Причини вибуху в Європі двох світових війн

Вид материала

Документы

Содержание Теобальд фон Бетман-Гольвег Вудро Вільсон Гюстав Ле Бон Едвард Грей Вінстон Черчілль Вінстон Черчілль Таємний протокол до пакту Молотова-Рібентропа Нікіта Хрущов Дуайт Ейзенхауер Атлантичної хартії

Подобный материал:

• План: План: 3 Вступ. 4 Розділ 1: Теоретико методологічні засади дослідження сепаратизму, 1402.44kb.
• Назва реферату: Кон’юнктура світових ринків Розділ, 207.06kb.
• "Визнання досконалості в Європі 4*", 44.56kb.
• Структура залікового кредиту, 435.96kb.
• «бродить по Європі», 226.34kb.
• О. Лисенко "до проблеми формування наукової концепції історії україни періоду другої, 580.1kb.
• Abstracts, 1382.56kb.
• Реферат зісторії війн та збройних конфліктів Тема: Тактика ведення бойових дій у Афганістані, 24.51kb.
• Голодомор 1932-33 рр. Причини Голодомору, 393.82kb.
• План. Вступ. Поняття злочину, як суспільно небезпечного діяння. Визначення поняття, 392.15kb.

Причини вибуху в Європі двох світових війн


І світова війна (1914–1918 рр.) – глобальний воєнний конфлікт, що відбувався, насамперед, на теренах Європи. Зіткнення двох блоків держав Троїстого союзу та Антанти, зумовлене економічним суперництвом, колоніальною політикою, боротьбою за сфери впливу, дже­рела сировини і, як наслідок, поділом держав на антагоністичні табори.

Після франко-прусської війни 1870—71 рр. на політичній карті Європи з’явився новий потужний гравець – Німецька імперія, що призвело до докорінної зміни традиційного балансу сил в Європі. Його підтримка стала однією з цілей зовнішньої політики великих держав у довоєнні роки. Це розвинулось у складну схему таємних та загальновідомих союзів і договорів.

1879 р. Німеччина уклала угоду з Австро-Угор­щиною, до якої 1882 р. приєдналася Італія. Виник Троїстий союз. У відповідь 1893 р. бу­ло укладено франко-російський договір. Швидке посилення англо-німецьких протиріч змусило Англію 1905 р. підписати англо-французьку, а 1907 р. – російсько-англійську угоди, якими завершилося утворення Антанти. Після виходу з Троїстого союзу Італії (1915 р.) і вступу до нього Туреччини і Болгарії це об’єд­нання стали називати Четверним союзом.



Діаграма, що дає уявлення про міжнародні відносини країн Європи перед

Першою світовою війною


Разом з тим робилися спроби запобігання та обмеження воєнних дій. 1899 р. та 1907 р. відбулися Гаагські конференції миру. У першій взяли участь 27 держав, серед яких Росія, Великобританія, США, Німеччина, Франція, Італія, Скандинавські країни, Японія, у другій 44. До попередніх учасників приєдналися 17 країн Південної та Центральної Америки. Були підписані конвенції, відомі як Гаагські конвенції 1899 та 1907 р.. Вони регулювали правила воєнних дій, встановлювали обмеження на застосування деяких видів озброєнь. Серед них є документ «Про мирне вирішення міжнародних зіткнень». Конвенції ратифіковувалися державами-учасниками, однак міжнародних інституцій, покликаних забезпечити їхню реалізацію, створено не було.

Теобальд фон Бетман-Гольвег (канцлер Німеччини): «Ця війна обертається на безмежну світову катастрофу лиш унаслідок участі Англії. А тільки від Лондона залежало приборкати французький реваншизм і панслов'янський шовінізм. А Вайтхол нічого не робив, скоріше раз у раз підбурював їх... Усі мої спроби [зберегти мир] і тепер уже марні. І через кого? Через Англію. А яка причина? Бельгійський нейтралітет. Не цей нейтралітет, який ми порушили з необхідності, борючись за саме своє існування, справді може правити за причину світової війни?.. Та хіба супроти такого страшного лиха цей нейтралітет не обертається на клапоть паперу? Німеччина, наш імператор і уряд миролюбні. Посол знає про це не гірше за мене. Ми вступаємо у війну з чистим сумлінням. Але головна відпові­дальність лежить на Англії». Вудро Вільсон: «Всі шукають і не знаходять причину, через яку почалась війна. Їх пошуки марні, причину цю вони не знайдуть. Війна почалась не з якоїсь однієї причини, війна почалась через всі причини разом». Гюстав Ле Бон: «Так, саме Німеччина додала останню краплю, яка переповнила чашу через край. Але для об’єктивного дослідження головне питання полягає якраз в тому, хто наповнив чашу до країв, зробив війну невідворотною». Едвард Грей: «Чого насправді хотіла Німеччина – так це місця з помірним кліматом і родючою землею, де могло б оселитися її біле населення… під німецьким прапором. Ми не могли запропонувати їм такого місця». Вінстон Черчілль: «[Грей] провадив величезну подвійну боротьбу, намагаючись: а) запобігти війні; б) не кинути Францію саму, раптом війна почнеться. Я спостерігав… його вправність і незворушність… із захватом. Він мав дати німцям утямки, що з нами треба рахуватися, проте не дозволити, щоб Франція і Росія відчули, ніби ми в них у кишені». А.Дж.П.Тейлор: «Тепер існує мода шукати глибоких причин великих подій, Але, мабуть, війна, що спалахнула 1914 р.., не мала глибоких причин… У липні 1914 р. усе пішло не так. Єдине розумне пояснення полягає в тому, що та чи інша подія трапилася, бо трапилася». «Ті самі причини, на які звалюють провину за війну 1914 р., – таємна дипломатія, рівновага сили, численні континентальні армії, – забезпечували Європі й період безпрецедентного миру… Нема сенсу запитувати: «Які чинники призвели до війни?» - слід краще запитати: «Чому чинники, які так довго зберігали мир у Європі, не спромоглися зберегти його 1914 р.». Генрі Кіссенджер: «Імперська Німеччина спровокувала війну, тому що, зміцнюючи свої військово-морські сили в 10-літній період перед 1914 роком, вона кинула виклик морському пануванню Великобританії, а її дипломатичною стратегією було приниження Франції та Росії, щоб продемонструвати їм, що вони занадто слабкі для об’єднання проти Німеччини. В результаті німці змусили ці країни до союзу, до якого згодом приєдналась Великобританія».

Масштаби І світової війні стали шоком для сучасників. В кінцевому рахунку вона 38 країн з населенням понад 1,5 млрд. чол. Близько 10 млн. людей загинуло (половина – мирні мешканці) і стільки ж було поранено.

Наприкінці війни президент США Вудро Вільсон запропонував «Чотирнадцять пунктів», які, на його думку, мали б стати підґрунтям нового світового порядку: кожний народ має право вибирати собі таку владу, під якою хоче бути; малі держави мають таке саме право на поважання свого суверенітету і територіальної незалежності, як і великі та сильні народи; світ має бути звільнений від будь-якої загрози порушення миру через напад чи неповажання прав народів. Вільсон відкидав засаду політичної «рівноваги сил», пропонуючи замість неї принцип «політичної кооперації». Вудро Вільсон обґрунтував потребу Союзу народів як наддержавної установи для сприяння забезпеченню міжнародного миру. На його думку, Ліга Націй мусила б мати ефективніші механізми забезпечення свого авторитету, а також виконання прийнятих нею рішень.

Ліга націй була утворена 1919 р., її головні органи перебували в Женеві. Статут організації був включений до Версальського мирного договору 1919 р. і набув чинності у наступному році. Базувався він на принципах колективної безпеки (спільних діях країн-членів проти агресора), застосування арбітражу, суду для вирішення міжнародних спорів, скорочення озброєнь, відкритої дипломатії тощо. В Статуті остаточно не було закріпле­но юридичної заборони ведення війни і не дано визначення агресії, але, по суті, то була перша спроба заснувати міжнародні механізм запобігання збройним конфліктам і збереження миру та безпеки у світі. Члени Організації взяли на себе зобов’язання не застосовувати воєнних дій, доки спір не буде вирішено уповноваженими органами Ліги Націй або шляхом третейського розгляду. Вразі порушення цього зобов'язання інші члени Ліги повинні були застосувати санкції, зокрема припинити всі торгівельно-фінансові відносини з порушником.

Статут Ліги Націй підписали 44 держави. Її основні органи Асамблея, Рада Ліги Націй і Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем. Причому Рада Ліги складалася з чотирьох постійних членів (Великобританії, Італії, Франції та Японії) і чотирьох непостійних членів, які обиралися на певний строк. Пізніше склад Ради змінювався. Найпотужніша держава тогочасного світу, США, там помітної ролі в Лізі Націй не грала. Ця організація не змогла повністю реалізувати статутні положення, запобігти агресивним діям в Європі, що призвело до Другої світової війни (Німеччина вийшла з Ліги Націй 1933 р., СРСР виключили 1939 р.).

ІІ світова війна – наймасштабніше воєнне зіткнення в історії людства. Її причиною стало різке загострення міжнародних відносин після приходу до влади в Німеччині у січні 1933 р. нацистів. Головною перешкодою розширенню «життєвого простору» Німеччини Гітлер вважав Версальський мирний договір 1919 р., за яким на Німеччину було накладено низку обмежень. Наявна міжнародна система також легітимізувала появу низки нових національних держав. У післявоєнний період держави-переможці робили низку заходів щодо умиротворення Німеччини та її колишніх союзників, зокрема 1933 р. підписали пакт чотирьох (Англія, Франція, Італія та Німечина) про перегляд Версальського договору «у всіх європейських, неєвропейських та колоніальних питань». Однак Німеччина вирішила зробити це в агресивний спосіб, що стало прологом нової війни. Після того, як черговим об’єктом німецьких претензій стала Чехословаччина, Судетська область якої була заселена переважно німцями, західні держави вирішили піти, як їм здавалося, на компроміс. 30 вересня 1938 р. у Мюнхені керівники Німеччини, Італії, Великобританії та Франції підписали без погодження з урядом ЧСР угоду про передачу зазначеної території Німеччині.

Вінстон Черчілль про Мюнхенський договір: «Під цівкою пістолета вимагали фунта стерлінгів. Коли його дали, під цівкою пістолета вимагали вже двох фунтів стерлінгів. Кінець кінцем диктатор погодився взяти 1 фунт стерлінгів 17 шилінгів 6 пенсів, а решту – обіцянками зичливості на майбутнє… Ми зазнали поразки без війни». «Ми вибрали ганьбу і дістали війну». Таємний протокол до пакту Молотова-Рібентропа: «Москва, 23 серпня 1939 р. З приводу пакту про ненапад між Німецьким рейхом і СРСР повноважні представники що підписалися нижче... обговорили межі своїх відповідних сфер впливу в Східній Європі Обго­ворення привело до таких висновків: 1. У разі територіального та політичного впорядкування на територіях, що належать Прибалтійським державам (Фінляндії, Естонії, Латвії, Литві), північний кордон Литви становитиме кордон сфер впливу Німеччини і СРСР. З огляду на це інтереси Литви в районі Вільна визнає кожна сторона. 2. У разі територіального та політичного впорядкування на територіях, належних Польській державі, кордон сфер впливу Німеччини і СРСР приблизно має пролягати по лінії річок Вісла, Нарев і Сян. Питання про те, чи для інтересів обох сторін буде бажаним зберегти незалежну Польську державу і які кордони повинна мати така держава, можна остаточно вирішити в про­цесі дальшого політичного розвитку. В будь-якому разі обидва уряди вирішуватимуть це питання за допомогою дружнього порозуміння. 3. Коли йдеться про Південно-Східну Європу, то звернено увагу, що радянська сторона має свої інтереси в Бессарабії. Німецька сторона заявляє про свою незацікавленість тими терито­ріями. 4. Цей протокол обидві сторони повинні вважати за надзвичайно таємний. За Уряд Німецького райху Й. фон Рібентроп Уповноважений Уряду СРСР В.Молотов». Гебель: «Москва намірається не втягуватись у війну, аж поки Європа… стече кров’ю. Тоді Сталін візьметься більшовизувати Європу й накидати своє ярмо». Нікіта Хрущов: «А у Сталина мы собрались 23 августа к вечеру. …Сталин рассказал, что Риббентроп уже улетел в Берлин. Он приехал с проектом договора о ненападении, и мы такой договор подписали. Сталин был в очень хорошем настроении, говорил: вот, мол, завтра англичане и французы узнают об этом и уедут ни с чем. Они в то время еще были в Москве. Сталин правильно оценивал значение этого договора с Германией. Он понимал, что Гитлер хочет нас обмануть, просто перехитрить. Но полагал, что это мы, СССР, перехитрили Гитлера, подписав договор. Тут же Сталин рассказал, что согласно договору к нам фактически отходят Эстония, Латвия, Литва, Бессарабия и Финляндия таким образом, что мы сами будем решать с этими государствами вопрос о судьбе их территорий, а гитлеровская Германия при сем как бы не присутствует, это будет сугубо наш вопрос. Относительно Польши Сталин сказал, что Гитлер нападет на нее, захватит и сделает своим протекторатом. Восточная часть Польши, населенная белорусами и украинцами, отойдет к Советскому Союзу. Естественно, что мы стояли за последнее, хотя чувства испытывали смешанные. Сталин это понимал. Он говорил нам: “Тут идет игра, кто кого перехитрит и обманет”». Дуайт Ейзенхауер: «Вже рік в Європі йшла війна перед тим, як Америка проявила стурбованість про свою оборону, що знаходилася в жалюгідному стані. Коли 1939 р. зробила перші кроки на шляху зміцнення своєї оборонної організації, вона почала з такого низького рівня, на який тільки могла дозволити опуститися велика держава, тобто майже з нуля». З Атлантичної хартії, підписаної Великобританією та США 14 серпня 1941 р.: «По-перше, їх країни не прагнуть розширення, територіального чи іншого… По-третє, вони поважають право кожного народу вибрати ту форму врядування, за якої він житиме… По-восьме, вони вірять, що всі народи світу, з реалістичних і так само з моральних причин, повинні відмовитись від використання сили».

Однак дуже швидко з’ясувалося, що таке рішення не може зупинити агресора – у березні наступного року Німеччина повністю окупувала Чехословаччину, деякі райони Литви, розгорнула антипольську пропаганду. У відповідь Англія і Франція займають жорсткішу позицію і в односторонньому порядку гарантують безпеку Польщі на випадок агресії проти неї з боку Німеччини, а після нападу Італії та Албанію – Греції та Румунії.

Остання, в свою чергу, денонсувала до­говір про ненапад з Польщею і морську угоду з Англією, та уклала з Італією договір про військ, та військово-господарське співробітництво. Літом 1939 р. проходили англо-німецькі, німецько-радянські та англо-франко-радянські переговори. СРСР перервав переговори з Англією та Францією на стадії, коли з’яви­лися серйозні передумови для укладення військової угоди Натомість 23 серпня 1939 р. він уклав з Німеччиною пакт про ненапад строком на десять років і таємний додатковий протокол до нього, в якому розподілялися сфери сфер їх «життєвих інтересів». Він дозволив Німеччині уникнути загрози війни на два фронти і розпочати 1 вересня 1919 р. війну проти Польщі. Англія і Франція виконали свої зобов’язання щодо Польщі. СРСР вступив у війну 17 вересня, коли його війська ударили по Польщі.



Європа під час ІІ світової війни

У Другій світовій війні брали участь 62 держави. Загальні людські втрати становили 50 – 70 млн. чолові. Завершення ІІ світової війни одним з своїх наслідків мало спробу створення нової міжнародної організації з питань безпеки – ООН. Її ініціатор – президент США Франклін Рузвельт.

ООН була створена 1945 р. як центр погодження дій націй з метою підтримки та зміцнення міжнародного миру і безпеки, розвитку дружніх стосунків між державами, здійснення міжнародного співробітництва, співробітництва в економічній, соціальній, культурній та в інших сферах, а також для захисту прав людини. ООН заснована (ст. 2 Статуту) на принципі суверенної рівності всіх її членів, які взяли на себе обов’язок вирішувати міжнародні суперечки мирними засобами, стримуватися від погрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави та ін. дій, несумісних з ціля­ми ООН, її невтручання у внутрішні справи держав. Також члени ООН зобов’язалися надавати їй усіляку допомогу в усіх діях, що здійснюються відповідно до Статуту організації, і утримуватися від допомоги державам, проти яких ООН вживає примусові заходи.

1914 – 1945 рр. оцінюється як доба європейських заворушень, що охоплює час між періодами тривалого миру наприкінці ХІХ т. та другої половини ХХ ст. До початку світових воєн панували європейські держави. За її підсумками політичний вплив Європи значно зменшився, а її військова та економічна могутність перестала бути найбільшою у світі. Європа стала ареною жахіть, які нанесли колосальний удар й по її культурному лідерству. Війни породили два тоталітарні рухи – більшовизм та нацизм, а згодом розкололи світ, зробивши його біполярним. В Європі розпалися імперії, на місці яких утворилися національні держави, згодом припинили своє існування й колоніальні імперії. Європейські держави вже не могли гарантувати безпеку лише власними силами.