Пакти й конституції законів та вольностей війська запорозького. 27
| Вид материала | Закон |
Содержание“Конституція” Закарпатської України (1919 р.). Конституційний проект М.Сціборського. Ми, громадяни україни Затверджуємо на референдумі цю конституцію як верховний закон україни |
- Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького, 38.83kb.
- Національна етика у творчості Олега Ольжича, 112.79kb.
- Великая Хартия Вольностей 1215 года курсовая, 394.79kb.
- Тема Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої середини, 179.02kb.
- Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції І закон, 83.78kb.
- Правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників прокуратури Миколаївської, 230.84kb.
- Правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників прокуратури Івано-Франківської, 231.82kb.
- Автономної Республіки Крим, управліннями освіти І науки обласних, Київської та Севастопольської, 148.23kb.
- Українське військо періоду козаччини, 115.61kb.
- Покликання єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні офіційне тлумачення норм, 199.96kb.
“Конституція” Закарпатської України (1919 р.).
УХВАЛА ВСЕНАРОДНИХ ЗБОРІВ УГОРСЬКИХ УКРАЇНЦІВ 21 січня 1919 року.
Всенародні Збори угорських українців з дня 21 січня 1919 ухвалюють з'єдиненнє комітатів: Мараморош, Угоча, Берег, Унг, Зесмплин, Шаріш, Спіж і Абауйторпа з Соборною Україною, просячи, щоби нова держава при виконанню сеї злуки узгляднила окреміше положеннє угорських Українців.
Всенародні Збори заявляють, що український нарід Угорщини не признає «десятого закона» про «Руську Країну», даного в Будапешті в 1918 р., бо ухвалено його без волі народа і без його заступництва.
2. Відповідно до сього рішення Збори постановляють, що український нарід не вишле своїх послів до угорського парламенту.
3. Всенародні Збори просять, щоби українське військо обсадило комітати заселені Українцями, і щоби заосмотрило населеннє, яке живе в важких обставинах поживою.
4. Всенародні Збори витають всі визволені народи Австро-Угорщини: Чехо-Словаків, Юго-Славян, Румунів, Поляків і Німців.
5. Збори витають мадярське народне правительство, яке, стоячи на демократичних основах, признало право самовизначення народів і не уживало ніяких насильств проти політичного організування українського народу і проти висловлення його правдивої волі.
6. Збори висловляють подяку всім державам антанти і їх союзникам, що боронили демократичний дух і вибороли пригнобленим народам свободу, та просять, щоби вони помогли здійснити постанову Всенародних Зборів.
7. Всенародні Збори вибирають для ведення справ українського народу Центральну Народну Раду зі 100 членів і дають їй повновласть заступати угорських Українців усе і всюди, де сього буде потрібно перед усіма народами, і зробити все, що кожного часу в інтересі українського народу уважає за потрібне.
Конституційний проект М.Сціборського.
Сціборський М. Націократія. -Прага, 1942. -С.143-149.
(Витяги)
<…> Націократія є, республіканська. Але її конституційна-структура суттєво різниться від клясичних зразків політичної демократії, що існує на виборчій фікції «влади більшости» — репрезентованої в парляменті одною чи кількома партіями. Центр демократії лежить у партійному парламенті, що поглинає в собі й дезорганізує розбіжністю своїх клясових і політичних намагань основу всякої державної системи — владу.
<...> згубними й безнадійними є спроби насадження режиму партійно-парляментарної демократії в Україні. Самі по собі негативні прикмети парляментарпзму тут посилювалися б додатковими причинами: цілковитим браком парляментарних традицій, фіктивністю наших партій і, витвореними революцією, особливостями суспільно-виробничої структури України.
<...> Витворюється парадокс: режим політичної демократії базується на партіях, але їх у нас фактично нема; для цього довелося б хіба ці партії штучно творити, інсценізуючи в цей спосіб... парляментаризм.
<...> Місце партій у державних органах займуть організовані на професійному принціпі соціальні, виробничі групи (синдикалізм). У цьому власне й полягає ідея державного синдикалізму, що посереднє заступництво інтересів окремих груп населення через штучні й антагоністичні партії та партійки, він замінює безпосердньою і солідарною репрезентацією загальних і часткових інтересів нації через її органічні складники (соціяльно-виробничі групи).
<...> Отже націократія нехтує партійно-парламентарну організацію демократії. Як у періоді національної диктатури, так і в умовах постійного державного ладу — партії не існуватимуть. Це становище наші партії називають замахом на «народню свободу»(?!). На ділі націократія заступає здорові (витворені самою таки демократією, хоч і уневажнені її ж політичною практикою) принціпи рівняти громадян перед законом, особистих і "су спільних прав та співпраці влади й народу в кермі державою.
Сильна своїм авторитетом і стабільністю націократична влада зосереджуючи в своїх руках, керму, оборону й лад держави, водночас забезпечуватиме під своєю зверхністю широкі можливості самодіяльності населення найбільш питоменних для історичних українських умов формах громадської самоуправи.
Не в партіях і не в політичних гуртках, а власне тут — в органах, місцевої самоуправи (як і в синдикалістичних організаціях) народні маси найдуть для себе школу громадської творчости й напіонально-політичного виховання, виділюючи з себе нову провідну й органічно зв’язану з ними верству досвідчених суспільників, організаторів, господарників і державних діячів.
Українська Держава за адміністративним розподілом, що узгляднятиме природні, історичні, політичні, економічні і стратегічні властивості окремих районів нашої обширної території, поділятиметься на краї, повіти й громади (міські, містечкові, сільські), що матимуть свої органи самоуправи та у межах встановлених законами компетенцій кермуватимуть місцевими публічними справами. Система самоуправи в повітах і громадах найде своє завершення в краях. Краї посідатимуть власні представницькі органи — Краєві Ради й уряди. Краєві Ради складатимуться з послів, обраних на певний термін у відповідній кількості, від кожного повіту. Вибори до органів самоуправи відбуватимуться на засадах прямого, загального, рівного й таємного голосування. Кожна виборча округа обиратиме означене число кандидатів релятивною більшістю голосів.
У всіх ступнях адміністративного поділу, держави (в краях, повітах і громадах) існувати муть також загальнодержавні адміністративні господарські та ін. установи, що — не витворюючи шкідливого паралелізму в функціях та компетенціях із місцевою самоуправою — виконуватимуть своє призначення під безпосереднім кермуванням державного уряду. Представниками державного Уряду в окремих краях та їх повноважними зверхниками будуть краєві начальники, що стоятимуть на чолі місцевої державної. адміністрації, і автоматично являтимуться головами Краєвих Рад, повязуючи собою три елементи державного управління: уряд, контроль і громадську самодіяльність.
Загально-державною законодавчою установою буде Державна Рада. Як і в органах самоуправи, посли до Державної Ради обиратимуться прямим, загальним, рівним і таємним голосуванням в означеній кількості від кожної виборчої округи. Кандидатів до Державної Ради визначатимуть у виборчих округах синдикати та, їх Господарські Ради. Зложені ними реєстри передаватимуться під голосування населення виборчої округи. Вибори кандидатів рішатимуться релятивною більшістю голосів.
Як бачимо, ця система суттєво різниться від зразків і демократії — з її анархічною виборчою боротьбою, і італійського фашизму, що є надто централістичним у формуванні законодавчих установ. Усуваючи боротьбу виборчо-партійних клік і запроваджуючи контроль, націократична система ставить водночас Державну Раду в безпосередній зв’язок із народом, передаючи їй формування його, об’єднаним у синдикатах, соціяльним групам. Ці державно-політичні компетенції синдикатів, вкупі з їх соціяльно-економічними Функціями (місцеві й Всеукраїнська Господарська Рада) перетворюватимуть державний синдикалізм у становий хребет і головний нерв цілого націократичного устрою.
На чолі Нації та державної організації стоятиме Голова Держави. Це не буде ані диктатор, що тримається силою прибічних клік, ані лялькуватий, «репрезентативний» президент демократичної республіки... Це буде Вождь Нації, найкращий із найкращих її синів, що силою загального довіря нації та правом своїх внутрішніх властивостей гриматиме в своїх руках владу Держави. У ньому концентруватиметься авторитативна суть націократичної держави, що сполучає в собі здорові елементи монократизму й відповідальности.
Голову Держави покликуватиме Національний Збір, скликуваний для цієї мети, що складатиметься з Державної Ради, Всеукраїнської Господарської Ради, представників синдикатів і Краєвих Рад. Голова Держави кермуватиме країною, репрезентуватиме її назовні, являтиметься Верховним Вождем її збройних сил, матиме право законодавчої ініціятиви, розвязання Державної Ради і «вета» її ухвал на означених конституцією підстав. Він являтиметься водночас Головою Державного Уряду і своєю владою призначатиме Державних Секретарів (міністрів) як із складу Державної Ради, так і зпоза неї. Державні Секретарі відповідатимуть за свої уряд не перед Державною Радою, а перед Головою Держави, і усуватимуть із своїх постів на його наказ. Державна Рада, матиме лише право, в обсягу доручених їй конституцією справ, cтавити Державних Секретарів за переступ законів перед Найвищий Державний Суд, що обиратимуться разом із Головою Держави Національним Збором.
Таким чином Голова Держави своїми компетенціями усуватиме розбіжності, що їх створює політична демократія своєю "священною" засадою розподілу законодавчих і виконавчих влад та забезпечуватиме цим владам правильну взаємочинність. Найвищому Судові належатиме контроль непорушности конституції, конституційної правильностивидаваних законодавчими й виконавчими органами ухвал, і касаційний перегляд усіх інших судових справ. Відповідально зорганізовані краєві, повітові й міські Суди забезпечуватимуть правозаконність у державі.
Так в основному виглядатиме постійний державний лад націократії. Україна буде авторитарною та унітарною, але в належній мірі й децентралізованою республікою, що всіма елементами свого устрою відповідатиме істоті націократії, як. режиму панування цілої нації у власній державі.
Проект КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ (Української Народної Республіки або Народної Республіки Україна) Альтернативний варіант
МИ, ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ,
Виражаючи волю українського народу,
Продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
Прагнучи забезпечити невід'ємні права та свободи людини,
Шануючи етнічні права всіх народів на території України,
Визнаючи необхідність створення громадянського суспільства та побудови незалежної демократичної правової держави,
Маючи на меті утвердження суверенітету, дбаючи про самоврядування та повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток українського народу,
ЗАТВЕРДЖУЄМО НА РЕФЕРЕНДУМІ ЦЮ КОНСТИТУЦІЮ ЯК ВЕРХОВНИЙ ЗАКОН УКРАЇНИ
Розділ І. Права і свободи народу та гарантії їх забезпечення.
Глава 1. Основні права та свободи
Стаття 1. 1. В Україні проголошується, гарантується і береться лід захист вся повнота передбачених цією Конституцією України та іншими Законами республіки прав і свобод людини, громадянина і народів України. 2. Права і свободи людини, громадянина і народів України відповідають Загальні й декларації прав людини, Європейській конвенції з прав людини, іншим міжнародним актам про громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права та зобов'язання Української суверенної держави...
Стаття 2. 1. Народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, яка належить йому у всій повноті на території України. Народ має виключне право приймати Конституцію України та інші найважливіші конституційні акти Республіки, обирати і в будь-який час зміщувати будь-яких посадових осіб та переобирати обрані ним органи. 2. Всі органи державної влади і посадові особи повинні служити народу і забезпечувати захист прав, свобод і законних інтересів людини, громадянина і народів України як найвищих загальнолюдських цінностей. Ніякі державні органи, політичні партії, інші громадські об'єднання, угрупування людей чи окремі посадові особи не можуть привласнювати владу або перевищувати надані їм права. Узурпація влади визнається найтяжчим злочином проти людства і карається Законом.
Стаття 3. Народи, які проживають на території України, мають право на свою суверенну волю і своє право на самовизначення, які здійснюються у відповідності із загальновизнаними міжнародними нормами і правилами,
Стаття 4. Український народ складають жителі України всіх національностей, які мають всі загальновизнані права і свободи людини та громадянина, гарантовані Конституцією та законами України.
Стаття 5. 1. Держава забезпечує консолідацію та розвиток української нації, її історичної свідомості та традицій на всій території України. 2. Україна сприяє задоволенню національно-культурних, мовних та інших потреб українців, що проживають за межами держави.
Стаття 6. Україна сприяє розвитку етнічної, мовної, релігійної та культурної самобутності всіх національних меншин.
Стаття 7. 1. Кожна людина з дня народження володіє природними, невід'ємними і недоторканими правами і свободами. Вони проголошуються і забезпечуються Конституцією та іншими законами України, є найвищою соціальною цінністю, мають пряму дію і обов'язкові до виконання всіма державними органами, політичними партіями, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. ...4. Громадяни України мають право чинити опір будь-яким діям, які порушують права народу, людини і громадянина, що встановлені Конституцією і законами України.
Стаття 8. 1. Всі особи, які проживають в Україні, є різними перед законом з своїх правах і свободах. Вони мають рівне право на користування ними і їх захисту повному обсязі незалежно від національного або соціального походження, статі, раси, мови, політичних, релігійних чи інших переконань, роду і характеру занять, місця проживання, майнового стану та інших обставин. ...3. Кожній людині забезпечується право на збереження і захист своєї національної належності, етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності...
Стаття 9. Основні права і свободи людини і громадянина закріплюються в Конституції і ніким не можуть бути обмежені.
Стаття 10. 1. В Україні встановлюється і діє єдине громадянство, на яке має право кожна людина незалежно від народження та походження. Жодна людина не може бути позбавлена громадянства України, права на його набуття, зміни або на вихід із громадянства. 2. Порядок набуття громадянства України визначається законом про громадянство України, міжнародними договорами та окремими угодами України з іншими країнами.
Стаття 11. 1. Громадянину України держава забезпечує захист і покровительство в своїй країні і за її межами. Він не може бути виданий іноземній державі, за винятком випадків, передбачених міжнародними угодами України. 2. Кожний громадянин України в інших країнах має ті права й обов'язки, які передбачені відповідними договорами і домовленостями України з цією країною та її національним законодавством.
Стаття 12. 1. Особам без громадянства та іноземним громадянам, які проживають або перебувають на території України, забезпечуються всі передбачені законодавством та міжнародними угодами України права і свободи у відповідності з нормами міжнародного права.
Стаття 13. 1. Кожна людина має право на життя, на ім'я та визначення своєї національної належності, на повагу її честі та гідності, на свободу і особисту недоторканість. 2. Кожному гарантується свобода слова і думки, свобода совісті і релігії, свобода розповсюдження інформації. 3. Кожному гарантується недоторканість його особистого життя, житла, садиби та інших володінь, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.
Стаття 14. 1. Громадяни України мають право брати участь в управлінні справами суспільства і держави як безпосередньо, так і через вільно обраних ними представників. 2. Кожний має право на об'єднання з іншими, в тому числі в політичні та профспілкові, для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення інших інтересів. 3. Громадяни України мають право на петиції, звернення до державних органів і посадових осіб. 4. Визнається і гарантується право кожної людини на збори, мітинги, походи і демонстрації, свободу пересувань та вибір місця проживання.
Стаття 15. 1. Кожний має право бути власником та займатися підприємницькою діяльністю. 2. Кожна людина має право на екологічно безпечне для життя довкілля, якісні і безпечні продукти харчування і предмети .побуту. 3. Кожний має право на приватну власність на окремі види природних ресурсів, на екологічну інформацію й освіту, на компенсацію за екологічну шкоду та збитки.
Стаття 16. 1. Кожна людина має право на працю та безпечні її умови, на страйк, на відпочинок, на матеріальне забезпечення в старості та у разі втрати працездатності. 2. Кожний має право на житло та на охорону здоров'я. 3. Кожний має право на освіту, свободу творчості, на користування досягненнями науки і культури. 4. Держава забезпечує охорону і захист сім'ї, материнства і дитинства.