально створених для реалізації соціальних функцій освіти
Совість – етична відповідальність за свою поведінку перед оточуючими.
Стагнація – суспільна депресія, соціальний застій.
Стейкголдери – це люди чи групи людей, що мають спільні інтереси в якій-небудь діяльності та зацікавлені в її результатах.
Сугестія – вплив, навіювання, що здійснюється сугестором – джерелом сугестії (індивід, група, ЗМІ…).
Телеологічна природа – розвиток явища, процесу, дії, організовано спрямований в майбутнє. Державне управління має телеологічну природу з причини реалізації на практиці процесів цілевизначення, цілепокладання та ціледосягнення.
Толерантність – здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості поведінки та образу життя інших.
Управління – цілеспрямований вплив на систему, її компоненти та процеси з метою підвищення ефективності функціонування.
Флуктуації – механізми збурення, змін, які виводять явище, систему із рівноваги і переводять її на інший рівень функціонування.
Ф’ючерні технології – випереджальні, авангардні технології, технології майбутнього, ті педагогічні системи, методи, які можуть бути реалізованими в майбутньому.
Харизма – особливий позитивний вплив, який пояснюється властивостями особистості керівника, сугестора, його здатністю знаходити однодумців.
Цінність – цінністю вважається будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини, заради якого вона діє, витрачає сили, заради якого вона живе.