С. М. Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет : Монографія. – Вц "Київський університет", 2000. – 260 с
Вид материала | Документы |
- План роль І завдання провідної верстви в творчості Д. Донцова, 463.13kb.
- Дмитро Донцов, 184.23kb.
- Таврійський державний агротехнологічний університет наукова бібліотека, 357.89kb.
- Дмитро чижевський, 3615.37kb.
- Барабась Дмитро Олександрович, 82.36kb.
- Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора І кандидата, 82.26kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни кременчуцький національний університет, 247.41kb.
- Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ, 383.5kb.
- Поквартирное отопление, 567.38kb.
- Плани І методичні рекомендації до семінарських занять для студентів усіх спеціальностей, 330.91kb.
Літературна критика Дмитра Донцова не має виразних критеріїв, вона є інтуїтивістичною і такою, що базується на почутті. Його арґументи бувають ефемерними, проте завжди слушними, дотичними до сутності проблеми. "Кілька років тому я чув від одного поляка, який родився і жив на Україні, що на світі є лиш два тверді народи: жиди й українці... В обличчу страшних, нами самими завинених катастроф, я хотів сміятися з тих слів. Прочитавши Стефаника – я зачинаю їх трохи розуміти".156 Донцов дивиться на Василя Стефаника як на трагічного генія, зрозуміти твори якого означає пізнати в українському світі незбагненне. "Та земля, з якої він зробив символ власної, національної правди, досі являє образ Дантівського підземного царства. Але через нього веде дорога на поверхню!"157 Чи не варто нам сьогодні звернутися до нашої класики саме з таким настроєм?
І дійсно, немає нічого нікчемнішого за "демократію" в мистецтві, упадання перед кожним "самовираженням", яке часто виявляється звичайною графоманією. Так, Дмитро Донцов знущається з трактування Марка Черемшина як "співця народного горя і тьми", пишучи, що "се може видатися парадоксом, але Марко Черемшина був – несвідомим іроністом".158 Хто спромігся саме так витлумачити творчість Черемшини? Донцов пише, що "прокляття кождого видатного письменника, що сучасники майже ніколи не підносять найхарактеристичніше в нім. Схиляються перед його силою, але бачуть її (особливо в нас) не в тім, що його виріжняє, лиш в тім, що подібним робить до інших, вже канонізованих "громадською думкою", себто не дуже вередливим смаком офіційної критики".159
Дмитро Донцов виступає одночасно проти спрощеності народництва та безвідповідальності постмодернізму. Свобода Донцова – проти свободи Сартра, Петрова і Шереха. У відкритому листі до Уласа Самчука головний ідеолог вістниківства пише: "Забув ще згадати останнього представника "нової Европи" (Юрія Косача – С.К.), якого рекомендує напасник (в "Арці"), це – Сартр і екзистенціялізм. Чим він так приподобався напасникові з "МУР"-у? Мабуть тим, що відповідає його вдачі. "Екзистенціялізм – вийнятково цікава доктрина". Чим? Тим, що "не ставить собі ніякої мети"... Уважає, що "нічого абсолютного на цій землі нема"... Тим, що людина знаходить мету в самій собі, бо людина – це тільки пристрасть. Тим, що героями Сартра є люди, "розщеплені в собі". Тим, що наука сартризму, його "вічне Так і Ні" – просто роззброює напасника з "МУР"-у "своїм цинізмом". І тому його театр – це театр "аванґарду нашої доби". Тепер Ви, мабуть, уже ясно бачите, яку Европу, протиставляє автор нападу в "МУР"-і вістниківській Европі".160
Справа вже була по другій світовій війні, коли Дмитро Донцов уже не мав власного "Вістника". Проте з його ж таки естетично-ідеологічних позицій відповідь модному сартризму дав статтею Роберта Марксмена "Філософія одної повісті" відновлений ЛНВ: "Література нині, – пише Косач, – це духова постава перш за все, це реакція, це філософія, це ідеологія, це вчення, це релігія" (а як "релігія" – то додамо ми – також і етика, бо ж без етики ми ще не бачили релігії). Це все правда, думає Косач, бо її пропагував і той рух, що його проф. Шерех називає "вістниківством". (...) Але тут напрошується застереження: письменник-творець мусить перш за все сам бути особистістю, він мусить сам мати свої тривкі правди, а не тільки екзистенціяльні правди, що їх можна за кожним разом ("кожночасно") зміняти. І тут слабке місце ваших Косачів та їхніх хвальків-критиків".161
Самоканонізований Юрій Шерех-Шевельов, однак, не дуже розбірливий у звинуваченнях на адресу вістниківства. Він вважає, що їхнє, зокрема Дмитра Донцова, сприймання Миколи Хвильового було "не історичним".162 Справа в тому, що йому зовсім невідома пристрасть, яка рухала невиправним романтиком Хвильовим та ще біль-шими романтиками вістниківцями. Хоч пристрасть являє одну з теоретичних підстав естетики вістниківства.
Дмитро Донцов та його коло не йшли у своєму інтелектуалізмі занадто далеко. Лише до тієї межі, де починалося руйнування органічності українського контексту. Бо ж вони передусім були українсь
кими інтелектуалами. Так, аванґардизм Хвильового руйнував українську традицію. Подібно стояла справа з іншими "революційними течіями".
Цю ситуацію описав у своєму щоденнику Аркадій Любченко: "Повідомлення у пресі про смерть Марінетті. Цікава, яскрава постать. Скільки шуму було свого часу із тим футуризмом! Сам я, ще юнаком, не позбавлений був певного захоплення, хоч тоді й не міг докладно збагнути суті футуризму. Просто імпонувала екстраординарність, учудненість, сміливість і новизна, в якій вбачалось мені чимало революційного. А потім... потім гризся я з нашими хатніми футуристами, вбачаючи вже у тому футуризмі деструктивно-розкладову функцію, коли якраз для моєї нації найпотрібніше було втілення конструктивних засад. Щоправда, в умовах підсовєтських і наш укр. футуризм на чолі з М.Семенком набрав потворних (дуже якраз потрібних большевикам) рис, перетворився на групку літературних безоглядних бандитів, нацьковуваних партією на нас, що становили собою хребет укр. новітньої літератури. Треба ж було їм за всяку ціну цей хребет підточувати і врешті зламати".163
Підсумовуючи питання про інтелектуалізм "вістниківців" і, зокрема, самого Дмитра Донцова, можемо ствердити, що дійсно мали місце активні інтелектуальні шукання, проте ніхто з вістниківців не залежав від тієї чи іншої доктрини. Джерелом їхньої "заангажованості" була трагічність самої української історії. Тільки від них, причому не всіх разом, а кожного окремо залежала подальша доля українського Слова та майбутнє України. Їхній шлях був романтичний. Вони виглядають "лицарями віри" Серена К'єркеґора. Це істинний християнський екзистенціалізм, який не має нічого спільного із сартрівським профанаціями. Тут же – інтуїтивізм, творчий волюнтаризм, пов'язаний не з хаосом, як у Сартра та пізніших постмодерністів,164 а з визначеністю як з підставовою ідеєю методології.
Знову ж таки, ця визначеність відмінна від тоталітарного мислення на кшалт комуністичного, що їх почасти ставить поруч Микола Ільницький: "Водночас С.Тудор, критикуючи суперечності донцовської філософії, поставив пастку самому собі. Оборона "тентенційности" та "партійного" в літературі створила ситуацію, де націоналістична та комуністична ідеології знайшли точки дотику".165 Донцовська визначеність є індивідуалістичною, пов'язаною з внутрішньою свободою учасника полеміки. Така свобода – не нігілістична. Її відповідальність пов'язана з відчуттям органічної присутності Божественного.
У Дмитра Донцова та інших вістниківців спостерігаємо широкий спектр інтелектуального пошуку – романтизм, інтуїтивізм, волюнтаризм, екзистенціалізм, модернізм, ідеологізм. Усі ці різноманітні напрямки об'єднані спільним знаменником ідеалізму та визначеності, головне в них – процес застосування, настанова пошуку, власне прагнення істини. Сутність вістниківської методології може бути висловлена міркуванням Платона: "Мудрість – безпередумовне знання; знання вічних речей; умоглядне знання причини існуючого. Філософія – постійна спрага знання буття; здатність споглядання істини, яка вона є; наполегливість душі, поєднана з правильним міркуванням".166 Філософія як вільне міркування в процесі пошуку істини. Це і є володіння істиною.
Примітки:
1Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. – Львів, 1997. – С. 7.
2Там само. – С. 39.
3Донцов Д. Микола Хвильовий // Вістник. – Ч.7-8, 1933. – С.591.
4 Там само. – Ч.7-8. – С.592.
5Донцов Д. Естетика декадансу // Літературно-Науковий Вістник. – 1930. – Ч.9-10. – С.812.
6Донцов Д. Наша доба і література. – Львів, 1937. – С.169.
7Донцов Д. Невільники доктрини // Літературно-Науковий Вістник. – 1928. – Ч.9 – С.69.
8Там само. – С.79.
9Донцов Д. Українсько-совітські псевдоморфози // Літературно-Науковий Вістник. – 1925. – Ч.12. – С.336.
10Донцов Д. Невільники доктрини // Літературно-Науковий Вістник. – 1928. – Ч.9. – С.86.
11Там само. – 1925. – Ч.12. – С.322.
12Там само. – С.326.
13Донцов Д. Леся Українка // Літературно-Науковий Вістник. – 1918. – Ч.4-6 – С.182.
14Зеров М. Леся Українка // Книгарь. – 1919. – Ч.21. – С.1349.
15Донцов Д. Туга за героїчним. – Лондон, 1953. – С.4.
16Білецький Л. Основи літературно-наукової критики. – Прага, 1925. – С.11-12.
17Лист Михайла Рудницького до Миколи Зерова від 2 травня 1926 р. // Відділ Рукописів Львівської Наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України. – Ф. ХХХV (Листи Миколи Зерова). – Арк. 593.
18Лист Павла Тичини до Миколи Зерова від 26 лютого 1924 р. // Відділ Рукописів Львівської Наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України. – Ф. ХХХV (Листи Миколи Зерова). – Арк. 623.
19Донцов Д. До старого спору // Літературно-Науковий Вістник. – 1926. – Ч.4.– С.370.
20Перлін Є. Дискусія про художню літературу в РСФСР // Життя й революція. – 1925. – Ч.4. – С.25.
21Хвиля А. Нотатки про літературу // Критика. – 1928. – Ч.9. – С.18.
22Там само. – С.21.
23Гординський Я. Літературна критика підсовєтської України. – Львів, 1939. – С.70.
24Рахманний Р. Дмитро Донцов і Микола Хвильовий, 1923-1933. – Лондон, 1984. – С.3.
25Там само. – С.20.
26Там само. – С.22.
27Там само. – С.23.
28Донцов Д. Українсько-совітські псевдоморфози // Літературно-Науковий Вістник. – 1925. – Ч.12. – С.321.
29Донцов Д. Da capo // Літературно-Науковий Вістник. – 1929. – Ч.2. – С.181.
30Сокульський І. За право бути українцем // Українська гельсинська група. Документи і матеріяли. – Торонто; Балтимор, 1983. – С.710.
31Там само. – С.713.
32Донцов Д. До старого спору // Літературно-Науковий Вістник. – 1926. – Ч.4. – С.355.
33Донцов Д. Росія чи Европа? (До літературної суперечки) // Літературно-Науковий Вістник. – 1929. – Ч.1. – С.62.
34Там само. – С.63.
35Донцов Д. Естетика декадансу // Літературно-Науковий Вістник. – 1930. – Ч.9-10. – С.813.
36Донцов Д. Post Scriptum (До "Естетики декадансу") // Літературно-Науковий Вістник. – 1930. – Ч.12. – С.1116.
37Донцов Д. До старого спору // Літературно-Науковий Вістник. – 1926. – Ч.4. – С.363.
38Там само. – С.356.
39Там само. – С.362.
40Донцов Д. Спростачений Прометей ("Тарас Шевченко" ВУФКУ) // Літературно-Науковий Вістник. – 1929. – Ч.1. – С.84.
41Донцов Д. Трагедія Франка // Літературно-Науковий Вістник. – 1926. – Ч.6. – С.130.
42Наєнко М. Українське літературознавство. Школи. Напрямки. Тенденції. – К., 1997. – С.154.
43Животко А. Сучасне українське письменство поза СССР. – Прага, 1937. – С.20.
44Бабій О. Літературні журнали в 1922-23 р. // Літературно-Науковий Вістник. – 1923. – Ч.7. – С.273.
45Там само. – С.276.
46Маланюк Є. Pro domo sua // Веселка (Каліш). – 1923. – Ч.7-8. – С.58-59.
47Донцов Д. Про молодих // Літературно-Науковий Вістник. – 1923. – Ч.11. – С.267.
48Донцов Д. Поетка українського рісорджімента (Леся Українка) // Літературно-Науковий Вістник. – 1922.– Ч.1. – С.28.
49Там само. – С.29.
50Там само. – С.43.
51Там само. – С.30.
52Там само. – С.36.
53Там само. – С.35.
54Там само. – С.32.
55Там само. – С.37.
56Там само. – С.33.
57Там само. – С.140.
58Любимов Л. Искусство Западной Европы. – М., 1982. – С.59.
59Донцов Д. Поетка українського рісорджімента (Леся Українка) // Літературно-Науковий Вістник. – 1922. – Ч.1. – С.44.
60Там само. – С.135
61Там само. – С.147.
62Там само. – С.150.
63Там само. – С.149.
64Там само. – С.148.
65Донцов Д. Пам'яті великої бунтарки (Леся Українка) // Вістник. – 1938. – Ч.2. – С.99.
66Донцов Д. Жанна д'Арк (Історія і легенда) // Літературно-Науковий Вістник. – 1929. – Ч.6. – С.545.
67Там само. – С.556.
68Донцов Д. Криве дзеркало української літератури // Літературно-Науковий Вістник. – 1929. – Ч.10. – С.870.
69Донцов Д. Поетка вогняних меж. Олена Теліга. – Торонто, 1953. – С.90.
70Там само. – С.56.
71Там само. – С.54.
72Там само. – С.5.
73Донцов Д. Криве дзеркало української літератури // Літературно-Науковий Вістник. – 1929. – Ч.10. – С.885-886.
74Там само. – С.887.
75Донцов Д. Май 1871 – Май 1931. // Літературно-Науковий Вістник. – 1931. – Ч.5. – С.467.
76Донцов Д. Наше літературне ґетто // Літературно-Науковий Вістник. – 1932. – Ч.1. – С.83.
77Шпенґлер О. Закат Европы. – М., 1993. – Т.1. – С.526.
78Рахманний Р. Дмитро Донцов і Микола Хвильвий, 1923-1933. – Лондон, 1984. – С.21.
79Донцов Д. Пам'яті великого вигнанця (До 65 роковин смерти Т.Шевченка) // Літературно-Науковий Вістник. – 1926.– Ч.5. – С.73-74.
80Там само. – С.66.
81Там само. – С.68-69.
82Баган О. Ґотика – як стиль і настрій. До джерел художнього стилю Леоніда Мосендза // Українські проблеми. – 1998. – Ч.2. – С.124.
83Тут і далі в тексті цит. за: Муратова К. Мастера французкой готики. – М., 1988. – С.53-115.
84Вазарі Д. Жизнеописания наиболее знаменитых живописцев, ваятелей и зодчих. – М., 1956. – Т.1
85Да Вінчі Леонардо. Избранные произведения. – М.; Л., 1935. – С.85.
86Розенберґ Р. История искусства с древнейших времён до наших дней. – С.-П/б, 1905. – С.204.
87Любимов Л. Искусство Западной Европы. – М., 1982. – С.58.
88Гайзінґа Й. Осень Средневековья. – М., 1988. – С.170.
89Там само. – С.300.
90Ліндсей Д. Коротка історія культури. – К., 1995. – Т.2. – С.141.
91Де Ружемон Дені. Відкритий лист до європейців // Всесвіт. – 1994. – Ч.2. – С.131.
92Лосєв І. Естетичні погляди Дмитра Донцова // Філософська і соціологічна думка. – 1992. – Ч.12. – С.126-127.
93Див. : Квіт С. В межах, поза межами і на межі. – К., 1999.
94Див. : Квіт С. Понад часом. – К., 1999.
95Бреза Т. Міркування про есей // Українські проблеми. – 1995. – Ч.2. – С.49-51.
96Ісаїв П. На фронті української книжки // Дзвони. – 1938. – Ч.1 – С.75.
97Ісаїв П. Католицький патріотизм і модерний націоналізм // Дзвони. – 1935. – Ч.8-9. – С.416.
98Там само. – С.417.
99Там само. – С.423.
100Мох О. На фронті української книжки. – Львів, 1937. – С.15.
101Донцов Д. Федір Достоєвський // Літературно-Науковий Вістник. – 1931. – Ч.6. – С.527.
102Донцов Д. Наше літературне ґетто // Літературно-Науковий Вістник. – 1932. – Ч.1. – С.74.
103Там само. – С.75.
104Там само. – С.72.
105Ільницький М. Критики і критерії. – Львів, 1998. – С.79.
106Там само. – С.84.
107Баган О. Українська культура: звідки і куди // Українські проблеми. – 1995. – Ч.2. – С.42.
108Донцов Д. До старого спору // Літературно-Науковий Вістник. 1926. – Ч.4. – С.368.
109Чижевський Д. Історія української літератури. – Прага, 1942. – С.6.
110Ушкалов Л. Біблійна герменевтика в літературі українського Бароко // Другий міжнародний конгрес україністів. – Львів, 1993. – С.71.
111Чижевський Д. Історія української літератури. – Прага, 1942. – С.43.
112Там само. – С.44.
113Макаров А. Світло українського Бароко. – К., 1994. – С.102.
114Чижевський Д. Історія української літератури. – Прага, 1942. – С.45.
115Там само. – С.46.
116Там само. – С.47.
117Ушкалов Л., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. – Харків, 1993. – С.28.
118Стус В. Феномен доби (Сходження на Голгофу слави) // Твори : У 4 т., 6 кн. – Львів, 1994. – Т.4. – С.296.
119Макаров А. Світло українського Бароко. – К., 1994. – С.120.
120Ушкалов Л. Aurea Libertas та Liberum Arbitrium в літературі українського Барокко // Mediaevalia Ukrainica: ментальність та історія ідей. – К., 1995. – Т.4. – С.103.
121Квіт С. Трагічний оптимізм Дмитра Донцова // Слово і час. – 1993. – Ч.3. – С.34.
122Мається на увазі традиція гуманізму від слова "людина", найповніше ідеологічно оформлена Вольтером, яка протиставляється християнському гуманізмові від слова "людяність".
123Ушкалов Л. Aurea Libertas та Liberum Arbitrium в літературі українського Барокко // Mediaevalia Ukrainica: ментальність та історія ідей. – К., 1995. – Т.4. – С.114.
124Макаров А. Світло українського Бароко. – К., 1994. – С.53.
125Там само. – С.62.
126Терещенко Ю. Україна і європейський світ. – К., 1996. – С.4.
127Див. : Квіт С. Літературно-критична й журналістська діяльність Михайла Рудницького у 1910-1930-х роках. – К., 1997.
128Рассел Б. История западной философии. – М. 1993. – Т.2. – С.307.
129Там само. – С.308.
130Берґсон А. Два источника морали и религии. – М., 1994. – С.345.
131Грабович Г. У пошуках великої літератури. – К., 1993. – С.34.
132Маланюк Є. Книга спостережень. – Торонто, 1962. – Т.1. – 163.
133Там само. – 387-391.
134Віконська Д. Джеймс Джойс. Тайна його мистецького обличчя. – Львів, 1934. – С. 11-12.
135Там само. – С. 56.
136Там само. – С. 39.
137Там само. – С. 54.
138Там само. – С. 96.
139Там само. – С. 99.
140Лисяк-Рудницький І. Націоналізм // Між історією й політикою. – Мюнхен, 1973. – С. 238.
141Баган О., Гузар З., Червак Б. Лицарі духу. – Дрогобич, 1996. – С.6.
142Там само. – С.8.
143Гнатишак М. Історія української літератури. – Прага, 1941. – С.7.
144Там само. – С.7.
145Там само.
146Ільницький М. Критики і критерії. – Львів, 1998. – С.110.