Geum.ru

Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society

Вид материалаДокументы

Содержание


Синестезія як феномен психолінгвістики та культурології
Ключові слова: ідіостиль, метафора, психолінгвістика, синестезія, сенсорний художній образ.
Подобный материал:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

УДК 81’233


ББК Ш12=411.4*31

Тетяна ЄЩЕНКО,

проректор з наукової роботи Донецького інституту соціальної освіти, кандидат філологічних наук, доцент, член НТШ


Наталя ДМИТРІЄВА,

доцент кафедри філології Донецького інституту соціальної освіти, кандидат філологічних наук, художник-мистецтвознавець

СИНЕСТЕЗІЯ ЯК ФЕНОМЕН

ПСИХОЛІНГВІСТИКИ ТА КУЛЬТУРОЛОГІЇ


(на матеріалі української поезії кінця ХХ століття)


У статті запропоновано білатеральний підхід до вивчення синестезії як психофізіологічного і лінгвостилістичного феномена. На прикладі віршованого мовлення кінця ХХ століття проаналізовано метафору-синестезію як виразника ідіостилю поетів-"дев’яностівців". Розглянуто частотність вживання сенсорних образів різних типів в українській поезії досліджуваного періоду.

Ключові слова: ідіостиль, метафора, психолінгвістика, синестезія, сенсорний художній образ.


Феномен синестезії вчені прагнуть пояснити з погляду різних наук. Її гіпотетично визначають як подібність хвильової природи (фізика), як імовірну анатомічну ваду людини через перехрестя зорового і слухового нервів (фізіологія), як атавізм психіки, тобто рецидив первісного мислення або ж як непізнавану здатність людської свідомості, що доступна тільки знавцям езотерики (психологія). Зокрема відомий російський академік-нейрофізіолог А.Лурія розглядає синестезію як „мозкову аномалію” (див.: [10]). Проблема синестезії на підставі зорових образів розглядалася представниками Вюртбурзької школи гештальтпсихології. Зокрема, В.Вунд інтерпретував метафори, зумовлені образним сприйняттям міміки обличчя та смаковими відчуттями, К.Бюлер характеризував синестетичну метафору, використовуючи технічну модель скіоптикону (подвійної решітки) [16, с. 316-328]. Дослідники ведуть мову про вияви синестезії у музиці (твори К.Дебюссі, М.Римського-Корсакова, О.Мессіана, О.Скрябіна),
у живописі (картини М.Чюрльоніса, В Кандинського, А.Валенсі, Дж.Бельмонта), у літературі (вірші А.Рембо, О.Блока, П.Тичини та Ф.Гарсіа Лорки). У науковий обіг уводяться такі синтетичні поняття, як „музикальний живопис”, „світломузика”, „кольоровий слух”, „суміш відчуттів”. Варто зазначити, що відомим західноєвропейським істориком мистецтва А.Хаузером було навіть висунуто концепцію синестезійної основи мистецтва загалом, а також показано, що психологічним рушієм синтезу є явище синестезії. При цьому вчений слушно зауважував, що синестезія і синтез – різні явища. Якщо синестезія – здатність викликати у адресата асоціативний відгук у свідомості на звук, на колір, на запах; похідна реакцій підсвідомості, явище суб’єктивного, глибинного плану, то синтез є феноменом зовнішнього плану, де наочно, матеріально і конкретно використовуються в царині одного мистецтва засоби іншого [5]. Найчіткіше окреслює межу між цими поняттями Г.Гофштеттер: „Про синестезію мовиться, коли твір мистецтва, впливаючи тільки на органи чуття, наприклад, на зір, водночас опосередковано впливає на інші, наприклад, на слух [6, с.135]”.

Як бачимо, синестезія – це, перш за все, явище психологічне, яке полягає у міжчуттєвих асоціаціях, сформованих у підсвідомості людини. Зазвичай у психології цим терміном називають поєднання кількох відчуттів при подразненні одного органу чуття. Натомість у лінгвістичній науці він використовується на позначення механізму метафоричної аналогізації, який грунтується на сфері зорових, смакових, слухових, одоративних, дактильних відчуттів індивіда, що постачають власні одиниці на позначення інших концептуальних сфер. Метафора-синестезія складає єство віршованої мови, поетики загалом.

Значення слова, що пов’язане з одним органом перцептивної рефлексії людського індивіда у значенні, що характеризує інший орган відчуття, перебуває у колі уваги багатьох лінгвістів. Американський логік Дж. Серль увів у науковий лексикон поняття "сенсорна метафора" - механізм метафоризації, донорською концептосферою якого є певні відчуття людини, які постачають мовні одиниці на позначення інших чуттєвих сфер. Учений розробив універсальну схему сенсорних метафор на прикладі слів warm, hard та їхніх корелятів у багатьох мовах світу [16, с. 324]. Як різновид метафори синестезію потрактовують також М.В.Варламов [1], О.А.Вербицька [2], І.Г.Рузін [13]. Якщо ж звернутися до етимологічного значення слова „синестезія”, у перекладі з грецької мови (пор.: грецьк. synaesthesis) воно означає ‘рівнобіжність відчуттів’ і випливає з природно-біологічної властивості людини одночасно переживати враження, одержані кількома органами чуття, наприклад, сприймання кольору або світла через звуки і навпаки.

Гіпотетично припускаємо, що процес віддзеркалення у мові так званої сенсорно непізнаваної (непросторової) сфери, яка сприймається здебільшого через смакові, слухові та одоративні рецептори, є можливим лише завдяки метафоричному переосмисленню денотатів просторової сфери. Остання здебільшого репрезентована зоровими, дактильними відчуттями, оскільки мислення людини метафоричне за своєю іманентною природою. Щодо цього слушними є міркування Сергія Мартинена: “Мовець, використовуючи синестизію, фокусує увагу на тих компонентах структури репрезентації знань, які відповідають умовам подібності, аналогічно явищу метафори” [12].
Не можемо погодитися з думкою Л. Л. Степанян [15], яка стверджує, що метафора виникає із синестезії, а не навпаки. Не зважаючи на те, що ці явища репрезентують різні психічні процеси – мислення і відчуття, все ж і синестезія, і метафора мають однакове єство, базуючись на природному тяжінні когнітивної діяльності людини до аналогії. Синестезія грунтується на відчуттях та образах як фрагментах ментально-психологічного комплексу, що поєднуються при аналогізації. Ще Аристотель вказував на таку природу метафоризації, вдаючись до лінгвістичних термінів grave accent тa acute accent як перенесення з однієї сфери дактильних відчуттів на іншу. При цьому, встановлюється паралелізм між типами наголосу, що сприймаються слухом, та якостями, які сприймаються органами дотику. Цитуючи Аристотеля, С.Ульманн уважав синестезію „найдавнішою, доволі поширеною, можливо, навіть, універсальною формою метафори”
[16, с. 279].

Як було зазначено вище, метафорична система, вербалізуючи непросторове сприйняття через просторове, надає звукам, смаковим і одоративним відчуттям такі релятивні властивості, як колір, світло, форма, контур, структура, рух і под. Останні є маркерами просторової перцепції, наприклад: звук ► високий, низький, глухий, чистий, дзвінкий, важкий, повільний тощо. Наведені слова в сучасній українській мові є широко вживаними і стилістично нейтральними. У такий спосіб мовна особистість може не тільки здійснювати процес номінації, а й підкреслювати естетичну вартість мовлення, посилювати його емоційно-експресивну потужність.