Лекція ІІ. Загальна характеристика історії рабовласницької держави І права
| Вид материала | Лекція |
- Президія вищої атестаційної комісії україни, 28.47kb.
- Лекція на тему „Основи теорії держави І права" > Лекція на тему, 3538.68kb.
- Робоча навчальна програма дисципліни "Загальна теорія держави І права" Для спеціальностей, 321.84kb.
- Макарчук В. С. „Історія держави І права зарубіжних країн”, 6113.44kb.
- Кафедра теорії та історії держави І права, 30.3kb.
- Програма для вступних випробувань з основ держави І права, 143.86kb.
- Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави, 1651.69kb.
- План Виникнення держави І права у германців: загальна характеристика. Особливості утворення, 194.42kb.
- Бостан Сергій Костянтинович удк 340. 12 : 342. 5 форма правління сучасної держави:, 730.2kb.
- Лекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону, 130.89kb.
ЛЕКЦІЯ ІІ. Загальна характеристика історії рабовласницької держави і права
У ІУ-ІІІ тисяч, до н.е. виникли перші держави, які засвідчили про своєрідний перехід людства від первісного суспільства до цивілізації. У межах держави склалась складна організаційно-управлінська система, яка здійснювала управління суспільством, виступала формою соціальної обумовленості поведінки людини. Відбувається процес поділу населення на різні соціально-класові угрупування, результатом якого стала заміна первіснообщинного ладу рабовласницьким типом держави і права.
Рабовласницька соціально-економічна формація стала першою сходинкою на шляху поділу суспільства на два основні класи, вільних і рабів, хоча соціальний склад суспільства був набагато строкатішим.
Для даного періоду характерні різноманітні форми рабської залежності. Суть рабства полягала в експропріації його особи, перетворенні раба у чужу власність, зведенні його до рівня засобів виробництва ("Раб є в певній мірі живою части власності"; або "Раб - живе знаряддя, а знаряддя - бездушний раб"). Раби могли перебувати як в приватній, так і в колективній власності (держави, храмів, общини і т.д.). Рабство впливало на становище різних груп вільного населення, наприклад, на статус підвладних членів сім'ї (домашнє рабство), боржників (кабальне рабство), навіть селян-общинників, робочою силою котрих в ряді країн могла розпоряджавсь держава (іригаційне господарство і т.п.). Рабство залишало глибокий слід в політичні правовій свідомості стародавнього суспільства.
Основним завданням рабовласницької держави є не лише утримання рабів у покорі, а також керівництво загальносуспільними справами, забезпечення порядку серед вільного населення. Поряд із соціальними привілеями (майновими, релігійними становими, кастовими і т.д.) з'являється нова - можливість приймати участь в державному управлінні, здійсненні правосуддя та законотворчості.
Період існування рабовласницької держави і права охоплює декілька тисячоліть (ІУ-ІІІ тис. до н.е. - У ст. н.е.). Але не всі держави у своєму історичному розвитку пройшли через дану стадію, хоча рабство пізнали всі народи на різних стадіях родового ладу. Рабовласницькі держави справили великий вплив на розвиток навколишніх первіснообщинних територій (Галлія, Англія, ін.).
Історію рабовласницької держави і права можна поділити на історію держави і права країн Стародавнього Сходу та історію держави і права античного світу, які з часом утворили дихотомію Схід - Захід.
Характерні риси розвитку держави і права країн стародавнього Сходу
Перші державні утворення виникли на Сході у УІ-ІІІ тис. до н.е. Це були країни, розташовані на схід і південний схід від греко-римського світу, а саме: держави та народи Південної Азії (Вавилон та Ассирія (раніше Шумер та Аккадія), Хетська держава, Фінікія, єврейські царства, Іран Урарту та ін.), частково Північної Африки (Єгипет), а також Індії та Китаю.
Поняття Сходу тут використовується не тільки як географічне, а як історико-культурне, цивілізаційне поняття. Саме тут вперше в історії людства склались соціальні та політичні інститути, держава, право, зародились світові релігії, виникла писемність. Тому недооцінювати місце Сходу у всесвітньому історичному процесі можна.
Основною причиною утворення перших держав саме в цьому регіоні було те, що основну частину території цих країн становлять долини великих повноводних рік (наприклад, у долині р.Ніл розташувався Єгипет, у межиріччі Тігру і Єфрату – Шумер та Аккадія) і лише на периферії простяглися гірські хребти та плоскогір'я. Східні країни швидко скористалися вигодами свого географічного положення. Адже природні умови (родючість грунтів, можливість їх зрошення, наявність корисних рослин і руди сприяли загальному розвитку продуктивних сил і в кінцевому рахунку визначили політичні форми та культуру цих країн.
У курсі Історії держави і права зарубіжних країн вивчають державно-правові системи стародавнього Єгипту, Вавилону, Індії та Китаю. Кожна з цих країн має свої специфічні, лише їй властиві, ознаки та закономірності утворення та розвитку. Але ряд ознак, не лише географічних, що дозволяє об'єднати їх в єдину групу країн Стародавнього Сходу. Серед них можна виділити три групи ознак.
- Ознаки, що стосуються соціальної форми еволюції давньосхідних суспільств.
- Ознаки, що стосуються політичної організації давньосхідних держав.
- Ознаки, що стосуються права країн Стародавнього Сходу. Зупинимося на кожній з них більш детальніше.
Ознаки, що стосуються соціальної форми еволюції давньосхідних суспільств
- Однією з одних соціальних форм, які відіграли вирішальну роль в еволюції давньосхідних суспільств, була сталість сільської общини, яка багато в чому зберегла риси патріархально-родової організації. Зміцненню позицій родової общини сприяли колективні зусилля її членів по створенню іригаційних спору. Пережитком первіснообщинного ладу була й питома вага праці вільних общинників у виробництві.
- Сільська община стримувала розвиток приватної власності на землю, що виразилось в її повній відсутності. Навіть боргова кабала поширювалась на особу, а не на земельний наділ. Якщо приватна власність і існувала, то її розвиток в цілому був надзвичайно слабким.
- Землеволодіння носило колективний характер, тобто верховним власником землі виступала таж сама община або держава. Згодом в процесі виділення надобщинних структур почали складатися і власне царсько-храмові господарства, які створювались за рахунок привласнення общинних земель. Храми виступали як центри общин.
- Такий устрій господарського життя визначив і строкатий соціальний склад країни Стародавнього Сходу. Тут можна виділити три основні соціально-класові утворення, між якими відсутня чіткість меж: а) різні категорії осіб, позбавлених засобів виробництва, різні підневільні робітники, в т.ч. і раби; б) дрібні товаровиробники - селяни-общинники і ремісники; в) панівний соціальний прошарок, який включав в себе придворну та служилу знать, командний склад армії, заможня верхівка землевласницьких общин і ін.
- Збереження первісних форм рабства. Рабство носить патріархальний характер: раб є членом сім'ї, коректується певними правами.
- Як головну відмінну рису країн Стародавнього Сходу можна виділити їх традиційність. Стійка різноманітність та історична спадковість соціальних політичних, правових форм та інститутів, панівної релігійної ідеології Стародавньої Індії та Китаю (Стародавній Єгипет та Стародавній Вавилон припинили своє існування, як централізовані держави, ще до н.е.) пережили століття.
Ознаки, що стосуються політичної організації давньосхідних держав.
1. Основної формою державної організації давньосхідних держав була деспотія (від грецького слова "despotos" - хазяїн, пан), хоча їм були властиві також і республіканські форми правління, в яких значну роль відіграли традиції примітивної родової демократії (наприклад, республіки в містах-державах – Фінікії, Месопотамії). Ще від "батька історії" Геродота (У ст. до н.е.) бере свій початок концепція "східної деспотії". Поняття "східна деспотія" характеризується рядом ознак: по-перше, це необмежена форма правління з необмеженою владою спадкового монарха; по-друге, обоготворення його особи та зосередження в його руках релігійної влади; по-третє, визнання монарха верховним власником землі, єдиноособовим законодавцем та вищим суддею; по-четверте, централізована держава з тоталітарним режимом та розгалуженим чиновницьким апаратом. Тому деспотичну владу можна визначити як систему трьох принципів: єдиновладдя. єдинобогство, єдинодумство.
2. Головними функціями країн Стародавнього Сходу були організація громадських робіт, стягування податків, будівництво іригаційних споруд, забезпечення оборони від зовнішніх ворогів, захоплення інших народів (звідси і три основні відомства, які існували в цих країнах): відомство внутрішніх справ; відомство військових справ; відомство публічних робіт.
3. Влада над підлеглими утримувалась не за посередництвом закону, а шляхом залякування.
4. Державний примус підкріплювався панівною ідеологією. Держава підтримувала культ богів: споруджувались колосальні культові споруди, утримувався великий штат жерців. Високе становище служителів культу привів до того, що вони брали активну участь в здійсненні правосуддя.
Ознаки, що стосуються права країн Стародавнього Сходу.
- Збереження пережитків первіснообщинного ладу, яке відобразилося у слабкому розвиткові права приватної власності на землю, у збереженні патріархальної сім’ї, колективної відповідальності членів сім'ї та общини за злочини, скоєні їх членами, відповідальність за чужу вину, дія принципу "таліона".
- Право відкрито закріплювало соціальну нерівність, що проявлялась як в приниженому становищі рабів, так і деяких категорій вільного населення.
- Право Стародавнього Сходу було тісно пов'язане з релігією і мораллю. Правова норма мала релігійне обгрунтування (хоча були і винятки). Правопорушення – це одночасно і порушення норми релігії і моралі.
- Основним джерелом права давньосхідних держав на протязі століть були звичаї, які будучи продуктом общинної творчості, тривалий час не записувались, а зберігали в усній традиції і пам’яті співплемінників. Звичай наповнений новим соціальним змістом, санкціонований державою, залишався основним джерелом права і то коли з'явились письмові законники, брахманські компіляції і ін.
- Перші пам’ятки права в основному закріплювали найбільш поширені звичаї, встановлену юридичну практику. З цим і пов'язаний їх казуїстичний характер, тобто правова норма фіксується не в абстрактній формі, а у вигляді конкретного випад (від "casus" - випадок).
- Нерозвиненість правотворчої техніки сповільнює процес зміни та утворення нових правових норм, звідси консерватизм та формалізм давньосхідного права.
- У правових системах Стародавнього Сходу неможливо знайти уяву про галузі права, про чіткі відмінності злочинів від приватних провопорушень. Лише на перший погляд, правові документи викладені безсистемно та без внутрішньо логіки. Але внутрішня логіка є. Вона визначається або релігійними концепціями про тяжкість, гріховність тієї чи іншої поведінки людини у Стародавньому Вавилоні і в Стародавньому Китаї або релігійною концепцією світостворення, стано-варного поділу в Стародавній Індії.
Казуїстика, консерватизм та формалізм права свідчать про низький рівень юридичної техніки у країнах Стародавнього Сходу. Тому всі високорозвинені правові культури, які передували римському праву, включаючи і давньосхідні, називають ще архаїчними або стародавніми.
Надмірна централізація управління, архаїзм правових норм, безправ'я народу, застій у розвитку суспільних відносин вели до стагнації процеси історичного розвитку країн Стародавнього Сходу. З часом східна цивілізація втратила свою роль лідера, вона перейшла до західної цивілізації.
Характерні риси держави і права античного світу
Нова сходинка світової цивілізації пов'язана з розвитком античного (від лат. antiquus - стародавній), греко-римського, суспільства, яке сформувалось на Півдні Європи в басейні Середземного моря і досягло свого апогею у І тис. до н.е. початку І тис. н.е. Саме в цей час античність подарувала людству шедеври літературі мистецтва, досягнення науки і філософії, унікальні зразки демократичної державності.
Античні держави, як і країни Стародавнього Сходу, мають свої специфічні ознаки, які дозволили виділити їх в окрему групу рабовласницьких держав. Розглянемо їх.
Ознаки, які стосуються соціальної форми.
1. Швидкий темп розпаду первіснообщинного ладу, якому сприяло природно-географічні фактори. Греція, наприклад, представляла собою гірську країну, де не було земель, що вимагали іригаційних та інших громадських робіт. Тому в античному світі не могла зберігатись сільська община східного типу. Навпаки, тут великого розвитку набули металообробка та ремесло.
- Розвиток приватновласницьких відносин, приватної власності на засоби виробництва і рабів та ринкового господарства. Це зумовлювалось високим рівнем розвитком ремесла, торгівлі, товарного обміну та зовнішньоекономічних відносин.
- Рабство набуло класичного характеру, оскільки склало основу виробництва (раби виробляли всі матеріальні блага). Цьому сприяла рання ліквідація боргового рабства, раби в основному формувались із чужинців. Саме в античному суспільстві раб розглядався як річ, як об'єкт права.
- Посилена соціальна диференціація суспільства, яка характеризується наявністю різних соціальних прошарків серед самого вільного населення. Гостра боротьба між класово-соціальними угрупуваннями сприяла більш швидкому переходу від примітивних держав до високо розвиненої державності.
Ознаки, які стосуються політичної організації Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
- За формою перші античні держави були полісами. Поліси або міста-держави представляли собою об’єдання декількох сільських общин навколо міського центру. Це було зумовлено рядом причин. По-перше, держави виникли в результаті розпад невеликих родоплемінних общин. По-друге, природньо-географічні умови (гірські хребти, затоки) були істотною перешкодою на шляху політичного об'єднані країни і робили неможливим здійснення централізованого управління.
- Монархії родового ладу були замінені республіканським устроєм, який проявився у найрізноманітніших своїх формах – аристократія, демократія, олігархія, плутократія і т.п. Але антична демократія досягла своєї вершини у Стародавній Греції.
- З часом полісна система відмирає (у II ст. до н.є. припиняє своє існування давньогрецька державність), оскільки стає неспроможною справитись повстаннями рабів і забезпечити внутрішню громадську єдність. У І ст. до н.е. на зміну республіки у Римі приходить імперія, яка поступово пориває з полісно- республіканською демократією і все більше набуває рис середньовічної державності.
Ознаки, які стосуються античного права
- Право звільнено від релігійно-міфологіної оболонки, що було зумовлено; утвердженням полісної системи та активізацією, у зв'язку з цим, правотворчої діяльності.
- На зміну звичаям приходить закон, який має світський характер і виражений у письмовій формі. Визнання законодавства, а не звичаю як основної формі правотворчості (у Греції) або як одного із джерел права (у Римі) сприяє кодифікації правових звичаїв, що склались ще в архаїчне епоху.
- Розроблено процедуру прийняття законів.
- Право асоціюється з розумом і справедливістю, що сприяє утвердженню правової держави. Панує культ закону, дотримання законів є справою честі, а не лише юридичним обов'язком.
- Створення у Римі досконалої правової системи, яка носить цілісний і всезагальний характер. Здійснення поділу права на галузі. Римське право - це досконале в техніко-юридичному відношенні право, здатне врегулювати ринкові відносини задовольнити вимоги розвиненого громадського суспільства.
- Виникнення і розвиток римської юриспруденції, на основі якої зародилась юридична професія і бере свій початок правова освіта.