«Особливості функціонування системи крові у різні вікові періоди та її функції»

Вид материала

Документы

Содержание Відносна густина крові Реакція крові (рН) Осмотичний тиск Транспорт вуглекислого газу.

Подобный материал:

• Вікові особливості нервової системи І органів чуттів. Функціональні розлади нервової, 140.59kb.
• План Фінанси, їх роль та функції на макроекономічному та мікроекономічному рівнях Характеристика, 29.62kb.
• Азарян О. М. Ефективне функціонування споживчого ринку: параметри та умови, 85.75kb.
• Тематичнийй план лекцій з пропедевтики педіатрії для студентів 3 курсу, 61.8kb.
• Тематично-календарний план лекцій для студентів IV курсу стоматологічного факультету, 207.46kb.
• Реферат на тему: Питання функціонування банківської системи України, 51.77kb.
• План вступ загальна характеристика політичної системи та умов її функціонування в Індонезії, 308.29kb.
• Тема лекції: 4 Фактори, шляхи І вікові періоди, 76.51kb.
• Особливості функціонування нбу” Зміст, 211.48kb.
• Основні завдання щодо впровадження та функціонування накопичувальної системи загальнообов’язкового, 537.53kb.

Міністерство освіти і науки України

Приватний вищий навчальний заклад

«Міжнародний економіко-гуманітарний університет

імені академіка Степана Дем’янчука»


Курсова робота

з дисципліни: фізіологія людини

на тему:

« Особливості функціонування системи крові у різні вікові періоди та її функції»


Виконала:

ст. групи 41 – ППБ

Флис І.В.

Перевірив:

Грицик О. Б.


Рівне – 2007

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………….3

1.Внутрішнє середовище організму ………………………………..4

1.1.Міжклітинна рідина ……………………………………………..4

1.2.Лімфа……………………………………………………………...5

2.Об’єм, склад і функції крові……………………………………….6

2.1.Об’єм крові………………………………………………………..6

2.2.Хімічний склад крові……………………………………………..7

2.3.Функції крові……………………………………………………...9

2.4.Фізико-хімічні властивості крові………………………………..10

3.Формені елементи…………………………………………………..14

3.1.Еритроцити………………………………………………………...14

3.1.1.Пігменти крові…………………………………………………...16

3.1.2.Транспорт газів кров’ю………………………………………….17

3.1.3.Групи крові……………………………………………………….18

3.2.Лейкоцити…………………………………………………………...21

3.2.1.Функції і класифікація лейкоцитів………………………………22

3.2.2.Захисна система організму. Імунітет…………………………….25

3.3.Тромбоцити………………………………………………………….34

3.3.1.Система згортання крові………………………………………….35

3.3.2.Протизгортальна система крові…………………………………..39

3.3.3.Кровотворення і його регуляція…………………………………..41

4.Експерементальна частина………………………………………….....45

Додатки …………………………………………………………………...47

Література…………………………………………………………………51


ВСТУП

Внутрішнє середовище організму- це кров, лімфа і між тканинна рідина, яка заповнює всі проміжки між клітинами та тканинами. Кровоносні та лімфатичні судини, які пронизують всі органи людини мають в своїх стінках маленькі пори, через які можуть проникати навіть деякі клітини крові. Вода яка складає основу всіх рідин в організмі людини, разом з розчиненимив них органічних і неорганічних речовинах легко проходять через стінки судин. Внаслідок цього хімічний склад плазми крові, лімфи та міжтканнної рідини багато в чому однакові. З віком значних змін хімічного складу цих рідин не відбувається. Але в той же час різниця в складі може бути пов’язана з діяльністю тих органів, в яких ці рідини знаходяться.


1. Внутрішнє середовище організму

Кров, лімфу і тканинну рідину об'єдну­ють під назвою внутрішнє середовище організму. Усі клітини тіла обмиває лише тканинна рідина. Кров і лімфа перебувають у судинах відповідно кровоносної та лімфа­тичної систем і безпосереднього контакту з клітинами тканин не мають. Кров, тканинна рідина, лімфа беруть участь у процесах обміну речовин і підтримці гомеостазу організму.

Між кров'ю, тканинною рідиною і лім­фою існує тісний взаємозв'язок. Тканинна рідина утворюється з крові шляхом фільт­рації плазми крізь стінку кровоносних ка­пілярів. За добу у людини профільтровується близько 20 л тканинної рідини. У венозному кінці капілярів та у венулах від­бувається зворотний процес — реабсорб­ція тканинної рідини. З певних причин, реабсорбується в кровонос­не русло 89-90 % тканинної рідини, а решта (приблизно 2-3 л за добу) про­фільтровується в лімфатичні капіляри. Ця рідина — лімфа — повільно тече в лімфа­тичних судинах, які зливаються у дві грудні протоки, і потрапляє у вени. Таким чином відбувається кругообіг позаклітинних рідин тіла.

1.1. Міжклітинна рідина

Міжклітинна рідина омиває всі клітини організму. Саме через неї клітини одержують усе потрібне для їхньої життєдіяльності — ки­сень, білки, вуглеводи, жири, мінеральні речовини тощо. Туди ж клітини виділяють кінцеві продукти обміну, вуглекислий газ тощо. Міжклітинна рідина—важливий чинник збереження гомеостазу. її склад та співвідно­шення різних речовин досить сталі. У разі порушення цієї сталості лю­дина може загинути.

Міжклітинна рідина, що заповшоє проміжки між клітинами, утво­рюється з кров'яної плазми внаслідок фільтрації останньої крізь стінки кровоносних капілярів. Вважають, що клітини стінок капілярів беруть активну участь у процесі утворення міжклітинної рідини, пропускаючи одні речовини і не пропускаючи інших. Надлишок міжклітинної рідини знову повертається в кров двома шляхами: одна частина її всмоктуєть­ся в кровоносні капіляри, а друга проникає в лімфатичні капіляри і у вигляді лімфи повертається в кров'яне русло по лімфатичній системі.

1.2. Лімфа

Лімфа (від лат. lympha— волога, чиста вода) — рідка тканина організму, що міститься у його лімфатичній системі. У лімфі завжди є лейкоцити, а також інші імунні тіла, завдяки чому лімфа, як і кров, відіграє важливу роль у захисті організму від інфекції та виробленні імунітету. Лімфа являє со­бою прозору жовтувату рідину, що утворюється з міжклітинної рідини і концентрується в замкнутих з одного боку лімфатичних капілярах, які беруть початок у дуже вузьких міжклітинних проміжках. Вони зливають­ся у більші лімфатичні судини, які пронизують усі органи і тканини— лімфатичні вени. Ці вени, як і кровоносні вени, мають клапани, що пере­шкоджають зворотному руху лімфи, тому вона тече лише в одному на­прямку. Всі лімфатичні вени об'єднуються в два грудні протоки, які впа­дають у великі вени, повертаючи у кров рідину, що перейшла з крові у міжклітинну рідину. Змішуючись з венозною кров'ю, лімфа попадає в праве передсердя. По ходу лімфатичних судин розташовані розширен­ня —лімфатичні вузли (у паховій ямці, підколінних і ліктьових згинах, у грудній і черевній порожнинах, на шиї), в яких утворюються лімфоцити. Лімфатичні вузли відіграють роль біологічних фільтрів—у них затри­муються і знищуються мікроорганізми та інші сторонні тіла, які попада­ють в лімфу із тканини. Деякі лімфатичні капіляри знаходяться всере­дині ворсинок кишечнику, і в них надходять жири, які з течією лімфи попадають у кров. Таким чином, основні функції лімфатичної сис­теми — збереження і повернення рідини у систему кровообігу, утво­рення лейкоцитів, затримка і знищення мікроорганізмів та інших сто­ронніх тіл (вироблення імунітету), живлення організму та обмін речовин (розносить по організму жири від ворсинок кишечнику, білків, які синте­зує печінка). Лімфа є проміжним середовищем між кров'ю і клітинами. Переносить із крові в клітини кисень, поживні речовини, мінеральні солі, біологічно активні речовини (гормони, вітаміни), а забирає з клітин і пе­редає в кров вуглекислий газ, а також продукти дисиміляції, які виділя­ють клітини.

Лімфа також значною мірою повторює склад плазми крові. Концентрація білків, як і в тканинній рідині, менша, а ліпідів, особ­ливо після їди, більша, ніж у плазмі крові. Склад тканинної рідини і лімфи істотно залежить від тих органів і тканин, де ці рідини утворюються. Наприклад, у лімфі, що відтікає від печінки, білків у 4-5 разів більше, ніж у лімфі, що відтікає від нижніх кінцівок. У лімфі також є лімфоцити, причому основ­на їх маса надходить до лімфи з лімфатич­них вузлів.


2. Об’єм, склад, функції

Кров, як і лімфа та тканинна рідина, нале­жить до неоднорід­них, рідин. Кров є суспензією клітин крові в рідкій фазі — плазмі крові. Основну масу клітин крові складають еритроцити, об'єм яких відносно об'єму плазми крові становить майже 40-46%. Цей показник називають гематокритним числом (гематокритом).

Лімфа містить невелику кількість (1000— 20 000 в 1 мкл) лімфоцитів, а тканинна ріди­на — різних форм лейкоцитів, що мігрують із капілярів у міжклітинний простір.

2.1. Об’єм

Об'єм крові у людини становить 4-6 л, або приблизно 7 % маси тіла. У тварин ці значення коливаються в досить широких межах.

За допомогою методу розведеїшя натрію тіосульфату, який не проникає в цито­плазму клітин, було встановлено, що об'єм позаклітинної рідини у людини становить 13—14 л. Якщо від цього об'єму відняти об'єм плазми крові, то дістанемо об'єм тка­нинної рідини — 10 л. Об'єм лімфи, як уже згадувалося, становить 2-3 л.


2.2. Хімічний склад

Кров — це рідка сполучна тканина, що на 82% складається з води: 90 -92% — у плазмі крові і 71 % — в еритроцитах. До складу плазми крові входять органічні (7-9 %) та неорганічні (до 1 %) речовини. (див додаток 1)

Плазма крові складається з води (90-91%) та сухих речовин : 7-8% білків, 0,9-1% мінеральних речовин, 0,12% - глюкози, 0,7-0,8% ь- жирів. Крім білків, у плазмі є азотисті сполуки небілкового характеру (сечовина, сечова кислота, амінокислоти, креатинін, аміак), гормони, ферменти, вітаміни, антитіла, розчинні гази.

Що стосується еритроцитів, то основ­ну масу їх сухого залишку становить бі­лок гемоглобін (Hb) - 30-36% (4,6-5,5 ммоль/л). Серед органічних складових слід назвати білки (елінін, строматин) та ліпіди строми еритроцитів, ферменти (вугільна ангідраза, холінестераза, пептидази, гліколітичні ферменти). За неор­ганічним складом цитоплазми еритроцити близькі до інших клітин тіла, але порівня­но з нейронами в їхній цитоплазмі значно більше йонів хлору та гідрогенкарбонату.

Білки плазми крові, як і будь-які інші білки, — це макромолекули діаметром від 1 до 100 нм, що утворюють несправжні, або колоїдні, розчини. Білки поділяються на групи : альбуміни – 4,5% (підтримують водно-сольову рівновагу в організмі); глобуліни – 2-3,5%(беруть участь в утворені захисних імунних тіл, зв’язують і знешкоджують отруйні речовини, що проникають в організм – це є в основному гама-глобуліни), фібриноген – 0,4%, який має важливе значення при зсіданні крові, інтерферони, які знешкоджують мікроорганізми та отруйні речовини, забеспечеють гуморальний імунітет. Глюкоза плазми є основним джерелом енергії для клітини, до мінеральних речовин відносяться катіони натрію, калію, кальцію, магнію, заліза, а також аніони хлору, йоду, сульфату,карбонату, фосфату.

Сумарна концентрація солей, білків, глюкози, сечовини та інших речовин, розчинених у плазмі, створюють осмотичний тиск, який приблизно дорівнює – 6 атм. Сольовий розчин, який відповідає концентрації мінеральних солей у плазмі крові, називається ізотонічними. Для людини ізотонічним є 0,9 % розчин хлоридного натрію. Сольовий розчин, осмотичний тиск якого вищий за осмотичний тиск крові, називається гіпертонічним, а нищий – гіпотонічним. У гіпотонічному розчині еритроцити крові руйнуються. Це явище називається гемолізом. У людини гемоліз настає про осматичному тиску 0,44 – 0,48 % і може спричинитися дією отрути деяких змій, грибів. У гіпертонічних розчинах еритроцити віддають воду, зморщюються і втрачають свої властивості.

Розчини, які за своїм якісним складом і концентрацією солей відповідають складу плазми, називаються фізіологічними розчиноми. Вони ізотонічні. Такі рідини використовуються як замінники крові при кровотечах .

Ліпіди у плазмі крові становить 4-8 г/л (400-800 мг%). До них належать крім нейтраль­них жирів також жирні кислоти, холесте­рин, жовчні кислоти та їхні солі, фосфоліпіди тощо. Здавалося б, така велика кіль­кість нерозчинних у плазмі ліпідів повинна утворювати досить густу емульсію, проте цього не відбувається завдяки тому, що пере­важна кількість ліпідів перебуває в складі водорозчинних ліпопротеїдів.

Вуглеводи в плазмі крові представлені переважно глюкозою, вміст якої в стані спокою організму коливається в межах 4,5-6,5 ммоль/л (90-110 мг%), але після їди може зростати до 8,33 ммоль/л (150 мг%). Крім глюкози в плазмі крові є в дуже невеликих кількостях фосфорні ефіри глю­кози та продукти її обміну — молочна й піровиноградна кислоти.

Тканинна (позаклітинна) рідина за більшістю компонентів мало відрізняється від плазми крові. Виняток становлять біл­ки та йони кальцію, концентрація яких у тканинній рідині знижується відповідно до 18-20 г/л (1,8-2 %) та 1-1,5 ммоль/л (4-6 мг%).

До складу лімфи входять: вода — 94-95%, білки — 3-4%, глюкоза — 0,1 %, мінеральні солі—0,8-0,9%, невелика кількість жирів та продукти обміну.

2.3. Функції

Функції крові, лімфи і тканинної рідини розподіляються певним чином. Кров і лім­фа виконують транспортну функцію: кров транспортує поживні речовини й кисень до тканин, кінцеві продукти обміну речо­вин до органів виділення, а лімфа перено­сить ліпіди (від кишок) та білки (від печін­ки) у кров. Тканинна рідина, здійснюючи безпосередній контакт з усіма клітинами тіла, забезпечує обмін речовин між кліти­нами, кров'ю і лімфою. Розглядаючи де­тальніше, серед функцій крові можна виді­лити такі: дихальну, поживну, видільну, за­хисну, регуляторну, гомеостатичну, термо­регуляторну.

Дихальна функція крові полягає в пере­несенні кисню та вуглекислого газу між органами дихання (легені, зябра, шкіра) і тканинами тіла.

Поживна функція. Кров забезпечує над­ходження до клітин тіла поживних, тобто енерговмісиих органічних речовин від трав­ного каналу або депопуючих органів — печінки, підшкірної жирової ткаїшии (в ра­зі ендогенного живлення під час голоду­вання).

Видільна функція крові полягає у пе­ренесенні від тканин тіла до органів виді­лення — нирок, легень, печінки, шкіри — непотрібних і шкідливих речовин, надлишку води, мінеральних солей тощо. Ці речови­ни утворюються в клітинах тіла як кінцевий продукт обміну речовин чи результат їх діяльності або потрапляють до організму разом з їжею і питною водою.

Захисна функція крові здійснюється в кількох напрямках. По-перше, це захист ор­ганізму від інфекційних захворювань — імунітет, який забезпечується фагоцито­зом і виробленням антитіл. По-друге, знищення всіх мутантних клітин власного організму, які можуть утворитись під час поділу клітин. Це також функція імунітету. По-третє, захист від крововтрати при по­раненнях судин підтримується системою згортання (коагуляції) крові.

Регуляторна функція крові полягає в перенесенні гормонів та інших фізіологіч­но активних речовин від місця їх утворення (залози внутрішньої секреції, деякі ткани­ни) до клітин усіх органів і тканин орга­нізму, на мембрані яких є відповідні рецеп­тори до певних фізіологічно активних ре­човин.

Гомеостатична функція. Кров забезпе­чує сталість внутрішнього середовища орга­нізму (гомеостаз), необхідну для нормаль­ного функціонування його клітин і тканин, шляхом вмикання певних стабілізувальиих систем .Гомеостатичні системи підтримують сталість таких показників внутрішнього се­редовища, як рН, осмотичний тиск, співвідно­шення йопів, концентрація глюкози тощо, причому йдеться не про абсолютну сталість кожного з показників, а про відносну, ди­намічну сталість. У процесі життєдіяльності організму кров, лімфа і тканинна рідина зазнають певних змін, і гомеостатична фун­кція полягає в тому, щоб коригувати ці зміни, не допускати небезпечних для жит­тя відхилень показників внутрішнього се­редовища.

Терморегуляторна функція, по суті, та­кож належить до гомеостатичної функції, проте через особливості процесу терморегу­ляції та виняткової ролі в ньому крові розглядається окремо. Терморегуляторна функція крові полягає в тому, що кров як водний розчин має виключно високу тепло­ємність і завдяки цьому мало змінює свою температуру в разі її нагрівання чи охо­лодження, тобто кров відіграє термостабі-лізувальну роль. Крім того, кров перено­сить тепло між органами, запобігаючи пе­регріванню тенлопродукуючих органів і надмірному охолодженню органів, що відда­ють тепло назовні.

2.4. Фізико-хімічні властивості

В'язкість цільної крові в середньому в 5 разів перевищує в'язкість води. Таке високе значення цього показника крові зумовлене клітинами та білками крові. Піс­ля осадження клітин крові центрифугуван­ням в'язкість її плазми знижується до 2, а в сироватці крові або безбілковому ізото­нічному розчині вона близька до 1. Коли­вання в'язкості крові в організмі відбу­ваються в межах 3-7 одиниць. Це пов'я­зано зі змінами об'єму води в організмі та кількості еритроцитів. Наприклад, після крововтрати в'язкість крові зменшується внаслідок того, що відновлення об'єму крові за рахунок мобілізації депонованої в орга­нізмі води відбувається значно швидше, ніж відновлення кількості клітин крові. Дегід­ратація (зневоднення) організму, адаптація до умов високогір'я або патологічне збіль­шення кількості еритроцитів у крові (поліцитемія), навпаки, супроводжуються зрос­танням в'язкості крові.

Відносна густина крові у людини ста­новить 1,06-1,064, причому відносна густи­на формених елементів крові вища (1,085-1,09), ніж плазми (1,025-1,03). Це зумов­лює поступове їх осідання на дно пробір­ки. Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) коливається від 1 до 10 мм на го­дину і різко зростає при запальних захво­рюваннях. Модельні експерименти показа­ли, що штучні еритроцити осідають у штучній плазмі в десятки разів повільніше, ніж у крові. Це пояснюється тим, що в нерухомій крові осіданню еритроцитів пе­редує їх злипання (агрегація) в гру­пи по кілька штук, і в такому вигляді осі­дання відбувається значно швидше, ніж якби вони були не агреговані. Було також з'ясовано, що ступінь агрегації еритроцитів і відповідно ШОЕ визначається властиво­стями плазми крові. Так, еритроцити крові чоловіків осідають набагато швидше в плаз­мі крові вагітної жінки, ніж у власній плазмі, і навпаки, еритроцити вагітної жінки осіда­ють повільніше в плазмі чоловіка чи невагітної жінки, ніж у власній.

Існує пряма залежність між ШОЕ і кон­центрацією гамма-глобулінів. Оскільки гамма-глобулінова фракція містить переваж­но антитіла, неважко зробити висновок, що зростання ШОЕ пов'язане з розвитком за­пальних процесів чи істотними змінами функціонального стану організму, які при-

зводять до збільшення концентрації гамма-глобулінів у крові. Говорячи про діаг­ностичне значення реакції ШОЕ, слід мати на увазі, що підвищення ШОЕ свідчить не стільки про наявність запалення, скільки про те, що організм бореться з інфекцією. Якщо у людини спостерігаються явні озна­ки інфекційної хвороби, а ШОЕ в межах норми, це означає, що опірність організму дуже низька.

Реакція крові (рН) є одним із важли­вих показників стану внутрішнього се­редовища організму: вона свідчить про кон­центрацію йонів гідрогену (водню) в плаз­мі, точніше, є оберненим логарифмом цієї величини і за нормальних умов становить 7,35-7,45. В артеріальній крові значення рН у середньому перевищує 7,40, а у ве­нозній — менше від цього значення, проте коливання цього показника дуже незначні. Відхилення реакції крові за межі наведе­ного діапазону на 0,2-0,3 одиниці є небез­печним для життя. Тому рН крові підтри­мується на відносно сталому рівні за до­помогою буферних систем. До буферних систем крові належать система гемоглобіноксигемоглобін, гідрогенкарбонатна, білко­ва та фосфатна.

Гемоглобінова буферна система відіграє основну роль у підтриманні рН на сталому рівні. На її частку припадає близько 70 % буферної ємності крові. Ок­сигемоглобін, як порівняно сильна кислота, зв'язує йони калію в еритроцитах, пере­шкоджаючи зростанню рН, пов'язаного зі зменшенням концентрації СО в артері­альній крові. Віддавши кисень у тканинах, Нb стає дуже слабкою кислотою, і силь­ніша карбонатна (вугільна) кислота відби­рає у нього йоп калію, віддаючи йон гідро­гену і таким чином протидіючи підвищен­ню рН венозної крові.

Гідрогенкарбонатна система утворена вугільною (карбонатною) кисло­тою (НСО) та натрію і калію гідрогенкарбонатами (NaНСО і КНСО). У разі надходження у кров сильніших, ніж вугільна кислот вони нейтралізуються катіонами Nа і К, а аніон НСО утворює з гідро­геном (воднем) вугільну кислоту, яка під впливом вугільної ангідрази розщеплю­ється на СО та НО і виходить з реакції. Луги, що надходять у кров, нейтралізуються вугільною кислотою, яка утворює з ними гідрогенкарбонати.

Буферна система білків пов’язана з амфотерними властивостями їхніх аміно­кислот. Залежно від реакції плазми крові вони дисоціюють як луги або як кислоти, нейтралізуючи таким чином речовини, які можуть змінювати рН крові.

Фосфатна буферна система представлена первинним( NаНРО) і вто­ринним( NаНРО) натрію фосфатами. Перший є слабкою кислотою, другий — слабкою основою. Під час дії речовин з активною реакцією відбуваються взаємні переходи між цими солями і виведення Н через нирки у вигляді NаНРО.

Осмотичний тиск плазми крові зумов­лений кількістю частинок — йонів, атомів, молекул у розчині, причому природа части­нок та їхні розміри значення не мають. Оскільки неорганічні йони мають малий діаметр, то їхня молярна концентрація в плазмі крові за загальної кількості 8 г/л становить 300 ммоль/л, тоді як 80 г/л білків завдяки великим розмірам молекул дають усього 2 ммоль/л. Звичайно, частка останніх у створенні осмотичного тиску +по­рівняно незначна. Осмотичний тиск розчинів визначають кріоскопічним методом — за зниженням температури замерзання. Мо­лярний розчин будь-якої речовини ство­рює осмотичний тиск 2269,7 кПа (22,4 атм) і знижує температуру замерзання на 1,86 °С. Депресія плазми крові людини становить 0,56-0,58 °С, що відповідає осмотичному тиску 770 кПа (7,6 атм, або 5770 мм рт. ст.). На частку білків припадає 2,9-3,3 кПа (22-25 мм рт. ст.). Такою незначною ве­личиною можна було 6 знехтувати, якби не та обставина, що білки відіграють ви­ключну роль у процесах переходу води через стійку капілярів .Осмотичний тиск білків плазми крові виділяють під окремою наз­вою — колоїдно-осмотичний, або онкотич­ний, тиск.

Лімфа за більшістю показників істотно відрізняється від крові. По-перше, до її складу хоч і входять клітини крові, проте об'єм їх становить менш як 1 % загально­го об'єму лімфи. По-друге, лімфа має інші фізико-хімічні властивості. Так, за майже однакового з плазмою крові осмотичного тиску онкотичний тиск лімфи у 2-3 рази нижчий, ніж плазми крові. Набагато ниж-

чою є і в’язкість (1,2-1,5) та відносна гу­стина (1,01-1,02) лімфи. Реакція лімфи лужна, її рН становить 8,4-9. Незважаючи на меншу порівняно з плазмою крові кон­центрацію білків, якісно лімфа містить усі білки плазми крові, в тому числі гамма-глобулііш, протромбін, фібриноген, і здатна до згортання.

3.Формені елементи

Серед формених елементів крові розріз­няють еритроцити (червоні кров'яні тільця), лейкоцити (білі кров'яні тільця) і тромбоцити (кров'яні пластинки). Об'єм клітин крові у людини становить 40-46 % загального об'єму крові і залежно від кількості води в організмі може колива­тись у межах 30-60 % - гематокритне число (гематокрит).

3.1. Еритроцити

Еритроцити відрізняються від інших клітин крові наявністю в них кров'яних пігментів, які забезпечують дихальну функцію крові.

Серед формених елементів крові найбільше червоних кров'яних тілець — еритроцитів (від грец.erythros— червоний, kytos — кліти­на), які мають форму двоввігнутих дисків у нормі без ядра (див. додаток2). В 5 літрах крові людини налічується приблизно 25 трильйонів еритроцитів. До складу еритроцита входить понад 100 хімічних сполук — 60% води 140% сухих речовин, що складаються з гемоглобіну (85%) та інших речовин: металів—заліза, калію, натрію, магнію, міді, цинку, марганцю; вітамі­нів —аскорбінової кислоти, нікотинової кислоти, пантотенової кислоти, вітамінів В₁ В₂, В₆, понад 40 ферментів. Основною складовою части­ною еритроцитів є дихальний залізовмісний пігмент крові—гемоглобін (від грец. haima — кров, від лат. globus — куля). У кожному еритроциті близько 265 млн. молекул гемоглобіну. Гемоглобін—це білок, молеку­ла якого складається з 4 пептидних ланцюжків, до яких приєднані 4 ато­ми заліза. Він виконує роль переносника кисню з легенів у тканини і частково вуглекислоти з тканин у легені, утворюючи три фізіологічні сполуки. При циркуляції крові через легені гемоглобін перетворюється на оксигемоглобін (легкооборотна сполука гемоглобіну і кисню), який несуть еритроцити до всіх тканин організму, і зумовлює яскраво-черво­ний колір артеріальної крові. Оксигемоглобін, що віддав кисень, нази­вається відновленим, або дезоксигемоглобіном. Він міститься у ве­нозній крові та зумовлює її темний колір. Вуглекислота переноситься венозною кров'ю переважно у вигляді гідрокарбонатів, і лише частина її зв'язується і переноситься гемоглобіном у вигляді карбгемоглобіну. Процес перенесення кисню з органів дихання до тканин і вуглекислоти у зворотному напрямку становить дихальну функцію крові. Гемоглобін здатний утворювати також патологічні сполуки. При отруєнні нітрата­ми гемоглобін з киснем утворює міцну сполуку—метгемоглобін. Не менш міцною сполукою є карбоксигемоглобін (НЬСО), що утворюєть­ся при отруєнні чадним газом. У випадках утворення карбоксигемоглобіну, і особливо метгемоглобіну, транспортування кисню тканинам різко порушується або стає неможливим. Такий стан вкрай загрозливий для життя і нерідко закінчується смертю.

У нормі в одному літрі крові людини міститься 160 г гемоглобіну. Стан, при якому кількість еритроцитів і гемоглобіну в одиниці об'єму крові зменшена, називається анемією (від грец. префікса а — запере­чення, haima— кров). Зниження числа еритроцитів нижче 3 млн. і кількості гемоглобіну нижче 60% свідчить про наявність анемічного стану — недокрів'я.

Еритроцити утворюються в червоному кістковому мозку, живуть 125 діб (4 місяці). Кожної секунди у селезінці і печінці руйнується 2,5 млн. еритроцитів, така ж кількість утворюється в червоному кістковому мозку. Під час руйнування гемоглобіну від нього відщеплюється гем, який втрачає атом заліза і перетворюється в жовчні пігменти шкіри, сечі, калу. Цей процес називається еритропоезом. Він забезпечує ста­більний рівень оксигенації крові для нормального функціонування клітин. Уразі зниження рівня кисню в крові нирки продукують гормон еритропоетин, який потрапляє до червоного кісткового мозку і стимулює про­дукцію еритроцитів. Збільшення кількості еритроцитів у крові називаєть­ся еритроцитозом, зменшення — еритропенією. Вся кількість еритроцитів, у тому числі і гемоглобіну, поновлюються протягом 3-4 місяців. Високий вміст гемоглобіну (понад 100%) і велика кількість еритроцитів спостерігається у новонароджених, до 5-6 дня життя ці показники зни­жуються, що пов'язано з кровотворною функцією кісткового мозку, до 3-4 років їх кількість збільшується, в 6-7 років наростання кількості еритроцитів уповільнюється, з 8 років знову збільшується.

Розпад еритроцитів (гемоліз)—розчинення—відбувається в печінці і селезінці. Еритроцити руйнуються під дією багатьох зміїних отрут,

хімічних речовин (ефір, бензол, алкоголь). Гемолізована кров не може виконувати своїх функцій, і організм гине.

Якщо кров уберегти від зсідання за допомогою доданого до неї антикоагулянту натрію цитрату і залишити на кілька годин у капілярних трубочках, то можна спостерігати осідання еритроцитів. Нормальна швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) для жінок становить 2-15 мм/год, для чоловіків— 1-10 мм/год. У новонароджених швидкість осідання —від 1 до 2 мм/год, у дітей 3-ох років — від 2 до 17 мм/год. Визначення швидкості осідання еритроцитів має велике значення для діагностики у медицині. При захворюваннях ШОЕ збільшується. Це пов'язано з тим, що при запальних процесах у крові збільшується кількість білків глобулінів, які адсорбуються еритроцитами, що змінює власти­вості їхньої поверхні і приводить до прискорення осідання еритроцитів.

3.1.1. Пігменти крові