Geum.ru

Організація навчально-ігрового середовища на уроках фізичної культури в початковій школі

Вид материалаУрок
Подобный материал:
Організація навчально-ігрового середовища на уроках

фізичної культури в початковій школі

Надія Карачевська

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника


На сучасному етапі в Україні актуальність психічного і фізичного здоров’я дітей, і особливо молодших школярів, зумовлена реаліями життя, які пов’язані з умовами життєдіяльності і ставлять високі вимоги до індивідуально-психологічних властивостей і психічних функцій організму.

Для успішного навчання і виховання молодших школярів потрібно знати вікові особливості фізичного і психічного розвитку дітей цього віку, володіти методами їх діагностики, здійснювати систематичний контроль і корекцію відхилень і затримок у розвитку з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів.

У молодшому шкільному віці відбувається інтенсивний розвиток усього організму. Фізичний розвиток молодших школярів відрізняється від розвитку дітей середнього й особливого старшого шкільного віку. Зупинимося на аналізі анатомо-фізіологічних і психологічних особливостях дітей 6-11 років, тобто дітей, віднесених до групи молодшого шкільного віку. За деякими показниками розвитку різниця між хлопчиками і дівчатками молодшого шкільного віку відсутня, до 11-12 років пропорції тіла в хлопчиків і дівчаток майже однакові. У цьому віці продовжує формуватися структура тканин, що супроводжується їх ростом. Темп росту в довжину дещо сповільнюється порівняно з попереднім періодом дошкільного віку, однак вага тіла збільшується. Зріст збільшується щорічно на 4-5 см, а вага на 2-2,5 кг. За даними проведеного дослідження на початку навчального року констатуємо середній показник зросту учнів 1 класу становить 123,1 см, 2 класу – 128,7 см, 3 класу – 134,3 см, 4 класу – 140,9 см; середній показник ваги відповідно 23,9 кг, 26,1 кг, 29,4 кг та 33,9 кг.

Заняття фізичними вправами й участь у спортивних змаганнях вимагають від молодших школярів більших енергетичних витрат порівняно зі старшими школярами і дорослими. Отож значні витрати на роботу, відносно високий рівень основного обміну, зумовлених ростом організму, необхідно враховувати в організації занять з молодшими школярами, пам’ятати, що учням потрібно відновити витрати енергії на “пластичні” процеси, терморегуляцію і фізичну роботу. При систематичних заняттях фізичними вправами “пластичні” процеси відбуваються успішніше і повноцінніше, відтак діти набагато краще розвиваються фізично. Але подібний позитивний вплив на обмін речовин здійснюють лише оптимальні навантаження. Надмірно важка робота чи недостатній відпочинок погіршують обмін речовин, сповільнюють ріст і розвиток дитини. Формування органів руху  кісткового скелету, м’язів, сухожиль і зв’язково-суглобового апарату  має величезне значення для росту дитячого організму.

У 7-8-річної дитини м’язи становлять 27% ваги тіла, а в 15 років – 33%. М’язова сила рук збільшується приблизно на 2 кг щороку. У 10 років сила правої руки досягає 16-17 кг, а до 12 років – 21-22 кг [6, с.6.

Суглоби дітей цього віку дуже рухливі, зв’язковий апарат еластичний, скелет містить велику кількість хрящової тканини. Хребетний стовп зберігає велику рухливість до 8-9 років. Дослідники зазначають, що молодший шкільний вік є найсприятливішим для спрямованого збільшення рухливості в усіх основних суглобах [6, с.187.

Збудження та гальмівні процеси у дітей молодшого шкільного віку легко іррадіюють, “розпливаються” в корі головного мозку. З цих причин виконання нових рухів характеризується більшою скутістю та неточністю, ніж у старших школярів, їм важко здійснювати аналіз рухів [1, с.6.

Процеси збудження нервової системи домінують над процесами гальмування. Унаслідок цього – велика рухливість, часте переключання з одного виду діяльності на інший. За таких мінливих видів діяльності діти невтомні. Тим часом від одноманітних дій, особливо від тривалого сидіння або стояння, вони швидко втомлюються.

У дітей означеного віку легке, однак, здебільшого, поверхневе сприйняття навколишнього світу. Вони засвоюють лише зовнішній вигляд, а не зміст [1, с. 6-7.

Навчально-ігрове середовище в педагогічній науці розглядається як основний засіб навчання і виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Навчальна гра забезпечує емоційність та зацікавленість дітей як при вивченні нового навчального матеріалу, так і при закріпленні вивчених завдань на різних уроках – математики, мови, читання, а також на уроках фізичної культури.

У психолого-педагогічній літературі велику увагу приділено вивченню середовища: предметного, ігрового, творчого (М.Я.Басів, П.П.Блонський, А.Б.Залкін, Д.Н.Узнадзе, Л.С.Виготський, Л. С. Леонтьєв, Д.Б.Ельконін). Проблема середовища розглядалася також у працях М.Я.Басова, П.П.Блонського, А.Б.Залкіна й інших.

Дані дослідники доводять, що середовище – це навколишні соціально-побутові, суспільні, матеріальні і духовні умови існування дитини. Предметне середовище виконує відповідну функцію – воно спонукає до гри, формує уяву. Воно є ніби матеріальним середовищем думки дитини. Таким чином, розвиток дитини залежить від того, як її виховують, як організоване виховання, де, у якому оточенні вона росте. Отож в іграх відбувається глибший, складніший процес перетворення й умови того, що узято з життя, тобто з навколишнього середовища дитини.

Навчально-ігрове середовище розглядаємо як сукупність ігрових методів та засобів спілкування дітей з дорослими (батьками, вчителями), а також з однолітками. Навчально-ігрове середовище  це безпосередньо ігрові ситуації, що створюються з метою навчання і виховання дітей.

Предметно-ігрове середовище, на нашу думку,  це матеріальне середовище, що оточує дитину. До нього відносимо класну кімнату, спортивний зал, іграшки, картинки, книжки тощо.

Зазвичай в поняття розвивальне навчально-ігрове середовище включаються ті відносини, що складаються в дитини з дорослими. В даний час доведено значення демократичного стилю спілкування дорослих з дитиною для розвитку творчості (Ю. А. Аркін, Д. В. Менджерицька, Л.С.Виготський, А.М.Леонтьєв, Т. А. Рєпіна, Р.Б.Стєпкіна. В.О.Петровський, Л.М.Кларіна, Л.А.Смивіна, Л.П. Стрєлкова, А. П. Усова, О. В. Запорожець). Саме цей стиль дозволяє сформувати вільні відносини з дорослим, а значить забезпечити створення для них ігрового простору.

Ігри здійснюють вплив на формування і виховання особистості загалом. І не випадково, вони як суспільне явище, привернули до себе увагу представників різних галузей знань: педагогіки, психології, філософії, мистецтвознавства, медицини та ін. І які б не виникли концепції, всі судження сходились на тому, що ігрова діяльність супроводжується великим духовним піднесенням і хвилюваннями, адже гра – одне з найдивовижніших явищ культури людей [3, с. 37].

Емпіричним шляхом народна педагогіка дійшла висновку, що вдале просування фізичного розвитку дитини сприяє виробленню таких важливих рис її характеру, а саме наполегливості, відваги, рішучості, чесності, дисциплінованості, потягу до праці, впевненості у власних можливостях, оптимізму, колективізму, здатності до подолання труднощів тощо. Кожен знає, що фізично загартована людина мало хворіє інфекційними хворобами, може стійко пристосована до холоду і спеки, погодних й життєвих негод, витримує тривале фізичне навантаження [4, с.201].

Б. М. Шиян підкреслює, що більшість з того, що розуміють під фізич­ним вихованням, є одночасно і вихованням волі. У процесі навчання рухів, удосконалення фізичних здібностей обов’язково включаються, виявляються і розвиваються вольові риси особи. Без цього немислима реалізація жодного завдання на шляху до фізичної досконалості [7, с. 66].

В Росії великий внесок у розвиток теорії рухливої гри зробили І.М.Коротков, Л.В.Билєєва, Р.В.Климкова, Є.В.Кузьмічова, М.С.Бриль, Є.М.Геллер, М.Протасова. У навчальному посібнику “Рухливі ігри” автори розглядають питання класифікації рухливих ігор, історію їх виникнення та розвитку, окреслюються завдання рухливих ігор на уроці фізичної культури, в позаурочних формах роботи школи та ін.

Вивченням ролі гри в фізичному і моральному вихованні займалися П.Ф.Лесгафт, Є.А.Покровський, В.В.Луначарський та ін.

Питанням вивчення гри як соціологічного феномену присвячені праці вчених різних країн, російських педагогів і вчених В.Г.Яковлєва, Н.І.Пономарьова, В.І.Елашвілі, С.А.Шмакова, Л.М.Іванової та ін.

В українській системі фізичного виховання як один з видів фізичних вправ виділилися національні рухливі ігри. Вагомий внесок у розвиток теорії і практики використання національних рухливих ігор зробили Є.Приступа, В.І. Завацький, А.В. Цьось, О.І. Бичук, Л.І. Пономаренко, Л.А. Завацька, О.С. Семенов, Л.К. Грицюк, Н.В. Андрощук, А.Д. Леськів, С.О. Мехонишин, А.Я. Вольчинський та ін.

І.М.Коротков, Л.В.Билєєва і Є.В.Кузьмічова зазначають, що незалежно від характеру ігрової діяльності під грою (як і видом спорту) прийнято розуміти свідому діяльність, спрямовану на досягнення умовної мети, добровільно встановленої самими учасниками і пов’язану із застосуванням ряду правил [3, с. 11].

Рухливі ігри  найважливіший засіб фізичного виховання дітей у дошкільному й особливо в шкільному віці. Вони завжди потребують від гравців активних рухових дій, спрямованих на досягнення умовної мети, обговореної в правилах.

Погоджуємося з думкою фахівців, які відзначають, що основні особливості рухливих ігор школярів  їх змагальний, творчий, колективний характер. У них виявляється уміння діяти за команду в умовах, що невпинно змінюються.

Велике значення рухливих ігор у моральному вихованні. Вони розвивають почуття товариської солідарності, взаємодопомоги, відповідальності за дії один одного.

Розглядаючи українську національну фізичну культуру як багатофункціональну галузь суспільної діяльності, В.І.Левків [2, с. 13] за основу класифікації засобів української народної фізичної культури (ЗУНФК) взяв принцип багаторівневості, а як головний критерій такої класифікації – специфічну рухову активність, що спрямована на вирішення завдань фізичного виховання. Всі ЗУНФК за наявністю і відсутністю рухової активності розподіляються на фізичні вправи, оздоровчі фактори зовнішнього середовища і гігієнічні фактори. Критеріями для розподілу фізичних вправ автором вибрано їх спрямованість, характер проведення, структуру рухів, сюжетність і ритмічність. Дослідник виділяє як самостійні види фізичних вправ гру, забаву, розвагу, а також боротьбу, бій навкулачки, фехтування, танець, змагання з керування власним тілом, змагання з керування предметами, змагання з керування тваринами.

Серед основних ознак ігрової діяльності І.М.Коротков, Л.В.Билєєва та Є.В.Кузьмічова виділяють також її непродуктивність, оскільки вона прямо не призводить до створення матеріальних благ, матеріальних цінностей і такої мети не ставить; невизначеність, оскільки вона не має передбачуваного розвитку результату; ілюзорність, коли учасник повністю усвідомлює, що він діє в рамках умовної діяльності; широку варіативність; для досягнення тої чи іншої ігрової ситуації учасники використовують спеціальні дії, що отримали назву ігрових прийомів; ігрова діяльність відбувається в рамках визначених цільових установок; комунікативність та творчий характер [3, с. 12-13].

У започаткованому дослідженні навчально-ігрове середовище розглядаємо як один із засобів розвитку емоційно-вольових якостей молодших школярів.

Поділяємо погляди Б. М. Шияна щодо виокремлення видів вольових зусиль, серед яких, на думку вченого, найбільше піддаються впливові у процесі фізичного виховання цілеспрямованість (підпорядкування всіх сил для досягнення бажаного результату); наполегливість і впертість, що проявляються при подоланні труднощів; витримку (здатність регулювати власні почуття і настрої); рішучість і сміливість (здатність швидко приймати рішення і діяти всупереч небезпеці); ініціативність (долання труднощів нетрадиційними засобами і методами) [7, с. 66].

Отож результати вивчення літературних джерел, сучасних педагогічних та психологічних досліджень, а також власні спостереження, що здійснювались у процесі практичної діяльності, підтверджують позитивний вплив навчальних ігор, і рухливих ігор як одного з різновидів навчальної гри зокрема, на формування емоційно-вольових якостей дітей, розвиток фізичних якостей та підвищення емоційності занять фізичною культурою в молодших класах.

Молодший шкільний вік характеризується інтенсивним розвитком всіх систем організму, а також зміною перебігу нервових процесів у зв’язку із новим навчальним середовищем та зміненим руховим режимом, адже дошкільнята набагато більше часу проводять у русі, ніж молодші школярі. Тому вчителю фізичної культури необхідно приділити велику увагу плануванню навантаження і розкладу занять з молодшими школярами.

Надалі плануємо виділити в окрему групу ті види рухливих ігор, які, на нашу думку, найдоцільніше використовувати для розвитку емоційно-вольових якостей в процесі організації навчально-ігрового середовища на уроках фізичної культури в початковій школі.

Література

  1. Ареф’єв В.Г. Методика викладання фізичної культури в школі. – К., 1995. – 134 с.
  2. Левків В.І. Використання засобів української народної фізичної культури у фізичному вихованні дітей молодшого шкільного віку: Автореф. дис...канд. наук з фізичного виховання і спорту: 24.00.02 / Волинський держ. університет ім. Лесі Українки. – Луцьк, 1998. – 17 с.
  3. Подвижные игры: Учебное пособие для студентов вузов и ссуз физической культуры. – М.: СпортАкадемПресс, 2002. – 229 с.
  4. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К.: Рад.шк., 1985. – 312 с.
  5. Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания и спорта: Учеб. пос. для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Изд. центр «Академия», 2000. – 480 с.
  6. Цвек С.Ф. Фізичне виховання молодших школярів. – К.: Рад. школа, 1986. – 125 с.
  7. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003. – 272 с.


ORGANIZATION OF TEACHING-ROLE PLAYING ENVIRONTMENT AT LESSONS OF PHYSICAL CULTURE IN AN ELEMENTARY SCHOOL

Nadia KARACHEVSKA

Precarpathian National Vasyl Stefanyk University

Abstract. In the article the problems of organization of teaching-role playing environtment and its influence on the development of physical and emotional-strong-willed qualities at lessons of physical culture are reviewed actual for modern school education.

Learning and environtment is considered to be the permanent asset of training and education of children of low school age.

Key words: elementary school, lessons of physical culture, teaching-role playing environtment.