Geum.ru

Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society

Вид материалаДокументы

Содержание


Граматика як єдність реалізованого
Подобный материал:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

рецензії


Анатолій ЗАГНІТКО,

доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Донецького національного університету


Ганна МОНАСТИРЕЦЬКА,

здобувач кафедри української мови

Донецького національного університету


ГРАМАТИКА ЯК ЄДНІСТЬ РЕАЛІЗОВАНОГО

І ПОТЕНЦІЙНОГО


Ремчукова Е.М. Креативный потенциал русской грамматики: Монография.

– М.: Изд-во РУДН, 2005. – 329 с.


В історії світової граматичної думки визначилися два основні підходи до вивчення граматики: дослідження або формальної організації мови, або значеннєвої структури [Вихованець 2000, с. 104]. Водночас принципи сучасних мовознавчих досліджень, зокрема антропоцентризм, вимагають врахування як форми, так і змісту, втілюваного цією формою, оскільки об’єкт уваги лінгвістів, слово, постає як білатеральна єдність плану змісту і плану вираження.

Керуючись двоїстістю природи слова, О.М. Ремчукова, авторка монографії «Креативний потенціал російської граматики», розглядає яскравий і оригінальний матеріал розмовного, поетичного, науково-публіцистичного й газетно-публіцистичного мовлення крізь призму комунікативних тенденцій мовця-креатора.

Авторка бачить своє завдання в тому, щоб «показати, що «строгі» граматичні закони не перешкоджають креативному переосмисленню граматичних форм...» (с. 35). Мета монографії передбачає використання дедуктивного методу як такого, що зумовлює виокремлення двох частин дослідження при розгляді креативного потенціалу граматики: «Оскільки російська морфологія являє собою складну розгалужену систему, тісно пов’зану з словотвором і синтаксисом, її потенціал може розглядатися лише крізь призму цих зв’язків. Багатство і вишуканість російського словотвору, багатогранність і комплексність російської словозміни зумовлені ... синтетизмом російської мови. Експресивно-прагматичний потенціал деяких російських граматичних категорій (рід іменників, вид і стан дієслова) визначається їхнім складним характером і відбиває саме морфолого-словотвірний аспект російської граматики. З цього погляду унікальною є категорія виду російського дієслова, розвиток якої демонструє поступовий перехід від словотвору до словозміни й «боротьбу» між ними, тому не випадково саме потенціал російської аспектуальності виступає основним об’єктом нашого дослідження» (с. 28).

Робота складається із вступу, двох розділів, списку використаної літератури та списку джерел ілюстративного матеріалу.

Вступ містить обґрунтування актуальності теми дослідження, перелік основних завдань (с. 5 – 40). Крім того, у вступі О.М. Ремчукова пояснює різницю між креативністю та лінгвокреативністю (с. 39).

У першому розділі «Креативний потенціал граматики в різних типах російського мовлення» (с. 41) дослідниця висвітлює способи мовленнєвої актуалізації граматичних компонентів висловлення. Виокремлено чинники, що визначають креативність російської граматики: 1) синкретизм та різноманітність граматичних форм; 2) морфолого-словотвірний характер основних російських граматичних категорій; 3) лексико-граматична природа російських граматичних категорій дієслова й імені (с. 87). У цьому ж розділі ґрунтовно розглянуто такі аспекти нетривіальної граматики, як: стандарт і творчість (с. 41), інтенції мовця (с. 43), способи актуалізації граматичних компонентів (с. 45), жанр листа як простір для реалізації креативності (87), семантика, стилістика і прагматика граматичних контрастів (с. 130).

У другому розділі «Креативний потенціал категорії виду в дискурсі (гармонія мови і мовлення)» (с. 161) встановлено специфіку категорії виду. Авторка зуміла чітко окреслити характерні риси досліджуваного явища. Незважаючи на дискусійність багатьох питань, пов’язаних із категорією виду (с. 162), дослідниця всебічно і вичерпно описує механізми імперфективації (с. 175), перфективації (с. 217), креативний потенціал двовидових дієслів (с. 258) та способів дієслівної дії (с. 280).

Схвалення заслуговує мовна інтуїція дослідниці, уміння розпізнати тонкі нюанси інтенцій комунікантів, розважливість в окресленні меж між певними мовними явищами, між потенційністю й оказіональністю (с. 179), потенційністю й штучністю імперфективів (с. 187).

Монографію завершують висновки, сформульовані логічно й доречно (с. 307 – 314). Авторка робить ряд цінних зауважень щодо естетичного потенціалу російської граматики (с. 308), мовленнєвих особливостей останніх десятиріч (с. 311), що постали особливо репрезентативними в узусі, поступово проникаючи в саму систему, та перспектив досліджень в аспекті креативності (с. 314).

Водночас висвітлення такої проблеми, як креативний потенціал граматики, спонукає до певних роздумів і уможливлює висловлення окремих міркувань:

1. У вступі авторка перераховує ті явища, які слід вважати морфологічними ресурсами мови, що забезпечують реалізацію креативного потенціалу граматики в мовленні (с. 32). Саме опис цих явищ визначає мету дослідження. Тут згадано і мовленнєві імітації аномалій, і парадигматичні лакуни, і потенційні граматичні форми. Усі ці реалії передбачають не лише опис, але й осмислення з позицій різних лінгвістичних концепцій. Принаймні дві такі можливості осмислення залишаються осторонь:

А. Осмислення граматичних аномалій з позиції логічного й філософського аналізу мови. У цьому плані доречним було б розглянути матеріал, який би ілюстрував «наївний семантичний експеримент», як спробу визначити місце окремого елемента дійсності в складній системі світобудови [Булыгина, Шмелёв 1990, с. 103];

Б. Осмислення лакун і потенційних форм з позицій транссормаційної граматики. Можливо, розгляд цих явищ міг би нейтралізувати гостроту питання про фіксованість / нефіксованість порядку слів у різних мовах. Так, послідовності слів, які деякі лінгвісти вважали неграматичними [Culicover, р. 3], можна було б трактувати як потенційні. Це переосмислення сутності явища, у свою чергу, призвело б до раціоналізації трансформаційної граматики і до виправданого реформування метамови лінгвістики.

2. Як ілюстративний матеріал дослідниця використала яскраві приклади з листів В. Маяковського, М. Цвєтаєвої та інших талановитих митців. Поза сумнівом, епістолярна спадщина письменників ХХ століття – зразок експресивного мовлення, результат постійного прагнення осягнути суть світобудови через подробиці повсякдення (с. 96). Але чи варто було обмежувати наукові пошуки вузьким розумінням епістолярію? У підрозділі 1.2, «Нетривіальна граматика в нетривіальному жанрі», абсолютно слушно зауважено: «...на наших очах відбувається відродження епістолярної комунікації в Інтернеті – Всесвітній інформаційній мережі, у якій лист, набуває нових специфічних рис (у тому числі й негативних), а в тім, виявляє й свої типові властивості, повертаючи нас до епістолярності як до улюбленої форми спілкування» (с. 88).

Проте авторка чомусь не приділила відповідної уваги текстам електронних листів та іншим формам спілкування в Інтернеті (форуми, чати, коментарі користувачів щодо окремих сторінок і т. ін.). На думку рецензентів, щодо специфіки віртуального спілкування слід зазначити: дійсно, існує немало негативних рис такої комунікації. Так, анонімність часто призводить до спроб дезінформувати співрозмовника, а то й образити; мова електронних повідомлень зазвичай рясніє не завжди виправданими оказіоналізмами із запозиченими твірними основами, напр.: інсталити (від англ. install), аскати (від англ. ask) тощо. Але ці мовні утворення також можуть являти собою цікавий і цінний ілюстративний матеріал: оскільки ці слова ще не остаточно засвоєні, мовці часто утворюють від них вельми оригінальні видові кореляти. Дослідження цих корелятів могло б дати науковцям можливість повніше прослідкувати сучасні тенденції у процесах перфективації та імперфективації. Крім того, деякі лексеми, що зустрічаються в мовленні комп’ютерних користувачів, не мають у рідній мові термінів-еквівалентів, отже, їхнє існування і використання цілком виправдані [Ілик 2003, с. 391]. Розглядувані лексеми функціонують у мовленні як професіоналізми, тому навряд чи їх вживання дає підстави для критики епістолярної комунікації у Всесвітній мережі.

Висловлені міркування є, поза усяким сумнівом, дискусійними і ніякою мірою не заперечують актуальності й глибини дослідження О.М. Ремчукової. Авторка стверджує, що не претендує на створення концепції нової граматики (с. 38). Заявлений аспект дослідження, презентований монографією, виконаний оригінально, показано особливості функціонування мовних елементів у нетривіальних комунікативних ситуаціях (мовна рефлексія, мовна гра тощо), і це акцентує думку, що незабаром непересічне бачення окремих явищ (зокрема, креативних можливостей категорії виду дієслова) стане своєрідною сходинкою на шляху до побудови концепції нової граматики.


ЛІТЕРАТУРА:


1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Совет. энциклопедия, 1966. – С. 173 – 322.

2. Булыгина Т.В., Шмелёв А.Д. Аномалии в тексте: проблемы интерпретации // Логический анализ языка: Противоречивость и аномальность текста / Отв. ред.  Н.Д. Арутюнова. – М.: Наука, 1990. – С. 94 – 106.

3. Вихованець І.Р. Граматика // Українська мова. Енциклопедія / Ред. В.М. Русанівський, О.О. Тараненко та ін. – К.: Укр. енциклопедія, 2000. – С.102 – 105.

4. Загнітко А.П. Рівні граматичних категорій дієслова / Структура і функції граматичних і лексичних одиниць: Зб. наук. праць / Редкол.: Загнітко А.П. (відп. ред.) та ін. – К.: НМК ВО, 1992. – С. 7-36.

5. Ілик Т. Абревіатури та похідні від них у комп’ютерному слензі // Лінгвістичні студії. Вип. 11 / Укл. А.П. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Ч.ІІ. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 388 – 394.

6. Юрченко В.С. Очерк по философии грамматики – Саратов: СПИ, 1995. – 70 с.

7. Peter W. Culicover. Syntax. – NY, S. Francisco, London: Academic press, 1976. – Р. 3.