Geum.ru

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

Вид материалаАвтореферат

Содержание


Основний зміст роботи
У другому розділі
У третьому розділі
У четвертому розділі –
У п’ятому розділі
Подобный материал:
1   2   3

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи трансформаційних процесів у ПТС” – розглядаються базові положення теорії і методології системно-територіальної організації промисловості в умовах ринкових перетворень.

Під СТОП країни ми розуміємо поєднання та взаємодію ПТС різних типів у процесах їх формування, функціонування та розвитку.

Перехід до ринкових відносин висуває на перший план такі проблеми СТОП: 1) переоцінки факторів розміщення виробництва, у т. ч. й породжених постіндустріальною епохою; 2) ефективної інтеграції малих, середніх і великих підприємств в організаційних структурах мережного та корпоративного типу; 3) територіальної самоорганізації спеціалізованого виробництва та формування відповідних корпоративних структур (кластерів, “індустріальних округів” тощо); 4) перепрофілювання промислових центрів, вузлів, агломерацій і районів відповідно дно до регіональних та галузевих факторів розміщення виробництва; 5) забезпечення у регіонах ефективної взаємодії промислових “полюсів” і периферії на основі керованої “дифузії нововведень”; 6) стійкого розвитку національного промислового комплексу на основі виваженої регіональної політики та інтеграції його у світогосподарські зв’язки.

Сучасні проблеми СТОП зумовлені процесами ринкової трансформації ПТС. Їх дослідження базувалося на логіко-гносеологічній моделі, яка дає цілісне уявлення про логічні взаємозв’язки між його основними атрибутами.

Крім того, дослідження трансформаційних процесів у ПТС проводилося з урахуванням загальних трендів розвитку наукового пізнання. Оскільки нинішній (постмодерністський) етап наукової раціональності виходить із того, що основними характеристиками систем є мінливість та випадковість, то кожна ПТС розглядалася нами (в контексті синергетичного підходу) як простір багатьох трансформацій.

У дисертаційному дослідженні кожна ПТС представлена як просторова форма промислових систем. У останніх між собою взаємодіють такі основні елементи: джерела ресурсів виробництва, виробництва проміжних і кінцевих продуктів, споживачі продукції, об’єкти з утилізації відходів виробництва. В результаті між ними встановлюються тісні функціональні зв’язки (ресурсні, виробничі, збутові, виробничо-екологічні та ін.), які складають основу процесу відтворення промислової системи.

Фундаментальною властивістю промислових систем є територіальність. Її репрезентують такі територіальні відношення елементів систем: місцеположення, близькість, економіко-географічне положення, територіальна спільність, територіальна концентрація, територіальна композиція та ін. Разом із функціональними зв’язками вони складають основу дефініції ПТС.

Якщо розглядати ПТС через призму систем інших класів (морфологічних, функціональних, самокерованих, керованих тощо), то можна виділити відповідні аспекти їхнього дослідження, а саме: статичний і динамічний у поєднанні зі структурним, функціональним, організаційним та управлінським.

У роботі доведено, що національний промисловий комплекс має ієрархічну організацію. У ньому можна виділити такі структурні рівні: нульовий, який представляє, власне, НПК; перший, який формують регіональні промислові комплекси; другий, третій, четвертий і п’ятий, які формують, відповідно, інтегральні, спеціалізовані, багатостадійні і елементарні ПТС. Регіональні промислові комплекси (РПК) виникають переважно в адміністративних економічних регіонах внаслідок дії закономірностей регіональної інтеграції виробництва та регіональної цілісності. Інтегральні ПТС близькі за сутністю до спеціалізованих, але мають багатогалузевий склад виробництв. Спеціалізовані ПТС виникають при зосередженні і взаємодії у певному ареалі виробництв однієї галузі або декількох взаємопов’язаних галузей. Багатостадійні ПТС утворюються на основі вертикальних виробничих зв’язків і певного кінцевого продукту. Елементарні ПТС формуються на основі окремих виробництв або їх територіально стійких поєднань та сукупності горизонтальних зв’язків.

Кожен із структурних рівнів НПК являє собою окремий (генералізований) тип ПТС. Однак для конкретних досліджень такої типізації недостатньо, тому в дисертації генералізовані типи ПТС поділено на окремі підтипи.

У дисертації ієрархічні уявлення про ПТС доповнені гетерархічними. Гетерархія ПТС – це також ієрархія, але вона формується з окремих блоків виробничо-технологічної та організаційно-управлінської діяльності систем.

Із позицій синергетичного підходу трансформаційні процеси, що відбуваються у ПТС України та інших постсоціалістичних країн, – це насамперед процеси їхньої ринкової самоорганізації. У ПТС як економічних системах можна виділити два типи механізмів ринкової самоорганізації – адаптаційний та біфуркаційний. Перший не веде до кардинальної зміни структури ПТС, другий, навпаки, – передбачає її радикальну перебудову.

Механізм ринкової самоорганізації лежить в основі трансформаційних процесів у ПТС, які ми поділяємо на чотири великі групи: структурної, функціональної, організаційної та управлінської трансформації.

Серед процесів структурної трансформації ПТС основними є такі: зміна елементів, потужностей і обсягів виробництва, перебудова структури систем, зміна їх цілісності й типу. До процесів функціональної трансформації ПТС відносяться процеси зміни їх функцій (перепрофілювання), механізму (наприклад, зміни ролі факторів розміщення виробництва) та процесу функціонування (відтворення) систем. Важливими процесами організаційної трансформації ПТС є зміна форм організації виробництва (у т. ч. й територіальних), функціональної доповнюваності (комплексності), організованості, ефективності та стійкості систем. Процеси управлінської трансформації ПТС передбачають перехід до стратегічного управління системами, зміну форм власності і перебудову організаційної структури управління системами, перехід від жорсткого до гнучкого типу управління, зростання ролі внутрішніх джерел розвитку систем.

Типізація трансформаційних процесів у ПТС, а також типізація самих систем, лежать в основі програми їх дослідження, яка має матричну форму. У колонках програми (матриці) представлені основні типи трансформаційних процесів, а в рядках – типи ПТС.

У другому розділі – “Теорія трансформаційних процесів у ПТС” – на основі загальних трендів суспільно-економічного розвитку викладена авторська концепція ринкової трансформації ПТС та сформульовані основні закономірності такої трансформації.

ПТС формуються і змінюються в процесі розвитку суспільства, тому вивчення їх в історико-економічному відношенні є досить суттєвим. Особливості формування ПТС логічно розглядати в контексті основних підходів до періодизації суспільно-економічного розвитку – цивілізаційного та формаційного. Перший підхід передбачає аналіз особливостей формування ПТС за такими суспільно-економічними трансформаціям, як зміна локальних цивілізацій, світових країн та цивілізацій, історичних епох, стадій розвитку суспільства, промислових революцій, циклів індустріального розвитку, типів підприємств, циклів глобальної інтеграції. Другий підхід дозволяє проаналізувати особливості формування ПТС відповідно до способу виробництва та певної економічні системи, наприклад державно-корпоративної.

Усі суспільно-економічні трансформації взаємопов’язані. При їх “накладанні” (суперпозиції) ми виявили “осьовий час” промислового розвитку і формування ПТС. Перший такий час припадає на кінець XVIII ст., коли збіглися процеси зародження локальних цивілізацій третьої серії, перша промислова революція, перший цикл індустріального розвитку тощо. Осьовим часом промислового розвитку новітнього періоду можна вважати початок 1990-х років, коли передові країни вступили у постіндустріальну епоху, а постсоціалістичні – у період ринкових перетворень.

Однак для періодизації промислового розвитку й формування ПТС цих двох “осей” явно недостатньо, тому в роботі виділено ще й періоди формування ПТС – на основі циклів індустріального розвитку. Перший цикл охоплює 1785–1845 рр., другий – 1846–1900 рр., третій – 1901–1950 рр., четвертий 1951–1990 рр. П’ятий цикл бере початок з 1991 р. Кожен цикл має свої характерні риси, які й визначають особливості формування ПТС.

Сучасна теорія ПТС є “гілкою” більш загальної економічної теорії – використання простору та розміщення виробництва, або територіальної економіки. Вона хоча і розвивалася у певній відокремленості від основних напрямів економічної теорії, але все ж спиралася на них. Так, основу теорії елементарних ПТС склала теорія промислового штандарту А. Вебера, яка базувалася переважно на ідеях маржиналістів. Становленню теорії багатостадійних ПТС сприяла розробка теорії суспільного поділу та кооперації праці, яка найбільший розвиток отримала в рамках класичної політичної економії. Теорія спеціалізованих ПТС одержала перші значні результати в руслі ідей марксистської економічної теорії (вчення про територіальний поділ праці та спеціалізовані райони). Теорія інтегральних ПТС, завдяки зусиллям М.М. Колосовського та інших учених, найбільший розвиток знайшла в рамках теорії планової економіки. На засадах інституціоналізму розвивалася теорія регіональних промислових комплексів, поєднавши теорії полюсів зростання Ф. Перру та циклів індустріального розвитку Й. Шумпетера. Неокласичний напрям, на засадах якого стояв А. Льош, дозволив піднести теорію розміщення промисловості на макроекономічний рівень (на основі принципу загальної рівноваги територіальної структури промисловості). А теорія порівняльних переваг Д. Рікардо заклала основи для теорії інтеграції НПК у світогосподарські зв’язки. Значний вклад у розвиток теорії ПТС внесли українські вчені, зокрема представники національної школи регіоналістики (В. Садовський та ін.). Загалом існуючі теорії ПТС служать теоретичною базою для дослідження трансформаційних процесів у них.

З переходом до ринкових відносин ПТС усіх типів інтенсивно трансформуються під впливом певних факторів та умов. Під факторами трансформації ПТС ми розуміємо рушійні сили, які викликають якісні зміни в них або т. зв. трансформаційні переходи. Взаємодія факторів трансформації ПТС відбувається через відповідні ринки. Для відображення сили трансформаційного впливу кожного фактора доцільно ввести характеристику “потенціал фактора”, яка означає його граничну продуктивність.

Теоретичний аналіз факторів і процесів ринкової трансформації ПТС (табл. 1) дає необхідний “матеріал” для формулювання відповідних закономірностей: 1) структурної перебудови ПТС (при переході до ринку); 2) переспеціалізації виробництва на основі дії територіальних факторів; 3) підвищення ролі територіальних форм організації виробництва; 4) територіально-асиметричного (поляризованого) розвитку ПТС; 5) зростання ролі синергетичного ефекту у розвитку ПТС; 6) переходу ПТС на засади стійкого розвитку; 7) переходу від жорстких до гнучких організаційно-економічних механізмів управління ПТС; 8) корпоратизації та виникнення нових організаційних форм ПТС.

У третьому розділі – “Методика економічного аналізу процесів ринкової трансформації ПТС” – обґрунтовується система методів та основні методичні підходи до дослідження процесів ринкової трансформації ПТС.

Встановлено, що у дослідженнях трансформаційних процесів у ПТС можуть застосовуватися різні методи. Звичайно, вони не розроблялися спеціально для цього, але об’єктивно кожен із них може бути більше чи менше придатним для дослідження того чи іншого типу процесів. Тому в системі методів дослідження трансформаційних процесів у ПТС встановлюється їх певна аналітична ієрархія (щодо репрезентативності у дослідженнях тих чи інших процесів).

Метод економічного аналізу визначає загальні контури методики оцінки промислового трансформаційного потенціалу регіонів та базових процесів ринкової трансформації ПТС, оскільки інтегрує більшість із відомих методів. Так, для визначення нереалізованого виробничого потенціалу у промисловості регіонів разом із методом економічного аналізу застосувався кореляційно-регресійний аналіз та пакет комп’ютерних програм STATISTICA, що дозволило знайти “силу” факторного впливу часткових трансформаційних потенціалів на промислово-виробничий потенціал регіонів.

Методика дослідження процесів структурної трансформації ПТС передбачає, зокрема, застосування таких методів: картографічного (наприклад, для вивчення процесу рекомбінування горизонтальних зв’язків), потенціалів та промислового районування (процесу зміни регіональних елементів НПК), енерговиробничих циклів (процесу “добудови” виробничих циклів) тощо.

Дослідження процесів функціональної трансформації ПТС спирається на методи структурно-логічного моделювання (наприклад, для вивчення процесів формування територіальних ринкових структур), потенціалів (впливу конкуренції на територіальне зосередження виробництва і формування ринкових зон), фактор-рейтингування (зміни ролі факторів “положення”), балансовий (зміни характеру відтворення виробництва) тощо.

У дослідженні процесів організаційної трансформації найбільш доцільним є застосування таких методів: структурно-логічного моделювання (зокрема, для вивчення процесів натуралізації горизонтальних зв’язків), картографічного та потенціалів (поляризованого розвитку РПК), регресійного (переходу спеціалізованих систем на траєкторію стійкого розвитку) і дисперсійного (асиметричного розвитку НПК) аналізу, балансового (натуралізації горизонтальних зв’язків та зміни характеру відтворення виробництва).


Т а б л и ц я 1


Процеси ринкової трансформації ПТС

Продовження табл. 1Вивчення процесів управлінської трансформації ПТС базується на індексному методі (зокрема, у дослідженні процесу утворення маркетингових систем), програмно-цільовому плануванні (переходу до бізнес-планування та програмування розвитку систем), матричних моделях (переходу до планування конкурентної стратегії систем), фінансово-економічному аналізі (зміни фінансового стану систем) тощо.

У четвертому розділі – “Особливості і характер базових процесів ринкової трансформації ПТС України” – на основі розробленої автором методики дана економічна оцінка регіональних факторів трансформації та проаналізовано основні процеси ринкової трансформації ПТС різних рівнів і типів.

Дослідження промислового трансформаційного потенціалу регіонів України показало, що значну силу факторного впливу (на виробничий потенціал) мають трудовий, природно-ресурсний, основних і оборотних фондів та еколого-промисловий потенціали. Обчислений на основі “факторних ваг” часткових трансформаційних потенціалів нереалізований виробничий потенціал промисловості України становить 143 млрд. грн. За сприятливої ринкової кон’юнктури він дозволяє більше як удвічі наростити обсяги промислового виробництва в Україні. З числа регіонів найбільші можливості для цього мають Донецька та Дніпропетровська області.

Серед процесів ринкової трансформації елементарних ПТС провідними є такі:

структурної трансформації – рекомбінування горизонтальних зв’язків та формування модульних систем. Активізація першого процесу обумовлена тим, що постачальницько-збутова мережа промисловості планового типу була негнучкою і породжувала нерівноправні партнерські відносини. Перехід до нової системи горизонтальних зв’язків, наприклад, в елементарній ПТС на базі Вінницького заводу скловиробів, призвів до консервації виробничих потужностей, скорочення обсягів виробництва, його нераціонального розміщення та зростання безробіття.

Другий процес розгортається в Україні як загальносвітова тенденція, тому що кожне велике підприємство потенційно включає багато малих. При формуванні модульних систем переслідується багато цілей, але головна з них – підвищення ефективності й конкурентоспроможності виробництва. Для цього перевагу слід надавати гнучким модульним системам, які швидше адаптуються до ринкової кон’юнктури. На жаль, в Україні в результаті процесів демонополізації та приватизації формувалися переважно системи жорсткого типу. Причому, виробничі модулі масово виділялися з цілісних виробничо-технологічних комплексів (характерний приклад – ВАТ “Вінницький ламповий завод”), що порушувало їх єдність і приносило значні збитки;

функціональної трансформації – зміни ролі факторів розміщення виробництва. Цей процес у ринкових умовах є цілком закономірним, оскільки ринок з його механізмом самоорганізації діагностує систему розміщення промислового виробництва за критерієм ефективності. У зв’язку з цим важливе значення мають нові підходи до оцінки й переоцінки як факторів “положення” (сировинного, трудових ресурсів, споживчого та ін.), так і фактора “відстані” (транспортного). Перший дозволив нам науково обґрунтувати (на основі методу порівняльних витрат) напрями реструктуризації і перепрофілювання виробництва об’єднання “Вінницяліс”, а другий (на основі теоретико-графової моделі) – розміщення нових та виведення з експлуатації діючих енергоблоків на АЕС;

організаційної трансформації – натуралізації горизонтальних зв’язків. В основі виникнення безготівкових форм розрахунків лежать загальні причини бартеризації горизонтальних зв’язків, основною з яких є висока витратність виробництва, яка породжує його неконкурентоспроможність, а отже, блокує еквівалентний товарно-грошовий обмін. Цікавими є закономірності територіального поширення безгрошових розрахунків. Дослідження, проведені нами із застосуванням методу територіальних балансів на прикладі Вінницького заводу тракторних агрегатів та інших підприємств, показали, що в середині 90-х років переважали банківські розрахунки з постачальниками з країн СНД, а поставки в межах України здійснювалися переважно на бартерній основі;

управлінської трансформації – утворення маркетингових систем. У результаті приватизації державних підприємств замість централізованого розподілу більшості промислових товарів формуються маркетингові системи – єдині системи з виробництва і реалізації промислової продукції. Щоб вони успішно формувалися, необхідно, як показує досвід вінницького заводу “Термінал”, створити міцну службу маркетингу, провести сегментування ринку товарів, позиціонувати на ньому підприємство, розгорнути активну рекламну діяльність та кардинально реорганізувати торговельно-розподільчу мережу.

До найважливіших процесів ринкової трансформації багатостадійних ПТС ми відносимо такі:

структурної трансформації – дезінтеграції організаційно-виробничих систем. Цей процес означає розпад організаційно оформлених багатостадійних ПТС (об’єднань вертикального типу). До дроблення й ліквідації цих систем призвела напівстихійна приватизація, розпад СРСР тощо. У результаті значна частина вертикальних зв’язків з розряду внутрішніх перейшла в розряд зовнішніх, що здорожує ціну кінцевого продукту, призводить до втрати традиційних ринків, завищує потреби в обігових коштах Як показав аналіз, дезінтеграція існуючої багатостадійної ПТС на базі Вінницького меблевого комбінату може призвести до здороження продукції на 11,6%;

функціональної трансформації – зростання впливу трансакційних витрат на вертикальну інтеграцію та розміщення виробництва. Здавалося б, цей процес стосується передусім промислово розвинутих країн (у рамках глобальної стратегії ТНК), однак він торкнувся також країн із перехідною економікою, у т. ч. й України. Висока ціна робочої сили у західних країнах призводить до “міграції” в Україну багатьох виробництв, зокрема легкої промисловості. При цьому на зарубіжних фірмах суттєво зростають трансакційні витрати (на супровід виробничих зв’язків). Однак вони з надлишком перекриваються вигодами від економії на капіталовкладеннях, заробітній платі тощо. Водночас порівняно невеликі трансакційні витрати на вітчизняних підприємствах, як, наприклад, на ВАТ “Володарка” (Вінниця), дозволяють їм активніше просуватися на міжнародні ринки і контактувати з територіально віддаленими партнерами;

організаційної трансформації – запровадження толінгових схем організації вертикальних зв’язків. За відсутності у підприємств, що входять до багатостадійної ПТС, “живих” грошей запроваджується толінг або давальницький контракт. Він, як правило, негативно впливає на фінансовий стан підприємств переробної промисловості та рівень податкових платежів, оскільки вартість товарної продукції скорочується на суму давальницької сировини. Але якщо підприємства не мають оборотних коштів і знаходяться на межі банкрутства, то і внутрішній, і зовнішній толінг (як показали дослідження 11-ти цукрових заводів Вінницької області та вінницького ЗАТ “Поділля”), навпаки, сприяє зміцненню їх фінансового стану;

управлінської трансформації – зміни форм власності і утворення вертикальних корпоративних структур. Важливість цього процесу пояснюється великим розривом між рівнем корпоратизації промисловості за умов планової та ринкової економіки. Корпоратизація багатостадійних ПТС означає організаційне оформлення уцілілих виробничо-технологічних циклів та підвищення конкурентоспроможності систем. Серед перспективних вертикальних корпоративних структур особливо виділяються фінансово-промислові групи та мережні корпорації. На нашу думку, корпоратизація багатостадійних ПТС в Україні має відбуватися не стільки за рахунок інтеграції наших підприємств у транснаціональні корпорації (ТНК), скільки шляхом корпоратизації вітчизняних підприємств “знизу”. За таким принципом доцільно, зокрема, сформувати корпоративну структуру на базі Вінницького меблевого комбінату.

Серед процесів ринкової трансформації спеціалізованих ПТС привертають увагу такі:

структурної трансформації – зміни потужностей і обсягів виробництва та “добудови” територіальних виробничо-технологічних циклів. Перший процес обумовлений тим, що ринок вводить жорсткі обмеження на “виходах” спеціалізованих ПТС. А оскільки між стадіями і виробництвами систем об’єктивно існують досить стійкі співвідношення, то це означає (за принципом зворотного зв’язку), що скорочення попиту на продукцію обов’язково призводить до скорочення у них потужностей і обсягів виробництва. Особливо це помітно у цукробуряковому комплексі Вінницької області, обсяги виробництва у якому лімітуються імпортом в Україну дешевого цукру з цукрової тростини. Як показав аналіз, потужності його сировинної і виробничої ланок мало скоротилися лише у Мурованокуриловецькому та Барському районах, а серед цукрових заводів – у Ободівського, Браїлівського та Бершадського.

Актуальність другого процесу пояснюється тим, що за часів СРСР до 80% виробничо-технологічних циклів у промисловості України не були замкнуті у її межах. Так, Україна практично не мала власного ядерно-паливного циклу. Однак техніко-економічні розрахунки свідчать про економічну ефективність його “добудови” за рахунок виробництва з випуску твелів для реакторів типу ВВЕР-1000.

функціональної трансформації – впливу конкуренції на територіальне зосередження виробництва і формування ринкових зон. З переходом до ринкових відносин, крім традиційних факторів територіального зосередження спеціалізованого виробництва, важливу роль почав відігравати ще й фактор територіальної конкуренції між виробниками – за територіальну частку ринку ресурсів і ринку збуту продукції. В одних спеціалізованих ПТС, зокрема м’ясопромисловому та цукробуряковому комплексах Вінницької області, важливішою (з точки зору транспортної роботи і контролю ринку) є раціоналізація і контроль зон постачання, а в інших, зокрема лісопромисловому комплексі, – зон збуту продукції;

організаційної трансформації – зміни форм територіально-галузевої організації виробництва та його ефективності й конкурентоспроможності. Ринок із його елементами стихійності спричинив певний хаос у територіально-галузевих формах організації виробництва. Так, у цукробуряковому комплексі Вінницької області до критичної межі зменшився рівень територіальної концентрації виробництва сировини у південних районах. З іншого боку, він вимагає (на засадах самоорганізації) підвищення рівня цих форм – для зростання ефективності виробництва. Розрахунки відповідного індексу підтверджують, що у 19-ти цукрових заводів сировинні зони стали більш компактними. Територіальна ж концентрація виробництва цукру зросла у північних районах області, де значно нижча собівартість сировини. У зв’язку з цим важливим є процес зміни ефективності й конкурентоспроможності виробництва спеціалізованих ПТС. Як показав аналіз м’ясопромислового та цукробурякового комплексів Вінницької області, без підвищення цих характеристик вказані комплекси взагалі не зможуть вижити в ринкових умовах;

управлінської трансформації – переходу до планування конкурентної стратегії систем та програмування їх розвитку та зміни форм власності й утворення територіально-галузевих корпоративних структур. У ринкових умовах без чітко виробленої конкурентної стратегії більшість спеціалізованих ПТС та їх підсистем у принципі розвиватися не можуть. Про це, зокрема, свідчить досвід функціонування в цих умовах цукробурякового комплексу Вінницької області. Для вибору стратегії розвитку підприємств комплексу застосовувалася матриця “доходи/частка ринку”. Вона дозволила не тільки поділити підприємства на чотири стратегічні групи, але й прослідкувати регіональну приуроченість підприємств кожної групи. Конкретні ж напрями розвитку спеціалізованих ПТС визначаються у загальних і/або спеціальних програмах.

Динамічному розвитку спеціалізованих ПТС сприяє процес зміни форм власності і утворення територіально-галузевих корпоративних структур ринкового типу, який, однак, ще знаходиться в зародковому стані. Щоправда, у Хмельницькій області вже створено декілька кластерів. У Вінницькій же області на основі процесу роздержавлення замість об’єднання “Вінницяцукор” створено однойменну асоціацію, яка в перспективі може перерости в холдинг, а, можливо, і в кластер. А на базі ВАТ “Вінницям’ясо” ми пропонуємо створити міжгалузеву територіальну корпорацію.

З числа процесів ринкової трансформації інтегральних ПТС найбільш помітними є такі:

структурної трансформації – зміни у галузевій і функціонально-територіальній структурі систем. Ринок вимагає, передусім, збільшення частки конкурентоспроможних галузей, тому закономірно, що прогресивні зміни у структурі інтегральних ПТС – важливий індикатор успішності ринкових трансформацій у них. Якщо, наприклад, у Вінницькому промисловому вузлі на початку 1990-х років основною і найбільш прогресивною галуззю було машинобудування, то до 2004 р. ця галузь значно втратила свій потенціал. Натомість різко зросла частка харчової промисловості (до половини обсягів виробництва). Це свідчить про регресивний характер структурних змін у промвузлі, у т. ч. і територіальних. Через значне падіння обсягів виробництва на машинобудівних підприємствах промисловий потенціал колись потужного мікрорайону Вишенька різко впав, водночас він зріс у таких мікрорайонах, як Київський і Західностароміський, де переважають галузі харчової і легкої промисловості;

функціональної трансформації – зростання впливу територіальних факторів розміщення виробництва на профілізацію систем. Як відомо, у більшості інтегральних ПТС існують конкурентноспроможні підприємства, завдяки вищій технічній оснащеності та кваліфікації працівників, більш зручному розміщенню тощо. Але навіть у таких підприємствах можуть бути окремі напрями діяльності та фактори, які знижують їх потенційні можливості порівняно з конкурентами. У зв’язку з цим принципове значення має виявлення ролі різних факторів розміщення виробництва, передусім територіальних (місцевих умов і ресурсів), у процесі ринкової профілізації інтегральних ПТС (рис. 1). Ранжування підприємств Вінницького промвузла за територіальними і галузевими (техніко-економічний рівень виробництва) факторами профільності дозволило виділити групи підприємств за напрямками їх реструктуризації (табл. 2);

організаційної трансформації – переходу систем на траєкторію стійкого розвитку. Цей процес є особливо важливим для промислових вузлів, що обумовлено підвищенням їх ролі як “полюсів зростання”. Стійкий розвиток, зокрема,

Вінницького промвузла, передбачає нарощування обсягів виробництва, реструктуризацію (інноваційну перебудову), підвищення ефективності та конкурентоспроможності виробництва, екологізацію (особливо у Привокзальному мікрорайоні м. Вінниці) та соціальну орієнтацію виробництва;

управлінської трансформації – становлення нового механізму регулювання систем. Суть цього процесу лежить у погодженні інтересів територій (муніципалітетів) та промислових підприємств на ринкових засадах. У Вінницькому промвузлі цей процес передбачає планування його стійкого розвитку, створення муніципальної корпорації, розгортання діяльності інноваційних територіальних структур (бізнес-інкубатора тощо), удосконалення системи плати за використання територіальних ресурсів і забруднення довкілля, розробки прозорих “правил гри” на ринку комунальної власності, підтримки малого промислового підприємництва, закупівлі промислової продукції на кошти міського бюджету тощо.

Рис. 1. Оцінка профільності підприємств Вінницького промислового вузла (1-14)


за територіальними факторами (I-XI), у балах до середнього рівня


Т а б л и ц я 2


Групування підприємств Вінницького промислового вузла


за територіальними й галузевими факторами профільності


* I – високопрофільні, ІІ – профільні, ІІІ – малопрофільні, ІV –непрофільні.


** 1 – високоефективні, 2 – ефективні, 3 – малоефективні,4 – відсталі (неефективні).


*** А – пріоритетні; Б – профільні; В – підлягають допрофілізації: 1) низькоефективні, 2) малопрофільні, низькоефективні, 3) малопрофільні; Г – непрофільні.


З-поміж процесів ринкової трансформації регіональних промислових комплексів виділяються такі:

структурної трансформації – зміни потужностей і обсягів виробництва, а також зміни секторальної і територіальної структури РПК. Перший процес свідчить про те, що ринкові перетворення супроводжуються значним спадом виробництва. У промисловому комплексі Вінницької області за 1990–2004 рр. обсяги виробництва знизилися майже вдвічі, найбільше – у промисловості будівельних матеріалів та машинобудуванні. Серед регіонів області критична ситуація у промисловості склалася у Піщанському та Теплицькому районах. Натомість у Немирівському районі за рахунок залучення іноземних інвестицій компанією “NEMIROFF” промислове виробництво виросло у 6,5 раза.

Різна галузева динаміка скорочення обсягів виробництва знаходить відображення у процесі зміни секторальної і територіальної структури РПК. Так, у галузевій структурі промислового комплексу Вінницької області значно зросла частка харчової промисловості (більше половини випуску продукції), внаслідок чого раніше диверсифікований РПК перетворився у вузькогалузевий. Коефіцієнт зміни структури комплексу становить 5,7%, швидкість її трансформації – 5,1% у рік (причому, в регресивному напрямку). Отже, упродовж усього трансформаційного періоду комплекс перебуває у стані глибокої структурної кризи;

функціональної трансформації – впливу ринкової кон’юнктури на регіональне зосередження і розміщення виробництва. Як показав аналіз особливостей зосередження виробництва у промисловому комплексі Вінницької області, ринкова кон’юнктура виступає одним із найважливіших факторів його розміщення. Так, спеціалізація вінницького ВАТ “Пневматика” на виробництві насосів і гідравлічних систем зумовлена, з одного боку, забезпеченістю обласного центру кваліфікованими кадрами і його зручним транспортно-географічним положенням, а з другого, – зростанням попиту на цю продукцію;

організаційної трансформації – стійкого розвитку РПК (як альтернативи поляризованому розвитку). Поляризований розвиток РПК з переходом до ринку обумовлюється поглибленням інноваційного та інвестиційного розриву між центром (промисловими полюсами) та периферією (відсталими районами). У промисловому комплексі Вінницької області, як показали розрахунки індексу територіальної концентрації виробництва та інноваційної діяльності, найбільш глибоку промислову периферію складають Оратівський і Чернівецький райони. Вплив промислових полюсів на розвиток цих та інших периферійних районів, що вивчався за допомогою гравітаційної моделі, засвідчив, що в області слід сформувати ще два полюси розвитку – Могилів-Подільський та Гайсинсько-Ладижинський. При переведенні обласного промислового комплексу на траєкторію стійкого розвитку провідну роль мають відігравати такі напрямки, як інноваційна діяльність, структурна перебудова комплексу, підвищення рівня зайнятості та ефективності виробництва;

управлінської трансформації – переходу до програмування розвитку РПК та зміни форм власності і утворення регіональних корпоративних структур. В умовах ринкової економіки на перший план виступає програмування розвитку РПК. В Україні вже розроблені державні програми промислового розвитку багатьох регіонів, однак у них територіальні аспекти часто не враховуються. Тому важливим є аналіз передусім інвестиційного блоку таких програм не тільки в галузевому, а й територіальному розрізі. Проаналізувавши, зокрема, територіальний розріз програми розвитку Подільського району, а саме – промислового комплексу Вінницької області, ми виявили, що у всіх промислових центрах області, за винятком Ямпільського і Сутиського, переважають інвестиції у традиційні галузі, що не узгоджується з тенденціями постіндустріального розвитку.

У процесі зміни форм власності й утворення регіональних корпоративних структур, як правило, удосконалюються старі та виникають нові організаційні форми управління РПК (у контексті перерозподілу функцій між центром і регіонами), зокрема регіональні корпорації та спеціальні структури з регулювання ринкових перетворень. Для успішного проведення інституційних змін і управління державною власністю у РПК важливо відпрацювати процедуру делегування відповідних повноважень регіональним органам щодо управління державними пакетами акцій. Загалом же зміна форм власності у РПК має свою специфіку. Так, у промисловому комплексі Вінницької області упродовж другого періоду приватизації, який розпочався у 2000 р., відбулася суттєва концентрація і централізація промислового капіталу. Лідерами цього процесу є концерн “Укрпромінвест”, ТОВ “Люстдорф” та ін.

До найважливіших процесів ринкової трансформації національного промислового комплексу України ми відносимо такі:

структурної трансформації – зміни потужностей і обсягів виробництва, секторальної і територіальної структури. Загальний спад виробництва в НПК України у 2000 р. склав приблизно половину від рівня 1990 р. За характером зміни обсягів виробництва галузі НПК можна поділити на п’ять груп: від медичної промисловості, яка наростила обсяги, до промисловості будівельних матеріалів, яка втратила 3/4 від досягнутого обсягу. Серед РПК України найменший спад виробництва був у промисловому комплексі Запорізької області.

На спад виробництва суттєво впливає і структурна специфіка комплексів. Комплекси, що мали прогресивнішу структуру, загалом мали менші обсяги скорочення виробництва. Загальний коефіцієнт регресивної зміни структури НПК України за роки ринкових перетворень становив 8,7%, швидкість трансформації структури склала 6,5% у рік, що приблизно у 5 разів більше, ніж у розвинутих країнах. Перехід до ринку обумовив також радикальні зміни в інституційній структурі НПК України. Зрушення у секторальній структурі НПК загалом відобразилися на його територіальній (регіональній) структурі. Так, у другій половині 1990-х років у 7 РПК України (з 27-ми) зросла частка виробництва, найбільше – у комплексах Дніпропетровської та Запорізької областей;

функціональної трансформації – впливу підприємницької активності на міжрегіональний розподіл виробництва. Аналіз основних напрямів підприємницької активності (інституційної, інноваційної, інвестиційної, ризику та виробничої) показав, що вони проявляються у міжрегіональному розподілі промислового виробництва. Тому для України активізація промислового підприємництва в регіонах, особливо кризових, є завданням першочергової ваги. Нині найвищий рівень загальної (інтегральної) підприємницької активності засвідчено у промислових комплексах м. Києва, Полтавської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Його нарощування найбільше потребують промислові комплекси м. Севастополя, Хмельницької та Чернівецької областей;

організаційної трансформації – асиметричного розвитку НПК. Перехід до ринкових відносин ще більше поглибив асиметрію секторальної і територіальної структур НПК. Проявом наростання секторальної асиметрії в НПК є підвищення частки галузей (понад 50%) попередніх технологічних укладів. У НПК в ринкових умовах різко проявляється і міжрегіональна асиметрія. Щоправда, за найважливішим показником – ВДВ на душу населення – вона є не такою глибокою, як за деякими іншими показниками. Але якщо її оцінювати через призму формування депресивних регіонів, то слід констатувати: вона є настільки глибокою, що підриває національну безпеку держави. У зв’язку з цим наступні трансформаційні процеси у дисертації розглядаються у контексті стратегії і політики стійкого територіального розвитку НПК України.

У п’ятому розділі – “Стратегія і політика стійкого територіального розвитку національного промислового комплексу України” – визначено стратегічні орієнтири територіального розвитку НПК України в умовах тісної взаємодії процесів регіоналізації та глобалізації економіки.

Для переведення НПК України на траєкторію стійкого територіального розвитку дуже важливо правильно обрати стратегію, напрями та етапи такого трансформаційного переходу. Зокрема, стратегія стійкого територіального розвитку НПК України, на наш погляд, має базуватися на неоінституційній моделі економічного розвитку країни.

Основними пріоритетами стійкого територіального розвитку НПК мають стати такі: 1) збільшення обсягів промислового виробництва на основі зростання внутрішнього споживання промислових товарів; 2) структурна перебудова НПК та його підсистем; 3) технологічне оновлення виробництва; 4) соціальна орієнтація виробництва; 5) екологізація виробництва; 6) опора на власні ресурси та енергозбереження; 7) підвищення ефективності й конкурентоспроможності промислового виробництва; 8) розвиток усіх форм власності; 9) розширене відтворення виробництва з широким залученням внутрішніх та зовнішніх інвестиційних джерел; 10) удосконалення територіальної структури НПК.

Переведення НПК України на траєкторію стійкого територіального розвитку передбачає два етапи: перший (2004–2006 рр.), на якому буде вирішуватися завдання зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної промисловості та істотне розширення внутрішнього ринку промислових товарів (за рахунок галузей зі швидким обігом капіталу); другий (2007–2015 рр.), який передбачає комплексну модернізацію та реструктуризацію НПК на основі інвестиційно-інноваційної моделі розвитку. Основним інструментом зазначеного переходу і управлінської трансформації НПК є регіональна промислова політика, яка має органічно поєднувати основні напрями державної промислової політики та державної регіональної політики (рис. 2).

Стійкому територіальному розвитку НПК України сприятиме і процес його інтеграції у світову промислову систему. Важливість цього процесу обумовлена тим, що НПК економічно невигідно формувати як замкнуту систему. Однак сам процес інтеграції НПК України у світову промислову систему передбачає вирішення цілої низки теоретичних і практичних питань. На наш погляд, інтеграційна політика України у контексті розвитку її НПК, має бути багатовекторною, але з таким ранжуванням пріоритетів: спочатку інтеграція до промислових структур Єдиного економічного простору, ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова) та організації Чорноморського економічного співробітництва, потім – до СОТ, і, нарешті, – до ЄС.

Важливо також правильно обрати сектори, якими НПК має інтегруватися до СПС. Виходячи із закону порівняльних переваг та теорії Хекшнера-Оліна (наділеності країни факторами виробництва), НПК України має бути представлений у СПС більшою часткою високотехнологічних секторів.

Основними інтеграційними структурами, які мають органічно інтегрувати НПК України в СПС, є зовнішньоторговельні та міжнародні інвестиційні структури, спільні підприємства, промислові ТНК, міжнародні промислові мережі, промислово орієнтовані вільні економічні зони та території пріоритетного розвитку (як зони інноваційного розвитку, а не “чорні діри” економіки), промислові системи єврорегіонів та інтеграційних угруповань.


Рис. 2. Синтез основних напрямів регіональної промислової політики ВИСНОВКИ


Головним результатом дисертаційного дослідження є обґрунтування цілісної концепції ринкової трансформації ПТС, орієнтованої на забезпечення стійкого територіального розвитку НПК України та його підсистем у нових умовах господарювання.

Творче осмислення фундаментальних ідей щодо трансформаційних процесів у ПТС дозволило сформулювати такі теоретико-методологічні та методичні положення:

1. Просторове буття промислового виробництва в умовах перехідної економіки характеризується системною організацією. Системно-територіальна організація промисловості країни передбачає поєднання та взаємодію ПТС різного рівня і типу у процесах їх формування, функціонування та розвитку.

Перехід до ринкових відносин обумовив необхідність наукового і практичного вирішення таких проблем СТОП: переоцінки факторів розміщення виробництва, вертикальної і горизонтальної корпоратизації підприємств різних розмірів, територіальної самоорганізації галузевих ринків, перепрофілювання агломераційних і регіональних промислових формувань, “дифузії нововведень” (у полі впливу промислових “полюсів”), переходу на засади виваженої регіональної політики, інтеграції НПК у світогосподарські зв’язки.

2. Встановлено, що нинішні проблеми СТОП зумовлені процесами ринкової трансформації ПТС. При їх дослідженні були враховані загальні тренди розвитку наукового пізнання. Сучасний (постмодерністський) етап наукової раціональності передбачає, що основними характеристиками систем є мінливість та випадковість. Відповідно кожна ПТС у дисертації розглядалася (у контексті синергетичного підходу) як простір численних трансформацій.

3. ПТС у дисертації визначено як просторову форму промислових систем. У останніх взаємодіють джерела ресурсів виробництва, виробництва проміжних і кінцевих продуктів, споживачі продукції, об’єкти з утилізації відходів виробництва. В результаті між ними встановлюються тісні функціональні зв’язки, які разом із територіальними відношеннями складають основу дефініції ПТС.

Показано, що ПТС мають ієрархічну організацію. У НПК, зокрема, виділено такі структурні рівні: нульовий, який представляє, власне, НПК; перший, який складають регіональні промислові комплекси; другий – інтегральні ПТС; третій – спеціалізовані ПТС; четвертий – багатостадійні ПТС; п’ятий – елементарні ПТС. Кожен із структурних рівнів НПК являє собою генералізований тип ПТС, який поділяється на окремі типи і підтипи.

4. З позицій синергетичного підходу у роботі доведено, що трансформаційні процеси, що відбуваються в ПТС України, – це насамперед процеси їхньої ринкової самоорганізації, які мають два типи механізмів – адаптаційний та біфуркаційний. Перший з них не веде до кардинальної зміни структури ПТС, а другий, навпаки, – передбачає її радикальну перебудову.

Відповідно до виділених аспектів дослідження ПТС уперше проведена типізація трансформаційних процесів, зокрема виокремлено і проаналізовано процеси структурної, функціональної, організаційної та управлінської трансформації. Поєднавши типи трансформаційних процесів у ПТС з типами ПТС, ми вийшли на програму дослідження процесів, яка має форму матриці.

5. Історико-економічні тренди у розвитку ПТС у дисертації простежено в контексті суспільно-економічних трансформацій цивілізаційного та формаційного планів. Виявлено дві віхи у розвитку ПТС. Перша з них припадає на кінець XVIII ст., друга – на початок 1990-х років. Однак, для періодизації розвитку ПТС цих двох віх (“осей” промислового розвитку) недостатньо. Тому в роботі започатковано нетрадиційний підхід до вивчення особливості формування ПТС – на основі циклічної динаміки промислового розвитку (за Й. Шумпетером).

6. Сучасну теорію ПТС ми розглядаємо як напрям загальної економічної теорії, зокрема теорії територіальної економіки, і як теоретичну базу для дослідження трансформаційних процесів у системах. Теоретичний аналіз процесів структурної, функціональної, організаційної та управлінської трансформації ПТС різних типів дозволив сформулювати у роботі відповідні закономірності.

7. У системі методів дослідження трансформаційних процесів у ПТС автором встановлена певна аналітична ієрархія (у плані їх репрезентативності). Так, у дослідженні процесів структурної трансформації ПТС вагомі результати дали методи структурно-логічного моделювання, функціональної трансформації – фактор-рейтингування, організаційної трансформації – балансовий, управлінської трансформації – програмно-цільовий метод тощо. Координуючу функцію у системі використаних методів виконує економічний аналіз.

Спираючись на викладені у роботі теоретико-методологічні та методичні положення, автором проведено дослідження процесів ринкової трансформації ПТС України різних типів та обґрунтовано ряд висновків, що мають важливе практичне значення:

8. Дослідження промислового трансформаційного потенціалу регіонів України показало, що значну силу факторного впливу (на виробничий потенціал) мають трудовий, природно-ресурсний, матеріально-технічний (основних і оборотних фондів) та еколого-промисловий потенціали. Обчислений нами нереалізований виробничий потенціал промисловості України становить 143 млрд. грн., що дозволяє більш як удвічі наростити обсяги промислового виробництва. З числа регіонів найкращі можливості для цього мають Донецька та Дніпропетровська області.

9. У дисертації доведено, що серед процесів структурної трансформації елементарних ПТС провідними є процеси рекомбінування горизонтальних зв’язків (створення нової постачальницько-збутової мережі) та формування модульних систем (зокрема, гнучких – ринкового типу). Функціональну трансформацію цих систем визначає, передусім, процес зміни ролі факторів розміщення виробництва, причому як факторів “положення” (зокрема у об’єднанні “Вінницяліс”), так і “відстані” (у НАЕК “Енергоатом”). Найбільш руйнівним процесом організаційної трансформації елементарних ПТС є процес натуралізації (бартеризації) горизонтальних зв’язків, який зумовлює кризу платежів, особливо на внутрішньодержавному рівні. Управлінську трансформацію цих систем ми пов’язуємо передусім із утворенням маркетингових систем, тобто єдиних систем із виробництва і реалізації промислової продукції.

10. До найважливіших процесів ринкової трансформації багатостадійних ПТС, зокрема структурної, у роботі віднесено процес дезінтеграції великих організаційно-виробничих систем (зумовлює здороження ціни кінцевого продукту, втрати традиційних ринків тощо), функціональної – зростання впливу трансакційних витрат на вертикальну інтеграцію та системне розміщення виробництва (у т. ч. і в рамках глобальної стратегії ТНК), організаційної – запровадження толінгових (давальницьких) схем організації вертикальних зв’язків (які доцільно практикувати лише з метою запобігання банкрутства підприємств переробної промисловості), управлінської – зміни форм власності й утворення вертикальних корпоративних структур, зокрема фінансово-промислових груп і територіальних корпорацій (переважно на базі вітчизняних підприємств).

11. Серед процесів ринкової трансформації спеціалізованих ПТС виділені такі: а) структурної трансформації – зміни потужностей і обсягів виробництва (наприклад, вони дуже суттєві у цукробуряковому комплексі Вінницької області) та “добудови” територіальних виробничо-технологічних циклів, зокрема ядерно-паливного; б) функціональної – впливу конкуренції на територіальне зосередження виробництва і формування ринкових зон; в) організаційної – зміни форм територіально-галузевої організації виробництва та підвищення ефективності й конкурентоспроможності систем; г) управлінської – переходу до планування конкурентної стратегії систем (на основі матриці “доходи/частка ринку”), програмування їхнього розвитку та утворення територіально-галузевих корпоративних структур ринкового типу (кластерів тощо).

12. Встановлено, що в сукупності процесів ринкової трансформації інтегральних ПТС найвагомішими є такі: структурної трансформації – змін у галузевій і функціонально-територіальній структурі систем (переважно регресивних, викликаних зростанням частки галузей старих технологічних укладів), функціональної – зростання впливу територіальних факторів розміщення виробництва на профілізацію систем, організаційної – переходу систем на траєкторію стійкого розвитку (на основі інноваційної реструктуризації, підвищення ефективності, соціальної орієнтації та екологізації виробництва), управлінської – становлення нового механізму регулювання систем (на основі збалансування економічних інтересів місцевих громад та промислових підприємств).

13. З-поміж процесів трансформації регіональних промислових комплексів виділені такі: структурної трансформації – зміни потужностей і обсягів виробництва (зокрема у промисловому комплексі Вінниччини – вдвічі), секторальної і територіальної структури (переважно регресивних), функціональної – впливу ринкової кон’юнктури на регіональне зосередження і розміщення виробництва, організаційної – стійкого територіального розвитку РПК (як альтернативи поляризованого розвитку), управлінської – переходу до програмування інноваційно-інвестиційного розвитку РПК, утворення регіональних корпоративних структур тощо.

14. До найважливіших процесів структурної трансформації національного промислового комплексу України віднесені процеси зміни потужностей і обсягів виробництва, його секторальної і територіальної структури. Загальний спад виробництва в НПК України за роки ринкових перетворень склав половину від рівня 1990 р. Хоча ті галузі і РПК, що мали більш прогресивну виробничо-технологічну структуру, відзначалися меншими обсягами скорочення виробництва. Загалом регресивні зміни структури НПК України не мали аналогів у вітчизняній економічній історії. До прогресивних варто віднести радикальні зміни в інституційній структурі НПК України. Функціональна трансформація НПК вимагає, передусім, зростання підприємницької активності в регіонах (для оптимізації міжрегіонального розподілу виробництва). Тим більше, що перехід до ринкових відносин суттєво поглибив асиметрію секторальної і територіальної структур НПК (базового процесу його організаційної трансформації).

Для пом’якшення міжрегіональної асиметрії у розвитку НПК важливо перевести його на траєкторію стійкого територіального розвитку. Для цього дуже важливо обрати адекватну стратегію (модель, напрями, етапи) трансформаційного розвитку та віднайти секторальні і регіональні точки індустріального зростання. Основним інструментом зазначеного переходу й управлінської трансформації НПК є регіональна промислова політика, покликана органічно поєднувати основні напрями, з одного боку, державної промислової, а з іншого – державної регіональної, політики.

У дисертації процес інтеграції НПК України у світову промислову систему визначений як один із фундаментальних процесів його ринкової трансформації. Важливість цього процесу обумовлена тим, що НПК економічно невигідно формувати як замкнуту систему. Для регулювання процесу в роботі встановлено рамки зовнішньої “відкритості” НПК, його інтеграційні вектори, пріоритетні інтеграційні сектори та основні інтеграційні структури.